Укр Рус

Дата: 19.08.2017

Підписка на новини

Голосування

Реформувати шкільну освіту знизу можна лише шляхом
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти в Україні

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
31.08.2015

Головна відповідальність щодо забезпечення якості вищої освіти лежить на самих вищих навчальних закладах, які мають створювати внутрішні системи забезпечення якості вищої освіти. Здавалося б, що самі вищі навчальні заклади мають бути зацікавлені у забезпеченні якості вищої освіти, однак на практиці часто вищі навчальні заклади задля отримання певних вигод нехтують якістю тієї освіти, яку вони надають. Тож система внутрішнього забезпечення якості вищої освіти у самих вищих навчальних закладах потребує доповнення системою зовнішнього забезпеченням якості вищої освіти.

Україні до останнього часу система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти спиралася на систему ліцензування та акредитації, яка знаходилася в царині відповідальності  Міністерства освіти та науки. Створення Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти стало першим кроком на шляху побудови нової системи забезпечення якості вищої освіти. Однак в останні місяці ми спостерігаємо різнонаправлені процеси, які викликають сумніви щодо реальної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти в Україні. 

Питання обговорення розбудови системи забезпечення якості вищої освіти в Україні набуває особливої актуальності в умовах обговорення запропонованого проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти” та проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти”. Існує перспектива часткової підміни запропонованими “ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності закладами освіти” стандартів освітньої діяльності, про які йде мова в ст. 9 Закону “Про вищу освіту”. Згідно п.1. ст. 9, “стандарт освітньої діяльності - це сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи.” Оскільки проект постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти” був розроблений без погодження з НАЗЯВО, то можна констатувати тим самим, що сама пропозиція проекту постанови КМУ суперечить Закону України “Про вищу освіту”. Так,  п.2. ст..24 передбачає, що “для отримання експертного висновку про можливість видачі ліцензії на провадження освітньої діяльності заявник подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність заявника стандарту освітньої діяльності за відповідною спеціальністю”, а п.3 ст.9. ЗУ “Про вищу освіту” визначає, що “стандарти освітньої діяльності розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.” Власне, розробники проекту посилаються на Закон “Про ліцензування видів господарської діяльності", вказуючи на те, що постанова є лише імплементацією положень даного Закону. Здавалося б, потрібно просто узгодити законодавство, однак в теперішніх умовах, а саме за відсутності пріоритетів у реформуванні вищої освіти таке узгодження може містити в собі певні загрози. Так, результатом узгодження може бути передача ряду повноважень від НАЗЯВО до МОН, що своїм наслідком буде мати ліквідацію вже досягнутих законодавчих передумов для формування системи противаг у вищій освіті та системи забезпечення якості вищої освіти.  

Окремо стоїть питання імплементації положень ст. 10 Закону України “Про вищу освіту”, в якій говориться про стандарти вищої освіти. Саме останні тісно пов’язані з формуванням передумов для забезпечення якості вищої освіти, зокрема моніторингу забезпечення якості вищої освіти у вищих навчальних закладах. Моніторинг має передбачати відповідні стандарти. Без стандартів вищої освіти неможлива акредитація освітніх програм. Власне, саме імплементація норм ст. 9 та ст.10 мають бути пріоритетними в політиці МОН. Натомість ми маємо сьогодні вже підготовлений проект постанови «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти», який фактично підготовлений МОН та запропонований на обговорення без погодження з НАЗЯВО. Формально постанова Кабінету Міністрів не потребує такого погодження. Однак та обставина, що ми маємо даний проект за умов відсутності розроблених  стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти, суттєво позбавляє НАЗЯВО впливу на процес, який пов'язаний з забезпеченням якості вищої освіти. Це ставить під сумнів бажання владних осіб будувати систему забезпечення якості вищої освіти, ключових суб’єктом якої є саме НАЗЯВО. Мова не йде, напевно, про умисні злі наміри, йдеться швидше про неузгодженість та відсутність пріоритетів у реформі вищої освіти. Разом з тим доводиться констатувати і боротьбу за повноваження у царині вищої освіти. Проект змін до статуту НАЗЯВО вказує саме на це. В таких умовах важко говорити не лише про побудову ефективної системи забезпечення якості вищої освіти, а й системи моніторингу якості вищої освіти. Проект постанови КМУ “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти” висуває  багато формальних вимог до вищих навчальних закладів, однак такі вимоги далеко не завжди можуть розглядатися як елементи побудови системи забезпечення якості вищої освіти. В цілому проект постанови частково усуває ключового суб’єкта системи забезпечення якості вищої освіти та направлений на декларування показників, які прямо не пов’язані з забезпеченням якості вищої освіти. 

Одне із найбільших побоювань, яке викликає проект постанови КМУ, стосується навіть не самих запропонованих умов, а питання, хто та як буде контролювати такі ліцензійні умови, адже мова має йти також і про їх контроль. В цьому зв’язку варто зазначити, що  корупція процвітає там, де існують передумови для вибіркового контролю.  

Існує загроза того, що ухвалення постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти”, яка з’явилася в кабінетах МОН, на практиці може породити серйозне додаткове протистояння між МОН та НАЗЯВО, і воно буде куди більшим, ніж то закладено в Законі “Про вищу освіту”. 

Хто і як буде контролювати виконання ліцензійних умов? Можна відповісти, що контролювати буде МОН. Чи зможе МОН це робити ефективно?  Щодо цього є сумніви. Якщо ліцензійні умови є елементом забезпечення якості вищої освіти, то тоді саме незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мали б це робити. 

Розмова про ліцензійні умови та їх доцільність має вестися виключно в контексті обговорення питання про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. В іншому разі сама розмова втрачає сенс. Сьогодні така система не розбудовується. Сьогодні йде відверта боротьба за повноваження, а проект постанови є прихованою формою такої боротьби. Принаймні, саме цією постановою буде послуговуватися МОН у своєму можливому протистоянні з НАЗЯВО за повноваження в системі вищої освіти. За таких умов про надійне забезпечення якості вищої освіти якось забувають. Більш того, пропонуються сумнівні кроки, які нібито направлені на забезпечення якості вищої освіти. Так, МОН пропонує закривати вищі навчальні заклади, які надають неякісну освіту. Здавалося  б все правильно, однак не все так просто. Спробуємо прояснити питання з надмірною кількістю ВНЗ та його зв'язок з питанням якості вищої освіти в Україні.  

Якість вищої освіти в останні два десятиліття, дійсно, значно погіршилася, і таке погіршення відбувалося в умовах зростання кількості вищих навчальних закладів та чисельності студентів. Так, кількість вищих навчальних закладів ІІІ-IVрівнів акредитації зросла з 149 в 1991 році до 350 в 2009. Кількість студентів  у вищих навчальних закладах ІІІ-IVрівнів акредитації зросла з 876 тис у 1991/92 навчальному році до рекордних 2 млн. 372 тис. у 2007/2008 навчальному році. Проте з 2009 року ми спостерігаємо повільний, проте невпинний процес зменшення кількості вищих навчальних закладів. З 2008 року ми спостерігаємо доволі помітний процес зменшення кількості студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації. Ще складнішою є ситуація з закладами, які раніше розглядалися як заклади І-ІІ рівнів акредитації. Такий процес є об’єктивним, він обмовлений різким зменшенням народжуваності в Україні в 90-х роках минулого століття. На це накладається збільшення кількості українців, які отримують вищу освіту за межами України. Різке зростання кількості вищих навчальних закладів та кількості студентів наприкінці 90-х років минулого століття суттєво позначилося на якості вищої освіти в Україні в цілому. Новостворені вищі навчальні заклади далеко не завжди могли забезпечувати належний рівень якості вищої освіти. Дійсно, сьогодні дуже часто в українських вищих навчальних закладах має місце імітація навчального процесу, невід’ємною частиною якого є процес імітації оцінювання набутих студентами знань.  Така ситуація стосується далеко не лише окремих приватних вищих навчальних закладів, яким насамперед закидають невисоку якість тієї освіти, яку вони надають; ситуація не набагато краща в багатьох державних та комунальних вищих навчальних закладах. Фактична неможливість відрахування студентів-контрактників підриває довіру до системи оцінювання знань та деформує сприйняття студентами системи оцінювання знань як такої. 

Окремою проблемою стало відкриття чисельних філій новостворених та старих вищих навчальних закладів. Часто такі філії працювали та продовжують працювати на продаж дипломів. Імітація навчального процесу в філіях вищих навчальних закладів є доволі помітною. Гонитва за студентом-контрактником спонукає вищі навчальні заклади закривати очі на якість тієї освіти, яку вони надають в своїх філіях. Все це призвело до дискредитації української вищої школи в цілому та до нівелювання значення диплома про вищу освіту. Якість вищої освіти стала заручником бажання заробляти на грошовитих студентах. Зрозумілим є бажання керівництва МОН виправити ситуацію з забезпеченням якості вищої освіти у філіях вищих навчальних закладів. Разом з тим констатуючи неприйнятний стан справ, все ж варто зазначити, що простим закриттям окремих вищих навчальних закладів чи їх філій ситуацію виправити не можна. Оскільки багато в чому неприйнятна ситуація з забезпеченням якості вищої освіти стосується переважної більшості українських ВНЗ. Пропозиція закривати окремі ВНЗ чи їх філії направлена швидше на боротьбу з наслідками відсутності належної системи забезпечення якості вищої освіти, ніж на побудову такої системи. Закриття окремих філій чи навіть ряду вищих навчальних закладів може підмінити собою цілеспрямовану роботу, яка буде направлена на забезпечення якості вищої освіти у всіх українських вищих навчальних закладах. Більш того, за умов відсутності ефективної системи забезпечення якості вищої освіти, вибіркове закриття окремих вищих навчальних закладів завжди буде викликати лише сумніви у об’єктивності та незаангажованості відповідних рішень МОН.  Невиправдано велика кількість вищих навчальних закладів в Україні є швидше наслідком, а не причиною погіршення стану з забезпеченням якості вищої освіти в Україні. Важливо відшукати саме причини погіршення якості вищої освіти та не плутати їх з певними наслідками та обставинами. Потрібно в першу чергу усунути  саме відповідні причини. 

Отже, варто узагальнити причини, які відповідають за погіршення якості вищої освіти в Україні. 

1. Руйнація старої системи противаг у вищій освіти на початку 90-х років XXст., яка не була замінена новою системою противаг. 

2. Неефективна система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та її надмірна залежність від держави. Корупція в системі ліцензування та акредитації. 

3. Нерозважливе введення кредитно-модульної системи, яка в Україні повноцінно не була втілена, однак її впровадження, фактично, зруйнувало стару практику оцінювання знань студентів та не привело до формування нової повноцінної практики оцінювання знань студентів. 

Сьогодні ми маємо вести мову про цілеспрямовану політику, яка буде направлена на формування системи забезпечення якості вищої освіти в Україні, і, насамперед, мова має йти про створення системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, без останньої буде проблематично сподіватися на створення внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти у вищих навчальних закладах. Цілеспрямована політика в даному питанні має забезпечити формування передумов для розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, моніторингу освітнього процесу та отримуваних результатів. Не можна випускати з уваги жодного з цих компонентів. 

Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати надійний моніторинг умов, процесу та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів.  Не викликає сумніву, що якість вищої освіти залежить від якості освітньої програми, яку пропонує вищий навчальний заклад. Однак освітня програма має бути ще в належний спосіб реалізована. Лише рівень здобутих випускником знань, умінь, навичок, інших компетентностей може засвідчити успішність тієї чи іншої освітньої програми. Отже, мова йде про комплексний підхід до проблеми побудови системи забезпечення якості вищої освіти. 

Важливо визначити пріоритети у розбудові системи забезпечення якості вищої освіти. 

1. Для побудови внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти вищі навчальні заклади попередньо мають пройти відповідну реорганізацію. Така реорганізація має відбуватися в контексті переосмислення перспектив вищого навчального закладу, що своїм наслідком може мати об’єднання кількох вищих навчальних закладів в один навчальний заклад. Однак таке об’єднання має відбуватися далеко не лише під зовнішнім примусом та страхом ліквідації закладу взагалі. 

2. Значна частина вищих навчальних закладів, що називаються сьогодні університетами, мають бути реорганізовані у вищі професійні школи. Доцільно на законодавчому рівні повернутися до обговорення питання про типи вищих навчальних закладів та розглянути можливість поділу вищих навчальних закладів на два типи: університети та вищі професійні школи. В основі розрізнення вищих навчальних закладів має лежати характер освіти, яка отримується у вищих навчальних закладах. Університет та вища професійна школа повинні мати певні відмінності у залученні роботодавців до безпосередньої розробки освітніх програм.  Вищі професійні школи мають дуже тісно співпрацювати з роботодавцями при розробці своїх освітніх програм, підготовці їх до акредитації, це буде однією з гарантій якості таких програм. Значна орієнтація на запити роботодавців у діяльності вищих професійних шкіл є цілком прийнятною. 

3. Важливо переглянути теперішню практику функціонування кредитно-модульної системи. Важливим елементом у забезпеченні внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти має стати певна незалежність оцінювання успіхів студентів від викладача, який безпосередньо викладає дисципліну, за якою оцінюється студент. 

4. Розробка стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти мають стати пріоритетами на найближчу перспективу в питанні формування системи забезпечення якості вищої освіти. Відповідність саме стандартам освітньої діяльності має бути єдиною умовою ліцензування діяльності вищих навчальних закладів. Такі стандарти не повинні підмінятися жодними іншими нормативними документами, розробленими без погодження з НАЗЯВО у відповідності до Закону “Про вищу освіту”.  

5. Кабінет Міністрів України, МОН  та новостворене НАЗЯВО мають сприяти формуванню мережі незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, які і мають здійснювати на постійній основі моніторинг забезпечення якості вищої освіти в українських вищих навчальних закладах. 

6. Варто розглянути можливість формування системи зовнішнього незалежного оцінювання рівня підготовки випускників вищих навчальних закладів. Розробка такої системи має бути узгоджена з формуванням нового механізму державного фінансування вищих навчальних закладів, а саме результати зовнішнього незалежного оцінювання рівня підготовки випускників ВНЗ разом з деякими іншими показниками мають безпосередньо впливати на рівень державного фінансування вищого навчального закладу. 

Ми маємо розуміти, що критична ситуація з забезпеченням  якості вищої освіти потребує доволі радикальних кроків, деякі з них будуть покликані в короткостроковій перспективі вплинути на політику вищих навчальних закладів щодо забезпечення якості освіти, зокрема мова йде саме про запровадження ЗНО для випускників вищої школи. В подальшому такі заходи можна буде переглянути, однак сьогодні потрібні рішучі кроки, які дозволять, принаймні, зупинити подальше погіршення якості вищої освіти та руйнацію системи вищої освіти в цілому. Набуття ВНЗ додаткових прав має супроводжуватися процесом розбудови системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, в іншому разі ми отримаємо лише маніпулювання автономією. Автономія ВНЗ гарантує не лише права, а й передбачає відповідальність за реалізацію прав. Саме система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти має відповісти на питання, які вищі навчальні заклади мають втратити ліцензію, а які отримати додаткову фінансову підтримку з державного бюджету. Надійна система, а не мінливі примхи чиновника, є гарантією в майбутньому забезпечення якості вищої освіти.  

Література 

Закон України “Про вищу освіту” http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 

Проект постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти»http://www.mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/gromadske-obgovorennya.html 

Проект постанови Кабінету Міністрів «Про внесення змін до Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» http://www.mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/gromadske-obgovorennya.html 

Статистична інформація Державної служби статистики України про вищі навчальні заклади   http://www.ukrstat.gov.ua/ 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти в Україні
Про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти в Україні

Головна відповідальність щодо забезпечення якості вищої освіти лежить на самих вищих навчальних закладах, які мають створювати внутрішні системи забезпечення якості вищої освіти. Здавалося б, що самі вищі навчальні заклади мають бути зацікавлені у забезпеченні якості вищої освіти, однак на практиці часто вищі навчальні заклади задля отримання певних вигод нехтують якістю тієї освіти, яку вони надають. Тож система внутрішнього забезпечення якості вищої освіти у самих вищих навчальних закладах потребує доповнення системою зовнішнього забезпеченням якості вищої освіти.

Україні до останнього часу система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти спиралася на систему ліцензування та акредитації, яка знаходилася в царині відповідальності  Міністерства освіти та науки. Створення Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти стало першим кроком на шляху побудови нової системи забезпечення якості вищої освіти. Однак в останні місяці ми спостерігаємо різнонаправлені процеси, які викликають сумніви щодо реальної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти в Україні. 

Питання обговорення розбудови системи забезпечення якості вищої освіти в Україні набуває особливої актуальності в умовах обговорення запропонованого проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти” та проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти”. Існує перспектива часткової підміни запропонованими “ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності закладами освіти” стандартів освітньої діяльності, про які йде мова в ст. 9 Закону “Про вищу освіту”. Згідно п.1. ст. 9, “стандарт освітньої діяльності - це сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи.” Оскільки проект постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти” був розроблений без погодження з НАЗЯВО, то можна констатувати тим самим, що сама пропозиція проекту постанови КМУ суперечить Закону України “Про вищу освіту”. Так,  п.2. ст..24 передбачає, що “для отримання експертного висновку про можливість видачі ліцензії на провадження освітньої діяльності заявник подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність заявника стандарту освітньої діяльності за відповідною спеціальністю”, а п.3 ст.9. ЗУ “Про вищу освіту” визначає, що “стандарти освітньої діяльності розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.” Власне, розробники проекту посилаються на Закон “Про ліцензування видів господарської діяльності", вказуючи на те, що постанова є лише імплементацією положень даного Закону. Здавалося б, потрібно просто узгодити законодавство, однак в теперішніх умовах, а саме за відсутності пріоритетів у реформуванні вищої освіти таке узгодження може містити в собі певні загрози. Так, результатом узгодження може бути передача ряду повноважень від НАЗЯВО до МОН, що своїм наслідком буде мати ліквідацію вже досягнутих законодавчих передумов для формування системи противаг у вищій освіті та системи забезпечення якості вищої освіти.  

Окремо стоїть питання імплементації положень ст. 10 Закону України “Про вищу освіту”, в якій говориться про стандарти вищої освіти. Саме останні тісно пов’язані з формуванням передумов для забезпечення якості вищої освіти, зокрема моніторингу забезпечення якості вищої освіти у вищих навчальних закладах. Моніторинг має передбачати відповідні стандарти. Без стандартів вищої освіти неможлива акредитація освітніх програм. Власне, саме імплементація норм ст. 9 та ст.10 мають бути пріоритетними в політиці МОН. Натомість ми маємо сьогодні вже підготовлений проект постанови «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти», який фактично підготовлений МОН та запропонований на обговорення без погодження з НАЗЯВО. Формально постанова Кабінету Міністрів не потребує такого погодження. Однак та обставина, що ми маємо даний проект за умов відсутності розроблених  стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти, суттєво позбавляє НАЗЯВО впливу на процес, який пов'язаний з забезпеченням якості вищої освіти. Це ставить під сумнів бажання владних осіб будувати систему забезпечення якості вищої освіти, ключових суб’єктом якої є саме НАЗЯВО. Мова не йде, напевно, про умисні злі наміри, йдеться швидше про неузгодженість та відсутність пріоритетів у реформі вищої освіти. Разом з тим доводиться констатувати і боротьбу за повноваження у царині вищої освіти. Проект змін до статуту НАЗЯВО вказує саме на це. В таких умовах важко говорити не лише про побудову ефективної системи забезпечення якості вищої освіти, а й системи моніторингу якості вищої освіти. Проект постанови КМУ “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти” висуває  багато формальних вимог до вищих навчальних закладів, однак такі вимоги далеко не завжди можуть розглядатися як елементи побудови системи забезпечення якості вищої освіти. В цілому проект постанови частково усуває ключового суб’єкта системи забезпечення якості вищої освіти та направлений на декларування показників, які прямо не пов’язані з забезпеченням якості вищої освіти. 

Одне із найбільших побоювань, яке викликає проект постанови КМУ, стосується навіть не самих запропонованих умов, а питання, хто та як буде контролювати такі ліцензійні умови, адже мова має йти також і про їх контроль. В цьому зв’язку варто зазначити, що  корупція процвітає там, де існують передумови для вибіркового контролю.  

Існує загроза того, що ухвалення постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти”, яка з’явилася в кабінетах МОН, на практиці може породити серйозне додаткове протистояння між МОН та НАЗЯВО, і воно буде куди більшим, ніж то закладено в Законі “Про вищу освіту”. 

Хто і як буде контролювати виконання ліцензійних умов? Можна відповісти, що контролювати буде МОН. Чи зможе МОН це робити ефективно?  Щодо цього є сумніви. Якщо ліцензійні умови є елементом забезпечення якості вищої освіти, то тоді саме незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мали б це робити. 

Розмова про ліцензійні умови та їх доцільність має вестися виключно в контексті обговорення питання про розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. В іншому разі сама розмова втрачає сенс. Сьогодні така система не розбудовується. Сьогодні йде відверта боротьба за повноваження, а проект постанови є прихованою формою такої боротьби. Принаймні, саме цією постановою буде послуговуватися МОН у своєму можливому протистоянні з НАЗЯВО за повноваження в системі вищої освіти. За таких умов про надійне забезпечення якості вищої освіти якось забувають. Більш того, пропонуються сумнівні кроки, які нібито направлені на забезпечення якості вищої освіти. Так, МОН пропонує закривати вищі навчальні заклади, які надають неякісну освіту. Здавалося  б все правильно, однак не все так просто. Спробуємо прояснити питання з надмірною кількістю ВНЗ та його зв'язок з питанням якості вищої освіти в Україні.  

Якість вищої освіти в останні два десятиліття, дійсно, значно погіршилася, і таке погіршення відбувалося в умовах зростання кількості вищих навчальних закладів та чисельності студентів. Так, кількість вищих навчальних закладів ІІІ-IVрівнів акредитації зросла з 149 в 1991 році до 350 в 2009. Кількість студентів  у вищих навчальних закладах ІІІ-IVрівнів акредитації зросла з 876 тис у 1991/92 навчальному році до рекордних 2 млн. 372 тис. у 2007/2008 навчальному році. Проте з 2009 року ми спостерігаємо повільний, проте невпинний процес зменшення кількості вищих навчальних закладів. З 2008 року ми спостерігаємо доволі помітний процес зменшення кількості студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації. Ще складнішою є ситуація з закладами, які раніше розглядалися як заклади І-ІІ рівнів акредитації. Такий процес є об’єктивним, він обмовлений різким зменшенням народжуваності в Україні в 90-х роках минулого століття. На це накладається збільшення кількості українців, які отримують вищу освіту за межами України. Різке зростання кількості вищих навчальних закладів та кількості студентів наприкінці 90-х років минулого століття суттєво позначилося на якості вищої освіти в Україні в цілому. Новостворені вищі навчальні заклади далеко не завжди могли забезпечувати належний рівень якості вищої освіти. Дійсно, сьогодні дуже часто в українських вищих навчальних закладах має місце імітація навчального процесу, невід’ємною частиною якого є процес імітації оцінювання набутих студентами знань.  Така ситуація стосується далеко не лише окремих приватних вищих навчальних закладів, яким насамперед закидають невисоку якість тієї освіти, яку вони надають; ситуація не набагато краща в багатьох державних та комунальних вищих навчальних закладах. Фактична неможливість відрахування студентів-контрактників підриває довіру до системи оцінювання знань та деформує сприйняття студентами системи оцінювання знань як такої. 

Окремою проблемою стало відкриття чисельних філій новостворених та старих вищих навчальних закладів. Часто такі філії працювали та продовжують працювати на продаж дипломів. Імітація навчального процесу в філіях вищих навчальних закладів є доволі помітною. Гонитва за студентом-контрактником спонукає вищі навчальні заклади закривати очі на якість тієї освіти, яку вони надають в своїх філіях. Все це призвело до дискредитації української вищої школи в цілому та до нівелювання значення диплома про вищу освіту. Якість вищої освіти стала заручником бажання заробляти на грошовитих студентах. Зрозумілим є бажання керівництва МОН виправити ситуацію з забезпеченням якості вищої освіти у філіях вищих навчальних закладів. Разом з тим констатуючи неприйнятний стан справ, все ж варто зазначити, що простим закриттям окремих вищих навчальних закладів чи їх філій ситуацію виправити не можна. Оскільки багато в чому неприйнятна ситуація з забезпеченням якості вищої освіти стосується переважної більшості українських ВНЗ. Пропозиція закривати окремі ВНЗ чи їх філії направлена швидше на боротьбу з наслідками відсутності належної системи забезпечення якості вищої освіти, ніж на побудову такої системи. Закриття окремих філій чи навіть ряду вищих навчальних закладів може підмінити собою цілеспрямовану роботу, яка буде направлена на забезпечення якості вищої освіти у всіх українських вищих навчальних закладах. Більш того, за умов відсутності ефективної системи забезпечення якості вищої освіти, вибіркове закриття окремих вищих навчальних закладів завжди буде викликати лише сумніви у об’єктивності та незаангажованості відповідних рішень МОН.  Невиправдано велика кількість вищих навчальних закладів в Україні є швидше наслідком, а не причиною погіршення стану з забезпеченням якості вищої освіти в Україні. Важливо відшукати саме причини погіршення якості вищої освіти та не плутати їх з певними наслідками та обставинами. Потрібно в першу чергу усунути  саме відповідні причини. 

Отже, варто узагальнити причини, які відповідають за погіршення якості вищої освіти в Україні. 

1. Руйнація старої системи противаг у вищій освіти на початку 90-х років XXст., яка не була замінена новою системою противаг. 

2. Неефективна система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та її надмірна залежність від держави. Корупція в системі ліцензування та акредитації. 

3. Нерозважливе введення кредитно-модульної системи, яка в Україні повноцінно не була втілена, однак її впровадження, фактично, зруйнувало стару практику оцінювання знань студентів та не привело до формування нової повноцінної практики оцінювання знань студентів. 

Сьогодні ми маємо вести мову про цілеспрямовану політику, яка буде направлена на формування системи забезпечення якості вищої освіти в Україні, і, насамперед, мова має йти про створення системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, без останньої буде проблематично сподіватися на створення внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти у вищих навчальних закладах. Цілеспрямована політика в даному питанні має забезпечити формування передумов для розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, моніторингу освітнього процесу та отримуваних результатів. Не можна випускати з уваги жодного з цих компонентів. 

Система забезпечення якості вищої освіти має гарантувати надійний моніторинг умов, процесу та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів.  Не викликає сумніву, що якість вищої освіти залежить від якості освітньої програми, яку пропонує вищий навчальний заклад. Однак освітня програма має бути ще в належний спосіб реалізована. Лише рівень здобутих випускником знань, умінь, навичок, інших компетентностей може засвідчити успішність тієї чи іншої освітньої програми. Отже, мова йде про комплексний підхід до проблеми побудови системи забезпечення якості вищої освіти. 

Важливо визначити пріоритети у розбудові системи забезпечення якості вищої освіти. 

1. Для побудови внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти вищі навчальні заклади попередньо мають пройти відповідну реорганізацію. Така реорганізація має відбуватися в контексті переосмислення перспектив вищого навчального закладу, що своїм наслідком може мати об’єднання кількох вищих навчальних закладів в один навчальний заклад. Однак таке об’єднання має відбуватися далеко не лише під зовнішнім примусом та страхом ліквідації закладу взагалі. 

2. Значна частина вищих навчальних закладів, що називаються сьогодні університетами, мають бути реорганізовані у вищі професійні школи. Доцільно на законодавчому рівні повернутися до обговорення питання про типи вищих навчальних закладів та розглянути можливість поділу вищих навчальних закладів на два типи: університети та вищі професійні школи. В основі розрізнення вищих навчальних закладів має лежати характер освіти, яка отримується у вищих навчальних закладах. Університет та вища професійна школа повинні мати певні відмінності у залученні роботодавців до безпосередньої розробки освітніх програм.  Вищі професійні школи мають дуже тісно співпрацювати з роботодавцями при розробці своїх освітніх програм, підготовці їх до акредитації, це буде однією з гарантій якості таких програм. Значна орієнтація на запити роботодавців у діяльності вищих професійних шкіл є цілком прийнятною. 

3. Важливо переглянути теперішню практику функціонування кредитно-модульної системи. Важливим елементом у забезпеченні внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти має стати певна незалежність оцінювання успіхів студентів від викладача, який безпосередньо викладає дисципліну, за якою оцінюється студент. 

4. Розробка стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти мають стати пріоритетами на найближчу перспективу в питанні формування системи забезпечення якості вищої освіти. Відповідність саме стандартам освітньої діяльності має бути єдиною умовою ліцензування діяльності вищих навчальних закладів. Такі стандарти не повинні підмінятися жодними іншими нормативними документами, розробленими без погодження з НАЗЯВО у відповідності до Закону “Про вищу освіту”.  

5. Кабінет Міністрів України, МОН  та новостворене НАЗЯВО мають сприяти формуванню мережі незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, які і мають здійснювати на постійній основі моніторинг забезпечення якості вищої освіти в українських вищих навчальних закладах. 

6. Варто розглянути можливість формування системи зовнішнього незалежного оцінювання рівня підготовки випускників вищих навчальних закладів. Розробка такої системи має бути узгоджена з формуванням нового механізму державного фінансування вищих навчальних закладів, а саме результати зовнішнього незалежного оцінювання рівня підготовки випускників ВНЗ разом з деякими іншими показниками мають безпосередньо впливати на рівень державного фінансування вищого навчального закладу. 

Ми маємо розуміти, що критична ситуація з забезпеченням  якості вищої освіти потребує доволі радикальних кроків, деякі з них будуть покликані в короткостроковій перспективі вплинути на політику вищих навчальних закладів щодо забезпечення якості освіти, зокрема мова йде саме про запровадження ЗНО для випускників вищої школи. В подальшому такі заходи можна буде переглянути, однак сьогодні потрібні рішучі кроки, які дозволять, принаймні, зупинити подальше погіршення якості вищої освіти та руйнацію системи вищої освіти в цілому. Набуття ВНЗ додаткових прав має супроводжуватися процесом розбудови системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, в іншому разі ми отримаємо лише маніпулювання автономією. Автономія ВНЗ гарантує не лише права, а й передбачає відповідальність за реалізацію прав. Саме система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти має відповісти на питання, які вищі навчальні заклади мають втратити ліцензію, а які отримати додаткову фінансову підтримку з державного бюджету. Надійна система, а не мінливі примхи чиновника, є гарантією в майбутньому забезпечення якості вищої освіти.  

Література 

Закон України “Про вищу освіту” http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 

Проект постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладами освіти»http://www.mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/gromadske-obgovorennya.html 

Проект постанови Кабінету Міністрів «Про внесення змін до Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» http://www.mon.gov.ua/citizens/zv%E2%80%99yazki-z-gromadskistyu/gromadske-obgovorennya.html 

Статистична інформація Державної служби статистики України про вищі навчальні заклади   http://www.ukrstat.gov.ua/ 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

31.08.2015
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Петро Иванчук
Опубліковано 12.09.2015 в 14:04
Основой системы обеспечения качества высшего образования должно быть его финансирование. Достаточное для получения качества.
Відповісти
Автор: Геннадій Іваненко
Опубліковано 04.09.2015 в 14:14
Дуже правильна думка - потрібно об'єднання університетів. Але не під примусом, а через розуміння переваг такого об'єднання.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:25
Пані Оксано, на жаль, у нас стосовно статусу НАЗЯВО панують самі різноманітні погляди. Варто зазначити, що НАЗЯВО не є громадською організацією, а тому воно не може виконувати функції громадської організації. Також важко погодитися з тією думкою, що акредитація є громадською функцією. Разом з тим статус НАЗЯВО як державного органу також чітко не визначений. Згідно ст. 17 Закону про вищу освіту, НАЗЯВО є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим цим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти. Також варто враховувати відповідні стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в європейському просторі вищої освіти. Жоден суб’єкт у системі вищої освіти не може самостійно гарантувати таку систему, в якій буде забезпечена прозорість та неупередженість у прийнятті рішень.Саме через те ми маємо говорити про розбудову системи противаг, яка буде включати в себе щонайменше чотири суб’єкта: автономний ВНЗ, МОН, НАЗЯВО та незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти. У своїй статті я свідомо не намагався докладно аналізувати питання в загальному законодавчому контексті. Гадаю, що це вже доволі добре зробив Володимир Бахрушин. Я намагався подивитися на наслідки ухвалення відповідних нормативно-прав ових актів для розбудови системи противаг у вищій освіті та для системи забезпечення якості вищої освіти. Ніхто не закликає не рахуватися з тим чи іншим законом, мова йде про розуміння пріоритетів у реформуванні вищої освіти та про узгодження законодавства, яке має гарантувати реальну реформу вищої освіти.
Відповісти
Автор: Oksana Grehko.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:25
НАЗЯВО реально не може забезпечити законності, прозорості та неупередженості у прийнятті рішень. Я вже не раз писала, що у Законі Про ВО прописані лише сфера повноважень агентства. Зовсім немає обовязків, відповідальност і. Закони Про держслужбу, про боротьбу з корупцією (які розповсюджують свою дію на МОН) для агентства не діють. Які тут можуть бути противаги корупціогенним факторам? Це Ви називаєте противагою МОН?
Акредитація - суто громадська функція - її нехай і здійснює агентство. А ліцензування (доки в системі освіти воно є) - це функція держави, до органів якої агентство не відноситься! Реформа має грунтуватися на нормах законодавства, а не бути актом волюнтаризму!
Відповісти
Автор: Геннадій Іваненко
Опубліковано 04.09.2015 в 14:16
А чи записано в якомусь законі обов'язки та відповідальніст ь для МОН, для обласних управлінь освіти, для ДІНЗ, ...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:24
Так, пане Володимире, погоджуюсь багато в чому з Вами. Однак все ж ми можемо почати розмову про можливі форми ЗНО у системі вищої освіти. Більш того, так чи інакше в західній практиці зовнішнє незалежне оцінювання академічних успіхів студентів подекуди має місце при перевірці ВНЗ незалежною агенцією. І знову ж мова йде про пропозицію відповідного механізму в короткострокові й перспективі. У нас просто відсутні інші механізми. На розбудову відповідної системи моніторингу підуть роки.
Відповісти
Автор: Vladimir Bakhrushin.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:23
ЗНО для всіх випускників ВНЗ не потрібно і неможливо. ЗНО може мати сенс, як інструмент відбору для вступу до магістратури. Переважно з непрофільних чи фундаментальних дисциплін. Наприклад, з іноземної мови, вищої математики, ... Це повязано з тим, що як інструмент статистичного оцінювання воно потребує достатньо великих вибірок для отримання надійних оцінок. Щодо випускників ВНЗ, ЗНО може використовувати ся як інструмент оцінювання для педагогічних, медичних і, можливо, ще деяких масових спеціальностей, де допуск до професійної діяльності некваліфіковани х осіб може мати тяжкі наслідки. Але для більшості спеціальностей оцінювання потенційних працівників має бути справою роботодавців чи професійних організацій.
Відповісти
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 02.09.2015 в 15:52
Якщо не мова не про окремі гарні виключення, то формулі:"ЗНО для всіх випускників ВНЗ не потрібно і неможливо" суперечить існування у нас ДЕК-ів. Тобто якби чогось більшого ніж "самі вчимо, самі й документ видаємо", бо відкрито так роботи - курей смішити. Попри ДЕКи навіть у радянський час вони не були перешкодою для видачі дипломів, за якими стояли дуже й дуже багато псевдоспеціаліс тів. У новітній Україні дипломи ВНЗ видають навіть слабкішим ніж слабкі учні 8 - 9 класу. Більше того навіть тим, хто ніколи ніякі поточні екзамени не здає, бо досить жінкам-морячкам відвести у вказаний час певну суму. Одна з причин нашого легковажного ставлення до питання НЕЗАЛЕЖНОГО оцінювання результатів навчання у будь-якому сегменті у тім, що більшість з нас не жили і не працювали на іноземній мові у середовищі тамтешніх спеціалістів з вищою освітою. А справжня якість МАСОВОГО виміру без НЕЗАЛЕЖНОГО оцінювання НЕ МОЖЛИВА. Природа людини така, що для більшості лінь народилася раніше неї.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:22
Так, саме по собі ЗНО не дасть бажаних результатів. Потрібні додаткові системні заходи, однак вони будуть потребувати багаторічної розбудови мережі незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти. Без такої мережі система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти не буде ефективно працювати, а без останньої неможливо говорити про побудову внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти у ВНЗ. Введення ЗНО для випускників ВНЗ за таких умов має розглядатися як крок, який може бути здійснений в короткострокові й перспективі. Ми можемо говорити про форми такого ЗНО.
Відповісти
Автор: Віталій Імамов.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:22
моя думка: ЗНО (як незалежне оцінювання рівня підготовки фахівців ) - це інстурмент сталого розвитку, підтримки в тонусі працюючого механізму
навіщо витрачати час і ресурси на контроль, коли очевидно що потрібно перебудувати саму систему. Нова система повинна виробляти якість безумовно, це має стати властивістю системи, без якої вона не зможе існувати. ЗНО цього не дасть...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:21
Пане Юрію, звісно, НАЗЯВО не буде виявляти бажання сприяти формуванню мережі незалежних агенцій. В незалежних агенціях зацікавлені не члени НАЗЯВО, а автономні ВНЗ. Ефективна система забезпечення якості вищої освіти неможлива без незалежних агенцій.
Відповісти
Автор: Yuriy Rashkevych.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:20
Пане Юрій, а чому Ви вважаєте, що НАЗЯВО буде зацікавлене в незалежних агенціях? Адже фінансувати НАЗЯВО будуть університети (оплата за проведені експертизи), а незалежні лише відхватять частину. Мій прогноз щодо цього - значно сумніший.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:20
Пане Володимире, проблеми з незалежними агенціями будуть. Вони є і в західних країнах. Будуть зокрема спроби створення контрольованих агенцій. Європейська асоціація з забезпечення якості вищої освіти звертала на це увагу ще десять років тому назад. Ми маємо бути готові до різних ситуацій.
Відповісти
Автор: Vladimir Bakhrushin.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:18
Я теж за незалежні агенції. Але в нас їх зараз немає. Треба, що запрацювало НАЗЯВО, акредитувало хоча б одну-дві незалежні агенції. Тоді можна подивитися на досвід і врахувати його при подальшому реформуванні. При цьому може так статися, що досвід виявиться негативним.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:18
Пані Вікторія, Ви ставите цілий ряд доволі слушних питань, відповідь на кожне з яких потребує окремої публікації. Частково такі публікації я вже пропонував раніше. Якщо все ж спробувати дати певну загальну відповідь на Ваші питання, то можна відповісти, що потрібні будуть як зміни в законодавстві, так і роки для впровадження нової практики. В нашій країні відсутній сам феномен освітнього консалтингу, культура надання та отримання консалтингових послуг.
Відповісти
Автор: Viktoria Denisenko.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:17
Щоб "дати дорогу" незалежним агенціям треба розвивати механізми звертання державних ВНЗ до саме незалежних агенцій . А якщо акредитацією програм буде "відати" виключно НАЗЯВО, то до "незалежників" ніхто і не звернеться.
Може слід зобов'язати НАЗЯВО порівнювати свій висновок із висновком незалежної агенції , але як це зробити?
І ще питання : як обґрунтувати , що конкретна незалежна агенція є достатньо кваліфікованою для аналізу діяльності ВНЗ? Чи не стане для деяких "професорів/ака демікові " участь у незалежних агенціях "додатком" до участі у НАЗЯВО?
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:16
Пане Олеже, абсолютно згоден з тим, що головним завданням реформи вищої освіти є питання побудови механізмів стримувань і противаг у системі вищої освіти. Також поділяю Вашу думку про неприпустимість сакралізації НАЗЯВО. Тому потрібно докласти зусиль для розбудови мережі незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти. Саме на їх висновки має спиратися НАЗЯВО. Саме незалежні агенції мають стати одним із суб’єктів нової системи противаг у вищій освіті. Тому говорячи про систему противаг, ми маємо говорити щонайменше про чотири суб’єкта такої системи: автономний ВНЗ, МОН, НАЗЯВО та незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти.
Відповісти
Автор: Олег Шаров.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:16
Мені імпонує щире вболівання Юрія Федорченка за вітчизняну систему вищої освіти та докладний аналіз її сучасного стану. Згоден з усім, крім сакралізації НАЗЯВО. Будь-яка влада має бути розподілена з побудовою відповідного механізму стримування та противаг. МОН і НАЗЯВО повинні ще вибудувати раціональну політику співпраці і дуже не хочеться, щоб вона зводилась до перманентного протистояння. Від цього ніхто не виграє, крім глухих консерваторів, які прагнуть лише неуспіху реформ, щоб потім знову повторювати тези про "найкращу у світі радянську освіту" чи "команду професіоналів".
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:15
Пане Павло, мені все ж видається, що саме незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають відігравати в цьому питанні вирішальну роль. Теперішня неефективна система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та її надмірна залежність від держави розглядається мною як одна з головних причин погіршення якості вищої освіти в Україні.
Відповісти
Автор: Павло Луговий.
Опубліковано 01.09.2015 в 18:14
Пане Юрію ви праві, ВНЗ вчать держава перевіряє якість
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews