Глобальні «революційні» тенденції в освіті позначаються і на методиці викладання предметів. Маю таке відчуття, що школою (і не лише українською) у багатьох випадках правлять ті, хто відкидає необхідність системного підходу до вирішення майже всіх наявних проблем. Так, екстремали в царині викладання іноземної мови заперечують навіть необхідність підручників та основних принципів дидактики (науковості, систематичності, виховання, індивідуалізації, тощо). Яка методика? Киньте, мовляв, дитину в мовну річку, вона побовтається в ній, наковтається води, але зрештою попливе і без вашої методики. У свій час один освітянський очільник, що опікувався цифровими показниками успішності,  якось казав мені: «Та поїде наша людина за кордон і вже на третій день ковбасу купуватиме в магазині англійською мовою, а ви, провчивши студента чотири-п’ять років, ставите йому двійку з фахової дисципліни».

 "Робити записи на всіх сторінках журналу необхідно чітко й розбірливо, пастою або чорнилом одного кольору...".

     Із початком «Болонського процесу» в Україні, ухваленням Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», українська політична влада розпочала структурні зміни в українській системі вищої освіти, беручи за основу деякі елементи освітніх систем країн Європейського Союзу. Була впроваджена рамка кваліфікацій, кредитно-трансфертна система, градаційна освіта, законодавчо задекларована академічна та фінансова автономія закладів вищої освіти, продовжуються намагання створити незалежні акредитаційні інституції за західним зразком, і відповідну систему зовнішнього забезпечення якості.

      Якщо виходити з гіпотези, що модель вищої освіти має бути гармонійним доповненням суспільно-політичної та економічної моделі держави, можна зробити висновок, що для здійснення ефективної реформи, потрібно мати чіткі стратегічні цілі щодо освітньої моделі, а для цього потрібне розуміння до якої суспільно-економічної моделі рухається країна.

     Враховуючи зазначене, а також і те, що в українському суспільстві та серед еліт нема консенсусу, та навіть бодай дискусії щодо того, яку суспільно-політичну та економічну модель варто застосувати в Україні, будь які спроби трансформацій освітнього сектору з великою ймовірністю обернуться провалом. Тому, впровадження деяких структурних змін в систему вищої освіти нагадують спробу «косметичного ремонту» "хрущівки" європейськими матеріалами, а дії органів державної влади супроводжуються рядом розбіжностей та суперечностей, відсутністю комплексного та концептуального підходів.

Є традиційний підхід до оцінки якості «виховної роботи», який базується на кількісних, в основному, формальних показниках (аналізують кількість та широту спектру «проведених заходів», дані про участь якомога більшої кількості учнів у роботі органів учнівського самоврядування, відсоток охоплення учнів об'єднаннями за інтересом, повноту забезпечення участі в різноманітних конкурсах, волонтерських акціях, флеш-мобах національно-патріотичного спрямування, відсутність правопорушень тощо).

Учора в одній із популярних освітянських груп добрі люди виставили посібник «Виховуємо громадянина-патріота».