Укр Рус

Дата: 19.08.2017

Підписка на новини

Голосування

Реформувати шкільну освіту знизу можна лише шляхом
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про необхідність формування інституту незалежного освітнього експерта

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
23.07.2017

Для того, щоб уникнути непорозуміння, відразу зазначимо, що мова йде не про заснування академічної інституції, вищого навчального закладу тощо. Мова йде про формування повноцінного  феномену незалежного освітнього експерта в країні, діяльність якого буде уможливлюватися зокрема і завдяки тим інституціям, які ще мають бути розбудовані. 

Сьогодні інститут незалежного освітнього експерта в країні майже відсутній, вірніше кажучи, незалежний освітній експерт мало впливає як на систему освіти в цілому, так і на практику ухвалення управлінських рішень на всіх рівнях  сфери освіти. Освітянські управлінці, керівники вищих навчальних закладів самі для себе виступають експертами з усіх питань. 

Для чого потрібні незалежні освітні експерти?

При проясненні даного питання доводиться мати справу з поширеними упередженнями, які перешкоджають побачити суть питання. Такі упередження часто зводяться до того, що освітній експерт ніби то має претензію на те, що він знає роботу викладача вищої школи, вчителя початкової та середньої школи, керівника навчального закладу краще, ніж її знають останні. Проте це не так. При вирішенні робочих питань викладач (вчитель) чи керівник навчального закладу мають навіть перевагу перед освітнім експертом. Саме викладач (вчитель)  має знати, як йому найкраще вибудувати заняття та шукати шляхи до порозуміння зі студентською (учнівським) аудиторією (класом).

Звісно, закономірно постає питання, а для чого тоді потрібні освітні експерти, які до того ж мають бути незалежними?

Завдання освітнього експерта лежать здебільшого в площині пошуку системних рішень. Ті рекомендації, які надаються освітнім експертом, скажімо, керівнику вищого навчального закладу, виходять з розуміння вищого навчального закладу як системи, що є суб’єктом більш складної системи, а саме системи вищої освіти. В цьому розумінні між керівником ВНЗ та незалежним освітнім експертом є принципова відмінність. Керівник ВНЗ, як правило, шукає рішення тактичного характеру, тоді як освітній експерт шукає та пропонує стратегічні рішення. Так, іноді мають місце виключення, які стосуються керівника ВНЗ, однак мова йде саме про виключення. Керівник ВНЗ діє в режимі ухвалення оперативних та тактичних рішень; іншими словами, він діє,  виходячи з оцінки поточної ситуації.

Незалежний освітній експерт  не може виконувати посередницькі функції, які часто виконує той, хто позицію себе в Україні як фахівця з навчання за кордоном. Останні часто працюють як посередники. Справжній освітній консультант з навчання за кордоном не може пропонувати готові рішення, він залишає за клієнтом цю відповідальність, він лише допомагає клієнту свідомо ухвалити його рішення. 

Освітній експерт має бути саме тому незалежним, бо на його висновки та рекомендації не повинні деструктивно впливати жодні зовнішні фактори та обставини. Сьогодні в Україні ми, як правило, маємо справу не стільки з незалежними освітніми експертами, скільки з різноманітними групами  стейкхолдерів, які найпотужніше впливають на процес підготовки законопроектів, що мають регулювати та визначати сферу освіти. Такі законопроекти часто стають заручниками інтересів впливових стейкхолдерів. Під впливом таких стейкхолдерів МОН проводить чи, як хтось вважає, імітує реформу освіти в країні.

Відсутність в Україні самого феномену професійного освітнього консалтингу компенсується різноманітними громадськими ініціативами, які, на жаль, можуть лише частково компенсувати брак професійної та незалежної освітньої експертизи, що передбачає як відповідну освітню аналітику, так і відповідний рівень професійного консалтингу.

Власне, політичні партії при розробці в своїх програмах положень та пропозицій, що стосуються реформування сфери освіти, мали б співпрацювати саме з незалежними освітніми експертами та інституціями, а не обмежуватися часто популістськими включеннями до своїх списків до парламенту освітянських стейкхолдерів. Останнє пояснюється саме нерозумінням та неприйнятним рівнем сприйняття самого феномену освітнього консалтингу. Також керівникам МОН сьогодні зі зрозумілих причин  зручніше шукати співпрацю з окремими групами стейкхолдерів, що також можуть позиціюватися   як громадські об’єднання. Однак потрібно розуміти, що незалежна освітня експертиза (незалежна освітня аналітика та незалежний освітній консалтинг) сьогодні потрібні насамперед для дотримання балансу в системі освіти, без якого думати про розбудову останньої доволі складно. Незалежні освітні експерти покликані сприяти ухваленню правильних та стратегічно важливих рішень у сфері освіти, чого ніколи не зможуть ефективно забезпечити стейкхолдери. 

Що заважає становленню інституту незалежного освітнього експерта в Україні?

Звісно, цьому насамперед заважають ті упередження, на які ми вказали вище. Однак ми маємо розуміти, що інститут незалежного освітнього експерта вступає в суперечність з всією теперішньою практикою управління у сфері освіти, починаючи з МОН і закінчуючи місцевими управліннями освіти. Значною мірою саме формування такого інституту має потужно вплинути на систему управління освітою на всіх рівнях, вірніше кажучи, на ті практики, що домінують сьогодні в царині управління сферою освіти. Інститут незалежного освітнього експерта позбавив би управлінські структури того надмірного впливу, який вони сьогодні все ще мають. Проте такі зміни можуть відбутися лише в тому разі, якщо інститут незалежного освітнього експерта стане невіддільною частиною системи забезпечення якості освіти в країні.

Сьогодні освітянські управлінці всіх рівнів значно охочіше співпрацюють з освітніми експертами (на перевірку стейкхолдерами), які виявляють чи то прихильність до них, чи то особливу політкоректність, чи то готовність порозумітися, а останнє передбачає готовність так званих експертів пропагувати позицію освітянських можновладців. Нічого подібного не може бути в умовах існування інституту незалежного освітнього експерта, з яким мали б рахуватися і МОН і місцеві управління  освіти.  Незалежний освітній експерт не буде йти на поклін до органів управління освітою, він не буде думати про те, як догодити відповідним можновладцям різних рівнів, щоб вони великодушно погодилися на співпрацю з ним. Більш того, від незалежних висновків останнього мала б залежати оцінка діяльності як МОН, так і інших структур, що мають повноваження та претензії на управління у сфері освіти. Отже, можновладна освітня управлінська вертикаль буде проти розбудови інституту незалежного освітнього експерта, адже вона сформувалася і діє сьогодні в умовах відсутності такого інституту, що сприяє «комфортному» життю освітянських начальників. Сьогодні громадські організації та громадські активісти час від часу завдають клопоту поважним освітянським начальникам, однак такий клопіт майже ніщо у порівнянні з тим клопотом, якого б зазнало «комфортне» життя освітянських можновладців за умов існування повноцінної системи забезпечення якості освіти, в якій ключову роль будуть відігравати незалежні освітні експерти та незалежні агенції із забезпечення якості освіти. І цього не можуть не розуміти на всіх рівнях управління сферою освіти. Проте все чиновницьке несприйняття феномену незалежного освітнього експерта мало б незначну вагу, якщо б воно не спиралося на поширені упередження щодо обговорюваного нами феномену.

Чи варто запроваджувати підготовку майбутніх освітніх експертів у навчальних закладах системи вищої освіти?

Можливість такої підготовки у навчальних закладах системи вищої освіти не слід категорично виключати в перспективі. Проте така підготовка в теперішніх вітчизняних вищих навчальних закладах навряд чи може бути ефективною. Більш того, така підготовка у ВНЗ та отримання відповідного диплома ще нічого не гарантують, бо такий диплом не можна прирівнювати до сертифіката освітнього експерта; про важливість сертифікації діяльності освітнього експерта буде йтися нижче.

Найбільш ефективною була б підготовка майбутніх освітніх експертів у незалежних агенціях із забезпечення якості освіти; саме робота помічником незалежного освітнього експерта найкраще сприятиме підготовці майбутнього освітнього експерта. Однак за умов відсутності незалежних агенцій доведеться розпочинати з формулювання вимог до сертифікації діяльності освітніх експертів, і сприяючи на всіх рівнях становленню спільноти незалежних освітніх експертів, ми можемо розраховувати на підвищення рівня професійності такої спільноти. Професійність найкраще підвищується в умовах чесної конкуренції та системи, що передбачає можливість чесної конкуренції.  Сьогодні ми маємо визнати, що нам доведеться розпочинати майже з самого початку, ми не можемо реально забезпечити підготовку освітнього експерта в навчальних закладах системи вищої освіти, можемо лише імітувати таку підготовку. Ми маємо усвідомлювати, що на початку ми можемо розраховувати на скромний рівень професійної підготовки  освітніх експертів, яким доведеться постійно працювати над своїм професійним рівнем, однак ми маємо також враховувати, що сам феномен освітнього консалтингу перебуває в стані становлення не лише в Україні. Багато в чому в Україні доведеться долати ті ж складнощі, що їх долають в інших європейських країнах. Самі стандарти освітньої експертизи (освітньої аналітики, освітнього консалтингу) сьогодні насправді лише формуються, з цим пов’язані відповідні складнощі.

Які вимоги мають висуватися до незалежних освітніх експертів при сертифікації їх діяльності?

Важливо уникати надмірних вимог при сертифікації діяльності незалежних освітніх експертів. Власне кажучи, незалежний освітній експерт може займатися своєю діяльністю і без її сертифікації. Проте в системі забезпечення якості освіти сертифікація діяльності незалежних освітніх експертів буде сприяти взаємному визнанню окремих суб’єктів такої системи.

Сьогодні вже лунають пропозиції надмірних вимог, які пропонуються виставляти при проведенні відповідної сертифікації. Поміж таких вимог можна зустріти вимогу наявності у освітнього експерта відповідних публікацій у визначених виданнях. Так, звісно, наявність публікацій з проблематики освіти, освітньої аналітики та освітнього консалтингу є бажаними для будь-якого освітнього експерта. Їх відсутність може викликати додаткові питання щодо професійності та компетентності освітнього експерта. Проте відсутність таких публікацій, а тим більше у визначеному переліку періодичних фахових видань не може слугувати підставою відмови при сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта. Освітній експерт, звісно, має продемонструвати здібності в освітній аналітиці та освітньому консалтингу, бо без першої неможливо підготувати жодного експертного висновку, а без якості останнього не можна надати відповідні рекомендації. Власне кажучи, вся робота освітнього експерта зводиться до освітньої аналітики та освітнього консалтингу.  Свої рекомендації незалежний освітній експерт має надавати в контексті розуміння перспективи розвитку сфери освіти та можливої розбудови її системи. Звісно, все це передбачає відповідні здібності у незалежного освітнього експерта. Однак виконанням вимоги надання публікацій буде доволі складно підтвердити наявність  в освітнього експерта відповідних здібностей. Пропозиція вимоги наявності публікацій наслідує теперішню практику вдаваного демонстрування результатів академічної роботи у вищій школі. Не варто переймати цей сумнівний досвід. Потрібно виходити з необхідного мінімуму.

По-перше, умовою сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта має бути наявність в останнього вищої освіти на рівні магістра (спеціаліста).

По-друге,  в режимі тестування освітній експерт має підтвердити свою спроможність пропонувати якісну освітню аналітику та якісний освітній консалтинг. А це передбачає як наявність в освітнього експерта відповідних теоретичних знань, так і вміння застосовувати їх на практиці, бо робота освітнього експерта передбачає гармонійне поєднання теоретичних знань та практичних вмінь. 

Де і як має відбуватися сертифікація незалежних освітніх експертів?

На першому етапі становлення системи забезпечення якості освіти питаннями сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта має опікуватися Національне агентство із забезпечення якості освіти, у випадку з освітніми експертами, які працюють  у сфері вищої освіти, мова йде про Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Сертифікат має видаватися за результатами проходження тестів. Тексти  мають містити питання та завдання, що дозволять з’ясувати рівень теоретичної підготовки освітнього експерта та його спроможність послуговуватися теоретичними знаннями в практичній діяльності. Звісно, розробка таких тестів  є окремим та доволі складним завданням. В перспективі саме незалежні освітні експерти мають займатися розробкою таких тестів. В перспективі весь процес сертифікації варто буде покласти на ту інституцію, яка буде створена самими незалежними освітніми експертами. Важливо максимально обмежити вплив держави (чиновника) на цей процес.

Що має гарантувати незалежність освітнього експерта?

Такі гарантії, як видається, слід шукати в наступному:

По-перше, у функціонуванні повноцінної системи забезпечення якості освіти в країні, яка буде передбачати інститут незалежного освітнього експерта як невіддільний її елемент.

По-друге, у чіткості та прозорості процедури сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта.

По-третє, у наявності відповідної системи фінансування діяльності незалежного освітнього експерта.

Яке місце незалежні експерти мають займати в системи забезпечення якості освіти в країні?

В системі противаг, яку передбачає система забезпечення якості освіти, що включає освітні заклади, центральний орган управління у сфері освіти і науки (МОН), Національне агентство із забезпечення якості освіти (у сфері вищої освіти НАЗЯВО)  та незалежні агенції із забезпечення якості освіти, незалежні освітні експерти мають посідати те ж місце, яке мають займати незалежні агенції. Незалежні агенції і мають бути інституційними об’єднаннями незалежних освітніх експертів.

Незалежні освітні експерти можуть працювати самостійно, безпосередньо надаючи послуги клієнтам. Також незалежні освітні експерти  можуть співпрацювати з Національним агентством із забезпечення якості освіти та незалежними агенціями.

Рекомендації

  1. Формування інституту незалежного освітнього експерта має розглядатися як ключовий крок у розбудові системи забезпечення якості освіти, бо без такого інституту є неможливим повноцінне функціонування ані Національного агентства із забезпечення якості освіти, ані незалежних агенцій.
  2. Особливу увагу потрібно надати питанню сертифікації діяльності незалежних експертів. Вимоги при такій сертифікації мають бути зведені до необхідного мінімуму. Важливо уникати бюрократизації цього процесу.
  3. Важливо подолати упередження, які існують щодо феномену незалежного освітнього експерта. На жаль, одними роз’ясненнями цього феномену упереджень не подолати. Саме від роботи самих незалежних освітніх експертів значною мірою буде залежати подолання відповідних упереджень.
  4. Важливо гарантувати незалежність діяльності освітнього експерта. Цьому буде сприяти формування механізмів фінансування такої діяльності, остання має значною мірою фінансуватися тим коштом, який в системі освіти буде  направлятися на забезпечення якості освіти. Також реформування місцевих органів управління освітою має значною мірою сприяти переходу від  фінансування  чиновників до фінансування незалежних освітніх експертів.
  5. Діяльність незалежних освітніх експертів має бути прописана на законодавчому рівні, зокрема мова йде про необхідність внесення доповнень до Закону «Про вищу освіту», в якому в розділі V, який присвячений питанню забезпечення якості освіти, потрібно внести відповідні доповнення. 

Замість висновку

Формування інституту незалежного освітнього експерта відповідає тим тенденціям, які притаманні постіндустріальному (інформаційному) суспільству, в якому консалтинг відіграє виключно важливу роль. Становлення цивілізованого освітнього консалтингу в нашій країні є вимогою часу; не розуміння такої вимоги чи її несприйняття було б рівнозначно нерозумінню та несприйняттю сучасних тенденцій розвитку суспільства. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Про необхідність формування інституту незалежного освітнього експерта
Про необхідність формування інституту незалежного освітнього експерта

Для того, щоб уникнути непорозуміння, відразу зазначимо, що мова йде не про заснування академічної інституції, вищого навчального закладу тощо. Мова йде про формування повноцінного  феномену незалежного освітнього експерта в країні, діяльність якого буде уможливлюватися зокрема і завдяки тим інституціям, які ще мають бути розбудовані. 

Сьогодні інститут незалежного освітнього експерта в країні майже відсутній, вірніше кажучи, незалежний освітній експерт мало впливає як на систему освіти в цілому, так і на практику ухвалення управлінських рішень на всіх рівнях  сфери освіти. Освітянські управлінці, керівники вищих навчальних закладів самі для себе виступають експертами з усіх питань. 

Для чого потрібні незалежні освітні експерти?

При проясненні даного питання доводиться мати справу з поширеними упередженнями, які перешкоджають побачити суть питання. Такі упередження часто зводяться до того, що освітній експерт ніби то має претензію на те, що він знає роботу викладача вищої школи, вчителя початкової та середньої школи, керівника навчального закладу краще, ніж її знають останні. Проте це не так. При вирішенні робочих питань викладач (вчитель) чи керівник навчального закладу мають навіть перевагу перед освітнім експертом. Саме викладач (вчитель)  має знати, як йому найкраще вибудувати заняття та шукати шляхи до порозуміння зі студентською (учнівським) аудиторією (класом).

Звісно, закономірно постає питання, а для чого тоді потрібні освітні експерти, які до того ж мають бути незалежними?

Завдання освітнього експерта лежать здебільшого в площині пошуку системних рішень. Ті рекомендації, які надаються освітнім експертом, скажімо, керівнику вищого навчального закладу, виходять з розуміння вищого навчального закладу як системи, що є суб’єктом більш складної системи, а саме системи вищої освіти. В цьому розумінні між керівником ВНЗ та незалежним освітнім експертом є принципова відмінність. Керівник ВНЗ, як правило, шукає рішення тактичного характеру, тоді як освітній експерт шукає та пропонує стратегічні рішення. Так, іноді мають місце виключення, які стосуються керівника ВНЗ, однак мова йде саме про виключення. Керівник ВНЗ діє в режимі ухвалення оперативних та тактичних рішень; іншими словами, він діє,  виходячи з оцінки поточної ситуації.

Незалежний освітній експерт  не може виконувати посередницькі функції, які часто виконує той, хто позицію себе в Україні як фахівця з навчання за кордоном. Останні часто працюють як посередники. Справжній освітній консультант з навчання за кордоном не може пропонувати готові рішення, він залишає за клієнтом цю відповідальність, він лише допомагає клієнту свідомо ухвалити його рішення. 

Освітній експерт має бути саме тому незалежним, бо на його висновки та рекомендації не повинні деструктивно впливати жодні зовнішні фактори та обставини. Сьогодні в Україні ми, як правило, маємо справу не стільки з незалежними освітніми експертами, скільки з різноманітними групами  стейкхолдерів, які найпотужніше впливають на процес підготовки законопроектів, що мають регулювати та визначати сферу освіти. Такі законопроекти часто стають заручниками інтересів впливових стейкхолдерів. Під впливом таких стейкхолдерів МОН проводить чи, як хтось вважає, імітує реформу освіти в країні.

Відсутність в Україні самого феномену професійного освітнього консалтингу компенсується різноманітними громадськими ініціативами, які, на жаль, можуть лише частково компенсувати брак професійної та незалежної освітньої експертизи, що передбачає як відповідну освітню аналітику, так і відповідний рівень професійного консалтингу.

Власне, політичні партії при розробці в своїх програмах положень та пропозицій, що стосуються реформування сфери освіти, мали б співпрацювати саме з незалежними освітніми експертами та інституціями, а не обмежуватися часто популістськими включеннями до своїх списків до парламенту освітянських стейкхолдерів. Останнє пояснюється саме нерозумінням та неприйнятним рівнем сприйняття самого феномену освітнього консалтингу. Також керівникам МОН сьогодні зі зрозумілих причин  зручніше шукати співпрацю з окремими групами стейкхолдерів, що також можуть позиціюватися   як громадські об’єднання. Однак потрібно розуміти, що незалежна освітня експертиза (незалежна освітня аналітика та незалежний освітній консалтинг) сьогодні потрібні насамперед для дотримання балансу в системі освіти, без якого думати про розбудову останньої доволі складно. Незалежні освітні експерти покликані сприяти ухваленню правильних та стратегічно важливих рішень у сфері освіти, чого ніколи не зможуть ефективно забезпечити стейкхолдери. 

Що заважає становленню інституту незалежного освітнього експерта в Україні?

Звісно, цьому насамперед заважають ті упередження, на які ми вказали вище. Однак ми маємо розуміти, що інститут незалежного освітнього експерта вступає в суперечність з всією теперішньою практикою управління у сфері освіти, починаючи з МОН і закінчуючи місцевими управліннями освіти. Значною мірою саме формування такого інституту має потужно вплинути на систему управління освітою на всіх рівнях, вірніше кажучи, на ті практики, що домінують сьогодні в царині управління сферою освіти. Інститут незалежного освітнього експерта позбавив би управлінські структури того надмірного впливу, який вони сьогодні все ще мають. Проте такі зміни можуть відбутися лише в тому разі, якщо інститут незалежного освітнього експерта стане невіддільною частиною системи забезпечення якості освіти в країні.

Сьогодні освітянські управлінці всіх рівнів значно охочіше співпрацюють з освітніми експертами (на перевірку стейкхолдерами), які виявляють чи то прихильність до них, чи то особливу політкоректність, чи то готовність порозумітися, а останнє передбачає готовність так званих експертів пропагувати позицію освітянських можновладців. Нічого подібного не може бути в умовах існування інституту незалежного освітнього експерта, з яким мали б рахуватися і МОН і місцеві управління  освіти.  Незалежний освітній експерт не буде йти на поклін до органів управління освітою, він не буде думати про те, як догодити відповідним можновладцям різних рівнів, щоб вони великодушно погодилися на співпрацю з ним. Більш того, від незалежних висновків останнього мала б залежати оцінка діяльності як МОН, так і інших структур, що мають повноваження та претензії на управління у сфері освіти. Отже, можновладна освітня управлінська вертикаль буде проти розбудови інституту незалежного освітнього експерта, адже вона сформувалася і діє сьогодні в умовах відсутності такого інституту, що сприяє «комфортному» життю освітянських начальників. Сьогодні громадські організації та громадські активісти час від часу завдають клопоту поважним освітянським начальникам, однак такий клопіт майже ніщо у порівнянні з тим клопотом, якого б зазнало «комфортне» життя освітянських можновладців за умов існування повноцінної системи забезпечення якості освіти, в якій ключову роль будуть відігравати незалежні освітні експерти та незалежні агенції із забезпечення якості освіти. І цього не можуть не розуміти на всіх рівнях управління сферою освіти. Проте все чиновницьке несприйняття феномену незалежного освітнього експерта мало б незначну вагу, якщо б воно не спиралося на поширені упередження щодо обговорюваного нами феномену.

Чи варто запроваджувати підготовку майбутніх освітніх експертів у навчальних закладах системи вищої освіти?

Можливість такої підготовки у навчальних закладах системи вищої освіти не слід категорично виключати в перспективі. Проте така підготовка в теперішніх вітчизняних вищих навчальних закладах навряд чи може бути ефективною. Більш того, така підготовка у ВНЗ та отримання відповідного диплома ще нічого не гарантують, бо такий диплом не можна прирівнювати до сертифіката освітнього експерта; про важливість сертифікації діяльності освітнього експерта буде йтися нижче.

Найбільш ефективною була б підготовка майбутніх освітніх експертів у незалежних агенціях із забезпечення якості освіти; саме робота помічником незалежного освітнього експерта найкраще сприятиме підготовці майбутнього освітнього експерта. Однак за умов відсутності незалежних агенцій доведеться розпочинати з формулювання вимог до сертифікації діяльності освітніх експертів, і сприяючи на всіх рівнях становленню спільноти незалежних освітніх експертів, ми можемо розраховувати на підвищення рівня професійності такої спільноти. Професійність найкраще підвищується в умовах чесної конкуренції та системи, що передбачає можливість чесної конкуренції.  Сьогодні ми маємо визнати, що нам доведеться розпочинати майже з самого початку, ми не можемо реально забезпечити підготовку освітнього експерта в навчальних закладах системи вищої освіти, можемо лише імітувати таку підготовку. Ми маємо усвідомлювати, що на початку ми можемо розраховувати на скромний рівень професійної підготовки  освітніх експертів, яким доведеться постійно працювати над своїм професійним рівнем, однак ми маємо також враховувати, що сам феномен освітнього консалтингу перебуває в стані становлення не лише в Україні. Багато в чому в Україні доведеться долати ті ж складнощі, що їх долають в інших європейських країнах. Самі стандарти освітньої експертизи (освітньої аналітики, освітнього консалтингу) сьогодні насправді лише формуються, з цим пов’язані відповідні складнощі.

Які вимоги мають висуватися до незалежних освітніх експертів при сертифікації їх діяльності?

Важливо уникати надмірних вимог при сертифікації діяльності незалежних освітніх експертів. Власне кажучи, незалежний освітній експерт може займатися своєю діяльністю і без її сертифікації. Проте в системі забезпечення якості освіти сертифікація діяльності незалежних освітніх експертів буде сприяти взаємному визнанню окремих суб’єктів такої системи.

Сьогодні вже лунають пропозиції надмірних вимог, які пропонуються виставляти при проведенні відповідної сертифікації. Поміж таких вимог можна зустріти вимогу наявності у освітнього експерта відповідних публікацій у визначених виданнях. Так, звісно, наявність публікацій з проблематики освіти, освітньої аналітики та освітнього консалтингу є бажаними для будь-якого освітнього експерта. Їх відсутність може викликати додаткові питання щодо професійності та компетентності освітнього експерта. Проте відсутність таких публікацій, а тим більше у визначеному переліку періодичних фахових видань не може слугувати підставою відмови при сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта. Освітній експерт, звісно, має продемонструвати здібності в освітній аналітиці та освітньому консалтингу, бо без першої неможливо підготувати жодного експертного висновку, а без якості останнього не можна надати відповідні рекомендації. Власне кажучи, вся робота освітнього експерта зводиться до освітньої аналітики та освітнього консалтингу.  Свої рекомендації незалежний освітній експерт має надавати в контексті розуміння перспективи розвитку сфери освіти та можливої розбудови її системи. Звісно, все це передбачає відповідні здібності у незалежного освітнього експерта. Однак виконанням вимоги надання публікацій буде доволі складно підтвердити наявність  в освітнього експерта відповідних здібностей. Пропозиція вимоги наявності публікацій наслідує теперішню практику вдаваного демонстрування результатів академічної роботи у вищій школі. Не варто переймати цей сумнівний досвід. Потрібно виходити з необхідного мінімуму.

По-перше, умовою сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта має бути наявність в останнього вищої освіти на рівні магістра (спеціаліста).

По-друге,  в режимі тестування освітній експерт має підтвердити свою спроможність пропонувати якісну освітню аналітику та якісний освітній консалтинг. А це передбачає як наявність в освітнього експерта відповідних теоретичних знань, так і вміння застосовувати їх на практиці, бо робота освітнього експерта передбачає гармонійне поєднання теоретичних знань та практичних вмінь. 

Де і як має відбуватися сертифікація незалежних освітніх експертів?

На першому етапі становлення системи забезпечення якості освіти питаннями сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта має опікуватися Національне агентство із забезпечення якості освіти, у випадку з освітніми експертами, які працюють  у сфері вищої освіти, мова йде про Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Сертифікат має видаватися за результатами проходження тестів. Тексти  мають містити питання та завдання, що дозволять з’ясувати рівень теоретичної підготовки освітнього експерта та його спроможність послуговуватися теоретичними знаннями в практичній діяльності. Звісно, розробка таких тестів  є окремим та доволі складним завданням. В перспективі саме незалежні освітні експерти мають займатися розробкою таких тестів. В перспективі весь процес сертифікації варто буде покласти на ту інституцію, яка буде створена самими незалежними освітніми експертами. Важливо максимально обмежити вплив держави (чиновника) на цей процес.

Що має гарантувати незалежність освітнього експерта?

Такі гарантії, як видається, слід шукати в наступному:

По-перше, у функціонуванні повноцінної системи забезпечення якості освіти в країні, яка буде передбачати інститут незалежного освітнього експерта як невіддільний її елемент.

По-друге, у чіткості та прозорості процедури сертифікації діяльності незалежного освітнього експерта.

По-третє, у наявності відповідної системи фінансування діяльності незалежного освітнього експерта.

Яке місце незалежні експерти мають займати в системи забезпечення якості освіти в країні?

В системі противаг, яку передбачає система забезпечення якості освіти, що включає освітні заклади, центральний орган управління у сфері освіти і науки (МОН), Національне агентство із забезпечення якості освіти (у сфері вищої освіти НАЗЯВО)  та незалежні агенції із забезпечення якості освіти, незалежні освітні експерти мають посідати те ж місце, яке мають займати незалежні агенції. Незалежні агенції і мають бути інституційними об’єднаннями незалежних освітніх експертів.

Незалежні освітні експерти можуть працювати самостійно, безпосередньо надаючи послуги клієнтам. Також незалежні освітні експерти  можуть співпрацювати з Національним агентством із забезпечення якості освіти та незалежними агенціями.

Рекомендації

  1. Формування інституту незалежного освітнього експерта має розглядатися як ключовий крок у розбудові системи забезпечення якості освіти, бо без такого інституту є неможливим повноцінне функціонування ані Національного агентства із забезпечення якості освіти, ані незалежних агенцій.
  2. Особливу увагу потрібно надати питанню сертифікації діяльності незалежних експертів. Вимоги при такій сертифікації мають бути зведені до необхідного мінімуму. Важливо уникати бюрократизації цього процесу.
  3. Важливо подолати упередження, які існують щодо феномену незалежного освітнього експерта. На жаль, одними роз’ясненнями цього феномену упереджень не подолати. Саме від роботи самих незалежних освітніх експертів значною мірою буде залежати подолання відповідних упереджень.
  4. Важливо гарантувати незалежність діяльності освітнього експерта. Цьому буде сприяти формування механізмів фінансування такої діяльності, остання має значною мірою фінансуватися тим коштом, який в системі освіти буде  направлятися на забезпечення якості освіти. Також реформування місцевих органів управління освітою має значною мірою сприяти переходу від  фінансування  чиновників до фінансування незалежних освітніх експертів.
  5. Діяльність незалежних освітніх експертів має бути прописана на законодавчому рівні, зокрема мова йде про необхідність внесення доповнень до Закону «Про вищу освіту», в якому в розділі V, який присвячений питанню забезпечення якості освіти, потрібно внести відповідні доповнення. 

Замість висновку

Формування інституту незалежного освітнього експерта відповідає тим тенденціям, які притаманні постіндустріальному (інформаційному) суспільству, в якому консалтинг відіграє виключно важливу роль. Становлення цивілізованого освітнього консалтингу в нашій країні є вимогою часу; не розуміння такої вимоги чи її несприйняття було б рівнозначно нерозумінню та несприйняттю сучасних тенденцій розвитку суспільства. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

23.07.2017
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Микола Аверін
Опубліковано 24.07.2017 в 11:29
Добрий день, пане Федорченко! Кому кому. а Україні, там, де правда і проста порядність лежать іще не "проклюнутими"с іменами глибоко у ґрунті давно омріяної української демократії, така інституція конче потрібна. Особливо - для освітньої сфери, де може відбутися біосоціальне оформлення достовірності людини розумної. У предметі висвітлення цієї проблеми перебуває навчально-метод ичний посібник "Метод самоорганізації особистості у школі" (320 с.) за моїм авторством, винесений з горнила реальної шкільної педагогіки (12-річний експеримент). який МОНівські "експерти" тупо заблокували. перший аргумент відмови у грифуванні посібника - автор надто гостро критикує сучасну шкільну педагогіку і навіть вітчизняну педагогічну науку...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 24.07.2017 в 13:21
Доброго дня, пане Миколо!
Проблема в тому, що в Україні знають лише одне значення слова «критика», а саме висловлювати щось погане про когось чи щось. Насправді, слово «критика» має і інше значення, а саме випробування, або аналіз. І аналіз може бути або адекватним (правильним, ґрунтовним), або неадекватним (неправильним, неґрунтовним). Мабуть, Ви стали заручником тих, хто не враховує, що випробування (аналіз) не може бути гострим. Успіхів!
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 25.07.2017 в 08:43
Власне, говорити про місце незалежного освітнього експерта (незалежних агенцій) в можливій системі (вищої) освіти можна лише в контексті відповіді на питання про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Якщо її можна розбудувати без такого суб’єкта як незалежний освітній експерт (незалежна агенція), спираючись лише на ректора як «вихователя кадрів на кафедрах», то це один шлях, якщо не можна, то тоді потрібно обрати інший шлях. Проте, прикро, що поки-що не виходить плідної дискусії. Мабуть, це можна пояснити тим, що 99,99% освітян вважають освітній консалтинг чимось зайвим та непотрібним нашій системі освіти. Проте, хіба це не є ознакою того, що ми продовжуємо жити в індустріально-а грарній країні, погано розуміючи тенденції сучасного світу. Хіба не в цьому ми маємо шукати причини провалу реформи вищої освіти?
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews