Про феномен дисертації та присудження наукових ступенів
Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
23.06.2018 |
У вітчизняних дискусіях, що ведуться навколо питань захисту дисертацій та присудження наукового ступеня, помітна тривожна тенденція. Обговорення даних питань, як правило, відбувається в контексті чергових академічних скандалів. Саме через призму таких скандалів і обговорюються ці питання, останнє накладає свій відбиток на їх розуміння. Власне, повноцінного обговорення даних питань ми ще не досягли. Більш того, як видається, обговорення проблеми захисту дисертації, як правило, обумовлено хибним розумінням самого феномену дисертації. Як наслідок, ми маємо доволі химерні уявлення про те, за що саме присуджують науковий ступінь.
Паралельно дискусіям про природу дисертації відбуваються захисти сотень та тисяч так званих дисертацій, які не є ані дисертаційними роботами, ані результатами дисертаційного дослідження. При цьому так звана боротьба з поганими дисертаціями та дисертантами, спроби посилення вимог до дисертаційних робіт все більше сприяють втраті розуміння того феномену, за який нібито ведеться така боротьба. Вітчизняне академічне середовище сьогодні, на жаль, виступає не стільки відповідальним суб’єктом, скільки об’єктом маніпуляцій та недолугих експериментів. Вітчизняна академічна спільнота час від часу лише доволі кволо та невпевнено виражає свою позицію з ключових питань академічного життя.
Сьогодні доводиться констатувати втрату в академічному середовищі розуміння природи феномену дисертації. Спробі пошуку такого розуміння і присвячена дана стаття. Перешкодою такому проясненню є сила звички, яка привчила вітчизняну академічну спільноту задовольнятися потворними практиками, якими пронизано академічне життя.
Що є підставою для присудження наукового ступеня?
Підставою для присудження наукового ступеня в багатовіковій європейській академічній традиції є публічний захист дисертації. Здавалося б, все зрозуміло – нема про що сперечатися, однак, на практиці все виявляється значно складнішим. Так, доречно поставити питання: що саме під час захисту захищає дисертант? Сьогодні домінує думка, що захист дисертації є захистом її тексту. Таке бачення і спотворює розуміння питання захисту дисертації в цілому. Підставою присудження наукового ступеня є не текст дисертації, а захист результатів дисертаційного дослідження, які формулюють як положення, що виносяться на захист. Іншими словами, не текст дисертації є підставою для присудження наукового ступеня, а публічний захист певного переліку положень, що виносяться дисертантом на захист. Звісно, це не означає, що текст дисертаційного дослідження є неважливим. Проте, текст дисертації сам по собі не може оцінюватися як підстава для присудження наукового ступеня. Текст дисертаційного дослідження виконує певну важливу функцію, він має дозволяти членам академічної спільноти, насамперед опонентам та членам ради (комісії) з захисту дисертації, ознайомившись попередньо з роботою дисертанта, краще підготуватися до захисту. Проте, під час захисту текст дисертаційного дослідження в цілому не відграє визначальної ролі. Ключовими складовими процедури захисту є прилюдне формулювання дисертантом відповідних положень та їх захист у відкритому публічному диспуті. Під час захисту оцінюватися мають як ґрунтовність та новизна запропонованих положень, так і спроможність дисертанта в ході дискусії продемонструвати своє розуміння всього проблемного контексту, в якому формулюються дані положення. З’ясувати та оцінити таке розуміння можна лише у живій дискусії. Звісно, оцінювати може лише той, хто сам розуміє весь проблемний контекст, в якому формулюються відповідні положення. Член спеціалізованої вченої ради, який голосує за чи проти відповідного рішення, не маючи достатньої компетентності для ухвалення відповідного рішення, є не меншим шахраєм, ніж дисертант, який присвоює собі чужі ідеї. Академічна спільнота, яка не спроможна забезпечити повноцінну процедуру захисту дисертації, може в кращому випадку все звести до дотримання формальних вимог, що, однак, мало на практиці гарантує якість ухвалених рішень. Значна частина дисертацій захищається в нашій країні в умовах недотримання повноцінної процедури захисту дисертації, при цьому рішення в переважній більшості випадків ухвалюються людьми, які не є достатньо компетентними для ухвалення відповідних рішень. Іншими словами, присудження наукових ступенів у нашій країні часто відбувається безпідставно. Більш того, в академічному середовищі втрачено повноцінне розуміння того, що таке дисертація.
Що таке дисертація?
Слово «дисертація» походить від латинського іменника «dissertatio», що означає розмірковування, розшуки, доповідь. Сутність дисертації добре передається через спільнокореневе дієслово «disserto», яке має наступні значення: обговорювати, докладно говорити, розмірковувати, розвивати у формі доповіді, обмежуватися думками. Тобто, традиція дисертації пов’язана не з творенням письмового тексту, а з усним обговоренням. В основі європейської академічної традиції лежить розуміння дисертації як живого діалогу. Сьогодні дисертація як публічний діалог та підготовка до нього підміняється монологом письмового тексту. Підготувати дисертацію сьогодні означає написати текст відповідного обсягу на задану тему. Насправді ж, підготувати дисертацію первісно означало підготуватися до публічної дискусії, підготувавши насамперед відповідні положення, що будуть винесені на захист. Сьогодні ми спостерігаємо невиправдане витіснення живого діалогу монологом. Захист дисертації перетворений в імітацію дискусії (диспуту). Оцінка дисертації на захисті має стосуватися не лише оцінки запропонованих положень, а й випробування дисертанта на предмет його спроможності вільно аргументувати, давати адекватні відповіді на питання та зауваження колег.
Позбавлено сенсу говорити про захист дисертації як захист тексту дисертації. На жаль, сьогодні захист перетворений саме в останнє. Не випадково, що ключовими сьогодні є формальні вимоги до тексту дисертації, при цьому головною вимогою є вимога щодо обсягу тексту. Дисертація розглядається у нас лише як один з видів академічних текстів, який дуже часто формується на основі раніше опублікованих статей. Така практика значною мірою сприяє посиленню нерозуміння феномену дисертації та веде до подальшої руйнації академічних спільнот, підміни відповідальності останніх іншими інституціями, як правило, контролюючими та оцінюючими. Оцінка дисертації як оцінка саме тексту лежить в основі спотвореного розуміння феномену дисертації.
Дисертація – це не стільки монографія, скільки процес дослідження, оформлення, оприлюднення та публічного обговорення результатів дослідження. Розуміння дисертації як тексту є вторинним значенням поняття «дисертація».
Про текст дисертаційного дослідження
Звісно, все вище зазначене не означає, що текст дисертаційного дослідження є неважливим. Врешті-решт, у тексті дисертаційного дослідження дисертант описує хід дослідження, формулює відповідні положення, дає їх розгорнуті пояснення та обґрунтування. Текст дозволяє оцінити обсяг тієї роботи, яку виконав дисертант. Однак, важливо не плутати обсяг виконаної роботи та обсяг тексту. Значна та багаторічна дослідницька робота може бути виражена в незначному за обсягом тексті. Дуже важливо, щоб дисертант не ставав заручником тексту та вимог щодо його обсягу. Сьогодні відбувається саме це. Сьогодні дисертант орієнтується на існуючі вимоги щодо тексту дисертації. Логіка роботи над дисертацією перетворюється на логіку роботи над текстом. Підготовка тексту, який мав би лише виступати інструментом чи знаряддям, за допомогою якого дисертант міг би доносити результати своєї роботи до широкої академічної спільноти, насамперед до своїх можливих опонентів, за теперішньої переоцінки його ролі, є лише серйозною перешкодою в роботі дисертанта. Дисертаційне дослідження з вільного дослідження перетворюється в процес написання тексту. Типовим є вираз «писати дисертацію», він виражає спотворений характер тієї псевдо науково-дослідної роботи, яку виконує дисертант. Текст виявляється не помічником дисертанта, а його кайданами.
Написання тексту дисертації має слугувати елементом підготовки до захисту (диспуту). Проте, текст дисертації не є монографією, яка адресується широкому колу читачів. Текст дисертації насамперед адресується учасникам публічного захисту дисертаційних положень. Текст не повинен слугувати витісненню повноцінного академічного дискурсу, перетворюючи останній на обговорення текстів. На жаль, сьогодні при обговоренні видів академічної недоброчесності основна увага надається питанню плагіату. Доба текстотворення та графоманії породжує масовий плагіат. Вимоги щодо обов’язкового обсягу тексту дисертації є ознакою доби графоманії.
Сьогодні ми мало звертаємо уваги на те, що за доби графоманії руйнуються традиційні форми комунікації в академічних спільнотах. Академічні спільноти позбавляються їхніх прав та відповідальності.
Дисертація та академічна спільнота
Підготовка та захист дисертації значною мірою лежать у сфері відповідальності конкретної академічної спільноти (інституції). Така відповідальність має як на етапі підготовки, так і на етапі захисту дисертації належати одній і тій же самій спільноті; на етапі захисту, звісно, мають залучатися сторонні опоненти. Саме тому захист дисертації має відбуватися в тій інституції, в якій було проведено відповідне дисертаційне дослідження. Академічна спільнота (Інституція), яка не спроможна забезпечити процедуру захисту дисертації, навряд чи може забезпечити належні умови для її підготовки.
Сьогодні популярною є думка, що лише зовнішні чинники можуть щось змінити в українській вищій школі та науці. Якість дисертаційного дослідження нам пропонують випробовувати через оприлюднення їх результатів у вигляді статей у наукових виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз. Так, звісно, публікації у відповідних виданнях можуть формувати кейс викладача та науковця, навіть сприяти його працевлаштуванню. Проте, чи можуть такі публікації підмінити собою конкретну академічну спільноту? Чи може дисертаційне дослідження бути повноцінно оцінено через такі публікації? Чи не є відповідна вимога однією з ознак втрати розуміння феномену дисертації?
Академічне життя, в якому живі академічні спільноти будуть підмінені наукометричними базами, врешті-решт приречене на деградацію. Дисертація має оцінюватися академічною спільнотою, виходячи виключно з безпосередньої оцінки запропонованих положень для захисту та їх обґрунтування. Захистити дисертацію має означати пройти горнило публічного диспуту. Дисертант може обрати самостійно місце та форму публікації результатів дисертаційного дослідження. Однак, він не може відмовитися від запропонованої йому процедури захисту дисертації, таку процедуру пропонує академічна спільнота. Все, що потрібно для повноцінного захисту дисертації, має лежати в площині живого діалогу між учасниками дисертаційного диспуту. Від дисертанта можна вимагати лише обґрунтованості положень, які він виносить на захист. Від академічної спільноти можна очікувати лише чесного та неупередженого оцінювання таких положень. Все інше є надуманим. Якщо академічна спільнота не спроможна самостійно оцінити цінність дисертаційного дослідження, то жодні публікації дисертанта не виправлять ситуації.
Сьогодні багато говорять про боротьбу з проявами академічної недоброчесності. На жаль, дуже мало говорять про створення сприятливих умов для тих, хто просто бажає займатися наукою, зокрема для тих, хто бажає оприлюднити та обґрунтувати результати своєї роботи під час захисту дисертації. Дисертація – це унікальний феномен, до якого не можна ставитися як до одного з різновидів академічного тексту.
Визначальна роль конкретної академічної спільноти в питанні захисту дисертації, право остаточного визнання чи невизнання нею вагомості результатів дисертаційного дослідження є необхідною умовою повноцінного існування академічної спільноти. Процес захисту дисертації є процесом публічного визнання (або не визнання) конкретною академічною спільнотою цінності результатів конкретного дисертаційного дослідження в цілому.
Рекомендації
1. Процедури підготовки до захисту та безпосереднього захисту дисертації потрібно максимально спростити. Не може бути жодних вимог до дисертанта щодо його участі в оформленні дисертаційної справи після захисту дисертації.
2. Дисертаційна справа має містити лише наступні документи: текст дисертаційної роботи, витяг з протоколу організації, що рекомендує дисертацію до захисту (витяг з протоколу кафедри), відгуки опонентів, результати іспитів дисертанта, рішення ради (комісії) з захисту дисертації, копії документів про вищу освіту.
3. Слід відмовитися від практики підготовки до захисту дисертації, що нагадує підготовку своєрідного кейсу (пакету документів), який краще готувати для участі у проведенні конкурсу на заміщення науково-педагогічної посади у вищій школі. Визнання відповідною академічною спільнотою вагомості отриманих результатів дисертаційного дослідження та готовність такої спільноти надати рекомендацію для захисту має бути достатньою підставою для прийняття дисертації до захисту.
4. Текст дисертаційного дослідження має розглядатися як такий, що адресується вузькому колу фахівців. Текст дисертаційного дослідження має виконувати дві головні функції: оформлення результатів дисертаційного дослідження та сприяння проведенню диспуту під час захисту. На основі тексту дисертаційного дослідження може бути підготовлена монографія, яка буде адресуватися більш широкому колу фахівців. Важливо не плутати текст дисертаційного дослідження і монографію, що готується для публікації. Текст дисертаційного дослідження готується для диспуту.
5. Жодних формальних вимог до обсягу тексту дисертаційного дослідження бути не може. Текст дисертаційного дослідження може бути обмежений лише кількома десятками сторінок. Більш того, дисертаційний текст бажано писати якомога стисліше, він не повинен містити звіту дисертанта про прочитану ним літературу та його розуміння останньої. Текст дисертації має складатися з короткого вступу (в якому пояснюється вибір теми дослідження та міститься перелік положень, що виносяться на захист) та кількох розділів, кожен з яких містить обґрунтування певного положення, що виноситься на захист. Кількість розділів дисертаційного дослідження має відповідати кількості положень, що виносяться на захист.
6. Місце та час публікації результатів дисертаційного дослідження у вигляді статей чи монографії має визначатися виключно дисертантом. Проте, дисертант має за два місяці до захисту надати електронний варіант тексту дисертаційного дослідження для його розміщення на сайті установи, в якій виконано дисертаційне дослідження. З повним текстом дисертаційного дослідження має бути знайомий кожен член ради (комісії), що ухвалює рішення щодо захисту дисертації.
7. Публікувати статті за темою дисертації та текст монографії на основі дисертаційного дослідження краще після захисту дисертації. Потрібно виходити з того, що захист дисертації є завершенням дисертаційного шляху. Дисертація має вважатися завершеною лише після її публічного захисту. Обговорення результатів дисертаційного дослідження має розглядатися поміж іншого і як своєрідна допомога дисертанту у підготовці ним публікацій за темою дисертації. Отже, публікація монографії на основі дисертаційного дослідження має відбуватися після захисту дисертації.
8. Науковий ступінь має присуджуватися виключно як наслідок оцінки новизни, вагомості та обґрунтованості положень, що були винесені на захист. Місце, час та кількість публікацій результатів дисертаційного дослідження не повинні братися до уваги при присудженні наукового ступеня.
Замість висновку
Процес захисту дисертації та присудження наукового ступеня не повинен бути заручником постійних змін та реформаційних новацій. У боротьбі з проявами академічної недоброчесності не можна перетворювати науково-дослідну роботу дисертанта на суцільні та нескінченні випробування. Дисертант не повинен долати чисельні перешкоди на шляху до захисту результатів свого дисертаційного дослідження. Врешті-решт, оцінювати потрібно не особу дисертанта, а вагомість його здобутків, перевірити та оцінити які повинна конкретна академічна спільнота. Питання захисту дисертації є питанням відповідальності дисертанта та конкретної академічної спільноти (інституції). Питання відповідальності академічної спільноти (інституції) не може бути підмінене посиленням тих вимог до дисертанта, що будуть контролюватися ззовні. Справжня відповідальність академічної спільноти можлива лише за умов функціонування повноцінної національної системи забезпечення якості вищої освіти.
Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.
Коментарі