Серед усіх медійних розмов, балачок і часом справді дискусій проблеми освіти виглядають часом настільки хаотично, що виокремити напрямок, якому саме зараз має бути приділена найбільша увага, доволі складно. Не піддаючи сумніву важливість тих чи інших тем, які розглядаються на педагогічних майданчиках, звертаю увагу на те, що поки що під спорадичною увагою.

Нещодавно у Верховній Раді України зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо зміни системи управління закладами вищої освіти [1]. Трохи пізніше, МОН оприлюднило для громадського обговорення пакет законопроектів, які стосуються фінансування вищої освіти [2]. Всі вони зустріли неоднозначну оцінку ключових стейкхолдерів, і, зокрема, різке несприйняття з боку Спілки ректорів України [3, 4], а також ЦК профспілки працівників освіти і науки України [5].

У вітчизняних дискусіях, що ведуться навколо питань захисту дисертацій та присудження наукового ступеня, помітна тривожна тенденція. Обговорення даних питань, як правило, відбувається в контексті чергових академічних скандалів. Саме через призму таких скандалів і обговорюються ці питання, останнє накладає свій відбиток на їх розуміння. Власне, повноцінного обговорення даних питань ми ще не досягли. Більш того, як видається, обговорення проблеми захисту дисертації, як правило, обумовлено хибним розумінням самого феномену дисертації. Як наслідок, ми маємо доволі химерні уявлення про те, за що саме присуджують науковий ступінь.

Віктор Громовий: Ви є організатором ГО «Батьківська спілка» та групи з такою ж назвою (близько 5 тис. учасників) у ФБ, яка є взірцем толерантності та конструктиву.

Яка мета та основні напрямки активності цієї групи?

10 травня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 347 [1] про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187 про «Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності» (надалі буде використано назву «Ліцензійні умови»).

У статті буде проаналізовано тільки фрагменти, що застосовуються до викладачів ЗВО – закладів вищої освіти (раніше ВНЗ – «вищі навчальні заклади»).

Продовження інтерв’ю з головою Нaглядових рaд ПрAТ “Гідросилa ГРУП” тa ПрAТ "Ельворті ГРУП", членом Нaціонaльного комітету з промислового розвитку при Кaбінеті Міністрів Укрaїни Павлом Штутманом.

Див. початок розмови: /ua/articles/1139-korporativne-upravlinnya-universitetami-dlya-silnikh-rektoriv

У вітчизняній освіті ініціюються реформи. І вже маємо багато упереджень та спротиву. Психологічна готовність до змін має формуватись і освітянами, і членами громади по мірі усвідомлення їх власних бажань та практикування нової активної поведінки.

Про суперечки, дискусії, обговорення…

Насамперед хочу зауважити, що не ставлю на меті аналізувати "нову" (спеціально виділено в лапки, щоб вказати на відсутність у ній новизни) програму з історії України для 10 класу.

Прискіплива увага до питання розбудови систем із забезпечення якості вищої освіти в єдиному європейському просторі вищої освіти пов’язана з усвідомленням тих загроз, що постають з новими викликами. Одним з таких викликів є процес масовізації вищої освіти, насамперед університетської освіти.

Наука і держава – два зрадники Дитинства.

Напередодні Дня захисту дітей буде багато гасел чиновників, метушні педагогів і яскравих виступів дітей. Діти знову будуть засобом для дорослих попіаритись, промовити спіч, написаний спеціально для них. Майже за 40 років професійної праці в дошкільній освіті дійшла висновку, що назву цього свята треба скоректувати – День захисту Дитинства від дорослих…

Немає хороших шкіл без хороших директорів.  Такого просто не існує.

Арне Дункан, колишній міністр освіти США

У дітей відсутні обмеження, які мали ми. Вони думають інакше, бо світ вже інший. Інше мислення – це необхідність жити в суттєво швидшому темпі, в умовах набагато більшої свободи і необхідності приймати набагато більше рішень.

Освіта 3.0

4 червня 2018 року юридично розпочалася вступна кампанія для абітурієнтів та абітурієнток з тимчасово окупованого Криму. Відповідно до Порядку прийому для здобуття вищої та професійно-технічної освіти осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України (Наказ МОН №238 від 07.03.2018 р.) Освітні центри «Крим – Україна» розпочинають свою роботу з 4 червня. У 35 вищих навчальних закладах (плюс дві філії) представники прийомних комісій чекають дітей з анексованого Криму.

Експертний аналіз підручника Т. Ладиченко для 10 класу закладів загальної середньої освіти «Всесвітня історія (рівень стандарту)»

З оприлюднення змін до Порядку прийому для здобуття вищої та професійно-технічної освіти осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України (Наказ МОН №238 від 07.03.2018 р.) офіційно розпочалась вступна кампанія 2018 р. для абітурієнтів та абітурієнток з тимчасово окупованого Криму. Серед можливостей отримання інформації для дітей з анексованого Криму є сторінки Освітніх центрів «Крим – Україна» на сайтах вищих навчальних закладів.

Педагогічний менеджмент : навчальний посібник / В. Е. Лунячек. − 2-е вид., випр. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2015. −512 с.

У навчальному посібнику висвітлено основи педагогічного менеджменту. Особливу увагу приділено питанням, які недостатньо відображені в існуючих підручниках і посібниках за запропонованою тематикою. Акцент зроблено на особливостях реалізації традиційних управлінських функцій на сучасному етапі як однієї з умов забезпечення якості освіти. Значна увага приділена зарубіжному досвіду управління освітою тощо.

Видання розраховане на аспірантів, студентів і слухачів вищих навчальних закладів, педагогічних працівників, керівників; усіх, хто цікавиться проблемами управління освітою на сучасному етапі.

Модернового посібника з освітнього менеджменту для керівників шкіл, який об'єднав би міжнародний колектив авторів, у нас не випускали з 2003 року. Тоді таку книжку ми підготували в рамках українсько-нідерландського проекту з освітнього менеджменту (Ukrainian-Dutch Educational Management program – UDEM 2001-2003 роках), яким опікувався як науковий консультант викладач Школи освітнього менеджменту при Амстердамського університету (NSO) професор Пітер Карстаньє.

SALAR / SKL International / Support to Decentralization in Ukraine Project пропонує вашій увазі посібник з ефективного управління освітою в ОТГ.

Це логотип реформи НУШ? Тоді вона приречена! Де радість? Де рух? Де завзяття? Негайно змінювати! Негайно!

                                              Леонид Шаян‎

А хто вгадає звідки ці узори?

У брошурі зазначено, що дизайн робив Дмитро Цапко. У ФБ знайшов дизайнера Dima Tsapko з Kyiv, Ukraine, який навчався у НаУКМА. Можливо це він?

Портал «Освітня політика» продовжує проведення серії віртуальних «круглих столів», під час яких обговорюються актуальні проблеми функціонування освітньої галузі.

Реформа змісту загальної освіти в контексті творення Нової української школи полягає у відмові від знаннєвої парадигми на користь компетентнісної. Отож, йдеться про формування ключових і предметних компетентностей: оволодіння базовими знаннями та на їх основі низкою загальних та спеціальних умінь і потрібних для цілісної людини ставлень – стійких позитивних чи негативних оцінок особою об’єктів матеріального й духовного світу.

На порядок денний круглого столу було винесено вкрай актуальне питання про нову структуру загальної середньої освіти та про долю відроджених і новостворених у середині 90-х років минулого століття гімназій та інших «закладів освіти нового типу».

Портал «Освітня політика» спільно Коаліцією громадських організацій “Реанімаційний пакет реформ” 27 квітня 2018 року провів круглий стіл з обговорення «Дорожньої карти реформування вищої освіти», яка була створена в рамках реалізації проекту  “Сприяння реформам у вищій освіті України з погляду розвитку академічної доброчесності”.

Міністерство освіти і науки України пропонує для обговорення оновлену версію концептуальних засад  реформування та розвитку  професійної освіти України «Сучасна професійна освіта».

15 травня 2018 р. за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, Аналітичної агенції «Освітні тренди», інформаційної підтримки порталу "Освітня політика", газети «Освіта України» й за ініціативи Євгена Ніколаєва у стінах Київської школи економіки відбулась фахова дискусія «Забезпечення якості вищої освіти України в контексті імплементації угоди про асоціацію з ЄС».

Портал «Освітня політика» пропонує вашій увазі проект «Загальнодержавної програми з освіти в сфері прав людини», яка була підготовлена робочою групою, створеною згідно з Наказом МОН №1719 від 28 грудня 2017 року.

Такою є думка відвідувачів порталу "Освітня політика".

Предисловие

Статья построена в формате публичного диалога авторов с единомышленниками из числа специалистов, объектом профессиональной и/или экономической деятельности которых является функция квалифицирования.

Портал «Освітня політика» продовжує проведення серії віртуальних «круглих столів», під час яких обговорюються актуальні проблеми функціонування освітньої галузі.

Про визнання такими, що втратили чинність, Державні санітарні правила та норми «Влаштування і обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режим праці учнів на персональних комп'ютерах» ДСанПіН 5.5.6.009-98 

Відповідь МОН на лист Міністерства фінансів від 29.062017 № 07010-04-2/17190 щодо вартості впровадження проекту Закону України "Про освіту" (реєстр. № 3491-д від 04.04.2016), рекомендованого Комітетом ВРУ з питань науки і освіти до прийняття парламентом в другому читанні.

 Зовнішнє незалежне оцінювання в 2016 році, як проект загальнодержавного значення, відбулося десятий рік поспіль. За цей період система зовнішнього незалежного оцінювання інституціоналізувалася, стала невід’ємною складовою галузі освіти України. Український і регіональні центри оцінювання якості освіти, використовуючи напрацювання вітчизняних фахівців, здобутки розвинутих країн у сфері освітніх вимірювань, апробували та впровадили в практику сучасні технологічні моделі проведення зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів України та моніторингу якості освіти.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

№ 988-р від 14 грудня 2016 року

Локальна наука та її (не)видимість в світі

Використання кількісних показників в оцінці наукового доробку фахової спільноти за певних обставин є необхідним. Хоч як би представники гуманітарних наук заперечували проти переміщення своїх іноді дійсно важливих текстів із любого їх серцю світу Слова у холодний світ цифр, однак наука про людину, повністю ізольована від кількісних методів, лишається недонаукою.

Під час обговорень освітньої реформи в Україні виникає багато непорозумінь стосовно кількісних показників поточного стану української освіти. При порівнянні з аналогічними показниками європейських країн посадовці і експерти нерідко використовують непорівнянні дані, що стосуються різних моментів часу, одержані за різними методиками тощо. Тому важливим для прийняття обґрунтованих рішень є врахування об’єктивних даних, які наводять авторитетні джерела. Деякі показники глобальної масовизації вищої освіти я наводив раніше у статті [1]. У цій статті показано динаміку окремих показників для різних рівнів української освіти а також аналогічних показників інших країн за даними інституту статистики ЮНЕСКО [2]. Для більшості країн основні показники є лише до 2012 або 2013 р. Також треба зазначити, що для окремих країн відсутні дані щодо деяких показників або деяких років.

Стрімкий розвиток науки часто визначається не масою посередніх робіт, а малим числом проривних статей – шедеврів. Саме шедеври явно ініціюють біфуркаційні процеси, які можуть вивести науку на якісно новий рівень.

Відповідно до Наказу №630 від 15.06.2015 р. Міністерство освіти і науки провело експертизу проектів наукових досліджень і розробок, які будуть виконуватися за кошті державного бюджету з 2016 р. Всього надійшло 855 заявок. Кожну заявку оцінили 2-3 експерти протягом жовтня-грудня 2015 р. Результати експертизи розміщено на сайті МОН України [1].

Із 855 проектів 127 отримали низьку оцінку і практично не мають шансів на фінансування. Високу оцінку отримали 143 проекти, а середню – 585. Саме ці 143+585=728 проектів можуть профінансувати, тому і проаналізуємо їх.

Зараз усюди в світі відбувається перехід від зовнішніх факторів стимулювання розвитку усіх ланок освіти до таких «внутрішніх факторів» як цінності та мотивація. Тому нам слід навчитись використовувати управління на основі спільних цінностей як ефективний інструмент, що дозволяє започаткувати значущі та, у перспективі, успішні перетворення.

Мені 14 років. Я хочу створити школу, яка буде класною, шикарною, чудовою...

Я багато разів писав та говорив про непереборний консерватизм в освіті. Але не було слушної нагоди протестувати систему особисто, тож жевріла надія, що, можливо, я помиляюсь. Нарешті в мене з’явився спосіб, побачити реакцію на пропозиції робити зміни тих, хто має здійснювати реформування в освітній галузі.

У проекті Закону України «Про повну загальну середню освіту», Розділ ІІІ ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС, Стаття 10. Організація освітнього процесу є дуже «цікавий» п. 6: "Під час освітнього процесу у державних і комунальних закладах освіти не можуть проводитися будь-які платні заходи (екскурсії, майстер-класи, тренінги тощо) чи надаватися інші платні послуги".

У континентальній Європі є, умовно кажучи, дві моделі організації шкільної освіти:

1. Німецька (гімназійна) модель.

2. Французька (ліцейна) модель.

Метою написання даної статті є усвідомлення необхідності доведення бачення та позиції представників студентського середовища представниками освітянського середовища, а також законодавчому та центральному виконавчому органу влади, який здійснює політику у сфері вищої освіти. Слід зауважити, що наразі не існує єдиної стратегії розвитку вищої освіти в Україні і бачення яким має бути український університет через 5-10 років. Додатковою мотивацією написання статті є той факт, що при здійсненні тих чи інших реформ у вищій освіті, не здійснюється моніторинг та врахування бачення і потреб студентського середовища, яке є безпосереднім отримувачем усіх впроваджених змін, а інколи і жертвою.

І ніхто не вимагає, щоб я був інженером.

Юрій Олеша

За моїми спостереження, є 17 типів поведінки вчителів, що суперечать ідеології Нової української школи й стануть "палкою" в колесо реформування.

Андре Спайсер, професор організаційної поведінки в Cass Business School at City, University of London, дає відповідь 

Будь-які порушення прав дитини можна назвати шкідливою практикою. Погляньмо на ситуацію в сфері освіти. 

Нещодавно в Україні стартував конкурсний відбір шкільних підручників для 5 та 10 класів. Згідно інформації МОНУ, цього року на випуск 24 нових підручників для 5 класу та 184 підручників для 10 класу, а також пере випуск деяких підручників для 5 класу з Державного бюджету України було виділено 373,3 млн грн. У 2018 році МОН запланувало оновлення підручників для 5 класу лише з двох предметів - історії та інформатики. Решта книжок, що були вже видані 5 років тому, з деякими доповненнями друкуватимуться поза конкурсом.

Не знаю, як із пам’ятниками та вулицями та їх назви, але у переважній більшості шкіл декомунізація й не розпочиналася. Бо методологічні засади й технологія організації того, що називається «виховний процес», будується, як і в епоху розвинутого соціалізму, на тих же комуністичних засадах. Лише додали трішки шароварщини та національного колориту, змінивши зміст.

Я обома руками за те, щоб кожна дитина ходила до початкової школи, яка була б максимально наближеною до її місця проживання. Але... Спочатку мережу таких продвинутих початкових шкіл треба створити!

Реформування сучасної української освіти відбувається в такий спосіб, наче комусь там зверху потрібно показати, що ми щось робимо (реформуємо). І це «показати » вдається, оскільки щоденно ми стільки чуємо про наші перемоги в процесі реформи, що починаємо думати, що десь там (куди ми своїм зором не здатні досягнути) реформи й справді відбуваються. Адже так було завжди: нам казали, що реформи відбуваються, а ми (маленькі педагоги) думали, що нам їх тому не видно, що ми такі маленькі. Так і виховали «суспільство маленьких людей»: педагогів, лікарів, кулінарів, програмістів, шахтарів тощо. Кожен мусив усвідомити свою «малість», щоб справи верхніх керівників здавалися великими. (Недавно довелося слухати одного професора, який приїхав з-за кордону і вчив нас уму-розуму. Він говорив багато різних речей, але запам’яталося таке: «Що потрібно, щоб стати великим? Поставити на коліна інших». Десь так і є, на жаль).

Якщо запрошення передбачає не лише обговорення як таке, а й гіпотетичну, але реальну можливість певного вдосконалення змісту документа, то маю наступну аргументовану пропозицію до ось цієї частини запропонованого проекту «Типового положення про конкурс на посаду керівника державного, комунального закладу загальної середньої освіти» :

Бюрократія в системі освіти, - це не явище, яке можна побороти. Це середовище, в якому ми змушені працювати й навчатись.

Ажіотаж навколо онлайнового курсу для вчителів початкової школи є дійсно історичним. Вперше мук в Україні став не просто масовим, а тотальним. Тепер можна більш предметно говорити про такі перспективи:

Хто мені може пояснити різницю в термінах:

«Коли вже наших учителів навчать спілкуватися з дітьми?!»

(Слова матері учня 6 класу)

- Чим мають займатись перевіряльники з охорони праці, які періодично ощасливлюють школи своїми візитами?

- Охороняти нашу працю!

Звісно, школа не є хімкомбінатом чи урановою шахтою, але тут теж потрібно створювати здорові умови праці(наприклад, шляхом використання антистресового менеджменту). У школі теж край необхідно адаптувати «трудові процеси»(наприклад, процес звітності) «до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану».

Розпочав активне вивчення нової "Навчальної програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. Всесвітня історія. 10-11 класи", яка вступить у дію з 1 вересня 2018 р. у частині матеріалу для 10-го класу (наказ МОНУ №1407 від 23 жовтня 2017 р.). Допоки опрацював перші три розділи програми з всесвітньої історії для 10-го класу (1914-1945 рр.) з метою виправлення та доповнення авторського зошита для учнів та студентів: Розділі 1. "Передумови Першої світової війни. Війна та революції", Розділ 2. "Облаштування повоєнного світу", Розділ 3 "Провідні держави світу у міжвоєнний період"

Чи варто відмовитись від фетишизації шкільного класу?!

ДІЙСНІСТЬ

Сутність проблеми як з першим, так і з другим для нас, українців, одна -  низька якість «продукту» для широкого вжитку, бо не мова про окремі виключення з цього сумного для нації правила.

Також є спільним, і базовий засіб для її успішного вирішення  – застосування методу м’якої, але  дієвої спонукальної сили.

Яким має бути сучасний освітній простір? Чи варто оновлювати та модернізовувати існуючи школи, як це робиться зараз у рамках проекту НОП, "Новий Освітній Простір"?

Ремонт шкільного фасаду, веселі кольори коридорів, утеплення стін, спорудження нормальних туалетів тощо... - це чудово, але це ще не "новий освітній простір".

От як мені не рекомендували начальніки, а я так і не поїхав на гучно розрекламований І Національний конгрес освітян України й тепер сиджу без ордена "Освітянська слава". Див. типовий лист про цю подію тут

 Як підживлювати освітні реформи енергетикою активної батьківської спільноти. 

Черговий раз читаю у ФБ ще один матеріал, який свідчить про те, що проведення шкільних предметних олімпіад є, як правило, абсолютно корумпованою "процедурою". 

Визначення якості надання освітніх послуг є одним із найважливіших моментів всього навчально-виховного процесу. В ідеалі саме якість роботи повинна бути визначальною для формування всієї професійної траєкторії вчителя. Тут і атестації, встановлення звань і категорій з відповідними фінансовими виплатами, кар’єрний ріст, суспільне визнання тощо.

Головне завдання сучасної освіти: здолати кризу різноманітності ("Diversity crisis") у наших школах і навчитись, замість вбивчої одноманітності й стандартизації, продукувати різноманітність!

Таки відбулося. Новий закон «Про освіту» підписано. 

З вересня четверо першокурсників спеціальності “Комп’ютерні науки” Державного університету телекомунікацій паралельно із навчанням стажуються на реальних проектах в київських філіях компаній Ciklum та EPAM. У навчальний план, за яким вчиться четвірка, внесено необхідні корективи. Тобто вже запущено, щонайменше, один з експериментальних варіантів вітчизняної дуальної освіти, ініційований освітньою платформою SmartMe University, громадськими організаціями “Фундація розвитку інновацій”, “BrainBasket Foundation” та Асоціація «ІТ України». Розуміємо, що це ще не результат, а тільки перший крок до отримання результату. Але поділитись враженнями, емоціями, досвідом – варто вже зараз…

«Сделайте нам красиво»!Ця фраза Володимира Маяковського спадала мені на думку, коли під час своїх майстер-класів з менеджменту інновацій я постійно стикався з цікавим феноменом перекладання відповідальності. Якщо я спілкувався з вчителями чи завучами, вони говорили: ми все це розуміємо і підтримуємо, але розкажіть це нашим директорам шкіл.

«Навіщо знати психологію, треба просто гарно знати методику навчання» (з коментарів).

РОЗПАЧ

Дивлячись на футбольний матч у Рейк’явіку «Ісландія – Україна» через призму очікувань мільйонами українців виходу своєї збірної до фінальної стадії ЧМ-2018, який має відбутися у Росії, котра так прагне виставити Україну як меншовартісну, вже десь за хвилин двадцять не покидала думка: «Чи багато треба розуму, щоб побачити, що «володіння» м'ячем завдяки передачам в сторону та назад з тим, щоб зі статичної позиції дати передачу у боротьбу, коли свій гравець здебільшого розвернутий спиною до воріт суперника та ще з таким суперником, - це шлях до поразки?»

Читаю:

"Педагоги нашої школи-ліцею на першому засіданні педагогічної ради обговорили напрямки роботи зі створення освітнього середовища в умовах підготовки до початку реформи в українській освіті ("Нова українська початкова школа")"...

З одного боку не має чогось такого, щоб не стало у свій час реальністю з будь-чого, що колись комусь з людства закортіло досягти. З іншого боку, наші якби державні плани осучаснення функцій державної служби, в освіті зокрема, через впровадження директоратів у структурі МОН лише з невеликою долею можуть сприйматися як реальні.

Ми тут ламаємо списи, обговорюючи вступ до ВНЗ на основі стандартизованого тестування, яке лише перевіряє засвоєння певного обсягу знань. А там, на дикому Заході,  констатують: майбутнє не в навчанні, майбутнє в тому, як швидко людина зможе розучуватися і переучуватися.

Правильно вживайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь.
(Інший варіант перекладу: Люди позбулися б від половини своїх неприємностей, якби змогли домовитися про значення слів) Рене Декарт

Приводом до цього допису стала дискусія на ФБ, порушена моєю інтерпретацією пропозицій у статті пані Олени Панич, що пропонує нову модель акредитації навчальних програм ВНЗ.

Хочу пояснити «шо я імєю етім сказать», коли використовую слоган: за освіту без начальника! 

Хочу пояснити «шо я імєю етім сказать», коли використовую слоган: за освіту без начальника! 

«А якщо я на своєму гербі намалюю школу, яка горить?» - нещодавно запитав мене незнайомий хлопчик під час заняття на відкритому психологічному майданчику. «Школа горить», бо дитина не хоче йти знову туди вчитися. Наболіло.

“Наученный подчиняться или командовать вряд ли станет когда-то партнёром”

Тапио Лиматайнен, заместитель директора департамента образования г. Лидингьо, Швециявеция

Японці за п'ять тижнів занурення у їх освітню реальність навчили мене, що іноді знання бувають зайвими!

Це руйнує наші педагогічні аксіоми(знання ніколи не бувають зайвими!), але це так.

Ось і настав день визначеності щодо заявлених намірів і реальної правди життя сьогоднішнього дня. .

Скільки критики, скільки пропозицій, скільки ідей написано на сторінках ФБ стосовно освіти!!! Читаєш і думаєш: та ж це дороговказ, потрібно лишень на практику перенести й стане краще і дітям, і батькам, і вчителям. Але – руху немає. Чому, чому ми чекаємо якоїсь вказівки зверху, чекаємо так званої, реформи? 

Абсолютна більшість людей бачать лише певний фрагмент освітньої реальності. Вони неначе розглядають мозаїку зблизька, а от відійти й глянути здалеку їм не вдається. Хоча тільки здалеку видно все.

Ця система закладів дісталася Україні у спадок від СРСР, і створена за інших соціально-економічних умов. 

Перше, що хочеться вигукнути, прочитавши нову програму з історії України, 7 клас:  "Автора!".

Якщо ми стверджуємо, що ефективним ресурсом до розвитку творчої здатності нашої освітньої системи є чітке делегування повноважень на первинний рівень вчителя та учня, то формалізація цієї концепції вимагає, наприклад, відмовитись від фрагментарно-поточного контролю як конспектів уроків вчителів, так і їхньої поточної роботи на уроці, а щодо учнів – відмову від щоденного контролю їхньої домашньої роботи.

7.06.2017 р. у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти під головуванням першого заступника голови Комітету, Народного депутату України Alexander Spivakovsky відбулося засідання робочої групи із законопроекту про освіту щодо позашкільної освіти. 

Зразу ж зауважу, що є прихильником компетентнісного підходу в освіті взагалі та навчанні історії України зокрема. І хоча його почали упроваджувати ще з 2008 р., особисто у мене складається враження, що самі розробники ідеї та сучасне найвище освітянське керівництво «зеленого поняття» не мають, що воно таке - отой компетентнісний підхід. Чому? От поясніть мені, якщо упродовж 10 років в освітній системі України упроваджувався компетентнісний підхід, то за цей час він мав би не просто укорінитися, а витіснити з освітянської ниви стару систему, зорієнтовану на заучування та запам’ятовування знань. Але ж «старушка» не просто «здравствує», вона зайняла «кругову оборону» і вперто не дає пробитися паросткам нового. Вже не говорю про шкільні підручники з історії, які «клепають» за державні гроші на старій основі і які непосильним тягарем задавлюють дитячі голови фактологічним матеріалом замість того, щоб вчити мислити і аналізувати. Спробую проаналізувати останні завдання ДПА-ЗНО з історії України, щоб переконатися наскільки вагомим є поступ сучасної історичної дидактики у цій царині.

Чому наші очікування змін на краще не підкріплюються масовим тиском громадян на державні служби до реального, а не лише декларативного реформування?

До сьогоднішнього дня я був переконаний, що гучно розрекламований український Global Teacher Prize Ukraine є відбірковим етапом всесвітнього конкурсу Global Teacher Prize.

Скільки ще років ми будемо читати заголовки на кшталт «Школам доручено підготуватись до канікул»?

Скоро в усіх школах України пролунає: ура, канікули! 

Як уже не раз було зауважено, кожен період історії проходить під певним інформаційним брендом, який стає дотичним до різних сфер людської діяльності. Що стосується освітніх тенденцій, то нинішній час – це бренди дуальної освіти, STEM-освіти, ІТ-освіти, нової української школи.
І наразі я хотів би зупинитися на питаннях дуальної та STEM-освіти. Саме це стало темою моє доповіді на нещодавній (Не)конференції EdCump в Харкові.

Насправді компетентістний підхід є феноменом західної освіти 70-х 80-х минулого століття. Наприклад, у США перехід до зорієнтованої на компетенції освіти (competence-based education — CBE) відбувся в 70-х роках минулого століття. Американський науковець Ноам Хомський (Massachusetts Institute of Technology) застосував поняття «компетенція» ще в 1965 році. 
Як і будь-яка педагогічна мода, компетентістний підхід прийшов до нас із величезним запізненням. 

Досить тривалий час продовжується обговорення - дискусія з приводу чи повинні вчителі складати ЗНО? Чи повинні вони вміти виконувати завдання ЗНО? 

Щойно почув  фразу, яка описує ідеал управлінської культури освітянського керівника: я чхнув, а мені в усіх школах сказали «Будьте здорові».

Коли як кажу, що нам найбільше не вистачає в освітній сфері свободи, я маю на увазі й необхідність ліквідації примусовості шкільної освіти. Бо корінь більшості шкільних проблем саме у легітимній примусовості обов'язкової загальної середньої освіти

Для багатьох освітян неприйнятне поняття "освітні послуги". Ми звикли сприймати школу (університет) як "храм мудрості та світла". Тобто  у кожного з нас є певний елемент місіонерсько-релігійного ставлення до роботи вчителя

Мене кожного дня муляє думка, що весь «пар» публічних дискусій щодо «нової» української школи черговий раз йде «в свисток».

Існують металеві сплави, які при нагріванні, після попередньої деформації, демонструють явище повернення до початкової форми.

Вибір CATS London

Проблеми освіти є проблемами «маленьких українців», бо люди, у яких є гроші та влада, дуже легко їх вирішують в масштабах власної родини.

Нашій освіті катастрофічно не вистачає сутнісних управлінців. Такий управлінець має перш за все керуватися сутнісною основою справи, прагнути з'ясувати сутнісні характеристики та взаємозв'язки, дбати про сутнісне наповнення будь-якої діяльності.
Він має відчувати сенс і глибинну сутність тих чи інших освітніх процесів, а не лише "професійно" виконувати заданий кимось "там наверху" алгоритм дії. Така людина ненавидить офіціоз, Сізіфову працю, гостро реагує на фальш і непрофесіоналізм, вміє деконструювати спрощену картину освітнього буття.

Перечитую коментарі директорів і вчителів про стан справ в школах і впадаю у відчай. А ще як побачу, що пишуть ті ж директори, заступники, вчителі про шкільне життя, про свою діяльність, про заходи з національно-патріотичного виховання – розумію: ніяка реформа не допоможе нам з тим освітнім менталітетом, що у нас є.

Широко відомою є історія, яка відбулася після Другої світової війни на одному з островів Мікронезії. Під час війни там був американський аеродром, на який великі металеві птахи приносили різні вантажі(англ. cargo). Усілякими смаколиками американці ділились із тубільцями, але війна скінчилася, американці забралися звідти геть… 

Та через кілька років етнографічна експедиція знайшла аеродром у повному порядку: на злітній смузі стояли плетені з соломи літаки,  в хижі радиста сидів дикун з половинками кокосових  горіхів замість справжніх навушників, по плато марширували тубільці.  Дикуни вірили, що наслідуючи білих людей, вони матимуть "манну небесну".

 Вони закинули землеробство, голодували, але продовжували надягати кокоси на голову і вимовляти слова, які нагадували  позивні.

У них форма абсолютно замінила зміст, вони запозичили формальні речі, думаючи, що таким чином зможуть задобрити чарівних залізних птахів і ті знову прилетять з вантажем.

Та смаколики з неба так і не впали…

Пропоную подивитись на останнє (рівень доцільності існування) як уряду, так і одного з його «робочих інструментів» (МОН) у теперішньому їхньому форматі та функціоналі на одному конкретному прикладі...

Консерватизм у формі махрового популізму виходить на  "стежку війни" та, у міру просування, набирає дедалі нових прибічників.

Володимир Горбулін

Дякуючи Центру інноваційної освіти, який організував освітній тур до Фінляндії, упродовж тижня уся фейсбучна громада мала можливість роздивлятись фотки та читати захоплені рефлексії про фінську школу.

Вчора знову мала нерівний бій на робочій групі з законопроекту "Про освіту". На цей раз стосовно ЗНО. Не секрет, що мені хотілось би реформувати систему ЗНО. Але не тому, що вона погано працює. На сьогодні вона відлагоджена доволі добре (принаймні, залежно, з чим порівнювати). Реформа необхідна тому, що ЗНО є монополією. Державна монополія на доступ до освіти (в даному разі вищої). Я проти монополій. По суті це ідеологічна позиція, яку важко довести людям, які кажуть: для чого відмовлятися від монополії, якщо вона добре працює? Монополія є злом в стратегічній перспективі, яке важко побачити з точки зору сьогоденного прагматизму.

Ми звикли мислити вузькопредметно – історик мислить, як історик, музикант, як музикант, літератор, як літератор тощо. Змінити вузькопредметну логіку дуже важко, але виходити за рамки свого предмету вимагає сучасний світ.

Комментарии к Главе 7 "Мысль и слово".

Л.С.Выготский. Мышление и речь. Собр.соч., т.2, М.: Педагогика, 1979, 1982 - с.307-313.

Важко робити зміни, нічого не змінюючи, але ми будемо… якщо не відважимось самі собі поставити наступні запитання:

На сторінці Фейсбук Україна Speaking за 17 грудня 2015 року є ось такий допис: «Дослідження TNS: Лише 18% українців володіють англійською на рівні вище середнього». Далі з’являється Указ Президента України № 641/2015 «Про оголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні». Рік пройшов успішно, про це відзвітували 28 грудня 2016 року на святковому заході, який ініціювала та протягом всього року промотувала команда GoGlobal. Тут же TNS подає нові дані: у 2016 році інтерес українців до вивчення англійської мови значно збільшився, 61% населення міст України у віці 18-55 років наразі вивчає іноземну мову.

Чому я категорично проти відновлення ще дорадянської практики активного впливу церкви на школу в Україні, клерикалізації вітчизняної освіти?

Близько п’яти років тому кілька освітянських чиновників різних рангів, ніби по команді, почали стверджувати, що такого розділу, як військово-патріотичне виховання у плані роботи школи чи класного керівника не повинно бути, що це анахронізм радянської доби, що ні омріяна Європа, ні «дружня» (для них) Росія, цього не вітає.

 Украинский язык: чтение и письмо.

Способности и компетенции. Авторская письменная речь.Звуковой анализ. 

На VI Міжнародній конференції „Освітні паралельні світи” Myroslava Tovkaloнагадала стару байку про різницю між «знанієвим» і компетентісним підходами до навчання.

Так, освітні паралельні світи існують!

Одним з основних видів порушень академічної доброчесності є необ’єктивне оцінювання. У широкому розумінні, це будь-яке оцінювання, що здійснюється в академічному середовищі – оцінювання здобувачів освіти, викладачів, науковців, закладів освіти, керівників, органів управління тощо. 

За наказом Міністерства освіти і науки України від 13 січня 2017 року № 52 «Про оновлення навчальних програм для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів» на платформі EdEra розпочато перший етап їх громадського обговорення.

З 13 лютого розпочато громадське обговорення навчальних програм 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів. У багатьох виникають запитання. Для чого це потрібно, адже їх нещодавно «розвантажували»? Яке може бути оновлення, адже підручники для 5-8 класів надруковані і триває конкурс для 9 класу? Для чого це робити у рамках чинного стандарту, можливо нехай все і так буде, а якісно розробити новий стандарт і програми?

Коли я у 1991 році організовував оргкомітет із відродження Єлисаветградської гімназії, ця ініціатива була способом надати уніфікованій традиційній радянській системі шкільної освіти необхідної різноманітності. Тільки так можна було створити передумови для успішного розвитку всієї муніципальної системи освіти. Ніхто, звісно, тоді не міг передбачити поступального занепаду більшості інших «масових» шкіл.

На уроці природознавства в 5 класі вчителька показала відеокліп нового російського пропагандистського проекту “Жить.РФ”, який обурив одного з батьків, учасника АТО Юрія Козачінського. 

Дякуємо Марку Цукербергу за можливість проводити Facebook-аналіз особистості керівника навчального закладу!

Є дивна пострадянська традиція: новоспечений начальник(ректор, директор, завідувач тощо), як правило, починає свою діяльність із ремонту та переобладнання власного кабінету. Звісно, не всі хворіють на «кабінетоманію», але вона вражає велику частину начальнико-ректорсько-директорського контингенту. Якщо в сільській місцевості, кабінетомани трапляються не часто, то у великих містах їх можна легко знати, особливо, серед керівників так званих «престижних шкіл».

У книзі Еріка Еммануеля Шмітта(Eric Emmanuel Schmitt) "Двоє Добродіїв із Брюсселя" є історія, в якій  колишній в'язень Аушвіцу описав своє існування ось такими словами: "Я був недолюдиною у світі надлюдей".

У школах нема молоді, працюють бабусі віком 60-65 років. Отримують зарплату 6-7 тисяч, бо мають купу годин, категорії й звання якщо не методиста, то "старшого вчителя"(не забувайте, що у них є ще й пенсія!). Молодь, якщо і прийде, матиме копійки. А ще бабусі за години перегризуть горло(з коментарів на порталі ).

Геніальний іспанський мультик Alike(Однаковий) byDanielMartínezLaraandRafaCanoMéndez(2015).

Останнім часом багато розмов йде про те, що вітчизняна IT-галузь зможе далі розвиватися тільки за умови переходу на вищий щабель: від аутсорсінгового обслуговування чужих проектів до створення власних кінцевих продуктів. Пояснюється це досить просто: є ряд країн (Індія, Бразилія, Аргентина і, навіть, Росія), де послуги програмістів коштують дешевше.

Поборники радянської методології «знань, умінь та навиків» мимовільно визнають, що здолати кризу низького рівня умінь та навиків ніяк не вдається як за колишньої 9/10-річки, так і за теперішньої 11-річки. І це попри зміщення поглибленого вивчення окремих предметів на все більш ранній вік – аж до початкової школи. «Фокус» життя у тім і полягає, що й не вдасться, бо результативність опрацювання складних абстрактних наукових понять не може не залежати від природних вікових особливостей людини. 

Якось сидів і дивився на «компі» відео обласного конкурсу «Вчитель року».

 ДЯКУЄМО ТОВАРИШУ СІ ЦЗІНЬПІНЮ ЗА НАШЕ КОМП'ЮТЕРИЗОВАНЕ ДИТИНСТВО!

Вони працюють!? Передноворічний атракціон небаченої щедрості…

А хто-небудь з організаторів нашої системи освіти та авторів підручників у курсі(чи в долі?!), що майже в кожному книжковому магазині на видному місці лежить ганьба нашої системи освіти - ГДЗ для всіх класів?

Так, з мовчазної згоди всіх і кожного, триває відвертий саботаж освіти з цими ГДЗ.

Слава Богу, в освіті нарешті з’явилося розуміння напрямку руху. Тиск громадськості, прихід людей з адекватним баченням освітянських викликів в керівництво МОН, починають давати перші маленькі надії. В країні було презентовано проект «Нова українська школа». Як завжди, в нашому суспільстві, зневіреному пустими обіцянками, виникає головне питання, чи не перетвориться ця концепція в чергові «НЬЮ-ВАСЮКИ»? Чи не перетвориться ця концепція на красиву ширму для освітянських проблем? Чи остаточно не доб’є українського вчителя як особистість? Тому, на обговорення винесу тему, яка в тій, чи іншій мірі, зачепить більшість вчителів.

Хто зараз визначає зміст шкільної освіти Тані Петренко із 9-Б класу?

Як відомо, у сумнозвісного казкового персонажа, сила знаходилась у голці, яка була в яйці, яйце було в качці, а качка в скриньці, а скринька на високій горі за сімома морями.

Як відомо, у сумнозвісного казкового персонажа, сила знаходилась у голці, яка була в яйці, яйце було в качці, а качка в скриньці, а скринька на високій горі за сімома морями.

Що більше інновацій відбувається всередині системи, то більша ймовірність, що вона розвиватиметься загалом. Для цього потрібні три речі: критичний аналіз теперішньої ситуації, бачення того, як усе має виглядати, і теорія змін, яка підкаже, як перейти від одного до іншого.

Кен Робінсон

Гортаючи сторінки інтернету, випадково натрапив у Вікіпедії на визначення Шаманізму. Шаманізм — віра у те, що людина може бути духовним посередником між світом живих і світом духів. Релігійне явище, властиве народам Сибіру, ЦентральноїАзії, Північної Америки, Індонезії та Океанії. Зазвичай, шаманізм співіснує з іншими формами магії та релігії. Вирізняється вірою в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу, зв’язком з духами, та використанням екстатичних технік. Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки Шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого. Але у цьому визначенні мозок постійно чомусь намагався замінити слово «лікування» на «навчання». Пересічний громадянин, як і якут в 19 столітті, поки що вважає, що учня може навчити тільки вчитель. Процедура його навчання складається із заклинань, пісень, танців, звернень до духів та інших «продвинутих» педагогічних методик. Якщо після такого «навчання» учень чогось навчився - то славу приписували вчителю, а якщо ні, то винним оголошується злий дух, хоча у вчителів і в батьків точка зору з приводу цього дещо різниться. Медицина з того часу зробила величезний стрибок, і навіть в провінційній амбулаторії, практично, неможливо зустріти медика з бубном. Лікар, ставлячи діагноз і приступаючи до лікування, призначає на початку комплекс аналізів і досліджень, а не керується внутрішніми баченнями та переконаннями.

«Будь-які суспільні зміни можна здійснити лише знизу. Якщо б був інший шлях, Бог послав би свого сина в царську сім’ю, а не в сім’ю теслі з Назарета».

Найбільшою проблемою в освіті є наскрізне проникнення сірості у всі її ланки, які формують особистість. Оця сірість накладається всією державною системою, способом життя, ідеологією. Чомусь подумалося про те, як зростає більшість учителів у нашій системі:

У недільних підсумкових новинах "Плюсів" мали можливість спостерігати за тим, як англійський вчитель історії Грем Макквін відвідував одну зі шкіл м. Києва. Ці відвідини вкотре переконують, що сучасна типова українська школа залишається прихованою радянщиною, яка вилазить із кожної шпарини та кожного закутка: традиційні чергові, яких зривають з уроків і садовлять за шкільний стіл-парту; діти початкової школи, що сидять (мов загнані цвяхи у дерев'яну дошку) з піднятими головами, схрещеними руками, бантами, краватками, при повному "параді" (напевно всіх попередили про приїзд англійця); грамоти; досягнення, …. Та найбільш показовим виявився урок історії, хоча самого дійства ніхто не побачив. Камера вихопила лише вчительку, карту, підготовлену дошку, кількох учнів. Але ми почули здивування Грема стосовно того, чому учні не обговорюють причин Першої світової війни і його класичний коментар: "ми в Англії найбільше уваги приділяємо тому, щоб школярі змогли зрозуміти й розібратися ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ" (спеціально виділено мною).

Ритуа́л від лат.ritualis (обрядовий) — дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх...

Ритуалом слід вважати обряди надзвичайно урочистого, демонстративного характеру, де форма виконання жорстко регламентована. До ритуалу відносяться норми складних символічних дій, що історично виникли або були навмисно встановлені й система яких набула жорсткої канонізації. Ритуал являє собою демонстрацію форми, що втілює не стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них — визначення, повагу.

Вікіпедія  

Це стосується не тільки навчальних закладів, а багатьох ланок нашого загальногосподарського устрою. Дивишся на спілкування різнорангових керманичів і ,,диву даєшся”. Як, як, як таких можна призначати? Але зразу ж зазначу: народу мудріші не потрібно, бо ,,жаба задушить”, що хтось мудріше міркує, вишуканіше одягається і, о, боже, їздить на … ага аж на ,,Опелі”. Та залишімо цей аспект в стороні, а поміркуємо над роботою керівників навчальних закладів. Я викладу свої міркування.

Подивіться, хто нами керує....Одні пластилінові та безхребетні в яких на думці лише одне - гроші та влада і, навпаки, - влада і гроші... Усі посади без винятку купуються і продаються!

                                            Гелена Смірнова

Ефективний горизонтальний менеджмент у сучасній неофеодальній школі вибудувати не можливо, бо всі директори шкіл є васалами різних феодалів. У моєму місті за останні 20 років жоден директор школи не потрапив до школи без хабара в декілька тисяч доларів начальнику відділу освіти. У нас навіть посада вчителя продається. Вихідці із бідних сімей у вчителі не йдуть, бо не мають достатньо коштів та блату, щоб купити робоче місце в школі. Ті ж директори, які таким чином потрапили до школи на довічне «кормління», зовсім нездатні до самоорганізації та самоуправління, бо вміють лише вести паразитичний спосіб діяльності. Паразит має причепитися до якогось живого організму та ссати з нього життєві соки, при цьому не приносячи жодної користі організму, бо сам не здатен підтримувати власну життєдіяльність автономно.

                                              Голосzнарода

Управління сучасним університетом не може бути ефективним без тісної взаємодії усіх виконавчих та управлінських ланок. Виконання функцій управління та прийняття рішень в університетах здійснюється через систему вчених рад та посад вздовж вертикалі кафедра-факультет(інститут)-університет. При цьому маємо частку управлінців середньої ланки (завідувачі кафедр, декани (директори), начальники відділів та керівники наукових тем), яка складає понад 20% штатних працівників університетів.[1]

Усі, хто організовував які-небудь семінари(майстер-класи, конференції, круглі столи тощо) для вчителів, неминуче  стикались із проблемою: відпустять - не відпустять того чи іншого вчителя, щоб він міг взяти участь у цьому дійстві.

Учительство - не труд, а отреченье,

Умение всего себя отдать,

Уйти на долгий подвиг и мученье,

И в этом видеть свет и благодать.

Учительство - когда в глазах холодных

Зажжется понимания заря,

И ты поймешь: старался не бесплодно

И знания разбрасывал не зря.

              Елена Кучаева

На основі контент-аналізу коментарів у соціальних мережах, на порталі Освітня політика" та "Osvita.ua", можу зробити перші висновки щодо реакції широкого освітянського загалу на мою серію публікацій «Стоп маразм».

Швейцария запустила проект по поддержке профтехобразования в Украине (газета «Европейская правда» - пятница 10 июня 2016 ??  Осуществится  ли этот проект успешно?   Отрасли подготовки рабочих кадров нужны прогрессивные разработки и проекты развития профтехшколы, в том числе, финансируемые иностранными и международными донорскими организациями. Однако  сотрудничество с ними фактически ни на йоту не улучшило уровня подготовки рабочих кадров хотя бы по одной из профессий. Это связано с тем, что иностранные и международные донорские организации представляющие проекты развития профтехшколы и предлагающие финансирование их, не знакомятся  с состоянием отрасли подготовки рабочих кадров в составе Министерства образования.  Что касается финансируемых средств на проекты, то  здесь выигрывает не система подготовки рабочих кадров, а чиновники Министерства образования, за подготовку на средства этих организаций бредовых проектов, программ.

Набір 2016/2017 року загострив проблему "малокомплектних груп" (по 2-3-5-7 студентів). Вона існувала й раніше, але тільки для окремих спеціальностей/спеціалізацій. У цьому ж році ситуація стала загрозливою (іноді по 20-30% від усієї чисельності груп стали малокомплектними; звичайно, по різному в різних внз).
Значною мірою, ця проблема загострилася у зв'язку із "дробленням" на 2-4 частини попереднього ліцензійного обсягу в актах узгодження спеціальностей за новим і старими переліками. А також у зв’язку зі зменшенням кількості потенційних абітурієнтів (через демографічний чинник та через те, що значна частина їх не склала ЗНО).

Окрім конкурсоманії (Див.МАРАЗМ №9  /ua/component/content/article/19-blogi/tema-1/788-likvidovuemo-marazmi-v-shkilnij-osviti-marazm-9-konkursomaniya ), наші школи(і не тільки школи) потерпають від ювілейоманії.  

В СССР гигантомания цвела…

Павел Броверман

Прошу вас звернути увагу ось на що: у школи приходять численні листи про конкурси різних напрямків і рівнів. Іноді цих листів до сотні за місяць. Ось одні із найтупіших конкурсів: конкурс на кращу ідею вигнання кротів з городу, не застосовуючи хімії, конкурс "Якби я був горобцем", "Якби я був деревом"… Ще є численні конкурси про податки, безпеку праці і т.і. Особливо «цікаві» були конкурсні роботи про бджіл...

Згадую слова одного з викладачів універу після практики: "Вам там у школі хоч учня живого показали, чи ви весь час якісь тексти набирали?". 

Школа молиться, коли це безглуздя припиниться. Діти, бувало, таке напишуть у конкурсних роботах... Вони їм теж обридли, а більшість з них проходять у добровільно-примусовому порядку…

Ранок. Школа № … обласного центру в Центральній Україні. На порозі школи стоїть начальниця міського управління освіти і перевіряє у вчителів конспекти уроків.  Звісно, перевірка здійснюється виключно за одним критерієм оцінювання: мало написано – багато написано. 

Щоб щось змінити в шкільній освіті, ми маємо спочатку почати по-іншому думати про школу, а значить використовувати інші слова і фрази.

Форум „Артеківські діалоги-2008».  На секції "Якість середньої освіти. Як вирішити множинність проблем?" присутні відразу три міністри освіти і науки, діючий на той момент міністр Іван Вакарчук та два його попередники - Василь Кремень(керував МОН у 1999–2005 рр.) та Іван Зязюн (очолював МОН у 1991–1992рр.).

                                  «Квітуче життя»

Букети на 1 вересня схожі на пожертви язичницьким, та й не тільки, божкам і духам. З одним зауваженням: символічну роль божків виконують за суміщенням жриці-вчительки. Це ірраціональне поклоніння тре робити щиро і самозабвєнно, бо мстиві божки знайдуть за що доколупатися і покарати.

Поклоніння вчителям, як і будь-яке поклоніння, передбачає необхідність впасти на коліна і розбити собі лоба об долівку в щирих молитвах, зокрема за інтелект нації. 
Отаке воно буття в сутінках розуму.

                                                            Світлана Вовк

Школа, рівняйсь! Струнко!

(традиційна команда на початку шкільної лінійки)

РІШЕННЯ УРЯДОВОГО ОРГАНУ: «Ви мене почули?»

Маразм №1. «Норма відвідування уроків».

Ми звикли говорити про створення „колективу однодумців” як найбільше досягнення директора школи. Саме у цьому і виявляються рудиментні ознаки тоталітарної ментальності, яка виробилась у суспільстві в якому потрібно було „бути як усі”, де гасили будь-який прояв несанкціонованої активності репресіями чи окриком: „Тобі що більше всіх треба?!”. Здоровий глузд підказує, що у випадку, коли всі думають однаково, не думає ніхто. Тож, „колективом однодумців” легко керувати, але сам факт його створення є контрпродуктивним.

Люблю-ненавиджу школу: ось вісь координат на якій варто робити відлік ефективності будь-яких наших реформаторських зусиль. Станом на 2016 рік понад 90% учасників освітнього процесу патологічно ненавидять школу. Якщо у 2017 році таких буде лише 60%, значить ми таки маємо позитивні зрушення.
Почитайте "глас народу" напередодні 1 вересня. Як пише Наталя Височина, мабуть, це єдине загальнонародне ненависне свято.

Необхідно здати гроші в школу: на ремонт, на підручники, на нові меблі, на штори, на зошити, на…, на... , на… Виникають логічні запитання. Чому бюджетних коштів завжди не вистачає? Чи зобов’язані батьки утримувати державну школу? І головне - як зрозуміти, скільки коштів отримує школа і на що вона їх витрачає? Спробуємо розібратися.
 

VІ ФОРМИ АТЕСТАЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ
(для обговорення і узгодження членами Н-МК  з галузі 01 Освіта і громадськими активістами)

Усі регалії слід зневажати, але спочатку їх слід мати!? Наші школи ніяк не можуть зайти відповідь на питання: чому не відбувається нагородження нагрудним знаком МОН України "Відмінник освіти"? Місцеві управління освіти, науки та молоді відмовляють у нагородженні, даючи в усній формі пояснення, що в МОН України відсутні значки для нагородження. Два роки немає значків!!! Тому протягом 2014-2016 років, згідно вказівок відділу з питань нагороджень Міністерства освіти і науки України, педагогічні працівники і не нагороджувалися нагрудним знаком «Відмінник освіти». От такі фігня, малята. Ну не можемо ми з об'єктивних причин достойне матеріальне стимулювання праці вчителя запровадити, а чому хоч поганенький значок копійчаної вартості не можемо вручити?! Якщо ж вирішили відмінити цей знак як рудимент радянської епохи, треба сказати шо "кіна не буде", а то люди ж за інерцією подають на нагородження...

Згадую, як ще в 90-х роках до  нас приїхав батько освітньої реформи у місті Рочестері (штат Нью-Йорк) Адам Урбенські. Він мав статус special guest starрамках програми «Лідери освіти ХХІ століння» на семінарі в Яремчі. Там нас охороняли напівроздягнуті міліціянти(стояла спека). Пана Адама спочатку вразив їх «пляжний»  прикид, а потім він отримав справжній культурний шок, коли взнав, що ці опудала з кобурою на голому пузі отримують платню набагато більшу не тільки вчителя, а і навіть директора школи(в Америці директор школи отримує у два-три рази вищу зарплату у порівнянні із зарплатою вчителя).

Громадськість України дуже болісно сприйняла звістку про те, що на педагогічні спеціальності українських ВНЗ вступають ті абітурієнти, у який зафіксований найнижчий рівень якості знань.

Я один із тих, хто вчив вимовляти слово гендер 15 років тому... Їздив до Швеції подивитись на їх освітні реалії і впроваджував їх у Єлисаветградській гімназії. 

Нині нагальною стала потреба творення нової виховної системи - національної, складовою частиною якої є наявність дитячих товариств та об"єднань, базованих на виховних традиціях українського народу. Пошук нових технологій педагогічної праці вимагає і адекватних їм нових критеріїв оцінки діяльності школи, і безпосередніх їх виконавців, тих, хто буде реалізувати цю технологію на практиці.

Щойно прочитала пропозицію Віктора Громового провести типологізацію нашого учительства. Відразу згадала публікацію Тетяни Лаврентьевої «Карабас-Барабас как позиция воспитателя»(журнал «Обруч», 2007). Ця стаття розкриває декілька виховательських позицій. Шість із них не забезпечують повноцінного розвитку здібностей дітей. Лише сьома виховательська позиція є  адекватною і ті, хто здатен її зайняти, можуть розкрити творчий і особистісний потенціал кожної дитини. Усі позиції представлені через образи, що дозволить легше сприйняти кожну з них.

Пропоную їх розглянути. 

Сьогодні вчитель державної школи заробляє стільки, що без сторонньої допомоги, або додаткового заробітку прожити та прогодувати власну родину на достойному рівні не в силі. Але ж  є шанс на те, що настануть часи, коли держава буде в змозі оплачувати роботу людей, які працюють із її майбутнім, закладаючи в нього все те найкраще, що здатне буде засвітити країну на світовому рівні. Через те хочу всього лиш показати причину того, чому саме вчитель початкової школи має отримувати найбільшу зарплатню по відношенню до інших категорій вчительства. Певно, якщо брати до уваги і дошкільну освіту, до вихователь дитячого садочка у тарифній сітці має бути у найпривілейованішому становищі

Уже розповідав про листи від вчительки, які отримали майбутні першокласники Waldschule ("Лісової школи") у м. Бохумі в Німеччині. Див. сайт школи 

Друзі, вибачаюсь за паузу - Давос 2016 переварював, апробовував EDU Workshop з ДДУУ (м. Маріуполь) та КазНУ ім. аль-Фарабі (Республіка Казахстан). Тому більше думав і виступав, ніж писав. Хочу поділитись тим, з чим виступав. 

Сьогодні на слуху обговорення захищеної дисертації (деградації) на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук в НУБіП. Авторка дисертації була звинувачена в плагіаті та в псевдонауковій діяльності. Свідомо не називаю прізвища дисертантки, яке, звісно, всі добере знають, і не роблю я це, бо її дисертація не є винятковим явищем в Україні. Та дисертація є вже, на жаль, типовим явищем, принаймні, якщо мова йде про гуманітарні науки. Ще з часів Радянського Союзу більшість гуманітарних наук існували швидше де-юре, ніж де-факто. Ситуація не набагато змінилася і в пострадянській Україні. Історія не набула б, звісно, такого розголосу, якщо б мова не йшла про дружину члена уряду. Однак ситуація дозволяє нам оцінити ступінь деградації вищої школи в цілому.

Комплекс чинників, які зумовлюють невідкладні зміни в підготовці вчителів, передусім, учителів за предметними спеціалізаціями:

1) Реформування системи середньої освіти, яка передбачає упровадження компетентністного підходу, пов’язаного з підготовкою дітей до реалій життя у ХХІ столітті, а значить і зміни у підготовці й післядипломній освіті педагогічних працівників;

2) Не може не викликати тривогу зниження рівня теоретичної підготовки студентів, які вступають на педагогічні спеціальності. Слабо підготовлений випускник  школи (і, як наслідок, частіше – слабкий студент)  вступає до педагогічного університету, майже гарантовано отримує диплом учителя, йде працювати до школи – і …буде готувати ще слабкіших випускників. Цей небезпечний цикл відтворення некомпетентності потрібно упередити, а місцями вже й перервати. У зниженні якості підготовки студентів, які вступають до педагогічних внз, не можна звинувачувати їхні колективи, оскільки чинників, які зумовили таку ситуацію є декілька, зокрема, на жаль, зниження оплати й престижності  праці педагога.

3) Система підготовки учителів, в основних рисах, залишається незмінною з 1933 року, коли відбулася реорганізація інститутів соціального виховання та інших навчальних закладів у педагогічні інститути, тобто майже не реформувалася понад 80 років. Тому виникає потреба проаналізувати, чи відповідає це система вимогам підготовки педагогічних працівників для школи ХХІ століття, у тому числі враховуючи досвід європейських країн;

4) Саме в цей час розпочалася робота з розробки проектів державних стандартів вищої, у т.ч. педагогічної освіти, і її  подальше продовження вимагає вирішення деяких концептуальних питань не тільки змісту, але й структури підготовки майбутніх учителів;

У зв’язку з надзвичайною важливістю для держави, вважаємо за необхідне ініціювати розробку Концепції підготовки і розвитку педагогічного персоналу

Система освіти здатна точково змінюватись. Проте без активізації «сил змін» внизу, появи масового громадського руху за реформи, інфільтрації(просочування)  реформаторів усередину системи на операційному рівні(біля керма окремої школи чи ВНЗ) ці зміни будуть частковими і замалими, щоб мати трансформаційний ефект для всієї країни.

Мова про поріг «склав/не склав». Звісно, не кожен здатен співати, але горлати пісні схильний чи не кожен з нас. І так у будь-якій справі: не кожен зможе її зробити, але зімітувати мастаків багато.

 Днями, в інтерв'ю одному з українських кореспондентів, в. о. директора Інституту модернізації змісту освіти Юрій Завалевський однозначно заявив про те, що видавництва, пов’язані з одіозним екс-міністром Дмитром Табачником, такі як ВД "Освіта" , "Генеза", "Сиція" та ТОВ «Видавництво «Світоч» в Державній програмі з закупівлі шкільних підручників, цього року приймати участь не будуть!

Конкретні дії, які необхідно вчинити для успішної реформи сфери профтехосвіти

Позитив: пані міністр продемонструвала толерантність та пунктуальність, розуміння ситуації в царині початкової та середньої освіти, вміння розрізняти поточні проблеми та стратегічні завдання у реформуванні початкової та середньої школи. Була дана зважена відповідь на питання про долю нового Порядку присвоєння. Сама ця відповідь дозволяє мені стверджувати, що ми маємо міністра освіти, який спроможний самостійно розглядати будь-яке питання, не покладаючись лише на думку своїх заступників. Пані міністр розуміє проблемність нового Порядку.

Усі знають відомий жарт про британські газони, які один раз посіяли, триста років не копали й щотижня підстригали. Тому вони такі гарні. Усе просто… Спроектуймо це на систему зовнішнього незалежного оцінювання. Посіяно було правильно, сподіваємося, що й копати на цьому місці ще довго ніхто не буде (тобто скасовувати цю систему оцінювання знань, умінь та навичок). АЛЕ з підстриганням (тобто контролем незалежності оцінювання) можуть виникнути проблеми. Поки що ми спостерігаємо перші тривожні дзвіночки, на які негайно потрібно реагувати. Бо якщо газон не стригти, то за один сезон з нього нічого гарного не залишиться, незалежно від того, яке було посіяне зерно і наскільки родючою є земля. 

Як годиться в нашому просунутому суспільстві, «новий віник», чи-то пак - новий чиновник, незалежно від того, в якому аспекті соціально-політичного життя він профілюється, неодмінно має мести по-новому, змітаючи за собою всі помилки та «схеми» папєрєдніків та, безперечно, обіцяючи карколомні зміни та перетворення.

Це добре, коли виникає конкуренція проектів Законів України щодо збільшення фінансування науки в Україні з катастрофічно недостатнього до мінімально необхідного рівня. Але за умов початку «сезону передосінньої обробки електоральних полів» до деяких пропозицій слід відноситися з насторогою.

Лікарня плюшевого ведмедика Тедді в Рурскому університеті в Бохумі(Ruhr-Universität Bochum), Німеччина. 

Більшість вчителів, мабуть, не знає, що система оцінювання та оцінки, якими сьогодні часто доволі безвідповідально послуговується значна частина вчителів, були запропоновані єзуїтами. На той час (16-17 ст. ) нова система дозволила врятувати дітей від фізичних покарань у школі. Єзуїтів часто сприймають доволі однобоко та неадекватно. Європейська культура і Католицька церква багато в чому мають завдячувати єзуїтам.

"Час минає!" - Звикли ви говорити внаслідок 

усталеного невірного поняття. 

Час вічний: минаєте ви! 

М. Сафір

Що буде з наукою Донеччини після деокупації? Які перспективи повернути науковий потенціал, втрачений завдякияк діям окупаційної адміністрації, так і в результаті відсутності комплексної державної програми щодо вчених-переселенців. Давайте спробуємо заглянути в майбутнє.

Слідкуючи за змінами останніх двох років, що відбуваються (чи, можливо, хтось скаже, що не відбуваються!) в системі освіти, беручи участь в обговоренні реформи системи освіти, зокрема шкільної освіти, я ловлю себе на думці, що дорослі обговорюють наступне питання: якою вони (дорослі) хочуть бачити школу для дітей? При цьому дорослі мало звертають увагу на те, чого хочуть діти. Дорослі мужі говорять то про “прорив” у системі шкільної освіти через відкриття мережі опорних шкіл, то про епохальні зміни, які нібито мають настати після того, як запрацює система підготовки чи перепідготовки директорів шкіл. Багато говорять про новий базовий Закон про освіту, який, звісно, є важливим та потрібним, однак в силу його базового характеру, звісно, не може містити відповіді на багато речей, зокрема ті речі, які в першу чергу цікавлять дітей. Та й чи можна останнє взагалі прописати в законах?!

Дуже типовий "глас народу", адресований новому міністру освіти:

В нас дуже часто говорять про оптимізацію в різних сферах – оптимізацію бюджетних витрат, оптимізацію програмного забезпечення, … 

СТАН

Про необхідність оновлення існуючого механізму атестації вчителів не говорив хіба що лінивий. При цьому є два підходи.

Однією з основних проблем, характерних для української системи освіти, є надмірна консервативність останньої та вкрай повільне сприйняття будь-яких інновацій. Так, ми можемо говорити, що це дозволяє забезпечити стабільність конструкції і готовність використовувати лише перевірені методи навчання. Проте, в той час, коли у розвинених країнах світу школярів готують до дорослого життя, дозволяючи їм на певному етапі обирати найбільш цікаві предмети, користуватися комп’ютерними технологіями у навчанні та частково брати на себе тягар відповідальності за власне майбутнє, наша школа продовжує дотримуватися авторитарних і часто застарілих методів виховання. Та чи допоможе такий підхід нашим дітям зараз, в умовах всесвітньої ринкової економіки, коли самостійність і свобода доступу до інформації є вирішальними у формуванні конкурентоспроможно-го фахівця? Звичайно, що ні.

Роль грошей (фінансування) для забезпечення якості освіти дуже часто переоцінюють. Звісно, краще переоцінити, ніж недооцінити. Однак, як видається, все ж найкраще будь-що оцінювати адекватно.

УЯВНІСТЬ

Статистика щодо закладів загальної середньої освіти столиці (у Києві 53% шкіл є спеціалізованими) прямо вказує на хибність поширеної думки про флагманську роль спеціалізованих шкіл у справі забезпечення високого рівня освітньої підготовки учнів.

1. Чи маєте Ви та ваша команда стратегічне бачення майбутнього системи вищої освіти в Україні?

Будь-який прийнятий Закон не є статичним, і внесення змін до нього – нормальне, звичайне явище, особливо коли йдеться про техніко-юридичне доопрацювання окремих його положень. Але при цьому слід мати на увазі, що таким чином та за підказками зі сторони можуть «протягувати» норми, які складно сприйняти однозначно в сучасних умовах, або які не мають фінансового забезпечення їх реалізації.

Мова піде не про ті додаткові батьківські кошти на освіту, без яких наші школи позакривались би і як казав Олександр Лукашенко «всі ходили б п’яні і дурні», а про рівень економічної ефективності тих грошей, якими держава сплачує працю вчителів  кожної місцевої громади.

Питання обдарованості дитини. З моєї точки зору  сьогодні обдарованими   вважають дітей, які щось трохи більше знають, чи щось трохи більше вміють за основну масу дітей. 

Як мені «подобаються» терміни, на кшталт «реанімаційний пакет реформ»(щойно прочитав чергову  Заяву експертів ініціативи Освіта «Реанімаційного пакета реформ»…).

Практично всі ступають на «дороги» щоранку та милуються на своїх телеекранах дурнями, котрі «підіймають» престиж країни, оголюючи зад своєму народу щовечора. Лише вчителі, учні та батьки, що виконують своїм дітям домашні завдання потерпають від «ПІДРУЧНИКІВ» весь божий день. Часто й ночами.

Дякувати Богу активність освітньої громади щодо підготовки та здійснення реформ власної системи є, а значить зберігається надія. Це добре, але ПОГАНО, коли ініціативи змін підносяться лише на рівні нових назв, за якими комфортно «всідаються» ті ж радянські та пострадянські моделі.иявлялися черговим оновленням назв у моделі старої формації та змісту.

Весь мир насилья мы разрушим

До основанья, а затем

Мы наш, мы новый мир построим, —

Кто был ничем, тот станет всем.

Позвольте мне предложить, чтобы педагоги несли

ответственность за защиту детей от трех

интеллектуальных пороков:

невежества,глупости и ограниченности.

Невежество — это когда кто-то многого не знает.
Глупость — это когда кто-то знает только то, что ему

сказали.
Ограниченность — это когда кто-то знает только то,

что он хочет знать.

В.А. Карпентер

Раніше ми, вчителі, казали учням: «перепиши цю вправу» чи «перероби цю задачку». Тепер учні вимагають від нас, педагогів: «винайдіть заново, перевинайдіть( англ. toreinvent) школу», збудуйте нарешті «школу, яка не школа» у якій нам було б цікаво навчатись.

Найглибша криза, яка є в освіті, це криза управління цією сферою. Будь-які реформи не можливі без  ліквідації ієрархічної структури управління освітою, переходу від неефективного зовнішнього управління навчальними закладами до школобазованого менеджменту.

Якщо ми справді хочемо щось змінити, замість існуючих зараз бюрократичних «контор», мають з’явитись принципово нові управлінські структури. У них мають працювати не чиновники, а топ менеджери нової формації. Не обов’язково ці люди мають бути генераторами нових ідей, але вони неодмінно мають бути поцінувачами цих ідей, фасилітаторами якісних змін, організаторами руху «маленьким кроками до великої мети»…

Питання про те, в якому віці та в якій формі доступна та необхідна філософія як навчальна дисципліна, в тій чи іншій формі обговорюється представниками академічної філософії та освітянами давно та активно. Особливої актуальності це питання набуло минулого року, коли низка законотворчих ініціатив у галузі науки та освіти (зокрема, гуманітарної) поставила під питання існування філософії як загальнообов’язкової дисципліни на рівні бакалаврської освіти.

Сьогодні назріло питання створення професійного об’єднання в Україні освітніх експертів. Потрібно вийти за рамки громадських об’єднань та груп. Такий вихід, звісно, не означає відмову від останніх. Об’єднання могло б відбутися навколо ідеї та практичних дій по розблокуванню діяльності Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. На жаль, члени, які були обрані до складу останнього, пасивно спостерігають за таким блокуванням, тим самим дискредитуючи саму ідею нової інституції. Україна потребує незалежного освітнього консалтингу, який буде незалежним від примх чиновників та політиків. Це потребує відповідної зрілості суспільства. Форма та спосіб об’єднання мають стати предметом обговорення.

Минуло два місяці з початку роботи новостворених територіальних громад. Не секрет, що у спадок громадам в більшості випадків перейшла неефективна мережа навчальних закладів. До проведення децентралізації існували певні плани оптимізації, але в силу різних причин вони не виконувались і основним фактором вважався спротив громади. На мою думку, наряду з цим фактором однією із причин був і залишається опір всередині освітньої системи. На даний час багатьом громадам бракує коштів освітньої субвенції і питання оптимізації освітньої мережі стає для них першочерговим завданням. Певним викликом також є організація управління освітою в новостворених громадах. Мова йде не просто про створення певних органів управління, а про можливість побудови нової системи відносин між навчальними закладами та громадою. Але спробую проаналізувати дане питання, виходячи із реалій та намірів міністерства освіти і науки.

Мій земляк, один з ватажків жовтневого перевороту Лев Давидович Троцький(1879-1940) на V Всеросійському з’їзді  Російської комуністичної спілки молоді (РКСМ)  11 жовтня 1922 року сказав вікопомну фразу: «Наука не простая вещь, и общественная наука в том числе, — это гранит, и его надо грызть молодыми зубами. Я обращаюсь к вам и через вас ко всем наиболее чутким, наиболее честным, наиболее сознательным слоям молодого пролетариата и передового крестьянства с призывом: учитесь, грызите молодыми зубами гранит науки, закаляйтесь и готовьтесь на смену!».

Зайве доводити банальну істину про те, що школа завжди схожа на свого директора, що саме від його професіоналізму, мобільності, готовності до змін, творчого підходу до справи залежитьдоля освітніх реформ в Україні.

Коли я був маленьким хлопчиком, то я чекав часу побудови комунізму. Регулярно перевіряв у місцевому магазині появу безкоштовних “комуністичних” цукерок, які мали задовольнити мої безмежні потреби в останніх. Фільм про Буратіно та його пригоди посприяв моєму інтелектуальному оздоровленню. Кіт та його подружка показали мені, як можна дурити наївного “Буратіно”. Іноді мені видається, що вічно юні комсомольці та комсомолки завжди поруч, а в їх добрих та привітних обличчях можна розгледіти образ шахраюватого кота та підлої лисиці, вони лише змінюють личину. Саме ці “коти“ та “лисиці“ швидко в моїй країні зметикували про важливість вивчення іноземних мов, вони якось умудрились так чи інакше “підучитися” на Заході, а тепер вирішили мене перетворити в дурного “Буратіно”. За певного розвитку ситуації ці пройдисвіти були б у перших рядах будівників комунізму. Ні, вони ніколи не займалися серйозно наукою, навряд чи вони зможуть запропонувати добротний та новаторський навчальний курс. Однак це не їх стихія. Їх стихія розбудова країни “Буратінії”. Я не хочу ставати професором-Буратіно, проте я вірю та буду докладати зусиль з тим, щоб здоровий глузд та розум у моїй країні взяли гору над хитруватістю сучасних пройдисвітів.

Останнім часом в освітньому комьюніті йде жвава дискусія щодо створення т.з «опорних» загальноосвітніх навчальних накладів (по іншому «шкіл-ХАБів»). Такі школи, наскільки я зрозумів, планується створювати в містах (яких? за якими принципами будуть відбиратись?) на базі існуючих, з метою створення «проривних точок росту».

В освіті нам абсолютно не потрібні "реформи, які не реформи" зверху.

Будь-яке суспільство має майбутнє тільки тоді, коли в ньому ефективно функціонують елітарні групи. Для того щоб елітарна група керівників навчальних закладів успішно розвивалася, потрібне послідовне дотримання двох умов:

Справжнє свято уособлює щось радісне, надзвичайне і небуденне. Звісно радість є почуттям, яке не можливо викликати штучно чи передати у «спадщину». Скільки б ми не організовували святкових дійств, вони аж ніяк не створять атмосфери справжньої школи радості, якщо ця радість не виникатиме з самого укладу шкільного життя. Радість як відчуття повноти буття є фундаментальною емоцією в основі якої лежить саме соціальний компонент. Відчуття радості з’являється лише в процесі спілкування(радість успіху, радість пізнання, радість зустрічі, радість від того, що ми живемо, що світить сонце...).

Пробую експерементувати. Чесно кажучі, хочеться чогось нового. Затіяв пошук моделей неформальної освіти. Провів 19.02.2016 р. спільно з керівником стартап-центру СумДУ А.Г.Півнем  воркшоп для студентів Казахського національного університету ім. аль-Фарабі (перший вуз РК). Сучасна техніка СумДУ дозволила зразу записати захід. Адреса запису на ЮТУБі нижче. Буду вдячний за коментарі. Да, там є більш детальна інформація. Класність "Бізнес скайп", що можешь легко переходити від власного зображення до відображення любих ресурсів для аудиторії з якою працюєшь

У нашому суспільстві йде активний пошук шляхів реформування освіти і стосовно цього існує багато  думок та бачень. Своє бачення висловлюють і журналісти, і депутати, і  експерти, і педагоги.  На порталі громадських експертів «Освітня політика» було організовано опитування стосовно того, який чинник може стати силою змін в українській освіті. Станом на 20 лютого 43% анкетованих вважає, що щось змінити в українській освіті зможе лише нове покоління керівників шкіл. Цілком погоджуюсь з даною думкою, але відразу виникає запитання: «Яким чином вони зможуть прийти в навчальні заклади?».

У рамках дослідження "Управління освітою та шкільна автономія: погляд зі школи" я  проводив контент-аналіз нормативних документів МОН на предмет виявлення  ознак домінування одного з двох підходів до управління шкільною освітою. Зокрема, проаналізував діючі  Закони   України  «Про  освіту» та «Про загальну середню освіту», Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Державну національну програму «Освіта» ("Україна ХХІ століття"), Національну доктрину розвитку освіти.

Українська освіта летить за інерцією з пострадянського минулого. Є чимало маркерів нашої інтелектуальної неспроможності зробити якісний стрибок до нової освіти.

Головна проблема в реформуванні системи вищої освіти виявилася, даруйте за можливу тавтологію, в неспроможності бачити масштаб проблем та формулювати відповідні стратегічні завдання, що є саме ознакою відсутності в українських можновладців ґрунтовної університетської освіти, яку важко надолужити запозиченням чужого досвіду.

Як розглядають більшість батьків школу? Місце куди вони відводять дитину вранці і забирають ввечері! Вимоги до роботи школи дуже прості: дитина має бути там в «целости и сохранности», нагодована, знаходитись в теплі, мати гарні оцінки і… щоб ніхто не діставав батьків з будь-якого приводу. Тобто ідеальна школа – це «камера зберігання» на вокзалі з назвою «Життя». Бажано, щоб «зберігання» було безкоштовним або з мінімальними витратами. Тема «поборів» чи не єдина тема, яка заводить батьківську громаду, а жвавий інтерес викликала лише тема встановлення відеонагляду у «камері зберігання».

Ще Жан-Жак Руссо Руссо (1712-1778) стверджував, що в освітній сфері "випробувані всі знаряддя, окрім одного, єдиного, яке може вести до успіху, окрім добре спрямованої свободи"(трактат "Еміль, або Про виховання").

Звісно, ця процедура всюди є дуже стресогенною(вступить – не вступить). А в умовах України ще і досить корупційно небезпечною("жнива" для багатьох директорів гімназій і проблемні питання для батьків: скільки кому дати, який «вступний внесок» сплатити, з ким «рєшіть вопрос», щоб взяли по блату…?).

Сторінки груп батьків у соціальних мережах зараз нагадують «стіну плачу»( наголос на першому складі). Звісно, більшість плачів були і будуть з приводу плачу(наголос на останньому складі) або тих «дрібниць» в яких ховається диявол тоталітарної педагогіки. Це дає підстави звинувачувати організаторів цих сторінок у неконструктивності і в тому, що вони об'єднують тих, хто «реально з глузду з'їхав на ґрунті тотальної ненависті до школи»…

Саме за таким принципом досі здійснюється зовнішнє управління школами метою якого є досягнення їх максимально можливої слухняності. Звісно, в умовах існування школи як надлишковокерованої організації завжди є підстави для того, щоб "вказати на недоліки у роботі" будь-якої школи. Найгеніальніший директор, навіть будучи фантастичним трудоголіком, не в змозі якісно виконати всі покладені на нього обов'язки в умовах існуючої нині функціональної надлишковості. Він, в умовах доведеної до абсурду інформаційної надлишковості, аж ніяк не встигне "вчасно" подати "на гору" і всі "бамаги". Тож, його взаємини з управлінням освіти можуть будуватись лише на принципі взаємної амністії. Директору школи "вибачають" окремі "недопрацювання", а він у свою чергу "вибачає" працівникам управління освіти відсутність стратегічного бачення перспектив розвитку локальної освітньої системи, невиконання функцій сервісного центру для шкіл тощо.

КРИЗА ШКОЛИ? ЗМІНИМО НАЗВУ

Причини невдачі реформи: хибна стратегія,
помножена на поганий менеджмент.
Олександр Співаковський

Відвідуючи Maillard West High School(м. Омаха, штат  Небраска), я задавав її педагогам дуже просте запитання: чим займається ваш директор школи? Відповідь на просте запитання була непростою і, на перший погляд, досить туманною. Характеризуючи роботу директора, його заступники  та вчителі підкреслювали, що він є членом багатьох  громадських організацій(зокрема Ротарі-клубу), їздить по всьому світові на різноманітні конференції і головне – він є дуже розумною людиною, яка має бачення, уявляє школу завтрашнього дня. Може саме тому, що директор має бачення Maillard West High School(єдина із шкіл Небраски) і отримала „Blue Ribbon Award”, спеціальну відзнаку Департаменту освіти США.

Коли я вперше ознайомився з наказом Міністерства освіти і науки України №9 від 12.01.2016р. «Про систематизацію досвіду використання електронних освітніх ресурсів», то не надав йому великого значення - черговий наказ без суттєвого впливу на навчально-виховний процес. Проте, коли у школи прийшов лист, що зобов’язував надати Інституту модернізації змісту освіти інформацію щодо використання власних відкритих електронних освітніх ресурсів, довелось  детальніше вивчити цей документ. Мета заходів даного наказу полягає в тому, щоб «…провести аналіз та систематизацію досвіду використання педагогами навчальних закладів електронних освітніх ресурсів для дистанційного, індивідуального навчання та самоосвіти». Таке формулювання викликає у мене подвійні відчуття:

Почну з риторичних запитань… Вам зручно було б жити у такому будинку(див. малюнок)? Вам зручно ходити у вивернутому навиворіт одязі?

Барабан - может заглушить весь оркестр,но не может заменить его.Эмиль Короткий
Хорошою школою не можна і не треба керувати, вона сама знає що робити, тож нагальною вимогою часу є перехід від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту та лідерства.

Шановні колеги, я вже розповідав про Work-shop для студентів Донецького національного університету управління. Я хотів би запропонувати пезентації свою та А.Г. Півня. Будемо раді за коментарі. Шкода що зв"язок не дозволив зробити запис.

Додаю ще два лінка з СумДУ та Сумського ОІППО. Але мабуть головний лінк в тому, що студенту вже запитують про термін наступної зустрічі. Дуже вдячні Г.О. Чечель за ініціативу провести цей захід.

Часто доводиться чути про так званий попит на неякісні “освітні послуги” в Україні. Вже сам вираз “освітні послуги” в багатьох викликає не лише несприйняття, а й роздратування. Часто в певних розмірковуваннях про освіту відчувається спроба проведення паралелі між освітою та торгівлею. Іноді про якість так званих “освітніх послуг” намагаються розмірковувати, порівнюючи її з якістю продуктів у супермаркеті. Облишу поки що тему якості освіти та обговорення поняття “освітня послуга”.

Нам слід зробити справжній прорив до європейських стандартів і в обладнанні шкільних приміщень(так званий євроремонт), і в організації сучасної системи управління освітою(позбавитись від давно забутої у Європейських країнах надмірної зарегульованості(over-regulation), перейти від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту, і в педагогічних технологіях, і в шкільному «укладі» та стилі педагогічного мислення, і в розумінні того, що прогрес у освіті рухається волею і енергією вільних самодостатніх людей. 

У нашій країні багато говорять про реформи, але мало роблять для того, щоб вони стали реальністю. В цей же час децентралізація стала реальністю. Незважаючи про те, що про об’єднання громад знали ще з жовтня минулого року, децентралізація впала як сніг на голову. Вибори пройшли і з першого дня нового фінансового року всі мали б почати жити за новими правилами. Проблема лиш в одному – поки що немає чітких правил. Адже сама децентралізація випереджує законодавче творення!

Наше суспільство є патерналістським, пересічні громадяни шукають собі патера – захисника та оборонця. Потужна тенденція до такого пошуку в суспільстві є ознакою незрілості суспільства в цілому. Громадяни-освітяни в приватній бесіді щиро повідомляють, кого б вони підтримали на посаду керівника власного навчального закладу, не задумуючись при цьому про раціональні аргументи, що лежать в основі їх вибору. Широка освітянська громадськість висловлюється з приводу підтримки того чи іншого претендента на посаду міністра. Цього підтримую, а того ні, ця гарна, а та не дуже. Мова не йде про підтримку програми, яку пропонує політична сила, що висуває певного претендента. Патери не спираються на програми, вони виконують лише функції.

Бюрократична вертикаль в освіті – це організована система регулярної інституційної агресії проти тих, хто тут працює. Вона має різноманітні форми, є досить масштабною(охоплює велику кількість сфер і процесів) і проникає досить глибоко.

Завжди критикував теперішнє керівництво Міністерства освіти і науки за ті нерозважливі кроки, які воно здійснювало. Разом з тим, намагався за можливості уникати давання персональних оцінок. Сьогодні спробую, якщо не захищати Міністерство, то подивитися на ситуацію неупереджено.

1. «Змістовна» надлишковість(перевантаженість шкільних програм, перенасиченість різноманітними «заходами» тощо).

2. Управлінська надлишковість(школа як надлишково керована організація)

3. Функціональна надлишковість(на школу покладається виконання надмірних і не притаманних їй функцій)

4. Інформаційна надлишковість(надмірні паперопотоки, збір даних заради даних, а не заради прийняття управлінських рішень)

5. Структурна надлишковість(існують «не потрібні» структури – методкабінети, бібколектори тощо)

6. Кадрова надлишковість(надмірна кількість заступників директора, удвічі більша кількість вчителів на одного учня в порівнянні із Західною Європою тощо).

7. Ресурсна надлишковість(явно надмірні приміщення у багатьох сільських і частині міських шкіл тощо)

Шановні керівники МОН!

Важко зрозуміти, в чому саме полягає відмінність політики теперішнього керівництва МОН від політики попередників. Чи стала вона менш кулуарною та більш прогнозованою? Можливо, така відмінність полягає лише в риториці та в декларуванні різних зовнішньополітичних векторів? Що означає бути проєвропейським? Невже це визначається лише кількістю поїздок до Європи у порівнянні з кількістю поїздок до Росії та наявністю у людини диплома європейського університету?! Однак чи захищає це нас від хуторянства у системі вищої освіти, яке ми продовжуємо розбудовувати, навіть цього не помічаючи. Бути європейцем означає мати мужність послуговуватися власним розумом, а не вдаватися до нерозважливого мавпування чужого.

Монотеїзм (від грец. monos - один, єдиний і theos - Бог) - релігійна концепція, яка виходить із поклоніння єдиному Богові; віра в єдиного Бога.

Воркшоп у формі телеконференції на базі стартап-центру СумДУ “New Generation”

5 лютого 2016 року, з 11.00 до 12.20. ()
"ІННОВАЦІЙНЕ МИСЛЕННЯ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ВИМІР"
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДОНЕЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УПРАВЛІННЯ (м. Маріуполь).
Спікери заходу:
Півень А. Г., координатор стартап-центру СумДУ “New Generation” (м. Суми);
Жук М. В., завідувач кафедри Сумського ОІППО;
Чечель А. О., завідувач кафедри адміністративного менеджменту Донецького державного університету управління (м. Маріуполь).
Тематика заходу:
- Інноваційний формат людського капіталу ХХІ ст.
- Стартап-центр як фактор інноваційного розвитку.
- Креативний потенціал міждисциплінарної аналітики.
Адреса веб-конференції:

Тестування веб-конференції 04 лютого 2016 року з 10:00 до 12:00.
Онлайн-конференція в Skype для бізнес-додатку, призначеному для ділового спілкування та зібрань (раніше називалося Lync). Для участі необхідна веб-камера та мікрофон.

Міф про можливість опосередкованого набуття компетентності з питань розвитку освіти.

Кілька років тому прослухав виступ "ні про що" голови обласної державної адміністрації на семінарі керівників навчальних закладів нового типу лейтмотивом якого були слова: «Моя мама теж учителька». Його прізвище і регіон немає сенсу називати, бо це типовий аргумент, яким послуговуються високопосадовці всіх рівнів для обґрунтування власної причетності до освітньої сфери.

Коли найсучасніше і, як здавалось його творцям, судно, яке не може втонути, - "Титанік" наштовхнулось на айсберг, капітан і команда сприйняли це як проблему. Тільки тоді, коли судно почало йти на дно, всі зрозуміли, що сталась катастрофа, тож слід спускати шлюпки і рятувати людей. Якщо б екіпаж судна з перших хвилин після зіткнення не марнував час на малоефективні потуги, спрямовані на те, щоб вирішити набір проблем, зміг вчасно об’єктивно оцінити реальність, можна було б мінімізувати кількість жертв. Звісно, спосіб дії у ситуації катастрофи інший, ніж у ситуації, коли слід вирішувати проблеми. 

Чи не єдине радісне повідомлення, яке стосується перспектив розвитку шкільної освіти: «Опорні загальноосвітні навчальні заклади(hub schools), що створюватимуться на місцях, будуть оснащені сучасною матеріально-технічною базою, зокрема, кабінетами фізики, хімії, біології, географії, математики, навчальними комп’ютерними комплексами, мультимедійним обладнанням тощо. З цією метою у грудні минулого року Уряд збільшив фінансування освітньої галузі на 121 771 000 гривень».

Цікаво. Мабуть тому, що експерти не віщають з ТВ роками, а визначаються тим, наскільки їх аналітика і прогнози підтверждуються

Приємно, що і Сумах є активісти цієї програми. Інформацію побачив на сайті гімназії № 1 м. Суми (директор - Бондарева К.І)

Гранти Advocate Europe: фінансування ваших ідей

Вс кудись прискоренно рухаються. На жаль, ми масово і 3-D не уявляємо, а світ входить в 4-D. Як і в масу інших речей - наприклад, через 5 років "натільні технології в освіті стануть масові"... Я про них знаю, але візуалізувати, на жаль, не можу

У продвинутій гімназії ви можете побувати на чудових відкритих уроках і позаурочних заходах, але попри те, що там взимку в класах може бути низька температура повітря дітей все одно змусять бути у формі і у змінному взутті. Тож, тітки на задніх партах сидітимуть у шубах, а малесенькі дітки синітимуть від холоду у біленьких сорочечках, показуючи цим тіткам чергове зразково-показушне шоу. Усе буде красиво і ніхто не задумається над тим, що наступного дня півкласу захворіє і не прийде до школи.

Так, це я придумав неологізм «вчителькуватість» і навіть написав статтю про професійні хвороби вчителів!

Див.: Громовий В. Професійні хвороби вчителів, або Хто нам лікар? // Завуч (газ.) (Шкільний світ). -2005. -№35. - С. 3-4.

Від лінчування розлюченими колегами, мене рятує лише те, що я самокритично збагатив нашу педагогічну думку ще й терміном «директоруватість».

Якось президент Асоціації «Відроджені гімназії України» Ярослав Туринський подарував мені каталог у якому міститься перелік членів цієї організації та їх контактні дані. Зверху на титульному листі типовий для нас напис «Міністерство освіти і науки України». Звісно, усі дуже добре розуміють, що Міністерство освіти і науки України не відіграло ніякої ролі у гуртуванні двох сотень керівників закладів освіти нового типу у досить потужну спільноту. На Заході такі об’єднання освітян називають NGO(неурядова організація). Ми теж ніби і є такою ж самою недержавною організацією, але чомусь продовжуємо по-лакейськи вигинатись перед Міністерство освіти і науки України: ми теж ваш, ми теж «під вами». Можна було б сприймати це як данину традиції, якщо б справа була лише в тому, що ми формально «із ввічливості» осяюємо всі наші заходи назвою найвищої освітянської контори. Нам, як правило, потрібен лист Міністерства освіти і науки України адресований місцевим освітянським чиновникам, щоб вони таки «відпустили» членів наших організацій на з'їзд чи конференцію. Потрібен і дозвіл місцевого управління на те, щоб нас пустили у якусь школу. І як же нам обійтись без весільного генерала з МОН(місцевого управління) чи священної корови з АПН(якогось інституту післядипломної освіти чи методкабінету)!? Жоден захід у нас не набуде «високого» статусу, якщо їх не буде у президії і ми не надам слова для ритуальної промови. 

Раджу. Цікавий ресурс. Особливо, як на мене, цікавим є прогноз до 35 року Якби наші теоретики робили частіше пронози, то можливо і ми б працювали в вимірі європейського освітнього трикутника знань.  

Постійно вислуховую від своїх колег-освітян одну мантру: від нас нічого не залежить, нас не чують… Якщо від нас нічого не залежить і нас не чують, то давайте зробимо так щоб ЗАЛЕЖАЛО, щоб нас ПОЧУЛИ!!! Досить «скігліті!», - казав один із сумновідомих українських прем’єрів.

Зараз спілкування між школою і тими, хто «над нею» нагадує «секс по телефону». За такого типу взаємин не має значення що там, на іншому кінці ланцюжка спілкування відбувається насправді(у офісі інтим-оператора чи в тому чи іншому навчальному закладі). Головне, що на словах(як правило, викладених на папері) школа демонструє бажання виконати і створює враження що виконує будь-яку забаганку. Хоча усі учасники подібного спілкування чудово розуміють, що в процесі реалізації обіцянки «Любые твои фантазии - я воплощу в жизнь» удавана реальність стає важливішою за "дійсну" реальність... По суті відбувається підміна дійсності, створюється паралельна реальність.

Коли  відбувається комунікація активної громадськості з владою,

то позиція влади  виглядає так: ми щось таке знаємо,  і це знання

нас змушує діяти саме так, а ви це щось таке не знаєте, тому

говорите всілякі дурниці і пропонуєте неадекватні речі.

Сергій Дацюк,

 «Напередодні ультиматуму або  Велика українська таємниця».

Відразу зазначу, що мова не йде про захист списування, плагіату тощо. Списування – це те, чим пишатися не варто. Зрозуміло, яким має бути відношення до учня, якого “спіймали” на ЗНО, та яким має бути відношення до людини, яка вдалася до плагіату. Однак мова не про це.

Списування є певним симптомом наявності проблем в навчальному процесі або навіть системі освіти, яка є складовою суспільної практики. Повальне списування є ознакою “епідемії”, яку не можна подолати боротьбою з симптомами.

«Вы все обслуживающий персонал», а «учителя - обслуживающий персонал с навыками, позволяющими лучше услужить», - такі фрази полюбляє кидати вчителькам директорка колись інноваційної гімназії, яка тепер перетворилась у непродвинуту школу для мажорів. Зумієш «услужить» барині, тобто їй персонально, можеш «услужить» мажорам та їх недалеким маманькам, будеш «у шоколаді».

Якщо здоровий глузд полишив голову, назвіть її хвостом.
                                      Румі

Див. Методичні рекомендації з розроблення положення про структурний підрозділ освіти виконавчого органу об’єднаної територіальної громади

Якщо здоровий глузд полишив голову, назвіть її хвостом.
                                      Румі

Див. Методичні рекомендації з розроблення положення про структурний підрозділ освіти виконавчого органу об’єднаної територіальної громади

Здається, що про освіту можуть говорити майже всі, адже всі колись навчалися чи навчаються, хтось викладав чи викладає. Здається, будь-хто може і має право висловлювати свою думку про систему освіти. Батьки, учні та студенти, вчителі шкіл та викладачі вищих навчальних закладів, менеджери та чиновники від освіти є великою армією стейкхолдерів, які можуть та навіть готові говорити про освіту. Однак одна справа говорити – інша справа шукати відповіді, які будуть виходити за межі інтересів окремих груп стейкхолдерів. Щось подібне з філософією, кожен час від часу може розмірковувати над філософськими питаннями, однак лише одиниці спроможні формулювати самі філософські питання та проблеми, а потім роками намагатися шукати відповіді. Далеко не всі власники документів про філософську освіту спроможні це робити.

Школи не повинні змагатися одна з одною, вони мають змагатись самі з собою, бігти наввипередки з «власною тінню». Я був директором гімназії в центрі міста, до якої дітей відбирали за конкурсом, ледь не 100 % наших батьків мали вищу освіту… Як могла зі мною змагатись школа в спальному районі Кіровограда? Звісно, за будь-яких зусиль педколективів моя гімназія була приречена бути на вершині рейтингу, а та школа в кінці. Але ж це не чесно!

Останнім часом педагогічна громадськість, експертне освітнє середовище досить жваво обговорюють ініційований Міністерством освіти і науки України колегіальний розгляд питання ліквідації обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти та передачу їх функцій у частині курсового підвищення кваліфікації педагогічних кадрів педагогічним університетам. Одним з дискусійних майданчиків став портал громадських експертів «Освітня політика». Що цікаво – серед тих, хто висловлює свої думки на користь таких дій чи, навпаки, аргументовано доводить їх хибність, не чути жодного голосу керівників педагогічних чи класичних університетів. Хіба що обережний коментар ректора Київського університету ім. Б. Грінченка. Невже чекають, що «партія накаже» прокоментувати проект рішення колегії? Не чути думки й керівників органів управління освіти.

Так як у складі робочої групи два представники Одеси, то, очевидно, саме тут зацікавлені в першу чергу в просуванні даного проекту. Одещина цікава тим, що педагогічні кадри готують два педагогічних університети, класичний університет і три педагогічні коледжі обласного підпорядкування. Звідки, як не з Одеси, розпочати експерименти з об’єднавчим процесом у вищій школі, задекларованим міністерством? А як уберегтися від нього – треба стати великими у кількісному відношенні. Додати до не дуже чисельного студентського контингенту 6-7 тисяч слухачів курсів підвищення кваліфікації, декілька тисяч студентів педколеджів і хто тоді з тобою захоче мати справу.

Можливо все й не так. Можливо автори проекту «ліквідація» вболівають за спільну справу, націлені на нову якість безперервної освіти педагогічних працівників, а через неї й на якість освіти підростаючого покоління?

У будь-якому випадку хочеться переконатися в тому, що вони розуміють, що роблять і бачать не тільки процес технічної передачі педагогічних працівників із рук в руки, але й бачать можливі наслідки таких дій, і мають план подальших кроків у реформуванні не тільки системи післядипломної освіти, але й системи управління організацією й змістом навчально-методичної роботи в закладах освіти.

Фахівцями на дискусійному майданчику «Освітньої політики» висвітлені багаточисельні проблеми, що виникнуть у разі реалізації даного проекту. Не повторюючись, хотілося б почути відповідь авторів проекту на декілька питань.

Ні миру, ні війни, а (бюрократичну)армію розпустити! Це гасло Льва Троцького, можна перефразувати щодо підсумків сьогоднішньої спільної дискусії двох робочих груп( з розробки Концепції розвитку освіти та з розробки проекту концепції законопроекту «Про освіту»).
Погодились на структуру 5+4+3. Попри те, що я прихильник 6+3+3, голосував за це як за допустимий компроміс(«менш травматичну модель»).
А от щодо бюрократичної вертикалі, компромісу бути не може. Це той випадок, коли потрібна «шокова терапія»: ліквідація управлінь освіти і створення замість них департаментів(відділів) сервісного забезпечення роботи навчальних закладів. Тільки так можна прийти до освіти без начальника, освіти без наказів, освіти без пустопорожніх нарад, освіти без конкурсоманії, освіти без хабарів, освіти без страху…

Поки була підготовка до парламентських виборів, то освіту, науку, культуру, охорону здоров‘я всі любили. І владці, і опозиція. Та пройшли вибори. Любов закінчилась, не розпочавшись. На освіту в Держбюджеті-2013 так і залишилась цифра в 6,2% від ВВП, а на науку 0,3% ВВП, що відповідно нижче на 3,8% і 1,4% від передбаченого Законом. Ніхто обіцяні вчителям і вченим зміни до бюджету за підсумками І кварталу вносити не буде і не збирається.

Розпочався "моніторинг" знань учнів 5 і 10 класів. Учителі, які перевіряють завдання, почали знаходити у них помилки

Напередодні нашого професійного свята шукав якісь матеріали у своєму особистому архіві. А знайшов вірш про долю сільських учителів, що був опублікований в газеті "Освіта України у 2002 р. Його автори А. Фесюра та Н. Бакай.
Пройшло дванадцять років. Але ці рядки свою актуальність не втратили. От і вирішив, замість традиційних вітальних слів, розмістити на своїй сторінці слова цього вірша. Щоб у святковий день згадали окремо про долю сільського учителя

2 жовтня у колишньому СРСР відзначали День профтехосвіти. У незалежній Україні такого свята немає.

Шановні колеги, пропоную вести мову про освіту як чинник державотворення і виконання державою своїх зобов'язань щодо освіти.

Куди дівати молодь, яка ще нічого не вміє, але вже не потрібна?

12 вересня у Львові, в рамках 20 Міжнародного форуму видавців, відбувся круглий стіл "Сучасний стан та перспективи видання навчальної літератури в Україні". Виявляється, що в цій галузі нашого освітянського життя  далеко не все так гарно і благополучно, як про це кажуть і пишуть офіційні особи.

В Україні відзначають 90-річчя з дня народження Віктора Михайловича Глушкова - одного із засновников кібернетики та сучасних інформаційних технологій.

Дорогі колеги, хочу привітати Вас з початком нового навчального року! Побажати терпіння, сил, та натхнення, а також здійснення всіх очікувань і задумів.

Кілька годин тому Інтернет поширив інформацію про "нові" методи виховання у школах м. Горлівка