На початку 90-х років, коли стара система освіти опинилась у досить продуктивному стані «на межі хаосу», в нашій країні стало можливим народження приватних шкіл. Це було яскравим свідченням реалізації творчої і громадянської ініціативи небайдужих педагогів та прагнення  надати   шкільній освіті демократичних форм.

Та на даний час у шкільному освітньому просторі України приватні школи становлять лише близько 1% від загальної їх кількості, а навчається в них ще менше – 0,5% від загальної кількості школярів.

 Якщо зараз наша держава хоче насправді відійти від тоталітарної системи шкільної освіти, вона має визнати соціальне значення приватних шкіл і створити необхідні умови для їх успішного функціонування.

Обговорення проблеми щодо ролі приватних шкіл в системі загальної середньої освіти за нашим «круглим столом» відбувалося за такими тематичними напрямами:

1. Чи  стали приватні  школи    каталізаторами  позитивних  змін  в  українській освіті?

2.Чи є приватна школа найбільш прозорим та чесним способом організації роботи загальноосвітнього навчального закладу у перехідний період?

3. Як державно-приватне партнерство в освіті може бути реалізоване на практиці щодо приватних  шкіл? 

В обговоренні теми «круглого столу» взяли участь, у першу чергу, керівники приватних шкіл, а також деякі творчі вчителі, представники громадських організацій.  Директорів комунальних закладів тема абсолютно не зацікавила.

Переважна більшість коментарів  стосувалася існуючих проблем національної освіти, в тому числі, її бюрократичної заорганізованості,  недооціненої з боку держави ролі приватних шкіл, складнощам їх діяльності, підвищеним вимогам та прискіпливості батьків.

 На відміну від комунальних шкіл, «приватники» вимушені боротись за власний бюджет надходжень виключно за рахунок  батьківських коштів. Постійною лінією проходила думка щодо потужної дискримінації приватної освіти. Найменш конкретними та переважно песимістичними були відповіді на третє питання.

1.Чи  стали приватні  школи    каталізаторами  позитивних  змін  в  українській освіті?

У чому значимість приватної освіти в Україні, у першу чергу, загальної середньої, яка згідно Конституції, є обов’язковою в Україні.

Передовсім – відкритість до пошуку й експерименту. У змісті й формі освіти, у пошуках та застосуваннях нових методик  засвоєння знань і оволодіння навичками їхнього застосування. На разі, я б не говорила про приватну як альтернативну освіту.

Нині, по більш ніж двох десятиліттях шляху приватної освіти в Україні, приватна навряд чи має іншу мету освіти, аніж має держава – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої суспільної цінності, розвиток її розумових, творчих і фізичних здібностей, професійних знань і компетентностей, діяльності в умовах громадянського суспільства для примноження інтелектуального і культурного потенціалу українського народу.

Натомість саме приватні школи мають більше простору та можливості формувати оригінальні навчальні програми, впроваджувати освітні експерименти, застосовувати нові світові методики, розвивати творчі здібності учнів.

Галина Усатенко, м.Київ

До відкриття саме приватної школи мене спонукали мої діти, їх незацікавленість процесом пізнання у державній школі, стандартизований підхід та неможливість проявити свої таланти, розкрити особистість. Хотілося створити таке навчальне середовище, де діти будуть пізнавати себе та навколишній світ з радістю та натхненням, вчитися мислити, де будуть викладати творчі яскраві вчителі, які захоплені своєю справою і теж постійно розвиваються та самовдосконалюються.

Поки що більше відчуваю себе місіонером, який прокладає новий шлях для майбутнього покоління, людиною, яка створює пілотні проекти та ініціює зміни в нашій системі освіти. Так, цей шлях не був легким, пройти всі наші забюрократизовані дозвільні інстанції не так просто, але ми це зробили і зараз дуже щасливі, коли бачимо сяючі очі та реальні зміни у наших дітях. Батьки наших учнів – це, в більшості, свідомі  реалізовані люди, які самі навчаться та розвиваються впродовж життя та розуміють, наскільки важливо дати цю можливість своїй дитині.

Взагалі існує декілька складних питань, які стали викликами для приватних шкіл.

По-перше – це баланс між програмами за державним стандартом та тими компетенціями і softskills, які хочеться дати дітям, інноваційними методиками та авторськими сучасними програмами, які потрібні вже сьогодні для успішного життя та самореалізації.

По-друге – дуже застарілі вимоги та норми з минулого сторіччя, які не враховують ні розвиток технічного прогресу, ні сучасні тренди у світі, які вимагають вести гори паперових зайвих документів, витрачати дорогоцінний час не на творчі розробки, а на відсиджування у чергах управлінь та заповнення паперів, які ніхто не читає. Також нереально застарілі санітарні норми, які заважають розвиватися та відкривати нові заклади освіти.

По-третє – дуже високі вимоги та прискіпливість батьків. Але це не зовсім проблема, це просто факт, який спонукає постійно вдосконалюватися.

Деякі приватні школи (не всі) можна назвати альтернативою публічних, тобто, вони дають зовсім інші можливості учням, допомагають знайти себе та підготуватися до реального життя, спробувати себе у різних сферах та ролях. Також, вони заповнюють ту нішу, на яку не звертають уваги у публічних школах, - виховують Особистість, яка здатна мислити та приймати свідомий вибір у майбутньому.

Наталья Лимонова, м. Київ

Основные проблемы частной школы – «государственный контроль» вместо государственой благожелательности и государственной піддержки. Подерживает то, что я делаю свое дело. Делаю то, во что верю и что считаю интересным. Ибо сказано: зная зачем, я выдержу любое как.

Я чувствую себя в школе образовательным автором. Автором собственного проекта, собственного творчества.

Євгеній Медреш, м.Харків

Перша і головна, на мій погляд, проблема приватних шкіл в тому, що їх  немає! Це викликає посмішку, але це саме так і є. Оскільки з точки зору статистики, доля приватних шкіл серед всіх шкіл України не входить навіть в прохідні статистичні цифри – 5%. Будь яке явище розвивається, коли є активна діяльність, а для неї необхідні хоча б якісь умови.

Приватна школа має можливість не тільки краще відповідати на потреби учнів та їх батьків, в першу чергу, з точки зору освітньої та виховної варіативності, а й своєчасно реагувати на потреби суспільства, яке швидко розвивається та змінюється. До створення моєї школи спонукав власний педагогічний досвід, бажання розвивати освітні технології, застосовуючи нові цікаві розробки, зберігаючи в той же час найкращі традиції та напрацювання нашої загальної школи, яких дуже багато.

Ще важливим є той факт, що в приватній школі керівник може сам формувати свою команду. І ти маєш задоволення творити - працювати разом з однодумцями - професіоналами. В умовах приватної школи дуже цінним є те, що система нарахування заробітної плати достатньо гнучка і динамічна, тому вчитель сам може ефективно впливати на свій фінансовий результат. І не тільки один раз на п’ять років, коли проходить атестацію, або коли впаде «манна небесна» бюджетного підвищення. А це дуже великий вплив має на свободу вибору у професійній діяльності, у питаннях саморозвитку і самовизначення вчителя.

Такий учитель буде успішним, а відповідно, цікавим і авторитетним для учнів.  Зі свого досвіду можу сказати: якщо вчитель зорієнтований виключно на фінансовий результат – це провальний вчитель, і якісної, корисної для дітей співпраці с таким вчителем не вийде. Команда вчителів – це, в першу чергу, Команда. Вчитель - це не тільки професія, це спосіб мислення, спосіб життя. Для мене – щасливий.

Світлана Манзер, м.Київ

            Найбільш потужними  лобістами нового рамкового закону «Про освіту» є стейкхолдери, пов'язані з приватними закладами системи загальної середньої освіти. Вектор змін, пов’язаний з автономією школи,  є чітким індикатором значимості приватної школи як рушійної сили у справі розвитку національної системи загальної середньої освіти в цілому.

Володимир Бєлий, м.Херсон

Увы, система образования – это отражение нашей экономики, культуры и наследия «совка». Возможно, должно смениться ещё одно поколение, чтобы изменились психология людей и их понимание,  что образование – это ценность, которая стоит денег.

И неважно, кто за него платит: государство, родители, церковь или фонды. Но тут главное, что у родителей теперь широкий выбор, потому что в стране есть школы на любой вкус: с разными уклонами, для девочек, для мальчиков, частные, авторские, обычные, международные, дистанционные, экстернатные  и т.д. 

В Англии я однажды услышал такую фразу про обучение: «важно не сколько оно стоит, а стоит ли оно того».

Володимир Співаковський, м. Київ

По первому вопросу могу ответить: однозначно! Частные школы стали флагманом новых образовательных технологий и нового отношения ( как и должно быть) к детям. Факты: НМЦ городского департамента и Областной институт последипломного образования обращаются к опыту нашей школы «ЭЙДОС». Мы проводим семинары для учителей города, а также для директоров школ и учителей- предметников области. И ещё. Ежегодно мы проводим Всеукраинскую конференцию по ТРИЗ и Эйдетике и Педагогический Фестиваль "ШКОЛА по- новому" для педагогов Украины. В этом году будет уже 12-ый раз. Что и доказывает востребованность инноваций частных школ.

Олена Гредінарова, м.Запоріжжя

Чи стали приватні школи каталізаторами позитивних змін в українській освіті? На мою думку, так.

 По-перше, приватні школи, як свідчить практика,  дають можливість громадянам отримати освітні послуги, які найповніше відповідають індивідуальним потребам дитини (психологічним, фізіологічним, культурним, інтелектуальним тощо). Звичайні загальноосвітні навчальні заклади, включаючи ліцеї та гімназії, такого індивідуального підходу до дитини не забезпечують, вони орієнтуються на рівень розвитку більшості учнів у класі.

Робота шкільних психологів здебільшого зводиться до ряду «тестування» учнів і написання відповідних багато чисельних звітів. На індивідуальну роботу з дитиною вони просто не мають часу або/та бажання.

По-друге, у приватних школах більше уваги приділяється створенню та розвитку демократичного навчального середовища. Керівництво створює відповідні умови й спонукає вчителів до активної творчої діяльності. У закладі реалізуються творчі й соціальні проекти із залученням учнів, використовуються моделюючи ігри, які підвищують мотивацію до навчання і формують активну громадянську позицію. В-третіх, передбачено й налагоджено тісний зв’язок з батьками й активна участь ініціативної батьківської громади до навчально-виховного процесу.

Ірина Іванюк, м.Київ

Моя практика по частной школе печальна. Я еще не видел частную школу такую, которая бы удовлетворяла моему пониманию правильной «частной школы». Для меня правильнаяшкола – это учебное заведение, где собираются дети, которые хотят учиться.

В те частные школы, которые я знаю, приходят дети, которые не хотят учиться. И нужно удовлетворить их большое нежелание учиться. Этому посвящены все моменты, вся организационная система, теоретическая и предметная в частной школе. Эта система хорошо припрятана. Она припрятана оформленим школы, она припрятана хорошо оформленными учителями, она припрятана вежливостью, она припрятана внутренним убранством, возможно, итальянскими туалетами.

Хотите посмотреть такую школу – попадите на минутку в одну из старейших школ – лицей «Гранд». А хотите узнать, чего она стоит – проведите устный опрос детей по знаниям или контрольную работу.

Ісаак Кушнір, м.Київ

На мою думку, сектор приватних навчальних закладів в Україні майже відсутній. За різними данними, приватні школи в Україні складають  від 0,01%  до 1% від кількості загальноосвітніх закладів освіти. Тоді як в деяких європейських країнах кількість приватних закладів освіти доходить до 70% від загальної кількості.

Чому цей сегмент ринку такий важливий? Для батьків – це альтернатива, тобто батьки мають можливість обирати поліпшені умови навчання (матеріально - технічний стан, як правило, значно кращий, ніж у державних навчальних закладах).  Індивідуальних підхід до кожного учня – як пріоритет у виборі приватного навчального закладу.  Як правило, у приватних школах та садочках чисельність классів/груп невелика (порівняно з державними навчальними закладами), а це автоматично надає можливість вчителю приділяти уваги кожному учню.

Переваг, насправді, багато – і відношення вчителів до вихованців, бо вчителі отримують значно більші заробітні плати, але і  вимоги до педагогів у приватних школах теж значно вищі, і, як правило, приватна школа/садочок - навчальний заклад повного дня, де дитина має розгалужену систему позашкільного навчання.

Альона Парфьонова, м.Київ

2. Чи є приватна школа найбільш прозорим та чесним способом організації роботи загальноосвітнього навчального закладу у перехідний період?

Саме приватні школи проявляють новий тип рівноваги і відповідальності між якістю наданих освітніх послуг, вимогливістю учителя до  учня та такого характерного для пострадянської культури псевдопринципу «я ж плачу гроші!». «Я ж плачу гроші!» – значить дитина може поводитися не згідно правил, навчатися, коли схоче чи не схоче, не виконувати програму тощо.

Саме приватна школа стає осередком формування нового типу культури у суспільстві і громаді, де сплата коштів за освіту – є проявом і довіри і обопільної відповідальності і учителів, і батьків та учнів. Осередком нового рівня надання освітніх послуг, і матеріальних зокрема. Осередком не лише прямого виконання розпоряджень управління освіти, але постійного творчого пошуку учителя, який має змогу осмислювати і застосовувати нові підходи і до інваріантної частини програми, і тим більше до варіативної.

Галина Усатенко, м.Київ

Приватні школи діють за принципами підприємств, коли співробітники оцінюються по KPI`s і можуть отримувати бонуси за кваліфікацію та досягнення результатів. Вартість освітньої послуги, як і будь-якої послуги у бізнесі, складається з матеріальних витрат (оренда та утримання приміщення, техніка, меблі, матеріальне забезпечення, заробітна платня та ін.) та нематеріальних витрат (утримання методично-навчального центру для створення програм та підготовки викладачів, залучення зовнішніх спікерів, психологів, тренерів, реклами, просування, тощо).Вартість залежить від інфраструктури школи, суми інвестицій у майновий комплекс, наявності міжнародних ліцензій та програм, а також рішення власників, скільки заробляти на цьому бізнесі.

Наталья Лимонова, м. Київ

То, что мои проекты пользуется спросом, позволяет рассматривать их  как предпринимательство . Так, в общем, любой свободный автор – предприниматель.

Приватные школы – коллеги, соратники и партнёры публичных (муниципальных) школ. Но зарплата у наших учителей несколько большая, чем у «бюджетников». И значительно больше – чувства собственного достоинства.

Наша школа ориентируется на родителей из числа интеллигенции, то есть на свободных и уважающих себя людей. А на стоимость обучения влияет базовая идея учредителя частной школы: то, зачем, с кем и для чего он ее сделал.

Євгеній Медреш, м.Харків

Наша приватна школа зорієнтована на якісну, насичену, але фінансово доступну освіту. Для того, щоб це було можливо в наших реаліях, ми напрацьовували економічну модель діяльності, яка не просто сильно відрізняється від державної, а й взагалі від системних підходів, що в ній використовуються.

Батьки наших учнів - це кияни середнього рівня статків. Річні витрати батьків наших учнів не набагато більші, ніж закладаються в бюджеті державної освіти в розрахунку на одну дитину на навчальний рік, але умови значно відрізняються, а відповідно і результати. Навіть для держави освіта – це послуга, яку дають в обмін на податкові відшкодування, а тому казати що державна середня освіта  безкоштовна, є помилкою, яка вводить в оману всіх, хто в цій системі задіяний.

Всі ми першопрохідці, в кожного своя (комерційна) модель виживання в умовах ринку, в яку входять обов’язкові складові: заробітна плата, приміщення, комунальна плата, поточні витрати тощо. Але є в нас єдине загальне і дуже корисне: є зарплата, яку ми отримуємо і дуже якісно відпрацьовуємо, нам не потрібні подвійні стандарти та корупційні схеми, а це забезпечує і відкриту позицію, і розуміння відповідальності, і стабільні умови діяльності.

Щодо батьків наших учнів, то пріоритетом для багатьох є побутові умови, особливості облаштування приміщень, а це дорога справа, тому відповідно зростає і оплата. Для декого потрібні елітарні елементи в освіті, наприклад, виїздка верхи щотижня, або гра в гольф, або викладання  математики професором університету, тому що, на їх погляд, такі заняття формують не тільки освітні навички, а й світосприйняття, спілкування, але це теж є достатньо дорогим задоволенням, що й впливає на вартість.

Тому багато хто йде бізнесовими шляхами – створюємо конкурентну особливість для залучення клієнта. Нажаль, інколи це шкодить освітньому процесу, а подекуди й самій школі.

Світлана Манзер, м.Київ

Якщо за кордономприватні школи відкриваються у відповідь на додаткові потреби населення культурно-релігійного контексту і ніяк не пов’язані з невдоволенням якістю комунальними закладами, то в сучасній Україні саме останнє стало вагомим чинником. 

Проблема низької якості комунальних шкіл підштовхує до активних дій громадський сегмент. За останніми даними батьківські додаткові виплати на школу сягнули 4 млрд. гривень на рік. Якщо в нас школярів 4,5 мільйона, то кожен школяр «приносить» до закладу в середньому близько 1000 гривень додатково до тих 10 000 гривень, що в середньому щорічно виділяє на нього державна податкова програма.  При цьому всім відомо, що чи не кожна українська школа фінансується лише в частині заробітної плати її працівників та забезпеченні тих же державних комунальних послуг.  

Володимир Бєлий, м.Херсон

Приватні школи сприяють подоланню корупції у сфері освіти. Бо всі ці «внески» з батьків, які регулярно збираються у державних школах «на ремонт», «на загальні потреби», «на підручники», «на закупівлю обладнання» та інше, важко проконтролювати. Частина гімназій та ліцеїв висувають завищені вимоги щодо рівня знань учнів з ряду навчальних предметів, досягти яких дитини зможе лише з допомогою репетитора або займаючись на відповідних платних курсах. При цьому навчальний заклад заохочує наймати репетитора з цього ж закладу, інакше оцінки будуть нижчими. Все це є проявом корупції.  

Ірина Іванюк, м.Київ

У приватних школах унормовані відносини без обов’язкових благодійних внесків – ці відносини регулюються договором, де у сторін визначені чіткі відносини, щодо прав, зобов’язань, обов’язків – тобто визначені істотні умови договору і визначена ціна. Фактично – ціна послуги.

На сьогоднішній день, розвиток приватних шкіл/садочків гальмує саме держава. Приватні школи розглядаються як бізнес структура, без будь яких преференцій у податковому законодавстві. В Києві у минулому році Київрада спромоглася затвердити пільгову ставку на оренду приміщень у вигляді 1 гривні для надання приміщень під використання для освітніх послуг. Земельний податок приватні школи платять у повному обсязі та у відповідності до норм законодавства, в той час як державні звільнені від цього виду податку. Тобто для розвитку цього сегменту ринку держава нічого не зробила.

В усьому цьому я бачу страх держави втратити монополію. Оскільки ми так часто зараз чуємо від чиновників різного рівня тезу «гроші ходять за дитиною», «визначення рівня витрат на одну дитину» - розвиток приватних шкіл стикнеться з питання конкуренції між навчальними закладами за учня та приватними (якщо звісно вони будуть залучені до мережі навчальних закладів і держава буде розглядати не як бізнес, а як альтернативну освіту такі заклади). А це вже втрата впливу на навчальні заклади. 

Альона Парфьонова, м.Київ

3. Як державно-приватне партнерство в освіті може бути реалізоване на практиці щодо приватних  шкіл? 

Саме приватні школи проявляють новий тип суспільної відповідальності і в системі совіти, і в громаді загалом. Приватна школа потребує від батьків, від родин додаткових витрат на освіту дитини. Альтернативою, на разі справді альтернативою, є комунальна и державна школа, навчання у якій є офіційно безкоштовним. За цих умов приватна школа бере на себе велику відповідальність перед батьками і громадою зреалізувати сподівання і виправдати довіру.

Я за те, аби простір приватної освіти не звужувався.  Вірю, що саме приватна школа може посутньо долучитися до інновацій в загальній середній освіті та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Галина Усатенко, м.Київ

Ті, хто намагаються займатись приватною середньою освітою, не тільки патріоти, а й, у повному розумінні, герої, які вистояли всупереч всім обставинам. Причини, які хочу відзначити, наступні:

 

В інших державах приватні школи називають «незалежнми», оскільки вони можуть не виконувати ідеологічного державного замовлення, яке однозначно виконують завжди державні школи, навіть незважаючи на те, наскільки ідеологізовані самі школи та держава в цілому. Наявність та ступінь розвитку недержавної освіти – це прямий показник рівня соціальної свідомості та розвитку суспільства, а особливо в теперішній час.

Але я особисто вважаю себе, першу чергу, освітянином. До менеджменту всі ми доходимо в свій час. Вчитель який розвивається – стає менеджером і освітнього процесу і власного життя і середовища, яке його оточує. А те що відбувається далі – це розвиток особистості і професійної майстерності.

Менеджер-бізнесмен, економіст не зможе зрозуміти сутність освітніх процесів, з його точки зору основна мета діяльності – це прибуток, а зважаючи виключно на цей фактор, легко втратити освітню сутність діяльності. Вчитель, не маючи компетенцій менеджера, загубиться у господарських і фінансових справах. Тому важливо гармонійно поєднувати освітянство та менеджмент.

1. Як бізнес, послуги в сфері середньої освіти – низькорентабельна галузь з довгим терміном повернення стартових вкладень, що робить цю галузь в наших нестабільних умовах занадто ризикованою, тому і самостійного розвитку практично не має, у більшій частині існує як проект-сателіт, або додаткова діяльність, що дуже шкодить самій суті освітньої діяльності.

2. Незрілість батьківства та прив’язка до стереотипів відносно поглядів на школу, що зменшує кількість батьків, які взагалі здатні розглядати освіту, альтернативну тій, що для них є звичною.

3. Позиція державної середньої освіти, оскільки відтік учнів до приватних шкіл скорочує не тільки бюджетне фінансування державних закладів, а й зменшує «непрямі» надходження від заможних батьків.

4. Позиція держави, в якій зараз багато питань, які потребують негайного рішення, а тому проблеми середньої школи хоч і жевріють, але не спалахують; от і добре.

Світлана Манзер, м.Київ

Освітня експертна спільнота одностайна в тім, що без повноцінного впровадження принципу фінансової та академічної автономії втрачається сам сенс існування приватних шкіл як таких, а з тим – і сподівання на справжню свободу педагогічної діяльності і в комунальній школі.

Без чіткого інституційного розмежування сегменту приватної та державної форми освіти (і щоб на умовах рівноправності) високої якості не отримати. Тут особливим є питання рівноправності не лише щодо умов здійснення діяльності, а й щодо відповідальності за її результати. Як  перед тими, кого навчали, так і перед нормами та вимогами державного освітнього стандарту. 

У контексті актуальних для України викликів є сенс виділити ті принципові зміни, які  роблять заклад освіти по-справжньому демократичним осередком суспільства.  

По-перше, звільнитись від чиновницького бюрократичного прессингу; організаторам приватного шкільного закладу не складно зробити, у першу чергу, такі форми організації внутрішньо шкільної атмосфери, що  автоматично формують практичні основи справжньої педагогіки співпраці між педагогами, учнями, керівництвом закладу та батьками учнів.

По-друге,як не верти, а без грошей не буває справи, приватної школи зокрема. Як і комунальної також. Разом з тим, реалізація приватною школою своєї місії у повній мірі обов’язково потребує фінансування в обсягах більших, ніж практикує держава для комунальних шкіл. Бо який може бути у громади мотив «городити город» задля того самого, що вже й так існує.

Але тут проблема глобального масштабу. Вона, з одного боку, зачіпає проблему фінансування будь-яких наших суспільних сфер чи приватних проектів, а з іншого – практично є нерозв’язною гідним чином в умовах, що встановились у перехідний період нашої новітньої історії. 

Якщо країна не вирішить проблему ефективного контролю за відповідністю між доходами та витратами громадян, то як гідне фінансування державної школи, так і суспільно прийнятні форми додаткового фінансування приватної будуть весь час проблемними. 

При цьому коригувати бідність державної школи за рахунок приватної платні з кишень батьків є ознакою прямої зневаги влади до власного народу. Ще більшим проявом цинічності є «викручування рук» організаторам престижних шкільних закладів тільки з тієї причини, що вони є приватними. 

Володимир Бєлий, м.Херсон

Рано чи пізно стане питання: якщо держава рахує кошти на навчання однієї дитини, доцільним є виділення цих коштів і на навчання дитини у приватній школі (нагадаю: фінансування приватних закладів освіти закінчилось у 2000 році)  і буде це сертифікат чи інша форма розрахунків, все одно це буде конкуренція на ринку, школи почнуть щось робити для залучення учнів, бо за учнями підуть і гроші у навчальний заклад.

А можливо, доцільно розглянути можливість компенсації у податках батькам  вихованців приватних навчальних закладів. Тобто, перебудова всієї системи освіти  необхідна і неминуча.

 Приватні навчальні заклади – такі ж гравці на ринку, як державні навчальні заклади, вони можуть конкурувати і можуть вирішити багато питань у системі освіти. Але для цього всього потрібна політична воля, та сама воля, які зараз у країні вирішує абсолютно все. І на сьогоднішній час, я бачу «політичну недоцільність» у вирішенні питання розвитку приватних навчальних закладів.

Альона Парфьонова, м.Київ

                                          ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Неупереджений аналіз ситуації показує, що проблеми, з якими стикаються приватні школи, не є випадковими, вони мають системний характер. Ми усі знаходимось в одному човні,  і криза, яка поставила ці школи на грань зникнення, є однією з ознак загальної системної кризи шкільної освіти в Україні.

1. Приватні школи в Україні знаходяться на межі знищення у зв’язку з введенням у 2000-му році норми про повне припинення їх фінансування з бюджетних коштів, з одного боку,  та дискримінаційних критеріїв відрахувань до  місцевих бюджетів, з іншого боку.Переважна більшість приватних шкіл, які «вистояли»,  разом з найкращими комунальними школами, увійшли до числа «піонерів» суттєвих змін у змісті, технологіях, методиках шкільної освіти. Інакше їм би довелось припинити свою діяльність взагалі. 

2. Кожна приватна школа працює у правовому полі, прозоро залучаючи кошти батьків на навчання як освітню послугу, економічно розраховуючи її вартість. Тому тема «поборів», «корупції» до приватників не застосовується. Рівень менеджменту та маркетингу, взагалі  економічної культури керівників приватних шкіл на порядок вище ніж у «бюджетників». 

3. Державно-приватне партнерство, яке вже активно використовується в різних галузях, може і повинно бути реалізоване в освіті. Найвідповіднішою моделлю такого партнерства в освітній сфері  якраз і є приватний навчальний заклад, бо саме тут реалізується можливість переходу від режиму бюджетного утримання системи освіти до режиму інвестування в неї, коли інвесторами виступають сім’я, суспільство, зокрема бізнес, і держава. Для стимулювання приватних інвестицій в освіту та реальної автономії навчальних закладів терміново має бути створена законодавча база. На даний час державно-громадське партнерство стосовно приватних шкіл знаходиться на початковому рівні. Поштовхом може стати нова редакція закону «Про освіту», якщо у ній буде знято економічну дискримінацію щодо «приватників». 

4. Міністерству освіти і науки  необхідно терміново розробити  й запровадити механізм передачі навчально-методичного забезпечення на виконання державного стандарту середньої освіти, зокрема підручників, шкільної документації тощо загальноосвітнім навчальним закладам, заснованим на приватній формі власності. 

5. Основними напрямками такої підтримки державою приватних навчальних закладів можуть бути:

• Запровадження персональних освiтніх ваучерiв,
• Розміщення державних замовлень у приватних навчальних закладах,
• Створення рiвних  умов у використаннi земельних дiлянок, споруд, обладнання,
• Надання пiльгових кредитiв тощо. 

Необхiдна нова державна полiтики щодо фiнансування шкільної освiти, суть якої визначатиметься одним реченням: фінансувати не абстрактну систему шкільної освіти, а навчання кожної дитини. Для цього має бути розроблений і впроваджений механізм персоніфікованого бюджетного фінансування видатків на освіту, який дасть можливість реалізувати на практиці  задекларований  принцип «кошти йдуть за дитиною».

Модератор «Круглого столу» Юрій Шукевич