Обговорення зосередилось навколо трьох питань:

1. Єдина загальноукраїнська освітня політика і регіональний підхід у розвитку освіти(регіональний компонент  змісту освіти, регіональний вимір якості освіти і т. і.).
2. Як плекати українця і громадянина світу: загальноукраїнський контекст і регіональні особливості(місцевий патріотизм та ідентичність, регіонально-національні особливості школи).
3. Чи можлива єдина модель виховної системи в Україні з огляду на специфіку та особливості виховання учнів східного та західного регіонів України?

Модератор круглого столу Віктор Громовий розпочав дискусію із констатації:

Ми живемо у країні із значними міжрегіональними відмінностями по лінії Схід-Захід. Наведу два приклади.

На мій погляд, чи не єдине досягнення радянської влади в освітній сфері – становлення її світського характеру. Але особливість  Львівщини полягає в  потужному впливі релігії на сферу освіти. У середині 90-х  мене страшенно обурила розповідь одного директора гімназії-побратима на Львівщині по те, що їх учні відмічаються в спеціальному блокнотику, що були на сповіді в церкві (у цій гімназії офіційно вивчають катехізис).  Моєму обуренню не було меж: чим такі підходи відрізняються від радянських часів, коли були  примусові відвідини комсомольських зборів і складання ленінських заліків? Він страшенно образився, але цю практику таки відмінив(щоб не сміялись такі як я).

Зараз мене не менше здивував міський голова Львова пан Садовий, який за словами Сергія Кошмана, «показав глибоку цивілізаційну провінційність», підтримавши консервативні кола  УГКЦ, яким не сподобалась ось ця фраза інтерв’ю Ірини Магдиш «Українській правді»:

«Є райони [у Львові], де взагалі нічого немає – жодного культурного центру, жодної бібліотеки, театру або кінотеатру. Це мертві райони в культурному сенсі. Єдина розвага для людей в такому районі - церква. І церква починає на цьому жирувати і зловживати страшним чином, – сказала Ірина Магдиш. – В одному з таких районів в кожній школі у вестибюлі стоїть фігура Божої матері, обкладена квітами, такий вівтар маленький. Іноді я там заставала моменти, коли під час уроків діти стояли як на лінійці перед цим вівтарем, а пастор правив службу. На моє запитання, чому діти тут, а не на уроках, ніхто не знайшов, що відповісти. Це їхні гроші. Їхні парафіяни - це їхні гроші, а прихожан треба виховувати з малих років. Якщо людина звикла ходити до церкви як на єдину розвагу у своєму світі, і вносити пожертвування, то церква буде процвітати».

«Я не проти релігії, це особиста справа людини, – уточнила Ірина Магдиш. – Але церква не має бути єдиною інституцією і культурною пропозицією. Ми маємо пропонувати людям інші можливості». 

Унаслідок конфлікту Ірина Магдиш подала у відставку з посади керівника відділу культури Львівської міськради.  )

Не знаю чи додало звільнення Ірини Магдиш електоральних симпатій пану Садовому, а от зворотну реакцію войовничий клерикалізм уже викликав. Наприклад, на сайті Президента з'явилась петиція «Відокремити церков від держави не на словах, а на ділі», яка вимагає «Заборонити будь-яку релігійну пропаганду в дошкільних закладах, школах та вузах. Заборонити уроки релігійної освіти в школах та дошкільних закладах».   

На Сході України є інша крайність, тут досі вчителі знаходяться в полоні чи  не найголовнішого міфу  радянської пропаганди – міфу про «Велику Перемогу». Згадую візит у один із нині діючих шкільних музеїв на Луганщині у жовні 2010 року. Музей було відкрито у 2005 році, тож не було  підстав шукати там інерцію радянських часів. Діти-екскурсоводи пафосно розповідали про героїв війни, перераховуючи, хто скільки вбив німців, підбив німецьких танків тощо. Потім перейшли до «сьогодення» і почали розповідати про подвиг воїнів-інтернаціоналістів(«афганців») теж із детальним перерахунком вже кількості вбитих душманів… Ні натяку на засудження афганської авантюри в тексті, який вклали у вуста дітей, не було. Керівник музею сказала, що головне завдання цієї установи: «Виховувати у дітей розуміння ролі чоловіка на землі – бути воїном і громадянином!».

Зайве було доводити, що з того часу як радянський письменник Ілля Еренбург  написав у газеті «Красная звезда»  заклик «Убе́й не́мца!»  пройшло вже майже сім десятиліть… Нинішні німці ненавидять нацизм і авторитаризм не менше, а може і більше, аніж багато хто на пострадянському просторі.

Пробував переконати керівників цієї школи, що живемо тепер у зовсім іншому світі, що друга половина ХХ століття стала епохою тріумфу прав людини, появи загальноєвропейської спільноти, краху комунізму і падіння Берлінської стіни…Та наштовхнувся на несприйняття альтернативної точки зору. Одні мої опоненти самі ображатись(для нас це святе!), інші – пробували  ображати мене (як ви смієте, у вас що діди не воювали? чи, може, воювали не на тому боці!?). Про це писав у статті«Музеї миру чи музеї війни: що варто створювати в школах?» в журналі «Управління школою», № 19 (319), 2011р.

На жаль, упродовж останніх двох років ми побачили вкрай сумні наслідки  цієї суто радянської зацикленості на культі війни і «великой победы», тому зараз чи не найголовнішим завданням педагогів на сході України є формування нового бачення світу, культури  миру, заснованої на повазі до людського життя, толерантності…

Далі дискусія розгорталась навколо запланованих трьох питань.

На зустрічі ми зібралися заради того, щоб випрацювати конкретні кроки, які б нам могли помогти жити далі. Оскільки ми живемо на порозі освітньої реформи, то добре було б говорити про ці речі в дискусії  в контексті того,  а що ми можемо зробити? Усі ми фахівці у цій галузі, тому можемо говорити, що регіональні особливості є. Зрештою вони є через те, що сам термін «освітня політика»  це передбачає. Адже об’єднана громада, конкретна школа і  організація буде мати свою освітню політику, але в тій розмаїтості політик наша сила і наше багатство. Але якщо  говорити про державну політику України, то є її чотири головні пріоритети: якість, рівність, вибір, ефективність. Зараз не варто говорити про абстрактні речі,  а варто звузити розмову до того, чи готові Львівщина, Донеччина, Луганщина приймати  нові освітні зміни. На мою думку, зараз зруйновані війною міста  на Сході більш готові сприймати зміни,  а ніж консервативна Львівщина.

             Мирослава Товкало, завідувач кафедри освітньої політики  ЛОІППО

На мою думку, в одній країні не може бути  дві різні освіти. Але в першу чергу, щоб  в нас були однакові освіти, потрібно цілісне розуміння держави. Але на сьогодні Україну розуміють по-різному на Заході та на Сході. Колись до нас приїжджали діти  із  західних областей, наші діти їздили туди. У  той час не було  ні в кого навіть думки про створення двох різних держав. Але потім нас штучно поділили на дві частини. Однак цього не має бути, тому що  в нас має бути єдине уявлення про нашу державу. Та чи готові ми прийняти зміни та думку про єдину державу? Я вважаю, що  багато освітян не готові змінити свій світогляд. Нам, працівникам системи професійного розвитку педагогів, дуже важко змінювати світогляд та методи навчання вчителів.   

Лариса Пасечнікова, завідувач кафедри менеджменту освіти та психології ДонОІППО

У нашому законодавстві, освіта – це процеси навчання і виховання, але там не йдеться про освіту як продукт. То який продукт навчання та виховання? Продукт навчання і виховання - це індивідуальна культура людини. Оскільки ми національна спільнота, то  у нас повинні бути спільні базові орієнтири для розвитку нашої спільноти. Відповідно, завдання школи, де б вона не працювала, у Донецьку, Києві чи Львові – створити достатні умови для того, щоб учні ідентифікували себе як українці, усвідомлюючи водночас своє етнічне походження та зв'язок з відповідним історико-географічним регіоном: Донбасом, Наддніпрянщиною чи Галичиною.  Досягнути цього можна, провівши реформу змісту освіти. Але вона не відбудеться до тих пір, поки ми не будемо провадити ефективну освітню політику на кожному з рівнів освітньої системи. Поки що наша освітня політика – неефективна через надмірну централізацію та бюрократизацію управління освітою. Тож, першочергове завдання освітніх реформ – демократизація та децентралізація управління. Для проведення ефективної освітньої політики необхідне також достатнє фінансування. Причому коштами школи має розпоряджатися сама школа. Загалом, реформа освіти має задати учасникам освітнього процесу нові правила співжиття. Лише коли з’являться ці нові правила, можна буде очікувати на зміни у професійній діяльності педагогічних працівників та у ставленні до навчання  учнів і батьків.

               Роман Пастушенко, завідувач кабінету розвитку освіти ЛОІППО

Щоби встояти на місці - треба бігти, щоб йти  вперед -  треба ще швидше бігти, тому децентралізації освіти дуже потрібна, щоби ми мали можливість реагувати на ці зміни. Але з іншого боку, коли ми говоримо про децентралізацію, ми повинні розуміти, що це велика відповідальність. Це дуже добре, що ми проводимо круглі столи, адже ми зможемо передбачити усі наслідки. Також треба не забувати, що освіта - це духовність,  а значить культура. Тому, коли ми говоримо  про регіональну освітню політику, то мусимо ставити собі питання, що відбувається з нашою сучасною культурою? Адже відбувається сегментація культури, коли ми розшматовуємо культуру на частини,  а потім не можемо скласти докупи. Так і виходить не цілісна система освіти. Так,  Донеччина і Луганщина зараз готові до змін, адже ми починаємо  все з нуля. У нас відкриваються нові імперативи, які допомагають долати складну ситуацію.

Микола Журба – завідувач кафедри управління освітою, к.ф.н., професор Луг ОІППО

Схід і захід України впродовж століть жили в різних державах, а разом - тільки останні сім десятиліть, тому регіональні відмінності в Україні є вельми істотними і нехтувати цим є неприпустимо. Кожен регіон є певною цілісністю, а тому має включати в себе не лише фізико-географічну, етнічну, культурну специфіку, але також і певний специфічно організований і функціонуючий освітній простір. У зв'язку з цим неминучим є вивчення особливостей свого регіону.  При цьому зрозуміло, що не можна допустити переважання регіональної проблематики над загальноукраїнською, відтак регіональну специфіку необхідно вміло інтегрувати  у викладання усіх предметів впродовж усіх років навчання таким чином, щоб не протиставляти її національній, а доповнювати її.

Головними елементами такої освіти, її складовими частинами є природа, історія, культура.Щодо історії, то необхідно організувати вивчення історії своєї малої батьківщини, сім'ї і того, як в ній відображається світова історія та історія України.

Культуру (на уроках літератури, художньої культури, музики тощо) також треба трактувати в широкому сенсі.  Варто вивчати світову та національну культуру, зазначаючи при цьому місце в ній культури свого регіону, населеного пункту, сім'ї, а також різних сторін взаємодії з іншими культурами, їх взаємозбагачення при збереженні кращих рис самобутності.

Специфічним регіональним компонентом в освіті повинна стати природа (уроки географії, біології тощо). Вивчення клімату й ландшафту, флори  та фауни, екологічних проблем допомагає збагнути особливості історії й культури регіону, а також взаємозв'язок і цілісність сучасного світу.

Відомо, що зміст освіти включає особистісний, регіональний, державний і глобальний рівні.

Глобальний рівень покликаний формувати у школярів сучасну наукову картину світу.   Це знання загальнокультурного значення про людство в цілому, його історію та культуру, про різні народи та їхні взаємини.

Загальний (національний) рівень дає знання, що сприяють формуванню української громадянської ідентичності особистості і включає предмети та навчальні курси, що містять знання про історію України, її культуру

Регіональний рівень має відображати регіональну своєрідність і включає в себе знання про політичне, економічне та культурне життя, особливі потреби та інтереси різних регіонів України. Тут повинен викладатися місцевий матеріал про малу батьківщину (регіон, область, місто, село), про особливості етнічної групи або національної меншини

Індивідуальний рівень враховує особливості притаманні кожній конкретній особистості, її інтереси і потреби, дозволяє розкрити її потенції, закладені в кожній людині здібності  Щоб виховати сучасну особистість – національно свідомої і водночас відкритої для світу – необхідно забезпечити єдність і взаємозв'язок усіх вказаних рівнів.

Ігор Танчин, заступник директора, завідуючий кафедрою суспільствознавчої та культурологічної освіти ЛОІППО.

Плекати і українця-патріота і українця-громадянина світу може бути несуперечливим, а органічним заняттям, якщо у вихованні спиратися на спільні цінності. Хочемо ми чи ні, однак світ стрімко глобалізується. Ми, освітяни, дуже часто вживаємо  у наших виступах та паперах вислів про загальнолюдські чи європейські цінності. Однак чи завжди ми розуміємо, що за тим стоїть?  Галичина плекає традиційні цінності, але вони є суперечливими щодо сучасного суспільства. Якщо ми хочемо дивитися на 10 років уперед, то ми маємо розуміти , що таке сучасні європейські цінності. Цінність відповідальної свободи та солідарності, поваги до прав людини та людської гідності. Але багато вчителів цінності толерантності та лібералізму сприймають як загрозу. Багатоманітність та надмірність інформації у більшості випадків сприймаються як загроза.  Неготовність до викликів сучасного суспільства характерна не лише для вчителів, однак така неготовність ставить під загрозу   успішність реформи змісту та методів навчання. Виникає питання, чому вчителі не хочуть і побоюються змін? А тому, що вони їх не розуміють. Тому що мало обізнані, тому що нема промоції саме тих змін, які мають безпосередній  вплив на вчителів, учнів, адміністрацію, батьків. Адже навіть розмови про політику децентралізації викликають занепокоєння у шкільних директорів - що буде, як? І як це вплине на школу - кожну конкретну, а не взагалі. 

Щодо регіональної політики: вона повинна базуватися на цінностях модерного суспільства. Однак без відмови від розуміння своїх витоків, своєї культури, як на загальноукраїнському рівні, так і на регіональному, локальному. Має бути знайдена інтегративна платформа виховання, а це, як на мене, - громадянське виховання.

Ірина Костюк, методист Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Ми повинні дбати про те, щоб навчальний процес забезпечував розвиток кожної дитини, але на жаль, під час навчання ми про це забуваємо. Для прикладу «Стратегія-2020» пропонує чотири вектори руху: сталий розвиток країни; безпека держави, бізнесу та громадян; відповідальність і соціальна справедливість; гордість за Україну в Європі та світі. А чи ми забезпечуємо просування у цих напрямках у школі? Ми повинні виховати повноцінного громадянина України, який би не боявся  говорити [як про здобутки, так і про проблеми нашого суспільства]. Адже зараз мало хто може гордо сказати, що  я - українець.

Ольга Нижник, завідувач кабінету ІФОІППО

Найважливіші проблеми з якими зіштовхнувся, ДОІППО сьогодні, це:

• об’єктивні процеси становлення громадянського суспільства в Україні і недостатня розробленість теоретичних положень проблеми національно-патріотичного виховання учнів;
• усвідомлення педагогічними працівниками значущості сучасних проблем виховання учнів та недостатня готовність до їх мобільного вирішення;
• неусвідомлене надання пріоритетності вихованню в учнів «місцевого патріотизму» над «державним»;
• недостатній рівень технологічної забезпеченості реальної освітньої практики національно-патріотичного виховання.

Кроки до їх вирішення, це в першу чергу: 

1. Упровадження програм(виховуємо учнів як суб'єктів громадянського суспільства, програми національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в області);

2. Підготовка педагогів до фасилітації процесу національно-патріотичного виховання учнів (Робота Академії класного керівника, постійно діючий семінар «Виховання школярів як суб’єктів громадянського суспільства»).

Світлана Макаренко, проректор Донецького ОІППО

         Усі ми,педагоги, маємо прагнути до того щоб навчання та виховання було європейське, єдине і кваліфіковане. У нас педагогів заходу чи сходу   спільна мета – розбудувати нову освіту, яка відповідає європейським стандартам, а її виховний потенціал забезпечить підготовку національно свідомого підростаючого покоління готового до активних громадських перетворень, покоління, яке формує майбутній розвиток Української держави.

      Щодо крайностей сходу та заходу. Так крайностей у трактування подій нашої історії можна наводити сьогодні безліч. Одна частина України виховуючи підростаюче покоління за приклад бере молодогвардійців для іншої героями є УПА. Думаю так, пишатися в історії, культурі України можна тільки тим, що допомагало і допомагає жити розвиватись людям своєї країни і не заважає іншим. Але, що робити з проблемним змістом?

      Відповідь знаходиться у соціальних процесах! Наше суспільство дуже диференційоване у своїх поглядах, позиціях, інтересах. Взаємодія, зіткнення інтересів, переконань, позицій - сучасна реальність. Але! Якщо ми хочемо формувати покоління, здатне жити в такому суспільстві, в будь-якому вихованні (моральному, естетичному, патріотичному), необхідно створювати проблемні ситуації, що вимагають від школярів аналізу складних явищ, визначення, захисту своїх позицій, вміння конструктивно взаємодіяти з іншими позиціями.

      Для педагогічної спільноти Луганської області завданням є сьогодні використання ідей об’єднавчого спрямування усіх нас, заради миру та розвитку. Над цим і працюємо.

Ольга Касьянова, проректор із наукової роботи Луганського ОІППО

     Найважливіші особливості регіональної політики, це, в першу чергу, мова і  етика.  Я вже більше 20 років живу на Східній Україні,  а сам родом з Львівщини. Так склалося, що  я навчався у Донецьку,  а потім залишився там жити. Як мають поводитися у цей складний  час Донецький і Луганський інститути, як ми маємо навчати педагогів? Ми організовуємо круглі столи про християнську етику та толерантність, однак ми повинні знати, що таке цінності, щоб навчити  вчителів. Щоб ті вчителі потім могли донести правильну інформацію до дітей.  

Остап Бодик, завідувач кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін та методики їх викладання Дон ОІППО

    На наших очах формується нове покоління молодих людей, яке характеризується почуттям національної гідності, високою патріотичною свідомістю, жертовною любов’ю до України, готовністю до виконання громадянських і конституційних обов’язків. Ці трансформації відбуваються у зв’язку з військово-політичними подіями, окупацією Сходу України та Криму. Освітяни Луганської області глибоко усвідомлюють необхідність патріотичного виховання підростаючого покоління через надскладну ситуацію, що склалася в нашій області. Пріоритетними питаннями для кожного навчального закладу є виховання свідомого громадянина України, толерантної та всебічно розвиненої особистості, протистояння негативним інформаційно-психологічним впливам, розширення культурологічного та правознавчого аспектів у навчально-виховному процесі, Тому саме патріотизм, активна громадянська позиція мають об’єднати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою спільною метою, – незалежну державу, потрібну як українцям Сходу, так і українцям Заходу, бо ми єдині.

Ольга Максименко, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін та методики їх викладання Луганського ОІППО

         Узагальнені висновки та пропозиції круглого столу:

1. Визнати необхідність єдиної загальноукраїнської освітньої політики,  головними пріоритетами якої мають бути: якість, рівність, вибір, ефективність, а також потреба у єдиних для  середньої освіти України загальних завданнях шкільного виховання.
2. Погодитись з тим, що в основі кожної шкільної виховної системи (програми виховання) повинні лежати національні інтереси та європейські цінності поваги до прав людини та людської гідності.
3. Прийняти як даність існування у кожному регіоні, навчальному закладі власної стратегії реалізації загальнонаціональних завдань виховання підростаючих поколінь і, відповідно, присутність у змісті освіти регіонального компоненту, наявність регіонального виміру якості освіти, базованого на загальних стандартах.
4. Реформувати зміст загальної освіти, зробивши наголос на громадянській освіті та розвитку у дітей громадянських якостей; а також забезпечити інтеграцію змісту на всіх етапах (ступенях) освіти задля формування цілісного світогляду.
5. Передбачити створення програм підвищення кваліфікації педагогів як регіонального так і загальнонаціонального рівня щодо формування у вчителів готовності та вміння працювати із школярами у сучасному інформаційному та глобалізованому суспільстві. 

Модератори круглого столу: Віктор Громовий, Роман Шиян