Укр Рус

Дата: 19.08.2017

Підписка на новини

Голосування

Реформувати шкільну освіту знизу можна лише шляхом
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Дисертаційне дослідження в Україні: абсурдність та приниження

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
18.10.2015

Майже кожен викладач вищої школи в Україні вважає за необхідне захистити хоча б кандидатську дисертацію. При цьому кожен самостійно визначає для себе, яким саме шляхом він прийде до отримання наукового ступеня. Однак визначаючи такий шлях, кожен потенційний дисертант має рахуватися з тією системою та практикою отримання наукового ступеня, яка вже склалася. В Україні це означає, що потенційний дисертант має наперед погодитися з тим абсурдом, з яким йому доведеться зустрітися у процесі підготовки та захисту дисертації.  Також він має бути готовим піти на певні можливі компроміси з власним сумлінням та можливі приниження власної гідності.

Дворівнева система наукових ступенів 

В Україні продовжує зберігатися дворівнева система наукових ступенів, такій системі відповідає певна практика підготовки кандидатських та докторських дисертацій. Новий Закон про вищу освіту змінив назви наукових ступенів, проте не торкнувся суті існуючої незадовільної практики підготовки та захисту дисертацій. 

На жаль, ми виявилися поки-що неспроможними переосмислити дворівневу систему наукових ступенів.  Ефективне існування будь-якої соціальної системи визначається її функціональністю в цілому та функціональністю її окремих елементів. 

Спробуємо подивитися на природу дисертаційного дослідження. Дисертація як така є кваліфікаційною роботою. По суті, підготовка та захист дисертантом дисертаційного дослідження є  підтвердженням спроможності дисертанта в майбутньому займатися самостійною науково-педагогічною діяльністю. Саме цю функцію вже повною мірою виконує кандидатська дисертація. Постає закономірне питання: яку функцію виконує докторська дисертація? Якщо вона як дисертація є також кваліфікаційною роботою, то що саме вона має підтвердити? Шукаючи відповідь на це питання, ми не можемо не враховувати тієї обставини, що українська система вищої освіти продовжує зберігати певну залежність від пруської (німецької)  моделі вищої освіти. В Німеччині існує так звана практика габілітації. Ось саме цю практику габілітації в Німеччині доволі незграбно відтворю наша практика підготовки та захисту докторської дисертації. Саме габілітація відкриває у Німеччині шлях до професорської посади. Певною мірою захист докторської  дисертації відкриває у нас шлях саме до отримання професорського звання.  Однак у нас такий шлях до професорського звання ще обмовлений цілим рядом вимог до пошукача вченого звання професора; наявність у пошукача наукового ступня доктора наук стосується дотримання лише однієї з вимог.  Отже, докторська дисертація ще раз підтверджує спроможність людини займатися науково-педагогічною діяльністю. Однак потреба в цьому є сумнівною, оскільки цю функцію повною мірою вже мала виконати процедура підготовки та захисту кандидатської дисертації.  

Підготовка кандидатської та докторської дисертації мають свої суттєві відмінності. Ці відмінності головним чином позначаються на збільшенні формальних вимог до дисертанта. Часто це виливається в те, що рівень докторських дисертацій того ж самого дослідника  поступається рівню його кандидатської дисертації. І це не випадково. Докторанту доводиться приділяти більше часу виконанню формальних вимог, ніж то доводиться робити аспіранту. Однак чим взагалі обумовлене існування в Україні дворівневої системи наукових ступенів? Це обумовлено об’єктивними причинами чи лише суб’єктивним сприйняттям такої системи впливовими стейкхолдерами? Мені видається, що її існування обумовлено виключно суб’єктивним сприйняттям такої системи впливовими стейхолдерами. Такі стейкхолдери, як правило, свого часу пройшли всі вітчизняні академічні щаблі, і їм суб’єктивно важко погодитися зі скасуванням одного з таких щаблів. 

Офіційні опоненти 

Підготовка та захист кандидатської та докторської дисертації в Україні на практиці виявляється невиправданою втратою сил, часу та значних фінансів дисертантом. Більш того, сам процес підготовки та захисту пов'язаний з певними доволі неприємними моментами, які стосуються безпосередньо  самоповаги дисертанта. Існуюча практика змушує дисертанта та його керівника брати на себе зобов’язання по забезпеченню окремих елементів процесу захисту дисертації, які б мали забезпечуватися інституційно. Це офіційно не декларується, однак становить поширену практику. Пошук офіційних опонентів, як правило, є справою самого дисертанта та його керівника. Звісно, що за таких умов доволі складно говорити про неупередженість офіційних опонентів. Більш того, практика, за якої дисертанти безпосередньо беруть участь у підготовці відгуків офіційних опонентів, є доволі поширеною. Пошук офіційних опонентів та рецензентів монографії для докторанта часто обертається доволі серйозною проблемою, іноді така проблема розв’язується у фінансовий спосіб. Нерідко рецензенти монографії беруть гроші саме у дисертанта за свої рецензії. Подібна ситуація зустрічається також і з офіційними опонентами. Звісно, можна зазначити, що сам дисертант провокує невисоким рівнем своєї роботи таку ситуація. Так, до певної міри це є справедливим. Проте ми маємо зазначити, що теперішня система захисту дисертацій активно сприяє подібній практиці та не містить у собі запобіжників подібних проявів. 

Реальна практика в Україні з підбором офіційних опонентів при захисті дисертацій демонструє всю безглуздість такої практики. І лише звичка не дозволяє бачити всю ту абсурдність. Так, теперішня дворівнева система наукових ступенів ділить науковців на дві категорії: кандидатів наук та докторів наук. Зміна назв в новому Законі про вищу освіту нічого не змінює по суті. Теперішня система утворює штучну ієрархію в академічному середовищі. Вимоги до офіційних опонентів часто викликають проблему з їх пошуком, особлива проблема виникає при захисті докторської дисертації. Іноді докторант буває радий будь-якому опоненту з його спеціальності, навіть якщо такий опонент не має жодного уявлення про тему його дослідження. При захисті кандидатської дисертації часто доктор наук, який виступає першим опонентом, виконує номінальну функцію, а, по суті, дуже часто виконує роль весільного генерала. Він має бути -  і він є! Безглуздість поділу науковців на дві категорії деформує процес захисту докторської дисертації. Докторанту не може опонувати кандидат наук, навіть якщо останній буде мати найкращу підготовку в країні за темою дисертації. Опонувати при захисті докторської дисертації буде швидше людина, яка може бути далекою від теми, однак буде мати науковий ступінь доктора наук за відповідною спеціальністю. Отже, до компанії членів спеціалізованої вченої ради, які далеко не завжди спроможні оцінити роботу, часто долучаються опоненти, які мало знаються на темі дисертаційного дослідження. 

Міркування здорового глузду, які вказують на те, що опонувати має той, хто спроможний це робити, не беруться до уваги теперішньою системою. Спроможність до опонування визначається виключно наявністю в опонента відповідних публікацій за темою дисертації, а не формальною наявністю в опонента диплома з науковим ступенем за певною спеціальністю, яка може бути доволі широкою. Процес захисту та опонування нерідко перетворюється на виставу з розписаними промовами, підготовленими питаннями та відповіддю на них. Можливо, єдиною бодай якось зрозумілою подіє стає процес частування дисертантом членів спеціалізованої вченої ради та своїх опонентів. Принаймні, в такому частуванні все по-справжньому. 

Спеціалізовані вчені ради 

Особливе нарікання викликає робота спеціалізованих вчених рад, на яких відбувається безпосередній захист дисертаційного дослідження. Саме від компетентності та рішення членів спеціалізованої вченої ради залежить у кінцевому рахунку доля дисертаційного дослідження. Спеціалізовані вчені ради дуже рідко відхиляють дисертаційні дослідження. Як правило, дисертаційне дослідження, яке дійшло до захисту, отримує підтримку в членів спеціалізованої вченої ради. Потрібно визнати, що члени спеціалізованої вченої ради дуже часто оцінюють не самі результати дисертаційного дослідження, а особу дисертанта. Мова йде про те, що члени спеціалізованої вченої ради в своїй більшості рідко коли виявляють спроможність дати об’єктивну оцінку отриманим результатам. І саме через це у членів ради немає об’єктивних підстав заперечувати проти дисертаційного дослідження. Суто з моральних міркувань людина, яка не знається добре на дисертаційному дослідженні, не може заперечувати проти нього. Член спеціалізованої вченої ради може помітити лише загальну низьку підготовку дисертанта,  і в такому разі це може вплинути на його рішення. Однак член ради має оцінювати далеко не лише загальну підготовку дисертанта, а саме характер дисертаційного дослідження. В кращому випадку до спеціалізованої вченої ради входить кілька чоловік, які можуть у цілому оцінити роботу, однак далеко не завжди спроможні оцінити реальний науковий внесок дисертанта. Ось саме тому доводиться говорити, що члени спеціалізованої вченої ради оцінюють не стільки дисертаційне дослідження, скільки особу дисертанта. Звинувачувати членів спеціалізованої вченої ради в тому, що вони неспроможні об’єктивно оцінювати дисертаційне дослідження не можна. Кожен член ради може добре знатися на власній темі, однак бути недостатньо підготовленим по темі дисертації. Адже мова йде не про загальне розуміння тих питань, які піднімаються дисертантом. Мова йде про спроможність давати  оцінку здобуткам дисертаційного дослідження саме в контексті розуміння рівня розробки відповідної теми в загальносвітовому масштабі. Це можна робити, лише будучи добре обізнаним з останніми дослідженнями та публікаціями за даною темою. Цього ми не можемо вимагати від всіх членів спеціалізованої вченої ради. Отже, робота спеціалізованої вченої ради, особливо за наявності тих проблем, що стосуються практики підбору опонентів,  зводиться до певного ритуального дійства, яке має мало спільного з ефективним процесом розгляду дисертаційного дослідження.  

Власне, всі учасниками процесу захисту мали б бути виключно компетентними опонентами, а не кількома десятками осіб, які часто лише чекають того, коли вистава-захист закінчиться. Проте ми не хочемо дивитися на речі тверезими очима, ми вважаємо, що якщо ми посилимо вимоги до спеціалізованих вчених рад чи передамо контроль за їх діяльністю до сфери компетентності НАЗЯВО, то ситуація покращиться. Ні цього не буде! 

Публікації та попередні оприлюднення результатів дисертаційного дослідження

Однією з найбільших недоліків нашої практики у роботі над дисертаційним дослідженням (особливо це помітно при підготовці докторської) є вимоги до кількості публікацій. Ці вимоги ведуть до того, що дисертант вимушений публікувати попередні та доволі незрілі результати свого дослідження в чисельних статтях. 

Так, людина, яка працює над дисертацією, має демонструвати колегам час від часу результати свого дослідження. Однак така демонстрація визначається потребою дослідника в цьому, а не зовнішніми приписами. Врешті-решт науковець має надати кінцевий результат свого дослідження, і саме він має бути оцінений колегами. Однак така оцінка отриманих результатів в Україні не витримує жодної критики. 

Питання публікацій попередніх результатів дисертаційного дослідження є доволі неоднозначним. Вимоги до публікацій кандидата при вступі до докторантури є такими, що містять у собі суперечність. Так, потенційному докторанту виставляють вимоги до кількості публікацій опублікованих по темі його дисертації та до самого тексту. Прийнято вважати, що майбутній дисертант повинен мати наполовину готовим текст докторської дисертації та мати опублікованими половину від необхідної кількості статей за темою дисертації. Однак саме докторантура має дати можливість досліднику завершити своє дослідження та  оформити його результати у вигляді статей та тексту. Не можна говорити про готовність тексту наполовину в тому разі, якщо саме дослідження ще не завершено. Хід дослідження може суттєво вплинути на вже попередньо написану частину тексту. Текст сам по собі, звісно, є важливим, однак  про його готовність можна говорити лише після завершення дослідження. На жаль, у нас дисертаційне дослідження зводиться до процесу написання тексту. Звідси і така увага до проблеми плагіату.  

Абсурдними є вимоги до кількості статей у дисертантів взагалі. Світова практика показує, що лише сам дисертант визначає скільки і де йому потрібно опублікувати статей. Власне, кожен серйозний науковець сам розуміє, що він має оприлюднювати час від часу результати свого дослідження у фахових виданнях. Однак таке оприлюднення визначається самим дослідником, а не зовнішніми приписами. В принципі нічого не заважає дисертанту подати свою роботу до захисту, не маючи при цьому жодної попередньої публікації. Колеги мають оцінити отриманні ним результати, а не факт попереднього оприлюднення таких результатів у наукових виданнях. Відсутність публікацій може позначитися на подальшому пошуку дисертантом вільної вакансії, однак це вже інша справа і вона жодним чином не стосується захисту дисертації. Проблема з публікаціями насправді лише відволікає дисертанта від роботи над дисертацією і часто потребує від нього невиправданих фінансових витрат. Особливо це стосується докторанта. Докторант часто просто не має іншої можливості виконати вимоги до кількості публікацій, як розміщувати їх за гроші у вітчизняних наукових виданнях, які потім ніхто не буде читати. Часто кількість пристойних видань з тих чи інших наук в Україні обмежується кількома виданнями. Мова йде про видання, в яких бодай якось забезпечується процедура рецензування, і при цьому видання не бере гроші з автора за публікацію. Публікуватися важливо, однак це справа науковця, де і коли публікуватися. Оприлюднення результатів дисертаційного дослідження не повинно бути пов’язано з необхідністю оплати власної публікації в сумнівних наукових виданнях, що торгують можливістю виконувати надумані вимоги. Дисертанти часто йдуть на самоприниження, купуючи можливість опублікувати результати свого дослідження. 

Рекомендації 

По-перше, потрібно відмовитися від дворівневої системи наукових ступенів та безглуздого поділу науковців та науково-педагогічних  працівників на дві категорії. Це потребує внесення змін до ст. 5 Закону України про вищу освіту. 

По-друге, потрібно переосмислити теперішню практику діяльності спеціалізованих вчених рад. Варто перейти від системи постійно діючих спеціалізованих вчених рад до системи тимчасових комісій з захисту, які мають складатися з кількох компетентних членів, спроможних реально оцінити дисертацію та взяти відповідальність за ухвалення рішення про присудження наукового ступеня. Тимчасова комісія має формуватися на час безпосередньої підготовки дисертації до захисту та самого захисту. Це потребує внесення змін до ст. 18 Закону про вищу освіту. 

По-третє, слід суттєво переосмислити вимоги до попереднього оприлюднення результатів дисертаційного дослідження. Попередні публікації мають визнаватися бажаними, однак не бути необхідними для захисту дисертаційної роботи. Дисертант має працювати виключно над обґрунтуванням потужності положень дисертаційного дослідження. Разом з тим публікації у фахових виданнях дають можливість дисертанту попередньо оцінити результати власного дисертаційного дослідження. Однак така оцінка можлива лише в умовах повноцінного рецензування фахових видань. Сьогодні проблема полягає не стільки в кількості публікацій дисертанта, скільки у відсутності належної практики рецензування публікацій у вітчизняних наукових виданнях. І саме останньому має бути надана належна увага. Зокрема мова має йти про державну підтримку наукових фахових видань, які повноцінно забезпечують процедуру рецензування публікацій. Сьогодні без такої підтримки науковим виданням доволі важко виживати. 

По-четверте, потрібна переглянути вимоги до тексту дисертації. Дисертація має перестати оцінюватися за кількістю сторінок у ній. Текст дисертації має містити належне викладення отриманих результатів та процесу дослідження. Дисертаційне дослідження має перестати зводитися до написання тексту. Саме розлогі тексти приховують відсутність реальних результатів дисертаційного дослідження. 

По-п’яте, потрібно, в контексті переосмислення ролі НАНУ, розглянути можливість залучення інститутів НАНУ як експертних центрів для оцінки якості дисертаційних досліджень. Проте таке залучення не повинно привести до відновлення практики провідних установ, яка раніше була однією з перешкод у процесі підготовки до захисту дисертації. Інститути НАНУ мають надавати в обов’язковому порядку відгуки на автореферати дисертаційних досліджень, які надходять до них в бібліотеки. Такі відгуки мають публікуватися на сайтах інститутів НАНУ.  

У підсумку варто зазначити, що будь-які зміни вимог до дисертанта та його дослідження мають виходити з врахування природи наукового дослідження. Бажано, щоб вимоги до дисертаційного дослідження готували люди, які реально займаються науковою роботою та отримують радість від того. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

 

 

 

Дисертаційне дослідження в Україні: абсурдність та приниження
Дисертаційне дослідження в Україні: абсурдність та приниження

Майже кожен викладач вищої школи в Україні вважає за необхідне захистити хоча б кандидатську дисертацію. При цьому кожен самостійно визначає для себе, яким саме шляхом він прийде до отримання наукового ступеня. Однак визначаючи такий шлях, кожен потенційний дисертант має рахуватися з тією системою та практикою отримання наукового ступеня, яка вже склалася. В Україні це означає, що потенційний дисертант має наперед погодитися з тим абсурдом, з яким йому доведеться зустрітися у процесі підготовки та захисту дисертації.  Також він має бути готовим піти на певні можливі компроміси з власним сумлінням та можливі приниження власної гідності.

Дворівнева система наукових ступенів 

В Україні продовжує зберігатися дворівнева система наукових ступенів, такій системі відповідає певна практика підготовки кандидатських та докторських дисертацій. Новий Закон про вищу освіту змінив назви наукових ступенів, проте не торкнувся суті існуючої незадовільної практики підготовки та захисту дисертацій. 

На жаль, ми виявилися поки-що неспроможними переосмислити дворівневу систему наукових ступенів.  Ефективне існування будь-якої соціальної системи визначається її функціональністю в цілому та функціональністю її окремих елементів. 

Спробуємо подивитися на природу дисертаційного дослідження. Дисертація як така є кваліфікаційною роботою. По суті, підготовка та захист дисертантом дисертаційного дослідження є  підтвердженням спроможності дисертанта в майбутньому займатися самостійною науково-педагогічною діяльністю. Саме цю функцію вже повною мірою виконує кандидатська дисертація. Постає закономірне питання: яку функцію виконує докторська дисертація? Якщо вона як дисертація є також кваліфікаційною роботою, то що саме вона має підтвердити? Шукаючи відповідь на це питання, ми не можемо не враховувати тієї обставини, що українська система вищої освіти продовжує зберігати певну залежність від пруської (німецької)  моделі вищої освіти. В Німеччині існує так звана практика габілітації. Ось саме цю практику габілітації в Німеччині доволі незграбно відтворю наша практика підготовки та захисту докторської дисертації. Саме габілітація відкриває у Німеччині шлях до професорської посади. Певною мірою захист докторської  дисертації відкриває у нас шлях саме до отримання професорського звання.  Однак у нас такий шлях до професорського звання ще обмовлений цілим рядом вимог до пошукача вченого звання професора; наявність у пошукача наукового ступня доктора наук стосується дотримання лише однієї з вимог.  Отже, докторська дисертація ще раз підтверджує спроможність людини займатися науково-педагогічною діяльністю. Однак потреба в цьому є сумнівною, оскільки цю функцію повною мірою вже мала виконати процедура підготовки та захисту кандидатської дисертації.  

Підготовка кандидатської та докторської дисертації мають свої суттєві відмінності. Ці відмінності головним чином позначаються на збільшенні формальних вимог до дисертанта. Часто це виливається в те, що рівень докторських дисертацій того ж самого дослідника  поступається рівню його кандидатської дисертації. І це не випадково. Докторанту доводиться приділяти більше часу виконанню формальних вимог, ніж то доводиться робити аспіранту. Однак чим взагалі обумовлене існування в Україні дворівневої системи наукових ступенів? Це обумовлено об’єктивними причинами чи лише суб’єктивним сприйняттям такої системи впливовими стейкхолдерами? Мені видається, що її існування обумовлено виключно суб’єктивним сприйняттям такої системи впливовими стейхолдерами. Такі стейкхолдери, як правило, свого часу пройшли всі вітчизняні академічні щаблі, і їм суб’єктивно важко погодитися зі скасуванням одного з таких щаблів. 

Офіційні опоненти 

Підготовка та захист кандидатської та докторської дисертації в Україні на практиці виявляється невиправданою втратою сил, часу та значних фінансів дисертантом. Більш того, сам процес підготовки та захисту пов'язаний з певними доволі неприємними моментами, які стосуються безпосередньо  самоповаги дисертанта. Існуюча практика змушує дисертанта та його керівника брати на себе зобов’язання по забезпеченню окремих елементів процесу захисту дисертації, які б мали забезпечуватися інституційно. Це офіційно не декларується, однак становить поширену практику. Пошук офіційних опонентів, як правило, є справою самого дисертанта та його керівника. Звісно, що за таких умов доволі складно говорити про неупередженість офіційних опонентів. Більш того, практика, за якої дисертанти безпосередньо беруть участь у підготовці відгуків офіційних опонентів, є доволі поширеною. Пошук офіційних опонентів та рецензентів монографії для докторанта часто обертається доволі серйозною проблемою, іноді така проблема розв’язується у фінансовий спосіб. Нерідко рецензенти монографії беруть гроші саме у дисертанта за свої рецензії. Подібна ситуація зустрічається також і з офіційними опонентами. Звісно, можна зазначити, що сам дисертант провокує невисоким рівнем своєї роботи таку ситуація. Так, до певної міри це є справедливим. Проте ми маємо зазначити, що теперішня система захисту дисертацій активно сприяє подібній практиці та не містить у собі запобіжників подібних проявів. 

Реальна практика в Україні з підбором офіційних опонентів при захисті дисертацій демонструє всю безглуздість такої практики. І лише звичка не дозволяє бачити всю ту абсурдність. Так, теперішня дворівнева система наукових ступенів ділить науковців на дві категорії: кандидатів наук та докторів наук. Зміна назв в новому Законі про вищу освіту нічого не змінює по суті. Теперішня система утворює штучну ієрархію в академічному середовищі. Вимоги до офіційних опонентів часто викликають проблему з їх пошуком, особлива проблема виникає при захисті докторської дисертації. Іноді докторант буває радий будь-якому опоненту з його спеціальності, навіть якщо такий опонент не має жодного уявлення про тему його дослідження. При захисті кандидатської дисертації часто доктор наук, який виступає першим опонентом, виконує номінальну функцію, а, по суті, дуже часто виконує роль весільного генерала. Він має бути -  і він є! Безглуздість поділу науковців на дві категорії деформує процес захисту докторської дисертації. Докторанту не може опонувати кандидат наук, навіть якщо останній буде мати найкращу підготовку в країні за темою дисертації. Опонувати при захисті докторської дисертації буде швидше людина, яка може бути далекою від теми, однак буде мати науковий ступінь доктора наук за відповідною спеціальністю. Отже, до компанії членів спеціалізованої вченої ради, які далеко не завжди спроможні оцінити роботу, часто долучаються опоненти, які мало знаються на темі дисертаційного дослідження. 

Міркування здорового глузду, які вказують на те, що опонувати має той, хто спроможний це робити, не беруться до уваги теперішньою системою. Спроможність до опонування визначається виключно наявністю в опонента відповідних публікацій за темою дисертації, а не формальною наявністю в опонента диплома з науковим ступенем за певною спеціальністю, яка може бути доволі широкою. Процес захисту та опонування нерідко перетворюється на виставу з розписаними промовами, підготовленими питаннями та відповіддю на них. Можливо, єдиною бодай якось зрозумілою подіє стає процес частування дисертантом членів спеціалізованої вченої ради та своїх опонентів. Принаймні, в такому частуванні все по-справжньому. 

Спеціалізовані вчені ради 

Особливе нарікання викликає робота спеціалізованих вчених рад, на яких відбувається безпосередній захист дисертаційного дослідження. Саме від компетентності та рішення членів спеціалізованої вченої ради залежить у кінцевому рахунку доля дисертаційного дослідження. Спеціалізовані вчені ради дуже рідко відхиляють дисертаційні дослідження. Як правило, дисертаційне дослідження, яке дійшло до захисту, отримує підтримку в членів спеціалізованої вченої ради. Потрібно визнати, що члени спеціалізованої вченої ради дуже часто оцінюють не самі результати дисертаційного дослідження, а особу дисертанта. Мова йде про те, що члени спеціалізованої вченої ради в своїй більшості рідко коли виявляють спроможність дати об’єктивну оцінку отриманим результатам. І саме через це у членів ради немає об’єктивних підстав заперечувати проти дисертаційного дослідження. Суто з моральних міркувань людина, яка не знається добре на дисертаційному дослідженні, не може заперечувати проти нього. Член спеціалізованої вченої ради може помітити лише загальну низьку підготовку дисертанта,  і в такому разі це може вплинути на його рішення. Однак член ради має оцінювати далеко не лише загальну підготовку дисертанта, а саме характер дисертаційного дослідження. В кращому випадку до спеціалізованої вченої ради входить кілька чоловік, які можуть у цілому оцінити роботу, однак далеко не завжди спроможні оцінити реальний науковий внесок дисертанта. Ось саме тому доводиться говорити, що члени спеціалізованої вченої ради оцінюють не стільки дисертаційне дослідження, скільки особу дисертанта. Звинувачувати членів спеціалізованої вченої ради в тому, що вони неспроможні об’єктивно оцінювати дисертаційне дослідження не можна. Кожен член ради може добре знатися на власній темі, однак бути недостатньо підготовленим по темі дисертації. Адже мова йде не про загальне розуміння тих питань, які піднімаються дисертантом. Мова йде про спроможність давати  оцінку здобуткам дисертаційного дослідження саме в контексті розуміння рівня розробки відповідної теми в загальносвітовому масштабі. Це можна робити, лише будучи добре обізнаним з останніми дослідженнями та публікаціями за даною темою. Цього ми не можемо вимагати від всіх членів спеціалізованої вченої ради. Отже, робота спеціалізованої вченої ради, особливо за наявності тих проблем, що стосуються практики підбору опонентів,  зводиться до певного ритуального дійства, яке має мало спільного з ефективним процесом розгляду дисертаційного дослідження.  

Власне, всі учасниками процесу захисту мали б бути виключно компетентними опонентами, а не кількома десятками осіб, які часто лише чекають того, коли вистава-захист закінчиться. Проте ми не хочемо дивитися на речі тверезими очима, ми вважаємо, що якщо ми посилимо вимоги до спеціалізованих вчених рад чи передамо контроль за їх діяльністю до сфери компетентності НАЗЯВО, то ситуація покращиться. Ні цього не буде! 

Публікації та попередні оприлюднення результатів дисертаційного дослідження

Однією з найбільших недоліків нашої практики у роботі над дисертаційним дослідженням (особливо це помітно при підготовці докторської) є вимоги до кількості публікацій. Ці вимоги ведуть до того, що дисертант вимушений публікувати попередні та доволі незрілі результати свого дослідження в чисельних статтях. 

Так, людина, яка працює над дисертацією, має демонструвати колегам час від часу результати свого дослідження. Однак така демонстрація визначається потребою дослідника в цьому, а не зовнішніми приписами. Врешті-решт науковець має надати кінцевий результат свого дослідження, і саме він має бути оцінений колегами. Однак така оцінка отриманих результатів в Україні не витримує жодної критики. 

Питання публікацій попередніх результатів дисертаційного дослідження є доволі неоднозначним. Вимоги до публікацій кандидата при вступі до докторантури є такими, що містять у собі суперечність. Так, потенційному докторанту виставляють вимоги до кількості публікацій опублікованих по темі його дисертації та до самого тексту. Прийнято вважати, що майбутній дисертант повинен мати наполовину готовим текст докторської дисертації та мати опублікованими половину від необхідної кількості статей за темою дисертації. Однак саме докторантура має дати можливість досліднику завершити своє дослідження та  оформити його результати у вигляді статей та тексту. Не можна говорити про готовність тексту наполовину в тому разі, якщо саме дослідження ще не завершено. Хід дослідження може суттєво вплинути на вже попередньо написану частину тексту. Текст сам по собі, звісно, є важливим, однак  про його готовність можна говорити лише після завершення дослідження. На жаль, у нас дисертаційне дослідження зводиться до процесу написання тексту. Звідси і така увага до проблеми плагіату.  

Абсурдними є вимоги до кількості статей у дисертантів взагалі. Світова практика показує, що лише сам дисертант визначає скільки і де йому потрібно опублікувати статей. Власне, кожен серйозний науковець сам розуміє, що він має оприлюднювати час від часу результати свого дослідження у фахових виданнях. Однак таке оприлюднення визначається самим дослідником, а не зовнішніми приписами. В принципі нічого не заважає дисертанту подати свою роботу до захисту, не маючи при цьому жодної попередньої публікації. Колеги мають оцінити отриманні ним результати, а не факт попереднього оприлюднення таких результатів у наукових виданнях. Відсутність публікацій може позначитися на подальшому пошуку дисертантом вільної вакансії, однак це вже інша справа і вона жодним чином не стосується захисту дисертації. Проблема з публікаціями насправді лише відволікає дисертанта від роботи над дисертацією і часто потребує від нього невиправданих фінансових витрат. Особливо це стосується докторанта. Докторант часто просто не має іншої можливості виконати вимоги до кількості публікацій, як розміщувати їх за гроші у вітчизняних наукових виданнях, які потім ніхто не буде читати. Часто кількість пристойних видань з тих чи інших наук в Україні обмежується кількома виданнями. Мова йде про видання, в яких бодай якось забезпечується процедура рецензування, і при цьому видання не бере гроші з автора за публікацію. Публікуватися важливо, однак це справа науковця, де і коли публікуватися. Оприлюднення результатів дисертаційного дослідження не повинно бути пов’язано з необхідністю оплати власної публікації в сумнівних наукових виданнях, що торгують можливістю виконувати надумані вимоги. Дисертанти часто йдуть на самоприниження, купуючи можливість опублікувати результати свого дослідження. 

Рекомендації 

По-перше, потрібно відмовитися від дворівневої системи наукових ступенів та безглуздого поділу науковців та науково-педагогічних  працівників на дві категорії. Це потребує внесення змін до ст. 5 Закону України про вищу освіту. 

По-друге, потрібно переосмислити теперішню практику діяльності спеціалізованих вчених рад. Варто перейти від системи постійно діючих спеціалізованих вчених рад до системи тимчасових комісій з захисту, які мають складатися з кількох компетентних членів, спроможних реально оцінити дисертацію та взяти відповідальність за ухвалення рішення про присудження наукового ступеня. Тимчасова комісія має формуватися на час безпосередньої підготовки дисертації до захисту та самого захисту. Це потребує внесення змін до ст. 18 Закону про вищу освіту. 

По-третє, слід суттєво переосмислити вимоги до попереднього оприлюднення результатів дисертаційного дослідження. Попередні публікації мають визнаватися бажаними, однак не бути необхідними для захисту дисертаційної роботи. Дисертант має працювати виключно над обґрунтуванням потужності положень дисертаційного дослідження. Разом з тим публікації у фахових виданнях дають можливість дисертанту попередньо оцінити результати власного дисертаційного дослідження. Однак така оцінка можлива лише в умовах повноцінного рецензування фахових видань. Сьогодні проблема полягає не стільки в кількості публікацій дисертанта, скільки у відсутності належної практики рецензування публікацій у вітчизняних наукових виданнях. І саме останньому має бути надана належна увага. Зокрема мова має йти про державну підтримку наукових фахових видань, які повноцінно забезпечують процедуру рецензування публікацій. Сьогодні без такої підтримки науковим виданням доволі важко виживати. 

По-четверте, потрібна переглянути вимоги до тексту дисертації. Дисертація має перестати оцінюватися за кількістю сторінок у ній. Текст дисертації має містити належне викладення отриманих результатів та процесу дослідження. Дисертаційне дослідження має перестати зводитися до написання тексту. Саме розлогі тексти приховують відсутність реальних результатів дисертаційного дослідження. 

По-п’яте, потрібно, в контексті переосмислення ролі НАНУ, розглянути можливість залучення інститутів НАНУ як експертних центрів для оцінки якості дисертаційних досліджень. Проте таке залучення не повинно привести до відновлення практики провідних установ, яка раніше була однією з перешкод у процесі підготовки до захисту дисертації. Інститути НАНУ мають надавати в обов’язковому порядку відгуки на автореферати дисертаційних досліджень, які надходять до них в бібліотеки. Такі відгуки мають публікуватися на сайтах інститутів НАНУ.  

У підсумку варто зазначити, що будь-які зміни вимог до дисертанта та його дослідження мають виходити з врахування природи наукового дослідження. Бажано, щоб вимоги до дисертаційного дослідження готували люди, які реально займаються науковою роботою та отримують радість від того. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

 

 

 

18.10.2015
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Сергій Вікторович
Опубліковано 12.04.2016 в 09:32
Ваша статті, як бальзам на душу!

Дякую Юрій, що Ви э!
Відповісти
Автор: Олег Л
Опубліковано 22.10.2015 в 13:43
Наука в Україні на жаль залишається на задвірках суспільної уваги. Держава фактично відмовилась фінансувати науку. Але бюрократична наукова піраміда залишилась і знайшла и не єдине джерело фінансування - "пожертви" пошукувачів, які прагнуть захистити дисертацію. Бюрократія зацікавлена не стільки в якості наукових робіт, як в кількості грошей, які можна отримати від "ентузіастів". Фактично існує майновий ценз (сито), яке не пропускає в наукову спільноту людей, які не зможуть оплатити неформальні внески усім учасникам гри в науку. Наслідок - науковцями (кандидатами наук) поставали люди, які мали чим заплатити.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 26.10.2015 в 09:31
Фінансові можливості дисертанта відіграють особливу роль при захисті докторської дисертації. Фінансові витрати при підготовці та захисті кандидатської дисертації є на порядок меншими. Однак варто погодитися з тим, що сьогодні захист дисертації дуже часто залежить не стільки від ґрунтовності дисертаційного дослідження, скільки від фінансових можливостей дисертанта.
Відповісти
Автор: Александр Афонин
Опубліковано 20.10.2015 в 13:36
Рекомендую для тих, хто цікавиться цією темою. Я відмовився захищатися після ознайомлення з системою захисту, а також з купою вже захищених дисертацій. В сфері гуманітарних наук - це майже суцільна профанація і компіляція.
Відповісти
Автор: Віктор Громовий.
Опубліковано 20.10.2015 в 13:33
Ще на початку 90-х закінчив аспірантуру в Інституті соціології НАН, але принципово не захищався. Проти якої реальної практики "захисту" уже два десятиліття триває мій юнацько-максима лістський протест описує Юрій Федорченко.
Відповісти
Автор: Валерій Фісун
Опубліковано 20.10.2015 в 13:33
після закінчення аспірантури у 1998 році я теж принципово не захищаюсь, хоч і маю понад 60 публікацій, серед яких 6 книг. для мене наукова діяльність була і є доволі затратним хобі, аніж спосібом заробітку чи кар"єрним ростом.
Відповісти
Автор: Leonid Shyrokov
Опубліковано 20.10.2015 в 13:32
Автор правий, що дві кваліфікаційні дисертації не потрібні. Однак у старі радянські часи кваліфікаційною роботою вважалася лише кандидатська дисертація, а докторська дисертація обов'язково мала бути новим напрямком розвитку науки. У кандидатській дисертації застосовували відомий метод до відомого об'єкта, але у новій їхній комбінації. А докторська дисертація повинна була показати нові горизонти методології, нові методи дослідження, нові об'єкти дослідження і т.д. Інша справа, що останнім часом рівень докторських робіт різко девальвував у зв'язку з їх масовістю. Тому, думаю, що біда не в кількості дисертацій, а в тому, що розуміти під кожним рівнем дисертації.
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:31
Мені видається, що будь-яка дисертація є кваліфікаційною роботою. Практика захисту докторської дисертації у нас є продовженням доволі незграбного наслідування німецької практики габілітації.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:09
Підтримую! і Дякую!!!
Відповісти
Автор: Viktoria Denisenko
Опубліковано 20.10.2015 в 13:30
Систему, яка "морально себе вичерпала" треба не реформувати, а відмінити.
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:28
Так, не можна обійтися косметичними змінами. Теперішню дворівневу систему наукових ступенів та практику підготовки повторної кваліфікаційної роботи потрібно радикально реформувати.
Відповісти
Автор: Andrii Tarieiev
Опубліковано 20.10.2015 в 13:27
Проблема не стільки у самій дворівневості, як у способі її реалізації. Якщо вже слідувати німецькій моделі, то треба проводити щось на зразок хабілітації за серією виданих наукових робіт та оцінки попередньої діяльності. Це може бути дійсно корисно, на відміну від написання чергового тому, який ніхто читати не буде.
На рахунок спецрад та кількості публікацій - то, нажаль, цілковита правда. Але основне питання залишається відкритим - як практично реформувати систему, яка вже морально себе давно вичерпала?
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:26
Реформувати систему наукових ступенів можна лише в контексті загальної реформи вищої освіти. Сьогодні ми маємо модель вищої освіти, в якій держава відіграє ключову роль. Ми маємо систему, за якої долю дисертаційного дослідження визначає спеціалізована вчена рада (колективна безвідповідальн ість), долю спеціалізованої вченої ради поки-що визначає МОН (чиновницька безвідповідальн ість), реформування МОН визначається міркуваннями політичної доцільності. Доля реформи вищої освіти залежить від створення нової системи забезпечення якості вищої освіти, включно з розбудовою системи моніторингу якості вищої освіти та нової системи фінансування вищої освіти та науки.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:12
Браво!
Відповісти
Автор: Oleg Smirnov
Опубліковано 20.10.2015 в 13:25
Якщо то дійсно вчений і зробив дійсно вагомий внесок, то не докторську треба писати, а наукову монографію. А докторські - відмінити
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:23
Так, існують різні форми оприлюднення отриманих наукових здобутків. Оприлюднення отриманих наукових здобутків через захист докторської дисертації є неефективним. Докторська дисертація є певним звітом про час проведений у докторантурі. Власне, перебування в докторантурі сьогодні можна розглядати лише як своєрідний спосіб отримання грантів. Мають бути більш цивілізовані способи отримання грантів на наукові дослідження.
Відповісти
Автор: Мирослав Дністрянськ
Опубліковано 20.10.2015 в 13:23
Ідея оптимізувати захисти дисертацій добра, але пропозиції автора, на мій погляд, лише можуть погіршити ситуацію. Особливо це стосується ліквідації дворівневої системи, яка характерна фактично для всієї Європи і передбачає, що першій ступінь - це кваліфікаційна робота, а другий - необхідність одержання дуже суттєвих результатів чи обгрунтування нового напряму дослідження. І це стимулює наукові дослідження.І пройти другий рівень в Європі ще складніше, ніж в Україні. А тепер подумаймо, що організаційно може трапитися, якщо ліквідувати другий рівень. На кожному факультеті є достатньо розумниих кандидатів наук, талановитих науковців, яким дійсно треба допомогти вийти на другий ступінь, спростивши різні процедури, але є і ціла генерація шустрих людей, які мають перший ступінь, але не є науковцями і знає лише відносини "купи-продай". Ці люди вже зараз хотіли б, використовуючи свої комерційні задатки, відштовхнути всіх науковців і захопити установи. Але поки-що цього не можуть зробити, бо є організаційні труднощі. Але якщо не буде...
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:20
"Але поки-що цього не можуть зробити, бо є організаційні труднощі." Дурниці! Для цілої генерації "шустрих людей, які мають перший ступінь, але не є науковцями і знає лише відносини "купи-продай" - все вже куплено!.
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:22
Мені видається, що говорячи про різні рівні, ми продовжуємо підтримувати ілюзію існування двох видів науковців та науково-педагог ічних працівників, існують реально лише різні посади.
Відповісти
Автор: Sergiy Shtovba
Опубліковано 20.10.2015 в 13:21
"Бажано, щоб вимоги до дисертаційного дослідження готували люди, які реально займаються науковою роботою" - цього замало. Потрібні люди, які мають досвід наукової експертизи - працюють в спецрадах тощо. Автор пропонує для кожної дисертації формувати тимчасову комісію на час безпосередньої підготовки дисертації до захисту та самого захисту. Але це вкрай нетехнологічно - 7500 захистів щороку ~ 30 тимчасових комісій на 1 робочий день з коммпетентних спеціалістів!
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:20
Пане Сергію, захист дисертації, про який я говорю, буде швидше нагадувати теперішній попередній захист на кафедрі. В комісію мають входити три-чотири члени. Відхилення дисертація не повинно ставати трагедією для дисертанта, а лише давати можливість йому ще раз переосмислити власне дослідження. Сьогодні захист перетворили в культову дію. Я хотів би, щоб люди почали адекватніше сприймати академічне життя.
Відповісти
Автор: Leonid Bedratyuk
Опубліковано 20.10.2015 в 13:20
Стаття - погляд з середини процесу і пропозиції також спрямовані щоб "покращити". Обійдено увагою, на мою думку, головне - в дисертації повинні бути представлені наукові результати. Саме відсутність наукових результатів у значній частині дисертацій і породило абсурдну бюрократичну систему захисту, коли люди далекі від науки люди присуджують наукові ступені іншим людям далеким від науки. Що потрібно робити так це повернути науку в дисертації передбачивши жорсткі правила оприлюдення результатів дисертацій і нарешті позбутися тисяч фахових мурзилок та перегоянути процедури захисту.. Так, кількість захистів має впасти в десятки разів і система оновиться.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:24
І таки так!!!
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:19
Пане Леоніде, я виходжу з того, що дисертація є кваліфікаційною роботою. Дисертант на захист пропонує положення, що мають наукову новизну. В процесі захисту опоненти мають, насамперед, з’ясувати наскільки запропоновані положення є коректними та містять новизну. В ході дискусії дисертант має продемонструват и спроможність захистити дані положення. Мені видається, що в Україні склалося хибне тлумачення природи дисертації як кваліфікаційної роботи. Від дисертації чекають занадто багато, а в підсумку ми маємо одні розмови та імітацію науки. Так, дисертація може продемонструват и визначні наукові здобутки, однак достатньо буде якщо дисертант продемонструє в дисертації нові підходи до проблеми та розуміння всієї складності проблеми. А його подальше академічне життя буде присвячено подальшому поступу в його дослідженні. Лише кваліфікований опонент може прояснити наскільки дисертант взагалі розуміє суть тих питань, які він піднімає. Часто трапляється так, що під час захисту не виявляють
Відповісти
Автор: Євген Ромінський
Опубліковано 20.10.2015 в 13:18
"Питання публікацій попередніх результатів дисертаційного дослідження є доволі неоднозначним." - Лише у випадку, коли дослідник не є частиною наукової громади і не бажає до неї належати. Інакше яким чином окрім як через статті він може звернути на себе її увагу? Знов таки, попередні результати, це і методологічні аспекти, і бібліографічні, і джерелознавчі, і багато ще що, незалежне від кінцевих результатів дослідження.
Відповісти
Автор: Федорченко Юрій
Опубліковано 20.10.2015 в 13:18
Пане Євгене, я не маю нічого проти публікацій. Однак вважаю, що саме науковець має визначатися з кількістю власних публікацій та визначатися з тим, коли саме оприлюднювати результати дисертаційного дослідження. Невже в цьому є проблема?
Відповісти
Автор: Анатолій Виноградов
Опубліковано 19.10.2015 в 21:32
З більшістю рекомендацій згоден. Але вважаю, що навіть при такій фантастичній реформі, коли всі вони будуть враховані, ситуація із захистами радикально не покращиться. Відсоток "липи" за роки незалежності України стрімко наблизився до 100 при одночасному зростанні "валової" кількості захистів. І навіть якби така реформа відбулася, кількість "липи" це б не зменшило. Тому перш за все треба думати про те, як подолати корумпованість у сфері наукової діяльності. Це дуже важко внаслідок її елітарності, відокремленості . Але без цього подолання всі інші реформи у цій сфері втрачають сенс...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 20.10.2015 в 06:25
Пане Анатолію, я переконаний в тому, що ми маємо думати про створення сприятливих умов для наукової роботи тим, хто реально займається наукою. На жаль, за багато років у нас сформувалася тенденція, яка направлена не на створення відповідних умов, а на боротьбу з “поганими науковцями”. Існуюча система, в якій домінує чиновник, привчила нас до того, що потрібно боротися, а не продукувати. Чиновник в такій системі почувається добре. Погано навіть не те, що в Україні багато неякісних дисертаційних робіт. Погано, що в Україні наука позбавлена умов для ефективного розвитку.
Відповісти
Автор: пане Доктор
Опубліковано 19.10.2015 в 21:11
Якщо прийняти ваші пропозиції, то за кілька років усі в країні будуть к.н. без публікацій та повного викладеного тексту роботи.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:28
Це в наявності!
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 20.10.2015 в 06:27
Ми повинні адекватно сприймати дисертацію як кваліфікаційну роботу. Захист дисертації має засвідчити, що дисертант є готовим до науково-педагог ічної діяльності у вищому навчальному закладі чи наукової роботи в академічних закладах. Публікації є дуже важливими для викладача вищої школи, без публікацій викладач не зможе працювати у вищій школі. Однак не потрібно плутати підготовку кваліфікаційної роботи та її захист з оприлюдненням її результатів, яке має визначатися самим дисертантом. Захист не є виставою, захист є серйозною справою. Ми маємо говорити про створення сприятливих умов для науковців, а не боротьбу з псевдо науковцями. Потрібна докорінна реформа вищої освіти, яка унеможливить процвітання псевдо науки у вищій школі. Певні стереотипи не дозволяють нам бачити правильний шлях реформи вищої школи.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:33
Всім опонентам "4", а Вам: Юрій Федорченко - "5", - жарт, але це правда!
Відповісти
Автор: Олександр Желiба
Опубліковано 19.10.2015 в 15:33
Знімаю капелюха. Потужний аналіз. Підтримую всі тези статті.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 19.10.2015 в 17:52
Дякую!
Відповісти
Автор: Олег Смірнов
Опубліковано 19.10.2015 в 07:31
Якщо пропозиції автора будуть враховані, буду вважати, що сталося ЧУДО.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:36
Прошу вибачити?! Не чудо, а ДИВО! Дякую.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 19.10.2015 в 17:53
Вірю в те, що з часом раціональність візьме гору над абсурдом.
Відповісти
Автор: Dok A
Опубліковано 20.10.2015 в 16:38
Борітеся-поборе те! Вам Бог допомогає!
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews