В 2016 р. прийом на навчання бакалаврів здійснено за принципово новим принципом «гроші за студентом». Раніше в розподілі держзамовлення діяв чиновникоцентровий підхід – головним було зробити там, щоб особи з МОНу, які приймали рішення, виділили університету найбільшу кількість місць. Для цього застосовувалися різні механізми, наприклад, потрібно, щоб в університеті працювало X професорів – університет надавав відповідну довідку, потрібно, щоб університет займав перші сходинки у рейтингах – університет працював на рейтинги тощо. Неформальний вплив на осіб, які приймали рішення, можливо, теж застосовувався.

Можна скільки завгодно довго дорікати ректорам українських університетів за ту ситуацію, що склалася як у сфері вищої освіти взагалі, так і в окремих університетах зокрема. Однак варто визнати, що теперішня ситуація не створена ректорами, останні швидше до неї пристосувалися та навчилися її використовувати, як правило, на свою користь.

Саме "агентом змін" постає перед нами ця скромна, забута Богом і державою, здебільшого згадувана лише 1 вересня, у першу неділю жовтня, день останнього дзвоника, особа сучасного українського учителя. Ні, він вже не "зоря світова", "матінка сивочола", "майстер, що віддає своє серцем дітям". Тепер він – "агент змін": фасилітатор, тьютор, модератор, коуч з академічною свободою, укладач індивідуальних програм, тактик і стратег в освітній індивідуальній траєкторії дитини, фахівець, що оволодів ІКТ та користується освітнім порталом з методичними та дидактичними матеріалами, українськими е-енциклопедіями, мультимедійними підручниками та інтерактивними он-лайн-ресурсами. І все це, на думку розробників концепції середньої освіти "Нова школа",  має зробити його вмотивованим. Чи отримає найближчим часом саме такого педагога українська школа? Думаю, що ні. Могла б, але… 

А Кощій відповідає:

— Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб'є. А смерть моя на морі-океані, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під тим дубом скриня, а в тій скрині заєць, у зайці качка, а в качці яйце, у тому яйці моя смерть.

(з казки «Про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець» ) 

Держава і система управління у сфері вищої освіти

Відомо, що держава є поганим менеджером. Вірніше кажучи, поганими менеджерами часто виявляють себе державні чиновники. І справа не в тотальній відсутності  певних здібностей саме в державних чиновників. Справа в природі чи характері державного управління в певних сферах, зокрема в сфері вищої освіти.  

ПРОБЛЕМА

Пострадянська організація освіти у постмайданній Україні стає більш ніж історичним атавізмом.

Гальмування процесу зміни старих  авторитарних форм управління та організації освіти  в Україні підтримує корумпована частина суспільства. Її ядром є посадовці, котрі  попри скромні офіційні статки звикли до такого рівня матеріального багатства, яке не може, навіть, приснитись їхнім закордонним колегам. Утім, зростає маса критично налаштованих громадян, котрі розуміють усю історичну безперспективність сподівань на сталий життєвий розвиток за рахунок корупційних тіньових оборудок чи  так званих «схем».  Люди починають розуміти, що надії на безперешкодне успадковування такого багатства у межах кастового суспільства надто примарні.  

Попри дефіцит  демократичних  навиків життя, в Україні поступово виростає справжнє громадянське суспільство. Волонтерський рух на підтримку спротиву агресії Росії є тому підтвердженням, а волонтерська ініціатива змін у програмі початкової школи один з прикладів його поширення. 

Тому ігнорування владою того факту, що українське громадянське суспільство доросло до природної потреби прямо впливати на організацію власного суспільного життя може стати черговим випробуванням для всієї країни, у тому числі й в освітньому сегменті. 

Вступ до вищих навчальних закладів завжди був гарячою темою, але цей рік побив багато рекордів з погляду гостроти і кількості обговорюваних громадськістю питань. Серед них є реальні проблеми, які треба вирішити до наступного року. Є об’єктивні і суб’єктивні проблеми, вирішення яких потребує більшого часу. Частина з них зумовлена перехідним періодом і початком реформування вищої освіти, інші накопичувалися протягом багатьох років. Є і вигадані проблеми, обговорення яких часто починалося з поширення свідомо чи несвідомо викривленої інформації. 

Уже понад п’ять років у нашій країні впроваджується нова для нас форма навчання учнів з особливими освітніми потребами – інклюзивна. Вона суттєво відрізняється від того, що було раніше (навчання в спеціальних навчальних закладах або за індивідуальною формою), оскільки передбачає присутність та продуктивну діяльність учня на всіх уроках і заняттях у класі та в позаурочний час.

Останнім часом все більшої актуальності набувають питання фінансування освіти взагалі і, зокрема, вищої освіти. Серед найбільш болючих проблем: 

- загальний обсяг фінансування, який не дає можливостей для розвитку і забезпечення якості освіти; 

- розподіл бюджетного фінансування за рівнями освіти, який не відповідає, ані аналогічному розподілу в інших країнах, ані пріоритетам, що декларуються органами державної влади; 

- розподіл бюджетного фінансування між вищими навчальними закладами, який раніше не враховував вибір абітурієнтів, а сьогодні, на думку багатьох освітян, ставить під загрозу збереження вищої освіти в регіонах;

- застарілий механізм бюджетного фінансування вищої освіти, створений за зовсім інших умов і не дає можливості ефективно вирішувати найбільш актуальні на сьогодні проблеми.

25 липня 2016 року завершився конкурс на посаду директора департаменту освіти і науки Львівської ОДА. Конкурс був організований  за нормами нового Закону про державну службу. Спробуємо, розглянувши перебіг і результати цього конкурсу,  оцінити процедуру відбору державних службовців, а також  роботу державного апарату у цьому напрямку на відповідність принципам, визначеним нормативним документом, прийнятим для реалізації положень цього Закону: забезпечення рівного доступу; політичної неупередженості; законності; довіри суспільства; недискримінації; прозорості; доброчесності; надійності та відповідності методів тестування; узгодженості застосування методів тестування; ефективного і справедливого процесу відбору[1].

Вступ

Оприлюднення інформації щодо залишків невикористаної у 2015 році освітньої субвенції підняло чималий ґвалт у Фейсбуці. Звучав широкий діапазон  звинувачень, починаючи   від закидів у повному непрофесіоналізмі центральної та місцевої влади й до філософського риторичного запитання «а що ви нервуєте – гроші ж витрачені на школи?!».

З огляду на те, що такий масив даних для аналізу у загальний доступ ще не виносився, спробуємо розібратися в тому, що приховують «сухі» цифри.

6 вересня відбулася презентація Національної доповіді про стан та перспективи розвитку освіти України, що підготовлена вченими НАПН України до 25-річчя Незалежності.

Український переклад посібника, розробленого Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ. Посібник спрямований на запровадження підходу, заснованого на правах людини, до освітнього процесу, та сприяння системному та ефективному навчанню молоді правам людини. Український переклад посібника є за посиланням 

Як підготувати випускника до успішного життя у майбутньому, а водночас подбати про подальше закорінення принципів демократії, прав людини та верховенства права у суспільстві – такий виклик постає сьогодні не лише перед Україною, але й іншими демократичними країнами Європи. У процесі модернізації змісту освіти міжнародна спільнота (а насамперед міжнародні організації – ОЕСР, ЄС, ООН) розробляють рекомендації щодо формування у молоді ключових компетентностей, які сприяють якнайповнішій особистій та професійній самореалізації, ефективній соціальній та громадянській взаємодії, а також розвитку суспільних інститутів[1]. Рада Європи приділяє окремої уваги розвитку громадянських компетентностей, визнаючи їхню провідну роль у формуванні та поглибленні культури демократії, а відтак, підтримує зусилля європейських країн із пропагування освіти для демократичного громадянства і прав людини (ОДГ/ОПЛ).

Пропонуємо увазі читачів порталу «Освітня політика»  нове видання IIEP 

Туринский процесс представляет собой анализ политики на основе фактических данных в сфере профессионального образования и обучения, при этом ответственность за результат берут на себя страны-партнеры при широком и открытом участии заинтересованных сторон, представляющих государственный и частный секторы. Основной элемент Туринского процесса — проводимый раз в два года мониторинг политического прогресса, позволяющий странам-партнерам контролировать реализацию реформ ПОО и оцениить их развитие и влиятельность.

Туринський процес був запущений в 2010 році. Його метою є  розробка загального розуміння (в рамках середньострокового бачення) пріоритетів і стратегії розвитку професійної освіти і навчання, вивчення можливих варіантів реалізації цього бачення і / або досягнення подальшого прогресу.

У цій доповіді розглядається характер і ступінь підтримки професіоналізму  педагога за  матеріалами опитування вчителів і директорів шкілTeaching and Learning International Survey (TALIS) 2013 у 34 країнах світу.

Різноманітність типів навчальних закладів і форм здобуття освіти , як відомо,  є обов’язковою передумовою  для динамічного розвитку будь-якої освітньої системи.

21 червня 2016 році на базі Кабінету розвитку освіти КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» був проведений «круглий стіл», метою якого було обговорити проблему оцінювання поведінки учнів у школі.

Думки учасників круглого столу, а висловлювались різні погляди  на проблему, представлені у цих записах .

У листі Міністерства освіти і науки України «Про організаційно-методичні засади забезпечення навчально-виховного процесу для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у 2016/2017 навчальному році» зокрема зазначається: «Організація навчально-виховного процесу дітей з особливими освітніми потребами має здійснюватися з урахуванням завдань, визначених Указами Президента України, дорученнями Уряду, нормативно-правовими актами, листами Міністерства освіти і науки України щодо деінституціалізації навчання та виховання дітей шляхом розвитку інклюзивного навчання…, індикаторами виконання яких є, зокрема, показники щодо упровадження інклюзивного навчання для можливості реалізації людьми з інвалідністю права на освіту та здійснення реформування інтернатних закладів». 

Завершилось чергове опитування на порталі "Освітня політика".

18 серпня 2016 року під час педагогічної конференції «Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої, позашкільної та професійно-технічної освіти у 2015/2016 навчальному році та завдання на 2016/2017 навчальний рік» Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич презентувала Концепцію “Нової української школи”. У цьому документі викладено  ідеологію реформи середньої освіти, що почне діяти в 2018 році.

Тема нашого «круглого столу» виявилася дуже актуальною. Це підтверджується тим, що в обговоренні окрім науковців і педагогів-практиків взяло участь багато батьків учнів. Такої активності батьківської громадськості в обговоренні проблем освіти раніше не спостерігалося.

Тема віртуального «круглого столу», що проводився у червні 2016 року, викликала неабиякий інтерес освітян: як науковців, так і практиків. Учасники «круглого столу» аналізували санітарні правила зарубіжних країн, наводили приклади нових підходів до визначення певних норм. Але основним документом, що обговорювався, були «Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, затверджені Постановою Головного державного санітарного лікаря України 14.08.2001 № 63 та погоджені Міністерством освіти і науки України (Лист від 05.06.2001 № 1/12-1459). Чи відповідають вони сучасним підходам до організації навчально-виховного процесу? Це головне питання, яке було винесене на обговорення.

Закінчилось чергове on-line опитування відвідувачів порталу «Освітня політика».

Портал «Освітня політика» та ГО «КМО «Батьки  SOS» провели круглий стіл на тему «Тіньова економіка» школи: легалізувати не можна заборонити?!».

Поміщена далі «Навчальна програма для ЗНЗ. 3 – 4 класи. Я у світі. Варіант нової редакції» з’явилась як відгук на звернення Міністра освіти і науки до освітян долучитись до спільного проекту МОН України та відкритої платформи EdEra «Розвантаження програм початкової школи». Не маючи досвіду роботи з учнями молодшого шкільного віку, автор не зголосився до участі у робочій групі з розвантаження чинної програми «Я у світі». Однак, ознайомившись з програмою на платформі EdEra, зрозумів, що звичайним коментарем чи окремими поправками до цієї програми не обійтися. Потрібна її нова редакція, суть якої – оновлення змісту і цілей курсу в межах обраної її авторами композиції та виділеної на освоєння матеріалу кількості навчальних годин.

Локальна наука та її (не)видимість в світі

Використання кількісних показників в оцінці наукового доробку фахової спільноти за певних обставин є необхідним. Хоч як би представники гуманітарних наук заперечували проти переміщення своїх іноді дійсно важливих текстів із любого їх серцю світу Слова у холодний світ цифр, однак наука про людину, повністю ізольована від кількісних методів, лишається недонаукою.

Під час обговорень освітньої реформи в Україні виникає багато непорозумінь стосовно кількісних показників поточного стану української освіти. При порівнянні з аналогічними показниками європейських країн посадовці і експерти нерідко використовують непорівнянні дані, що стосуються різних моментів часу, одержані за різними методиками тощо. Тому важливим для прийняття обґрунтованих рішень є врахування об’єктивних даних, які наводять авторитетні джерела. Деякі показники глобальної масовизації вищої освіти я наводив раніше у статті [1]. У цій статті показано динаміку окремих показників для різних рівнів української освіти а також аналогічних показників інших країн за даними інституту статистики ЮНЕСКО [2]. Для більшості країн основні показники є лише до 2012 або 2013 р. Також треба зазначити, що для окремих країн відсутні дані щодо деяких показників або деяких років.

Стрімкий розвиток науки часто визначається не масою посередніх робіт, а малим числом проривних статей – шедеврів. Саме шедеври явно ініціюють біфуркаційні процеси, які можуть вивести науку на якісно новий рівень.

Відповідно до Наказу №630 від 15.06.2015 р. Міністерство освіти і науки провело експертизу проектів наукових досліджень і розробок, які будуть виконуватися за кошті державного бюджету з 2016 р. Всього надійшло 855 заявок. Кожну заявку оцінили 2-3 експерти протягом жовтня-грудня 2015 р. Результати експертизи розміщено на сайті МОН України [1].

Із 855 проектів 127 отримали низьку оцінку і практично не мають шансів на фінансування. Високу оцінку отримали 143 проекти, а середню – 585. Саме ці 143+585=728 проектів можуть профінансувати, тому і проаналізуємо їх.

Для оценивания научных исследований все чаще применяют наукометрический подход на основе учета публикаций и их цитирования. Мировым лидером в сфере сбора и обработки научной библиографии является компания Thomson Reuters – собственник информационной системы Web of Science (WoS). Система WoS индексирует около 12 000 скрупулезноотобранных научных журналов. 

В Україні внаслідок хронічного недофінансування науки, та намагань вирішити це питання епізодичними рішеннями склалася досить складна і малоефективна система державної підтримки наукової діяльності, особливо в університетах.  

В Україні продовжуються дискусії з приводу законопроекту № 2335, який, зокрема, пропонує враховувати при вступі до вищих навчальних закладів сертифікати ЗНО всіх років. На першій погляд, ідея непогана. Особливо, якщо взяти до уваги те, що абітурієнтів українським університетам не вистачає, а у багатьох країнах результати подібних стандартизованих іспитів дійсні протягом 2 – 5, а іноді і більше років.

Інтернаціоналізація вищої освіти України надає реальний шанс для її розвитку. На глобальному рівні для цього склалася надзвичайно сприятлива ситуація: у більшості країн Африки та деяких країнах Азії і Латинської Америки продовжується демографічний вибух. 

MIHICTEPCTBО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

№ 1/9-630 від 05 грудня 2014 року

Органам управління освітою

Керівникам інститутів післядипломної
педагогічної освіти

Керівникам методичних кабінетів (центрів)

Керівникам навчальних закладів

Педагогічним працівникам

На основі контент-аналізу коментарів у соціальних мережах, на порталі Освітня політика" та "Osvita.ua", можу зробити перші висновки щодо реакції широкого освітянського загалу на мою серію публікацій «Стоп маразм».

Швейцария запустила проект по поддержке профтехобразования в Украине (газета «Европейская правда» - пятница 10 июня 2016 ??  Осуществится  ли этот проект успешно?   Отрасли подготовки рабочих кадров нужны прогрессивные разработки и проекты развития профтехшколы, в том числе, финансируемые иностранными и международными донорскими организациями. Однако  сотрудничество с ними фактически ни на йоту не улучшило уровня подготовки рабочих кадров хотя бы по одной из профессий. Это связано с тем, что иностранные и международные донорские организации представляющие проекты развития профтехшколы и предлагающие финансирование их, не знакомятся  с состоянием отрасли подготовки рабочих кадров в составе Министерства образования.  Что касается финансируемых средств на проекты, то  здесь выигрывает не система подготовки рабочих кадров, а чиновники Министерства образования, за подготовку на средства этих организаций бредовых проектов, программ.

Набір 2016/2017 року загострив проблему "малокомплектних груп" (по 2-3-5-7 студентів). Вона існувала й раніше, але тільки для окремих спеціальностей/спеціалізацій. У цьому ж році ситуація стала загрозливою (іноді по 20-30% від усієї чисельності груп стали малокомплектними; звичайно, по різному в різних внз).
Значною мірою, ця проблема загострилася у зв'язку із "дробленням" на 2-4 частини попереднього ліцензійного обсягу в актах узгодження спеціальностей за новим і старими переліками. А також у зв’язку зі зменшенням кількості потенційних абітурієнтів (через демографічний чинник та через те, що значна частина їх не склала ЗНО).

Окрім конкурсоманії (Див.МАРАЗМ №9  /ua/component/content/article/19-blogi/tema-1/788-likvidovuemo-marazmi-v-shkilnij-osviti-marazm-9-konkursomaniya ), наші школи(і не тільки школи) потерпають від ювілейоманії.  

В СССР гигантомания цвела…

Павел Броверман

Прошу вас звернути увагу ось на що: у школи приходять численні листи про конкурси різних напрямків і рівнів. Іноді цих листів до сотні за місяць. Ось одні із найтупіших конкурсів: конкурс на кращу ідею вигнання кротів з городу, не застосовуючи хімії, конкурс "Якби я був горобцем", "Якби я був деревом"… Ще є численні конкурси про податки, безпеку праці і т.і. Особливо «цікаві» були конкурсні роботи про бджіл...

Згадую слова одного з викладачів універу після практики: "Вам там у школі хоч учня живого показали, чи ви весь час якісь тексти набирали?". 

Школа молиться, коли це безглуздя припиниться. Діти, бувало, таке напишуть у конкурсних роботах... Вони їм теж обридли, а більшість з них проходять у добровільно-примусовому порядку…

Ранок. Школа № … обласного центру в Центральній Україні. На порозі школи стоїть начальниця міського управління освіти і перевіряє у вчителів конспекти уроків.  Звісно, перевірка здійснюється виключно за одним критерієм оцінювання: мало написано – багато написано. 

Щоб щось змінити в шкільній освіті, ми маємо спочатку почати по-іншому думати про школу, а значить використовувати інші слова і фрази.

Форум „Артеківські діалоги-2008».  На секції "Якість середньої освіти. Як вирішити множинність проблем?" присутні відразу три міністри освіти і науки, діючий на той момент міністр Іван Вакарчук та два його попередники - Василь Кремень(керував МОН у 1999–2005 рр.) та Іван Зязюн (очолював МОН у 1991–1992рр.).

                                  «Квітуче життя»

Букети на 1 вересня схожі на пожертви язичницьким, та й не тільки, божкам і духам. З одним зауваженням: символічну роль божків виконують за суміщенням жриці-вчительки. Це ірраціональне поклоніння тре робити щиро і самозабвєнно, бо мстиві божки знайдуть за що доколупатися і покарати.

Поклоніння вчителям, як і будь-яке поклоніння, передбачає необхідність впасти на коліна і розбити собі лоба об долівку в щирих молитвах, зокрема за інтелект нації. 
Отаке воно буття в сутінках розуму.

                                                            Світлана Вовк

Школа, рівняйсь! Струнко!

(традиційна команда на початку шкільної лінійки)

РІШЕННЯ УРЯДОВОГО ОРГАНУ: «Ви мене почули?»

Маразм №1. «Норма відвідування уроків».

Ми звикли говорити про створення „колективу однодумців” як найбільше досягнення директора школи. Саме у цьому і виявляються рудиментні ознаки тоталітарної ментальності, яка виробилась у суспільстві в якому потрібно було „бути як усі”, де гасили будь-який прояв несанкціонованої активності репресіями чи окриком: „Тобі що більше всіх треба?!”. Здоровий глузд підказує, що у випадку, коли всі думають однаково, не думає ніхто. Тож, „колективом однодумців” легко керувати, але сам факт його створення є контрпродуктивним.

Люблю-ненавиджу школу: ось вісь координат на якій варто робити відлік ефективності будь-яких наших реформаторських зусиль. Станом на 2016 рік понад 90% учасників освітнього процесу патологічно ненавидять школу. Якщо у 2017 році таких буде лише 60%, значить ми таки маємо позитивні зрушення.
Почитайте "глас народу" напередодні 1 вересня. Як пише Наталя Височина, мабуть, це єдине загальнонародне ненависне свято.

Необхідно здати гроші в школу: на ремонт, на підручники, на нові меблі, на штори, на зошити, на…, на... , на… Виникають логічні запитання. Чому бюджетних коштів завжди не вистачає? Чи зобов’язані батьки утримувати державну школу? І головне - як зрозуміти, скільки коштів отримує школа і на що вона їх витрачає? Спробуємо розібратися.
 

VІ ФОРМИ АТЕСТАЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ
(для обговорення і узгодження членами Н-МК  з галузі 01 Освіта і громадськими активістами)

Усі регалії слід зневажати, але спочатку їх слід мати!? Наші школи ніяк не можуть зайти відповідь на питання: чому не відбувається нагородження нагрудним знаком МОН України "Відмінник освіти"? Місцеві управління освіти, науки та молоді відмовляють у нагородженні, даючи в усній формі пояснення, що в МОН України відсутні значки для нагородження. Два роки немає значків!!! Тому протягом 2014-2016 років, згідно вказівок відділу з питань нагороджень Міністерства освіти і науки України, педагогічні працівники і не нагороджувалися нагрудним знаком «Відмінник освіти». От такі фігня, малята. Ну не можемо ми з об'єктивних причин достойне матеріальне стимулювання праці вчителя запровадити, а чому хоч поганенький значок копійчаної вартості не можемо вручити?! Якщо ж вирішили відмінити цей знак як рудимент радянської епохи, треба сказати шо "кіна не буде", а то люди ж за інерцією подають на нагородження...

Згадую, як ще в 90-х роках до  нас приїхав батько освітньої реформи у місті Рочестері (штат Нью-Йорк) Адам Урбенські. Він мав статус special guest starрамках програми «Лідери освіти ХХІ століння» на семінарі в Яремчі. Там нас охороняли напівроздягнуті міліціянти(стояла спека). Пана Адама спочатку вразив їх «пляжний»  прикид, а потім він отримав справжній культурний шок, коли взнав, що ці опудала з кобурою на голому пузі отримують платню набагато більшу не тільки вчителя, а і навіть директора школи(в Америці директор школи отримує у два-три рази вищу зарплату у порівнянні із зарплатою вчителя).

Громадськість України дуже болісно сприйняла звістку про те, що на педагогічні спеціальності українських ВНЗ вступають ті абітурієнти, у який зафіксований найнижчий рівень якості знань.

Я один із тих, хто вчив вимовляти слово гендер 15 років тому... Їздив до Швеції подивитись на їх освітні реалії і впроваджував їх у Єлисаветградській гімназії. 

Нині нагальною стала потреба творення нової виховної системи - національної, складовою частиною якої є наявність дитячих товариств та об"єднань, базованих на виховних традиціях українського народу. Пошук нових технологій педагогічної праці вимагає і адекватних їм нових критеріїв оцінки діяльності школи, і безпосередніх їх виконавців, тих, хто буде реалізувати цю технологію на практиці.

Щойно прочитала пропозицію Віктора Громового провести типологізацію нашого учительства. Відразу згадала публікацію Тетяни Лаврентьевої «Карабас-Барабас как позиция воспитателя»(журнал «Обруч», 2007). Ця стаття розкриває декілька виховательських позицій. Шість із них не забезпечують повноцінного розвитку здібностей дітей. Лише сьома виховательська позиція є  адекватною і ті, хто здатен її зайняти, можуть розкрити творчий і особистісний потенціал кожної дитини. Усі позиції представлені через образи, що дозволить легше сприйняти кожну з них.

Пропоную їх розглянути. 

Сьогодні вчитель державної школи заробляє стільки, що без сторонньої допомоги, або додаткового заробітку прожити та прогодувати власну родину на достойному рівні не в силі. Але ж  є шанс на те, що настануть часи, коли держава буде в змозі оплачувати роботу людей, які працюють із її майбутнім, закладаючи в нього все те найкраще, що здатне буде засвітити країну на світовому рівні. Через те хочу всього лиш показати причину того, чому саме вчитель початкової школи має отримувати найбільшу зарплатню по відношенню до інших категорій вчительства. Певно, якщо брати до уваги і дошкільну освіту, до вихователь дитячого садочка у тарифній сітці має бути у найпривілейованішому становищі

Уже розповідав про листи від вчительки, які отримали майбутні першокласники Waldschule ("Лісової школи") у м. Бохумі в Німеччині. Див. сайт школи 

Друзі, вибачаюсь за паузу - Давос 2016 переварював, апробовував EDU Workshop з ДДУУ (м. Маріуполь) та КазНУ ім. аль-Фарабі (Республіка Казахстан). Тому більше думав і виступав, ніж писав. Хочу поділитись тим, з чим виступав. 

Сьогодні на слуху обговорення захищеної дисертації (деградації) на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук в НУБіП. Авторка дисертації була звинувачена в плагіаті та в псевдонауковій діяльності. Свідомо не називаю прізвища дисертантки, яке, звісно, всі добере знають, і не роблю я це, бо її дисертація не є винятковим явищем в Україні. Та дисертація є вже, на жаль, типовим явищем, принаймні, якщо мова йде про гуманітарні науки. Ще з часів Радянського Союзу більшість гуманітарних наук існували швидше де-юре, ніж де-факто. Ситуація не набагато змінилася і в пострадянській Україні. Історія не набула б, звісно, такого розголосу, якщо б мова не йшла про дружину члена уряду. Однак ситуація дозволяє нам оцінити ступінь деградації вищої школи в цілому.

Комплекс чинників, які зумовлюють невідкладні зміни в підготовці вчителів, передусім, учителів за предметними спеціалізаціями:

1)Реформування системи середньої освіти, яка передбачає упровадження компетентністного підходу, пов’язаного з підготовкою дітей до реалій життя у ХХІ столітті, а значить і зміни у підготовці й післядипломній освіті педагогічних працівників;

2)Не може не викликати тривогу зниження рівня теоретичної підготовки студентів, які вступають на педагогічні спеціальності. Слабо підготовлений випускник  школи (і, як наслідок, частіше – слабкий студент)  вступає до педагогічного університету, майже гарантовано отримує диплом учителя, йде працювати до школи – і …буде готувати ще слабкіших випускників. Цей небезпечний цикл відтворення некомпетентності потрібно упередити, а місцями вже й перервати. У зниженні якості підготовки студентів, які вступають до педагогічних внз, не можна звинувачувати їхні колективи, оскільки чинників, які зумовили таку ситуацію є декілька, зокрема, на жаль, зниження оплати й престижності  праці педагога.

3)Система підготовки учителів, в основних рисах, залишається незмінною з 1933 року, коли відбулася реорганізація інститутів соціального виховання та інших навчальних закладів у педагогічні інститути, тобто майже не реформувалася понад 80 років. Тому виникає потреба проаналізувати, чи відповідає це система вимогам підготовки педагогічних працівників для школи ХХІ століття, у тому числі враховуючи досвід європейських країн;

4)Саме в цей час розпочалася робота з розробки проектів державних стандартів вищої, у т.ч. педагогічної освіти, і її  подальше продовження вимагає вирішення деяких концептуальних питань не тільки змісту, але й структури підготовки майбутніх учителів;

У зв’язку з надзвичайною важливістю для держави, вважаємо за необхідне ініціювати розробку Концепції підготовки і розвитку педагогічного персоналу

Система освіти здатна точково змінюватись. Проте без активізації «сил змін» внизу, появи масового громадського руху за реформи, інфільтрації(просочування)  реформаторів усередину системи на операційному рівні(біля керма окремої школи чи ВНЗ) ці зміни будуть частковими і замалими, щоб мати трансформаційний ефект для всієї країни.

Мова про поріг «склав/не склав». Звісно, не кожен здатен співати, але горлати пісні схильний чи не кожен з нас. І так у будь-якій справі: не кожен зможе її зробити, але зімітувати мастаків багато.

 Днями, в інтерв'ю одному з українських кореспондентів, в. о. директора Інституту модернізації змісту освіти Юрій Завалевський однозначно заявив про те, що видавництва, пов’язані з одіозним екс-міністром Дмитром Табачником, такі як ВД "Освіта" , "Генеза", "Сиція" та ТОВ «Видавництво «Світоч» в Державній програмі з закупівлі шкільних підручників, цього року приймати участь не будуть!

Конкретні дії, які необхідно вчинити для успішної реформи сфери профтехосвіти

Позитив: пані міністр продемонструвала толерантність та пунктуальність, розуміння ситуації в царині початкової та середньої освіти, вміння розрізняти поточні проблеми та стратегічні завдання у реформуванні початкової та середньої школи. Була дана зважена відповідь на питання про долю нового Порядку присвоєння. Сама ця відповідь дозволяє мені стверджувати, що ми маємо міністра освіти, який спроможний самостійно розглядати будь-яке питання, не покладаючись лише на думку своїх заступників. Пані міністр розуміє проблемність нового Порядку.

Усі знають відомий жарт про британські газони, які один раз посіяли, триста років не копали й щотижня підстригали. Тому вони такі гарні. Усе просто… Спроектуймо це на систему зовнішнього незалежного оцінювання. Посіяно було правильно, сподіваємося, що й копати на цьому місці ще довго ніхто не буде (тобто скасовувати цю систему оцінювання знань, умінь та навичок). АЛЕ з підстриганням (тобто контролем незалежності оцінювання) можуть виникнути проблеми. Поки що ми спостерігаємо перші тривожні дзвіночки, на які негайно потрібно реагувати. Бо якщо газон не стригти, то за один сезон з нього нічого гарного не залишиться, незалежно від того, яке було посіяне зерно і наскільки родючою є земля. 

Як годиться в нашому просунутому суспільстві, «новий віник», чи-то пак - новий чиновник, незалежно від того, в якому аспекті соціально-політичного життя він профілюється, неодмінно має мести по-новому, змітаючи за собою всі помилки та «схеми» папєрєдніків та, безперечно, обіцяючи карколомні зміни та перетворення.

Це добре, коли виникає конкуренція проектів Законів України щодо збільшення фінансування науки в Україні з катастрофічно недостатнього до мінімально необхідного рівня. Але за умов початку «сезону передосінньої обробки електоральних полів» до деяких пропозицій слід відноситися з насторогою.

Лікарня плюшевого ведмедика Тедді в Рурскому університеті в Бохумі(Ruhr-Universität Bochum), Німеччина. 

Більшість вчителів, мабуть, не знає, що система оцінювання та оцінки, якими сьогодні часто доволі безвідповідально послуговується значна частина вчителів, були запропоновані єзуїтами. На той час (16-17 ст. ) нова система дозволила врятувати дітей від фізичних покарань у школі. Єзуїтів часто сприймають доволі однобоко та неадекватно. Європейська культура і Католицька церква багато в чому мають завдячувати єзуїтам.

"Час минає!" - Звикли ви говорити внаслідок 

усталеного невірного поняття. 

Час вічний: минаєте ви! 

М. Сафір

Що буде з наукою Донеччини після деокупації? Які перспективи повернути науковий потенціал, втрачений завдякияк діям окупаційної адміністрації, так і в результаті відсутності комплексної державної програми щодо вчених-переселенців. Давайте спробуємо заглянути в майбутнє.

Слідкуючи за змінами останніх двох років, що відбуваються (чи, можливо, хтось скаже, що не відбуваються!) в системі освіти, беручи участь в обговоренні реформи системи освіти, зокрема шкільної освіти, я ловлю себе на думці, що дорослі обговорюють наступне питання: якою вони (дорослі) хочуть бачити школу для дітей? При цьому дорослі мало звертають увагу на те, чого хочуть діти. Дорослі мужі говорять то про “прорив” у системі шкільної освіти через відкриття мережі опорних шкіл, то про епохальні зміни, які нібито мають настати після того, як запрацює система підготовки чи перепідготовки директорів шкіл. Багато говорять про новий базовий Закон про освіту, який, звісно, є важливим та потрібним, однак в силу його базового характеру, звісно, не може містити відповіді на багато речей, зокрема ті речі, які в першу чергу цікавлять дітей. Та й чи можна останнє взагалі прописати в законах?!

Дуже типовий "глас народу", адресований новому міністру освіти:

В нас дуже часто говорять про оптимізацію в різних сферах – оптимізацію бюджетних витрат, оптимізацію програмного забезпечення, … 

СТАН

Про необхідність оновлення існуючого механізму атестації вчителів не говорив хіба що лінивий. При цьому є два підходи.

Однією з основних проблем, характерних для української системи освіти, є надмірна консервативність останньої та вкрай повільне сприйняття будь-яких інновацій. Так, ми можемо говорити, що це дозволяє забезпечити стабільність конструкції і готовність використовувати лише перевірені методи навчання. Проте, в той час, коли у розвинених країнах світу школярів готують до дорослого життя, дозволяючи їм на певному етапі обирати найбільш цікаві предмети, користуватися комп’ютерними технологіями у навчанні та частково брати на себе тягар відповідальності за власне майбутнє, наша школа продовжує дотримуватися авторитарних і часто застарілих методів виховання. Та чи допоможе такий підхід нашим дітям зараз, в умовах всесвітньої ринкової економіки, коли самостійність і свобода доступу до інформації є вирішальними у формуванні конкурентоспроможно-го фахівця? Звичайно, що ні.

Роль грошей (фінансування) для забезпечення якості освіти дуже часто переоцінюють. Звісно, краще переоцінити, ніж недооцінити. Однак, як видається, все ж найкраще будь-що оцінювати адекватно.

УЯВНІСТЬ

Статистика щодо закладів загальної середньої освіти столиці (у Києві 53% шкіл є спеціалізованими) прямо вказує на хибність поширеної думки про флагманську роль спеціалізованих шкіл у справі забезпечення високого рівня освітньої підготовки учнів.

1. Чи маєте Ви та ваша команда стратегічне бачення майбутнього системи вищої освіти в Україні?

Будь-який прийнятий Закон не є статичним, і внесення змін до нього – нормальне, звичайне явище, особливо коли йдеться про техніко-юридичне доопрацювання окремих його положень. Але при цьому слід мати на увазі, що таким чином та за підказками зі сторони можуть «протягувати» норми, які складно сприйняти однозначно в сучасних умовах, або які не мають фінансового забезпечення їх реалізації.

Мова піде не про ті додаткові батьківські кошти на освіту, без яких наші школи позакривались би і як казав Олександр Лукашенко «всі ходили б п’яні і дурні», а про рівень економічної ефективності тих грошей, якими держава сплачує працю вчителів  кожної місцевої громади.

Питання обдарованості дитини. З моєї точки зору  сьогодні обдарованими   вважають дітей, які щось трохи більше знають, чи щось трохи більше вміють за основну масу дітей. 

Як мені «подобаються» терміни, на кшталт «реанімаційний пакет реформ»(щойно прочитав чергову  Заяву експертів ініціативи Освіта «Реанімаційного пакета реформ»…).

Практично всі ступають на «дороги» щоранку та милуються на своїх телеекранах дурнями, котрі «підіймають» престиж країни, оголюючи зад своєму народу щовечора. Лише вчителі, учні та батьки, що виконують своїм дітям домашні завданняпотерпають від «ПІДРУЧНИКІВ» весь божий день. Часто й ночами.

Дякувати Богу активність освітньої громади щодо підготовки та здійснення реформ власної системи є, а значить зберігається надія. Це добре, але ПОГАНО, коли ініціативи змін підносяться лише на рівні нових назв, за якими комфортно «всідаються» ті ж радянські та пострадянські моделі.иявлялисячерговим оновленням назв у моделі старої формації та змісту.

Весь мир насилья мы разрушим

До основанья, а затем

Мы наш, мы новый мир построим, —

Кто был ничем, тот станет всем.

Позвольте мне предложить, чтобы педагоги несли

ответственность за защиту детей от трех

интеллектуальных пороков:

невежества,глупости и ограниченности.

Невежество — это когда кто-то многого не знает.
Глупость — это когда кто-то знает только то, что ему

сказали.
Ограниченность — это когда кто-то знает только то,

что он хочет знать.

В.А. Карпентер

Раніше ми, вчителі, казали учням: «перепиши цю вправу» чи «перероби цю задачку». Тепер учні вимагають від нас, педагогів: «винайдіть заново, перевинайдіть( англ. toreinvent) школу», збудуйте нарешті «школу, яка не школа» у якій нам було б цікаво навчатись.

Найглибша криза, яка є в освіті, це криза управління цією сферою. Будь-які реформи не можливі без  ліквідації ієрархічної структури управління освітою, переходу від неефективного зовнішнього управління навчальними закладами до школобазованого менеджменту.

Якщо ми справді хочемо щось змінити, замість існуючих зараз бюрократичних «контор», мають з’явитись принципово нові управлінські структури. У них мають працювати не чиновники, а топ менеджери нової формації. Не обов’язково ці люди мають бути генераторами нових ідей, але вони неодмінно мають бути поцінувачами цих ідей, фасилітаторами якісних змін, організаторами руху «маленьким кроками до великої мети»…

Питання про те, в якому віці та в якій формі доступна та необхідна філософія як навчальна дисципліна, в тій чи іншій формі обговорюється представниками академічної філософії та освітянами давно та активно. Особливої актуальності це питання набуло минулого року, коли низка законотворчих ініціатив у галузі науки та освіти (зокрема, гуманітарної) поставила під питання існування філософії як загальнообов’язкової дисципліни на рівні бакалаврської освіти.

Сьогодні назріло питання створення професійного об’єднання в Україні освітніх експертів. Потрібно вийти за рамки громадських об’єднань та груп. Такий вихід, звісно, не означає відмову від останніх. Об’єднання могло б відбутися навколо ідеї та практичних дій по розблокуванню діяльності Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. На жаль, члени, які були обрані до складу останнього, пасивно спостерігають за таким блокуванням, тим самим дискредитуючи саму ідею нової інституції. Україна потребує незалежного освітнього консалтингу, який буде незалежним від примх чиновників та політиків. Це потребує відповідної зрілості суспільства. Форма та спосіб об’єднання мають стати предметом обговорення.

Минуло два місяці з початку роботи новостворених територіальних громад. Не секрет, що у спадок громадам в більшості випадків перейшла неефективна мережа навчальних закладів. До проведення децентралізації існували певні плани оптимізації, але в силу різних причин вони не виконувались і основним фактором вважався спротив громади. На мою думку, наряду з цим фактором однією із причин був і залишається опір всередині освітньої системи. На даний час багатьом громадам бракує коштів освітньої субвенції і питання оптимізації освітньої мережі стає для них першочерговим завданням. Певним викликом також є організація управління освітою в новостворених громадах. Мова йде не просто про створення певних органів управління, а про можливість побудови нової системи відносин між навчальними закладами та громадою. Але спробую проаналізувати дане питання, виходячи із реалій та намірів міністерства освіти і науки.

Мій земляк, один з ватажків жовтневого перевороту Лев Давидович Троцький(1879-1940) на V Всеросійському з’їзді  Російської комуністичної спілки молоді (РКСМ)  11 жовтня 1922 року сказав вікопомну фразу: «Наука не простая вещь, и общественная наука в том числе, — это гранит, и его надо грызть молодыми зубами. Я обращаюсь к вам и через вас ко всем наиболее чутким, наиболее честным, наиболее сознательным слоям молодого пролетариата и передового крестьянства с призывом: учитесь, грызите молодыми зубами гранит науки, закаляйтесь и готовьтесь на смену!».

Зайве доводити банальну істину про те, що школа завжди схожа на свого директора, що саме від його професіоналізму, мобільності, готовності до змін, творчого підходу до справи залежитьдоля освітніх реформ в Україні.

Коли я був маленьким хлопчиком, то я чекав часу побудови комунізму. Регулярно перевіряв у місцевому магазині появу безкоштовних “комуністичних” цукерок, які мали задовольнити мої безмежні потреби в останніх. Фільм про Буратіно та його пригоди посприяв моєму інтелектуальному оздоровленню. Кіт та його подружка показали мені, як можна дурити наївного “Буратіно”. Іноді мені видається, що вічно юні комсомольці та комсомолки завжди поруч, а в їх добрих та привітних обличчях можна розгледіти образ шахраюватого кота та підлої лисиці, вони лише змінюють личину. Саме ці “коти“ та “лисиці“ швидко в моїй країні зметикували про важливість вивчення іноземних мов, вони якось умудрились так чи інакше “підучитися” на Заході, а тепер вирішили мене перетворити в дурного “Буратіно”. За певного розвитку ситуації ці пройдисвіти були б у перших рядах будівників комунізму. Ні, вони ніколи не займалися серйозно наукою, навряд чи вони зможуть запропонувати добротний та новаторський навчальний курс. Однак це не їх стихія. Їх стихія розбудова країни “Буратінії”. Я не хочу ставати професором-Буратіно, проте я вірю та буду докладати зусиль з тим, щоб здоровий глузд та розум у моїй країні взяли гору над хитруватістю сучасних пройдисвітів.

Останнім часом в освітньому комьюніті йде жвава дискусія щодо створення т.з «опорних» загальноосвітніх навчальних накладів (по іншому «шкіл-ХАБів»). Такі школи, наскільки я зрозумів, планується створювати в містах (яких? за якими принципами будуть відбиратись?) на базі існуючих, з метою створення «проривних точок росту».

В освіті нам абсолютно не потрібні "реформи, які не реформи" зверху.

Будь-яке суспільство має майбутнє тільки тоді, коли в ньому ефективно функціонують елітарні групи. Для того щоб елітарна група керівників навчальних закладів успішно розвивалася, потрібне послідовне дотримання двох умов:

Справжнє свято уособлює щось радісне, надзвичайне і небуденне. Звісно радість є почуттям, яке не можливо викликати штучно чи передати у «спадщину». Скільки б ми не організовували святкових дійств, вони аж ніяк не створять атмосфери справжньої школи радості, якщо ця радість не виникатиме з самого укладу шкільного життя. Радість як відчуття повноти буття є фундаментальною емоцією в основі якої лежить саме соціальний компонент. Відчуття радості з’являється лише в процесі спілкування(радість успіху, радість пізнання, радість зустрічі, радість від того, що ми живемо, що світить сонце...).

Пробую експерементувати. Чесно кажучі, хочеться чогось нового. Затіяв пошук моделей неформальної освіти. Провів 19.02.2016 р. спільно з керівником стартап-центру СумДУ А.Г.Півнем  воркшоп для студентів Казахського національного університету ім. аль-Фарабі (перший вуз РК). Сучасна техніка СумДУ дозволила зразу записати захід. Адреса запису на ЮТУБі нижче. Буду вдячний за коментарі. Да, там є більш детальна інформація. Класність "Бізнес скайп", що можешь легко переходити від власного зображення до відображення любих ресурсів для аудиторії з якою працюєшь

У нашому суспільстві йде активний пошук шляхів реформування освіти і стосовно цього існує багато  думок та бачень. Своє бачення висловлюють і журналісти, і депутати, і  експерти, і педагоги.  На порталі громадських експертів «Освітня політика» було організовано опитування стосовно того, який чинник може стати силою змін в українській освіті. Станом на 20 лютого 43% анкетованих вважає, що щось змінити в українській освіті зможе лише нове покоління керівників шкіл. Цілком погоджуюсь з даною думкою, але відразу виникає запитання: «Яким чином вони зможуть прийти в навчальні заклади?».

У рамках дослідження "Управління освітою та шкільна автономія: погляд зі школи" я  проводив контент-аналіз нормативних документів МОН на предмет виявлення  ознак домінування одного з двох підходів до управління шкільною освітою. Зокрема, проаналізував діючі  Закони   України  «Про  освіту» та «Про загальну середню освіту», Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Державну національну програму «Освіта» ("Україна ХХІ століття"), Національну доктрину розвитку освіти.

Українська освіта летить за інерцією з пострадянського минулого. Є чимало маркерів нашої інтелектуальної неспроможності зробити якісний стрибок до нової освіти.

Головна проблема в реформуванні системи вищої освіти виявилася, даруйте за можливу тавтологію, в неспроможності бачити масштаб проблем та формулювати відповідні стратегічні завдання, що є саме ознакою відсутності в українських можновладців ґрунтовної університетської освіти, яку важко надолужити запозиченням чужого досвіду.

Як розглядають більшість батьків школу? Місце куди вони відводять дитину вранці і забирають ввечері! Вимоги до роботи школи дуже прості: дитина має бути там в «целости и сохранности», нагодована, знаходитись в теплі, мати гарні оцінки і… щоб ніхто не діставав батьків з будь-якого приводу. Тобто ідеальна школа – це «камера зберігання» на вокзалі з назвою «Життя». Бажано, щоб «зберігання» було безкоштовним або з мінімальними витратами. Тема «поборів» чи не єдина тема, яка заводить батьківську громаду, а жвавий інтерес викликала лише тема встановлення відеонагляду у «камері зберігання».

Ще Жан-Жак Руссо Руссо (1712-1778) стверджував, що в освітній сфері "випробувані всі знаряддя, окрім одного, єдиного, яке може вести до успіху, окрім добре спрямованої свободи"(трактат "Еміль, або Про виховання").

Звісно, ця процедура всюди є дуже стресогенною(вступить – не вступить). А в умовах України ще і досить корупційно небезпечною("жнива" для багатьох директорів гімназій і проблемні питання для батьків: скільки кому дати, який «вступний внесок» сплатити, з ким «рєшіть вопрос», щоб взяли по блату…?).

Сторінки груп батьків у соціальних мережах зараз нагадують «стіну плачу»( наголос на першому складі). Звісно, більшість плачів були і будуть з приводу плачу(наголос на останньому складі) або тих «дрібниць» в яких ховається диявол тоталітарної педагогіки. Це дає підстави звинувачувати організаторів цих сторінок у неконструктивності і в тому, що вони об'єднують тих, хто «реально з глузду з'їхав на ґрунті тотальної ненависті до школи»…

Саме за таким принципом досі здійснюється зовнішнє управління школами метою якого є досягнення їх максимально можливої слухняності. Звісно, в умовах існування школи як надлишковокерованої організації завжди є підстави для того, щоб "вказати на недоліки у роботі" будь-якої школи. Найгеніальніший директор, навіть будучи фантастичним трудоголіком, не в змозі якісно виконати всі покладені на нього обов'язки в умовах існуючої нині функціональної надлишковості. Він, в умовах доведеної до абсурду інформаційної надлишковості, аж ніяк не встигне "вчасно" подати "на гору" і всі "бамаги". Тож, його взаємини з управлінням освіти можуть будуватись лише на принципі взаємної амністії. Директору школи "вибачають" окремі "недопрацювання", а він у свою чергу "вибачає" працівникам управління освіти відсутність стратегічного бачення перспектив розвитку локальної освітньої системи, невиконання функцій сервісного центру для шкіл тощо.

КРИЗА ШКОЛИ? ЗМІНИМО НАЗВУ

Причини невдачі реформи: хибна стратегія,
помножена на поганий менеджмент.
Олександр Співаковський

Відвідуючи Maillard West High School(м. Омаха, штат  Небраска), я задавав її педагогам дуже просте запитання: чим займається ваш директор школи? Відповідь на просте запитання була непростою і, на перший погляд, досить туманною. Характеризуючи роботу директора, його заступники  та вчителі підкреслювали, що він є членом багатьох  громадських організацій(зокрема Ротарі-клубу), їздить по всьому світові на різноманітні конференції і головне – він є дуже розумною людиною, яка має бачення, уявляє школу завтрашнього дня. Може саме тому, що директор має бачення Maillard West High School(єдина із шкіл Небраски) і отримала „Blue Ribbon Award”, спеціальну відзнаку Департаменту освіти США.

Коли я вперше ознайомився з наказом Міністерства освіти і науки України №9 від 12.01.2016р. «Про систематизацію досвіду використання електронних освітніх ресурсів», то не надав йому великого значення - черговий наказ без суттєвого впливу на навчально-виховний процес. Проте, коли у школи прийшов лист, що зобов’язував надати Інституту модернізації змісту освіти інформацію щодо використання власних відкритих електронних освітніх ресурсів, довелось  детальніше вивчити цей документ. Мета заходів даного наказу полягає в тому, щоб «…провести аналіз та систематизацію досвіду використання педагогами навчальних закладів електронних освітніх ресурсів для дистанційного, індивідуального навчання та самоосвіти». Таке формулювання викликає у мене подвійні відчуття:

Почну з риторичних запитань… Вам зручно було б жити у такому будинку(див. малюнок)? Вам зручно ходити у вивернутому навиворіт одязі?

Барабан - может заглушить весь оркестр,но не может заменить его.Эмиль Короткий
Хорошою школою не можна і не треба керувати, вона сама знає що робити, тож нагальною вимогою часу є перехід від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту та лідерства.

Шановні колеги, я вже розповідав про Work-shop для студентів Донецького національного університету управління. Я хотів би запропонувати пезентації свою та А.Г. Півня. Будемо раді за коментарі. Шкода що зв"язок не дозволив зробити запис.

Додаю ще два лінка з СумДУ та Сумського ОІППО. Але мабуть головний лінк в тому, що студенту вже запитують про термін наступної зустрічі. Дуже вдячні Г.О. Чечель за ініціативу провести цей захід.

Часто доводиться чути про так званий попит на неякісні “освітні послуги” в Україні. Вже сам вираз “освітні послуги” в багатьох викликає не лише несприйняття, а й роздратування. Часто в певних розмірковуваннях про освіту відчувається спроба проведення паралелі між освітою та торгівлею. Іноді про якість так званих “освітніх послуг” намагаються розмірковувати, порівнюючи її з якістю продуктів у супермаркеті. Облишу поки що тему якості освіти та обговорення поняття “освітня послуга”.

Нам слід зробити справжній прорив до європейських стандартів і в обладнанні шкільних приміщень(так званий євроремонт), і в організації сучасної системи управління освітою(позбавитись від давно забутої у Європейських країнах надмірної зарегульованості(over-regulation), перейти від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту, і в педагогічних технологіях, і в шкільному «укладі» та стилі педагогічного мислення, і в розумінні того, що прогрес у освіті рухається волею і енергією вільних самодостатніх людей. 

У нашій країні багато говорять про реформи, але мало роблять для того, щоб вони стали реальністю. В цей же час децентралізація стала реальністю. Незважаючи про те, що про об’єднання громад знали ще з жовтня минулого року, децентралізація впала як сніг на голову. Вибори пройшли і з першого дня нового фінансового року всі мали б почати жити за новими правилами. Проблема лиш в одному – поки що немає чітких правил. Адже сама децентралізація випереджує законодавче творення!

Наше суспільство є патерналістським, пересічні громадяни шукають собі патера – захисника та оборонця. Потужна тенденція до такого пошуку в суспільстві є ознакою незрілості суспільства в цілому. Громадяни-освітяни в приватній бесіді щиро повідомляють, кого б вони підтримали на посаду керівника власного навчального закладу, не задумуючись при цьому про раціональні аргументи, що лежать в основі їх вибору. Широка освітянська громадськість висловлюється з приводу підтримки того чи іншого претендента на посаду міністра. Цього підтримую, а того ні, ця гарна, а та не дуже. Мова не йде про підтримку програми, яку пропонує політична сила, що висуває певного претендента. Патери не спираються на програми, вони виконують лише функції.

Бюрократична вертикаль в освіті – це організована система регулярної інституційної агресії проти тих, хто тут працює. Вона має різноманітні форми, є досить масштабною(охоплює велику кількість сфер і процесів) і проникає досить глибоко.

Завжди критикував теперішнє керівництво Міністерства освіти і науки за ті нерозважливі кроки, які воно здійснювало. Разом з тим, намагався за можливості уникати давання персональних оцінок. Сьогодні спробую, якщо не захищати Міністерство, то подивитися на ситуацію неупереджено.

1. «Змістовна» надлишковість(перевантаженість шкільних програм, перенасиченість різноманітними «заходами» тощо).

2. Управлінська надлишковість(школа як надлишково керована організація)

3. Функціональна надлишковість(на школу покладається виконання надмірних і не притаманних їй функцій)

4. Інформаційна надлишковість(надмірні паперопотоки, збір даних заради даних, а не заради прийняття управлінських рішень)

5. Структурна надлишковість(існують «не потрібні» структури – методкабінети, бібколектори тощо)

6. Кадрова надлишковість(надмірна кількість заступників директора, удвічі більша кількість вчителів на одного учня в порівнянні із Західною Європою тощо).

7. Ресурсна надлишковість(явно надмірні приміщення у багатьох сільських і частині міських шкіл тощо)

Шановні керівники МОН!

Важко зрозуміти, в чому саме полягає відмінність політики теперішнього керівництва МОН від політики попередників. Чи стала вона менш кулуарною та більш прогнозованою? Можливо, така відмінність полягає лише в риториці та в декларуванні різних зовнішньополітичних векторів? Що означає бути проєвропейським? Невже це визначається лише кількістю поїздок до Європи у порівнянні з кількістю поїздок до Росії та наявністю у людини диплома європейського університету?! Однак чи захищає це нас від хуторянства у системі вищої освіти, яке ми продовжуємо розбудовувати, навіть цього не помічаючи. Бути європейцем означає мати мужність послуговуватися власним розумом, а не вдаватися до нерозважливого мавпування чужого.

Монотеїзм (від грец. monos - один, єдиний і theos - Бог) - релігійна концепція, яка виходить із поклоніння єдиному Богові; віра в єдиного Бога.

Воркшоп у формі телеконференції на базі стартап-центру СумДУ “New Generation”

5 лютого 2016 року, з 11.00 до 12.20. ()
"ІННОВАЦІЙНЕ МИСЛЕННЯ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ВИМІР"
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДОНЕЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УПРАВЛІННЯ (м. Маріуполь).
Спікери заходу:
Півень А. Г., координатор стартап-центру СумДУ “New Generation” (м. Суми);
Жук М. В., завідувач кафедри Сумського ОІППО;
Чечель А. О., завідувач кафедри адміністративного менеджменту Донецького державного університету управління (м. Маріуполь).
Тематика заходу:
- Інноваційний формат людського капіталу ХХІ ст.
- Стартап-центр як фактор інноваційного розвитку.
- Креативний потенціал міждисциплінарної аналітики.
Адреса веб-конференції:

Тестування веб-конференції 04 лютого 2016 року з 10:00 до 12:00.
Онлайн-конференція в Skype для бізнес-додатку, призначеному для ділового спілкування та зібрань (раніше називалося Lync). Для участі необхідна веб-камера та мікрофон.

Міф про можливість опосередкованого набуття компетентності з питань розвитку освіти.

Кілька років тому прослухав виступ "ні про що" голови обласної державної адміністрації на семінарі керівників навчальних закладів нового типу лейтмотивом якого були слова: «Моя мама теж учителька». Його прізвище і регіон немає сенсу називати, бо це типовий аргумент, яким послуговуються високопосадовці всіх рівнів для обґрунтування власної причетності до освітньої сфери.

Коли найсучасніше і, як здавалось його творцям, судно, яке не може втонути, - "Титанік" наштовхнулось на айсберг, капітан і команда сприйняли це як проблему. Тільки тоді, коли судно почало йти на дно, всі зрозуміли, що сталась катастрофа, тож слід спускати шлюпки і рятувати людей. Якщо б екіпаж судна з перших хвилин після зіткнення не марнував час на малоефективні потуги, спрямовані на те, щоб вирішити набір проблем, зміг вчасно об’єктивно оцінити реальність, можна було б мінімізувати кількість жертв. Звісно, спосіб дії у ситуації катастрофи інший, ніж у ситуації, коли слід вирішувати проблеми. 

Чи не єдине радісне повідомлення, яке стосується перспектив розвитку шкільної освіти: «Опорні загальноосвітні навчальні заклади(hub schools), що створюватимуться на місцях, будуть оснащені сучасною матеріально-технічною базою, зокрема, кабінетами фізики, хімії, біології, географії, математики, навчальними комп’ютерними комплексами, мультимедійним обладнанням тощо. З цією метою у грудні минулого року Уряд збільшив фінансування освітньої галузі на 121 771 000 гривень».

Цікаво. Мабуть тому, що експерти не віщають з ТВ роками, а визначаються тим, наскільки їх аналітика і прогнози підтверждуються

Приємно, що і Сумах є активісти цієї програми. Інформацію побачив на сайті гімназії № 1 м. Суми (директор - Бондарева К.І)

Гранти Advocate Europe: фінансування ваших ідей

Вс кудись прискоренно рухаються. На жаль, ми масово і 3-D не уявляємо, а світ входить в 4-D. Як і в масу інших речей - наприклад, через 5 років "натільні технології в освіті стануть масові"... Я про них знаю, але візуалізувати, на жаль, не можу

У продвинутій гімназії ви можете побувати на чудових відкритих уроках і позаурочних заходах, але попри те, що там взимку в класах може бути низька температура повітря дітей все одно змусять бути у формі і у змінному взутті. Тож, тітки на задніх партах сидітимуть у шубах, а малесенькі дітки синітимуть від холоду у біленьких сорочечках, показуючи цим тіткам чергове зразково-показушне шоу. Усе буде красиво і ніхто не задумається над тим, що наступного дня півкласу захворіє і не прийде до школи.

Так, це я придумав неологізм «вчителькуватість» і навіть написав статтю про професійні хвороби вчителів!

Див.: Громовий В. Професійні хвороби вчителів, або Хто нам лікар? // Завуч (газ.) (Шкільний світ). -2005. -№35. - С. 3-4.

Від лінчування розлюченими колегами, мене рятує лише те, що я самокритично збагатив нашу педагогічну думку ще й терміном «директоруватість».

Якось президент Асоціації «Відроджені гімназії України» Ярослав Туринський подарував мені каталог у якому міститься перелік членів цієї організації та їх контактні дані. Зверху на титульному листі типовий для нас напис «Міністерство освіти і науки України». Звісно, усі дуже добре розуміють, що Міністерство освіти і науки України не відіграло ніякої ролі у гуртуванні двох сотень керівників закладів освіти нового типу у досить потужну спільноту. На Заході такі об’єднання освітян називають NGO(неурядова організація). Ми теж ніби і є такою ж самою недержавною організацією, але чомусь продовжуємо по-лакейськи вигинатись перед Міністерство освіти і науки України: ми теж ваш, ми теж «під вами». Можна було б сприймати це як данину традиції, якщо б справа була лише в тому, що ми формально «із ввічливості» осяюємо всі наші заходи назвою найвищої освітянської контори. Нам, як правило, потрібен лист Міністерства освіти і науки України адресований місцевим освітянським чиновникам, щоб вони таки «відпустили» членів наших організацій на з'їзд чи конференцію. Потрібен і дозвіл місцевого управління на те, щоб нас пустили у якусь школу. І як же нам обійтись без весільного генерала з МОН(місцевого управління) чи священної корови з АПН(якогось інституту післядипломної освіти чи методкабінету)!? Жоден захід у нас не набуде «високого» статусу, якщо їх не буде у президії і ми не надам слова для ритуальної промови. 

Раджу. Цікавий ресурс. Особливо, як на мене, цікавим є прогноз до 35 року Якби наші теоретики робили частіше пронози, то можливо і ми б працювали в вимірі європейського освітнього трикутника знань.  

Постійно вислуховую від своїх колег-освітян одну мантру: від нас нічого не залежить, нас не чують… Якщо від нас нічого не залежить і нас не чують, то давайте зробимо так щоб ЗАЛЕЖАЛО, щоб нас ПОЧУЛИ!!! Досить «скігліті!», - казав один із сумновідомих українських прем’єрів.

Зараз спілкування між школою і тими, хто «над нею» нагадує «секс по телефону». За такого типу взаємин не має значення що там, на іншому кінці ланцюжка спілкування відбувається насправді(у офісі інтим-оператора чи в тому чи іншому навчальному закладі). Головне, що на словах(як правило, викладених на папері) школа демонструє бажання виконати і створює враження що виконує будь-яку забаганку. Хоча усі учасники подібного спілкування чудово розуміють, що в процесі реалізації обіцянки «Любые твои фантазии - я воплощу в жизнь» удавана реальність стає важливішою за "дійсну" реальність... По суті відбувається підміна дійсності, створюється паралельна реальність.

Коли  відбувається комунікація активної громадськості з владою,

то позиція влади  виглядає так: ми щось таке знаємо,  і це знання

нас змушує діяти саме так, а ви це щось таке не знаєте, тому

говорите всілякі дурниці і пропонуєте неадекватні речі.

Сергій Дацюк,

 «Напередодні ультиматуму або  Велика українська таємниця».

Відразу зазначу, що мова не йде про захист списування, плагіату тощо. Списування – це те, чим пишатися не варто. Зрозуміло, яким має бути відношення до учня, якого “спіймали” на ЗНО, та яким має бути відношення до людини, яка вдалася до плагіату. Однак мова не про це.

Списування є певним симптомом наявності проблем в навчальному процесі або навіть системі освіти, яка є складовою суспільної практики. Повальне списування є ознакою “епідемії”, яку не можна подолати боротьбою з симптомами.

«Вы все обслуживающий персонал», а «учителя - обслуживающий персонал с навыками, позволяющими лучше услужить», - такі фрази полюбляє кидати вчителькам директорка колись інноваційної гімназії, яка тепер перетворилась у непродвинуту школу для мажорів. Зумієш «услужить» барині, тобто їй персонально, можеш «услужить» мажорам та їх недалеким маманькам, будеш «у шоколаді».

Якщо здоровий глузд полишив голову, назвіть її хвостом.
                                      Румі

Див. Методичні рекомендації з розроблення положення про структурний підрозділ освіти виконавчого органу об’єднаної територіальної громади

Якщо здоровий глузд полишив голову, назвіть її хвостом.
                                      Румі

Див. Методичні рекомендації з розроблення положення про структурний підрозділ освіти виконавчого органу об’єднаної територіальної громади

Здається, що про освіту можуть говорити майже всі, адже всі колись навчалися чи навчаються, хтось викладав чи викладає. Здається, будь-хто може і має право висловлювати свою думку про систему освіти. Батьки, учні та студенти, вчителі шкіл та викладачі вищих навчальних закладів, менеджери та чиновники від освіти є великою армією стейкхолдерів, які можуть та навіть готові говорити про освіту. Однак одна справа говорити – інша справа шукати відповіді, які будуть виходити за межі інтересів окремих груп стейкхолдерів. Щось подібне з філософією, кожен час від часу може розмірковувати над філософськими питаннями, однак лише одиниці спроможні формулювати самі філософські питання та проблеми, а потім роками намагатися шукати відповіді. Далеко не всі власники документів про філософську освіту спроможні це робити.

Школи не повинні змагатися одна з одною, вони мають змагатись самі з собою, бігти наввипередки з «власною тінню». Я був директором гімназії в центрі міста, до якої дітей відбирали за конкурсом, ледь не 100 % наших батьків мали вищу освіту… Як могла зі мною змагатись школа в спальному районі Кіровограда? Звісно, за будь-яких зусиль педколективів моя гімназія була приречена бути на вершині рейтингу, а та школа в кінці. Але ж це не чесно!

Останнім часом педагогічна громадськість, експертне освітнє середовище досить жваво обговорюють ініційований Міністерством освіти і науки України колегіальний розгляд питання ліквідації обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти та передачу їх функцій у частині курсового підвищення кваліфікації педагогічних кадрів педагогічним університетам. Одним з дискусійних майданчиків став портал громадських експертів «Освітня політика». Що цікаво – серед тих, хто висловлює свої думки на користь таких дійчи, навпаки, аргументовано доводить їх хибність, не чути жодного голосу керівників педагогічних чи класичнихуніверситетів. Хіба що обережний коментар ректора Київського університету ім. Б. Грінченка. Невже чекають, що «партія накаже» прокоментувати проект рішення колегії? Не чути думки й керівників органів управління освіти.

Так як у складі робочої групи два представники Одеси, то, очевидно, саме тут зацікавлені в першу чергу в просуванні даногопроекту. Одещина цікава тим, що педагогічні кадри готують два педагогічних університети, класичний університет і три педагогічні коледжі обласного підпорядкування. Звідки, як не з Одеси, розпочати експерименти з об’єднавчимпроцесом у вищій школі, задекларованим міністерством? А як уберегтися від нього – треба стати великими у кількісному відношенні. Додатидо не дуже чисельного студентського контингенту 6-7 тисяч слухачів курсів підвищення кваліфікації, декілька тисяч студентів педколеджів і хто тоді з тобою захоче мати справу.

Можливо все й не так. Можливо автори проекту «ліквідація» вболівають за спільну справу, націлені на нову якість безперервної освіти педагогічних працівників, а через неї й на якість освіти підростаючого покоління?

У будь-якому випадку хочеться переконатисяв тому, щовони розуміють, що роблять і бачать не тільки процестехнічної передачі педагогічних працівників із рук в руки, але й бачать можливі наслідки таких дій, і мають планподальших кроків у реформуванні не тільки системи післядипломної освіти, але й системи управлінняорганізацією й змістом навчально-методичноїроботи в закладах освіти.

Фахівцями на дискусійному майданчику «Освітньої політики» висвітлені багаточисельні проблеми, що виникнуть у разі реалізації даного проекту. Не повторюючись, хотілося б почути відповідь авторівпроекту на декілька питань.

Ні миру, ні війни, а (бюрократичну)армію розпустити! Це гасло Льва Троцького, можна перефразувати щодо підсумків сьогоднішньої спільної дискусії двох робочих груп( з розробки Концепції розвитку освіти та з розробки проекту концепції законопроекту «Про освіту»).
Погодились на структуру 5+4+3. Попри те, що я прихильник 6+3+3, голосував за це як за допустимий компроміс(«менш травматичну модель»).
А от щодо бюрократичної вертикалі, компромісу бути не може. Це той випадок, коли потрібна «шокова терапія»: ліквідація управлінь освіти і створення замість них департаментів(відділів) сервісного забезпечення роботи навчальних закладів. Тільки так можна прийти до освіти без начальника, освіти без наказів, освіти без пустопорожніх нарад, освіти без конкурсоманії, освіти без хабарів, освіти без страху…

Поки була підготовка до парламентських виборів, то освіту, науку, культуру, охорону здоров‘я всі любили. І владці, і опозиція. Та пройшли вибори. Любов закінчилась, не розпочавшись. На освіту в Держбюджеті-2013 так і залишилась цифра в 6,2% від ВВП, а на науку 0,3% ВВП, що відповідно нижче на 3,8% і 1,4% від передбаченого Законом. Ніхто обіцяні вчителям і вченим зміни до бюджету за підсумками І кварталу вносити не буде і не збирається.

Розпочався "моніторинг" знань учнів 5 і 10 класів. Учителі, які перевіряють завдання, почали знаходити у них помилки

Напередодні нашого професійного свята шукав якісь матеріали у своєму особистому архіві. А знайшов вірш про долю сільських учителів, що був опублікований в газеті "Освіта України у 2002 р. Його автори А. Фесюра та Н. Бакай.
Пройшло дванадцять років. Але ці рядки свою актуальність не втратили. От і вирішив, замість традиційних вітальних слів, розмістити на своїй сторінці слова цього вірша. Щоб у святковий день згадали окремо про долю сільського учителя

2 жовтня у колишньому СРСР відзначали День профтехосвіти. У незалежній Україні такого свята немає.

Шановні колеги, пропоную вести мову про освіту як чинник державотворення і виконання державою своїх зобов'язань щодо освіти.

Куди дівати молодь, яка ще нічого не вміє, але вже не потрібна?

12 вересня у Львові, в рамках 20 Міжнародного форуму видавців, відбувся круглий стіл "Сучасний стан та перспективи видання навчальної літератури в Україні". Виявляється, що в цій галузі нашого освітянського життя  далеко не все так гарно і благополучно, як про це кажуть і пишуть офіційні особи.

В Україні відзначають 90-річчя з дня народження Віктора Михайловича Глушкова - одного із засновников кібернетики та сучасних інформаційних технологій.

Дорогі колеги, хочу привітати Вас з початком нового навчального року! Побажати терпіння, сил, та натхнення, а також здійснення всіх очікувань і задумів.

Кілька годин тому Інтернет поширив інформацію про "нові" методи виховання у школах м. Горлівка