ПРО РЕАЛЬНІСТЬ

Сучасна Україна на 27 році своєї незалежної новітньої історії досі не має бодай одного по-справжньому ліцейського закладу для старшокласників. Нашим учням старшої ланки потрібно щотижня віднаходити  час та сили на двадцять з лишком обов’язкових предметів навіть під час завершальних двох років навчання.  Це при тому, що світ давно вирішує завдання освіти старшокласників, маючи не більше одного десятка предметів, з яких половина вивчається профільно-поглиблено протягом трьох років у 10-12 класах.

НУШ проголошена і з вересня стартувала.  Ідеї, в неї закладені, узгоджуються з найкращим світовим досвідом ефективних шкільних систем.

Метою реформування сфери вищої освіти є підвищення якості останньої. Забезпечувати якість вищої освіти мають насамперед самі ж заклади вищої освіти (ЗВО). Імплементація норм Закону «Про вищу освіту» передбачає розбудову внутрішніх систем забезпечення якості вищої освіти у ЗВО. Стан розбудови таких систем слід визнати сьогодні незадовільним. Підтвердженням цього став аналітичний звіт «Впровадження локальних систем управління якістю в українських університетах», підготовлений Міжнародним фондом досліджень освітньої політики. На даний звіт ми можемо посилатися як на ґрунтовний та неупереджений аналіз ситуації з розбудовою внутрішніх систем забезпечення якості освіти в українських університетах. Загальні його висновки невтишні. Фактично, ми маємо не стільки процес повноцінної розбудови внутрішніх систем забезпечення якості освіти у ЗВО, скільки його підміну формальними діями та часто навіть його імітацію. Складно не погодитися з подібною оцінкою авторів дослідження.

Чому українській системі освіти потрібна академічна доброчесність

За європейські стандарти в освіті часто видають що завгодно - крім академічної доброчесності. Проте, новації не мають сенсу, поки в освітній системі немає завдання надавати та здобувати освіту - одні учасники освітнього процесу зображують навчання, інші готують пакети документів про наявність навчального процесу незалежно від його реальної наявності - яка, як здається, взагалі не хвилює численних контролерів. Контролери перевіряють документи, але ми не спостерігаємо жодних занепокоєнь щодо навчального процесу в деяких приватних університетах, ані щодо деяких державних, щодо яких в соцмережах розміщують числення свідчення практичної відсутності навчального процесу.

Трохи теорії про пасіонаріїв

Причиною багатьох негараздів розвитку сучасної дитини психологи й педагоги називають пасивність, небажання брати на себе роль організатора, лідера. Дефіцит активності, спілкування деформує процес соціалізації особистості вже в дошкільному віці. Така дитина уникає контактів, у неї проявляється схильність до самотності. Найбільш відчутно пасивність особистості виявляє себе у старшому дошкільному віці через низький рівень взаємопов’язаності емоційних і вербальних реакцій. Будь-яка активність, неважливо, в якій дитячій діяльності, викликає у таких дошкільників тривогу, оскільки  доведеться проявляти себе, бути поміченим,  отже, якщо є можливість, дитина цього уникає. Пасивність дошкільників згодом трансформується в сором’язливість, боязкість, замкнутість, відчуженість, які виникають спочатку як емоційна реакція, або як психологічний захист, потім стають стереотипною стратегією поведінки.

Надивитися кращих «практик, які працюють» дав змогу проект  "Відображення: цінності німецької та української освіти у взаємному порівнянні", який організували ГО «Vita e.V» (м. Дортмунд), "Асоціація Керівників Шкіл м. Львова", ВБО «Громадська соціальна Рада», товариство Європа без кордонів (Дортмунд) та «Асоціація медіапсихологів та медіапедагогів України».

Початок тут /ua/component/content/article/12-articles/1236-liknep-abo-rol-printsipiv-u-konstruyuvanni-zmistu-shkilnoji-istoriji-chomu-vinikla-potreba-povernutisya-do-nudnoji-teoriji

Сьогодні ідея студентоцентризму проголошується як одне з головних гасел реформи вищої освіти. Багатьом видається, що ця ідея є чимось абсолютно новим, породженим викликами, що постали перед європейською системою вищої освіти. Насправді ж, ідея студентоцентризму у вищій освіті обговорювалася майже протягом всього ХХ століття, особливо активно її почали обговорювати після завершення Першої світової війни. Мабуть, найбільш повно ідею студентоцентризму 88 років тому назад сформулював іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, який наполягав на тому, що «при організації вищої освіти, при проектуванні університету потрібно виходити з позиції студента, а не знання чи викладача… університет повинен бути інституціональною проекцією студента».

Реформа освіти розпочалася. Дуже не хотілося б, аби задекларовані цілі реформи, прописані ключові та предметні компетентності зникли з навчальних планів та програм через можливу зміну прізвищ людей, що приймають рішення. Однак запобіжником щодо таких побоювань стало б чітке дотримання процедур змін, про які говорилося ще у 2014 році[1], однак, на жаль, без наслідків.

Так вийшло, що автору за свою більш ніж сорокарічну професійну педагогічну діяльність випало власним спинним мозком пізнати особливості освітньої політики:

- авторитарної радянсько-імперської заідеологізованої системи;

- реально демократичних закордонних систем сталого освітнього розвитку;

- перехідної системи на зорі незалежності;

- розбалансованої системи компромісів між старим і новим теперішнього часу.

Дозволю собі нагадати деякі очевидно назрілі  напрямки/лінії змін в актуальній освітній політиці, які у нас ігноруються десь методом замовчування, а десь відтермінуванням під приводом «браку коштів».