Укр Рус

Дата: 26.06.2017

Підписка на новини

Голосування

Чи сприятиме запровадження безвізового режиму перенесенню на вітчизняний ґрунт передових освітніх технологій та західних «практик, які працюють»?
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про створення системи противаг у вищій освіті та дорожню карту освітньої реформи

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
06.12.2014

Система освіти є доволі інерційною. Це не дозволяє очікувати на швидкі реформи в освіті, а головне на досягнення швидкого ефекту від проведення реформ. Інерційність системи освіти має в собі і значний позитивний момент, адже саме інерційність дозволяє їй захищатися від нерозважливих кроків, направлених на її зміну. Очікувати на швидкий ефект від проведення реформ в освіті може лише дуже наївна людина; лише певні проміжні результати можна буде побачити вже за кілька років.

І

Від переосмислення попереднього досвіду до  дорожньої карти освітньої реформи 

Система освіти є доволі інерційною. Це не дозволяє очікувати на швидкі реформи в освіті, а головне на досягнення швидкого ефекту від проведення реформ. Інерційність системи освіти має в собі і значний позитивний момент, адже саме інерційність дозволяє їй захищатися від нерозважливих кроків, направлених на її зміну. Очікувати на швидкий ефект від проведення реформ в освіті може лише дуже наївна людина; лише певні проміжні результати можна буде побачити вже за кілька років.

Тож нам усім слід налаштуватися на довготривалий процес реформування. Реформування всієї системи освіти України буде потребувати 30-40 років. Приблизно стільки ж часу знадобиться на те, щоб реформи повною мірою почали визначати суспільне життя. Багатьох це може навіть шокувати. Проте ми маємо розуміти, що не стільки ми маємо визначати систему освіту, скільки маємо в своїх діях визначатися вже існуючою системою, розуміти її, з тим щоб наші реформи стали процесом покращення та трансформації системи, а не її руйнації та ще одним соціальним експериментом, на які ми так часто погоджувалися в минулому, не розуміючи, що експериментуємо ми над самими собою.

Ми не можемо не розуміти, що, фактично, система освіти, за якої ми живемо, поступово формувалася протягом багатьох десятиліть радянської та пострадянської доби. Значною мірою вона є результатом трансформації дореволюційної російської системи освіти, в основі якої лежала пруська освітня модель: пруська школа. Наша система значною мірою продовжує орієнтуватися на пруські освітні моделі, на німецькі університети. Сьогодні, фактично, освітня реформа орієнтується на моделі, які були значною мірою напрацьовані в англосаксонському світі. Це ті нові реалії, з якими ми маємо рахуватися. Проте ми маємо враховувати свій попередній досвід, з якого ми, на жаль, ще не зробили потрібні висновки. 

Радянський Союз значно мірою зазнав краху не стільки через падіння цін на нафту, як часто в  цьому нас переконують різні експерти, скільки через неспроможність вибудувати ефективну систему освіти. Держави не зазнають подібного краху лише через цінові зміни, в основі таких катаклізмів лежать куди більш серйозніші причини. 70 років існування Радянського Союзу є фактично двома періодами по 30-40 років, які були потрібні для формування нової освітньої системи та на те, щоб така система повною мірою почала визначати всі сторони суспільного життя.  До 50-х років XX ст. у Радянському Союзі стара дореволюційна система освіти продовжувала ще суттєво впливати на суспільне життя; значні досягнення Радянського Союзу ґрунтувалися на нещадній експлуатації старої системи та людей, які отримали освіту або ще за часів дореволюційної Росії, або в перші роки радянської влади, такими були люди покоління Корольова. Проте в 60-70-х  роках поступово ставало все більш зрозуміло, що сформована та трансформована за роки радянської влади система освіти не відповідає запитам дня, у 80-х роках це вже стало очевидним. 

Проте навіть доволі неефективна система радянської освіти, і  зокрема система вищої освіти з її суттєвою деформацією у бік природничих, технічних  та прикладних наук, з фактичним знищенням повноцінного феномену гуманітарних наук, містила  в собі певну систему противаг. Ця система була доволі складною, вона значною мірою визначалася плановим характером радянської економіки, державним (міністерським) контролем, партійним диктатом та іншими чинниками. Система противаг, яка сформувалася в радянській вищій школі була далекою від досконалості, проте до певної міри вона забезпечувала існування системи. На початку 90-х років стара система противаг у вищій освіті була зруйнована. Здавалося, що руйнація старої системи достатньо для того, щоб почався розвиток вищої школи, проте цього закономірно не сталося. Система вищої освіти в Україні, будучи позбавлена реальних противаг, почала деформуватися, і в решті-решт ми отримали не лише феодально-олігархічну економіку, але й неофеодальну систему вищої освіти, в якій замість автономних університетів ми маємо феодальні князівства. Того рівня безправ’я, беззаконня та зневаги до викладача вищої школи можливо ніколи не знала  навіть радянська вища школа. За радянських часів викладач вищої школи мав доволі високий соціальний статус. Ми не лише не зробили суттєвих кроків вперед, але значною мірою багато в чому погіршили ситуацію. Спроби реформ як середньої, так і вищої освіти носили непродуманий та нерозважливий характер. Ми швидше мавпували, ніж реформували. Єдиним виключенням стало запровадження ЗНО, яке вже прийнято суспільством та здебільшого позитивно оцінено, хоча це і не означає, що всі питання стосовно ЗНО зняті з повістки дня. 

Сьогодні ми розуміємо, що невідкладної реформи потребує як середня, так і вища освіта. Звісно ми не забуваємо і про іншу освіту. Проблема лише з тим, щоб визначитися з реформами, які ми будемо проводити, та визначитися стосовно того, як саме ми будемо проводити реформи. Тобто ми маємо визначитися стосовно концепції реформ та дорожньої карти реформ. Два ці аспекти є майже рівнозначними: ми можемо правильно визначитися з реформами, проте не озброївшись адекватною дорожньою картою освітньої реформи, ми неминуче зазнаємо поразки. Разом з тим також ми маємо розуміти, що іноді надмірне теоретизування стосовно самої реформи може не лише не сприяти проведенню конкретних реформ, але й зашкодити справі. Не існує готових теорій, якими ми могли б скористатися, не існує готових схем, за якими ми можемо піти в наших реформах. Досягнення кожного нового етапу реформ може потребувати певного переосмислення як самої концепції, так і дорожньої карти. Проте це не означає, що сьогодні ми не повинні надавати їм достатньо уваги. 

Усвідомлюючи всю необхідність реформи середньої освіти, ми маємо, насамперед,  брати до уваги те, наскільки ми готові провести такі реформи. Так ми розуміємо, що ми маємо продовжити тривалість навчання в школі, переосмислити та реформувати структуру школи, виокремивши в ній початкову, середню, та старшу школу. Так, говорячи про реформування початкової школи, зокрема про можливість продовження навчання в ній до 6 років, ми маємо в першу чергу відповісти собі на питання стосовно вчителя початкової школи, а це означає, що ми маємо попередньо реформувати підготовку вчителя початкової школи, мати вже готову відповідь на питання стосовно тих вчителів початкової школи, які сьогодні особливо в сільській місцевості мають лише диплом молодшого спеціаліста. Виходячи з цього,  ми маємо зробити відповідальний висновок: системна реформа вищої освіти має суттєво випереджати системну реформу середньої освіти. В іншому разі реформа середньої (шкільної) освіти  може просто “провисати”. Це звичайно не означає, що ми сьогодні не маємо нічого взагалі змінювати в середній освіті, проте ми маємо собі звітувати наскільки ми готові до системної реформи саме середньої освіти.

 ІІ 

Перший етап дорожньої карти освітньої реформи: формування системи противаг у вищій освіті 

Не викликає сумніву теза, що освітня реформа має бути системною. Разом з тим важливо не плутати системний і тотальний характер реформ. Навіть окремі зміни в освіті можуть носити системний характер, і в той же час одночасні чисельні (тотальні) зміни можуть носити безсистемний характер. Сьогодні ми ризикуємо замість системної освітньої реформи провести тотальну безсистемну освітню реформу з не прогнозованими наслідками для всієї системи освіти в Україні. 

Важливо розуміти, що проведення реформ в освіті передбачає певну їх черговість, певні етапи. Така черговість та етапи освітньої реформи мають бути визначені дорожньою картою освітньої реформи. В ході проведення реформи та досягнення фінішу певного етапу дорожня карта подальших реформ може зазнавати суттєвих змін.

Сьогодні найважливішим питанням реформування освіти взагалі є питання формування системи противаг у вищій освіті. Від того, створимо ми таку систему чи ні, буде залежить весь хід подальших реформ. Від побудови нової системи противаг у вищій освіті залежить доля українських університетів, шкіл, науко-педагогічних працівників, вчителів, студентів та учнів шкіл. 

Реформувати вищу освіту за умов розбалансування самої системи вищої освіти  доволі складно. Сама суб’єктність українських ВНЗ є доволі невизначеною, що не раз вже засвідчувала неготовність ВНЗ впливати на ухвалення рішень стосовно реформування вищої освіти; в таких реформах ВНЗ швидше виступають об’єктами ніж суб’єктами змін. Надання автономії ВНЗ за теперішніх умов буде швидше сприяти феодальному свавіллю окремих керівників ВНЗ, ніж становленню університетських свобод. Вся доля реформ освіти залежить від формування системи противаг у вищій освіти. Неспроможність сформувати таку систему буде прямим свідченням неспроможності далі проводити реформу. Це потрібно в першу чергу усвідомити тим, хто сьогодні визначає хід реформ, обирає шляхи та напрямки реформ, визначається з черговістю реформ. 

Що має собою становити система противаг у вищій освіті? 

Суб’єктами такої системи противаг мають стати автономні ВНЗ, реформоване МОН, Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти, незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти. 

Автономія ВНЗ полягає у праві ухвалювати всі важливі рішення та відповідальності за такі рішення. Автономія ВНЗ має передбачати право ВНЗ остаточно ухвалювати рішення стосовно присудження не лише наукового ступеня, але й вченого звання. Новий Закон “Про вищу освіту” не надає ВНЗ права присудження вченого звання. 

МОН має залишити за собою лише функції номінального власника державних ВНЗ, функцію розподілу фінансових потоків, керуючись при цьому в значній мірі рішеннями Національного агентства, які в свою чергу спираються на висновки незалежної агенції. МОН має забезпечити єдність та координацію системи (вищої) освіти. 

Національне агентство через акредитовані незалежні агенції має забезпечити незалежну експертизу ВНЗ. Основні функції Національного агентства мають полягати в акредитації незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, акредитації ВНЗ, арбітражу, підготовці відповідних рішень для МОН стосовно ВНЗ. Норма Закону “Про вищу освіту” стосовно акредитації спеціалізованих вчених рад ВНЗ Національним агентством є такою, що підриває автономію ВНЗ. 

Незалежні агенції мають здійснювати первісну перевірку діяльності ВНЗ, напрацьовувати рекомендації для ВНЗ за результатами первісної перевірки, надавати остаточну оцінку та висновки стосовно ВНЗ. Всього цього в Україні на даний час не існує. Кілька десятків співробітників МОН фізично не можуть це виконувати. Потрібно пояснити освітянам, що створення Національного агентства та незалежних агенцій не є перерозподілом функцій, а є елементом формування нової системи противаг у вищій освіті. 

Ключова ідея системи противаг у вищій освіті полягає у відокремленні  суб’єкта (незалежна агенція), який готує відповідні висновки стосовно ВНЗ, від суб’єктів (МОН, Національне агентство), які ухвалюють рішення стосовно ВНЗ. При цьому суб’єкт, який ухвалює рішення, керується висновками незалежного від нього суб’єкта, і не може підміняти висновки останнього. Забезпечити це можливо лише за умов, якщо акредитація незалежних агенцій Національним агентством з забезпечення якості вищої освіти буде відбуватися прозоро та згідно чіткої процедури. Національне агентство та МОН мають покладатися на висновки незалежних агенцій, і саме на них спиратися при ухваленні своїх рішень. Рішення МОН та Національного агентства не можуть підміняти висновки незалежних агенцій. 

Особливу роль за такої системи противаг мають відігравати незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти. Головне для них залишатися незалежними від інших суб’єктів системи противаг. Вся система залежить від незалежності таких агенцій. Разом з тим слід розуміти, що інші суб’єкти системи противаг неодмінно спробують взяти під контроль такі агенції. Певна неоднозначність положень Закону “Про вищу освіту”, які стосуються роботи Національного агентства, викликає певні занепокоєння. 

ВНЗ має залишати за собою право вибору незалежної агенції, яка здійснить комплексну перевірку навчального закладу. І це важлива норма, від якої за жодних обставин не можна відмовлятися. Разом з тим ця норма містить в собі і ряд загроз, які потрібно розуміти. Сама діяльність незалежних агенцій пов’язана зі значними фінансовими витратами. Незалежні агенції мають тримати у власному штаті по кілька десятків працівників. Створення незалежних агенцій відповідно буде потребувати значних фінансових ресурсів. Оскільки найбільший інтерес у  впливі на такі агенцій будуть мати керівники ВНЗ та наближені до них особи, то саме вони і можуть опосередковано бути причетними до створення таких агенцій, або принаймні роботи кроки до налагодження особливих стосунків з такими агенціями. Саме від висновків останніх мають залежати  обсяги фінансування ВНЗ. 

Важливо, щоб незалежні агенції конкурувати між собою та мали можливість оскаржувати висновки інших агенцій стосовно ВНЗ, які вочевидь будуть необ’єктивними. Більш того одна незалежна агенція повинна мати можливість звертатися до Національного агентства з пропозицією розпочати провадження проти іншої незалежної агенції (конкурента). За достатніх підстав Національне агентство має відкрити таке провадження та надати можливість незалежним агенціям з’ясувати претензії однієї агенції до іншої, при цьому саме Національне агентство має виконувати функції арбітра; за результатами провадження недобросовісна незалежна агенція може бути позбавлена акредитації, також відповідні висновки мають бути зроблені стосовно відповідного ВНЗ, зокрема має відбутися повторна обов’язкова перевірка ВНЗ, а саму перевірку в обов’язковому порядку має здійснити та незалежна агенція, яка викрила недобросовісного конкурента. Така практика та процедура дозволить зменшити ризики від недобросовісності керівників окремих ВНЗ та незалежних агенцій.   

Говорячи про автономію ВНЗ, не варто гіперболізувати уявлення про автономію ВНЗ, особливо якщо йдеться про державні ВНЗ. Діяльність ВНЗ має бути відкритою та публічною. Це дозволить уникати зайвих помилок, і зокрема на ранніх етапах виявляти та усувати причини, які можуть привести за нової системи до фактичного банкрутства ВНЗ. Лише відкритість ВНЗ дозволить незалежним агенціям ефективно здійснювати моніторинг їх діяльності. Сьогодні українські ВНЗ є доволі закритими. Яскравим прикладом цього є відсутність прозорості при оголошенні конкурсів на заміщення викладацьких вакансій. Провідні університети світу на своїх сайтах регулярно розміщують оголошення про конкурси на заміщення викладацьких вакансій; наші університети вирішують ці питання в такий спосіб, щоб якомога менше людей знали про такі конкурси. В цьому питанні керівництво ВНЗ підтримують викладачі, які вже обіймають такі посади та бажають без зайвого галасу та конкуренції продовжити власні контракти з ВНЗ. Сьогодні для МОН зміна даної ганебної практики має стати пріоритетом. Це є куди більш важливим питанням, ніж виявлення кількох десятків одіозних плагіаторів, виявленням яких не вирішується проблема плагіату, яка стосується не десятків, а тисяч дисертаційних робіт. 

Вимога максимальної публічності та відкритості конкурсів на заміщення в першу чергу викладацьких посад не є посяганням на автономію ВНЗ. Державні університети не належать їх керівникам. Кожен викладач країни має право взяти участь  у відкритому конкурсі на заміщення відповідної посади у будь-якому державному університеті чи коледжі країни. Рішуча зміна існуючої ганебної практики в цьому питанні серйозно буде сприяти ліквідації неофеодальних стосунків у системі вищої освіти. Чітка позиція МОН у цьому питанні стане відображенням прагнення МОН радикально реформувати вищу освіту. Надання широкої автономії ВНЗ має йти паралельно з процесом збільшення відкритості ВНЗ. 

В майбутньому незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають розцінювати відсутність оголошень про проведення конкурсів на заміщення вакансій як грубе порушення керівництвом ВНЗ процедури залучення викладачів до роботи в закладі. Така оцінка має знаходити своє чітке відображення у висновках незалежних агенцій, що в свою чергу має позначатися на розмірі державного фінансування відповідного закладу. Сьогодні за умов відсутності незалежних агенцій МОН має взяти на себе тимчасово це питання під контроль. Нагадаю, що при моніторингу діяльності ВНЗ незалежні агенції мають особливу увагу надавати якості професорсько-викладацького складу ВНЗ, і перше питання, на яке мають звертати увагу незалежні агенції є питанням процедури оголошення та проведення конкурсів на заміщення викладацьких посад. Саме непрозорі конкурси дозволяють керівництву ВНЗ сьогодні перетворювати викладачів на слухняну масу вірнопідданих.  

Новий Закон “Про вищу освіту” містить в собі всі передумови для формування системи противаг у вищій освіті. Разом з тим Закон “Про вищу освіту” містить в собі небезпеку того, що замість формування нової системи противаг може відбутися простий перерозподіл функцій між МОН та Національним агентством, а замість автономії ВНЗ ми отримаємо посилення неофеодальних стосунків у вищій освіті. 

Громадські організації мають і надалі відігравати важливу роль, зокрема вони мають наглядати за всіма учасниками майбутньої системи противаг у вищій освіті. Особливо це важливо на початковому етапі, коли будуть значні проблеми з формуванням та роботою незалежних агенцій, їх неодмінно захочуть взяти під контроль інші суб’єкти системи противаг. 

 МОН має мобілізувати власні та експертні ресурси для вирішення питань, які будуть пов’язані з формуванням нової системи противаг у вищій освіті, одним із суб’єктів якої і буде МОН. Сьогодні МОН має сприяти формуванню нової системи, а не ухвалювати рішення чи давати натяки на них, послуговуючись старою системою координат. 

Вважаю, що до того часу поки ми не зможемо сформувати нову систему координат (противаг) у вищій освіті, ми не зможемо ефективно реформувати вищу освіту, та відповідно перейти до системного реформування середньої освіти. Сьогодні експерти обговорюють різні питання та аспекти освітньої реформи, і тому важливо, щоб експерти зрозуміли, що кожен важливий крок має бути зроблений своєчасно. Від цього залежить успіх цілого! 

Юрій Федорченко,

кандидат філософських наук,

незалежний освітній аналітик-консультант.

Про створення системи противаг у вищій освіті та дорожню карту освітньої реформи
Про створення системи противаг у вищій освіті та дорожню карту освітньої реформи

Система освіти є доволі інерційною. Це не дозволяє очікувати на швидкі реформи в освіті, а головне на досягнення швидкого ефекту від проведення реформ. Інерційність системи освіти має в собі і значний позитивний момент, адже саме інерційність дозволяє їй захищатися від нерозважливих кроків, направлених на її зміну. Очікувати на швидкий ефект від проведення реформ в освіті може лише дуже наївна людина; лише певні проміжні результати можна буде побачити вже за кілька років.

І

Від переосмислення попереднього досвіду до  дорожньої карти освітньої реформи 

Система освіти є доволі інерційною. Це не дозволяє очікувати на швидкі реформи в освіті, а головне на досягнення швидкого ефекту від проведення реформ. Інерційність системи освіти має в собі і значний позитивний момент, адже саме інерційність дозволяє їй захищатися від нерозважливих кроків, направлених на її зміну. Очікувати на швидкий ефект від проведення реформ в освіті може лише дуже наївна людина; лише певні проміжні результати можна буде побачити вже за кілька років.

Тож нам усім слід налаштуватися на довготривалий процес реформування. Реформування всієї системи освіти України буде потребувати 30-40 років. Приблизно стільки ж часу знадобиться на те, щоб реформи повною мірою почали визначати суспільне життя. Багатьох це може навіть шокувати. Проте ми маємо розуміти, що не стільки ми маємо визначати систему освіту, скільки маємо в своїх діях визначатися вже існуючою системою, розуміти її, з тим щоб наші реформи стали процесом покращення та трансформації системи, а не її руйнації та ще одним соціальним експериментом, на які ми так часто погоджувалися в минулому, не розуміючи, що експериментуємо ми над самими собою.

Ми не можемо не розуміти, що, фактично, система освіти, за якої ми живемо, поступово формувалася протягом багатьох десятиліть радянської та пострадянської доби. Значною мірою вона є результатом трансформації дореволюційної російської системи освіти, в основі якої лежала пруська освітня модель: пруська школа. Наша система значною мірою продовжує орієнтуватися на пруські освітні моделі, на німецькі університети. Сьогодні, фактично, освітня реформа орієнтується на моделі, які були значною мірою напрацьовані в англосаксонському світі. Це ті нові реалії, з якими ми маємо рахуватися. Проте ми маємо враховувати свій попередній досвід, з якого ми, на жаль, ще не зробили потрібні висновки. 

Радянський Союз значно мірою зазнав краху не стільки через падіння цін на нафту, як часто в  цьому нас переконують різні експерти, скільки через неспроможність вибудувати ефективну систему освіти. Держави не зазнають подібного краху лише через цінові зміни, в основі таких катаклізмів лежать куди більш серйозніші причини. 70 років існування Радянського Союзу є фактично двома періодами по 30-40 років, які були потрібні для формування нової освітньої системи та на те, щоб така система повною мірою почала визначати всі сторони суспільного життя.  До 50-х років XX ст. у Радянському Союзі стара дореволюційна система освіти продовжувала ще суттєво впливати на суспільне життя; значні досягнення Радянського Союзу ґрунтувалися на нещадній експлуатації старої системи та людей, які отримали освіту або ще за часів дореволюційної Росії, або в перші роки радянської влади, такими були люди покоління Корольова. Проте в 60-70-х  роках поступово ставало все більш зрозуміло, що сформована та трансформована за роки радянської влади система освіти не відповідає запитам дня, у 80-х роках це вже стало очевидним. 

Проте навіть доволі неефективна система радянської освіти, і  зокрема система вищої освіти з її суттєвою деформацією у бік природничих, технічних  та прикладних наук, з фактичним знищенням повноцінного феномену гуманітарних наук, містила  в собі певну систему противаг. Ця система була доволі складною, вона значною мірою визначалася плановим характером радянської економіки, державним (міністерським) контролем, партійним диктатом та іншими чинниками. Система противаг, яка сформувалася в радянській вищій школі була далекою від досконалості, проте до певної міри вона забезпечувала існування системи. На початку 90-х років стара система противаг у вищій освіті була зруйнована. Здавалося, що руйнація старої системи достатньо для того, щоб почався розвиток вищої школи, проте цього закономірно не сталося. Система вищої освіти в Україні, будучи позбавлена реальних противаг, почала деформуватися, і в решті-решт ми отримали не лише феодально-олігархічну економіку, але й неофеодальну систему вищої освіти, в якій замість автономних університетів ми маємо феодальні князівства. Того рівня безправ’я, беззаконня та зневаги до викладача вищої школи можливо ніколи не знала  навіть радянська вища школа. За радянських часів викладач вищої школи мав доволі високий соціальний статус. Ми не лише не зробили суттєвих кроків вперед, але значною мірою багато в чому погіршили ситуацію. Спроби реформ як середньої, так і вищої освіти носили непродуманий та нерозважливий характер. Ми швидше мавпували, ніж реформували. Єдиним виключенням стало запровадження ЗНО, яке вже прийнято суспільством та здебільшого позитивно оцінено, хоча це і не означає, що всі питання стосовно ЗНО зняті з повістки дня. 

Сьогодні ми розуміємо, що невідкладної реформи потребує як середня, так і вища освіта. Звісно ми не забуваємо і про іншу освіту. Проблема лише з тим, щоб визначитися з реформами, які ми будемо проводити, та визначитися стосовно того, як саме ми будемо проводити реформи. Тобто ми маємо визначитися стосовно концепції реформ та дорожньої карти реформ. Два ці аспекти є майже рівнозначними: ми можемо правильно визначитися з реформами, проте не озброївшись адекватною дорожньою картою освітньої реформи, ми неминуче зазнаємо поразки. Разом з тим також ми маємо розуміти, що іноді надмірне теоретизування стосовно самої реформи може не лише не сприяти проведенню конкретних реформ, але й зашкодити справі. Не існує готових теорій, якими ми могли б скористатися, не існує готових схем, за якими ми можемо піти в наших реформах. Досягнення кожного нового етапу реформ може потребувати певного переосмислення як самої концепції, так і дорожньої карти. Проте це не означає, що сьогодні ми не повинні надавати їм достатньо уваги. 

Усвідомлюючи всю необхідність реформи середньої освіти, ми маємо, насамперед,  брати до уваги те, наскільки ми готові провести такі реформи. Так ми розуміємо, що ми маємо продовжити тривалість навчання в школі, переосмислити та реформувати структуру школи, виокремивши в ній початкову, середню, та старшу школу. Так, говорячи про реформування початкової школи, зокрема про можливість продовження навчання в ній до 6 років, ми маємо в першу чергу відповісти собі на питання стосовно вчителя початкової школи, а це означає, що ми маємо попередньо реформувати підготовку вчителя початкової школи, мати вже готову відповідь на питання стосовно тих вчителів початкової школи, які сьогодні особливо в сільській місцевості мають лише диплом молодшого спеціаліста. Виходячи з цього,  ми маємо зробити відповідальний висновок: системна реформа вищої освіти має суттєво випереджати системну реформу середньої освіти. В іншому разі реформа середньої (шкільної) освіти  може просто “провисати”. Це звичайно не означає, що ми сьогодні не маємо нічого взагалі змінювати в середній освіті, проте ми маємо собі звітувати наскільки ми готові до системної реформи саме середньої освіти.

 ІІ 

Перший етап дорожньої карти освітньої реформи: формування системи противаг у вищій освіті 

Не викликає сумніву теза, що освітня реформа має бути системною. Разом з тим важливо не плутати системний і тотальний характер реформ. Навіть окремі зміни в освіті можуть носити системний характер, і в той же час одночасні чисельні (тотальні) зміни можуть носити безсистемний характер. Сьогодні ми ризикуємо замість системної освітньої реформи провести тотальну безсистемну освітню реформу з не прогнозованими наслідками для всієї системи освіти в Україні. 

Важливо розуміти, що проведення реформ в освіті передбачає певну їх черговість, певні етапи. Така черговість та етапи освітньої реформи мають бути визначені дорожньою картою освітньої реформи. В ході проведення реформи та досягнення фінішу певного етапу дорожня карта подальших реформ може зазнавати суттєвих змін.

Сьогодні найважливішим питанням реформування освіти взагалі є питання формування системи противаг у вищій освіті. Від того, створимо ми таку систему чи ні, буде залежить весь хід подальших реформ. Від побудови нової системи противаг у вищій освіті залежить доля українських університетів, шкіл, науко-педагогічних працівників, вчителів, студентів та учнів шкіл. 

Реформувати вищу освіту за умов розбалансування самої системи вищої освіти  доволі складно. Сама суб’єктність українських ВНЗ є доволі невизначеною, що не раз вже засвідчувала неготовність ВНЗ впливати на ухвалення рішень стосовно реформування вищої освіти; в таких реформах ВНЗ швидше виступають об’єктами ніж суб’єктами змін. Надання автономії ВНЗ за теперішніх умов буде швидше сприяти феодальному свавіллю окремих керівників ВНЗ, ніж становленню університетських свобод. Вся доля реформ освіти залежить від формування системи противаг у вищій освіти. Неспроможність сформувати таку систему буде прямим свідченням неспроможності далі проводити реформу. Це потрібно в першу чергу усвідомити тим, хто сьогодні визначає хід реформ, обирає шляхи та напрямки реформ, визначається з черговістю реформ. 

Що має собою становити система противаг у вищій освіті? 

Суб’єктами такої системи противаг мають стати автономні ВНЗ, реформоване МОН, Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти, незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти. 

Автономія ВНЗ полягає у праві ухвалювати всі важливі рішення та відповідальності за такі рішення. Автономія ВНЗ має передбачати право ВНЗ остаточно ухвалювати рішення стосовно присудження не лише наукового ступеня, але й вченого звання. Новий Закон “Про вищу освіту” не надає ВНЗ права присудження вченого звання. 

МОН має залишити за собою лише функції номінального власника державних ВНЗ, функцію розподілу фінансових потоків, керуючись при цьому в значній мірі рішеннями Національного агентства, які в свою чергу спираються на висновки незалежної агенції. МОН має забезпечити єдність та координацію системи (вищої) освіти. 

Національне агентство через акредитовані незалежні агенції має забезпечити незалежну експертизу ВНЗ. Основні функції Національного агентства мають полягати в акредитації незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, акредитації ВНЗ, арбітражу, підготовці відповідних рішень для МОН стосовно ВНЗ. Норма Закону “Про вищу освіту” стосовно акредитації спеціалізованих вчених рад ВНЗ Національним агентством є такою, що підриває автономію ВНЗ. 

Незалежні агенції мають здійснювати первісну перевірку діяльності ВНЗ, напрацьовувати рекомендації для ВНЗ за результатами первісної перевірки, надавати остаточну оцінку та висновки стосовно ВНЗ. Всього цього в Україні на даний час не існує. Кілька десятків співробітників МОН фізично не можуть це виконувати. Потрібно пояснити освітянам, що створення Національного агентства та незалежних агенцій не є перерозподілом функцій, а є елементом формування нової системи противаг у вищій освіті. 

Ключова ідея системи противаг у вищій освіті полягає у відокремленні  суб’єкта (незалежна агенція), який готує відповідні висновки стосовно ВНЗ, від суб’єктів (МОН, Національне агентство), які ухвалюють рішення стосовно ВНЗ. При цьому суб’єкт, який ухвалює рішення, керується висновками незалежного від нього суб’єкта, і не може підміняти висновки останнього. Забезпечити це можливо лише за умов, якщо акредитація незалежних агенцій Національним агентством з забезпечення якості вищої освіти буде відбуватися прозоро та згідно чіткої процедури. Національне агентство та МОН мають покладатися на висновки незалежних агенцій, і саме на них спиратися при ухваленні своїх рішень. Рішення МОН та Національного агентства не можуть підміняти висновки незалежних агенцій. 

Особливу роль за такої системи противаг мають відігравати незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти. Головне для них залишатися незалежними від інших суб’єктів системи противаг. Вся система залежить від незалежності таких агенцій. Разом з тим слід розуміти, що інші суб’єкти системи противаг неодмінно спробують взяти під контроль такі агенції. Певна неоднозначність положень Закону “Про вищу освіту”, які стосуються роботи Національного агентства, викликає певні занепокоєння. 

ВНЗ має залишати за собою право вибору незалежної агенції, яка здійснить комплексну перевірку навчального закладу. І це важлива норма, від якої за жодних обставин не можна відмовлятися. Разом з тим ця норма містить в собі і ряд загроз, які потрібно розуміти. Сама діяльність незалежних агенцій пов’язана зі значними фінансовими витратами. Незалежні агенції мають тримати у власному штаті по кілька десятків працівників. Створення незалежних агенцій відповідно буде потребувати значних фінансових ресурсів. Оскільки найбільший інтерес у  впливі на такі агенцій будуть мати керівники ВНЗ та наближені до них особи, то саме вони і можуть опосередковано бути причетними до створення таких агенцій, або принаймні роботи кроки до налагодження особливих стосунків з такими агенціями. Саме від висновків останніх мають залежати  обсяги фінансування ВНЗ. 

Важливо, щоб незалежні агенції конкурувати між собою та мали можливість оскаржувати висновки інших агенцій стосовно ВНЗ, які вочевидь будуть необ’єктивними. Більш того одна незалежна агенція повинна мати можливість звертатися до Національного агентства з пропозицією розпочати провадження проти іншої незалежної агенції (конкурента). За достатніх підстав Національне агентство має відкрити таке провадження та надати можливість незалежним агенціям з’ясувати претензії однієї агенції до іншої, при цьому саме Національне агентство має виконувати функції арбітра; за результатами провадження недобросовісна незалежна агенція може бути позбавлена акредитації, також відповідні висновки мають бути зроблені стосовно відповідного ВНЗ, зокрема має відбутися повторна обов’язкова перевірка ВНЗ, а саму перевірку в обов’язковому порядку має здійснити та незалежна агенція, яка викрила недобросовісного конкурента. Така практика та процедура дозволить зменшити ризики від недобросовісності керівників окремих ВНЗ та незалежних агенцій.   

Говорячи про автономію ВНЗ, не варто гіперболізувати уявлення про автономію ВНЗ, особливо якщо йдеться про державні ВНЗ. Діяльність ВНЗ має бути відкритою та публічною. Це дозволить уникати зайвих помилок, і зокрема на ранніх етапах виявляти та усувати причини, які можуть привести за нової системи до фактичного банкрутства ВНЗ. Лише відкритість ВНЗ дозволить незалежним агенціям ефективно здійснювати моніторинг їх діяльності. Сьогодні українські ВНЗ є доволі закритими. Яскравим прикладом цього є відсутність прозорості при оголошенні конкурсів на заміщення викладацьких вакансій. Провідні університети світу на своїх сайтах регулярно розміщують оголошення про конкурси на заміщення викладацьких вакансій; наші університети вирішують ці питання в такий спосіб, щоб якомога менше людей знали про такі конкурси. В цьому питанні керівництво ВНЗ підтримують викладачі, які вже обіймають такі посади та бажають без зайвого галасу та конкуренції продовжити власні контракти з ВНЗ. Сьогодні для МОН зміна даної ганебної практики має стати пріоритетом. Це є куди більш важливим питанням, ніж виявлення кількох десятків одіозних плагіаторів, виявленням яких не вирішується проблема плагіату, яка стосується не десятків, а тисяч дисертаційних робіт. 

Вимога максимальної публічності та відкритості конкурсів на заміщення в першу чергу викладацьких посад не є посяганням на автономію ВНЗ. Державні університети не належать їх керівникам. Кожен викладач країни має право взяти участь  у відкритому конкурсі на заміщення відповідної посади у будь-якому державному університеті чи коледжі країни. Рішуча зміна існуючої ганебної практики в цьому питанні серйозно буде сприяти ліквідації неофеодальних стосунків у системі вищої освіти. Чітка позиція МОН у цьому питанні стане відображенням прагнення МОН радикально реформувати вищу освіту. Надання широкої автономії ВНЗ має йти паралельно з процесом збільшення відкритості ВНЗ. 

В майбутньому незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають розцінювати відсутність оголошень про проведення конкурсів на заміщення вакансій як грубе порушення керівництвом ВНЗ процедури залучення викладачів до роботи в закладі. Така оцінка має знаходити своє чітке відображення у висновках незалежних агенцій, що в свою чергу має позначатися на розмірі державного фінансування відповідного закладу. Сьогодні за умов відсутності незалежних агенцій МОН має взяти на себе тимчасово це питання під контроль. Нагадаю, що при моніторингу діяльності ВНЗ незалежні агенції мають особливу увагу надавати якості професорсько-викладацького складу ВНЗ, і перше питання, на яке мають звертати увагу незалежні агенції є питанням процедури оголошення та проведення конкурсів на заміщення викладацьких посад. Саме непрозорі конкурси дозволяють керівництву ВНЗ сьогодні перетворювати викладачів на слухняну масу вірнопідданих.  

Новий Закон “Про вищу освіту” містить в собі всі передумови для формування системи противаг у вищій освіті. Разом з тим Закон “Про вищу освіту” містить в собі небезпеку того, що замість формування нової системи противаг може відбутися простий перерозподіл функцій між МОН та Національним агентством, а замість автономії ВНЗ ми отримаємо посилення неофеодальних стосунків у вищій освіті. 

Громадські організації мають і надалі відігравати важливу роль, зокрема вони мають наглядати за всіма учасниками майбутньої системи противаг у вищій освіті. Особливо це важливо на початковому етапі, коли будуть значні проблеми з формуванням та роботою незалежних агенцій, їх неодмінно захочуть взяти під контроль інші суб’єкти системи противаг. 

 МОН має мобілізувати власні та експертні ресурси для вирішення питань, які будуть пов’язані з формуванням нової системи противаг у вищій освіті, одним із суб’єктів якої і буде МОН. Сьогодні МОН має сприяти формуванню нової системи, а не ухвалювати рішення чи давати натяки на них, послуговуючись старою системою координат. 

Вважаю, що до того часу поки ми не зможемо сформувати нову систему координат (противаг) у вищій освіті, ми не зможемо ефективно реформувати вищу освіту, та відповідно перейти до системного реформування середньої освіти. Сьогодні експерти обговорюють різні питання та аспекти освітньої реформи, і тому важливо, щоб експерти зрозуміли, що кожен важливий крок має бути зроблений своєчасно. Від цього залежить успіх цілого! 

Юрій Федорченко,

кандидат філософських наук,

незалежний освітній аналітик-консультант.

06.12.2014
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Ал_Горбань
Опубліковано 12.12.2014 в 14:12
Створення системи стримувань та противаг є актуальним для всіх сфер, у тому числі і для освіти. Без цього важко розраховувати на ефективність управління.
Відповісти
Автор: Элеонора Шестакова
Опубліковано 10.12.2014 в 20:53
Но ведь в таком количестве плагиата и отношения к нему виновато не только руководство вузов. Ведь никто не заставлял профессоров Богуславского (Классический приватный университет) и Ткаченко (СумГУ), которые опубликовали плагиатные на 100% статьи Артамоновой (ДонНУ) идти в суды и защищать свои профессиональны е ляпы. Они сделали это сознательно и добровольно, прекрасно понимая, что защищают преступление. И самое интересное: если бы они этого не стали делать, то ограничились бы публикацией в своих научных изданиях извинениями перед читателями за допущенное некачественное экспертирование статей. И всё! Но они же во всех без исключения судебных инстанициях защищали плагиат. А теперь, входя в НМК по журналистике, ходят быть экспертами и дальше.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 10.12.2014 в 20:52
Так, тому і потрібно говорити про системну протидію, яка буде змушувати керівників ВНЗ адекватно реагувати на дану проблему. Власне кажучи, це питання реально можна буде вирішити, якщо реакція ВНЗ на плагіат і розміри фінансування відповідного ВНЗ будуть пов’язані. І в загальному висновку стосовно ВНЗ незалежні агенції мають відображати багато питань: в який спосіб викладачі укладають контракт, який реальний рівень професорсько-ви кладацького складу і т.д. І тому ВНЗ швидше самі будуть готові викрити плагіаторів, ніж захищати їх. МОН сьогодні вимушено викриває кількох плагіаторів, проте не може протидіяти плагіату системно.
Відповісти
Автор: Элеонора Шестакова
Опубліковано 10.12.2014 в 20:52
Юрий, как раз в том и проблема, что ВНЗ (руководство, коллективы) плагиаторы не беспокоят. В этом катастрофа нашего общества и, естественно, образования. Ведь никто не заставлял ректора СумГУ и Классического приватного университета (Запорожье) у судах защищать плагиат, зная, что это плагит. Пока мы не заставим ценить ученого, преподавателя сво имя и имя вуза, то толку не будет. Совесть, стыд утрачены. А реформы без этого не пойдут.
Відповісти
Автор: Vladimir Kalyuzhniy
Опубліковано 10.12.2014 в 20:51
Для ВНЗ важно количество, а не качество. Плевали они на плагиат.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 10.12.2014 в 20:51
Пані Елеоноро, як мені видається, питання боротьби з плагіатом, яке дійсно дуже важливе і актуальне сьогодні, має, насамперед, цікавити ВНЗ. Саме останні мають і можуть бути реально зацікавлені в недопущенні плагіату. МОН швидше буде імітувати таку боротьбу. Боротьба з плагіатом має стати критично важливою для ВНЗ. І в майбутньому незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають сприяти цьому, звертаючи увагу на це питання.
Відповісти
Автор: Vladimir Kalyuzhniy
Опубліковано 10.12.2014 в 20:50
"система противаг", другими словами, система сдержек и противовесов, - это просто демократия. В первую очередь, высшей школе нужна демократия! Но МОН и депутаты на это закрывают глаза.
Відповісти
Автор: Элеонора Шестакова
Опубліковано 10.12.2014 в 20:49
Статья дельная. Но мне непоняьно, почему проблема лишения МОН плагиаторов научной степени трактуется ни как первоочередная и противопоставля ется проблеме организации конкурсов? Идею такой процедуры конкурсного отбора мы обсуждали на ФБ 1,5 года назад, лично я передавала такой вопрос на круглый стол онлайн, который Гриневич проводила. Но противопоставля ет это борьбе с плагиатом принципиально нельзя. Ведь Нацагентство предполагает акцент на репутационный капитал экспертов. Если сейчас МОН активно и последовательно не почистит платоров и тех, кто из защищает, идея Нацагенства погибнет на корню
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 10.12.2014 в 20:49
Пане Володимире, дякую за змістовне зауваження.
Відповісти
Автор: Володимир Ковтунець
Опубліковано 10.12.2014 в 20:48
П.Юрію, ви на правильному шляху. Але вживати термін "противаги" для освітньої політики некоректно. Це політико-правов е поняття застосовується у конституціоналі змі. В освіті треба вести мову про:
1) ДОТРИМАННЯ ЗАКОННОСТІ ( І КОНСТИТУЦІЙНОСТ І ЗОКРЕМА)
2)ЧІТКЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ
3) НА ЦІЙ ОСНОВІ - АВТОНОМІЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І АКАДЕМІЧНІ СВОБОДИ ТИХ, ХТО НАВЧАЄ І ТИХ, ХТО НАВЧАЄТЬСЯ.
На першому етапі, простіше кажучи - заборонити управлінцям визначати зміст освіти і методику викладання. Вільний педагог і лише він порятує нашу освіту..
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews