Ця стаття породжена роздратуванням автора від зламаних двох дверних ручок у навчальному закладі, які тривалий час не можуть відремонтувати чи замінити. Добре, що ці дві зламані дверні ручки з'явилися наяву, "в реалі", бо якби зламана дверна ручка постала перед вами уві сні, то вона була б, як пишуть сонники, передвістям великих проблем, або, щонайменше, загрозою очікування невдач, попри всі ваші зусилля. У нашому випадку зламані дверні ручки реальні, до того ж вони не є масовим явищем і ці дві зламані ручки аж ніяк не презентують повно освітній простір України, є лише окремим випадком зламаності, підтвердженням тези про відсутність вічності всього сущого, але Ґете казав: "Що є загальне? Окремий випадок". І не обов'язково цим окремим випадком можуть бути дверні ручки, адже в українських освітніх середовищах немало інших зламаних речей, та що говорити про них, коли у центрі міста Полтави стоїть два десятиріччя зламана (зруйнована) дев'ятнадцятого століття могутня будівля Петровського Полтавського кадетського корпусу, а у суспільстві незліченно інших зламаних механізмів і відносин, які ремонтують переважно постправдою (тобто брехнею), дискурсом про корупцію, популізмом і тарифним залякуванням.

23 травня набули чинності суттєво оновлені Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності [1]. Тим не менш невдовзі почали виникати нові запитання, на які вони не надають відповідей. А нещодавно розпочався збір пропозицій щодо потрібних змін [2]. Чому так сталося?

Одним з ключових питань, на яке мала б дати належну відповідь реформа сфери вищої освіти, мало б бути питання про суб’єктність та новий статус викладача вищої школи. На жаль, реалії реформування засвідчили, що стара вітчизняна модель вищої освіти, якій притаманне патерналістське ставлення до викладача вищої школи, лише зазнала незначного переоформлення, проте не демонструє тенденції до суттєвих змін. Не лише поміж освітянських управлінців, а й певної частини викладачів вищої школи та освітніх експертів існує певний консенсус щодо того, що викладача вищої школи потрібно постійно контролювати та спрямовувати, ставлячи перед ним все нові й нові завдання, які б дозволили залишитися в системі вищої освіти лише особливо наполегливим та готовим до компромісів, хоча, можливо, й далеко не завжди найкращим. Проте, людина, яка усвідомлює, що вона спроможна на щось більше, ніж постійно бути спрямованою кимось, рідко коли погодитися на те, щоб нею постійно помикали та не бажали бачити в ній самостійного та відповідального суб’єкта, спроможного ухвалювати власні зважені рішення, зокрема на власний розсуд формувати свій академічний кейс.

Серед усіх медійних розмов, балачок і часом справді дискусій проблеми освіти виглядають часом настільки хаотично, що виокремити напрямок, якому саме зараз має бути приділена найбільша увага, доволі складно. Не піддаючи сумніву важливість тих чи інших тем, які розглядаються на педагогічних майданчиках, звертаю увагу на те, що поки що під спорадичною увагою.

Нещодавно у Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо зміни системи управління закладами вищої освіти [1]. Трохи пізніше, МОН оприлюднило для громадського обговорення пакет законопроектів, які стосуються фінансування вищої освіти [2]. Всі вони зустріли неоднозначну оцінку ключових стейкхолдерів, і, зокрема, різке несприйняття з боку Спілки ректорів України [3, 4], а також ЦК профспілки працівників освіти і науки України [5].

У вітчизняних дискусіях, що ведуться навколо питань захисту дисертацій та присудження наукового ступеня, помітна тривожна тенденція. Обговорення даних питань, як правило, відбувається в контексті чергових академічних скандалів. Саме через призму таких скандалів і обговорюються ці питання, останнє накладає свій відбиток на їх розуміння. Власне, повноцінного обговорення даних питань ми ще не досягли. Більш того, як видається, обговорення проблеми захисту дисертації, як правило, обумовлено хибним розумінням самого феномену дисертації. Як наслідок, ми маємо доволі химерні уявлення про те, за що саме присуджують науковий ступінь.

Віктор Громовий: Ви є  організатором ГО «Батьківська спілка» та групи з такою ж назвою (близько 5 тис. учасників) у ФБ, яка є взірцем толерантності та конструктиву.

Яка мета та основні напрямки активності цієї групи?

10 травня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 347 [1] про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187 про «Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності» (надалі буде використано назву «Ліцензійні умови»).

У статті буде проаналізовано тільки фрагменти, що застосовуються до викладачів ЗВО – закладів вищої освіти (раніше ВНЗ – «вищі навчальні заклади»).

Продовження інтерв’ю з головою Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", членом Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни Павлом Штутманом.

Див. початок розмови: /ua/articles/1139-korporativne-upravlinnya-universitetami-dlya-silnikh-rektoriv

У вітчизняній освіті ініціюються реформи. І вже маємо багато упереджень та спротиву. Психологічна готовність до змін має формуватись і освітянами, і членами громади по мірі усвідомлення їх власних бажань та практикування нової активної поведінки.