Останнім часом в українському суспільстві не вщухають суперечки щодо реформування шкільної історичної освіти. Модернізація її впродовж кількох років пов'язується із щорічними оновленнями навчальних програм. Причому не завжди ці оновлення викликані потребами, наприклад, декомунізації чи остаточного розвіювання радянських міфів. Іноді невідомі автори-укладачі (адже на сайті Міністерства освіти України зазвичай не згадують і не шанують тих, хто докладають зусиль до таких змін) оновлених програм абсолютно необґрунтовано доповнюють зміст навчального матеріалу чи то своїми улюбленими сюжетами, чи то сюжетами, що відбивають певні ідеологічні уподобання. До традиційних «хвороб» навчальних програм з історії відносяться також постійне зростання кількості матеріалу, зокрема і для запам’ятовування, а також ігнорування авторами методичних вимог до побудови самої програми. Недосконалість програми призводить до відтворення цих проблем у підручниках і, відповідно, у процесі й результатах навчання учнів. Все це можемо, на жаль, спостерігати й на прикладі нової програми з історії України 10 класу, на основі якої нещодавно відбувся і конкурс нових підручників. [5].

Поштовхом для написання цього тексту стала відносно недавня постанова кабміну № 1045 від 9 грудня 2015 року «Про затвердження Порядку проведення щорічного оцінювання фізичної підготовленості населення України»

Нещодавнє виявлення масштабних некоректних текстових запозичень у низці дисертацій з філософії та реакція на ці знахідки філософської спільноти висвітлює кілька проблем підготовки дисертацій, які раніше не обговорювалися, та вкотре засвідчує важливість зміни вимог до процедур захисту дисертацій.

У цій статті для ознайомлення громадськості пропонуються проекти нормативних актів з питань акредитації освітніх програм, розроблені Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти у співробітництві з вітчизняними та міжнародними експертами. До переліку документів входять:

1. Положення про акредитацію освітніх програм Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти;

2. Критерії оцінки якості програм вищої освіти та методичні рекомендації щодо їх застосування під час акредитації;

3. Положення про галузеві експертні ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти;

4. Положення про експертів з зовнішнього оцінювання якості вищої освіти.

Офіційно вступна кампанія ще не почалася, проте де-факто вона відбувається через складання ЗНО та інші дії. Серед багатьох вступників є й діти з анексованого Криму. Це вже п’ята вступна кампанія з початку окупації Криму Росією і за цей період сформувалася певна система вступу випускниць та випускників з анексованого Криму. Для того, щоб зрозуміти сучасний стан речей потрібно проаналізувати систему, формування якої остаточно відбулося у 2017 році. Адже у 2018 році суттєвих змін не передбачається. І так …

Розбудова системи вищої освіти потребує адекватного розуміння природи її головних інституційних суб’єктів – вищих навчальних закладів. Власне, всі інші інституційні суб’єкти системи вищої освіти (центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інституції із забезпечення якості вищої освіти) покликані лише сприяти освітній та науковій діяльності у вищих навчальних закладах. В умовах реформування системи вищої освіти особливе значення має визначеність щодо типів вищих навчальних закладів, що передбачаються такою системою. 

Приводом для підготовки цієї статті стали дискусії з питань студентського самоврядування при підготовці пакету змін до Закону України «Про вищу освіту».

Штрих 1. Замість преамбули, або Позитивні зрушення в освіті

Позитивні зрушення в українській освіті є незаперечним фактом. Насамперед, 2017 р. суттєво зросло матеріальне стимулювання праці педагогів, тож нині зарплата вчителя є чи не вищою за ставку доцента ВНЗ (звісно, це ненормально, але через обмежений обсяг статті залишаю це питання без розгляду).

МЕНЕДЖМЕНТ

З власного управлінського досвіду по залученню виконавців базового рівня до переходу на інноваційні форми діяльності та з порівняльного аналізу успішних закордонних практик знаю, що питання нормативної деталізації правил діяльності мають велике практичне значення. Проектне впровадження новоякісних принципів організації освіти не реально втілити лише закликами, треба враховувати схильністьрядових освітян до збереження старої, але звичної, навчальної практики. Не буде толку з нормативного контенту, який не йде далі переліку загальних принципів, замість того, щоб приділити увагу розробці конкретних засобів протидії контрагентам змін.

Урізноманітнення варіантів організації навчального простору в класі, використання мобільних робочих місць, які легко трансформувати для групової роботи – таку ідею закладено у Концепції НУШ [1].

Щойно оприлюднені “Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи” [2] конкретизують цю тезу, уточнюють вимоги до шкільних меблів, пропонують створення у класі певних навчальних осередків. Див.

Враховуючи як те, що на реалізацію цих підходів у держбюджеті передбачено майже мільярд гривень, так і (в першу чергу) те, що наслідки цих новацій вже першого вересня відчують на собі десятки тисяч вчителів та сотні тисяч дітей, варто розглянути деякі з цих рекомендацій детальніше.