Cуспільно-політичні зміни в Україні, орієнтація на європейські стандарти  у різних галузях, в тому числі й в освіті, сприяє  переходу до демократичного процесу навчання. У зв'язку з цим  й прийняті нові Державні стандарти загальної середньої освіти, зазнали   змін навчальні плани та програми і, звичайно, шкільні підручники й навчально-методичні посібники. Проблема навчальних видань в освітньому процесі на сучасному етапі є дуже гострою і потребує серйозного ставлення, оскільки  у цих виданнях є багато недоліків і порушень.

12 вересня 2013 у Львові в рамках 20-го Міжнародного форуму видавців відбувся «круглий» стіл «Сучасний стан та перспективи видання навчальної літератури в Україні». За твердженнями багатьох видавців – учасників подібних «круглих столів», такого гострого та відвертого обговорення проблеми видання шкільних підручників дотепер не було.

Поняття якості є одним із центральних у сучасних дискусіях щодо проблем української вищої освіти. 
Але уважний аналіз наявних думок показує, що дуже часто не тільки рядові громадяни, 
а й провідні експерти вкладають у це поняття зовсім різний зміст.
Тому існує потреба визначитися з термінами.

Напередодні нового, 2013/2014-го навчального року Міністерство освіти й науки України направило в Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій лист «Про методичні рекомендації для проведення державної атестації та внутрішнього контролю навчальних закладів» (Лист МОН № 1/9-533 від 07 серпня 2013 року, ). Як зазначено в листі, додані до нього «методичні рекомендації для проведення державної атестації та внутрішнього контролю дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних навчальних закладів» підготовлені «з метою удосконалення програмно-методичного забезпечення здійснення місцевими органами управління освітою контрольних заходів у підпорядкованих їм навчальних закладах». У Додатках надано:

Як не буває випадкових перемог у професійному спорті, як кожне наукове відкриття є результатом років напруженої кропіткої праці, так само країни не добиваються успіху без цілеспрямованої підготовки. Історією десятків країн доведено — першим і головним кроком успішної модернізації завжди є створення провідної системи освіти.

За кілька днів першовересневим дзвінком розпочнеться новий навчальний рік. З нагоди свята освітянські чиновники різних рангів знову почнуть говорити про реформи в освіті, називати цифри, цитувати документи, не забуваючи, звісно, згадати очільників держави, міністерства освіти й науки, місцевих своїх начальників... І так — більше двадцяти років поспіль: змінюються лише цифри, назви та прізвища, а от балачки про реформи — фактор постійний. Хоча, починаючи з дня проголошення незалежності України, власне реформ у нас і немає — звичайно, якщо вважати такими реальні перетворення в освітній галузі, а не часткові зміни через суб’єктивні чи політичні чинники. Бо такі «реформи» закінчуються відразу, як ці чинники втрачають свою вагу, а їхні провідники — посади. Прикладів цьому безліч: невдала «розбудова» української національної школи, термінове запровадження й не менш термінова відмова від 12-річного навчання, тотальне закриття дитячих садків та їхнє авральне відновлення, успішне приєднання до Болонського процесу і провальні результати його запровадження, гра в багатоканальне фінансування галузі та багато іншого. Це були «реформи» крупного масштабу, а до них додавалася купа «дрібничок», які чиновники називали складовими реформ: запровадження уроку «футболу», надання вищої освіти у профтехучилищах, постійні зміни навчальних планів... А в цей час педагоги зубожіли, матеріально-технічна база, створена ще за СРСР, занепадала і руйнувалася, а освіта загалом втрачала свою суспільно-консолідуючу і культуротворчу місію.

«Скількома іноземними мовами Ви володієте?

- Трьома: англійською, німецькою і французькою.

- А скажіть щось французькою.

- Доброе утро!

- То це ж російською…

- У такому разі – чотирма!»

24 серпня вкотре ми відсвяткуємо день проголошення незалежності нашої держави. Цьогоріч це буде 22-е народження України. За 22 роки державності підросло молоде покоління, яке не лише народилося в незалежній Україні, але здобуло повну середню освіту, закінчило вуз (рівень бакалавра) і, якщо не в цьому році, то в наступному — обов’язково, поповнить когорту працюючого люду. До цієї категорії належить і мій молодший син, якому виповнюється також 22 роки. З гордістю й одночасно із сумом дивлюсь я на нього та його однолітків. З гордістю, оскільки переді мною покоління, яке виросло в молодій державі, сформувалося на нових засадах, абсолютно в інших суспільно-політичних реаліях, на відміну від їх батьків. Це молодь, яка зростала разом із нашою державою, вчилася жити за новими законами, перевіряла дію демократії на практиці, а не лише студіюючи її основні постулати в шкільних та вузівських підручниках. Вони дорослішали дещо в іншому культурно-освітньому просторі, позбавленому заборон і закритих тем, в умовах швидкого розвитку комунікацій, отримавши необмежений доступ до інформаційних ресурсів. Вони далеко не такі, як ми, оскільки в основній масі є більш прагматичними, реалістично сприймають оточуючий світ і досить критично оцінюють його.

Напевно, багато хто пам'ятає дискусії навколо ЗНО та навчальних програм з історії, що розгорнулися у лютому 2013 р. Спочатку обговорювалось питання про внесення змін до програми ЗНО-2013. Нагадаємо, що тоді завідувачка лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН і керівниця авторського колективу з укладання програми О.Пометун звинуватила директорку УЦОЯО І.Зайцеву та директора департаменту МОН О.Єреська у фальсифікації програми ЗНО з історії. Згодом постало питання щодо програми з історії для 5-го класу від 2012 р. (керівник авторського колективу — О.Пометун), з якої, у порівнянні з програмою 2004 р., зникли Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка та багато інших творців української нації, а також був суттєво скорочений час на вивчення славетних та знакових сторінок історії України (12 годин замість 27). В тій дискусії взяли участь В.Мисан, Є.Стадній, І.Костюк та автор цієї статті.

Для чого потрібно оновлювати зміст освіти у  «школі «навиворіт»?

Почну з риторичних запитань…

Вам зручно було б жити в такому будинку?