Після скаженого ритму Києва мені це «нікуди-не-поспішаємо» сприймається дивним. Та Пієтерсаарі (Якобстад шведською) – маленьке фінське містечко, розташоване на заході Фінляндії, на кордоні зі Швецією, з величною Ботнічною затокою, чисельними заводями та лісами – наче є уособленням іншого, більш натурального життєвого ритму, відмінних соціальних налаштувань, можливостей подивитись на звичні стратегії поведінки наче з іншого ракурсу. Оскільки саме це містечко стало рідним містом для моїх онуків (вже двоє) – саме з вражень мого першого «Фінського літа» я почну власну розповідь про знайомство з фінською освітньою системою.

Дощі в Пієтерсаарі – справа буденна. Після таких дощів такими ж буденними є величезні калюжі – і на дитячому майданчику, і просто дорогою, де покриття має нижчий рівень. Ми звикли до прогулянок з онуком за будь-якої погоди. Та якщо пригріває сонечко – ми поспішаємо на пляж (про враження пляжу – трохи нижче), то за умов дощу ми шукаємо місце, яке має… найглибші калюжі. Можливо, це з мого власного дитинства – я обожнювала майже купатись у післядощових калюжах… Чомусь моя мама забороняла мені те робити. З фінськими дітьми – зовсім інша справа. Всі фінські дітки мають спеціальне вбрання – щось на кшталт рибацьких гумових штанців з легкої водостійкої тканини. І, звісно, гумові чобітки. У такому вбранні будь-яка калюжа – це додаткова можливість цікавого дослідження навколишнього світу. Складніше, коли дощ пройшов зненацька, а калюжі такі самі привабливі. Тоді є «доросле пояснення» для маленького хлопчика – Ми зараз не в тих чобітках. То спочатку зайдемо додому, перевзуємось. Слід зауважити, в таких випадках шлях додому стає набагато коротшим – спрацьовує інша «дослідницька мотивація» онука.

Ще маленький хлопчик полюбляє малювати. Так, звісно, він має спеціальний дитячий столик зі стільцем, має власний мольберт з численними аркушами паперу (щось подібне до нашого фліп-чарту, але нижчий й більш пристосований для користування дитиною). Та найулюбленіший спосіб малювання – це на підлозі у ванній кімнаті (вона достатньо простора) …. або посеред великої житлової кімнати на спеціальному килимку. Цей килимок схожий на наші скатертини, якими хазяйки полюбляють закривати стіл на кухні, з тканини, яка легко прасується й не пропускає вологу на підлогу. Розміри приблизно 2 на 2 метри. Такого «острівка безпечного малювання» вистачає, аби малюк нічим не обмежував власні творчі прояви. Вся фарба на тілі або на килимку легко змивається під душем.

Я обіцяла декілька згадок щодо міського пляжу. В найбільш теплий період (з середини червня до середини серпня) на пляжі працює спеціальна школа плавання для дошкільнят. Дітки віком від 3 до 7 рочків тричі на тиждень займаються з тренерами. Оскільки ми багато часу проводимо на пляжі також – онук стає «нелегальним» учасником тренувань. Та й мені важко втриматись, аби не приєднатись до цих занять – такі цікаві ігри, такі цікаві музичні розігріви-тренування. Батьків немає, вони приїздять, коли привозять дітей, і за дві години, коли забирають. Я намагаюсь згадати, де в нас я бачила такі цікаві ігри й щире захоплення дітей запропонованими тренерами активностями. Можливо, я спостерігала таку ж атмосферу на якихось дитячих заходах, коли організатори заходу запрошували професійного ігровика-аніматора.

Шкільний рік в Фінляндії  розпочинається наприкінці серпня.

У порівнянні з дитячою школою плавання, мене більш вразила інша ситуація, яку я також випадково спостерігала на міському пляжі. Це було ближче до кінця серпня, в цей час у Фінляндії вже розпочинається навчальний рік. Пляж стає зовсім порожнім, і я зазвичай працювала там під не пекучим фінським сонцем з ноутбуком на колінах. Коли концентруєшся на власному тексті – не дуже помічаєш, що відбувається навколо. Краєчком свідомості я почула голос. «Інтонація схожа на вчительську» - промайнуло в голові. Коли я придивилась – там дійсно була вчителька, яка давала інструкції своїм учням. Підлітки приблизно 14-15 років, десь осіб з 15. Наскільки я зрозуміла, це був якийсь спеціальний «урок тиші». Учні сіли в рядок обличчям до води, вчителька щось розповіла їм 5-7 хвилин. І потім протягом 20 хвилин всі вони мовчки дивились на воду затоки. Можливо, хтось просто сидів с закритими очима – я не бачила їх очей. Але я дивувалась тій тиші, що була навколо. 15 підлітків разом і – тиша ….. чи можете ви уявити це в середовищі наших підлітків? До речі, я навіть не почула, коли вони приїхали до пляжу – більшість з них приїхала велосипедами. Потім, коли ця дивна «медитація тиші» завершилась, вчителька щось ще пояснила учням, вони знов сіли на велосипеди, та поїхали назад до школи.

Ми також в нашій уяві переберемось ближче до школи. Минулого року я була залучена до ознайомлення освітян України зі специфікою освіти Фінляндії. Захід був організований Асоціацією директорів шкіл України (керівник – Ярослав Турянський) та проходив за сприяння Президенту світової конфедерації директорів шкіл (ІСР) Арі Покка. Програма подорожі передбачала знайомство «на місцях» з різними типами навчальних закладів Фінляндії – початковою, середньою та старшою ланками середньої школи, ліцеєм та гімназією, закладами професійної освіти та університетом міста Ювяскюля. Найбільш зацікавлені можуть ознайомитись зі статею-звітом колеги щодо цієї подорожі: Цуканова, Марина. Фінські розвідки українських освітян, або "школа радості" таки існує [Текст] / М. Цуканова // Освіта України : Педагогічна газета. - 2016. – Режим доступу: 

Ключові відмінності фінської та вітчизняної освітньої системи

Тема фінської освіти є достатньо широко представленою в сучасному українському медійному просторі. Тому надалі ми сконцентруємось не на описовому рівні загальної побудови системи – це можна знайти навіть на цьому ресурсі. Фокус нашої уваги – психологічні передумови тих успіхів фінської освітньої системи, яких вона досягла останнім часом.

Система заради дитини або дитина, що залучається до системи – це найбільш помітна відмінність між фінською та українською освітою. Та окрім цих цього принципово різного фокусування уваги освітньої системи існує не менш важлива різниця, хоча і не так помітна з першого погляду. Мова йде про діяльність вчителя – його мотивацію праці, застосовані педагогічні стратегії, відчуття професійної та життєвої самореалізації.

Повага до людської гідності – можливо, саме це є найважливішою ознакою фінської освіти. І саме за цією ознакою йде найбільш помітна відмінність української й фінської освіти. На жаль, практика групового тиску, практика силового примусу, практика підпорядковування індивідуальної думки думці лідера або мовчазної «більшості» – це до цього часу є звичними сумними практиками вітчизняної освітньої системи. Вимагається лише повага до управлінських рішень того, хто має офіційне право приймати якесь рішення. У соціальній психології такий тип стосунків має назву авторитарної організаційної культури.

Освітяни, які «заражені» вірусом такої культури спілкування, можуть скільки завгодно знайомитись з досягненнями визнаних у світі освітніх систем, запитувати щодо фінансування освіти, заздрісно хитати головою щодо сучасного обладнання освітніх закладів, делікатно питати щодо заробітної плати вчителя. Отримані відповіді лише укріплюють їх у власному переконанні – в Україні побудувати щось подібне неможливо. Пояснення цієї неможливості керівники навчальних закладів зазвичай вбачають у політичних або економічних факторах. І чомусь не спадає на думку шукати відповідь у психологічній площині. Адже повага до людської гідності можлива за будь-яких політичних умов та у разі будь-якої економічної ситуації. Україна не так давно, за часи Майдану, продемонструвала силу людської гідності не тільки самій собі, а й цілому світу.

Професія вчителя є дуже шанованою у Фінляндії.

Також  декілька слів про роль та місце вчителя у фінській освітній системі та у соціумі взагалі. Слід зазначити, що професія вчителя є дуже престижною та шанованою у Фінляндії. Тому під час вступу до педагогічного університету майбутні вчителі виборюють право оволодівати цією професією приблизно серед двадцяти зацікавлених абітурієнтів, тобто конкурс у педагогічний вищий навчальний заклад становить близька 20 осіб на місце. Відбір абітурієнтів відбувається у два етапи за достатньо складною системою, де окрім знань за профільними дисциплінами перевіряються психологічна готовність абітурієнта до вчительської праці, особливості його самоорганізації та робочої мотивації, здатність бути носієм професійної етики вчителя.

Під час занять додатково до теоретичних курсів майбутні вчителі мають достатньо інтенсивне практичне навантаження. Окрім волонтерської практики у будь-яких школах, куди студенти ходять у вільний від навчання час за власним бажанням, вони мають відпрацювати декілька практичних курсів в спеціалізованих школах, що створені при педагогічних університетах. Ці школи є практично-експериментальними майданчиками цих університетів, і батьки залюбки віддають своїх дітей саме до таких, нестандартних з нашого погляду, середніх навчальних закладів.

Більшість вчителів по закінченню вищого навчального закладу отримають ступінь магістра (виключення – майбутні працівники дитячих садочків, тут можливо одержати лише звання бакалавра). Цікаво, що подальша праця вчителя не передбачає обов’язкового підвищення кваліфікації – одержаний диплом надає вчителю право працювати до пенсії. Різноманітні  семінари та тренінги, спрямовані на професійний розвиток, вчителі відвідують за власним бажанням, або за рекомендацію керівників навчальних закладів, де вони працюють. Вчителі на власний розсуд  добирають педагогічні стратегії та підходи до своїх вихованців. Головним критерієм ефективності праці вчителя є позитивний зворотній зв’язок від батьків учнів, з якими працює вчитель.

Останні роки вчителі Фінляндії переходять на нову, інтегровану форму навчання. Навчання учнів вибудовується не в контексті окремих предметів або дисциплін, а команди вчителів розробляють спільні інтегровані курси за принципом «окремий життєвий феномен – окремий навчальний курс». Такий підхід потребує більш напруженої, нестандартної, творчої віддачі вчителя – адже немає ані готових «рецептів» викладання того чи іншого сегменту знань, ані можливості йти стандартним шляхом стандартної навчальної програми. Також окрім відповідальності перед учнями та їх батьками, додається відповідальність перед іншими колегами, які є партнерами у реалізації таких спільних інтегрованих курсів.

 Не рідкістю є викладання одним вчителем майже всіх предметів  в молодшій і середній школі. В такому випадку вчитель самотужки інтегрує знання з різних дисциплін навколо того чи іншого феномену.

Психологічна атмосфера в школі.

Якщо говорити про стосунки вчителя та учнів – це перш за все повага до особистості учня, до його бажань та інтересів, урахування індивідуальних можливостей дитини засвоювати знання та специфіки її психологічної самоорганізації. Під час відвідування навчальних закладів різного типу ми скрізь спостерігали доброзичливі посмішки вчителів та учнів. Й учні, й вчителі демонстрували відкриту поведінку, не соромились гостей, поводили себе невимушено й привітно. Можливо, саме атмосфера відкритості, невимушеності, доброзичливості – чи не найяскравіша ознака фінського навчального закладу будь-якого рівня. Така відкритість на невимушеність може існувати лише там, де повага до людської гідності та проявів особистісної свободи є не просто гучним гаслом, а базовою засадою побудови взаємостосунків.

Я певна, що трансформацію освітньої системи слід розпочинати з цього – з реальної, а не декларованої, поваги до особистості. Поваги до особистості учня. Поваги до особистості вчителя. І, найголовніше, поваги до самого себе. Адже людина, яка має почуття самоповаги, ніколи не стане принижувати іншу людину. За будь-яких умов і за будь-яких обставин – принижувати інших не дозволить власна гідність. Особисто для мене це був найсильніший висновок після знайомства з Фінською освітою.

Олена Мерзлякова, кандидат психологічних наук, докторант ІПООД НАПН України, м. Київ