З огляду на те, що радикально розвантажити учнів за нинішньої системи визначення змісту освіти не вдається, слід , замість спущених зверху перевантажених програм, перейти на індивідуальні освітні програми. У такому випадку зміст власної освіти визначатиме сам учень. Певні орієнтири йому запропонують його тьютори, консультанти, фасилітатори, які і займатимуться проектуванням особистісного розвитку учня. Зайве доводити, що кожному учневі стане набагато краще, якщо він отримає особистого тьютор і буде отримувати індивідуальну педагогічну підтримку. Це стане можливим за умови утвердження свободи від нав'язаних зверху «залізобетонних» навчальних програм вчорашнього дня, свободи творчого самовираження як учня так і вчителя.

Ті, хто працює в системі освіти, мають зосередитись саме на суто «людській» складовій навчального процесу - соціальній взаємодії, забезпеченні емоційної підтримки, створенні певної культури навчання тощо.

Сьогодні поняття «школа» не повинне асоціюватись із будівлею. Це певна субкультура, яка дає відчуття свободи та почуття приналежності до спільноти. Школа – це певний стиль пізнавальної активності, який базується на побудові позитивних стосунків між учнями та вчителями, на підтримці процесу взаємного розвитку.

З огляду на те, що контроль «згори донизу» поступово втрачає свою важливість, слід перетворити управлінську вертикаль у горизонталь шляхом ліквідації нинішніх управлінь освіти і передачі їх функцій громадським органам управління освітою та професійним асоціаціям освітян. Це дозволить оптимізувати систему управління шкільною освітою, адже прибереться паразитична ланка(бюрократія), яка не додає корисних якостей, а лише гальмує розвиток освіти. Тоді нарешті прокинеться громада і відбудеться реальне роздержавлення освіти.