Укр Рус

Дата: 16.06.2019

Підписка на новини

До європейських стандартів шкільної освіти

Автор:
Галина Сазоненко
Опубліковано
14.02.2015

1. Учитель

Міжнародне дослідження успішних педагогічних систем середньої освіти, проведене Майклом Барбером визначило серед найголовніших впливів на результативність середньої освіти такий фактор як  висока кваліфікація вчителя та його соціальний статус…[1].

На жаль, аналіз українських освітніх реалій  дає підстави для невтішних висновків щодо присутності цього фактора у вітчизняній школі. Доводиться констатувати наступне:

1. В Україні неабиякими темпами відбуваються процеси професійної деформації вчителя, які переростають у процеси професійної деградації. Як наслідок, у педагогічних колективах сформувався чималий прошарок тих, хто не може й не хоче працювати по-новому. 

2. В Україні зруйновано систему підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів.

  • Після того як наші педінститути стали педуніверситетами й почали готувати за контрактом фахівців із економіки, права, менеджменту, торгівлі, політології, культурології…, кафедри педагогіки, психології, фізіології, методик викладання поступово стали другорядними в неписаних рейтингах важливості.
  • Досі єдиною перепусткою до роботи в школі, дитячому садку чи ПТНЗ є диплом про вищу освіту, але жодної  відповідальності за якість підготовки майбутнього вчителя, як, до речі, й інших фахівців, українські ВНЗ не несуть. Не передбачено такої відповідальності й новим Законом «Про вищу освіту».

3. У загальноосвітніх навчальних закладах відсутня адекватна викликам часу практика атестації,  яка зараз є  бюрократичною заорганізованою процедурою з відверто корупційним присмаком. Підтвердженням цього є той факт, що атестацію УСПІШНО проходять практично ВСІ педагоги.

Зайве доводити, що все це різко контрастує з європейською практикою шкільництва. Наприклад, у Фінляндії ще в 1970-х рр. уряд зобов’язав усіх педагогів мати магістерський ступінь, але і науковий ступінь там – ще не гарантія успішної учительської кар’єри. Щоб стати  вчителем кандидатам потрібно не тільки скласти іспит, але й пройти ряд співбесід  у ході яких комісія оцінюватиме їхні особисті якості, зокрема, такі як відданість своїй професії, комунікативні здібності та доброзичливе ставлення до дітей. Як наслідок такої селекції, із  року в рік у систему шкільної освіти приходять педагоги найвищої кваліфікації.

Повага й довіра до вчителя – найважливіші чинники професійного розвитку європейського вчителя. Та осторонь від загальноєвропейських трендів стоїть український учитель, який позбавлений права на свободу педагогічної думи і дії, виконує так звані «державні стандарти», використовує стандартизовані МОН і НАПН підручники… До речі, у вже згаданій Фінляндії зарплата педагогів не залежить від результатів тестування учнів, бо вважається, що викладання – це мистецтво, яке неможливо оцінити за допомогою шкільних тестів.

Якщо ми хочемо здійснити прорив до європейських стандартів шкільної освіти, нам перш за все слід утвердити європейськість українського учителя.

Елементами «європейськості» як складової професійної компетентності вчителя є:

а) європейська ідентичність, яка полягає як в усвідомленні свого національного коріння, так і в усвідомленні приналежності до загальноєвропейської спільноти народів;

б) європейське знання, яке передбачає учіння-навчання з позицій європейської перспективи та обізнаність учителя з особливостями освітніх систем інших країн, із освітньою політикою своєї держави та Європи;

в) європейський мультикультуралізм, який означає повагу до національної культури та  відкритість до інших культур, уміння цінувати та поважати різноманітність;

г) європейська професійна компетентність, яка передбачає трактування навчання і виховання задля життя на основі єдності мовної, громадянської, здоров’язберігаючої (здоров’яформуючої), загальнокультурної, громадянської та інформаційно-комунікаційної компетенції;

ґ) європейська громадянськість, яка полягає у зорієнтованості на такі цінності, як повага до прав людини, демократія, свобода, у домінуванні критичного стилю викладання, спрямованого на формування автономних, відповідальних та активних громадян Європи завтрашнього дня.

Звісно, «нова роль» учителя не може реалізуватися автоматично, вона потребує сукупності як політичних, так і соціальних змін у підготовці вчителя та розвитку його професійної компетенції. 

Що можна було би зробити за сучасних умов?

1. Ввести зовнішню оцінку кваліфікації вчителів (сертифікацію на кшталт ЗНО), що дозволить ліквідувати «папкотворчість» із так званого «передового» педагогічного досвіду в так званих інститутах післядипломної освіти та примусить учителів здобувати (за власним вибором) неформальну та інформальну освіту. Прикладом такого ліцензування вчителів є використання тестів PRAXISу США за допомогою яких оцінюються базові навички, загальна компетентність, знання з предмета, педагогічна компетентність, педагогічна компетентність з предмета.

2. Змінити систему оплати вчителів, ввівши оплату за якість наданих освітніх послуг відповідно до сертифікації.

3. І, найголовніше, слід змінити професійну підготовку вчителя (на дворівневу):

− перший рівень – бакалавр (помічник учителя);

− другий рівень – магістр після 2-х років навчання (1-ий рік – педагогічна практика в ЗНЗ, 2-ий рік – інформальна освіта й кваліфікаційний екзамен для одержання ліцензії на практичну діяльність).

2. Забезпечення якості освіти

Сьогодні Україна посідає 79-те місце зі 148 країн у рейтингу якості освітніх послуг. Якість шкільної освіти часто залишається поза увагою суспільства і навіть освітян, впливи громадянського суспільства на оцінку якості освіти незначні, участь у міжнародних порівняльних дослідженнях знань учнів TIMSS, PISA, PIRLS епізодична.

Наша держава за 22 роки незалежності спромоглася взяти участь лише у двох із них (TIMSS – 2007,TIMSS – 2011). Тож у нас немає реальної можливості оцінити стан нашої системи освіти, визначити державну освітню політику на перспективу, оцінити якість освітніх послуг, що надає школа, навченість – здатність використовувати набуті знання для життя (життєва компетентність).

Домінуючою тенденцією забезпечення якості освіти у світі є [2]: 

 Магістральними напрямками у забезпечення якості шкільної освіти мають стати:

− формування в українському суспільстві розуміння цінності якості шкільної освіти та участь у її забезпеченні;

− створення в кожному загальноосвітньому навчальному закладі локальної системи управління якістю;

− використання кращих європейських та світових практик забезпечення якості шкільної освіти;

−  розробка варіативних моделей шкільної  освіти в Україні;

– упровадження системи моніторингу якості шкільної освіти (внутрішнє і зовнішнє оцінювання, аудит, зовнішнє незалежне оцінювання, сертифікація, бенчмаркінг,  міжнародні порівняльні дослідження). 

Окремо маємо визначити шлях розвитку ЗНО в Україні. Директор Всеукраїнського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук розглядає ЗНО - індикатор якості за такими напрямками:

− удосконалення змісту тестів (перехід від завдань репродуктивного характеру до завдань компетентнісно зорієнтованих – упровадження тесту загальної  навчальної компетентності − ТЗНК);

− розширення сфери застосування ЗНО (вступні випробування до магістратури, ліцензійні іспити для вчителів та управлінців);

− розширення предметних тестів дворівневої складності, що забезпечить профільний відбір абітурієнтів до вишів;

− повне поєднання ДПА і ЗНО на ІІІ ступені (старша школа) в ЗНЗ. 

Проте, вважати, що головне завдання вчителя є підготовка учнів до ЗНО − це абсолютно неправильно, адже:

 по-перше, місія  вчителя – створення умов для особистісного розвитку, набуття життєвих компетентностей для успішної самореалізації в сучасному, динамічному, глобалізованому світі;

 по-друге – це неправильно з огляду на те, що  внесок учителя в результати навчання не перевищує 10%;

 по-третє – формальна освіта (повна середня й вища) має стати основою ОСВІЧЕНОСТІ, яку латиняни охарактеризували приказкою «Non scholae, sed vitae discimus (вчимося не для школи, а для життя)». 

Я  поділяю точку зору Марка Зельмана, експерта Альянсу програми USETI сприяння зовнішньому незалежному оцінюванню в Україні:

«Найважливішим є розробка загальної концепції національної системи забезпечення якості освіти, яка має бути складовою перспективного плану розвитку системи освіти. Це сприятиме системним підходам до розвитку системи ЗНО для бажаючих вступати до ВНЗ, удосконалення системи ДПА на основі ЗНО, розвитку автономії навчальних закладів, становлення громадсько-державної моделі управління освітою, участі в міжнародних дослідженнях якості освіти тощо»[3]. 

3. Управління шкільною освітою 

Однією з найбільш гострих проблем української освіти є неефективність системи управління нею. Так, за даними звіту Всесвітнього економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність у 2013-2014рр. найгірші показники Україна має саме щодо управлінської діяльності у сфері освіти – за якістю системи управління посідає 115-те місце, а за якістю професійної підготовки персоналу - 103-тє місце.

Дослідження сфери управління освітою за проектом «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ»[4] дозволяють зробити висновки про:

1. нормативно-правову зарегульованість сфери освіти;

2. наявність функціонального конфлікту в органах управління освітою різного рівня;

3. орієнтацію системи управління освітою на контрольно-наглядову діяльність та виконання функцій «керуючого органу»;

4. наростання  кадрових проблем (зниження рівня професіоналізму, низький рівень заробітної плати, неефективна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;  корупційні схеми; брак ефективних лідерів, менеджерів, здатних реагувати на виклики часу;);

5. надмірну централізацію управління освітою (надлишкове управління);

6. відсутність дієвих механізмів громадсько-державного управління освітою. 

Що необхідно зробити в найближчій перспективі  (1-3 роки) в українській освіті: 

1. Розробити нову ефективну законодавчу базу, починаючи з базового закону «Про освіту».

2. Змінити філософсько-методологічні підходи до освіти(перейти від знаннієвої парадигми (знання дають) до компетентнісної (знання здобувають).

3. Забезпечити свободу та прозорість освітньої діяльності на основі автономії навчально-виховних закладів.

4. Змінити структуру управління, забезпечивши перехід до громадсько-державної моделі управління, починаючи з ліквідації районних управлінь освіти й зміни управлінських функцій департаментів освіти областей  та створення сервісних центрів при районних державних адміністраціях із обслуговування дошкільних, позашкільних закладів освіти та загальноосвітніх закладів освіти;

5. Ввести систему е-управління («електронний навчальний заклад» → «електронна система департаменту» → «електронний МОН України»).

6. Створити Національну агенцію з якості освіти (дошкільної, середньої, професійно-технічної, позашкільної, вищої).

7. Змінити підходи до фінансування освіти(здійснювати фінансування не навчального закладу, а учня за принципом «гроші йдуть за дитиною»).

8. Розробити модель неперервної системи освіти від дошкільної до вищої та освіти дорослих вільну від радянських рудиментів(пільг при вступі, доплат, нагородних преференцій тощо).

Література:

1. Горуненко О., Афанасьева В., Базелюк В., Драч І., Клименко Є.,  Рябова З. «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ». Управління освітою № 14 (338), липень 2014.

2. Гриневич Л. Змінювати в освіті потрібно все, але шокової терапії не буде. Управління освітою № 22 (346), листопад 2014.

3. Едвард Х. Хаертел, Надійність і валідність висновків про результати роботи вчителя на основі балів за тестування учнів. Вісник ТІМО №  2-3/2014.

4. Лікарчук І.Л. «Учителів багато, а вчити нікому». Дзеркало тижня № 34, 26 вересня 2014.

5. Лікарчук І.Л. PISA-2012. ДЕ І ЧОМУ ЗАГУБИЛАСЯ УКРАЇНА? Освітня політика. Портал Громадських експертів. http://education-ua.org/ua/articles/181-pisa-2012-de-i-chomu-zagubilasya-ukrajina

6. Махат Д. Учнівські олімпіади. «Освіта України» № 30 (1398) 11 серпня 2014.

7. Палтишев М.М. Педагогічний катехізис для початкуючого вчителя. – Одеса; К.: Видавець Ешке О.М., 2013. – 150 с.

8. Прокопенко Н. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ МІЖНАРОДНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОЇ ОСВІТИ TIMSS 2011. Освітня політика. Портал Громадських експертів. http://education-ua.org/ua/analytics/68-osnovni-rezultati-mizhnarodnogo-porivnyalnogo-doslidzhennya-yakosti-prirodnicho-matematichnoji-osviti-timss-2011.

9.  Савина А.К. Европейское образование: ориентация на интеграцию образовательных систем. Педагогика № 5, 2014.

10. Сазоненко Г., Паращенко Л., Шукевич Ю. Навчально-методичний посібник для керівників освіти «Законодавче та нормативно-правове забезпечення автономії загальноосвітнього навчального закладу» Київ-2011. – 107 с.

11. Сазоненко Г.С. Освіта майбутнього: Наук.-метод. посіб. – К.: Основа, 2008. – 368 с.

12. Сазоненко Г.С., Приступа В.В. Компетентність у системі неперервної освіти: акмеологічна модель: науково-методичний посібник / Г.С.Сазоненко, В.В. Приступа. – Макарів: Софія, 2013. – 416с.

13. Система ЗНО: стан і перспективні напрямки розвитку (інтерв’ю з міжнародним експертом Марком Зельманом). Вісник ТІМО № 9-10/2014.

14. Стратегія реформування вищої освіти в Україні до 2020 року (ПРОЕКТ). Вісник ТІМО № 11-12/2014.

15. Тертиця В. Як побороти корупцію. Управління освітою № 24 (348), грудень 2014.

16. Тоффлер Е. «Шок будущего» . – М. 2002г.

17. Ушинский К.Д. «Педагогические сочинения»: в 6 т. т. 5. М; 1990г.

18. Фініков Т.В. Забезпечення якості вищої освіти. Домінуюча сучасна тенденція забезпечення якості. 24 грудня 2013. http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document?id=58168

19. Шкільна освіта у Фінляндії та США: де краще? Хімія № 23-24 (323-324) грудень 2014.

[1]  Гриневич Л.М. Змінювати в освіті потрібно все, але шокової терапії не буде. Управління освітою № 22 (346), листопад 2014 року, ст. 10.

[2] Фініков Т.В. Забезпечення якості вищої освіти. Домінуюча сучасна тенденція забезпечення якості. 24 грудня 2013. http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document?id=58168

[3] «Система ЗНО: Стан і перспективи напрямки розвитку» (інтерв’ю з міжнародним експертом Марком Зельманом). Вісник ТІМО № 9-10/2014 ст. 54.

[4] Горуненко О. «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ» Управління освітою № 14 (338), липень 2014 року, ст. 5.

Галина Сазоненко, директор Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат педагогічних наук, Народний учитель України.

До європейських стандартів шкільної освіти
До європейських стандартів шкільної освіти

1. Учитель

Міжнародне дослідження успішних педагогічних систем середньої освіти, проведене Майклом Барбером визначило серед найголовніших впливів на результативність середньої освіти такий фактор як  висока кваліфікація вчителя та його соціальний статус…[1].

На жаль, аналіз українських освітніх реалій  дає підстави для невтішних висновків щодо присутності цього фактора у вітчизняній школі. Доводиться констатувати наступне:

1. В Україні неабиякими темпами відбуваються процеси професійної деформації вчителя, які переростають у процеси професійної деградації. Як наслідок, у педагогічних колективах сформувався чималий прошарок тих, хто не може й не хоче працювати по-новому. 

2. В Україні зруйновано систему підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів.

  • Після того як наші педінститути стали педуніверситетами й почали готувати за контрактом фахівців із економіки, права, менеджменту, торгівлі, політології, культурології…, кафедри педагогіки, психології, фізіології, методик викладання поступово стали другорядними в неписаних рейтингах важливості.
  • Досі єдиною перепусткою до роботи в школі, дитячому садку чи ПТНЗ є диплом про вищу освіту, але жодної  відповідальності за якість підготовки майбутнього вчителя, як, до речі, й інших фахівців, українські ВНЗ не несуть. Не передбачено такої відповідальності й новим Законом «Про вищу освіту».

3. У загальноосвітніх навчальних закладах відсутня адекватна викликам часу практика атестації,  яка зараз є  бюрократичною заорганізованою процедурою з відверто корупційним присмаком. Підтвердженням цього є той факт, що атестацію УСПІШНО проходять практично ВСІ педагоги.

Зайве доводити, що все це різко контрастує з європейською практикою шкільництва. Наприклад, у Фінляндії ще в 1970-х рр. уряд зобов’язав усіх педагогів мати магістерський ступінь, але і науковий ступінь там – ще не гарантія успішної учительської кар’єри. Щоб стати  вчителем кандидатам потрібно не тільки скласти іспит, але й пройти ряд співбесід  у ході яких комісія оцінюватиме їхні особисті якості, зокрема, такі як відданість своїй професії, комунікативні здібності та доброзичливе ставлення до дітей. Як наслідок такої селекції, із  року в рік у систему шкільної освіти приходять педагоги найвищої кваліфікації.

Повага й довіра до вчителя – найважливіші чинники професійного розвитку європейського вчителя. Та осторонь від загальноєвропейських трендів стоїть український учитель, який позбавлений права на свободу педагогічної думи і дії, виконує так звані «державні стандарти», використовує стандартизовані МОН і НАПН підручники… До речі, у вже згаданій Фінляндії зарплата педагогів не залежить від результатів тестування учнів, бо вважається, що викладання – це мистецтво, яке неможливо оцінити за допомогою шкільних тестів.

Якщо ми хочемо здійснити прорив до європейських стандартів шкільної освіти, нам перш за все слід утвердити європейськість українського учителя.

Елементами «європейськості» як складової професійної компетентності вчителя є:

а) європейська ідентичність, яка полягає як в усвідомленні свого національного коріння, так і в усвідомленні приналежності до загальноєвропейської спільноти народів;

б) європейське знання, яке передбачає учіння-навчання з позицій європейської перспективи та обізнаність учителя з особливостями освітніх систем інших країн, із освітньою політикою своєї держави та Європи;

в) європейський мультикультуралізм, який означає повагу до національної культури та  відкритість до інших культур, уміння цінувати та поважати різноманітність;

г) європейська професійна компетентність, яка передбачає трактування навчання і виховання задля життя на основі єдності мовної, громадянської, здоров’язберігаючої (здоров’яформуючої), загальнокультурної, громадянської та інформаційно-комунікаційної компетенції;

ґ) європейська громадянськість, яка полягає у зорієнтованості на такі цінності, як повага до прав людини, демократія, свобода, у домінуванні критичного стилю викладання, спрямованого на формування автономних, відповідальних та активних громадян Європи завтрашнього дня.

Звісно, «нова роль» учителя не може реалізуватися автоматично, вона потребує сукупності як політичних, так і соціальних змін у підготовці вчителя та розвитку його професійної компетенції. 

Що можна було би зробити за сучасних умов?

1. Ввести зовнішню оцінку кваліфікації вчителів (сертифікацію на кшталт ЗНО), що дозволить ліквідувати «папкотворчість» із так званого «передового» педагогічного досвіду в так званих інститутах післядипломної освіти та примусить учителів здобувати (за власним вибором) неформальну та інформальну освіту. Прикладом такого ліцензування вчителів є використання тестів PRAXISу США за допомогою яких оцінюються базові навички, загальна компетентність, знання з предмета, педагогічна компетентність, педагогічна компетентність з предмета.

2. Змінити систему оплати вчителів, ввівши оплату за якість наданих освітніх послуг відповідно до сертифікації.

3. І, найголовніше, слід змінити професійну підготовку вчителя (на дворівневу):

− перший рівень – бакалавр (помічник учителя);

− другий рівень – магістр після 2-х років навчання (1-ий рік – педагогічна практика в ЗНЗ, 2-ий рік – інформальна освіта й кваліфікаційний екзамен для одержання ліцензії на практичну діяльність).

2. Забезпечення якості освіти

Сьогодні Україна посідає 79-те місце зі 148 країн у рейтингу якості освітніх послуг. Якість шкільної освіти часто залишається поза увагою суспільства і навіть освітян, впливи громадянського суспільства на оцінку якості освіти незначні, участь у міжнародних порівняльних дослідженнях знань учнів TIMSS, PISA, PIRLS епізодична.

Наша держава за 22 роки незалежності спромоглася взяти участь лише у двох із них (TIMSS – 2007,TIMSS – 2011). Тож у нас немає реальної можливості оцінити стан нашої системи освіти, визначити державну освітню політику на перспективу, оцінити якість освітніх послуг, що надає школа, навченість – здатність використовувати набуті знання для життя (життєва компетентність).

Домінуючою тенденцією забезпечення якості освіти у світі є [2]: 

 Магістральними напрямками у забезпечення якості шкільної освіти мають стати:

− формування в українському суспільстві розуміння цінності якості шкільної освіти та участь у її забезпеченні;

− створення в кожному загальноосвітньому навчальному закладі локальної системи управління якістю;

− використання кращих європейських та світових практик забезпечення якості шкільної освіти;

−  розробка варіативних моделей шкільної  освіти в Україні;

– упровадження системи моніторингу якості шкільної освіти (внутрішнє і зовнішнє оцінювання, аудит, зовнішнє незалежне оцінювання, сертифікація, бенчмаркінг,  міжнародні порівняльні дослідження). 

Окремо маємо визначити шлях розвитку ЗНО в Україні. Директор Всеукраїнського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук розглядає ЗНО - індикатор якості за такими напрямками:

− удосконалення змісту тестів (перехід від завдань репродуктивного характеру до завдань компетентнісно зорієнтованих – упровадження тесту загальної  навчальної компетентності − ТЗНК);

− розширення сфери застосування ЗНО (вступні випробування до магістратури, ліцензійні іспити для вчителів та управлінців);

− розширення предметних тестів дворівневої складності, що забезпечить профільний відбір абітурієнтів до вишів;

− повне поєднання ДПА і ЗНО на ІІІ ступені (старша школа) в ЗНЗ. 

Проте, вважати, що головне завдання вчителя є підготовка учнів до ЗНО − це абсолютно неправильно, адже:

 по-перше, місія  вчителя – створення умов для особистісного розвитку, набуття життєвих компетентностей для успішної самореалізації в сучасному, динамічному, глобалізованому світі;

 по-друге – це неправильно з огляду на те, що  внесок учителя в результати навчання не перевищує 10%;

 по-третє – формальна освіта (повна середня й вища) має стати основою ОСВІЧЕНОСТІ, яку латиняни охарактеризували приказкою «Non scholae, sed vitae discimus (вчимося не для школи, а для життя)». 

Я  поділяю точку зору Марка Зельмана, експерта Альянсу програми USETI сприяння зовнішньому незалежному оцінюванню в Україні:

«Найважливішим є розробка загальної концепції національної системи забезпечення якості освіти, яка має бути складовою перспективного плану розвитку системи освіти. Це сприятиме системним підходам до розвитку системи ЗНО для бажаючих вступати до ВНЗ, удосконалення системи ДПА на основі ЗНО, розвитку автономії навчальних закладів, становлення громадсько-державної моделі управління освітою, участі в міжнародних дослідженнях якості освіти тощо»[3]. 

3. Управління шкільною освітою 

Однією з найбільш гострих проблем української освіти є неефективність системи управління нею. Так, за даними звіту Всесвітнього економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність у 2013-2014рр. найгірші показники Україна має саме щодо управлінської діяльності у сфері освіти – за якістю системи управління посідає 115-те місце, а за якістю професійної підготовки персоналу - 103-тє місце.

Дослідження сфери управління освітою за проектом «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ»[4] дозволяють зробити висновки про:

1. нормативно-правову зарегульованість сфери освіти;

2. наявність функціонального конфлікту в органах управління освітою різного рівня;

3. орієнтацію системи управління освітою на контрольно-наглядову діяльність та виконання функцій «керуючого органу»;

4. наростання  кадрових проблем (зниження рівня професіоналізму, низький рівень заробітної плати, неефективна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;  корупційні схеми; брак ефективних лідерів, менеджерів, здатних реагувати на виклики часу;);

5. надмірну централізацію управління освітою (надлишкове управління);

6. відсутність дієвих механізмів громадсько-державного управління освітою. 

Що необхідно зробити в найближчій перспективі  (1-3 роки) в українській освіті: 

1. Розробити нову ефективну законодавчу базу, починаючи з базового закону «Про освіту».

2. Змінити філософсько-методологічні підходи до освіти(перейти від знаннієвої парадигми (знання дають) до компетентнісної (знання здобувають).

3. Забезпечити свободу та прозорість освітньої діяльності на основі автономії навчально-виховних закладів.

4. Змінити структуру управління, забезпечивши перехід до громадсько-державної моделі управління, починаючи з ліквідації районних управлінь освіти й зміни управлінських функцій департаментів освіти областей  та створення сервісних центрів при районних державних адміністраціях із обслуговування дошкільних, позашкільних закладів освіти та загальноосвітніх закладів освіти;

5. Ввести систему е-управління («електронний навчальний заклад» → «електронна система департаменту» → «електронний МОН України»).

6. Створити Національну агенцію з якості освіти (дошкільної, середньої, професійно-технічної, позашкільної, вищої).

7. Змінити підходи до фінансування освіти(здійснювати фінансування не навчального закладу, а учня за принципом «гроші йдуть за дитиною»).

8. Розробити модель неперервної системи освіти від дошкільної до вищої та освіти дорослих вільну від радянських рудиментів(пільг при вступі, доплат, нагородних преференцій тощо).

Література:

1. Горуненко О., Афанасьева В., Базелюк В., Драч І., Клименко Є.,  Рябова З. «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ». Управління освітою № 14 (338), липень 2014.

2. Гриневич Л. Змінювати в освіті потрібно все, але шокової терапії не буде. Управління освітою № 22 (346), листопад 2014.

3. Едвард Х. Хаертел, Надійність і валідність висновків про результати роботи вчителя на основі балів за тестування учнів. Вісник ТІМО №  2-3/2014.

4. Лікарчук І.Л. «Учителів багато, а вчити нікому». Дзеркало тижня № 34, 26 вересня 2014.

5. Лікарчук І.Л. PISA-2012. ДЕ І ЧОМУ ЗАГУБИЛАСЯ УКРАЇНА? Освітня політика. Портал Громадських експертів. http://education-ua.org/ua/articles/181-pisa-2012-de-i-chomu-zagubilasya-ukrajina

6. Махат Д. Учнівські олімпіади. «Освіта України» № 30 (1398) 11 серпня 2014.

7. Палтишев М.М. Педагогічний катехізис для початкуючого вчителя. – Одеса; К.: Видавець Ешке О.М., 2013. – 150 с.

8. Прокопенко Н. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ МІЖНАРОДНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОЇ ОСВІТИ TIMSS 2011. Освітня політика. Портал Громадських експертів. http://education-ua.org/ua/analytics/68-osnovni-rezultati-mizhnarodnogo-porivnyalnogo-doslidzhennya-yakosti-prirodnicho-matematichnoji-osviti-timss-2011.

9.  Савина А.К. Европейское образование: ориентация на интеграцию образовательных систем. Педагогика № 5, 2014.

10. Сазоненко Г., Паращенко Л., Шукевич Ю. Навчально-методичний посібник для керівників освіти «Законодавче та нормативно-правове забезпечення автономії загальноосвітнього навчального закладу» Київ-2011. – 107 с.

11. Сазоненко Г.С. Освіта майбутнього: Наук.-метод. посіб. – К.: Основа, 2008. – 368 с.

12. Сазоненко Г.С., Приступа В.В. Компетентність у системі неперервної освіти: акмеологічна модель: науково-методичний посібник / Г.С.Сазоненко, В.В. Приступа. – Макарів: Софія, 2013. – 416с.

13. Система ЗНО: стан і перспективні напрямки розвитку (інтерв’ю з міжнародним експертом Марком Зельманом). Вісник ТІМО № 9-10/2014.

14. Стратегія реформування вищої освіти в Україні до 2020 року (ПРОЕКТ). Вісник ТІМО № 11-12/2014.

15. Тертиця В. Як побороти корупцію. Управління освітою № 24 (348), грудень 2014.

16. Тоффлер Е. «Шок будущего» . – М. 2002г.

17. Ушинский К.Д. «Педагогические сочинения»: в 6 т. т. 5. М; 1990г.

18. Фініков Т.В. Забезпечення якості вищої освіти. Домінуюча сучасна тенденція забезпечення якості. 24 грудня 2013. http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document?id=58168

19. Шкільна освіта у Фінляндії та США: де краще? Хімія № 23-24 (323-324) грудень 2014.

[1]  Гриневич Л.М. Змінювати в освіті потрібно все, але шокової терапії не буде. Управління освітою № 22 (346), листопад 2014 року, ст. 10.

[2] Фініков Т.В. Забезпечення якості вищої освіти. Домінуюча сучасна тенденція забезпечення якості. 24 грудня 2013. http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document?id=58168

[3] «Система ЗНО: Стан і перспективи напрямки розвитку» (інтерв’ю з міжнародним експертом Марком Зельманом). Вісник ТІМО № 9-10/2014 ст. 54.

[4] Горуненко О. «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ» Управління освітою № 14 (338), липень 2014 року, ст. 5.

Галина Сазоненко, директор Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат педагогічних наук, Народний учитель України.

14.02.2015
Галина Сазоненко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Артем
Опубліковано 05.04.2015 в 08:14
Актуальні пропозиції, які варто врахувати в законі про освіту.
Автор: Alex
Опубліковано 23.02.2015 в 15:40
Без поваги та довіри до вчителя важко щось змінювати в освіті. Але звідки взяти повагу та довіру за таких вчителів, яких маємо?
Автор: Левко
Опубліковано 18.02.2015 в 05:50
Дякую автору за цікавий матеріал!
Дещо збентежила фраза : "по-друге – це неправильно з огляду на те, що внесок учителя в результати навчання не перевищує 10%;"
Якщо можна - хотілося би мати посилання на первинні джерела...Чи на власні дослідження...
Автор: Юлія Мороз
Опубліковано 17.02.2015 в 18:38
«Non scholae, sed vitae discimus (вчимося не для школи, а для життя)»... Як просто, але глибоко сказано... А що маємо? Останнім часом в школі гонки за гонками відбуваються... одні Шумахери... Все звіти чеканимо...
Автор: Мария Дидыч
Опубліковано 17.02.2015 в 18:37
Хотя , первые места в рейтинге - приятно;))))! Думаем над критериями рейтингов для школ, потому сто пока это делают журналисты, ктр , извините, ничего не смыслят в образовании:((( ((
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews