Укр Рус

Дата: 28.03.2024

Подписка на новости

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №12. БЮРОКРАТИЧНА ВЕРТИКАЛЬ УПРАВЛІННЯ ЧАСТИНА ІІ

Автор:
Віктор Громовий
Опубликовано
07.10.2016

Освітній менеджмент по-українськи (з ілюстраціями і казковими асоціаціями)

Ми живемо у цікавій країні в цікавий час. До того ж працюємо у чи не найбільш дивовижному секторі - сфері освіти. Саме тут останнім часом  стає, за висловом маленької мрійниці з казки Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес», стає «дедалі чудесатіше  та й чудесатіше...».

Уже втомився повторювати, що на заваді ефективному управлінню системою освіти  України стоять п’ять далеко не казкових «Не»:

Несистемність (абсолютна більшість управлінь освіти нагадують пожежну команду, яка хаотично реагує на ті чи інші, зазвичай «паперові», загрози).

Непослідовність (на усіх рівнях освітньої ієрархії, як правило, відсутня будь-яка стратегія розвитку та елементарна логіка дій).

Неврахування пріоритетності інтересів школярів та студентів в процесі генерування будь-якого аспекту освітньої політики.

Несамостійність (чиновники і більшість керівників шкіл, як правило, не ризикують брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не дозволяють собі розкоші мати власну точку зору, відстоювати професійні чи хоча б відомчі інтереси…).

Ненаступність (найчастіше все те, що зробив попередник, відкидається).

Змінюються міністри й начальники(директори) місцевих управлінь освіти, а ці п’ять «Не» залишаються незмінними. Як наслідок,  «маємо те, що маємо»: відсутність ефективної вертикально-горизонтальної системи державного управління сферою освіти.

Зайве доводити, що система управління має першочергове значення в процесі зміни освітньої реальності. Саме з неї мають починатися освітні реформи й лише після створення адекватної викликам часу системи управління, варто вести мову про ресурси та процеси інноваційного розвитку.

Немає сенсу лише дивитись на видиму і всім зрозумілу частину айсбергу, яка потрохи тане під впливом «сонячних променів».  Погляньмо які процеси відбуваються в айсбергу вітчизняного освітнього менеджменту у цілому. 

Основні риси освітнього менеджменту по-українськи:

1. Секс телефоном» як базовий принцип комунікації в системі управління освітою, яка воліє мати справу з удаваною реальністю замість того, щоб прагнути зрозуміти "дійсну" реальність.

Якби видимість збігалась із сутністю речей - не потрібна була б наука.

                                                        Карл Маркс

Спілкування між школою і тими, хто «над нею» справді нагадує «секс телефоном». За такого типу взаємин не має значення що там, на іншому кінці ланцюжка спілкування відбувається насправді(в офісі інтим-оператора чи в тому чи іншому навчальному закладі). Головне, що на словах(як правило, викладених на папері) школа демонструє бажання виконати й створює враження що виконує будь-яку забаганку. Хоча усі учасники подібного спілкування чудово розуміють, що в процесі реалізації обіцянки «я втілю в життя будь-які твої фантазії» удавана реальність стає важливішою за "дійсну" реальність... По суті відбувається підміна дійсності.

Мабуть, хтось від цього теж отримує якесь (само)задоволення, але ми знаємо, що у випадку з відвертим конструюванням удаваної реальності в освіті, слова - це ще не дія.

Не знаю що кажуть сексопатологи щодо  нормальності сексу телефоном, але,  якщо в системі управління освітою немає розрізнення між удаваною дійсністю  та "дійсною дійсністю", - це явна патологія освітньої системи, яка зараз просякнута брехнею як повітрям. 

Займатися «сексом телефоном» у сфері управління системою освіти є не просто збоченням! Фантоми не можуть створити справжню освітню реальність, а видимість впливу на розвиток системи освіти – реального процесу управління нею.Як наслідок, МОН упродовж десятиліть реформує освіту, якої насправді немає. Зрештою на усіх рівнях продукуються такі собі галюциногенні псевдореформаторські міражі, які хіба що підсилюють синдром видавання бажаного за дійсне.

Можна виділити принаймні два основних типи цього синдрому в освіті:

  • Заздалегідь запланований синдром видавання бажаного за дійсне(дійсність свідомо викривляється з тим, щоб «красиво» прозвітувати, написати «як потрібно», щоб не підставити колег тощо). 
  • Самообман як варіант підсиленої дії синдрому видавання бажаного за дійсне.

У випадку, коли фактичний стан справ у тій чи іншій педагогічній системі не відповідає внутрішнім чи зовнішнім вимогам, люди всередині цієї системи можуть цілком «щиро» приписувати їй вигадані характеристики. Виходить, що і «король»(директор школи чи ректор університету) «голий» і «челядь» засліплена вигаданими успіхами. А зверху постійно лунає вимога: «Сделайте нам красиво»(фраза Володимира Маяковського).

Звісно, кожен вирішує сам яку лінію поведінки обрати: пройти шлях від ілюзії до реальності чи жити в ілюзорному світі.  Адже будь-яка реальність(і педагогічна реальність не є виключенням) - це те, з чим ми погодились. 

Ми так звикли прикидатися перед іншими, що зрештою починаємо прикидатися перед собою.

Франсуа де Ларошфуко 

Відрізнити справжнє від удаваного не важко. Було б бажання. Ті, хто знаходиться всередині педагогічної псевдореальності, теж можуть відчути  її « несправжність». Адже там усе відбувається як у старому анекдоті про фальшиві ялинкові прикраси, які виглядають як справжні, але радості від них ніякої... 

2. «Дупа» - «лайно» як головний принцип організації стосунків між рівнями освітньої ієрархії. 

  • Політики, як голуби, поки вони внизу - вони їдять у вас з рук. Коли вони нагорі - вони паскудять вам на голову.  

Цей принцип освітнього менеджменту по-українськи ілюструє малюнок:

Ті, хто зверху, дивлячись униз, бачать лише лайно. Ті, хто внизу, поглядаючи вверх, бачать лише дупу. Те, що бачать ті, хто внизу, у нас є філософською категорією! 

Це мій добрий знайомий, американський шкільний начальник з округу Беверлі Хіллс Берт Перлмен може розповідати нам про панівну там оптимістичну гіпотезу щодо роботи підпорядкованих йому шкіл. Він як суперінтендант(по нашому начальник управління освіти) йшов до будь-якої школи свого округу лише з установкою: там ОК! В Україні ж часто наші начальники поглядаючи на нижні щаблі прагнуть побачити лише «лайно», яке у більшості випадків вони самі ж і так чи інакше «продукують».

Звісно, теперішня освітня вертикаль у виконанні нашої еліти є муляжем суспільно-економічних порядків у країні.

Бюрократичний апарат в освіті не залежно від того, як він зараз розсівся «на сідалі» переважно консервативний, часто — інтелектуально-неадекватний новим викликам і, майже завжди, — особисто не вмотивований хоч щось радикально змінювати... Активність у нашої бюрократії з’являється лише в одному єдиному випадку: якщо хтось починає зазіхати на її повноваження, особливо щодо розподілу грошових потоків.

Будь-які освітянські контори(МОН чи місцеві управління освіти) у принципі не піддаються реформуванню. Оскільки коефіцієнт корисної дії цих контор наближається до нуля, не має особливого значення хто сидить у кріслі міністра чи начальника управління освіти. Тож, потрібна альтернатива традиційній ієрархії. Нею може бути налагодження мережевої взаємодії по горизонталі. Та щоб це розуміти, необхідно бути Людиною з Майбутнього. Ми ж поки що спостерігаємо на верхніх щаблях освітянського «сідала» лише конкуренцію між Людьми з Минулого і Людьми з Позаминулого. Окремі винятки, лише підтверджують правило. 

3. «Принцип стоніжки» як метод проведення змін та підготовки управлінських кадрів в освіті 

Наші зусилля, спрямовані на динамізацію розвитку освітньої системи, нагадують картинку з дитячого мультика: стонога вчиться ходити. Спочатку вона навчилась як ступати однією ніжкою, потім другою, третьою... Зрештою, коли навчилась ступати сороковою — забула як ступати першими, тож результат вийшов невтішний. Наслідком такого способу дії та стилю мислення є, зокрема те, що будь-які наші плани та програми перетворюються у набір «заходів».

Звісно, так простіше. Значно важче було б продемонструвати здатність мислити категоріями системи, збагнути її природу, закономірності розвитку…

Тому ми й далі розширюємо ринок збуту для торговців папером, продукуючи чергові набори заходів, які не дають відповіді на комплекс питань: 

Що саме в системі освіти потребує змін?

Як трансформувати модель управління системою освіти відповідно до викликів інформаційної епохи?

Які самокорегуючі механізми слід закласти в нову систему освіти?

Як позбавитися тих рис освітньої системи, які призводять до її саморуйнування?

Які принципово інші підвалини слід покласти в основу нової системи освіти?

Як зміняться функції основних структурних одиниць системи?

Як визначатиметься результативність роботи закладів освіти у нових умовах тощо. 

Останній приклад «ефекту стоноги» в освіті перехід до 12-річного навчання в школі, який так і не відбувся попри десятилітню марну працю.

4. Ментальні граблі як творче впровадження у шкільну реальність відомого армійського принципу: «Мені не потрібно , щоб ти це зробив. Мені потрібно , щоб ти, гад, помучився!». Девізом такого підходу до реформування освіти можуть стати слова: важко, щось змінювати нічого не змінюючи, але ми будемо! 

  • Обходячи розкладені граблі - ти втрачаєш дорогоцінний ДОСВІД !!! 

Однією з причин того, що ми знову і знову наступаємо на ментальні граблі є тунельне бачення.Зрештою результатом «часткових реформ» виходить: ні те, ні се.  Постійно підтверджується стара істина про те, що не можна бути «трішки вагітною» та про те, що «удосконалення поганого робить стан справ ще гіршим»... Та знову і знову ми з упертістю вартою кращого застосування наступаємо і наступаємо на «граблі».

Тунельне бачення призводить до того, що із переліку сфер в освіті, котрі мали б підпасти під реформування, випадає ціла низка надзвичайно важливих секторів. Наприклад, не відчувається ані найменших зусиль спрямованих на те, щоб демонополізувати сферу навчального книговидання. 

5. Ставлення до точки зору професіоналів за принципом «Шаман, однако!».

Йде мужик лісом і бачить: сидить на великій гілці ... хм ... представник народів Півночі й пиляє ту гілку.

- Що ти робиш? - запитує мужик - Впадеш!

Йди своєю дорогою, однако! - відповідає представник народів Півночі

Ну, мужик і пішов. А через півхвилини гілка обламалась. Подивився йому вслід представник народів Півночі з повагою сказав: Шаман, однако! 

Таке ставлення я відчував на собі у період 2006-2009 років, коли працював консультантом з удосконалення навчального процесу Директорату програм розвитку освіти Міністерства освіти і науки України. Мені як керівнику компоненту “Удосконалення навчального процесу” проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», постійно доводилось дратувати кураторів проекту від МОН своєю професійною точкою зору. Згадую, як під час місії Світового банку(за їх кошти здійснювався проект) йшов на «амбразуру», щоб переконати і наших і їхніх чиновників у необхідності раціональних механізмів конкурсного відбору загальноосвітніх навчальних закладів, які мали отримати кошти на реалізацію планів інноваційного розвитку. Та у високопосадовця з МОН, який на той момент вів проект, виникла інша ідея: за рахунок коштів «на інновації» збудувати в кожній області по басейну. «Басейни теж потрібні в школах, але при чому тут інновації?! Ми що у цих басейнах проведемо апробацію якоїсь нової педтехнологію викладання якогось предмету в процесі синхронного плавання?!», - публічно обурювався я. Після засідання МОНівський чиновник рангом нижче проводив зі мною роз’яснювальну роботу: «Як Ви могли в присутності американців висміювати позицію САМОГО заступника міністра!!!!????». Я тоді делікатно пояснив йому різницю між чиновником, який у будь-якому випадку каже «Єсть!» і консультантом, якому платять гроші за те, що він за будь-яких обставин відстоює свою професійну позицію. Окрім цього попередив, що у випадку наполягання на непрофесійних підходах цей напрямок взагалі закриють. На жаль, так і сталось, тож наші школи не отримали фінансової підтримки на реалізацію інноваційних проектів. Мені ж, щоправда, без особливої поваги, сказали: накаркав! 

6. Регулювання повітря як « блакитна мрія» бюрократа

Будь-яка бюрократія прагне щось регулювати. Якщо об’єктів регулювання бракує, їх можна придумати. Наприклад, світова бюрократія починаючи з 1997 року активно взялась за «регулювання повітря» мотивуючи це необхідністю боротьби з глобальним потеплінням. Отримати таке право можна було лише у випадку, якщо буде доведено, що

• глобальне потепління є,

• що воно шкідливе, 

• що його можна регулювати.

Звісно ж і самі бюрократи та вчені, які отримали відповідні гранти на вивчення глобального потепління, довели нам, що воно є, воно шкідливе і його можна регулювати.

Наша ж освітня бюрократія вважає, що навіть в епоху інформаційного вибуху і миттєвого старіння знань можна визначати зверху зміст освіти кожного учня. Причому робити це ще до того як дитина переступила поріг школи й на увесь період її навчання. Навіщо перейматись тим, що такий спосіб регулювання змісту освіти призводить до хронічного перевантаження учнів. Немає чого турбуватись, що 90% учнів не спроможні опанувати ці програми і йде зі школи з навченою безпорадністю. Не важливо, що вчителі так і не навчились самостійно складати навчальні плани з тим, щоб індивідуалізувати навчальний процес… Головне, що чиновникам забезпечено можливість регулювання нашого освітянського «повітря» - змісту освіти.

Можна привести сотні інших прикладів надмірної зарегульованості шкільного життя.

До того часу поки школа залишатиметься надлишково керованою організацією, вона не матиме достатнього простору для розвитку. Тож, МОН і місцеві управління освіти якомога скоріше мають відмовитись від виконання ролі «великого брата» і натомість опанувати роль великого спостерігача. На жаль, зараз ми опинилися у ситуації, коли, якщо перефразувати фразу вождя світового пролетаріату про революційну ситуацію, «верхи» не можуть управляти по-новому. Утім, революції в українській освіті не буде, бо «низи» зараз «можуть жити по-старому», взявши на озброєння гасло: «А нам все одно!».

7. Не з`їм, так понадкушую як основний інстинкт освітньої бюрократії, який проривається у процесі  взаємодії з освітянськими «польовими командирами» та (не)рядовими вчителями.

            Я не згідний з математикою. Вважаю, що сума нулів – грізна цифра

                                                       Станіслав Єжи Лец 

«Сума нулів» сконцентрована в тій чи іншій освітянській конторі може не тільки понадкушувати всіх(«щоб знали!»), а і «з’їсти», причому «без солі» будь-якого прогресивного директора школи. Це чи не єдиний доступний «нулям» спосіб самоствердження. До того ж саме так можна і стимулювати потік «вдячності» від щойно«понадкушуваних».

 

Прагнення «понадкушувати» чи «нагнути» всіх іноді має несподівані причини. Не хочу ображати своїх колег, наводячи приклади із сфери освіти. Давайте посміємось над уже класичним прикладом з армійської бувальщини.

У 1980-х роках Великобританія поставляла Сирії винищувачі «Харрієр». Під час доставки однієї з партій літаки посадили на ніч на Кіпрі. Один з солдатів, який охороняв винищувачі, вирішив підтягнутися на радарі, виконаному у формі голки й розміщеному на носі винищувача. Радар вартістю 20 мільйонів фунтів не витримав навантаження і зігнувся на 90 градусів. У паніці рядовий вирішив зігнути носи всім іншим літакам, щоб начальство подумало, що так і повинно бути.

Джерело: Geoffrey Regan. Book of Military Blunders.

8.Ефект флюгера в освітньому менеджменті.

Не флюгер змінює свій напрямок, а вітер. 

Беноа-Камілл Демулен

«Героєм нашого часу» в освіті є людина-флюгер: сьогодні підіграв одному, завтра іншому. У мене є знайомий директор школи, який встиг побувати у п’яти партіях, змінюючи їх по мірі того як та чи інша партія ставали «керівною і спрямовуючою силою» у масштабі рідного міста. Програмні засади цих партій у сфері освіти його не цікавили, він діяв виключно на основі філософії флюгера: хочеш жити, умій крутитись.

Людина флюгер підвладна вітру, а не собі, куди вітер подує, туди вона й повернеться. Проблема не в тому, що такі люди в освіті є. Проблема в тому, що у нас явно забагато тих, хто тримає "ніс за вітром", чинить відповідно до впливів ззовні. Проблема в тому, що директорських кріслах домінують люди, які змінюють своє рішення в жорсткій залежності від випадкових змін ситуації і потоків інформації зверху. У таких умовах не доводиться серйозно говорити освітню політику чи хоча б про бачення перспективи розвитку освітньої системи країни(регіону, міста, окремого навчального закладу).

Яскравий приклад ефекту флюгера демонструють ті люди, які на початку 2000-х робили загальний «одобрямс» рішенню МОН про перехід на 12-річку, після того як при Табачнику зверху дали задній хід цій «новації» почали не менш дружно кричати: «Правильное решение!». Зараз вони знову підтримують 12-річку. Звісно, і тоді і зараз у цьому хорі тонуть голоси окремих нонконформістів, чию професійну точку зору знову не почують ті, хто приймає рішення.

9. Сподівання на можливість досягнення ефекту барона Мюнхгаузена

 

Намагання витягнути себе за чуба із болота, за прикладом барона Мюнхгаузена, є марною працею. Досвід попередніх реформ в освіті у будь-якій країні показує, що радикально змінити щось із середини системи - неможливо. Тож, реформування освіти є завданням не тільки і не стільки завданням управлінських структур різного рівня(з чиновників, як правило, виходять  погані реформатори), директорів шкіл чи працівників освіти разом узятих, а й усього суспільства. Ось чому потрібна педагогізація громадськості, утвердження громадсько-державної моделі управління освітою, можливість грати активну роль для всіх учасників освітнього процесу ... 

28 серпня2004 року, у Москві, біля станції метро «Молодёжная», була встановлена скульптура, присвячена епізоду, в якому барон витягує себе за чуба з болота разом із конем. Мабуть, не випадковим є те, що на пострадянському просторі саме так полюбляють зображати знаменитого барона. На його ж батьківщині в Німеччині віддають перевагу іншому зображенню(на ядрі). Див. малюнок на сайті рідного міста барона Мюнхгаузена Боденвердера http://www.muenchhausenland.de 

10. «Хорошими делами прославиться нельзя»

Старуха Шапокляк з мультфільму «Чебурашка й крокодил Гена» застерігала:

«Кто людям помогает - тот тратит время зря.
Хорошими делами прославиться нельзя».

Кілька років тому напередодні 1 вересня потрапив на телешоу Андрія Кулікова(канал ICTV). «Гвоздем программы» на ньому став сюжет про дикунську поведінку учнів на уроці початкової військової підготовки. Як згодом з’ясувалось, на момент виходу в ефір цей страшенно хворий вчитель вже помер.

Запитував тоді у журналістів: навіщо ви це робите, невже слід починати передсвяткову передачу з «чорнухи»? Вони чесно відповідали: нам потрібно чимось ошелешити глядача, потрібна якась сенсація…

Звісно, мова йде про увагу ЗМІ та про публічний резонанс, який вони здатні здійняти навколо тих чи інших подій в освітній сфері. У цьому випадку негатив дійсно відразу ж привертає увагу та активно поширюється. Усе ж те, що ми тихо від чистого серця робимо заради дітей, може і не принесе нам гучної слави й нагород, але «аз воздасться». І добрим словом коли не коли згадають наші випускники та і сам будеш втішений, що не даремно працював.

11.Та отож!

(Неадекватність рівня осмислення проблем та управлінських рішень реаліям часу). 

- Куме! А що це ви робите у мене в льосi?
- Так упав.
- А нiс чого у сметанi?
- Та отож.
 

На жаль, глибина аналізу  процесів, які відбуваються в освітній сфері України часто знаходиться на рівні відомої фрази: «вітер з’являється тому, що гілки дерев ворушаться». Наприклад, ми звикли пояснювати усі наші негаразди однією причиною: немає грошей! Коли ж гроші(комп’ютери, нові підручники тощо) з’являються, а нічого на краще не змінюється, доводиться пересвідчуватись що саме про нас казав свою відому фразу ще один популярний персонаж мультфільмів Кіт Матроскін: « У нас средств хватает, у нас ума не хватает». 

Не навчилися ми враховувати й загальновідоме застереження Менкена: на кожну складну проблему завжди існує проста відповідь, але вона є помилковою.

Складається парадоксальна ситуація: перед освітою нового тисячоліття стоять неймовірно складні виклики, а переважна більшість тих, хто біля освітянського керма, цими викликами не цікавиться. Вони живуть у примітивізованому світі, де проблем сучасної освіти просто не існує, чи це принаймні не їх проблеми. Підготовка до нового опалювального сезону, вибори до місцевих органів влади, виплата зарплати, - ось це пріоритет для будь-якого місцевого начальника. І не треба нам морочити голову інформаційними та комунікаційними технологіям, якщо ще кілька років тому «ми завершили комп’ютеризацію шкіл району»(тобто в кожній школі тепер є комп’ютери)!

12.«Меня затянула опасная трясина…»

Неможливо двічі увійти в одну і ту ж річку, але, якщо це болото… тоді запросто. Педагогічне болото досить швидко затягує будь-кого, але «топить» лише декого…

Дмитро Корчинський пише: «ти можеш піднятися на найвищу гору, якщо ти в горах, але в болоті ти можеш піднятися лише на поверхню, де всі - на одному рівні. Їх тягнуть за ноги й топлять ті, хто хочуть на поверхню…

Суть болота не в тому, що воно тхне, а в тому, що воно гомогенне. І воно консервує себе саме». Див.: http://obozrevatel.com/news/2007/12/6/205152.htm

Звісно, «кожен кулик своє болото вихваляє». Звідси й особлива схильність до показухи саме в освіті. Це чи не єдиний спосіб зовнішнього маскування невтішних внутрішніх реалій. Звідси й «жабодавство» як професійна хвороба вчителів.

Парадокс ситуації в тому, що «життя на болоті» цілком влаштовує абсолютну більшість його «аборигенів». Більше того до їх табору починають активно прибувати ті, хто тягнеться саме до такого життя. Не даремно ж кажуть: «Свиня завжди болото знайде». Освітянське болото справді затягує і практично не залишає шансу для тих, у кого душа як у героя ще одного відомого мультфільму, співає:

«Эх, жизнь моя жестянка,

                                                                     Да ну её в болото

                                                                    Живу я как поганка,

                                                            А мне летать,

А мне летать,

        А мне летать охота!».

13.Ефект підгнилих яблук

Приклад того як неправильно вибраний алгоритм дій негативно впливає на якість життя приводить Михайло Чухран:

«Истинний русин , зобравши у керті яблока, через місяць зачинат їх перебирати, та котрі мало пудгнили, убере лупити та їсти, а майздорові лишит лежати у пивници. Через місяць исе ся повторят - погнилі їсти, а здорові ще най полежат.

Пак через місяць назад така же процедура, пак ище раз...

Таким образом, маючи повно здоровых файных яблок, наш челядник цілу зиму хоснує погниляча, та сам ся у глубині душі чудує - што в сих яблоках доброго, што так їх другі хвалят?».

Можна навести масу прикладів дії ефекту підгнилих яблук в освіті.

Наприклад, усі чудово розуміють, що саме організація навчального процесу є головним у роботі будь-якої школи. Звісно, є розклад уроків чи графік реалізації якогось навчального проекту, але… постійно з'являються якісь термінові справи (нікому не потрібні конкурси, огляди, вимоги подати той чи інший звіт чи статистичні дані). Тому навчання завжди посувають на потім.

Ефект підгнилих яблук відбувається і тоді, коли здійснення головного завдання школи(розвиток індивідуальності дитини) розбивається на виконання проміжних завдань(дитині пропонується засвоєння набору навчальних дисциплін), а в процесі викладання тих чи інших предметів «втрачається» головне завдання. Виконавці проміжних завдань(вчителі-предметники) діють так ніби не існує головного завдання(учень має будь-якою ціною опанувати зміст саме цього предмету, часто на шкоду індивідуальному розвиткові). 

У класі вчитель, як правило, орієнтується на (по)середнього учня, а дві інші категорії учнів («сильні» і «слабкі») випадають із навчального процесу. Вони змушені звертатись до послуг репетиторів і додатково вчитись у позаурочний час.

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування. 

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №12. БЮРОКРАТИЧНА ВЕРТИКАЛЬ УПРАВЛІННЯ ЧАСТИНА ІІ
ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №12. БЮРОКРАТИЧНА ВЕРТИКАЛЬ УПРАВЛІННЯ ЧАСТИНА ІІ

Освітній менеджмент по-українськи (з ілюстраціями і казковими асоціаціями)

Ми живемо у цікавій країні в цікавий час. До того ж працюємо у чи не найбільш дивовижному секторі - сфері освіти. Саме тут останнім часом  стає, за висловом маленької мрійниці з казки Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес», стає «дедалі чудесатіше  та й чудесатіше...».

Уже втомився повторювати, що на заваді ефективному управлінню системою освіти  України стоять п’ять далеко не казкових «Не»:

Несистемність (абсолютна більшість управлінь освіти нагадують пожежну команду, яка хаотично реагує на ті чи інші, зазвичай «паперові», загрози).

Непослідовність (на усіх рівнях освітньої ієрархії, як правило, відсутня будь-яка стратегія розвитку та елементарна логіка дій).

Неврахування пріоритетності інтересів школярів та студентів в процесі генерування будь-якого аспекту освітньої політики.

Несамостійність (чиновники і більшість керівників шкіл, як правило, не ризикують брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не дозволяють собі розкоші мати власну точку зору, відстоювати професійні чи хоча б відомчі інтереси…).

Ненаступність (найчастіше все те, що зробив попередник, відкидається).

Змінюються міністри й начальники(директори) місцевих управлінь освіти, а ці п’ять «Не» залишаються незмінними. Як наслідок,  «маємо те, що маємо»: відсутність ефективної вертикально-горизонтальної системи державного управління сферою освіти.

Зайве доводити, що система управління має першочергове значення в процесі зміни освітньої реальності. Саме з неї мають починатися освітні реформи й лише після створення адекватної викликам часу системи управління, варто вести мову про ресурси та процеси інноваційного розвитку.

Немає сенсу лише дивитись на видиму і всім зрозумілу частину айсбергу, яка потрохи тане під впливом «сонячних променів».  Погляньмо які процеси відбуваються в айсбергу вітчизняного освітнього менеджменту у цілому. 

Основні риси освітнього менеджменту по-українськи:

1. Секс телефоном» як базовий принцип комунікації в системі управління освітою, яка воліє мати справу з удаваною реальністю замість того, щоб прагнути зрозуміти "дійсну" реальність.

Якби видимість збігалась із сутністю речей - не потрібна була б наука.

                                                        Карл Маркс

Спілкування між школою і тими, хто «над нею» справді нагадує «секс телефоном». За такого типу взаємин не має значення що там, на іншому кінці ланцюжка спілкування відбувається насправді(в офісі інтим-оператора чи в тому чи іншому навчальному закладі). Головне, що на словах(як правило, викладених на папері) школа демонструє бажання виконати й створює враження що виконує будь-яку забаганку. Хоча усі учасники подібного спілкування чудово розуміють, що в процесі реалізації обіцянки «я втілю в життя будь-які твої фантазії» удавана реальність стає важливішою за "дійсну" реальність... По суті відбувається підміна дійсності.

Мабуть, хтось від цього теж отримує якесь (само)задоволення, але ми знаємо, що у випадку з відвертим конструюванням удаваної реальності в освіті, слова - це ще не дія.

Не знаю що кажуть сексопатологи щодо  нормальності сексу телефоном, але,  якщо в системі управління освітою немає розрізнення між удаваною дійсністю  та "дійсною дійсністю", - це явна патологія освітньої системи, яка зараз просякнута брехнею як повітрям. 

Займатися «сексом телефоном» у сфері управління системою освіти є не просто збоченням! Фантоми не можуть створити справжню освітню реальність, а видимість впливу на розвиток системи освіти – реального процесу управління нею.Як наслідок, МОН упродовж десятиліть реформує освіту, якої насправді немає. Зрештою на усіх рівнях продукуються такі собі галюциногенні псевдореформаторські міражі, які хіба що підсилюють синдром видавання бажаного за дійсне.

Можна виділити принаймні два основних типи цього синдрому в освіті:

  • Заздалегідь запланований синдром видавання бажаного за дійсне(дійсність свідомо викривляється з тим, щоб «красиво» прозвітувати, написати «як потрібно», щоб не підставити колег тощо). 
  • Самообман як варіант підсиленої дії синдрому видавання бажаного за дійсне.

У випадку, коли фактичний стан справ у тій чи іншій педагогічній системі не відповідає внутрішнім чи зовнішнім вимогам, люди всередині цієї системи можуть цілком «щиро» приписувати їй вигадані характеристики. Виходить, що і «король»(директор школи чи ректор університету) «голий» і «челядь» засліплена вигаданими успіхами. А зверху постійно лунає вимога: «Сделайте нам красиво»(фраза Володимира Маяковського).

Звісно, кожен вирішує сам яку лінію поведінки обрати: пройти шлях від ілюзії до реальності чи жити в ілюзорному світі.  Адже будь-яка реальність(і педагогічна реальність не є виключенням) - це те, з чим ми погодились. 

Ми так звикли прикидатися перед іншими, що зрештою починаємо прикидатися перед собою.

Франсуа де Ларошфуко 

Відрізнити справжнє від удаваного не важко. Було б бажання. Ті, хто знаходиться всередині педагогічної псевдореальності, теж можуть відчути  її « несправжність». Адже там усе відбувається як у старому анекдоті про фальшиві ялинкові прикраси, які виглядають як справжні, але радості від них ніякої... 

2. «Дупа» - «лайно» як головний принцип організації стосунків між рівнями освітньої ієрархії. 

  • Політики, як голуби, поки вони внизу - вони їдять у вас з рук. Коли вони нагорі - вони паскудять вам на голову.  

Цей принцип освітнього менеджменту по-українськи ілюструє малюнок:

Ті, хто зверху, дивлячись униз, бачать лише лайно. Ті, хто внизу, поглядаючи вверх, бачать лише дупу. Те, що бачать ті, хто внизу, у нас є філософською категорією! 

Це мій добрий знайомий, американський шкільний начальник з округу Беверлі Хіллс Берт Перлмен може розповідати нам про панівну там оптимістичну гіпотезу щодо роботи підпорядкованих йому шкіл. Він як суперінтендант(по нашому начальник управління освіти) йшов до будь-якої школи свого округу лише з установкою: там ОК! В Україні ж часто наші начальники поглядаючи на нижні щаблі прагнуть побачити лише «лайно», яке у більшості випадків вони самі ж і так чи інакше «продукують».

Звісно, теперішня освітня вертикаль у виконанні нашої еліти є муляжем суспільно-економічних порядків у країні.

Бюрократичний апарат в освіті не залежно від того, як він зараз розсівся «на сідалі» переважно консервативний, часто — інтелектуально-неадекватний новим викликам і, майже завжди, — особисто не вмотивований хоч щось радикально змінювати... Активність у нашої бюрократії з’являється лише в одному єдиному випадку: якщо хтось починає зазіхати на її повноваження, особливо щодо розподілу грошових потоків.

Будь-які освітянські контори(МОН чи місцеві управління освіти) у принципі не піддаються реформуванню. Оскільки коефіцієнт корисної дії цих контор наближається до нуля, не має особливого значення хто сидить у кріслі міністра чи начальника управління освіти. Тож, потрібна альтернатива традиційній ієрархії. Нею може бути налагодження мережевої взаємодії по горизонталі. Та щоб це розуміти, необхідно бути Людиною з Майбутнього. Ми ж поки що спостерігаємо на верхніх щаблях освітянського «сідала» лише конкуренцію між Людьми з Минулого і Людьми з Позаминулого. Окремі винятки, лише підтверджують правило. 

3. «Принцип стоніжки» як метод проведення змін та підготовки управлінських кадрів в освіті 

Наші зусилля, спрямовані на динамізацію розвитку освітньої системи, нагадують картинку з дитячого мультика: стонога вчиться ходити. Спочатку вона навчилась як ступати однією ніжкою, потім другою, третьою... Зрештою, коли навчилась ступати сороковою — забула як ступати першими, тож результат вийшов невтішний. Наслідком такого способу дії та стилю мислення є, зокрема те, що будь-які наші плани та програми перетворюються у набір «заходів».

Звісно, так простіше. Значно важче було б продемонструвати здатність мислити категоріями системи, збагнути її природу, закономірності розвитку…

Тому ми й далі розширюємо ринок збуту для торговців папером, продукуючи чергові набори заходів, які не дають відповіді на комплекс питань: 

Що саме в системі освіти потребує змін?

Як трансформувати модель управління системою освіти відповідно до викликів інформаційної епохи?

Які самокорегуючі механізми слід закласти в нову систему освіти?

Як позбавитися тих рис освітньої системи, які призводять до її саморуйнування?

Які принципово інші підвалини слід покласти в основу нової системи освіти?

Як зміняться функції основних структурних одиниць системи?

Як визначатиметься результативність роботи закладів освіти у нових умовах тощо. 

Останній приклад «ефекту стоноги» в освіті перехід до 12-річного навчання в школі, який так і не відбувся попри десятилітню марну працю.

4. Ментальні граблі як творче впровадження у шкільну реальність відомого армійського принципу: «Мені не потрібно , щоб ти це зробив. Мені потрібно , щоб ти, гад, помучився!». Девізом такого підходу до реформування освіти можуть стати слова: важко, щось змінювати нічого не змінюючи, але ми будемо! 

  • Обходячи розкладені граблі - ти втрачаєш дорогоцінний ДОСВІД !!! 

Однією з причин того, що ми знову і знову наступаємо на ментальні граблі є тунельне бачення.Зрештою результатом «часткових реформ» виходить: ні те, ні се.  Постійно підтверджується стара істина про те, що не можна бути «трішки вагітною» та про те, що «удосконалення поганого робить стан справ ще гіршим»... Та знову і знову ми з упертістю вартою кращого застосування наступаємо і наступаємо на «граблі».

Тунельне бачення призводить до того, що із переліку сфер в освіті, котрі мали б підпасти під реформування, випадає ціла низка надзвичайно важливих секторів. Наприклад, не відчувається ані найменших зусиль спрямованих на те, щоб демонополізувати сферу навчального книговидання. 

5. Ставлення до точки зору професіоналів за принципом «Шаман, однако!».

Йде мужик лісом і бачить: сидить на великій гілці ... хм ... представник народів Півночі й пиляє ту гілку.

- Що ти робиш? - запитує мужик - Впадеш!

Йди своєю дорогою, однако! - відповідає представник народів Півночі

Ну, мужик і пішов. А через півхвилини гілка обламалась. Подивився йому вслід представник народів Півночі з повагою сказав: Шаман, однако! 

Таке ставлення я відчував на собі у період 2006-2009 років, коли працював консультантом з удосконалення навчального процесу Директорату програм розвитку освіти Міністерства освіти і науки України. Мені як керівнику компоненту “Удосконалення навчального процесу” проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», постійно доводилось дратувати кураторів проекту від МОН своєю професійною точкою зору. Згадую, як під час місії Світового банку(за їх кошти здійснювався проект) йшов на «амбразуру», щоб переконати і наших і їхніх чиновників у необхідності раціональних механізмів конкурсного відбору загальноосвітніх навчальних закладів, які мали отримати кошти на реалізацію планів інноваційного розвитку. Та у високопосадовця з МОН, який на той момент вів проект, виникла інша ідея: за рахунок коштів «на інновації» збудувати в кожній області по басейну. «Басейни теж потрібні в школах, але при чому тут інновації?! Ми що у цих басейнах проведемо апробацію якоїсь нової педтехнологію викладання якогось предмету в процесі синхронного плавання?!», - публічно обурювався я. Після засідання МОНівський чиновник рангом нижче проводив зі мною роз’яснювальну роботу: «Як Ви могли в присутності американців висміювати позицію САМОГО заступника міністра!!!!????». Я тоді делікатно пояснив йому різницю між чиновником, який у будь-якому випадку каже «Єсть!» і консультантом, якому платять гроші за те, що він за будь-яких обставин відстоює свою професійну позицію. Окрім цього попередив, що у випадку наполягання на непрофесійних підходах цей напрямок взагалі закриють. На жаль, так і сталось, тож наші школи не отримали фінансової підтримки на реалізацію інноваційних проектів. Мені ж, щоправда, без особливої поваги, сказали: накаркав! 

6. Регулювання повітря як « блакитна мрія» бюрократа

Будь-яка бюрократія прагне щось регулювати. Якщо об’єктів регулювання бракує, їх можна придумати. Наприклад, світова бюрократія починаючи з 1997 року активно взялась за «регулювання повітря» мотивуючи це необхідністю боротьби з глобальним потеплінням. Отримати таке право можна було лише у випадку, якщо буде доведено, що

• глобальне потепління є,

• що воно шкідливе, 

• що його можна регулювати.

Звісно ж і самі бюрократи та вчені, які отримали відповідні гранти на вивчення глобального потепління, довели нам, що воно є, воно шкідливе і його можна регулювати.

Наша ж освітня бюрократія вважає, що навіть в епоху інформаційного вибуху і миттєвого старіння знань можна визначати зверху зміст освіти кожного учня. Причому робити це ще до того як дитина переступила поріг школи й на увесь період її навчання. Навіщо перейматись тим, що такий спосіб регулювання змісту освіти призводить до хронічного перевантаження учнів. Немає чого турбуватись, що 90% учнів не спроможні опанувати ці програми і йде зі школи з навченою безпорадністю. Не важливо, що вчителі так і не навчились самостійно складати навчальні плани з тим, щоб індивідуалізувати навчальний процес… Головне, що чиновникам забезпечено можливість регулювання нашого освітянського «повітря» - змісту освіти.

Можна привести сотні інших прикладів надмірної зарегульованості шкільного життя.

До того часу поки школа залишатиметься надлишково керованою організацією, вона не матиме достатнього простору для розвитку. Тож, МОН і місцеві управління освіти якомога скоріше мають відмовитись від виконання ролі «великого брата» і натомість опанувати роль великого спостерігача. На жаль, зараз ми опинилися у ситуації, коли, якщо перефразувати фразу вождя світового пролетаріату про революційну ситуацію, «верхи» не можуть управляти по-новому. Утім, революції в українській освіті не буде, бо «низи» зараз «можуть жити по-старому», взявши на озброєння гасло: «А нам все одно!».

7. Не з`їм, так понадкушую як основний інстинкт освітньої бюрократії, який проривається у процесі  взаємодії з освітянськими «польовими командирами» та (не)рядовими вчителями.

            Я не згідний з математикою. Вважаю, що сума нулів – грізна цифра

                                                       Станіслав Єжи Лец 

«Сума нулів» сконцентрована в тій чи іншій освітянській конторі може не тільки понадкушувати всіх(«щоб знали!»), а і «з’їсти», причому «без солі» будь-якого прогресивного директора школи. Це чи не єдиний доступний «нулям» спосіб самоствердження. До того ж саме так можна і стимулювати потік «вдячності» від щойно«понадкушуваних».

 

Прагнення «понадкушувати» чи «нагнути» всіх іноді має несподівані причини. Не хочу ображати своїх колег, наводячи приклади із сфери освіти. Давайте посміємось над уже класичним прикладом з армійської бувальщини.

У 1980-х роках Великобританія поставляла Сирії винищувачі «Харрієр». Під час доставки однієї з партій літаки посадили на ніч на Кіпрі. Один з солдатів, який охороняв винищувачі, вирішив підтягнутися на радарі, виконаному у формі голки й розміщеному на носі винищувача. Радар вартістю 20 мільйонів фунтів не витримав навантаження і зігнувся на 90 градусів. У паніці рядовий вирішив зігнути носи всім іншим літакам, щоб начальство подумало, що так і повинно бути.

Джерело: Geoffrey Regan. Book of Military Blunders.

8.Ефект флюгера в освітньому менеджменті.

Не флюгер змінює свій напрямок, а вітер. 

Беноа-Камілл Демулен

«Героєм нашого часу» в освіті є людина-флюгер: сьогодні підіграв одному, завтра іншому. У мене є знайомий директор школи, який встиг побувати у п’яти партіях, змінюючи їх по мірі того як та чи інша партія ставали «керівною і спрямовуючою силою» у масштабі рідного міста. Програмні засади цих партій у сфері освіти його не цікавили, він діяв виключно на основі філософії флюгера: хочеш жити, умій крутитись.

Людина флюгер підвладна вітру, а не собі, куди вітер подує, туди вона й повернеться. Проблема не в тому, що такі люди в освіті є. Проблема в тому, що у нас явно забагато тих, хто тримає "ніс за вітром", чинить відповідно до впливів ззовні. Проблема в тому, що директорських кріслах домінують люди, які змінюють своє рішення в жорсткій залежності від випадкових змін ситуації і потоків інформації зверху. У таких умовах не доводиться серйозно говорити освітню політику чи хоча б про бачення перспективи розвитку освітньої системи країни(регіону, міста, окремого навчального закладу).

Яскравий приклад ефекту флюгера демонструють ті люди, які на початку 2000-х робили загальний «одобрямс» рішенню МОН про перехід на 12-річку, після того як при Табачнику зверху дали задній хід цій «новації» почали не менш дружно кричати: «Правильное решение!». Зараз вони знову підтримують 12-річку. Звісно, і тоді і зараз у цьому хорі тонуть голоси окремих нонконформістів, чию професійну точку зору знову не почують ті, хто приймає рішення.

9. Сподівання на можливість досягнення ефекту барона Мюнхгаузена

 

Намагання витягнути себе за чуба із болота, за прикладом барона Мюнхгаузена, є марною працею. Досвід попередніх реформ в освіті у будь-якій країні показує, що радикально змінити щось із середини системи - неможливо. Тож, реформування освіти є завданням не тільки і не стільки завданням управлінських структур різного рівня(з чиновників, як правило, виходять  погані реформатори), директорів шкіл чи працівників освіти разом узятих, а й усього суспільства. Ось чому потрібна педагогізація громадськості, утвердження громадсько-державної моделі управління освітою, можливість грати активну роль для всіх учасників освітнього процесу ... 

28 серпня2004 року, у Москві, біля станції метро «Молодёжная», була встановлена скульптура, присвячена епізоду, в якому барон витягує себе за чуба з болота разом із конем. Мабуть, не випадковим є те, що на пострадянському просторі саме так полюбляють зображати знаменитого барона. На його ж батьківщині в Німеччині віддають перевагу іншому зображенню(на ядрі). Див. малюнок на сайті рідного міста барона Мюнхгаузена Боденвердера http://www.muenchhausenland.de 

10. «Хорошими делами прославиться нельзя»

Старуха Шапокляк з мультфільму «Чебурашка й крокодил Гена» застерігала:

«Кто людям помогает - тот тратит время зря.
Хорошими делами прославиться нельзя».

Кілька років тому напередодні 1 вересня потрапив на телешоу Андрія Кулікова(канал ICTV). «Гвоздем программы» на ньому став сюжет про дикунську поведінку учнів на уроці початкової військової підготовки. Як згодом з’ясувалось, на момент виходу в ефір цей страшенно хворий вчитель вже помер.

Запитував тоді у журналістів: навіщо ви це робите, невже слід починати передсвяткову передачу з «чорнухи»? Вони чесно відповідали: нам потрібно чимось ошелешити глядача, потрібна якась сенсація…

Звісно, мова йде про увагу ЗМІ та про публічний резонанс, який вони здатні здійняти навколо тих чи інших подій в освітній сфері. У цьому випадку негатив дійсно відразу ж привертає увагу та активно поширюється. Усе ж те, що ми тихо від чистого серця робимо заради дітей, може і не принесе нам гучної слави й нагород, але «аз воздасться». І добрим словом коли не коли згадають наші випускники та і сам будеш втішений, що не даремно працював.

11.Та отож!

(Неадекватність рівня осмислення проблем та управлінських рішень реаліям часу). 

- Куме! А що це ви робите у мене в льосi?
- Так упав.
- А нiс чого у сметанi?
- Та отож.
 

На жаль, глибина аналізу  процесів, які відбуваються в освітній сфері України часто знаходиться на рівні відомої фрази: «вітер з’являється тому, що гілки дерев ворушаться». Наприклад, ми звикли пояснювати усі наші негаразди однією причиною: немає грошей! Коли ж гроші(комп’ютери, нові підручники тощо) з’являються, а нічого на краще не змінюється, доводиться пересвідчуватись що саме про нас казав свою відому фразу ще один популярний персонаж мультфільмів Кіт Матроскін: « У нас средств хватает, у нас ума не хватает». 

Не навчилися ми враховувати й загальновідоме застереження Менкена: на кожну складну проблему завжди існує проста відповідь, але вона є помилковою.

Складається парадоксальна ситуація: перед освітою нового тисячоліття стоять неймовірно складні виклики, а переважна більшість тих, хто біля освітянського керма, цими викликами не цікавиться. Вони живуть у примітивізованому світі, де проблем сучасної освіти просто не існує, чи це принаймні не їх проблеми. Підготовка до нового опалювального сезону, вибори до місцевих органів влади, виплата зарплати, - ось це пріоритет для будь-якого місцевого начальника. І не треба нам морочити голову інформаційними та комунікаційними технологіям, якщо ще кілька років тому «ми завершили комп’ютеризацію шкіл району»(тобто в кожній школі тепер є комп’ютери)!

12.«Меня затянула опасная трясина…»

Неможливо двічі увійти в одну і ту ж річку, але, якщо це болото… тоді запросто. Педагогічне болото досить швидко затягує будь-кого, але «топить» лише декого…

Дмитро Корчинський пише: «ти можеш піднятися на найвищу гору, якщо ти в горах, але в болоті ти можеш піднятися лише на поверхню, де всі - на одному рівні. Їх тягнуть за ноги й топлять ті, хто хочуть на поверхню…

Суть болота не в тому, що воно тхне, а в тому, що воно гомогенне. І воно консервує себе саме». Див.: http://obozrevatel.com/news/2007/12/6/205152.htm

Звісно, «кожен кулик своє болото вихваляє». Звідси й особлива схильність до показухи саме в освіті. Це чи не єдиний спосіб зовнішнього маскування невтішних внутрішніх реалій. Звідси й «жабодавство» як професійна хвороба вчителів.

Парадокс ситуації в тому, що «життя на болоті» цілком влаштовує абсолютну більшість його «аборигенів». Більше того до їх табору починають активно прибувати ті, хто тягнеться саме до такого життя. Не даремно ж кажуть: «Свиня завжди болото знайде». Освітянське болото справді затягує і практично не залишає шансу для тих, у кого душа як у героя ще одного відомого мультфільму, співає:

«Эх, жизнь моя жестянка,

                                                                     Да ну её в болото

                                                                    Живу я как поганка,

                                                            А мне летать,

А мне летать,

        А мне летать охота!».

13.Ефект підгнилих яблук

Приклад того як неправильно вибраний алгоритм дій негативно впливає на якість життя приводить Михайло Чухран:

«Истинний русин , зобравши у керті яблока, через місяць зачинат їх перебирати, та котрі мало пудгнили, убере лупити та їсти, а майздорові лишит лежати у пивници. Через місяць исе ся повторят - погнилі їсти, а здорові ще най полежат.

Пак через місяць назад така же процедура, пак ище раз...

Таким образом, маючи повно здоровых файных яблок, наш челядник цілу зиму хоснує погниляча, та сам ся у глубині душі чудує - што в сих яблоках доброго, што так їх другі хвалят?».

Можна навести масу прикладів дії ефекту підгнилих яблук в освіті.

Наприклад, усі чудово розуміють, що саме організація навчального процесу є головним у роботі будь-якої школи. Звісно, є розклад уроків чи графік реалізації якогось навчального проекту, але… постійно з'являються якісь термінові справи (нікому не потрібні конкурси, огляди, вимоги подати той чи інший звіт чи статистичні дані). Тому навчання завжди посувають на потім.

Ефект підгнилих яблук відбувається і тоді, коли здійснення головного завдання школи(розвиток індивідуальності дитини) розбивається на виконання проміжних завдань(дитині пропонується засвоєння набору навчальних дисциплін), а в процесі викладання тих чи інших предметів «втрачається» головне завдання. Виконавці проміжних завдань(вчителі-предметники) діють так ніби не існує головного завдання(учень має будь-якою ціною опанувати зміст саме цього предмету, часто на шкоду індивідуальному розвиткові). 

У класі вчитель, як правило, орієнтується на (по)середнього учня, а дві інші категорії учнів («сильні» і «слабкі») випадають із навчального процесу. Вони змушені звертатись до послуг репетиторів і додатково вчитись у позаурочний час.

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування. 

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!

07.10.2016
Віктор Громовий
*
Поделиться

Оставьте комментарий

Через сайт
Через Вконтакте
Через Фейсбук

Комментарии  

Автор: Баранннікова
Опубликовано 22.10.2016 в 10:53
Супер... Спасибо за материалы и идеи (взгляд "перевернутого класса").
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews