Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

ЯК НЕ ВБИТИ ПАСІОНАРІЯ?

Автор:
Катерина Крутій
Опубліковано
15.10.2018

Трохи теорії про пасіонаріїв

Причиною багатьох негараздів розвитку сучасної дитини психологи й педагоги називають пасивність, небажання брати на себе роль організатора, лідера. Дефіцит активності, спілкування деформує процес соціалізації особистості вже в дошкільному віці. Така дитина уникає контактів, у неї проявляється схильність до самотності. Найбільш відчутно пасивність особистості виявляє себе у старшому дошкільному віці через низький рівень взаємопов’язаності емоційних і вербальних реакцій. Будь-яка активність, неважливо, в якій дитячій діяльності, викликає у таких дошкільників тривогу, оскільки  доведеться проявляти себе, бути поміченим,  отже, якщо є можливість, дитина цього уникає. Пасивність дошкільників згодом трансформується в сором’язливість, боязкість, замкнутість, відчуженість, які виникають спочатку як емоційна реакція, або як психологічний захист, потім стають стереотипною стратегією поведінки.

Упровадивши в середині ХХ ст. термін «пасіонарність», Л. Гумільов пасіонарну особистість характеризував як цілеспрямовану, вольову, діяльнісну. Вона готова віддати своє життя за ідею, за досягнення мети. Пасіонарність (у широкому значенні), на думку вченого, це – інтегративна характеристика особистості, якості якої спрямовані на вдосконалення себе і суспільства, базуються на особистісній активності людини та мають соціальну значущість: цілеспрямованість, здатність до подолання перешкод і до наднапруження, компліментарність, лідерство, адаптивність, розвинена інтуїція, конструктивна агресивність і зріла емоційність [2, 266]. Проте цілком природно, що з часом значення поняття «пасіонарність» трансформувалося. У свідомості людей воно тепер означає не зовсім те, що мав на увазі свого часу Л. Гумільов.

Широке визначення цього терміна дають сучасні словники іншомовних слів, а саме: пасіонарний (від лат. рassio – страждання і навіть пасивність, але також афект, пристрасть) – той, хто володіє підвищеною активністю, пристрасністю, тоді як пасіонарій – активна людина, яка має значну внутрішню енергію. Однокореневі слова в європейських мовах різняться смисловими відтінками. Англійці привнесли в розуміння пасіонарності новий зміст: для них passion – це спалах гніву, вибух почуттів; у поляків це – лють, сказ; passionant румунською – це людина, здатна захопити, для голландців, данців, німців, шведів passion – лише захоплення. Щодо української мови, то латинському passio найкращий відповідник – пристрасть. У повсякденному широкому вживанні так називають будь-яке сильне бажання і навіть слабкий потяг.

Отже, етимологія зазначеного терміна, який має багатозначний і різноплановий зміст, продовжує уточнюватись. Це поняття свого часу спричинило значну хвилю різноманітних реакцій у науковому світі: від захоплення до жорсткої критики. Зауважу, що й до сьогодні тлумачення терміна має різні варіанти. Попри те, ученими не потрактовано поняття «пасіонарність дитини», хоча саме від підходів до розвитку пасіонарних якостей вихованців залежить їх майбутнє.

Про войовничий інстинкт українських дітей

Ще до появи терміна «пасіонарність» у науковому обігу вчені описували тип дитини дошкільного віку, якій притаманні войовничий інстинкт, і обґрунтовували способи впливу на неї. Зокрема, С. Русова застерігала дорослих від неправильного застосування методів дисципліни: «Вихователь ніколи не мусить ставати на прю зі своїм учнем, а мусить знаходити шляхетні напрямки, куди повертати той лишок сил, який з’являється в цьому інстинктові, аби він не перетворився на грубе насильство та вередування [8, с. 42]. Отже, С. Русова пише про інстинкт боротьби, використовуючи термін «ставати на прю» у значенні – вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь. І далі авторка наголошує: «Діти родяться з природними нахилами до активності» [10, c. 140], «дитина є діяльнісно-засвоююча, творча особистість» [10, с. 60]. Перечитуючи актуальні й нині роботи С. Русової, знаходимо цікавий вираз «войовничий нахил». Ось так українська просвітниця пояснює свою думку: «Ми не мусимо пригноблювати нахилу войовничого, але мусимо давати йому напрямок, відповідний потребам нашого сучасного стану розвитку...» [10, с. 16], «усе життя є боротьба – для боротьби наші діти мусять бути підготовлені, і виховання має зробити дітей дужими, смілими, а головне – виховання має намітити дітям ті мети, заради яких вони мусять боротися [10, с. 17].

І на останок, як твердження: «…ми не маємо права присипляти войовничого інстинкту в наших дітях, але мусимо цей жвавий, життєвий інстинкт викохати на добру мету, навчити наших дітей направляти його на поліпшення добробуту нашого громадянства, на культурний, економічний розвиток нашого народу, нашого краю [10, с. 18].

В історії України функцію пасіонарної особистості завжди виконувала жінка-матір, стверджує О. Ярошинська, оскільки «вона має підвищений потяг до дії (пасіонарії), спрямовуючи свою енергію на досягнення основної мети − збереження та відродження нації, а життєздатна нація зберігає себе в родині» [15, с. 14].

Пасіонарій чи дитина з «синдромом дефіциту уваги та гіперактивності»?

На основі аналізу енциклопедичних, довідкових видань і наукових праць пропоную робоче визначення терміну:

пасіонарність дитини - це комплекс особистісних якостей (енергійність, ініціативність, упертість, внутрішнє непереборне прагнення до активності), які забезпечують їй домінування в групі, здатність до спілкування з позиції борця й переможця, до реалізації нестандартного стилю поведінки у грі, під час спеціально організованої або самостійної діяльності.

В умовах зниження активності особистості науковці та педагогічні працівники все більше уваги приділяють вихованню дітей, котрим притаманні пасіонарні якості, які є яскравою протилежністю пасивним дітям. Проте вони потребують не менше уваги під час освітнього процесу, оскільки від спрямованості виховних впливів фахівців освіти, інтеграції їх зусиль з батьками залежить, ким стане дитина: керівником, провідником, будівничим чи бунтарем, руйнівником, радикалом; творцем системи чи її гвинтиком.

Зазначу, що відповідно до теорії Льва Гумільова, у великій вибірці частка пасіонаріїв буде складати таку пропорцію 15:75:15. У контексті проблематики статті, припускаємо, що 15 % - це пасіонарні (наденергійні) діти, 75 % - персистентні (помірно енергійні, гармонійні), 15 % - субпасіонарні (енергодефіцитні).

Класики педагогіки, сучасні вчені доводять важливість збереження в дітей пасіонарних якостей, отже, необхідно науково обґрунтовувати та запроваджувати інноваційні форми й методи виховання таких дітей.

Як тут не пригадати слова пісні Володимира Висоцького про «відсутність вожаків»? Де ж ми втрачаємо майбутніх керманичів? Чи не є саме ми, дорослі, тими освітніми інквізиторами, які «зачищають» усіх невгамовних, незручних і просто гіпер енергійних дітей, роблячи їх слухняними гвинтиками системи? Чому дивуємося, що немає кому очолити організацію, установу, заклад, а згодом - нашу країну? А відповідь на поверхні – ми навіть не вкручуємо «гвинтики», ми їх забиваємо як цвяхи й хочемо надалі скористатись виготовленою власними руками річчю. А вона розсипається, тому що порушена технологія виготовлення від початку – гвинти молотком не забивають!

Отже, виникає питання, а чи не є психолого-педагогічний вплив пасіонарним поштовхом у розвитку окремої дитини, щоб допомогти їй зберегти свої лідерські якості ще в дитинстві?

У практиці роботи часто відбувається навпаки: пасіонарність намагаються трансформувати в керованість, дисциплінованість, а то й «полікувати».

Передусім, пригадаймо, як часто-густо в планах освітньої роботи з дітьми або вихователь, або вчитель початкової школи робить такий запис: «Виховувати дисциплінованість у дітей». На запитання, що таке «дисциплінованість», у кращому випадку, можна отримати таку відповідь: «сидіти тихо, не рухатись, ручки скласти на колінках/на парті, слухати вихователя/вчителя, бути спокійним».

З давніх-давен слово disciplina (з лат. - навчання, виховання, школа) використовувалось у значенні покарання рабів бичем, батогом, різками або палкою. Була навіть різноманітність покарання – «disciplina sursum» - верхнє покарання, тобто бичування плечей, спини, грудей, а також - «disciplina seorsum» - нижнє покарання, бичування того, що знаходиться нижче спини. У сучасному значенні термін «дисципліна» використовується дуже широко, іноді навіть і занадто. Ось чому педагогові слід передусім для самого себе визначити, що таке дисципліна і як дисциплінованість виформовується в дитини.

Нагадаю положення Закону України «Про охорону дитинства» стаття 10. «Право на захист від усіх форм насильства», а саме:

«Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини».

Спробуйте уявити такого собі Петрика П’яточкина, у якого «шило в дупці», і в якого намагаються саме на занятті/уроці виховати дисциплінованість? То які успіхи у вихованні?

Енергійність, цікавість до довкілля, активність у рухах можуть стати підставою, щоб некваліфікований психолог чи невропатолог встановив діагноз СДУГ – «синдром дефіциту уваги та гіперактивності». Якщо уважно вчитатися в діагностичні показники для встановлення цього «діагнозу», стає моторошно [6, с. 10].

Так, для психологів активно пропонується встановити СДУГ, якщо дитина: сидячи на стільці, крутиться; часто встає зі свого місця на занятті, під час уроків або в інших ситуаціях, коли потрібно залишатися на місці; проявляє безцільну рухову активність: бігає, крутиться, намагається кудись залізти, причому в таких ситуаціях, коли це неприйнятно; зазвичай, не може тихо, спокійно грати або займатися чим-небудь на дозвіллі; часто перебуває в постійному русі й поводиться так, «ніби до неї прикріпили мотор»; часто буває балакучою; часто відповідає на запитання не замислюючись, не вислухавши їх до кінця; зазвичай не може чекати своєї черги в різних ситуаціях; часто заважає іншим, пристає до навколишніх(наприклад, втручається в розмови або ігри); під час сну розкривається, весь час ворушиться, збиває простирадло, скидає на підлогу ковдру...

Сподіваюсь, що в дорослих достатньо професійної та життєвої мудрості, щоб визнати: ці показники присутні майже в кожної фізично здорової, розвиненої, активної дитини. Орієнтуватись на такий діагностичний матеріал не можна, а тим більше – ставити позначку «СДУГ» [6, с. 11].

Пропонуємо адаптований нами діагностичний інструментарій щодо з’ясування схильності до прояву пасіонарності дошкільника. У грі пасіонарні (наденергійні) діти демонструють активну діяльність, часту зміну пози, жестикуляції, високу силу голосу, використання міміки; яскраві емоції, що демонструють пристрасність, оптимізм; превалювання в мовленні «пасіонарних слів» (в основному дієслів руху, напрямку і займенника «Я»); персистентні (помірно енергійні) – помірну активність, можливість довго перебувати в одному положенні та грати на самоті, одноманітність ігри, супровід мовлення врівноваженими інтонаціями, обмеженої мімікою, жестикуляцією; емоційну стриманість, підвищення емоційного фону в особистісно значущих ситуаціях, сором’язливість; переважання персистентних слів (в основному іменники й дієслова помірної активності, використання займенника «Ми»); субпасіонарні (енергодефіцитні) проявляють метушливість, малорухливість, бездіяльність; грають тільки в групі з ініціативи інших дітей; ледве чутно силу голосу, збіднена жестикуляція і міміка; інфантильні емоції (задоволення як радість і незадоволення як плач), байдужість, апатія, прояв тривожності, песимізму; переважання субпасіонарних слів (в основному іменників з прикметниками або похідними від прикметників у вигляді прислівників «нудно», «нецікаво» тощо, використання займенника «Вони») [3, с. 111].

У мовленні пасіонарних дітей зафіксовано превалювання таких іменників, дієслів, прикметників, займенників: битва, веселощі, герой, дурощі, любов, перемога, поміч, посланець, радощі, слово, справа, удар, удача, хитрощі; віднайти, зібрати, кликати, переконати, перемогти, придумати, примушувати, принижувати, присвоювати, страждати; активний, бойовий, вольовий, діловий, захоплюючий, пристрасний, цікавий, червоний; «Я». У персистентних дітей – батьки, дім, допомога, друзі, здоров’я, праця, сім’я, терпіння; грати, гуляти, захищати, намагатись, об’єднатись, просити, учити; зелений, коричневий, надійний, працелюбний, синій, спокійний, турботливий; «Ми». Мовлення субпасіонарних дошкільників рясніло такими словами: відпочинок, відпустка, втома, їжа, лінь, перерва, пожертва, спокій, плач, сон, страх; боятись, відвертатись, відпочивати, лежати, піти, спати, ховатись, чекати; брудний, нудний, похмурий, сірий, тривожний, хворий, хмурий, чорний; «Вони».

Персистентні діти можуть правильно виконати дію, запропоновану дорослим, самостійно виправити помилки. У них існує вибірковий самоконтроль, вже сформована самооцінка: уміння адекватно й аргументовано пояснити свою помилку. У пасіонарних дітей відзначається негайне, правильне, самостійне виправлення помилки під час виконання певної дії. Оцінно-контрольні дії сформовані, є неусвідомлений самоконтроль і самооцінка.

Отже, пасіонарність діагностується шляхом виявлення в мовленні більшої кількості слів, відповідних пасіонарній особистості, а також підкріплюється аналізом ігрової діяльності та проявам емоцій у дитини. Пасіонарні діти активні, життєрадісні, рухливі, енергійні, допитливі, емоційні [6, с. 12].

Аналіз результатів діагностики засвідчує необхідність добору таких форм і методів виховання дітей, які були б ефективними водночас у вихованні пасіонарних, субпасіонарних та персистентних дітей.

На перший погляд, таке завдання виконати неможливо, особливо, в умовах перевантаженості груп у закладах освіти (понад 30 дітей). Педагогові складно організувати взаємодію з великим дитячим колективом, забезпечивши при цьому індивідуальний підхід до кожного. У нього може виникнути бажання дисциплінувати дітей будь-якими методами й засобами (окрик, осуд, розмова з батьками, покарання через місце у кутку тощо).

Доцільно у виховній роботі спиратися на приклад казкового героя, чи мультиплікаційного фільму щодо того, як зберегти індивідуальність, невичерпну енергію і при цьому залишатися улюбленцем дітей та дорослих.

На жаль, суперечливо сприймаються перетворення Петрика П’яточкіна з мультфільму «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» (Київнаукфільм, 1985, режисер Олександр Вікен) з невгамовної й винахідливої, жвавої й енергійної дитини, що живе в радісному й безжурному дитячому світі, у дисциплінованого вихованця. До поринання у сон і після нього – це наче два різні маляти.

Спочатку можна споглядати Петрика як каталізатора змін. З його приходом у дитсадок спокійних дітей ніби хтось підмінив, появився лідер, за яким потягнулися діти. Вони вважають Петрика своїм «ватажком» і повторюють усі капості за ним. Виховательці важко впоратися з малюком. Успішним виявляється прийом порахувати слоників перед сном. Прокинувшись, Петрик стає іншою дитиною. Але як поводитиметься далі, який імпульс для розвитку отримає його енергійність, такої відповіді автори мультиплікаційного фільму не дають.

На жаль, кінематограф не створив дитячого фільму про пасіонарного дошкільника, який діє і робить добрі справи; хоч і створює проблеми старшим, проте позитивні результати його вчинків домінують.

Виникає запитання, а чи є на цю тему дитяча література? Одна з небагатьох – Олександра Виженка «Історія запорізьких козаків для веселих дітлахів». Зважаючи на дослідження І. Стороженка про пасіонарність як джерело виникнення українського козацтва в аспекті етногенезу [11], книга О. Виженка викликає інтерес у вихователів, батьків, що виховують активну дитину-лідера. Вона адресована дітям 5–10 років. Залишається сподіватися, що книг і мультиплікаційних фільмів, доступних для сприйняття дошкільниками та молодшими школярами, про рухливих, ініціативних дітей, які здатні свій потенціал реалізувати у конструктивній діяльності, створюватиметься більше.

А зараз у цьому контексті необхідно покладатися на педагогів, фахівців освіти, які розробляють та використовують інноваційні форми й методи впливу на дитячий колектив, зокрема й на дітей з пасіонарними якостями.

Передусім це метод взаємодії «від серця до серця», який передбачає проникнення в сутність дитини, утвердження у взаємостосунках мудрості й добра [13, c. 59]. Лише в атмосфері любові можна керувати збереженням і розвитком пасіонарних якостей та регулювати (звичайно, не присипляти) активність і енергійність. Звичайно, залишати ситуацію на самоплив – хай майбутній лідер робить все, що хоче – не можна: з раннього дитинства треба формувати повагу до порядку. Необхідно її нестримну енергію спрямовувати в ціннісну діяльність. Добираючи способи впливу на дитину, дотримуватися гармонії її інтересів і колективу. Необхідно спонукати творити добрі справи для батьків, для однолітків, зважати на їх потреби.

Зберегти лідерські задатки в дитини й пасіонарні якості особистості дає змогу ігрова діяльність (у всіх її формах і проявах).

Відомо, що дитина, яка вдосталь не награлася (вислів психологів – «не дограла в дитинстві»), у подальшому дорослому житті залишається інфантильним. Для нього доросле серйозне життя є як би продовженням дитячих ігор. Такий дорослий легковажний, безвідповідальний як до своєї долі, так і до долі навколишніх людей. Він ніби вважає, що будь-яку ситуацію в житті можна, як і в грі, «переграти», почати заново.

Перспективним напрямом роботи є впровадження педагогіки забави, яка успішно розвивається в країнах ЄС і набуває розповсюдженості в закладах освіти України [17]. Її особливістю є використання численних засобів самовираження. Дитина реалізовує своє прагнення до активності в ігрових і сюжетних танцях, рухах, музиці, що супроводжуються акцентуванням уваги педагога на успіхах дитини. Він «із керівника, що має позицію стояти над дітьми, вивищуватися над ними, бачити все й віддавати розпорядження, перетворюється на друга дитини, помічника в житті» [14, с. 21].

Дати напрям «войовничому нахилу» дитинства

Ще однією формою розвитку пасіонарних якостей є експериментування. Недарма за активністю в ігровій діяльності дитини психологи пропонують прогнозувати майбутню трудову діяльність дорослої людини. На нашу думку, заняття пізнавально-дослідницькою діяльністю (освітні ситуації, подорожі) дають змогу також розширити практичні знання дітей з експериментування, конкретизувати їх, отримати дитині той чи інший досвід спілкування з довкіллям. Отже, в ігровій діяльності та експериментуванні в дошкільників закладаються основи діяльнісної пасіонарності.

Варто впроваджувати також педагогіку переживань, засновником якої є німецький діяч К. Хахн [16]. Центральне поняття такої педагогіки – досвід. Досвід – це те, що людина переживає сама, він індивідуальний і не залежить від впливів інших. Це суб’єктивна, особиста подія в житті людини. Водночасдосвід є тим багажем особистості, який вона отримує від зустрічі з реальністю. Завдання педагога — познайомити дитину зі Всесвітом, дати їй можливість зустрітися з незнайомим, невідомим, а те, який сенс, яке забарвлення отримає досвід у внутрішньому світі дитини, залежить тільки від неї самої. Це приватна сфера, втручатися в яку педагог не має права.

Педагогіка переживань базується на наступних підходах:

  • дитина, у більшості випадків, має все робити сама, отримуючи безпосередній прямий досвід;
  • проблемні ситуації мають бути реальними, а не штучними (якщо приготування обіду, то зі справжніх продуктів, на цій плиті; багаття – у лісі; скелі – у горах);
  • дитина має отримати досвід взаємодії як із природою, так і з суспільством.

Для досягнення результату вона мусить навчитися співпрацювати з іншими людьми; досвід спілкування з природою має бути як незвичайним (екстремальним, екзотичним), так і повсякденним, тобто дитина може навчитися жити в різноманітному світі; отримання досвіду має бути добровільним. Дитина сама визначає, хоче вона отримати той або інший досвід чи ні; буде ризикувати чи ні; має бути право вибору.

Висновки

Пасіонарність як сукупність якостей особистості, що забезпечують її активну життєву позицію, не можна пригнічувати, а цілеспрямовано розвивати з раннього віку: необхідно надати дитині змогу спробувати себе в різних галузях: побути співаком, артистом, балериною, музикантом, науковцем, дизайнером, винахідником, але уважно стежити за тим, що дитині найбільше подобається, що виходить краще, що надає найбільшого задоволення, чим вона займається самостійно. Без фантазії, творчості й сміливості, впевненості у власних силах, самостійності, цілеспрямованості, умінні доводити свою думку ніколи не буде справжніх відкриттів, ніколи не розвинеться значна внутрішня енергія – активність.

Відтак бачу актуальними наступні корективи змісту освітньої діяльності з дітьми, які мають активну життєву енергію, є лідерами і можуть вестиза собою однолітків:

1.Виявити захоплення, щоб дитина з підвищеною життєвою енергією могла все ж таки витратити цю «невичерпну» енергію.

2.Добираючи способи впливу на дитину, дотримуватися гармонії її інтересів і колективу. Необхідно спонукати творити добрі справи для батьків, для однолітків, зважати на їхні потреби.

3.Дуже чітко, коротко та однозначно ставити завдання перед дитиною, за необхідності обмежувати в часі, а після його виконання аналізувати, яких успіхів досягнуто і що не вдалося зробити.

4.На заняттях/уроках з дидактичними цілями періодично влаштовуватиперерву, давати можливість побігати, розім’ятися, зробити зарядку; доцільно також реалізовувати навчання у русі.

5.Зберегти лідерські задатки в дитини й пасіонарні якості особистості дає змогу ігрова діяльність (у всіх її формах і проявах).

6.У розвитку пасіонарних якостей дітей важливо співпрацювати з батьками, яким необхідно порадити: створити доброзичливий емоційний клімат у родині, частіше хвалити дитину за її успіхи; намагатися м’яко забороняти щось дитині (при цьому розмовляти з дитиною спокійно, не кричати), мінімізувати використання слів «ні», «не можна»; акцентувати увагу на доборі медійних засобів: дитячих мультиплікаційних фільмів без агресії, жорстокості, з гуманними вчинками героїв; книжечок і журналів, де герої творять добрі справи, де панує любов і злагода.

Отже, якщо дорослі, поруч із якими є дитина з активною життєвою енергією, пасіонарій, зможуть зберегти її нахил войовничий, будуть стимулювати ставати на прю з несправедливістю, зрадою, буллінгом, розвивати бажання захистити молодшого, слабкішого, немічного, ми будемо мати нове покоління успішних і щасливих людей. Нам, дорослим, треба виховати в дітях усвідомлення того, що їх нахил войовничий мусить служити не лише для кожного з них у боротьбі за власне життя, а головним чином для того колективу, для того народу, до якого дитина належить.

Література

1. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период / Л. Н. Гумилев. – Л. : Наука, 1990. – 279 с.

2. Гумилев Л. Н. Этносфера: история людей и историяприроды / Л. Н. Гумилев. – СПб. : Кристалл, 2002. – 578 с.

3. Зимина И. С. Психолого-педагогическая диагностика пассионарных качеств у детей / И. С.Зимина113.

4. Коваленко М. И. Пассионарность как психологический феномен / М.И.Коваленко // Психологические проблемы самореализации личности. – СПб. : Изд-во СПб ун-та, 1999. – [Электронный ресурс]. – URL: http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article13.htm.

5. Крутій К. Л. Аналіз чинників та індикаторів, що впливають на розвиток сучасних дітей та на їхню стратифікацію за категоріями / К. Крутій, Л. Зданевич // Педагогічний дискурс. – 2016. – Вип. 20. – С. 115–122.

6. Крутій К. Л. Пасіонарність як ознака життєво енергійної та активної дитини / К. Л. Крутій // Дошкільне містечко. – 2015. – № 4. – С. 7–13.

7. Макаренко А. С. Проблеми шкільного радянського виховання / Твори в семи томах. – К. : Рад. школа, 1954. – Т. 5. – С. 97–205.

8. Русова С. Нова школа соціального виховання / С. Русова // Вибрані педагогічні твори : У 2 кн. Кн. 2 / За ред. Є. І. Коваленко; упоряд., прим. Є. І. Коваленко, І. М. Пінчук. – К. : Либідь, 1997. – С. 16–104.

9. Сапрыгина Н. В. Пассионарность как индивидуально-психологическая характеристика личности / Н. В. Сапрыгина // Наука і освіта. – 2015. – № 11–12. – С. 74 –78.

10. Софія Русова : з маловідомого і невідомого : трилогія. – Частина 1. «Несторка української педагогічної літератури...» / Упоряд. О. Джус, 3. Нагачевська. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. –456 с.

11. Стороженко І. Пасіонарність – джерело виникнення українського козацтва в аспекті етногенезу / І. Стороженко // Військово-історичний альманах. – 2013. – Ч. 1–2 (25–26). – С 3–9.

12. Фрумкин К.Г. Пассионарность : приключения одной идеи / К.Г. Фрумкин. – М. : Изд-во ЛКИ, 2008. – 224 с.

13. Янкович О. І. Метод взаємодії «від серця до серця» в українській та зарубіжній педагогіці /О.І.Янкович, І.І.Янкович // Таврійський вісник освіти. – 2016. – 1(53). – С. 56–59.

14. Янкович О. І. Педагогіка забави в теорії і практиці початкової та дошкільної освіти України й Польщі / О. І. Янкович // Педагогічний альманах : збірник наукових праць / редкол. В. В. Кузьменко (голова) та ін. – Херсон : КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2017. – Вип. 36. – C. 19–24.

15. Ярошинська О. О. Розвиток поглядів на інститут батьківства в історії української етнопедагогіки : автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / О. О. Ярошинська. – К., 2005. – 19 с.

16. Hahn K. Reform mit Augenmaß. Ausgewählte Schriften eines Politikers und Pädagogen / von Michael Knoll ; Kurt Hahn. Verlag Klett-Cotta, Stuttgart, 1998. P. 15–29.

17. Pedagogika zabawy w edukacji kulturalnej : pod. red. Elżbiety Kędzior Niczyporuk. – Lublin : Wydawnictwo KLANZA, 2006. – 242 s.

Катерина Крутій, доктор пед. наук, професор кафедри дошкільної та початкової освіти Вінницького державного педагогічного університету іменіМихайла Коцюбинського

ЯК НЕ ВБИТИ ПАСІОНАРІЯ?
ЯК НЕ ВБИТИ ПАСІОНАРІЯ?

Трохи теорії про пасіонаріїв

Причиною багатьох негараздів розвитку сучасної дитини психологи й педагоги називають пасивність, небажання брати на себе роль організатора, лідера. Дефіцит активності, спілкування деформує процес соціалізації особистості вже в дошкільному віці. Така дитина уникає контактів, у неї проявляється схильність до самотності. Найбільш відчутно пасивність особистості виявляє себе у старшому дошкільному віці через низький рівень взаємопов’язаності емоційних і вербальних реакцій. Будь-яка активність, неважливо, в якій дитячій діяльності, викликає у таких дошкільників тривогу, оскільки  доведеться проявляти себе, бути поміченим,  отже, якщо є можливість, дитина цього уникає. Пасивність дошкільників згодом трансформується в сором’язливість, боязкість, замкнутість, відчуженість, які виникають спочатку як емоційна реакція, або як психологічний захист, потім стають стереотипною стратегією поведінки.

Упровадивши в середині ХХ ст. термін «пасіонарність», Л. Гумільов пасіонарну особистість характеризував як цілеспрямовану, вольову, діяльнісну. Вона готова віддати своє життя за ідею, за досягнення мети. Пасіонарність (у широкому значенні), на думку вченого, це – інтегративна характеристика особистості, якості якої спрямовані на вдосконалення себе і суспільства, базуються на особистісній активності людини та мають соціальну значущість: цілеспрямованість, здатність до подолання перешкод і до наднапруження, компліментарність, лідерство, адаптивність, розвинена інтуїція, конструктивна агресивність і зріла емоційність [2, 266]. Проте цілком природно, що з часом значення поняття «пасіонарність» трансформувалося. У свідомості людей воно тепер означає не зовсім те, що мав на увазі свого часу Л. Гумільов.

Широке визначення цього терміна дають сучасні словники іншомовних слів, а саме: пасіонарний (від лат. рassio – страждання і навіть пасивність, але також афект, пристрасть) – той, хто володіє підвищеною активністю, пристрасністю, тоді як пасіонарій – активна людина, яка має значну внутрішню енергію. Однокореневі слова в європейських мовах різняться смисловими відтінками. Англійці привнесли в розуміння пасіонарності новий зміст: для них passion – це спалах гніву, вибух почуттів; у поляків це – лють, сказ; passionant румунською – це людина, здатна захопити, для голландців, данців, німців, шведів passion – лише захоплення. Щодо української мови, то латинському passio найкращий відповідник – пристрасть. У повсякденному широкому вживанні так називають будь-яке сильне бажання і навіть слабкий потяг.

Отже, етимологія зазначеного терміна, який має багатозначний і різноплановий зміст, продовжує уточнюватись. Це поняття свого часу спричинило значну хвилю різноманітних реакцій у науковому світі: від захоплення до жорсткої критики. Зауважу, що й до сьогодні тлумачення терміна має різні варіанти. Попри те, ученими не потрактовано поняття «пасіонарність дитини», хоча саме від підходів до розвитку пасіонарних якостей вихованців залежить їх майбутнє.

Про войовничий інстинкт українських дітей

Ще до появи терміна «пасіонарність» у науковому обігу вчені описували тип дитини дошкільного віку, якій притаманні войовничий інстинкт, і обґрунтовували способи впливу на неї. Зокрема, С. Русова застерігала дорослих від неправильного застосування методів дисципліни: «Вихователь ніколи не мусить ставати на прю зі своїм учнем, а мусить знаходити шляхетні напрямки, куди повертати той лишок сил, який з’являється в цьому інстинктові, аби він не перетворився на грубе насильство та вередування [8, с. 42]. Отже, С. Русова пише про інстинкт боротьби, використовуючи термін «ставати на прю» у значенні – вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь. І далі авторка наголошує: «Діти родяться з природними нахилами до активності» [10, c. 140], «дитина є діяльнісно-засвоююча, творча особистість» [10, с. 60]. Перечитуючи актуальні й нині роботи С. Русової, знаходимо цікавий вираз «войовничий нахил». Ось так українська просвітниця пояснює свою думку: «Ми не мусимо пригноблювати нахилу войовничого, але мусимо давати йому напрямок, відповідний потребам нашого сучасного стану розвитку...» [10, с. 16], «усе життя є боротьба – для боротьби наші діти мусять бути підготовлені, і виховання має зробити дітей дужими, смілими, а головне – виховання має намітити дітям ті мети, заради яких вони мусять боротися [10, с. 17].

І на останок, як твердження: «…ми не маємо права присипляти войовничого інстинкту в наших дітях, але мусимо цей жвавий, життєвий інстинкт викохати на добру мету, навчити наших дітей направляти його на поліпшення добробуту нашого громадянства, на культурний, економічний розвиток нашого народу, нашого краю [10, с. 18].

В історії України функцію пасіонарної особистості завжди виконувала жінка-матір, стверджує О. Ярошинська, оскільки «вона має підвищений потяг до дії (пасіонарії), спрямовуючи свою енергію на досягнення основної мети − збереження та відродження нації, а життєздатна нація зберігає себе в родині» [15, с. 14].

Пасіонарій чи дитина з «синдромом дефіциту уваги та гіперактивності»?

На основі аналізу енциклопедичних, довідкових видань і наукових праць пропоную робоче визначення терміну:

пасіонарність дитини - це комплекс особистісних якостей (енергійність, ініціативність, упертість, внутрішнє непереборне прагнення до активності), які забезпечують їй домінування в групі, здатність до спілкування з позиції борця й переможця, до реалізації нестандартного стилю поведінки у грі, під час спеціально організованої або самостійної діяльності.

В умовах зниження активності особистості науковці та педагогічні працівники все більше уваги приділяють вихованню дітей, котрим притаманні пасіонарні якості, які є яскравою протилежністю пасивним дітям. Проте вони потребують не менше уваги під час освітнього процесу, оскільки від спрямованості виховних впливів фахівців освіти, інтеграції їх зусиль з батьками залежить, ким стане дитина: керівником, провідником, будівничим чи бунтарем, руйнівником, радикалом; творцем системи чи її гвинтиком.

Зазначу, що відповідно до теорії Льва Гумільова, у великій вибірці частка пасіонаріїв буде складати таку пропорцію 15:75:15. У контексті проблематики статті, припускаємо, що 15 % - це пасіонарні (наденергійні) діти, 75 % - персистентні (помірно енергійні, гармонійні), 15 % - субпасіонарні (енергодефіцитні).

Класики педагогіки, сучасні вчені доводять важливість збереження в дітей пасіонарних якостей, отже, необхідно науково обґрунтовувати та запроваджувати інноваційні форми й методи виховання таких дітей.

Як тут не пригадати слова пісні Володимира Висоцького про «відсутність вожаків»? Де ж ми втрачаємо майбутніх керманичів? Чи не є саме ми, дорослі, тими освітніми інквізиторами, які «зачищають» усіх невгамовних, незручних і просто гіпер енергійних дітей, роблячи їх слухняними гвинтиками системи? Чому дивуємося, що немає кому очолити організацію, установу, заклад, а згодом - нашу країну? А відповідь на поверхні – ми навіть не вкручуємо «гвинтики», ми їх забиваємо як цвяхи й хочемо надалі скористатись виготовленою власними руками річчю. А вона розсипається, тому що порушена технологія виготовлення від початку – гвинти молотком не забивають!

Отже, виникає питання, а чи не є психолого-педагогічний вплив пасіонарним поштовхом у розвитку окремої дитини, щоб допомогти їй зберегти свої лідерські якості ще в дитинстві?

У практиці роботи часто відбувається навпаки: пасіонарність намагаються трансформувати в керованість, дисциплінованість, а то й «полікувати».

Передусім, пригадаймо, як часто-густо в планах освітньої роботи з дітьми або вихователь, або вчитель початкової школи робить такий запис: «Виховувати дисциплінованість у дітей». На запитання, що таке «дисциплінованість», у кращому випадку, можна отримати таку відповідь: «сидіти тихо, не рухатись, ручки скласти на колінках/на парті, слухати вихователя/вчителя, бути спокійним».

З давніх-давен слово disciplina (з лат. - навчання, виховання, школа) використовувалось у значенні покарання рабів бичем, батогом, різками або палкою. Була навіть різноманітність покарання – «disciplina sursum» - верхнє покарання, тобто бичування плечей, спини, грудей, а також - «disciplina seorsum» - нижнє покарання, бичування того, що знаходиться нижче спини. У сучасному значенні термін «дисципліна» використовується дуже широко, іноді навіть і занадто. Ось чому педагогові слід передусім для самого себе визначити, що таке дисципліна і як дисциплінованість виформовується в дитини.

Нагадаю положення Закону України «Про охорону дитинства» стаття 10. «Право на захист від усіх форм насильства», а саме:

«Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини».

Спробуйте уявити такого собі Петрика П’яточкина, у якого «шило в дупці», і в якого намагаються саме на занятті/уроці виховати дисциплінованість? То які успіхи у вихованні?

Енергійність, цікавість до довкілля, активність у рухах можуть стати підставою, щоб некваліфікований психолог чи невропатолог встановив діагноз СДУГ – «синдром дефіциту уваги та гіперактивності». Якщо уважно вчитатися в діагностичні показники для встановлення цього «діагнозу», стає моторошно [6, с. 10].

Так, для психологів активно пропонується встановити СДУГ, якщо дитина: сидячи на стільці, крутиться; часто встає зі свого місця на занятті, під час уроків або в інших ситуаціях, коли потрібно залишатися на місці; проявляє безцільну рухову активність: бігає, крутиться, намагається кудись залізти, причому в таких ситуаціях, коли це неприйнятно; зазвичай, не може тихо, спокійно грати або займатися чим-небудь на дозвіллі; часто перебуває в постійному русі й поводиться так, «ніби до неї прикріпили мотор»; часто буває балакучою; часто відповідає на запитання не замислюючись, не вислухавши їх до кінця; зазвичай не може чекати своєї черги в різних ситуаціях; часто заважає іншим, пристає до навколишніх(наприклад, втручається в розмови або ігри); під час сну розкривається, весь час ворушиться, збиває простирадло, скидає на підлогу ковдру...

Сподіваюсь, що в дорослих достатньо професійної та життєвої мудрості, щоб визнати: ці показники присутні майже в кожної фізично здорової, розвиненої, активної дитини. Орієнтуватись на такий діагностичний матеріал не можна, а тим більше – ставити позначку «СДУГ» [6, с. 11].

Пропонуємо адаптований нами діагностичний інструментарій щодо з’ясування схильності до прояву пасіонарності дошкільника. У грі пасіонарні (наденергійні) діти демонструють активну діяльність, часту зміну пози, жестикуляції, високу силу голосу, використання міміки; яскраві емоції, що демонструють пристрасність, оптимізм; превалювання в мовленні «пасіонарних слів» (в основному дієслів руху, напрямку і займенника «Я»); персистентні (помірно енергійні) – помірну активність, можливість довго перебувати в одному положенні та грати на самоті, одноманітність ігри, супровід мовлення врівноваженими інтонаціями, обмеженої мімікою, жестикуляцією; емоційну стриманість, підвищення емоційного фону в особистісно значущих ситуаціях, сором’язливість; переважання персистентних слів (в основному іменники й дієслова помірної активності, використання займенника «Ми»); субпасіонарні (енергодефіцитні) проявляють метушливість, малорухливість, бездіяльність; грають тільки в групі з ініціативи інших дітей; ледве чутно силу голосу, збіднена жестикуляція і міміка; інфантильні емоції (задоволення як радість і незадоволення як плач), байдужість, апатія, прояв тривожності, песимізму; переважання субпасіонарних слів (в основному іменників з прикметниками або похідними від прикметників у вигляді прислівників «нудно», «нецікаво» тощо, використання займенника «Вони») [3, с. 111].

У мовленні пасіонарних дітей зафіксовано превалювання таких іменників, дієслів, прикметників, займенників: битва, веселощі, герой, дурощі, любов, перемога, поміч, посланець, радощі, слово, справа, удар, удача, хитрощі; віднайти, зібрати, кликати, переконати, перемогти, придумати, примушувати, принижувати, присвоювати, страждати; активний, бойовий, вольовий, діловий, захоплюючий, пристрасний, цікавий, червоний; «Я». У персистентних дітей – батьки, дім, допомога, друзі, здоров’я, праця, сім’я, терпіння; грати, гуляти, захищати, намагатись, об’єднатись, просити, учити; зелений, коричневий, надійний, працелюбний, синій, спокійний, турботливий; «Ми». Мовлення субпасіонарних дошкільників рясніло такими словами: відпочинок, відпустка, втома, їжа, лінь, перерва, пожертва, спокій, плач, сон, страх; боятись, відвертатись, відпочивати, лежати, піти, спати, ховатись, чекати; брудний, нудний, похмурий, сірий, тривожний, хворий, хмурий, чорний; «Вони».

Персистентні діти можуть правильно виконати дію, запропоновану дорослим, самостійно виправити помилки. У них існує вибірковий самоконтроль, вже сформована самооцінка: уміння адекватно й аргументовано пояснити свою помилку. У пасіонарних дітей відзначається негайне, правильне, самостійне виправлення помилки під час виконання певної дії. Оцінно-контрольні дії сформовані, є неусвідомлений самоконтроль і самооцінка.

Отже, пасіонарність діагностується шляхом виявлення в мовленні більшої кількості слів, відповідних пасіонарній особистості, а також підкріплюється аналізом ігрової діяльності та проявам емоцій у дитини. Пасіонарні діти активні, життєрадісні, рухливі, енергійні, допитливі, емоційні [6, с. 12].

Аналіз результатів діагностики засвідчує необхідність добору таких форм і методів виховання дітей, які були б ефективними водночас у вихованні пасіонарних, субпасіонарних та персистентних дітей.

На перший погляд, таке завдання виконати неможливо, особливо, в умовах перевантаженості груп у закладах освіти (понад 30 дітей). Педагогові складно організувати взаємодію з великим дитячим колективом, забезпечивши при цьому індивідуальний підхід до кожного. У нього може виникнути бажання дисциплінувати дітей будь-якими методами й засобами (окрик, осуд, розмова з батьками, покарання через місце у кутку тощо).

Доцільно у виховній роботі спиратися на приклад казкового героя, чи мультиплікаційного фільму щодо того, як зберегти індивідуальність, невичерпну енергію і при цьому залишатися улюбленцем дітей та дорослих.

На жаль, суперечливо сприймаються перетворення Петрика П’яточкіна з мультфільму «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» (Київнаукфільм, 1985, режисер Олександр Вікен) з невгамовної й винахідливої, жвавої й енергійної дитини, що живе в радісному й безжурному дитячому світі, у дисциплінованого вихованця. До поринання у сон і після нього – це наче два різні маляти.

Спочатку можна споглядати Петрика як каталізатора змін. З його приходом у дитсадок спокійних дітей ніби хтось підмінив, появився лідер, за яким потягнулися діти. Вони вважають Петрика своїм «ватажком» і повторюють усі капості за ним. Виховательці важко впоратися з малюком. Успішним виявляється прийом порахувати слоників перед сном. Прокинувшись, Петрик стає іншою дитиною. Але як поводитиметься далі, який імпульс для розвитку отримає його енергійність, такої відповіді автори мультиплікаційного фільму не дають.

На жаль, кінематограф не створив дитячого фільму про пасіонарного дошкільника, який діє і робить добрі справи; хоч і створює проблеми старшим, проте позитивні результати його вчинків домінують.

Виникає запитання, а чи є на цю тему дитяча література? Одна з небагатьох – Олександра Виженка «Історія запорізьких козаків для веселих дітлахів». Зважаючи на дослідження І. Стороженка про пасіонарність як джерело виникнення українського козацтва в аспекті етногенезу [11], книга О. Виженка викликає інтерес у вихователів, батьків, що виховують активну дитину-лідера. Вона адресована дітям 5–10 років. Залишається сподіватися, що книг і мультиплікаційних фільмів, доступних для сприйняття дошкільниками та молодшими школярами, про рухливих, ініціативних дітей, які здатні свій потенціал реалізувати у конструктивній діяльності, створюватиметься більше.

А зараз у цьому контексті необхідно покладатися на педагогів, фахівців освіти, які розробляють та використовують інноваційні форми й методи впливу на дитячий колектив, зокрема й на дітей з пасіонарними якостями.

Передусім це метод взаємодії «від серця до серця», який передбачає проникнення в сутність дитини, утвердження у взаємостосунках мудрості й добра [13, c. 59]. Лише в атмосфері любові можна керувати збереженням і розвитком пасіонарних якостей та регулювати (звичайно, не присипляти) активність і енергійність. Звичайно, залишати ситуацію на самоплив – хай майбутній лідер робить все, що хоче – не можна: з раннього дитинства треба формувати повагу до порядку. Необхідно її нестримну енергію спрямовувати в ціннісну діяльність. Добираючи способи впливу на дитину, дотримуватися гармонії її інтересів і колективу. Необхідно спонукати творити добрі справи для батьків, для однолітків, зважати на їх потреби.

Зберегти лідерські задатки в дитини й пасіонарні якості особистості дає змогу ігрова діяльність (у всіх її формах і проявах).

Відомо, що дитина, яка вдосталь не награлася (вислів психологів – «не дограла в дитинстві»), у подальшому дорослому житті залишається інфантильним. Для нього доросле серйозне життя є як би продовженням дитячих ігор. Такий дорослий легковажний, безвідповідальний як до своєї долі, так і до долі навколишніх людей. Він ніби вважає, що будь-яку ситуацію в житті можна, як і в грі, «переграти», почати заново.

Перспективним напрямом роботи є впровадження педагогіки забави, яка успішно розвивається в країнах ЄС і набуває розповсюдженості в закладах освіти України [17]. Її особливістю є використання численних засобів самовираження. Дитина реалізовує своє прагнення до активності в ігрових і сюжетних танцях, рухах, музиці, що супроводжуються акцентуванням уваги педагога на успіхах дитини. Він «із керівника, що має позицію стояти над дітьми, вивищуватися над ними, бачити все й віддавати розпорядження, перетворюється на друга дитини, помічника в житті» [14, с. 21].

Дати напрям «войовничому нахилу» дитинства

Ще однією формою розвитку пасіонарних якостей є експериментування. Недарма за активністю в ігровій діяльності дитини психологи пропонують прогнозувати майбутню трудову діяльність дорослої людини. На нашу думку, заняття пізнавально-дослідницькою діяльністю (освітні ситуації, подорожі) дають змогу також розширити практичні знання дітей з експериментування, конкретизувати їх, отримати дитині той чи інший досвід спілкування з довкіллям. Отже, в ігровій діяльності та експериментуванні в дошкільників закладаються основи діяльнісної пасіонарності.

Варто впроваджувати також педагогіку переживань, засновником якої є німецький діяч К. Хахн [16]. Центральне поняття такої педагогіки – досвід. Досвід – це те, що людина переживає сама, він індивідуальний і не залежить від впливів інших. Це суб’єктивна, особиста подія в житті людини. Водночасдосвід є тим багажем особистості, який вона отримує від зустрічі з реальністю. Завдання педагога — познайомити дитину зі Всесвітом, дати їй можливість зустрітися з незнайомим, невідомим, а те, який сенс, яке забарвлення отримає досвід у внутрішньому світі дитини, залежить тільки від неї самої. Це приватна сфера, втручатися в яку педагог не має права.

Педагогіка переживань базується на наступних підходах:

  • дитина, у більшості випадків, має все робити сама, отримуючи безпосередній прямий досвід;
  • проблемні ситуації мають бути реальними, а не штучними (якщо приготування обіду, то зі справжніх продуктів, на цій плиті; багаття – у лісі; скелі – у горах);
  • дитина має отримати досвід взаємодії як із природою, так і з суспільством.

Для досягнення результату вона мусить навчитися співпрацювати з іншими людьми; досвід спілкування з природою має бути як незвичайним (екстремальним, екзотичним), так і повсякденним, тобто дитина може навчитися жити в різноманітному світі; отримання досвіду має бути добровільним. Дитина сама визначає, хоче вона отримати той або інший досвід чи ні; буде ризикувати чи ні; має бути право вибору.

Висновки

Пасіонарність як сукупність якостей особистості, що забезпечують її активну життєву позицію, не можна пригнічувати, а цілеспрямовано розвивати з раннього віку: необхідно надати дитині змогу спробувати себе в різних галузях: побути співаком, артистом, балериною, музикантом, науковцем, дизайнером, винахідником, але уважно стежити за тим, що дитині найбільше подобається, що виходить краще, що надає найбільшого задоволення, чим вона займається самостійно. Без фантазії, творчості й сміливості, впевненості у власних силах, самостійності, цілеспрямованості, умінні доводити свою думку ніколи не буде справжніх відкриттів, ніколи не розвинеться значна внутрішня енергія – активність.

Відтак бачу актуальними наступні корективи змісту освітньої діяльності з дітьми, які мають активну життєву енергію, є лідерами і можуть вестиза собою однолітків:

1.Виявити захоплення, щоб дитина з підвищеною життєвою енергією могла все ж таки витратити цю «невичерпну» енергію.

2.Добираючи способи впливу на дитину, дотримуватися гармонії її інтересів і колективу. Необхідно спонукати творити добрі справи для батьків, для однолітків, зважати на їхні потреби.

3.Дуже чітко, коротко та однозначно ставити завдання перед дитиною, за необхідності обмежувати в часі, а після його виконання аналізувати, яких успіхів досягнуто і що не вдалося зробити.

4.На заняттях/уроках з дидактичними цілями періодично влаштовуватиперерву, давати можливість побігати, розім’ятися, зробити зарядку; доцільно також реалізовувати навчання у русі.

5.Зберегти лідерські задатки в дитини й пасіонарні якості особистості дає змогу ігрова діяльність (у всіх її формах і проявах).

6.У розвитку пасіонарних якостей дітей важливо співпрацювати з батьками, яким необхідно порадити: створити доброзичливий емоційний клімат у родині, частіше хвалити дитину за її успіхи; намагатися м’яко забороняти щось дитині (при цьому розмовляти з дитиною спокійно, не кричати), мінімізувати використання слів «ні», «не можна»; акцентувати увагу на доборі медійних засобів: дитячих мультиплікаційних фільмів без агресії, жорстокості, з гуманними вчинками героїв; книжечок і журналів, де герої творять добрі справи, де панує любов і злагода.

Отже, якщо дорослі, поруч із якими є дитина з активною життєвою енергією, пасіонарій, зможуть зберегти її нахил войовничий, будуть стимулювати ставати на прю з несправедливістю, зрадою, буллінгом, розвивати бажання захистити молодшого, слабкішого, немічного, ми будемо мати нове покоління успішних і щасливих людей. Нам, дорослим, треба виховати в дітях усвідомлення того, що їх нахил войовничий мусить служити не лише для кожного з них у боротьбі за власне життя, а головним чином для того колективу, для того народу, до якого дитина належить.

Література

1. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период / Л. Н. Гумилев. – Л. : Наука, 1990. – 279 с.

2. Гумилев Л. Н. Этносфера: история людей и историяприроды / Л. Н. Гумилев. – СПб. : Кристалл, 2002. – 578 с.

3. Зимина И. С. Психолого-педагогическая диагностика пассионарных качеств у детей / И. С.Зимина113.

4. Коваленко М. И. Пассионарность как психологический феномен / М.И.Коваленко // Психологические проблемы самореализации личности. – СПб. : Изд-во СПб ун-та, 1999. – [Электронный ресурс]. – URL: http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article13.htm.

5. Крутій К. Л. Аналіз чинників та індикаторів, що впливають на розвиток сучасних дітей та на їхню стратифікацію за категоріями / К. Крутій, Л. Зданевич // Педагогічний дискурс. – 2016. – Вип. 20. – С. 115–122.

6. Крутій К. Л. Пасіонарність як ознака життєво енергійної та активної дитини / К. Л. Крутій // Дошкільне містечко. – 2015. – № 4. – С. 7–13.

7. Макаренко А. С. Проблеми шкільного радянського виховання / Твори в семи томах. – К. : Рад. школа, 1954. – Т. 5. – С. 97–205.

8. Русова С. Нова школа соціального виховання / С. Русова // Вибрані педагогічні твори : У 2 кн. Кн. 2 / За ред. Є. І. Коваленко; упоряд., прим. Є. І. Коваленко, І. М. Пінчук. – К. : Либідь, 1997. – С. 16–104.

9. Сапрыгина Н. В. Пассионарность как индивидуально-психологическая характеристика личности / Н. В. Сапрыгина // Наука і освіта. – 2015. – № 11–12. – С. 74 –78.

10. Софія Русова : з маловідомого і невідомого : трилогія. – Частина 1. «Несторка української педагогічної літератури...» / Упоряд. О. Джус, 3. Нагачевська. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. –456 с.

11. Стороженко І. Пасіонарність – джерело виникнення українського козацтва в аспекті етногенезу / І. Стороженко // Військово-історичний альманах. – 2013. – Ч. 1–2 (25–26). – С 3–9.

12. Фрумкин К.Г. Пассионарность : приключения одной идеи / К.Г. Фрумкин. – М. : Изд-во ЛКИ, 2008. – 224 с.

13. Янкович О. І. Метод взаємодії «від серця до серця» в українській та зарубіжній педагогіці /О.І.Янкович, І.І.Янкович // Таврійський вісник освіти. – 2016. – 1(53). – С. 56–59.

14. Янкович О. І. Педагогіка забави в теорії і практиці початкової та дошкільної освіти України й Польщі / О. І. Янкович // Педагогічний альманах : збірник наукових праць / редкол. В. В. Кузьменко (голова) та ін. – Херсон : КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2017. – Вип. 36. – C. 19–24.

15. Ярошинська О. О. Розвиток поглядів на інститут батьківства в історії української етнопедагогіки : автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / О. О. Ярошинська. – К., 2005. – 19 с.

16. Hahn K. Reform mit Augenmaß. Ausgewählte Schriften eines Politikers und Pädagogen / von Michael Knoll ; Kurt Hahn. Verlag Klett-Cotta, Stuttgart, 1998. P. 15–29.

17. Pedagogika zabawy w edukacji kulturalnej : pod. red. Elżbiety Kędzior Niczyporuk. – Lublin : Wydawnictwo KLANZA, 2006. – 242 s.

Катерина Крутій, доктор пед. наук, професор кафедри дошкільної та початкової освіти Вінницького державного педагогічного університету іменіМихайла Коцюбинського

15.10.2018
Катерина Крутій
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews