І. Вступ

…Наука про виховання дітей розпадається на три відділи, а саме: 1) на виховання первісне, більше відноситься до тіла дитини; 2) на пробудження духовних обдарувань дитини і 3) на виховання моральне.

Залишаючи перший розділ людям фаховим, ми лиш дещо із нього подамо нашим жінкам, а обговоримо більш широко і ґрунтовніше два других, такі важливі для цілого майбутнього молодої людини…

II. Мати і школа

Дім і школа впливають найбільше на направлення духовного розвитку дитини. Мати і учитель слідують по собі: діло першої закінчить другий. На матір припадає особливо первісне розбудження дитячого духа, на учителя – методична наука, розширення і впорядкування знань і створення характеру. Дім і мати учать любов’ю; школа – настановами і карністю.

Про методичну науку не може бути і мови для п’яти–шестилітньої дитини. До тої пори є мати його природною учителькою. Коли прийде час, в якому має розпочатись шкільна наука, необхідно, щоб мати обмежила свою домашню науку, і, бесідуючи з дитиною, спрямовувала щораз більше і більше на предмети наукові і школу. Через це стане вона помічницею учителя і призвичаїть дитя до майбутньої зміни його способу життя.

Коли почалася вже шкільна наука, повинна мати з особливою старанністю наглядати за першими поступами. Нехай велить дитині повторити собі про що у школі була бесіда, які завдання, нехай наглядає і провадить ті ж, але нехай сама ніколи не робить замість дитини і не дозволяє їй бездумно сидіти, повторяти або копіювати. Є багато матерів, які хочуть самі, чи то повністю, чи частково провадити освіту дитини. Вони не посилають дітей до школи або, хоч і посилають, та все-таки самі їх переважно учать. Те, однак, може бути для дитини дуже шкідливим – а то з наступних причин. Мати-жінка рідко коли, або і ніколи, не має справжнього плану науки, який робить освіту логічною, основною. З іншого боку, може мати привити дитині власні блуди і помилкові поняття, а особливо з вуст матері такі речі переймає дитя дуже скоро, і вони можуть в майбутньому звихнути цілу його освіту. Досвід показує, що найчастіше такі зусилля матерів не довели до цілі.

Хоч і значним є вплив матері на духовний розвиток дитини, однак він не годиться для 6-7-літньої дитини. Хоч мати і освічена, і обдарована жінка, але може не вміти научити дитя того, що сама знає. То вимагає методичної науки, якої не вистачає найбільшій частині жінок; але припустимо, що мати опановує ту науку, все-таки вона для власних дітей буде найгіршою учителькою. Завжди майже мати з нетерпінням ставиться до повільного поступу дитини, коли бачить незначні наслідки своєї праці. Її материнська гордість ображена, що власне вона має дитину, що так слабо береться до науки. Навіть освічені жінки, що до весілля самі були учительками, визнають, що хоч перед тим з найбільшим терпінням ставилися до перших поступів чужих дітей, не вимагали від дитини більше, ніж та у своєму віці і своїх обдаруваннях могла зробити, – то таки при власних дітях скоро втрачали терпіння через повільність поступів, гнівалися за невиконання найменших обов’язків і що дитя через те лякалося і знічувалося, втрачало всяку охоту до дальшої науки, і тоді вже не робило ніяких поступів.

Досвід учить, що у процесі навчання дітей не ідеться про геніальні, швидкі поступи, а особливою є методика та правильний рух крок за кроком. Не можна тут перескакувати щось або опускати, щоб не лишати за собою люк і пустих місць. Також і батьківська наука показує ті ж самі недоліки, хіба батько сам є учителем і не тільки має методу наукову, а й весь свій час одній тільки науці присвячує…

Не одна мати боїться посилати своїх дітей до школи, і то справедливо. Пристаючи до товаришів, [діти] учаться всякого роду злих і неморальних вчинків. Не раз також не без причини боїться і за здоров’я дитини. Тому воліють взяти домашнього учителя, послати дитину до малої приватної школи або і в інший спосіб заступити публічну школу, хоч би то і немало витрат потребувало. Але і тут учить досвід, що всі ті способи не призводять до бажаної цілі і не замінять повністю публічних шкіл. Будь-яка окрема одностороння наука є шкідливою для дитини. Щоб освіта була для життя придатна, треба для того спільної науки з товаришами-однолітками і цілі, де нагорода і кара будять амбіцію, приховують емуляцію; де повага права призводить до послуху, податливості, любові і поваги рівних собі, народжує пильність і заохоту, а через то стає умовою освіти і характеру.

Доки дитина до школи ходить, повинні дім і школа спільно працювати над її вихованням. Дитині в перших днях шкільного життя подобається усе своєю новизною. Але з часом поступається радість, коли дитина відчує, що втратила свою свободу, що мусить напружуватися і визначену кількість годин працювати. Тому-то діється, що дитя, тим розчароване, нерадо йде в школу, плаче, а часто й насильно треба його водити. А скільки воно скаржиться матері на строгість і неприступність учителя! Проте тут не повинна мати бути м’якою і податливою, не повинна жаліти дитини або, як часто діється, засуджувати і собі учителя як твердого і немилосердного чоловіка. Учитель тоді може рятувально діяти на розвиток розумовий дитини, коли її добре пізнає. Для того найліпше нехай порозуміється з родичами, щоби дізнатися про слабкі та погані сторони дитини. Мати повинна у такому випадку не тільки відверто, а і без прикрас все висказати учителеві, але разом із тим радо слухати його порад для поводження з дитиною в домашньому житті.

Дитина є дома звичайно зовсім іншою, як в школі. Ось чому повинен учитель завжди порозумітися з родичами. Мати не повинна ніколи боронити своєї дитини проти учителя, хоч би і знала, що той чимось погано вдіяв. Але найгірше, якщо на очах дитини гудить учителя або йому погрожує, як то не раз у простих людей трапляється. Дитина вважає себе тоді мучеником, скривдженою сторону і не знає уже поваги учителя. Діти думають і відчувають завжди так, як їх родичі. А якщо вони несправедливі і простакуваті, то, без сумніву, такими самими будуть думки і почуття їх дитини.

Мати повинна при дитині робити вигляд, що велику увагу звертає на суд учителя і свідоцтво шкільне, щоб ніколи не сумнівалася в їх справедливості і правді. Ще гірше, якщо дитину, котру в школі висварено або покарано, пестить або через подарки і співчуття намагається її винагородити понесену кару. Така мати, що покарання на прохання дитини перед батьком приховує і неправдою старається її прикрасити – дуже багато шкодить власній дитині і може через таке звихнути цілий її характер, ціле її майбутнє.

Нічого не діє корисніше на розумовий і моральний розвиток дитини, як те, що родина запрошує учителя до свого домового кружка, пригощає і з повагою ставиться. Чим більше родичі надають повагу учителеві, тим більше і щиріше і дитина до нього прив’яжеться, тим корисніше буде для неї самої те відношення.

III Лектура для дітей

Є то незаперечна, досвідом обґрунтована правда, що у перших літах життя найгірший спосіб, в який можна дитині подавати науку, є лектура. Причини того дуже прості. По-перше: для такого віку книжок нема і не може бути. Кожна книжка вимагає добре розвиненої сили розуміння, а того власне не вистачає дитині. А потім: читання само впливає шкідливо на початковий розвиток молодого духа. Тому на початку цього розділу ставимо ту тезу: не належить дітей занадто рано примушувати читати, а коли уже можуть читати, не належить їм дозволяти задовго і зачасто читанням займатися.

Читання шкодить тілесному і духовному здоров’ю дітей. Раз розчитавшися, зохотяться до дальшого читання. При тім мусять довго сидіти в кімнаті, що не підходить для їх організму. Через те стають з них недотиски, а на старість часто так звані бібліомани, котрих годі почислити до найщасливіших і суспільству найкорисніших людей. А хоч би яким дивом дитина і не втратила видимо на здоров’ю через часте і довге читання, то таки вона не доросте до тої зручності і сили тіла, яку досягла би в іншому випадку.

Чим більше дитя читає, тим більше звикає швидко читати, а тим самим гнати без думки, без розваги, не раз і не розуміючи добре читаного, по строках за щораз новими, швидкоплинними вражіннями. Але то завдає духовному розвиткові велику, тривалу шкоду. Крім того, не бавить дитину довго один предмет. Вони люблять зміну, строкату всячину і мішанину. Дитинні казки і письма для дітей подають з тієї точки зору багатий, але шкідливий, для духа і розуму руйнівний, матеріал. Через то звикне дитина до побіжного і поверхневого мислення, до половинних, неясних і невизначених поглядів.

Якщо з читанням утримаємося , а врешті-решт хлопцю дамо історію, живо, легко і доступно складену, а дівчині (трохи пізніше) – поему, не писану для дітей, але з глибоким і правдивим почуття, або розповідь з родинного, домашнього життя, – то одно і друге, хоч би і не все зрозуміли, більше винесуть користі...

Якщо читання має бути здоровим кормом для духа, то треба, щоби читач розумів, що читає, щоби після прочитання не залишилося в душі його невизначеності і темного враження або половинних думок. Крім того, мусить прочитаний предмет залишитися в пам’яті, а то може лише тоді статися, якщо читач в думках прочитане порівнює з власним досвідом і роздумує, чи то могло статися, чи ні? Читач протиставить тому предмету власне життя, власне положення і власні особливості, і сам витягне собі з того користь, пересторогу, заохоту і потіху. Всяке інше читання є непоживна страва духа і ослаблює його так само, як непоживна страва тіло.

У дітей від 4 до 6 літ не знаходимо тих вступних умов до читання. Тому ж то й перевертають вони книжечки, шукаючи тільки малюнків, читають тільки маленькі історійки, щоби скоро закінчити, лишають все, що не будить їх фантазії і цікавості, а з інтересом читають неправдоподібні казки і дива, з котрих дух нічого не використає, а фантазія отримує хворобливе, неприродне направлення. Всякий зрозуміє, що то ніяк не може впливати на постання сильного і до життя здатного характеру.

Педагоги виказали рішуче, що дитя перед семи роками не повинно читати. Природа, чи то правдива, чи в образі, є єдиною на той час багатою і великою книгою, до котрої мати або батько за потреби можуть лише дещо пояснюючого додати.

Однак коли дитина уже до того віку дозріла, що може і повинна читати, то не належить годувати її казками і дивинами, ані незчисленними “повістями”, наслідуючи зовсім по-дурному дитинячий спосіб бесіди, у котрих звичайно немає змісту; не належить давати їй сентиментальних і романтичних нісенітниць, а вибирати тексти, які творять розум, підносять почуття, будять рівночасно розум і дух та становлять таким способом здоровий корм душі. Найкращі до того – малі розповіді про подорожі та історії із народного і родинного життя, де матеріал представлено живо і ясно, спосіб вираження короткий, простий і зрозумілий. Наука і моральність повинні бути головними елементами і підставами таких творів. До того годяться дуже добре багато з англійської перекладених праць, як відомий всім Робінзон , і життя дядька Тома , опрацювання Куперового Соколиного Ока і його продовжень . Наша словесність, хоч як убога, подає також досить багатий матеріал. Повісті Основ’яненка  і Устияновича , Шевченкові “Гамалія”, “Наймичка” і “Максимова криниця”  і інші такого роду твори можуть стати корисною і здоровою лектурою початковою.

Проте при читанні треба також бути обережним, особливо в виборі шматків. Мати, яка завжди буде вміти враховувати особливості дитини і даватиме їй щось відповідного до рук, повинна перед тим завжди сама перечитати ту книжку. Найліпше зробить, якщо буде читати разом із дитиною або скаже їй читати собі вголос. Тоді може найкраще спостерігати за дитиною і заразом керувати його першими поняттями, пояснюючи важкі місця.

Якщо випадково попадуться місця зависокі, або зарозумілі для дитини, або навіть небезпечні для почуття морального, то нехай мати не знічується, не показує ні страху, ні нічого такого, через що би дитині показала, що на то місце звертає якусь більшу вагу. Через то пробудиться тільки цікавість дитини і охота до таємного роздумування і слідкування. Всі такі місця, які мати хоче приховати перед увагою дитини, нехай оминає мовчанням, нехай показує по собі, що вважає їх нічого не значущі і маловажні.

Саме повинна мати на то дивитися, щоби не попадали в руки дитині твори, де любов до особи іншої статі є причиною діяння або де пристрасть перемагає обов’язки.

Крім того, з фізичної точки зору нехай не дозволяє читати в сутінках, при поганому освітленні, в скуленій або недбалій позі. То дуже часто буває причиною болю очей і багатьох інших каліцтв та хвороб.

Уривок за статті Івана Франка “Женщина-мати”. Вперше текст було надруковано в літературно-науковому часопис “Друг”, що виходив у Львові протягом 1874–1877 рр. (1875. – № 22. – 15 (27). XI. – С. 532-544; № 23. – 1 (13) XII. – С. 551-554; 1876. – № 2. – 15 (27). І. – С. 29-31; № 4. –15 (27). II. – С. 60-62.). Стаття незакінчена. Мову автора не збережено.