Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

Оптимізація мережі ВНЗ: інструмент реформування та бажаний результат

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
28.11.2017

Існування та діяльність значної частини українських вищих навчальних закладів є демонстрацією брутального нехтування якістю освіти та неприкритою насмішкою зі спроб забезпечення академічної доброчесності в сфері вищої освіти країни. Важко вимагати від окремої людини дотримання стандартів академічної доброчесності, якщо на інституційному рівні діють геть інші «стандарти». 

Важливою складовою реформи сфери вищої освіти  мав би стати процес оптимізації мережі вищих навчальних закладів країни. Ефективність такого процесу залежить від адекватного розуміння його ролі та завдань. Оптимізація мережі ВНЗ є не лише бажаним результатом реформи системи вищої освіти, а й інструментом, за допомогою якого можна отримати зовсім іншу реальність у сфері вищої освіти.  Сьогодні відсутнє належне розуміння ролі оптимізації мережі ВНЗ як одного з інструментів реформування системи вищої освіти, її продовжують розглядати лише як один з можливих результатів реформи, її бояться та нею лякають.

Сьогодні, в умовах відсутності  реальної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, вищі навчальні заклади не бачать необхідності та потреби щось реально змінювати в своїй діяльності щодо забезпечення якості освіти. Ми не знайдемо, мабуть, жодного вищого навчального закладу в країні, в якому б повноцінно функціонувала система внутрішнього забезпечення якості освіти. Отже, питання оптимізації мережі ВНЗ не зводиться до питання припинення діяльності окремих ВНЗ, воно передбачає ревізію всієї мережі ВНЗ та тих статусів, які мають сьогодні українські вищі навчальні заклади. Статус переважної більшості ВНЗ країни має бути підданий радикальній ревізії.

В ході оптимізації мережі ВНЗ кожен вищий навчальний заклад має прийти до відповідного рішення: (1) збереження теперішнього статусу, (2) зміна статусу в системі вищої освіти, (3) зміна статусу та перехід в іншу сферу освіти (середня, професійно-технічна), (4) об’єднання з іншим ВНЗ.

Що перешкоджає сьогодні процесу оптимізації мережі вищих навчальних закладів в країні?

По-перше, головною причиною, що перешкоджає процесу оптимізації, є відсутність системи забезпечення якості вищої освіти та перспектив її побудови в найближчі роки. Реформа вищої освіти, яка в першу чергу мала б сприяти формуванню системи забезпечення якості вищої освіти, саме в цій частині зазнала невдачі. Суперечки між МОН та НАЗЯВО щодо того, яка інституція є відтепер головною в системі вищої освіти, підмінили собою розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Сьогодні забули про необхідність формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти як важливої складової повноцінної системи забезпечення якості вищої освіти. Як видається, відсутнє розуміння на всіх рівнях нагальності та важливості такої системи. Саме відсутність системи забезпечення якості вищої освіти обумовлює наявність в країні великої кількості вищих навчальних закладів, які нехтують якістю освіти. Для чого щось кардинально змінювати, якщо завжди можна домовитися та якось викрутитися?! Існування ефективної системи забезпечення якості вищої освіти поклало б  рано чи пізно край існуванню вищих навчальних закладів, які невиправдано отримують бюджетну підтримку, а дипломи яких марно визнаються на загальнодержавному рівні. Існування ефективної системи забезпечення якості поклало б край корупції, без якої існування окремих ВНЗ стало б неможливим. Лише існування системи забезпечення якості вищої освіти може сформувати передумови для процесу природної оптимізації мережі ВНЗ, за якої не чиновник буде вирішувати долю того чи іншого вищого навчального закладу, а висновки незалежних інституцій та сама відповідальність ВНЗ.

По-друге, значною перешкодою на шляху процесу оптимізації мережі ВНЗ є недоліки самого Закону «Про вищу освіту» та проблеми його імплементації. Сьогодні міркування політичної доцільності продовжують все ще брати гору над відповідальністю щодо тих викликів, які мають місце у сфері вищої освіти. Так, невизначеною залишається доля у системі вищої освіти переважної більшості коледжів, або так званих колишніх вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, зокрема особливе занепокоєння викликає доля педагогічних коледжів. Значна частина коледжів гуманітарного спрямування не має сьогодні шансів залишитися в системі вищої освіти як самостійні навчальні заклади. Сьогодні педагогічні колективи коледжів не мають чіткого розуміння свого майбутнього. Це розуміння мав би дати Закон «Про вищу освіту» та відповідна практика його імплементації. Проте, на жаль, цього не відбувається.

По-третє, відсутність прозорої та ефективної системи фінансування вищих навчальних закладів, що спиралася б на систему забезпечення якості вищої освіти, не дозволяє формуватися ефективному процесу оптимізації мережі ВНЗ. Доля ВНЗ має визначатися в трикутнику системи забезпечення якості вищої освіти, системи фінансування ВНЗ та системи ухвалення відповідних рішень як щодо стосовно самого ВНЗ, так і в самому ВНЗ щодо свого майбутнього. 

Про хибні підходи у вирішенні питання щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів

По-перше, варто говорити як про можливу поспішність, так і про зволікання щодо вирішення проблеми оптимізації мережі ВНЗ в країні. Якщо три роки тому назад була помітна певна поспішність, то сьогодні є помітною спроба відкласти вирішення питання оптимізації. Показовими були ухвалені на початку року зміни в Законі «Про вищу освіту» щодо визначення року, в якому в останнє в системі вищої освіти можна здійснювати набір за програмами підготовки молодших спеціалістів. Так, варто визнати, що це дозволило продовжити існування в системі вищої освіти принаймні ще на кілька років десяткам чи, можливо, навіть сотням ВНЗ (коледжам), однак питання щодо їхнього майбутнього не лише не вирішено, воно ще як слід навіть не було сформульовано. Знову ж доводиться звертати увагу на долю близько п’ятдесяти педагогічних коледжів,  більшість  з яких має примарні шанси залишитися в системі вищої освіти як самостійні інституції. Процес внутрішньої руйнації таких ВНЗ є сьогодні особливо помітним. Мова йде насамперед про проблему якості підготовки їхніх абітурієнтів та навіть про проблему заповнення бюджетних місць у педагогічних коледжах. Не можна далі не звертати на це увагу.

По-друге, варто вказати на відсутність послідовності в реформуванні системи освіти. Мова йде про те, що спроба реформування системи вищої освіти суттєво випередила реформу системи освіти в цілому. Саме це не дозволяє сьогодні вирішувати ефективно долю значної частини ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Значна частина яких могла б хіба що бути трансформована  у навчальні заклади  в системі середньої освіти, зокрема в старші академічні школи. Хибність підходу полягає в тому, що ми продовжуємо реформування вищої освіти у відриві від реформи середньої освіти. Сьогодні варто ухвалити відповідні рішення, які б дозволили зберегтися великій кількості вищих  навчальних закладів хоча б у новому статусі. В системі лише вищої освіти буде складно відшукати ефективні рішення щодо долі багатьох теперішніх вищих навчальних закладів.

По-третє, сьогодні поширеною є думка, що питання оптимізації мережі ВНЗ лежить виключно у площині правильного розподілу фінансування поміж ВНЗ. Сьогодні продовжується пропагуватися теза: гроші мають йти за студентом. Проте, потрібно усвідомлювати, що сама по собі нова система фінансування не зможе кардинально вирішити зазначене питання. Так звані кращі столичні університети так само часто нехтують питанням  забезпечення якості освіти, як і другорядні провінційні ВНЗ. Оптимізація мережі ВНЗ мала б відбуватися в умовах існування такої системи забезпечення якості вищої освіти, яка б змушувала всі ВНЗ країни підтримувати відповідні процедури щодо забезпечення якості освіти. Припинити свою діяльність мають ті ВНЗ, які не спроможні забезпечити відповідні процедури. Сама по собі нова система фінансування ВНЗ цього не вирішить.

По-четверте, поширеною є думка, згідно з якою варто підтримувати насамперед кілька десятків провідних ВНЗ країни. Саме такі ВНЗ мають отримувати левову частку фінансування. Хіба не з такої логіки виходили розробники чинного Закону «Про вищу освіту», коли пропонували виокремлювати на законодавчому рівні так звані дослідницькі університети? Спроба ділити ВНЗ на провідні та другорядні в умовах відсутності відповідних систем моніторингу завжди будуть містити в собі ознаки волюнтаризму та лобіювання, що відкриває нові можливості для поширення корупції. Варто визнати, що сьогодні так звані провідні ВНЗ країни не спроможні належним чином підтримувати процедури забезпечення якості освіти та наукових досліджень.

По-п’яте, існує тенденція до протиставляння столичних і провінційних вищих навчальних закладів та до пропонування при цьому певних механізмів підтримки так званих регіональних (провінційних) ВНЗ. Проте, варто зазначити, що не існує окремої проблеми регіональних (провінційних) ВНЗ, існує проблема з системою та мережею вищих навчальних закладів в країні в цілому. Те, що абітурієнти мають схильність віддавати перевагу столичним ВНЗ перед провінційними, лежить не стільки в площині вибору ними кращих навчальних програм в столичних університетах, скільки в площині вибору переваг та спокус столиці перед обласними центрами. Дуже часто такий вибір є ірраціональним. Значною мірою практика продовження навчання у вищому навчальному закладі після закінчення середньої школи сьогодні вкладається в ту патерналістську модель суспільства, яка у нас зберігається. Навчання у ВНЗ сьогодні є здебільшого способом відкладання моменту вступу молодої людини в самостійне доросле життя. Значною мірою вищі навчальні заклади допомагають вирішувати проблему з тимчасовою зайнятістю молодих людей саме в регіонах. Однак це має мало стосунку до тих завдань, які стоять перед вищими навчальними закладами.

Про принципи та бажані підходи до процесу оптимізації мережі ВНЗ

1. Оптимізація мережі ВНЗ має відбуватися в природній спосіб. Вона не може ані пришвидшуватися, ані штучно уповільнюватися. Причиною останнього можуть бути як спроби лобіювання інтересів окремих вищих навчальних закладів, так і відсутність політичної волі  у проведенні реформування сфери вищої освіти.

2. Процес оптимізації мережі ВНЗ має визначатися процедурами забезпечення якості вищої освіти, на розробку та впровадження яких і має бути спрямована система забезпечення якості вищої освіти. Замість спроб вирішувати питання збереження та функціонування регіональних ВНЗ, потрібно перейти до розробки відповідних програм щодо розвитку ВНЗ у відповідних сегментах сфери вищої освіти. Просте збереження вищих навчальних закладів не може розглядатися як самодостатня ціль процесу оптимізації мережі ВНЗ. Так само як і формальне зменшення кількості ВНЗ не є метою оптимізації мережі ВНЗ.

3.  Оптимізація мережі ВНЗ має відбуватися  паралельно процесу приведення у відповідність ВНЗ їхній назві та статусу. Особливу проблему становить сьогодні поширена невідповідність ВНЗ статусу університету, який вони формально мають.

4. Оптимізація ВНЗ має відбуватися в умовах відсутності надання тому чи іншому вищому навчальному закладу переваг, зокрема переваг, що уможливлюються чинним законодавством. В країні, в якій на законодавчому рівні формуються передумови для штучного виокремлення окремих привілейованих груп ВНЗ, завжди будуть проблеми з забезпеченням рівності та належних умов конкуренції. Так само спроба надання регіональним (провінційним) ВНЗ підтримки на державному рівні, а саме шляхом введення відповідних процедур зарахування до ВНЗ, що мають сприяти наповненню провінційних ВНЗ студентами, буде вести не до збереження, а до подальшої руйнації системи вищої освіти, зокрема до подальшої маргіналізації провінційних ВНЗ.

Рекомендації

1. Процес ефективної оптимізації мережі вищих навчальних закладів має розглядатися  як процес, що є наслідком розбудови та функціонування системи забезпечення якості вищої освіти та ефективної системи фінансування вищої освіти. Кроки та заходи, направлені на оптимізацію (чи збереження чинної) мережі вищих навчальних закладів без врахування розбудови зазначених систем, мають розглядатися як неприйнятні та такі, що можуть містити в собі деструктивну складову.

2. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має передбачати попередню розбудову мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Без незалежних установ забезпечення якості вищої освіти провести сьогодні оптимізацію мережі вищих навчальних закладів неможливо.

3. Варто відмовитися від неоднозначної практики та спроб організації та проведення вступної кампанії до ВНЗ, одним із завдань якої є спрямування абітурієнтів на регіональні вищі навчальні заклади. Від подібної практики потрібно відмовитися як такої, що лише сприяє збереженню неефективної мережі ВНЗ та вирішує питання функціонування окремих регіональних ВНЗ в короткостроковій перспективі. Принаймні така практика не може розглядатися як така, що сприяє процесу ефективної оптимізації мережі вищих навчальних закладів у країні.

4. Процес оптимізації мережі вищих навчальних закладів сьогодні має бути узгоджений з реформою системи освіти, що розпочалася після ухвалення відповідного Закону. Це буде потребувати внесення змін в Законі «Про вищу освіту» щодо тих положень, що визначають процес змін та набуття теперішніми вищими навчальними закладами нового статусу. Насамперед це має стосуватися питання реформування вищих навчальних закладів, що раніше мали статус ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

5. Перспектива оптимізації мережі педагогічних вищих навчальних закладів та доля окремих педагогічних ВНЗ має вирішуватися в контексті реалізації загальнодержавної програми з реформування педагогічної освіти в країні. Поза реалізацією такої програми говорити про оптимізацію мережі педагогічних вищих навчальних закладів є проблематично.

6. Створення старшої академічної школи та пошук шляхів збереження значної частини так званих ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації мають розглядатися в одному контексті. Перспективи значної частини зазначених вищих навчальних закладів  мають шукатися на шляху їх поступової трансформації в старші академічні школи.

7. Особливу увагу потрібно надати питанню функціонування в системі вищої освіти вищих навчальних закладів, що мають статус університету. Оптимізацію мережі університетів у країні варто розпочати з переосмислення доцільності існування так званих «відомчих» університетів, саме існування яких слугує деформуванню уявлення про ідею університету.

8. Замість штучного протиставлення на законодавчому рівні  різних груп університетів варто університети протиставити вищим професійним школам, статус яких буде потребувати свого законодавчого визначення. Це буде потребувати переосмислення тих видів ВНЗ, який пропонує чинний Закон «Про вищу освіту».

9. Самим вищим навчальним закладам варто шукати системні рішення шляхом об’єднання зусиль, зокрема йти шляхом створення відповідних асоціацій, в рамках яких легше знаходити як системні рішення, так і  співпрацювати з органами державної влади та отримувати консультаційну допомогу.

Замість висновку

 

Оптимізація мережі ВНЗ не повинна розглядатися як лише спосіб зменшення кількості вищих навчальних закладів у країні, в ній потрібно бачити насамперед спосіб та інструмент приведення вищих навчальних закладів у відповідність з тим статусом, який вони декларують, чи позбавлення їх такого статусу. Сьогодні оновлення потребує вся система вищої освіти країни, без кардинальної ревізії мережі ВНЗ оновлення не досягти. Потрібно врешті-решт позбутися ілюзій щодо можливості косметичними заходами щось реально змінити в сфері вищої освіти. Рівень руйнації як системи вищої освіти в цілому, так і внутрішньої руйнації ВНЗ – нехтування якістю освіти потребують адекватного реагування. Процес ефективної оптимізації мережі ВНЗ не може відбутися  без усвідомлення менеджментом вищих навчальних закладів неможливості збереження статус-кво. Таке усвідомлення може прийти лише в умовах послідовного та виваженого проведення реформи системи вищої освіти на загальнодержавному рівні. 

Оптимізація мережі ВНЗ: інструмент реформування та бажаний результат
Оптимізація мережі ВНЗ: інструмент реформування та бажаний результат

Існування та діяльність значної частини українських вищих навчальних закладів є демонстрацією брутального нехтування якістю освіти та неприкритою насмішкою зі спроб забезпечення академічної доброчесності в сфері вищої освіти країни. Важко вимагати від окремої людини дотримання стандартів академічної доброчесності, якщо на інституційному рівні діють геть інші «стандарти». 

Важливою складовою реформи сфери вищої освіти  мав би стати процес оптимізації мережі вищих навчальних закладів країни. Ефективність такого процесу залежить від адекватного розуміння його ролі та завдань. Оптимізація мережі ВНЗ є не лише бажаним результатом реформи системи вищої освіти, а й інструментом, за допомогою якого можна отримати зовсім іншу реальність у сфері вищої освіти.  Сьогодні відсутнє належне розуміння ролі оптимізації мережі ВНЗ як одного з інструментів реформування системи вищої освіти, її продовжують розглядати лише як один з можливих результатів реформи, її бояться та нею лякають.

Сьогодні, в умовах відсутності  реальної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, вищі навчальні заклади не бачать необхідності та потреби щось реально змінювати в своїй діяльності щодо забезпечення якості освіти. Ми не знайдемо, мабуть, жодного вищого навчального закладу в країні, в якому б повноцінно функціонувала система внутрішнього забезпечення якості освіти. Отже, питання оптимізації мережі ВНЗ не зводиться до питання припинення діяльності окремих ВНЗ, воно передбачає ревізію всієї мережі ВНЗ та тих статусів, які мають сьогодні українські вищі навчальні заклади. Статус переважної більшості ВНЗ країни має бути підданий радикальній ревізії.

В ході оптимізації мережі ВНЗ кожен вищий навчальний заклад має прийти до відповідного рішення: (1) збереження теперішнього статусу, (2) зміна статусу в системі вищої освіти, (3) зміна статусу та перехід в іншу сферу освіти (середня, професійно-технічна), (4) об’єднання з іншим ВНЗ.

Що перешкоджає сьогодні процесу оптимізації мережі вищих навчальних закладів в країні?

По-перше, головною причиною, що перешкоджає процесу оптимізації, є відсутність системи забезпечення якості вищої освіти та перспектив її побудови в найближчі роки. Реформа вищої освіти, яка в першу чергу мала б сприяти формуванню системи забезпечення якості вищої освіти, саме в цій частині зазнала невдачі. Суперечки між МОН та НАЗЯВО щодо того, яка інституція є відтепер головною в системі вищої освіти, підмінили собою розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. Сьогодні забули про необхідність формування мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти як важливої складової повноцінної системи забезпечення якості вищої освіти. Як видається, відсутнє розуміння на всіх рівнях нагальності та важливості такої системи. Саме відсутність системи забезпечення якості вищої освіти обумовлює наявність в країні великої кількості вищих навчальних закладів, які нехтують якістю освіти. Для чого щось кардинально змінювати, якщо завжди можна домовитися та якось викрутитися?! Існування ефективної системи забезпечення якості вищої освіти поклало б  рано чи пізно край існуванню вищих навчальних закладів, які невиправдано отримують бюджетну підтримку, а дипломи яких марно визнаються на загальнодержавному рівні. Існування ефективної системи забезпечення якості поклало б край корупції, без якої існування окремих ВНЗ стало б неможливим. Лише існування системи забезпечення якості вищої освіти може сформувати передумови для процесу природної оптимізації мережі ВНЗ, за якої не чиновник буде вирішувати долю того чи іншого вищого навчального закладу, а висновки незалежних інституцій та сама відповідальність ВНЗ.

По-друге, значною перешкодою на шляху процесу оптимізації мережі ВНЗ є недоліки самого Закону «Про вищу освіту» та проблеми його імплементації. Сьогодні міркування політичної доцільності продовжують все ще брати гору над відповідальністю щодо тих викликів, які мають місце у сфері вищої освіти. Так, невизначеною залишається доля у системі вищої освіти переважної більшості коледжів, або так званих колишніх вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, зокрема особливе занепокоєння викликає доля педагогічних коледжів. Значна частина коледжів гуманітарного спрямування не має сьогодні шансів залишитися в системі вищої освіти як самостійні навчальні заклади. Сьогодні педагогічні колективи коледжів не мають чіткого розуміння свого майбутнього. Це розуміння мав би дати Закон «Про вищу освіту» та відповідна практика його імплементації. Проте, на жаль, цього не відбувається.

По-третє, відсутність прозорої та ефективної системи фінансування вищих навчальних закладів, що спиралася б на систему забезпечення якості вищої освіти, не дозволяє формуватися ефективному процесу оптимізації мережі ВНЗ. Доля ВНЗ має визначатися в трикутнику системи забезпечення якості вищої освіти, системи фінансування ВНЗ та системи ухвалення відповідних рішень як щодо стосовно самого ВНЗ, так і в самому ВНЗ щодо свого майбутнього. 

Про хибні підходи у вирішенні питання щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів

По-перше, варто говорити як про можливу поспішність, так і про зволікання щодо вирішення проблеми оптимізації мережі ВНЗ в країні. Якщо три роки тому назад була помітна певна поспішність, то сьогодні є помітною спроба відкласти вирішення питання оптимізації. Показовими були ухвалені на початку року зміни в Законі «Про вищу освіту» щодо визначення року, в якому в останнє в системі вищої освіти можна здійснювати набір за програмами підготовки молодших спеціалістів. Так, варто визнати, що це дозволило продовжити існування в системі вищої освіти принаймні ще на кілька років десяткам чи, можливо, навіть сотням ВНЗ (коледжам), однак питання щодо їхнього майбутнього не лише не вирішено, воно ще як слід навіть не було сформульовано. Знову ж доводиться звертати увагу на долю близько п’ятдесяти педагогічних коледжів,  більшість  з яких має примарні шанси залишитися в системі вищої освіти як самостійні інституції. Процес внутрішньої руйнації таких ВНЗ є сьогодні особливо помітним. Мова йде насамперед про проблему якості підготовки їхніх абітурієнтів та навіть про проблему заповнення бюджетних місць у педагогічних коледжах. Не можна далі не звертати на це увагу.

По-друге, варто вказати на відсутність послідовності в реформуванні системи освіти. Мова йде про те, що спроба реформування системи вищої освіти суттєво випередила реформу системи освіти в цілому. Саме це не дозволяє сьогодні вирішувати ефективно долю значної частини ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Значна частина яких могла б хіба що бути трансформована  у навчальні заклади  в системі середньої освіти, зокрема в старші академічні школи. Хибність підходу полягає в тому, що ми продовжуємо реформування вищої освіти у відриві від реформи середньої освіти. Сьогодні варто ухвалити відповідні рішення, які б дозволили зберегтися великій кількості вищих  навчальних закладів хоча б у новому статусі. В системі лише вищої освіти буде складно відшукати ефективні рішення щодо долі багатьох теперішніх вищих навчальних закладів.

По-третє, сьогодні поширеною є думка, що питання оптимізації мережі ВНЗ лежить виключно у площині правильного розподілу фінансування поміж ВНЗ. Сьогодні продовжується пропагуватися теза: гроші мають йти за студентом. Проте, потрібно усвідомлювати, що сама по собі нова система фінансування не зможе кардинально вирішити зазначене питання. Так звані кращі столичні університети так само часто нехтують питанням  забезпечення якості освіти, як і другорядні провінційні ВНЗ. Оптимізація мережі ВНЗ мала б відбуватися в умовах існування такої системи забезпечення якості вищої освіти, яка б змушувала всі ВНЗ країни підтримувати відповідні процедури щодо забезпечення якості освіти. Припинити свою діяльність мають ті ВНЗ, які не спроможні забезпечити відповідні процедури. Сама по собі нова система фінансування ВНЗ цього не вирішить.

По-четверте, поширеною є думка, згідно з якою варто підтримувати насамперед кілька десятків провідних ВНЗ країни. Саме такі ВНЗ мають отримувати левову частку фінансування. Хіба не з такої логіки виходили розробники чинного Закону «Про вищу освіту», коли пропонували виокремлювати на законодавчому рівні так звані дослідницькі університети? Спроба ділити ВНЗ на провідні та другорядні в умовах відсутності відповідних систем моніторингу завжди будуть містити в собі ознаки волюнтаризму та лобіювання, що відкриває нові можливості для поширення корупції. Варто визнати, що сьогодні так звані провідні ВНЗ країни не спроможні належним чином підтримувати процедури забезпечення якості освіти та наукових досліджень.

По-п’яте, існує тенденція до протиставляння столичних і провінційних вищих навчальних закладів та до пропонування при цьому певних механізмів підтримки так званих регіональних (провінційних) ВНЗ. Проте, варто зазначити, що не існує окремої проблеми регіональних (провінційних) ВНЗ, існує проблема з системою та мережею вищих навчальних закладів в країні в цілому. Те, що абітурієнти мають схильність віддавати перевагу столичним ВНЗ перед провінційними, лежить не стільки в площині вибору ними кращих навчальних програм в столичних університетах, скільки в площині вибору переваг та спокус столиці перед обласними центрами. Дуже часто такий вибір є ірраціональним. Значною мірою практика продовження навчання у вищому навчальному закладі після закінчення середньої школи сьогодні вкладається в ту патерналістську модель суспільства, яка у нас зберігається. Навчання у ВНЗ сьогодні є здебільшого способом відкладання моменту вступу молодої людини в самостійне доросле життя. Значною мірою вищі навчальні заклади допомагають вирішувати проблему з тимчасовою зайнятістю молодих людей саме в регіонах. Однак це має мало стосунку до тих завдань, які стоять перед вищими навчальними закладами.

Про принципи та бажані підходи до процесу оптимізації мережі ВНЗ

1. Оптимізація мережі ВНЗ має відбуватися в природній спосіб. Вона не може ані пришвидшуватися, ані штучно уповільнюватися. Причиною останнього можуть бути як спроби лобіювання інтересів окремих вищих навчальних закладів, так і відсутність політичної волі  у проведенні реформування сфери вищої освіти.

2. Процес оптимізації мережі ВНЗ має визначатися процедурами забезпечення якості вищої освіти, на розробку та впровадження яких і має бути спрямована система забезпечення якості вищої освіти. Замість спроб вирішувати питання збереження та функціонування регіональних ВНЗ, потрібно перейти до розробки відповідних програм щодо розвитку ВНЗ у відповідних сегментах сфери вищої освіти. Просте збереження вищих навчальних закладів не може розглядатися як самодостатня ціль процесу оптимізації мережі ВНЗ. Так само як і формальне зменшення кількості ВНЗ не є метою оптимізації мережі ВНЗ.

3.  Оптимізація мережі ВНЗ має відбуватися  паралельно процесу приведення у відповідність ВНЗ їхній назві та статусу. Особливу проблему становить сьогодні поширена невідповідність ВНЗ статусу університету, який вони формально мають.

4. Оптимізація ВНЗ має відбуватися в умовах відсутності надання тому чи іншому вищому навчальному закладу переваг, зокрема переваг, що уможливлюються чинним законодавством. В країні, в якій на законодавчому рівні формуються передумови для штучного виокремлення окремих привілейованих груп ВНЗ, завжди будуть проблеми з забезпеченням рівності та належних умов конкуренції. Так само спроба надання регіональним (провінційним) ВНЗ підтримки на державному рівні, а саме шляхом введення відповідних процедур зарахування до ВНЗ, що мають сприяти наповненню провінційних ВНЗ студентами, буде вести не до збереження, а до подальшої руйнації системи вищої освіти, зокрема до подальшої маргіналізації провінційних ВНЗ.

Рекомендації

1. Процес ефективної оптимізації мережі вищих навчальних закладів має розглядатися  як процес, що є наслідком розбудови та функціонування системи забезпечення якості вищої освіти та ефективної системи фінансування вищої освіти. Кроки та заходи, направлені на оптимізацію (чи збереження чинної) мережі вищих навчальних закладів без врахування розбудови зазначених систем, мають розглядатися як неприйнятні та такі, що можуть містити в собі деструктивну складову.

2. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має передбачати попередню розбудову мережі незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Без незалежних установ забезпечення якості вищої освіти провести сьогодні оптимізацію мережі вищих навчальних закладів неможливо.

3. Варто відмовитися від неоднозначної практики та спроб організації та проведення вступної кампанії до ВНЗ, одним із завдань якої є спрямування абітурієнтів на регіональні вищі навчальні заклади. Від подібної практики потрібно відмовитися як такої, що лише сприяє збереженню неефективної мережі ВНЗ та вирішує питання функціонування окремих регіональних ВНЗ в короткостроковій перспективі. Принаймні така практика не може розглядатися як така, що сприяє процесу ефективної оптимізації мережі вищих навчальних закладів у країні.

4. Процес оптимізації мережі вищих навчальних закладів сьогодні має бути узгоджений з реформою системи освіти, що розпочалася після ухвалення відповідного Закону. Це буде потребувати внесення змін в Законі «Про вищу освіту» щодо тих положень, що визначають процес змін та набуття теперішніми вищими навчальними закладами нового статусу. Насамперед це має стосуватися питання реформування вищих навчальних закладів, що раніше мали статус ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

5. Перспектива оптимізації мережі педагогічних вищих навчальних закладів та доля окремих педагогічних ВНЗ має вирішуватися в контексті реалізації загальнодержавної програми з реформування педагогічної освіти в країні. Поза реалізацією такої програми говорити про оптимізацію мережі педагогічних вищих навчальних закладів є проблематично.

6. Створення старшої академічної школи та пошук шляхів збереження значної частини так званих ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації мають розглядатися в одному контексті. Перспективи значної частини зазначених вищих навчальних закладів  мають шукатися на шляху їх поступової трансформації в старші академічні школи.

7. Особливу увагу потрібно надати питанню функціонування в системі вищої освіти вищих навчальних закладів, що мають статус університету. Оптимізацію мережі університетів у країні варто розпочати з переосмислення доцільності існування так званих «відомчих» університетів, саме існування яких слугує деформуванню уявлення про ідею університету.

8. Замість штучного протиставлення на законодавчому рівні  різних груп університетів варто університети протиставити вищим професійним школам, статус яких буде потребувати свого законодавчого визначення. Це буде потребувати переосмислення тих видів ВНЗ, який пропонує чинний Закон «Про вищу освіту».

9. Самим вищим навчальним закладам варто шукати системні рішення шляхом об’єднання зусиль, зокрема йти шляхом створення відповідних асоціацій, в рамках яких легше знаходити як системні рішення, так і  співпрацювати з органами державної влади та отримувати консультаційну допомогу.

Замість висновку

 

Оптимізація мережі ВНЗ не повинна розглядатися як лише спосіб зменшення кількості вищих навчальних закладів у країні, в ній потрібно бачити насамперед спосіб та інструмент приведення вищих навчальних закладів у відповідність з тим статусом, який вони декларують, чи позбавлення їх такого статусу. Сьогодні оновлення потребує вся система вищої освіти країни, без кардинальної ревізії мережі ВНЗ оновлення не досягти. Потрібно врешті-решт позбутися ілюзій щодо можливості косметичними заходами щось реально змінити в сфері вищої освіти. Рівень руйнації як системи вищої освіти в цілому, так і внутрішньої руйнації ВНЗ – нехтування якістю освіти потребують адекватного реагування. Процес ефективної оптимізації мережі ВНЗ не може відбутися  без усвідомлення менеджментом вищих навчальних закладів неможливості збереження статус-кво. Таке усвідомлення може прийти лише в умовах послідовного та виваженого проведення реформи системи вищої освіти на загальнодержавному рівні. 

28.11.2017
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 30.11.2017 в 09:35
Проблему неякісної вищої освіти не можна вирішити шляхом підтримки «кращих» ВНЗ. Вирішення лежить виключно на шляху розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, в рамках якої і можна буде визначити, які ВНЗ є кращими. Важливо усвідомлювати, що оптимізація мережі ВНЗ має насамперед розглядатися як інструмент реформування системи вищої освіти.
Автор: Nedolya
Опубліковано 30.11.2017 в 11:34
Робити зміни потрібно з розумінням та відкрито і відверто. Інакше інші країни перестануть визнавати наші дипломи. Можливо поняття "диплом державного зразка" треба замінювати на "диплом ВНЗ" - тоді швидко стане зрозумілим те, які дипломи мають вагу, а які ні.
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 02.12.2017 в 10:57
Так, у системі вищої освіти провідну роль мають відігравати не МОН та НАЗЯВО, а автономні вищі навчальні заклади та незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.
Автор: Олег Ворона
Опубліковано 29.11.2017 в 10:06
Більшість українських ВНЗ і так незабаром припинить своє існування через відсутність абітурієнтів та фінансові причини. Сьогодні потрібно думати про підтримку кращих наших ВНЗ, а не говорити про оптимізацію їх мережі.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews