З настанням незалежності нація кинулася шукати нові цінності і нову естетику. Попорпавшись в «бабусиній скрині» і не занадто розуміючи, що він чинить, українець витягнув на світ божий дві нові цікаві іграшки – малозрозумілу «Берегиню» і фігурку козака в шароварах. В таких красивих червоних шароварах і в смушевій шапці. Хоча можна і без шапки, подумав він, і таки зняв її як необов'язковий атрибут. Адже шаровари, що не говори, можна легко зшити з залишків комуністичного червоного прапора, а шапку, дозвольте, з чого я маю шити? Отож бо. І ось з причин чи то культурального, чи якогось іншого вакууму, два нових ідола просочилися і в наші школи, і навіть в (sec!) дитячі садки. В їх честь складаються пісні, відточуютсья ритуальні дії, практикуються перевдягання і передбачається, що всі підліткові сподівання спрямовані саме в цей бік. Ага, як би не так. Нещодавно на одній з конференцій, до речі, зайшла мова про те, наскільки наближає до психологічного здоров'я подібна зовнішня ритуализация. Виходить, що ніяк не наближає. Та й ідентичність не бо'зна як зміцнює, тому що непросто ототожнюватися з людьми, які давно померли. Підліток хоче ототожнюватися і об'єднуватися з собі подібними. Він пручається. «Мені все це вже ось тут» - характерним жестом показує автору цього тексту юний учасник традиційних навколоціональних дійств у межах окремо взятої школи. І слава Богу. Передбачаю люті обурення методологів - так відрефлексуйте ритуал і користуйтеся на здоров'я! Але, повірте, краще вже цього не робити. Тому що хто така Берегиня в поданні праукраїнців? По-перше, ці істоти мають, як правило, множину у вживанні їхньої назви, по-друге, промишляють на берегах річок (звідси «берегині») поряд з русалками і упирями. Це божества так званого другого штибу. Вони - засватані наречені, які померли до весілля. Наприклад, покінчили з собою через зраду нареченого. Під час Зелених свят ці нещасні з'являлися з того світу, щоб попустувати і заманити до себе молодих красенів, кожен з яких нагадував їм про їхніх залишених суджених. Особливою людяністю ці панянки не вирізнялися, змушуючи того ж козака тричі перехреститися при зустрічі з ними. Ну, нас, звісно, сучасних людей, так просто не залякати, ми ж бо розуміємо, що у сумних довговолосих красунь в наявності - ознаки посттравматичного розладу. Тільки яким боком це пов'язується з завданнями нинішньої шкільної освіти?

Берегиня – ментально складний образ, у конструюванні якого виявився дуалістичний анімізм – образ поєднує у собі одночасно задобрювання чорних сил і вдячність їхнім охоронним властивостям. Такі складні дуалістичні загравання для ще незміцнілої дитячої психіки – для чого вони? У нас є дитячі ансамблі, танцювальні групи і навіть школи з назвою «Берегиня». Нібито в пантеоні давніх слов'янських богів не було інших гідних фігур, якщо вже нам так хочеться вдатися до містики.

Це якщо говорити про основні міфологічні фігури, покликані надихати юну націю. Але картина буде неповною, якщо не згадати основні ролі і емоції, які вибирає для себе українець. Найбільш тяжкою, на думку автора, є усвідомлена роль історичної жертви та провідна емоція туги. Так, ще «Велесова книга» згадує про песимістичні настрої праукраїнців - тугу, жаль, відчай, жертовність, схильність до міжуособиць, недовірливість. На жаль, не вільною від загальної традиції виявилася і школа. Спробуйте, будучи середньостатистичним підлітком, голосно засміятися під час уроку або на лінійці, або, гляди трапиться така прикрість, на шкільному вечорі, присвяченому жертвам голодомору. Ви негайно будете виставлені за двері з подальшим запрошенням до школи батьків. Бо в школі не можна: голосно сміятися, бігати, стрибати, дуріти і взагалі всіляко яскраво й виражено радіти. Як, втім, і в «пристойному» товаристві. Сталий субдепрессивний стан - це наше, рідне. Самі так жити будемо і дітям заповідаємо.

Хочеться нагадати, що ознакою здорової психіки є переживання радості буття і спрямованості в майбутнє. Все це вже є в наших дітях. Не треба нічого придумувати для поліпшення їхнього життя. Просто не заважайте їм.

І зніміть, нарешті, ці шаровари.

Література:

1. Велесова книга/ Упорядк. Б. Яценко. – К.: Індоєвропа, 1995.

2. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.

 

Артеменко Тетяна, методист, психолог, консультант