Важливо, що законодавство України про освіту створюється з урахуванням викликів та можливостей, які характерні для ринкового інформаційного суспільства. Але результативне упровадження новацій в освітню практику завжди передбачає їх освоєння педагогічною наукою з наступним розробленням на їх основі досконалого інструментарію управлінської та педагогічної діяльності.

У цій роботі здійснено спробу з позицій педагогіки як науки про організацію освіти розкрити сутність нових понять і підходів, акцентувати увагу на положеннях, які мають важливе практичне  значення та розробити педагогічний інструментарій аналізу і удосконалення практики у сфері загальної середньої освіти.

Поняття якості освіти народжується на перетині цих різних світів і бачень. Як виробити консенсусне бачення? Адже проблема в тому, що всі учасники освітнього процесу сидять у своїх площинах. Окрім цього, малодотичними є паралельні реальності «лебедя, рака і щуки», які різновекторно тягнуть воза, та тих, хто сидить на возі.

Завершення конкурсу і затвердження складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) (МОН України 2018c) робить неминучим початок дискусії про концептуальні рамки та принципи, якими Агентство керуватиметься у своїй діяльності. І, як не дивно, почати варто з базового: визначити, що ми розуміємо під якістю вищої освіти. Адже якщо пристати на закріплене у чинному законі розуміння, з великою імовірністю отримаємо процедури забезпечення якості обмеженої функціональності та корисності, якщо не сказати  –  суто формальні.

Заклад вищої освіти (ЗВО) здійснює свою діяльність, спираючись на викладацький склад. В останні роки ЗВО отримали досить великі права для формування навчального процесу за власним рішенням. Внаслідок цього навчальні програми для одних і тих самих спеціальностей можуть відрізнятися для різних ЗВО. Тому виникає потреба довести до абітурієнтів інформацію про особливості навчання, які ЗВО вважає своїми перевагами перед іншими ЗВО України та світу.

Під час однієї з розмов із директором ІППО паном Михайлом Войцехівським народилася думка про те, що було б добре, якби відзначення 100-літнього ювілею великого українського педагога Василя Сухомлинського завершилося уведенням до українського правопису написання з великої літери слова Вчитель. А чому б і ні? Це було б хорошим результатом суспільної дискусії про роль вчительства у становленні кожної особистості, у розвитку української нації в цілому. А хто ж має навчати, розвивати і виховувати наших дітей і внуків, якщо не найкращі із дорослих, якщо не інтелектуальна та моральна еліта нації?

У вересні 2018 р. у Закон України «Про позашкільну освіту» внесено зміни у частині включення норми щодо ліцензування у сфері позашкільної освіти за бажанням.

Таким чином, виправлено юридичну колізію, яка порушувала рівні права і можливості щодо провадження освітньої діяльності. Оскільки, позашкільна освіта – єдиний складник освіти, який до 2015 р. ліцензувався, а потім був позбавлений такого права.

Більш детально, розглянемо важливість ліцензування у сфері позашкільної освіти для батьків, дітей, суб’єктів освітньої діяльності, держави та суспільства; пропозиції до сучасної процедури ліцензування у сфері позашкільної освіти, а також  історію питання щодо ліцензування у сфері позашкільної освіти.

Протягом кількох останніх десятирічь в Україні і світі відбуваються істотні зміни системи освіти. Деякі з них зумовлені спільними факторами – глобалізація, масовизація вищої освіти, розвиток технологій. Інші є специфічними для окремих країн чи груп країн. Зокрема, для України важливими факторами впливу були різноспрямовані демографічні зміни, тривала соціально-економічна криза, розрив багатьох зворотних зв’язків між освітою та економікою і суспільством у цілому на початку 1990-х р. Разом з тим, останнім часом все сильнішим є вплив загальноєвропейських трендів та Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), який поступово трансформується у ширший Європейський освітній простір і поглиблює кооперацію з Європейським дослідницьким простором.

5 грудня 2018 року було визначено майже повністю новий склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Засідання Конкурсної комісії відбулося в приміщенні МОН, за ходом засідання Комісії можна було спостерігати онлайн на сторінці Міністерства в Facebook.

Зараз ми часто чуємо про необхідність складання індивідуальної освітньої траєкторії для кожного здобувача освіти, але мало говоримо про те, хто це повинен робити.

Формування і реалізація освітніх програм є головним завданням у діяльності закладів вищої освіти. При оцінці освітньої діяльності того чи іншого закладу вищої освіти до уваги насамперед береться якість його освітніх програм. Саме освітні програми підлягають акредитації, а остання є одним із ключових елементів забезпечення якості вищої освіти. При формуванні та реалізації освітніх програм заклади вищої освіти мають послуговуватися відповідними підходами та принципами. При цьому підходи університетів та вищих професійних шкіл до питання формування освітніх програм мають суттєво відрізнятися. Дана стаття присвячена проясненню питання підходів до формування і реалізації освітніх програм в університетах. Університет є головним типом закладу вищої освіти. Лише університет може пропонувати освітні програми (освітньо-професійні та освітньо-наукові) на всіх рівнях вищої освіти.