Комуністична освіта, 4–5 (1932) 92–108.  

Рубрика ШКІДНИЦТВО НА ПЕДАГОГІЧНОМУ ФРОНТІ

Портал «Освітня політика» пропонує увазі читачів  статтю П. Тараненка «Шкільна практика  українського фашизму», надруковану  у журналі Наркомпросу УРСР  “Комуністична освіта”,  яка у світлі сучасної пропагандистської термінології наших північних сусідів зненацька стала цікавою для прочитання. Головною темою статті було засудження діяльності видатного українського педагога 1920-х років Володимира Дурдуківського (1874–1937) – одного із розробників «Проекту єдиної школи на Вкраїні», директора Першої трудової школи ім. Тараса  Шевченка (Київ).

Він проходив під третім номером у справі Спілки  визволення України (СВУ),  вигаданої  заради згортання українізації, антирадянської  контрреволюційної організації  української інтелігенції. 

“Справа 45-ти” або процес СВУ, метою якого було знищення паростків українського відродження,  відбувався від 9 березня до 19 квітня 1930 р. у будівлі Столичного оперного театру у Харкові. Серед 45 заарештованих у справі були науковці, письменники, правники, священнослужителі, викладачі вузів і шкіл, студенти. Їм інкримінували підготовку “повалення Радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення військово-фашистської диктатури”.  У пресі було розгорнуто агресивну кампанію проти заарештованих задовго до початку судового процесу, відгомін котрої тривав ще довгі роки.

Коротка історія

Значення освіти для повноцінного розвитку держави складно переоцінити. Побудову національної школи вважали за одне з найважливіших завдань українські діячі буремних 1917–1920 років. Не зважаючи на часті зміни політичного ладу та нетривале перебування при владі прихильників різних ідеологій, освіта і школа зберігали свою першочерговість у списку важливих справ. 

Під тим заголовком станемо ми в нашім “Друзі” розміщувати цілий ряд статей, трактуючи становище жінок як матері і ґаздині з погляду суспільства. Не маємо сумніву, що статті ті стануть нашим жінкам не тільки приємною і цікавою лектурою, а також подадуть їм не одну здорову і практичну думку з точки зору їх призначення і їх обов’язків.

Розглядаючи проблеми створення підручників і посібників у 1921 – 1933роках – у період радянської українізації, слід зазначити, що певна демократизація життя суспільства і школи викликала пошуки засобів активізації пізнавальної діяльності школярів, нових форм і методів навчання. Викладання предметів (українська мова, російська мова, математика, фізика, хімія, географія, іноземна мова тощо) з початку 20-х років припинилося. Комплексна програма, яка була фундаментом навчального процесу в цей період, не передбачала викладання окремих предметів. Навчальний матеріал у програмі було розміщено не за традиційними предметами, а за тематичною ознакою. Комплексна програма мала три розділи: «Природа», «Людина», «Праця і суспільство». Кожен розділ і кожна тема містили відомості з різних предметів у вигляді загальних стислих і, як правило, недеталізованих формулювань основних його засад [14].

Сьогодні ми є свідками та, певною мірою, і учасниками кардинальних змін концепції та змісту загальної середньої освіти. Ми чуємо, зокрема, багато закликів щодо удосконалення гуманітарного складника навчального плану, але, на жаль, у типових навчальних планах це виражається лише у збільшенні годин на вивчення іноземних мов. Стосовно ж філософської пропедевтики, маємо курс етики – по 1 год. в 5–6 кл. (лише в одному з тринадцяті варіантів навчального плану) та певну частку начального матеріалу курсу «Людина і світ» – 0,5 год. в 11 кл.

Як не дивно, у навчальних планах загальноосвітньої школи 1940-х – 1950-х рр. місце, що виділялося для філософської пропедевтики, було значно більшим. Можна, звісно, говорити про використання комуністичним урядом цих предметів у своїх інтересах, про потужний ідеологічний аспект навчальних програм. Так, це правда. Але, якщо ми уважно проаналізуємо ці програми, то побачимо, що понад 90% матеріалу там побудовано на науковій предметній базі й не має ідеологічного та/або політичного спрямування. 

Гадаємо, ця стаття буде корисною педагогічній громадськості, а також зацікавить Міністерство освіти і науки України та, сподіваємось, сприятиме коригуванню підходів до формування структури й змістового наповнення предметів освітньої галузі «Суспільствознавство».

1. Єзуїтство в системі виховання дітей на совітській Україні.

2. Більшовицька влада та українське громадянство в боротьбі за школу.

3. Учитель і учень в трудовій школі совітської України.

Пропонуємо увазі читачів п’ять статей Степана Сірополка, які друкувались українському емігрантському часописі “Тризуб” у 20-х-30-х роках минулого століття.

У першій частині подаємо два матеріали:

1.      Шкільна справа на совітській Україні. 

2.      Реформа устрою школи на совітській Україні за старим взірцем.

Вступ 

 Проблема дидактичних та виховних можливостей тих розділів сучасних програм і підручників Історії України, де викладається навчальний матеріал щодо життя населення в умовах нацистської окупації, ще глибоко не досліджувалася. Питанням використання навчального матеріалу розділу «Україна у другій світовій війні» щодо формування національної свідомості та ідентичності останніми роками приділяється недостатньо уваги. Нерідко в окремих підручниках і посібниках використовуються замість термінів «український патріотизм», «національна ідея» терміни «патріотизм народу» і навіть «радянський патріотизм». Звісно, це суперечить принципу історизму, оскільки всім відомо, що Й. Сталін для забезпечення перемоги над Німеччиною у 1942 – 1944 роках широко використовував національні почуття народів СРСР та ідеї, передусім, національного, а не радянського патріотизму. Це, до речі, й стало одним із найважливіших чинників успіхів у боротьбі з німецькою армією та з нацистською ідеологією. 

У другій половині 40-х – кінці 50-х років на території УРСР, переважно в західних і частково – центральних областях, розвивалася й альтернативна радянській система освіти та видавалась відповідна навчальна література. Вона не мала і не могла за тодішніх умов мати великих накладів, оскільки видавалася й використовувалася нелегально, але вона була і ми не можемо не згадати про неї.

 Постановление ЦК ВКП(б) от 25 августа 1932 г. «ОБ УЧЕБНЫХ ПРОГРАММАХ И РЕЖИМЕ В НАЧАЛЬНОЙ И СРЕДНЕЙ ШКОЛЕ».