Нам повідомляли до якого класу зарахували дочку, ім’я вчителя та її координати, дату початку навчального року для дошкільнят, години й дні навчання, а також запрошували 7 вересня завітати на День відкритих дверей. Ось найприємніші уривки.

Отже, загальну інформацію про навчання, що для цього потрібно та купу компліментів батьки отримали вже за місяць до початку шкільного року. Від дня реєстрації у шкільному окрузі нам також безкоштовно почала надходити місцева газета, в якій близько половини матеріалів стосувалися школи та навколошкільного життя. Наприклад, у серпні на шпальтах газети оголошувався конкурс для місцевих фермерів на постачання продуктів до шкільних їдалень, друкувалися інтерв’ю з директорами шкіл, розповіді про найкращих учнів та їх успіхи, обговорювалися різні проблеми шкіл, серед них і фінансові, тощо.

Open House (7 вересня)

У призначений день і час усією сім’єю ми відправилися на зустріч із вчителем. Спочатку, правда, сумнівалися чи варто брати дитину із собою, оскільки, за звичкою, очікували на стандартні батьківські збори та між собою жартували, що скоро дізнаємося перелік чого треба купити або відремонтувати. Однак виявилося, що саме діти є головними на цьому заході. Усе влаштовувалося для того, щоб майбутні учні могли у “сімейній обстановці” дослідити приміщення школи й класу, за руку з батьками чи старшими сестричками/братиками позаглядати у шпаринки, погодувати рибок, розкидати іграшки тощо. З цим усі дуже успішно справилися.

(Фото 1-2a. Дитячий майданчик, Класова кімната)

Із 30 хвилин зустрічі батьків в окремій частині класу зібрали тільки на 10 з них для того, щоб вчителька ознайомила із загальним правилами роботи школи, більш детально розказала про механізм навчання і свою методику роботи з дітьми та до яких видів діяльності залучаються батьки. А в цей час асистент вчителя розважав дітей читанням книги.

На останок батьки отримали вітальні конверти для дітей, що складалися з солодощів (з акцентом на здорове харчування) та матеріалів для заповнення. (Фото 3-4)

Найбільше захоплення у мене викликав лист вчителя до дитини, який необхідно було відкрити й прочитати за ніч до школи. Текст супроводжувався різними блискітками, що ми висипали під подушку для гарних снів. (Фото 5)

З цікавинок у цей день — усі інформаційні матеріали про родину, які батьки подають до шкільного округу (загальна інформація про родину, річний прибуток батьків, імунізаційна карта дитини тощо), вважаються “секретними”. Тому з поваги до таємниці інформації ваші документи приймаються або у конверті, або перевернутими догори незаповненою білою частиною листа. Тільки уповноважені на це люди можуть мати доступ до приватної інформації, при цьому вчитель класу до цієї категорії зарахований частково. Наприклад, вчителі не знають ким працюють батьки учнів, їх фінансовий стан тощо, але гарно обізнані з особливостями здоров’я своїх підопічних.

Не обійшлося і без “докупити для класу”. Нам дісталися батарейки для іграшок. Загалом же суто шкільні витрати для нашої сім’ї становили 20 доларів і складалися переважно із купівлі канцелярії для класу (одяг, рюкзак тощо не включено).

Перший день (12 вересня) був дуже піднесеним і зворушливим, хоча й не було лінійок, музики, квітів, промов, пишного вбрання тощо.

Більшість дітей приїхали з обома батьками, одяг простий, іноді зустрічалися піжамки й домашні капці. Головною дитячою гордістю були їх рюкзачки. Американські батьки зазвичай не допомагають носити шкільну сумку, а діти її й не віддають. Справедливості заради тільки зазначу, що рюкзачки не перевантажені та заповнені лише додатковим одягом на випадок “заляпався, забруднився” і текою для збереження творчих робіт учнів.

При вході до приміщення preschool, яке прикрасили написами “Wellcome!”, робилися сімейні фото. (Фото 6, 7)

Одразу ж за вхідними дверима дітей зустрічав вітальний комітет, до складу якого входили працівники шкільного округу та батьки-волонтери. Постійно лунали фрази “Як ми раді тебе бачити у нашій школі!”, “Ми щасливі, що ти з нами!”, “Ласкаво просимо до класу!”, коротше — шум як у вулику, гамір і шалений ентузіазм, який відчувався у повітрі та природу якого важко пояснити.

Вчителі біля дверей до класу чекали на своїх маленьких учнів та з КОЖНОЮ дитиною віталися за руку і знайомилися персонально. Загалом це зайняло близько 15-20 хвилин. (Фото 8. Двері класу)

Все ще тримаючи дітей за руку батьки проводили повторну екскурсію класом, показували дітям де що лежить, допомагали відповісти на “питання дня” (“З яким настроєм ти сьогодні приїхав до школи?”) та віднайти секцію з видом діяльності. Приміром, донці дісталася картка “бібліотеки”, тобто вона залишалася у частині класу, де стояв стенд з книжками та ляльковим театром. Дітям дозволяється гратися усім, що є в цій секції, головне залишатися до початку занять на місці. (Фото 9)

Після цього батьки виходили з класу і поверталися за своїми чадами за пару годин. Найцікавіше, що з тим же ранковим ентузіазмом діти поспішали зі школи додому. Вони вибігали з класу до батьків з широчезними посмішками, хапали рюкзачки у коридорах і, підстрибуючи, кричали усім зустрічним “бай”. А наступного дня усе почалося з початку…

На згадку про перший день у прескул наша вчителька зробила для батьків пам’ятні фото дітей зі зворушливим підписом:

“Children have a certain way,

Of growing bigger everyday!

But this picture and this smile,

Will stay with your heart for a long, long while!”.

Отже, досвід перших місяців.

З програмою навчання батьків ознайомлюють за допомогою невеличкої газетки “Preschool Press”. Протягом першого місяця ми отримували паперовий варіант, а після реєстрації усіх батьків класу на шкільному ресурсі Scoology уся інформація щодо навчання почала надходити виключно на електронну пошту (увага!) тата дитини. (3 номери PDF газети) Також на сторінці класу розміщується уся актуальна інформація щодо навчання, робляться фотозвіти про день дітей у школі та відбувається спілкування з батьками.

Загальний розпорядок дня виглядає доволі стандартно. (Фото 10)

В нашому класі 17 дітей. Вчителеві організувати навчання допомагають асистент і 1 волонтер. На окремі свята запрошують усіх батьків, що мають можливість і бажання, приєднатися до заходів.

Перші дні навчання зрозуміло було присвячено знайомству як зі школою, так і з людьми довкола. З перших днів дітям на одяг прикріпляють наліпку з ім’ям, щоб навколишні могли звертатися конкретно до дитини.

З поміченого. Наших стандартних звернень “хлопчики, дівчатка” я не чула. Навіть якщо стоїть група дітей, до усіх буде персональне звернення виключно на ім'я. Часто дорослі, вчителі у тому числі, при спілкуванні з дитиною нахиляються чи опускаються на коліно(а), щоб бути на одному ростовому рівні. Одразу помітна повага, з якою дорослі ставляться до трьох-чотирьох літніх, немає нашого класичного обожнювання вчителя. У той же час безсумнівним є авторитет вчителя та послух дітей.

Відсутнє поняття вчителька-мама, квочка. Вже на стадії підготовки до справжньої школи робиться акцент на максимальній самостійності дитини. Їй допоможуть, якщо треба, але нав’язувати допомогу чи робити щось за дитину не будуть. Це стосується як побутових речей (перевдягання, туалет), так і сфери навчання. Цікаво спостерігати як терпеливо дорослі чекають поки діти намагаються повісити одяг/рюкзак на свій гачок у коридорі школи. Однак іноді така юна самостійність призводить до того, що діти не вдягають шапку для прогулянок на вулиці, забувають перевзутися чи застібнутися тощо. (Фото 11. Загальний вигляд коридору школи)

Однак головне, як на мою думку, не змішуються поняття “школа” і “сім’я”, “родина”. У кожного своя роль і своє завдання. Переважає дух товариськості, а не родинності. Також не культивується пафосне місіонерство школи у засіванні “розумного, доброго” і далі по тексту.

Ближче до зими, а тут вона часто починається вже із середини жовтня, дітям почали розказувати про мікробів та важливість особистої гігієни. (Фото 12-12a. Зразок творчих робіт)

Від деяких видів діяльності діти були особливо у захваті. Разом із вчителем вони провели експеримент: яблуко розрізали навпіл, одну половину діти брали до рук і після цього поклали до банки, другу ж половину чистою поклали до іншої банки. За кілька днів до банок повернулися і побачене бурхливо обговорювалося. (Фото 13)

Крім того, від самого початку навчання у школі діє вимога чистих рук. Після того як дитина перевдягнеться батьки повинні прослідкувати, щоб дитина помила руки з милом, і тільки після цього заходити до класу. Правда, як і скрізь, виконується не всіма.

(Фото 14. Шкільний рукомийник)

Наступною на черзі була тема безпеки. Дітям розказували про пожежі, як врятуватися, куди дзвонити і як поводитися у разі власне пожежі. На уроках діти робили муляжі протипожежних сигнальних систем, відпрацьовували організований вихід з будівлі тощо, і, вишенькою на торті, був родинний захід-зустріч із пожежниками нашої громади. У класах, спортзалі та їдальні школи організували конкурси й завдання для дітей, а на подвір’ї школи стояла пожежна машина із командою. Діти й дорослі із задоволенням поспілкувалися зі своїми пожежниками та спробували себе у цій ролі. Все було дуже просто і весело. Зрозуміло, що ми були у захваті. Я сама вперше в житті полазила у пожежній машині, понатикала усілякі кнопочки, у тому числі й включила сирену, вдягла кисневу маску тощо, і на власному досвіді переконалася, що дорослого дуже легко перетворити на дитину із блискучими очима.

(Фото 15-18)

Від жовтня кожен понеділок став Бібліотечним днем. Першу книгу донька принесла додому разом із желейними цукерками (“книжні черв’яки”), які треба було їсти під час читання. (Фото 19. Бібліотека, 20-21).

Потім у нас почалися свята й усілякі “безумства” з гарбузиками, яблуками та іншими овочами та фруктами. При цьому батьки постійно, тут це називають donation, приносять до школи різні матеріали для дитячої творчості. Наприклад, увесь жовтень збирали гарбузи/яблука, картонні й пластикові пакування від соків, кольоровий папір тощо.

А 30 жовтня був “Teddy Bear Day”: до школи діти приходили у піжамках зі своєю улюбленою іграшкою та пледиками. Для ведмедиків, котиків, левів, — у нашому випадку пацюка, — тощо влаштували ночівлю (sleep over) у класі.

Також одразу впадає в око і вражає те, що діти у пріскул постійно співають! І то відбувається скрізь — на уроці, на вулиці, у коридорі школи. Американці спромоглися навіть свій алфавіт, що фактично є набором букв, співати на різні мотиви й лади.

Саме пісня є основою й патріотичного виховання. Дітям не проводять нудних лекцій про “калиновість і солов’їність” англійської мови, США як світову державу. На одному з уроків дітям просто дали потримати прапор і заспівали пісню. Як результат, маю маленького “манкурта”, що весело на увесь дім голосить своїм дитячим “Амевика, Амевика…” (хоча свій ляльковий будиночок назвала Україна).

До того ж, у приміщенні школи, крім прапора, відсутня державна символіка, а фото президента на стіну повісити не додумалися.

Є також своєрідні домашні завдання, які більше орієнтовані на продовження навчання у домашніх умовах. Серед найцікавіших: рецепти різних святкових пирогів, які дитина за мінімального нагляду дорослого зможе зробити самостійно; весела і проста математична та “наукова” діяльність. (Фото 22-23)

Попереду Різдво, тож у школі активно почалися теми про родину, сімейні традиції, а батьки отримали завдання — підготувати сімейний банер, який дитина презентує для своїх однокласників.

Одним з елементів соціалізації дітей є спільний ланч. Снеки та молоко забезпечують батьки. У середньому раз на місяць кожна родина отримує зелену сумочку, в яку складаються на вибір та фінансові можливості сім’ї “здорові снеки” (фрукти-овочі, печиво, йогурти, сири,батончики) та півгалона молока.

Покарання за погану поведінку

Доня у мене активна та емоційна, тож батьки вже встигли отримати скаргу від вчителя. Ситуація буденна: діти (2 дівчинки та хлопчик) гралися разом, розвеселилися і почали кидатися іграшками одне в одного. У результаті нехитрих дій один учасник “банди” отримав легкі пошкодження руки, а всі разом сльози й образи.

Дії вчителя

Спочатку з дітьми була проведена роз’яснювальна бесіда “Що сталося і чому постраждала дівчинка” та роздані для заповнення “Think sheet”. (Фото 24)

Потім для всього класу організовано міні-виставу у ляльковому театрі класу, в якій іграшки розповідали як їм боляче коли ними кидаються. І на останок під'єднали батьків учасників конфлікту для закріплення досвіду. Нам запропонували вдома з дітьми обговорити ситуацію і вмотивувати їх підготувати листівку-вибачення для однокласників.

У нашому випадку спрацювало неповністю. Донька відмовилася щось малювати й сказала, що постраждала дівчинка співучасник, а також зазначила, що вона вже вибачалася (типу, скільки можна!).

Загальний стан справ

Американці надзвичайно серйозно ставляться до дитячої безпеки у школі. Після початку навчання, приблизно о 8:20, приміщення зачиняється, а всі, хто приходить до завершення навчання, незалежно від потреби, повинні зареєструватися та отримати бейджик із написом “Visitor”. Будь-який сторонній на території школи автоматично потрапляє до поліції й там пояснює “що, де, коли”.

Класичних батьківських зборів щодо успішності дітей тут немає взагалі. Раз на півроку вчитель проводить індивідуальну конференцію. На цій зустрічі батькам доволі детально розповідають про успіхи їх дитини та роблять рекомендації із серії - на що звернути увагу, які види роботи з дитиною варто проводити вдома.

Шкільний автобус — те, що подобається найбільше.

Згідно з законодавством нашого штату шкільний автобус має особливий статус і перевагу на дорозі, а під час отримання водійського посвідчення вам необхідно підписати окремий документ, в якому ви зобов’язуєтеся дотримуватися вимог щодо шкільного автобуса.

Дошкільнята нарівні зі школярами можуть за бажанням користуватися шкільними автобусами. Для зручності організації розвезення навчання у шкільних закладах починається у різний час. Наприклад, дошкільнят чекають на восьму ранку, початкова школа починає працювати о 8:30. Жовті автобуси курсують зранку до 8:15, а після обіду (з 15 до 16) розвозять школярів додому. Розвіз здійснюється безкоштовно.

Окремих зупинок для шкільних автобусів немає, водії забирають дітей біля їх будинків. Як тільки автобус зупинився, на ньому загоряються яскраві червоні ліхтарі, піднімається знак “STOP” зі сторони дверей водія й усі учасники дорожнього руху зупиняються. Діти, немов ті мурашки, сповзаються до автобуса. І така процедура на одній вулиці може повторюватися безліч разів, допоки всіх не заберуть. Якщо ви поспішаєте, то краще не зустрічатися зі шкільним автобусом, оскільки дорога з 4 хвилин (саме стільки від нашого дому до школи) перетворюється на усі 20.

У перший же день початку шкільного року (7 вересня) трапилася невеличка автопригода. Одразу ж усі родини, зареєстровані у дистрикті, отримали інформаційного електронного листа. Батькам повідомляли, що ніхто не постраждав, медичної допомоги не потребувалося, а психологічна — дітям надана. Того ж дня до інформаційної кампанії долучилася місцева поліція. Шериф звернувся до усіх водіїв з проханням бути уважнішими на дорозі. Паперові та електронні листи розіслали на кожну місцеву адресу, інформації розмістили на сайті та facebook-сторінках міста і поліції, зранку посилилося патрулювання доріг, що ведуть до різних шкіл, та включили попереджувальні ліхтарі (Фото 25).

До шкіл нашого містечка привозять дітей з усіх навколишніх поселень, дорога до деяких 30-40 хвилин автобусом. Протягом першого тижня батьки разом з дітьми приїздили на шкільних автобусах до preshool, а вже з другого — діти 3-4 років самостійно. Біля школи їх зустрічає вчитель і своїх забирає у клас, по закінченню навчання (приблизно о 10:25) вчитель чи асистент заводять дітей до автобуса і водій самостійно їх розвозить за домашніми адресами. Чесно кажучи, такий рівень довіри до системи мене особисто вразив.

На завершення тільки додам, що моїй донці дуже подобається відвідувати пріскул. Кожного ранку, як і всі діти, вона не хоче прокидатися, хоче повалятися подовше. Однак є магічне слово “preschool” — і дитина одразу ж зіскакує з ліжка, починає швиденько вдягатися, адже на неї чекають, їй треба поспішати. Велику роль у такому ставленні відіграє вчитель. Нам з нею дійсно пощастило. Стільки енергії, фантазії та ентузіазму ще треба пошукати, проте впевнена, що про решту вчителів ви почуєте такі ж відгуки від інших батьків. У принципі, і запитувати немає потреби, можна просто подивитися у відверто щасливі обличчя дітей.

У додатках зразки шкільної газети