Портал «Освітня політика» уже брав інтерв’ю у голови Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", члена Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни Павла Штутмана в травні минулого року. 

24-27 січня у Лондоні відбулась щорічна Міжнародна освітня виставка BETT-2018 на якій були презентовані найновіші тренди для побудови сучасного освітнього середовища: 850 компаній, 103 нових стартапів в освіті, понад 34.700 учасників з 131 країни світу. Розглянемо найцікавіші продукти. 

За останні два-три роки тема академічної доброчесності в Україні встигла пройти шлях від повної новизни до певного визнання освітньою і науковою спільнотою. Про останнє свідчать як конкретні дії університетів із прийняття кодексів академічної етики й передплати на «антиплагіатні» комп’ютерні системи, так і прописування змісту, складових академічної доброчесності, видів її порушення (зокрема надане визначення академічному плагіатові) й варіантів відповідних санкцій у статті 42 нової редакції Закону України «Про освіту», ухваленої восени 2017 р. Портал «Освітня політика» надав свої електронні сторінки для кількох дуже слушних матеріалів з цієї теми й нещодавно на віртуальному «круглому столі» [1] узагальнив найбільш важливі питання, що виникають в академічної спільноти у зв’язку із просуванням «доброчесних» цінностей.

Останнім часом з’являється все більше матеріалів про глибоку кризу академічної доброчесності, свідченням чого є збільшення кількості зафіксованих випадків плагіату, фальсифікації та фабрикації результатів в наукових працях українських вчених та освітян. До факторів, що її зумовили, належать:

Нещодавно Міністерство освіти і науки України запропонувала для громадського обговорення Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні (далі просто Концепція). 

В університетську аудиторію як викладач має заходити той, хто сьогодні  є найкраще підготовленим поміж потенційних кандидатів для відповідної науково-педагогічної роботи, а не був таким 20-30 років тому назад. 

«Сила та майбутнє держави залежить значною мірою від того, чи зможе вона розумно скористатися талантами своїх громадян.  Ті країни, в яких завданням освіти  є пошук талантів молодої людини, розвиток їх  та створення умов для їх реалізації  -  виграють. Але для такої роботи потрібні  навчені дорослі особи – готові брати на себе відповідальність за роботу з такою винятковою річчю, як людський талант. Саме тьютори і можуть бути тими дорослими особами»

Пьотр Чекєрда (Piotr Czekierda), президент Collegium Wrtaslaviense.

У продовження опису індикаторів справжності нашої освітньої реформи пропоную до уваги читача з переліку позицій, викладених у ч.1 цієї статті /ua/articles/1097-osvitnya-reforma-indikatori-spravzhnosti-chastina-i-zauvazhennya

наступне продовження: 

Яскраві «мурали» та  медіатеки з вай-фаєм, пандуси та інтерактивні дошки, мобільні робочі місця та енергоефективні фасади, лабораторне обладнання та «класи без стін» – чого тільки не знайдеш у мережі за тегом «новий освітній простір». Зорієнтуватись у цьому потужному потоці інформації не так вже й просто. Начебто й очевидно, що освітній простір – це матеріальні засоби освіти: архітектура та інтер'єр шкільної будівлі, меблювання та обладнання, різноманітне навчальне приладдя тощо. Неочевидним є інше: яким чином цей «освітній простір» взаємодіє із власне педагогічною складовою, зі змістом, формами та методами освітньої діяльності? Що з того, що пропонується як новація, є дійсно потрібним у сучасній школі, а що є лише швидкоплинною модою чи давно відкинутим результатом невдалого експерименту? Якими є принципи створення сучасного освітнього простору? Врешті, який освітній простір може вважатись «сучасним» чи «новим», а який таким не є?

Нещодавно було внесено зміни до Бюджетного кодексу України [1] (п. 46 Прикінцевих та перехідних положень), які передбачають, що «обсяг видатків державного бюджету на вищу освіту розподіляється між вищими навчальними закладами на основі формули, яка розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати, зокрема, такі параметри: