Укр Рус

Дата: 18.11.2017

Підписка на новини

Голосування

За останні три роки рівень забюрократизованості української системи освіти практично не зменшився, а за деякими параметрами навіть зріс.
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Наука в «вакуумі» українських університетів

Автор:
Ірина Єгорченко
Опубліковано
20.11.2015

Різні цифри та приклади окремих успішних науковців та груп наводити непотрібно – я їх теж знаю. Але це результат особистого героїзму та ентузіазму – за рахунок надзвичайних здібностей та зусиль, здоров’я, сімей, а не можливостей для системного розвитку. 

Стимулом для написання статті слугували заклики „перевести науку в університети як на Заході”. Але щоб перевести науку в університети як на заході, треба спочатку створити університети як на Заході. Не кажучи вже про те, що на заході дуже багато науки поза університетами. В існуючих закладах, які в Україні називаються університетами, існує забагато системних проблем, навіть за межами рівня фінансування, які роблять неможливим системний розвиток науки. 

Так, я знаю, що адміністрація університетів і тим більше викладачі не завжди винні в тих умовах, які створюють для університетів міністерство та суспільство. І знаю, що складно не виконувати навіть ідіотські чи злочинні вимоги, коли у випадку невиконання  не дадуть грошей на опалення чи будуть нескінченно тягти з акредитацією. Я, власне, про те, що в таких умовах адекватної науки в університетах бути не може, за винятком окремих справжніх героїв. Я також розумію, що у вищій освіті багато років відбувався негативний відбір та формування менталітету „бюджетників”, які понад усе цінують стабільність та збереження доходу, а не пошук нових знань чи виховання молоді.

                                                 Системні проблеми

1. Велика концентрація неправди і нерозуміння шкоди від цього. Постійна брехня розмиває етичні та наукові стандарти. Людина, яка змушена постійно брехати (наприклад, робити вигляд, що вона навчає студентів, які не можуть і не хочуть вчитись; приймати плагіатні роботи; ставити позитивні оцінки повним неукам) – не може нормально займатись наукою. Наукові результати мають цінність тільки за умови довіри до них. В умовах процвітання плагіаторів та навчання плагіату в школах та університетах науки не буде. Завдання „реферат” – це навчання плагіату. Боротьба за академічну чесність часто підміняється імітацією боротьби з плагіатом. Лише позбавлення ступенів кількох осіб та розмови про використання (чи навіть використання) певного антиплагіатного програмного забезпечення це далеко не „академічна чесність” і навіть не боротьба з плагіатом. Ну й ступенів у нас позбавляють так, щоб потім суд відновив ступінь та звання і заборонив повторювати процедуру. 

2. Авторитарна атмосфера („автономія ректорів”) комфортна для псевдонауковців та імітаторів – але некомфортна для хороших науковців і вони з неї намагаються тікати. Витрачаються додаткові зусилля та час на бюрократичні процедури та ритуали, нервове перенапруження впливає на здоров’я.

3. Перевантаження та низькі доходи викладачів. Анекдот про циганську кобилу наводити не будемо. Не буде ніякої системної науки ні з старими 900, ні  з новими 600 годинами навантаження, які часто включають більше реальних „горлових” годин ніж старі 900.

4. Нерозуміння світового досвіду та принципів оцінки наукової роботи як з боку МОН, так і університетів. Формальні вимоги, рейтинги та бездумне застосування наукометричних показників – це шлях до побудови культу карго. Якщо вимагати імітацію – результатом буде імітація. Ніяких реформ чи хоча б кроків до поліпшення ситуації в цій галузі поки не видно. Нерозуміння принципів призводить до нагромадження формальних вимог з метою „перестрахуватись” – наприклад, в багатьох університетах вимагають в пакеті документів для захисту відгуки на автореферати, хоча цього немає в формальних вимогах ДАК і всі розуміють що відгуки організовує сам дисертант. Вимога публікацій „в Скопусі” призвела до того, що майже 2/3 (408 з 632) публікацій українців з економіки за 2014 рік – це 1 комерційний журнал, який колись був виключений з бази даних Web of Science за низьку якість рецензування та великий обсяг нерелевантних самоцитувань. Сумніваюсь, що якість журналу з того часу підвищилась. Цей журнал має досить високу вартість публікації. Може, метою запровадження вимоги „Скопусу” чи „зарубіжних публікацій” є  збагачення комерційних фірм? Якщо вимоги стають зовсім нереальними – чиновники на вимогу громадськості їх „трошки” послаблюють, але таким чином, що вони зовсім втрачають зміст (наприклад „Скопус” замінюється на „Індекс Копернікус” який не має критеріїв якості і така вимога втрачає сенс). На жаль, цикл нагромадження-послаблення-нагромадження формальних вимог презентується як реформи. 

5. В західних університетах викладачі мають умови для роботи – тобто власні кабінети, лабораторії та обладнання. Власний кабінет, бібліотека, простори для спілкування – дуже важлива складова наукової роботи. В українських університетах не всі мають власні столи – але навіть власний стіл на кафедрі заміною власного кабінету не є. Тим більше що вдома у більшості умов для роботи так само нема. Бібліотеки теж не сплановані як простори для наукової роботи та спілкування.

6. Бюрократичні проблеми з мобільністю науковців (сподіваємось, що нове законодавство це частково вирішить). 

7. Відсутність належної освіти викладачів, керівників та чиновників – знання англійської мови (не іноземної взагалі) та сучасного наукового контексту (принципи оцінки, принципи організації науки в світі, забезпечення академічної чесності). Я неодноразово бачила шок іноземних науковців від ректорів, які зовсім не знають англійської. Спеціальність ролі не грає – не знаючи англійської, неможливо отримати знання з сучасного наукового контексту, доведеться задовольнятись невчасними та неповними переказами. Відсутність вимог щодо таких знань для займання відповідних посад та можливостей здобуття цих знань для викладачів та студентів. Людьми, які не мають належних знань, легко маніпулювати. 

8. Кількісні вимоги до університетів, які стимулюють послаблення вимог до якості наукової роботи співробітників (завищені вимоги до кількості професорів-доцентів-кандидатів стимулюють інфляцію наукових вимог до дисертацій та публікацій, вимоги щодо кількості публікацій та „апробації” стимулюють вал фіктивно/заочних конференцій та нерецензованих журналів та збірників). 

Ситуація виглядає песимістично – але усвідомлення проблеми є кроком до її вирішення. Для вирішення потрібні зусилля трьох сторін – викладачів, керівництва університетів та чиновників. Або відмовитись від вирішення і чесно сказати, що основною функцією українських університетів є амортизація молодіжного безробіття та освіта невеликого відсотку студентів.

Основною проблемою „науки в університетах” є не кошти і не кабінети, а відсутність культури академічної чесності. Саме культура неправди та імітації дозволяє вимагати атрибути „науки” у перевантажених та малооплачуваних людей. Один мій знайомий колись поскаржився на плагіат своєї статті викладачкою певного університету. Результатом був лист від цієї викладачки з звинуваченням у бажанні позбавити роботи нещасну матір-одиначку з крихітної зарплатою, яка не зможе знайти іншу роботу в обласному місті. Варіаціями імітації можуть бути нескінченні перепублікації уривків кандидатської, переказ нормативних документів чи тривіальних фактів. Карати таких людей? Краще чесно сказати, що в таких умовах ніяка наука не можлива і взагалі відмовитись від вимог її імітувати. Жодного толку від „антиплагіатного” програмного забезпечення без розвитку культури академічної чесності не буде – буде лише зростання попиту на послуги з написання „авторських” робіт та переписування чужих текстів так, щоб конкретне програмне забезпечення „не спіймало”. Культуру академічної чесності швидко створити неможливо – але можливо хоча б ідентифікувати неправду і існуючій культурі та намагатись цього позбутись. В тому числі називаючи плагіат плагіатом незалежно від того, чи є автором академік чи мати-одиначка, яка може втратити роботу. Але основна складова академічної нечесності в університетах – імітація навчання великої кількості студентів, які не хочуть і не можуть вчитись. Потрібно нарешті визнати цю проблему і почати її вирішувати – для цього зовсім не обов’язково виключати всіх таких студентів, але без вирішення ніякої науки не буде. Якщо пріоритетом системи вищої освіти ставити збереження кількості студентів незалежно від якості – непотрібно говорити про науку. Але за плагіат треба виключати та звільняти з роботи – принаймні за очевидний явний плагіат. Для інших випадків мають існувати відповідні експертні процедури.

Зазначу, що переклад „integrity” в законодавстві як „академічну чесність” некоректно звужує проблему і виключає з поняття і „іншу діяльність” типу висоток на землях університету, кумів та друзів на посадах, боротьбу за грант для свого університету з набагато сильнішими заявками шляхом маніпуляцій рейтингами, чиновників які фіктивно „читають лекції” та отримують стаж і гроші, і багато іншого. Лише вузько академічною чесністю проблеми вирішити неможливо, тим більше якщо це взагалі намагаються звести лише до боротьби  з буквальним плагіатом.

Необхідні системні заходи – це, перш за все, повна відмова від вимагання кількісних показників „науки” від всіх викладачів та студентів, хоча б на перехідний період, та програма навчання і просвітництва. Краще ніяких публікацій, ніж плагіат та імітація науки. А тим хто хоче займатись наукою, необхідно створювати умови для цього. Реформа оцінювання наукових результатів, з використанням наукометричних показників виключно в рамках оцінки експертами у відповідності до принципів Лейденського маніфесту http://dx.doi.org/10.1038/520429a, заміна різноманітних квотних принципів відбору до комісій з оцінки на принципи уникнення конфлікту інтересів та персональної відповідальності експертів.

                    Системні заходи на рівні країни та університетів

Для розвитку науки в університетах потрібні (крім грошей):

1. Зміна пріоритетів керівництва університетів – наприклад, дорогі штори з витребеньками в залі засідань ректорату і антикварне обладнання в лабораторіях говорять про те, що пріоритетом керівництва університету наука і освіта не є. В умовах обмежених ресурсів пріоритет має надаватись науці та освіті, а не візуальному комфорту начальства. Розмови про науку і освіту не враховуються.

2. Кардинальна зміна загальної атмосфери і порядків в університетах - тобто руйнування авторитарної системи "1. Я ректор - ви слухайтесь. 2. Хто не згоден - див. пункт 1”. Реальна участь викладачів в управлінні. Академічна свобода і свобода слова. Плюс зняття з викладачів обов'язків типу збирання грошей, чергування в гуртожитках, примусу студентів голосувати за вказаного кандидата, виведення студентів на мітинг чи зустріч з високопосадовцем. 

3. Впровадження високих стандартів integrity (ще одне англійське слово, яке важко перекласти, але треба зрозуміти - чесність в широкому сенсі, особиста чесність, академічна чесність і нетерпимість до нечесності). Тобто ніякого плагіату і рефератів з інтернету, позитивних оцінок неукам за гроші чи для статистики/збереження ставок, дописування адміністрації вузу чи їхніх дітей і друзів до статей, і легенд про антураж візитів ректорів до міністерства та комісій з міністерства до вузів... І знову ж таки ніякого збирання якихось грошей, крім чітко встановленої плати за навчання за договором, ніякого примусу студентів голосувати за вказаного начальством кандидата, ніякого виведення студентів на мітинг чи зустріч з високопосадовцем - бо такі дії не відповідають стандартам integrity (цілісної та академічної чесності) в університеті. відмова від підтримки плагіаторів і підтримувачів плагіаторів. Ховання очей у відповідь на згадку про псевдонауковців та групи підтримки плагіаторів в конкретному університеті навіть за умови чесного написання власних статей – не є integrity. 

4. Вдосконалення системи самої вищої освіти для усунення передумов корупції та імітації. Скасування фіксованих траєкторій навчання – двійка не має означати виключення, а може бути лише приводом для переходу на іншу, послаблену чи повторювальну траєкторію навчання. Фінансування і ставки не мають лінійно залежати від кількості студентів. Скасування непрофільних предметів, які сприймаються студентами як непотрібні і стимулюють плагіат та корупцію. Створити умови для переходу немотивованих студентів на іншу спеціальність чи освітню траєкторію, яка дає „дуже загальний” диплом. Створити умови для поєднання навчання та роботи, навіть за рахунок продовження строку навчання. Дати можливість мотивованим студентам вчитись і прибрати з їхнього навантаження зайве і непотрібне, дати можливість обирати викладачів. Припинити вимагати ”науку” (часто імітацію) з усіх студентів. 

5. Вільний час для викладачів - тобто 2-4-6 пар на тиждень максимум - хоча б для тих, від кого вимагається наукова робота. В багатьох університетах на заході є "просто викладачі" і ті, хто займається наукою на додаток до викладання; зменшення кількості лекцій залежить від наукової роботи. 

6. Умови - приміщення, тобто власні кабінети для КОЖНОГО викладача (а не тільки для ректора і проректорів) - як на заході. Так, я знаю, що це дуже складно – хоча забезпечення академічної чесності набагато складніше. Але без цього краще не говорити про розвиток науки. Комп'ютери з доступом до баз статей (а не заборона підключати власні ноутбуки в розетку на кафедрі, як є подекуди); умови для поїздок на конференції, лабораторних досліджень. Ну й необхідне навчання для викладачів - англійська, інформаційні технології та навички життя в сучасному науковому світі. Зокрема, навіщо існують наукометричні бази і як ними користуватись. 

7. Європейські принципи оцінки наукової роботи (див. наприклад, Лейденський маніфест, де окреслені такі принципи), замість „рейтингів”, сконструйованих вигідним для груп впливу чином. Викладачі та керівництво мають нарешті дізнатись що таке peer review, і чому текст на сторінці видання „За публікацію відповідає автор” викреслює це видання з категорії наукових. 

8. Створення державного репозитарію наукових робіт, з принципами, подібними до принципів роботи препрінтного серверу arXiV.org (безкоштовна доступність для публікування, відкритий доступ, чітке визначення авторських прав, фіксація всіх варіантів публікації, коректність індексації в інтернеті, контроль плагіату, кваліфікована модерація для виключення спаму та публікацій явних псевдонауковців), публікація робіт на якому має враховуватись як оприлюднення роботи, виключити потребу в фіктивних конференціях, що лише публікують тези,  та комерційних журналах без рецензування, і марному витрачанні власних та державних коштів на такі публікації. Такий репозитарій потребуватиме коштів, проте їх нескладно знайти за рахунок припинення звітно-імітаційної діяльності та залучення вільних бібліотекарів, які зараз витрачають час та кошти на оцінку та рейтингування науковців). Публікації можуть бути рецензованими (в окремих збірниках; мають бути зазначені редактори та процедури рецензування), або не рецензованими, що також має бути чітко зазначене.

9. Необхідна умова розвитку науки на сучасному рівні – знання всіма викладачами та адміністраторами англійської мови. Непоганим був би такий захід - ректором може бути лише людина, що вільно володіє англійською чи іншою європейською мовою (не кандидатський екзамен здала невідомо як і вже все забула, а саме вільно володіє). Цього, звичайно, ніяк не досить (бо англійська і чудові наукометричні показники не є гарантією реальних досягнень чи стратегічного бачення), але без цього сучасного університету на рівні кращих міжнародних стандартів створити неможливо.

 Ніяке збільшення фінансування цих заходів не замінить. „Просто гроші”, навіть за умови повного виключення корупції в термінах КРУ, дадуть замість науки лише збільшення імітації, ще кращі штори в залах засідань та розширення  географії туристичних відряджень начальства та наближених. Після повного впровадження цих заходів хоча б в частині університетів можна поговорити про те, що у нас є університети, куди можна переводити науку. В тих кількох університетах, де вже є перші три пункти (не все так погано, такі навчальні заклади існують) - потрібно впровадити інші. Якщо дуже хочеться об'єднати науку та навчання - для початку краще на базі НАНУ створити магістерську програму та аспірантуру - там загальноосвітні предмети практично непотрібні. Кафедра іноземних мов в НАНУ є - це єдиний потрібний у магістратурі загальноосвітній предмет. 

А щодо реформування всіх наших численних університетів - не знаю, наскільки це реально. Поважні особи, що є там начальством, люблять поговорити в пресі про Європу та елітність. Проте, елітність та Європа це не ремонти і не діти начальства серед студентів. Можливо, варто залишити в спокої більшу частину викладачів та університетів і не вимагати від них імітувати науку. Повністю скасувати будь-яку звітність з науки та радикально зменшити кількісні вимоги щодо кількості людей з ступенями і званнями. Будемо вважати останні роки вимог експериментом і зробимо висновок, що підвищення якості науки та освіти він не дав.   

Після хоча б окреслення та впровадження зазначених заходів можна почати систему заходів з приєднання до Європейського освітнього простору.  

Наука та освіта існують в суспільстві, і integrity складно досягти лише в освіті. Але сподіваюсь що справжні реформи в освіті та науці зменшать рівень брехні в суспільстві.

Що робити звичайним викладачам, які хочуть бути науковцями?!  

Текст далі майже не стосується системних змін, але, на мою думку, було б неправильно пропагувати безнадійність та відсутність можливості вплинути на ситуацію.  

По-перше, люди які себе позиціонують, як "звичайні викладачі" "які нічого не хочуть" - на це місце поставили себе самі. Спочатку - вибравши місце навчання, спеціальність, потім - вибравши місце роботи, наукового керівника. По-друге, ніхто не заважає почати ставати адекватним науковцем прямо зараз. Так, людям які не мають хорошої освіти, часу, знання англійської мови дуже важко. Хоча, якщо вони вже починають протиставляти себе "талановитій молоді, яка публікується за кордоном" - вони вже розуміють, що щось в житті треба міняти. Хоча завжди простіше плисти за течією. Можна багато говорити про проблеми нашої науки та освіти - але зараз далеко не часи Трофима Лисенка, не шарашка і не китайська культурна революція. Колись в Америці кольт зробив всіх рівними. Тепер інтернет зробив всіх рівними. Знайти шляхи для власного розвитку цілком можливо. Як через закордонну аспірантуру, так і в Україні. Так, дуже багато залежить від везіння. Але до використання щасливого випадку треба готуватись.  

"Вихід" на пристойні західні видання в тому ж сенсі, в якому потрібно „мати вихід” на українські видання, мають всі, хто знає адресу сайту відповідного видання. Там є справжні правила для авторів, адреса, за якою можна завантажити статтю або адреса електронної пошти редакції. Платних журналів без вимог до якості статей, які надсилають спамову рекламу чи інтенсивно рекламуються на умовно-наукових сайтах, краще уникати – бо такі публікації зашкодять науковій репутації. Не всі журнали які називають себе міжнародними та рецензованими, насправді є такими. 

Якщо ви читаєте цей текст - значить, у вас є інтернет, в якому є багато безкоштовних курсів англійської мови. Звісно, прямо завтра її вивчити неможливо. Але без англійської ніякої науки бути не може, навіть педагогіки чи літературознавства. Для цілеспрямованого вивчення на рівні написання статей з природничих наук потрібно максимум три місяці. Для адекватного знання для гуманітаріїв – більше, але ж ніби здібностей до мов у них має бути більше.  

І вища освіта, і аспірантура потребують реформування. Якого теж прямо завтра (і післязавтра) не буде, і тому "правильну аспірантуру" треба влаштовувати собі самостійно.  

Чому варто ставати не "звичайним аспірантом" чи „звичайним викладачем”, який вважає, що наукова робота - то реферат з кількох книжок, а адекватним самодостатнім науковцем:

1. Можливість поважати себе. Викладача, який не поважає себе, не поважатимуть студенти.

2. Велика частина нудної рутинної роботи перетворюється на задоволення.

3. Англійська мова і широке коло знань відкривають новий світ не тільки щодо науки (російська мова того ніяк не замінить). Здобуті знання, навички та коло спілкування будуть дуже корисні для всіх аспектів життя.

4. Самореалізація і постійна робота з інтелектуального розвитку сприяють здоров'ю і довголіттю. 

5. З'являється ширший вибір щодо кар'єри і самореалізації, збільшуються свобода і незалежність.

6. Розвиток інтелектуальних здібностей і розширення зв'язків з іншими розумними людьми розширюють можливості для обходу та уникнення різних системних маразмів.

7. Приємніші і цікавіші коло і зміст спілкування з іншими людьми.

Правильний підхід до побудови індивідуальної стратегії кар'єри та наукової роботи:  

1. Назавжди припинити розмови про власну нещасність, невезіння, залежність від ситуації і вину когось іншого в своїх нещастях. Незважаючи на повне усвідомлення ситуації.

2. Зрозуміти що таке integrity і намагатись дотримуватись відповідних принципів. без цього ніякої науки і довіри до результатів не буде.

3. Варто прочитати одну книжку, одну статтю, вивчити кілька слів англійською. Навіть один крок - краще, ніж нічого. 

4. Якщо хочеться більше ніж один крок - можна читати далі. Я знаю, що все складно, треба працювати і нема грошей і часу. 

5. Шукати можливості в будь-яких змінах ситуації. Наприклад, вимога друкувати статті за кордоном - це добре, бо створює стимули друкуватись за кордоном (але все ж не в російських мурзилках).

6. Оцінити наявну ситуацію (свою освіту, знання) і порівняти їх з бажаною.

7. Оцінити наявні ресурси (час, фінансові ресурси, доступ до спілкування та літератури).

8. Описати бажану ситуацію (письмово і детально). 

9. Спланувати потрібні кроки для досягнення бажаної ситуації.

10. Спланувати бажаний рівень знань (наприклад, на рівні програми хорошого університету), та читати відповідну літературу. Можна створити групу з інших аспірантів цієї ж спеціальності і вивчати книжки разом. В інтернеті багато лекцій з хороших університетів. 

11. Корисне дозвілля - фізкультура, подорожі, походи. Справжні науково-популярні книжки (не про шамбалу і третє око) замість народних детективів і іншого мотлоху, науково-популярні лекції в інтернеті замість телевізора. До речі, тонка ручна робота типу вишивання, малювання чи різьблення по дереву розвиває дрібну моторику рук і мозок. 

12. Розширювати горизонтальні зв'язки з іншими науковцями різних поколінь, в тому числі через соціальні мережі для науковців. Якщо навколо таких немає - створювати свої товариства молодих вчених та професійні товариства, лобіювати через них свої інтереси. 

13. Освоювати нові інформаційні технології, чисельні та аналітичні методи. Хоча б на рівні "Статистики для чайників".

14. Навчитись добре розбиратись в різних системах оцінки наукового доробку, наукометрії та рейтингах, а також в процедурах та принципах експертної оцінки. Сліпе виконання вимог рейтингів та збільшення різних цифр без розуміння лише збільшує можливості бажаючих маніпулювати рейтингами, цифрами і фінансуванням. 

15. Оцінити можливості наявного місця аспірантури чи роботи для наукової роботи. Якщо місце абсолютно сіре, безнадійне та/чи корупційне. і союзників нема - думати, як це місце поміняти. Бажано без скандалів, нервів і конфліктів. 

Багато людей вважає, що не варто ставати "білими воронами" - бо просто виженуть. І це правда – в умовах неправди та імітації і виганяють, і гноблять. Проте, якщо "білих ворон" буде досить багато - всі будуть їх копіювати. Потрібна критична маса в цьому випадку невелика - набагато менша, ніж потрібна для голосування за принципом більшості. Особливо, якщо будувати зв'язки з людьми з аналогічними поглядами.

Можливі стратегічні підходи:

1) вибір кількох пілотних університетів і запровадження спеціальних заходів в них (з міжнародного досвіду це ефективно якщо розвиток відбувається поступово природним чином; якщо це починати робити довільно і згори – отримаємо лише новий тип імітації) ;

2) збільшення фінансування + поступові заходи разом з просвітництвом та контролем (у нас неможливо бо фінансування ніхто не підвищить);

3) в умовах малого фінансування підтримувати острівці науки, скасувавши вимоги імітувати науку для тих, хто не хоче нею займатись;

4) залишити все як є, періодично змінюючи формальні вимоги та проводячи деклараційні заходи.

Реально в Україні застосовується підхід 4. Хотілося б застосування підходу 2 чи хоча б підходу 3 в умовах відсутності фінансування. Підхід 1 (ідея дослідних університетів) спробували – але з різних причин відмовились, і правильно.

Ірина Єгорченко, старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ, кандидат фізико-математичних наук.

Наука в «вакуумі» українських університетів
Наука в «вакуумі» українських університетів

Різні цифри та приклади окремих успішних науковців та груп наводити непотрібно – я їх теж знаю. Але це результат особистого героїзму та ентузіазму – за рахунок надзвичайних здібностей та зусиль, здоровя, сімей, а не можливостей для системного розвитку. 

Стимулом для написання статті слугували заклики „перевести науку в університети як на Заході”. Але щоб перевести науку в університети як на заході, треба спочатку створити університети як на Заході. Не кажучи вже про те, що на заході дуже багато науки поза університетами. В існуючих закладах, які в Україні називаються університетами, існує забагато системних проблем, навіть за межами рівня фінансування, які роблять неможливим системний розвиток науки. 

Так, я знаю, що адміністрація університетів і тим більше викладачі не завжди винні в тих умовах, які створюють для університетів міністерство та суспільство. І знаю, що складно не виконувати навіть ідіотські чи злочинні вимоги, коли у випадку невиконання  не дадуть грошей на опалення чи будуть нескінченно тягти з акредитацією. Я, власне, про те, що в таких умовах адекватної науки в університетах бути не може, за винятком окремих справжніх героїв. Я також розумію, що у вищій освіті багато років відбувався негативний відбір та формування менталітету „бюджетників”, які понад усе цінують стабільність та збереження доходу, а не пошук нових знань чи виховання молоді.

                                                 Системні проблеми

1. Велика концентрація неправди і нерозуміння шкоди від цього. Постійна брехня розмиває етичні та наукові стандарти. Людина, яка змушена постійно брехати (наприклад, робити вигляд, що вона навчає студентів, які не можуть і не хочуть вчитись; приймати плагіатні роботи; ставити позитивні оцінки повним неукам) – не може нормально займатись наукою. Наукові результати мають цінність тільки за умови довіри до них. В умовах процвітання плагіаторів та навчання плагіату в школах та університетах науки не буде. Завдання „реферат” – це навчання плагіату. Боротьба за академічну чесність часто підміняється імітацією боротьби з плагіатом. Лише позбавлення ступенів кількох осіб та розмови про використання (чи навіть використання) певного антиплагіатного програмного забезпечення це далеко не „академічна чесність” і навіть не боротьба з плагіатом. Ну й ступенів у нас позбавляють так, щоб потім суд відновив ступінь та звання і заборонив повторювати процедуру. 

2. Авторитарна атмосфера („автономія ректорів”) комфортна для псевдонауковців та імітаторів – але некомфортна для хороших науковців і вони з неї намагаються тікати. Витрачаються додаткові зусилля та час на бюрократичні процедури та ритуали, нервове перенапруження впливає на здоров’я.

3. Перевантаження та низькі доходи викладачів. Анекдот про циганську кобилу наводити не будемо. Не буде ніякої системної науки ні з старими 900, ні  з новими 600 годинами навантаження, які часто включають більше реальних „горлових” годин ніж старі 900.

4. Нерозуміння світового досвіду та принципів оцінки наукової роботи як з боку МОН, так і університетів. Формальні вимоги, рейтинги та бездумне застосування наукометричних показників – це шлях до побудови культу карго. Якщо вимагати імітацію – результатом буде імітація. Ніяких реформ чи хоча б кроків до поліпшення ситуації в цій галузі поки не видно. Нерозуміння принципів призводить до нагромадження формальних вимог з метою „перестрахуватись” – наприклад, в багатьох університетах вимагають в пакеті документів для захисту відгуки на автореферати, хоча цього немає в формальних вимогах ДАК і всі розуміють що відгуки організовує сам дисертант. Вимога публікацій „в Скопусі” призвела до того, що майже 2/3 (408 з 632) публікацій українців з економіки за 2014 рік – це 1 комерційний журнал, який колись був виключений з бази даних Web of Science за низьку якість рецензування та великий обсяг нерелевантних самоцитувань. Сумніваюсь, що якість журналу з того часу підвищилась. Цей журнал має досить високу вартість публікації. Може, метою запровадження вимоги „Скопусу” чи „зарубіжних публікацій” є  збагачення комерційних фірм? Якщо вимоги стають зовсім нереальними – чиновники на вимогу громадськості їх „трошки” послаблюють, але таким чином, що вони зовсім втрачають зміст (наприклад „Скопус” замінюється на „Індекс Копернікус” який не має критеріїв якості і така вимога втрачає сенс). На жаль, цикл нагромадження-послаблення-нагромадження формальних вимог презентується як реформи. 

5. В західних університетах викладачі мають умови для роботи – тобто власні кабінети, лабораторії та обладнання. Власний кабінет, бібліотека, простори для спілкування – дуже важлива складова наукової роботи. В українських університетах не всі мають власні столи – але навіть власний стіл на кафедрі заміною власного кабінету не є. Тим більше що вдома у більшості умов для роботи так само нема. Бібліотеки теж не сплановані як простори для наукової роботи та спілкування.

6. Бюрократичні проблеми з мобільністю науковців (сподіваємось, що нове законодавство це частково вирішить). 

7. Відсутність належної освіти викладачів, керівників та чиновників – знання англійської мови (не іноземної взагалі) та сучасного наукового контексту (принципи оцінки, принципи організації науки в світі, забезпечення академічної чесності). Я неодноразово бачила шок іноземних науковців від ректорів, які зовсім не знають англійської. Спеціальність ролі не грає – не знаючи англійської, неможливо отримати знання з сучасного наукового контексту, доведеться задовольнятись невчасними та неповними переказами. Відсутність вимог щодо таких знань для займання відповідних посад та можливостей здобуття цих знань для викладачів та студентів. Людьми, які не мають належних знань, легко маніпулювати. 

8. Кількісні вимоги до університетів, які стимулюють послаблення вимог до якості наукової роботи співробітників (завищені вимоги до кількості професорів-доцентів-кандидатів стимулюють інфляцію наукових вимог до дисертацій та публікацій, вимоги щодо кількості публікацій та „апробації” стимулюють вал фіктивно/заочних конференцій та нерецензованих журналів та збірників). 

Ситуація виглядає песимістично – але усвідомлення проблеми є кроком до її вирішення. Для вирішення потрібні зусилля трьох сторін – викладачів, керівництва університетів та чиновників. Або відмовитись від вирішення і чесно сказати, що основною функцією українських університетів є амортизація молодіжного безробіття та освіта невеликого відсотку студентів.

Основною проблемою „науки в університетах” є не кошти і не кабінети, а відсутність культури академічної чесності. Саме культура неправди та імітації дозволяє вимагати атрибути „науки” у перевантажених та малооплачуваних людей. Один мій знайомий колись поскаржився на плагіат своєї статті викладачкою певного університету. Результатом був лист від цієї викладачки з звинуваченням у бажанні позбавити роботи нещасну матір-одиначку з крихітної зарплатою, яка не зможе знайти іншу роботу в обласному місті. Варіаціями імітації можуть бути нескінченні перепублікації уривків кандидатської, переказ нормативних документів чи тривіальних фактів. Карати таких людей? Краще чесно сказати, що в таких умовах ніяка наука не можлива і взагалі відмовитись від вимог її імітувати. Жодного толку від „антиплагіатного” програмного забезпечення без розвитку культури академічної чесності не буде – буде лише зростання попиту на послуги з написання „авторських” робіт та переписування чужих текстів так, щоб конкретне програмне забезпечення „не спіймало”. Культуру академічної чесності швидко створити неможливо – але можливо хоча б ідентифікувати неправду і існуючій культурі та намагатись цього позбутись. В тому числі називаючи плагіат плагіатом незалежно від того, чи є автором академік чи мати-одиначка, яка може втратити роботу. Але основна складова академічної нечесності в університетах – імітація навчання великої кількості студентів, які не хочуть і не можуть вчитись. Потрібно нарешті визнати цю проблему і почати її вирішувати – для цього зовсім не обов’язково виключати всіх таких студентів, але без вирішення ніякої науки не буде. Якщо пріоритетом системи вищої освіти ставити збереження кількості студентів незалежно від якості – непотрібно говорити про науку. Але за плагіат треба виключати та звільняти з роботи – принаймні за очевидний явний плагіат. Для інших випадків мають існувати відповідні експертні процедури.

Зазначу, що переклад „integrity” в законодавстві як „академічну чесність” некоректно звужує проблему і виключає з поняття і „іншу діяльність” типу висоток на землях університету, кумів та друзів на посадах, боротьбу за грант для свого університету з набагато сильнішими заявками шляхом маніпуляцій рейтингами, чиновників які фіктивно „читають лекції” та отримують стаж і гроші, і багато іншого. Лише вузько академічною чесністю проблеми вирішити неможливо, тим більше якщо це взагалі намагаються звести лише до боротьби  з буквальним плагіатом.

Необхідні системні заходи – це, перш за все, повна відмова від вимагання кількісних показників „науки” від всіх викладачів та студентів, хоча б на перехідний період, та програма навчання і просвітництва. Краще ніяких публікацій, ніж плагіат та імітація науки. А тим хто хоче займатись наукою, необхідно створювати умови для цього. Реформа оцінювання наукових результатів, з використанням наукометричних показників виключно в рамках оцінки експертами у відповідності до принципів Лейденського маніфесту http://dx.doi.org/10.1038/520429a, заміна різноманітних квотних принципів відбору до комісій з оцінки на принципи уникнення конфлікту інтересів та персональної відповідальності експертів.

                    Системні заходи на рівні країни та університетів

Для розвитку науки в університетах потрібні (крім грошей):

1. Зміна пріоритетів керівництва університетів – наприклад, дорогі штори з витребеньками в залі засідань ректорату і антикварне обладнання в лабораторіях говорять про те, що пріоритетом керівництва університету наука і освіта не є. В умовах обмежених ресурсів пріоритет має надаватись науці та освіті, а не візуальному комфорту начальства. Розмови про науку і освіту не враховуються.

2. Кардинальна зміна загальної атмосфери і порядків в університетах - тобто руйнування авторитарної системи "1. Я ректор - ви слухайтесь. 2. Хто не згоден - див. пункт 1”. Реальна участь викладачів в управлінні. Академічна свобода і свобода слова. Плюс зняття з викладачів обов'язків типу збирання грошей, чергування в гуртожитках, примусу студентів голосувати за вказаного кандидата, виведення студентів на мітинг чи зустріч з високопосадовцем. 

3. Впровадження високих стандартів integrity (ще одне англійське слово, яке важко перекласти, але треба зрозуміти - чесність в широкому сенсі, особиста чесність, академічна чесність і нетерпимість до нечесності). Тобто ніякого плагіату і рефератів з інтернету, позитивних оцінок неукам за гроші чи для статистики/збереження ставок, дописування адміністрації вузу чи їхніх дітей і друзів до статей, і легенд про антураж візитів ректорів до міністерства та комісій з міністерства до вузів... І знову ж таки ніякого збирання якихось грошей, крім чітко встановленої плати за навчання за договором, ніякого примусу студентів голосувати за вказаного начальством кандидата, ніякого виведення студентів на мітинг чи зустріч з високопосадовцем - бо такі дії не відповідають стандартам integrity (цілісної та академічної чесності) в університеті. відмова від підтримки плагіаторів і підтримувачів плагіаторів. Ховання очей у відповідь на згадку про псевдонауковців та групи підтримки плагіаторів в конкретному університеті навіть за умови чесного написання власних статей – не є integrity. 

4. Вдосконалення системи самої вищої освіти для усунення передумов корупції та імітації. Скасування фіксованих траєкторій навчання – двійка не має означати виключення, а може бути лише приводом для переходу на іншу, послаблену чи повторювальну траєкторію навчання. Фінансування і ставки не мають лінійно залежати від кількості студентів. Скасування непрофільних предметів, які сприймаються студентами як непотрібні і стимулюють плагіат та корупцію. Створити умови для переходу немотивованих студентів на іншу спеціальність чи освітню траєкторію, яка дає „дуже загальний” диплом. Створити умови для поєднання навчання та роботи, навіть за рахунок продовження строку навчання. Дати можливість мотивованим студентам вчитись і прибрати з їхнього навантаження зайве і непотрібне, дати можливість обирати викладачів. Припинити вимагати ”науку” (часто імітацію) з усіх студентів. 

5. Вільний час для викладачів - тобто 2-4-6 пар на тиждень максимум - хоча б для тих, від кого вимагається наукова робота. В багатьох університетах на заході є "просто викладачі" і ті, хто займається наукою на додаток до викладання; зменшення кількості лекцій залежить від наукової роботи. 

6. Умови - приміщення, тобто власні кабінети для КОЖНОГО викладача (а не тільки для ректора і проректорів) - як на заході. Так, я знаю, що це дуже складно – хоча забезпечення академічної чесності набагато складніше. Але без цього краще не говорити про розвиток науки. Комп'ютери з доступом до баз статей (а не заборона підключати власні ноутбуки в розетку на кафедрі, як є подекуди); умови для поїздок на конференції, лабораторних досліджень. Ну й необхідне навчання для викладачів - англійська, інформаційні технології та навички життя в сучасному науковому світі. Зокрема, навіщо існують наукометричні бази і як ними користуватись. 

7. Європейські принципи оцінки наукової роботи (див. наприклад, Лейденський маніфест, де окреслені такі принципи), замість „рейтингів”, сконструйованих вигідним для груп впливу чином. Викладачі та керівництво мають нарешті дізнатись що таке peer review, і чому текст на сторінці видання „За публікацію відповідає автор” викреслює це видання з категорії наукових. 

8. Створення державного репозитарію наукових робіт, з принципами, подібними до принципів роботи препрінтного серверу arXiV.org (безкоштовна доступність для публікування, відкритий доступ, чітке визначення авторських прав, фіксація всіх варіантів публікації, коректність індексації в інтернеті, контроль плагіату, кваліфікована модерація для виключення спаму та публікацій явних псевдонауковців), публікація робіт на якому має враховуватись як оприлюднення роботи, виключити потребу в фіктивних конференціях, що лише публікують тези,  та комерційних журналах без рецензування, і марному витрачанні власних та державних коштів на такі публікації. Такий репозитарій потребуватиме коштів, проте їх нескладно знайти за рахунок припинення звітно-імітаційної діяльності та залучення вільних бібліотекарів, які зараз витрачають час та кошти на оцінку та рейтингування науковців). Публікації можуть бути рецензованими (в окремих збірниках; мають бути зазначені редактори та процедури рецензування), або не рецензованими, що також має бути чітко зазначене.

9. Необхідна умова розвитку науки на сучасному рівні – знання всіма викладачами та адміністраторами англійської мови. Непоганим був би такий захід - ректором може бути лише людина, що вільно володіє англійською чи іншою європейською мовою (не кандидатський екзамен здала невідомо як і вже все забула, а саме вільно володіє). Цього, звичайно, ніяк не досить (бо англійська і чудові наукометричні показники не є гарантією реальних досягнень чи стратегічного бачення), але без цього сучасного університету на рівні кращих міжнародних стандартів створити неможливо.

 Ніяке збільшення фінансування цих заходів не замінить. „Просто гроші”, навіть за умови повного виключення корупції в термінах КРУ, дадуть замість науки лише збільшення імітації, ще кращі штори в залах засідань та розширення  географії туристичних відряджень начальства та наближених. Після повного впровадження цих заходів хоча б в частині університетів можна поговорити про те, що у нас є університети, куди можна переводити науку. В тих кількох університетах, де вже є перші три пункти (не все так погано, такі навчальні заклади існують) - потрібно впровадити інші. Якщо дуже хочеться об'єднати науку та навчання - для початку краще на базі НАНУ створити магістерську програму та аспірантуру - там загальноосвітні предмети практично непотрібні. Кафедра іноземних мов в НАНУ є - це єдиний потрібний у магістратурі загальноосвітній предмет. 

А щодо реформування всіх наших численних університетів - не знаю, наскільки це реально. Поважні особи, що є там начальством, люблять поговорити в пресі про Європу та елітність. Проте, елітність та Європа це не ремонти і не діти начальства серед студентів. Можливо, варто залишити в спокої більшу частину викладачів та університетів і не вимагати від них імітувати науку. Повністю скасувати будь-яку звітність з науки та радикально зменшити кількісні вимоги щодо кількості людей з ступенями і званнями. Будемо вважати останні роки вимог експериментом і зробимо висновок, що підвищення якості науки та освіти він не дав.   

Після хоча б окреслення та впровадження зазначених заходів можна почати систему заходів з приєднання до Європейського освітнього простору.  

Наука та освіта існують в суспільстві, і integrity складно досягти лише в освіті. Але сподіваюсь що справжні реформи в освіті та науці зменшать рівень брехні в суспільстві.

Що робити звичайним викладачам, які хочуть бути науковцями?!  

Текст далі майже не стосується системних змін, але, на мою думку, було б неправильно пропагувати безнадійність та відсутність можливості вплинути на ситуацію.  

По-перше, люди які себе позиціонують, як "звичайні викладачі" "які нічого не хочуть" - на це місце поставили себе самі. Спочатку - вибравши місце навчання, спеціальність, потім - вибравши місце роботи, наукового керівника. По-друге, ніхто не заважає почати ставати адекватним науковцем прямо зараз. Так, людям які не мають хорошої освіти, часу, знання англійської мови дуже важко. Хоча, якщо вони вже починають протиставляти себе "талановитій молоді, яка публікується за кордоном" - вони вже розуміють, що щось в житті треба міняти. Хоча завжди простіше плисти за течією. Можна багато говорити про проблеми нашої науки та освіти - але зараз далеко не часи Трофима Лисенка, не шарашка і не китайська культурна революція. Колись в Америці кольт зробив всіх рівними. Тепер інтернет зробив всіх рівними. Знайти шляхи для власного розвитку цілком можливо. Як через закордонну аспірантуру, так і в Україні. Так, дуже багато залежить від везіння. Але до використання щасливого випадку треба готуватись.  

"Вихід" на пристойні західні видання в тому ж сенсі, в якому потрібно „мати вихід” на українські видання, мають всі, хто знає адресу сайту відповідного видання. Там є справжні правила для авторів, адреса, за якою можна завантажити статтю або адреса електронної пошти редакції. Платних журналів без вимог до якості статей, які надсилають спамову рекламу чи інтенсивно рекламуються на умовно-наукових сайтах, краще уникати – бо такі публікації зашкодять науковій репутації. Не всі журнали які називають себе міжнародними та рецензованими, насправді є такими. 

Якщо ви читаєте цей текст - значить, у вас є інтернет, в якому є багато безкоштовних курсів англійської мови. Звісно, прямо завтра її вивчити неможливо. Але без англійської ніякої науки бути не може, навіть педагогіки чи літературознавства. Для цілеспрямованого вивчення на рівні написання статей з природничих наук потрібно максимум три місяці. Для адекватного знання для гуманітаріїв – більше, але ж ніби здібностей до мов у них має бути більше.  

І вища освіта, і аспірантура потребують реформування. Якого теж прямо завтра (і післязавтра) не буде, і тому "правильну аспірантуру" треба влаштовувати собі самостійно.  

Чому варто ставати не "звичайним аспірантом" чи „звичайним викладачем”, який вважає, що наукова робота - то реферат з кількох книжок, а адекватним самодостатнім науковцем:

1. Можливість поважати себе. Викладача, який не поважає себе, не поважатимуть студенти.

2. Велика частина нудної рутинної роботи перетворюється на задоволення.

3. Англійська мова і широке коло знань відкривають новий світ не тільки щодо науки (російська мова того ніяк не замінить). Здобуті знання, навички та коло спілкування будуть дуже корисні для всіх аспектів життя.

4. Самореалізація і постійна робота з інтелектуального розвитку сприяють здоров'ю і довголіттю. 

5. З'являється ширший вибір щодо кар'єри і самореалізації, збільшуються свобода і незалежність.

6. Розвиток інтелектуальних здібностей і розширення зв'язків з іншими розумними людьми розширюють можливості для обходу та уникнення різних системних маразмів.

7. Приємніші і цікавіші коло і зміст спілкування з іншими людьми.

Правильний підхід до побудови індивідуальної стратегії кар'єри та наукової роботи:  

1. Назавжди припинити розмови про власну нещасність, невезіння, залежність від ситуації і вину когось іншого в своїх нещастях. Незважаючи на повне усвідомлення ситуації.

2. Зрозуміти що таке integrity і намагатись дотримуватись відповідних принципів. без цього ніякої науки і довіри до результатів не буде.

3. Варто прочитати одну книжку, одну статтю, вивчити кілька слів англійською. Навіть один крок - краще, ніж нічого. 

4. Якщо хочеться більше ніж один крок - можна читати далі. Я знаю, що все складно, треба працювати і нема грошей і часу. 

5. Шукати можливості в будь-яких змінах ситуації. Наприклад, вимога друкувати статті за кордоном - це добре, бо створює стимули друкуватись за кордоном (але все ж не в російських мурзилках).

6. Оцінити наявну ситуацію (свою освіту, знання) і порівняти їх з бажаною.

7. Оцінити наявні ресурси (час, фінансові ресурси, доступ до спілкування та літератури).

8. Описати бажану ситуацію (письмово і детально). 

9. Спланувати потрібні кроки для досягнення бажаної ситуації.

10. Спланувати бажаний рівень знань (наприклад, на рівні програми хорошого університету), та читати відповідну літературу. Можна створити групу з інших аспірантів цієї ж спеціальності і вивчати книжки разом. В інтернеті багато лекцій з хороших університетів. 

11. Корисне дозвілля - фізкультура, подорожі, походи. Справжні науково-популярні книжки (не про шамбалу і третє око) замість народних детективів і іншого мотлоху, науково-популярні лекції в інтернеті замість телевізора. До речі, тонка ручна робота типу вишивання, малювання чи різьблення по дереву розвиває дрібну моторику рук і мозок. 

12. Розширювати горизонтальні зв'язки з іншими науковцями різних поколінь, в тому числі через соціальні мережі для науковців. Якщо навколо таких немає - створювати свої товариства молодих вчених та професійні товариства, лобіювати через них свої інтереси. 

13. Освоювати нові інформаційні технології, чисельні та аналітичні методи. Хоча б на рівні "Статистики для чайників".

14. Навчитись добре розбиратись в різних системах оцінки наукового доробку, наукометрії та рейтингах, а також в процедурах та принципах експертної оцінки. Сліпе виконання вимог рейтингів та збільшення різних цифр без розуміння лише збільшує можливості бажаючих маніпулювати рейтингами, цифрами і фінансуванням. 

15. Оцінити можливості наявного місця аспірантури чи роботи для наукової роботи. Якщо місце абсолютно сіре, безнадійне та/чи корупційне. і союзників нема - думати, як це місце поміняти. Бажано без скандалів, нервів і конфліктів. 

Багато людей вважає, що не варто ставати "білими воронами" - бо просто виженуть. І це правда – в умовах неправди та імітації і виганяють, і гноблять. Проте, якщо "білих ворон" буде досить багато - всі будуть їх копіювати. Потрібна критична маса в цьому випадку невелика - набагато менша, ніж потрібна для голосування за принципом більшості. Особливо, якщо будувати зв'язки з людьми з аналогічними поглядами.

Можливі стратегічні підходи:

1) вибір кількох пілотних університетів і запровадження спеціальних заходів в них (з міжнародного досвіду це ефективно якщо розвиток відбувається поступово природним чином; якщо це починати робити довільно і згори – отримаємо лише новий тип імітації) ;

2) збільшення фінансування + поступові заходи разом з просвітництвом та контролем (у нас неможливо бо фінансування ніхто не підвищить);

3) в умовах малого фінансування підтримувати острівці науки, скасувавши вимоги імітувати науку для тих, хто не хоче нею займатись;

4) залишити все як є, періодично змінюючи формальні вимоги та проводячи деклараційні заходи.

Реально в Україні застосовується підхід 4. Хотілося б застосування підходу 2 чи хоча б підходу 3 в умовах відсутності фінансування. Підхід 1 (ідея дослідних університетів) спробували – але з різних причин відмовились, і правильно.

Ірина Єгорченко, старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ, кандидат фізико-математичних наук.

20.11.2015
Ірина Єгорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Rowena
Опубліковано 01.06.2016 в 20:13
It's extremely difficult to locate knowledgeable people in this
particular subject, but you seem like you know what you're talking
about! Thanks

Also visit my site ... DaniloJKuhns: www.himlamgroup.vn/.../
Відповісти
Автор: Влад
Опубліковано 24.02.2016 в 18:19
3. Як можна з дикунами говорити про «культуру академічної чесності»? Це не лікується! Шарикови не вдосконалюються ! Вірніше, вдосконалюються , але в одному напрямку – небажаному. Лише кадрові конкурси, як із київськими патрульними поліцейськими, починаючи з ректорів. Але й там залишили пару процентів міліціонерів, то старий міліціонер і вбив пасажира машини, яку переслідували. Лише західні фахівці, ставши ректорами українських вузів, дадуть надію на переформатуванн я системи.
Відповісти
Автор: Влад
Опубліковано 24.02.2016 в 18:19
2. Ректор університету, виступаючи перед колективом, використовує кримінальний жаргон: наприклад, замість «заставити» – «нагнути». Розповідає, що він – доктор філософських наук, тому бачить усі проблеми з висоти пташиного польоту, а викладачі дивляться на проблеми, нагнувшись, тому вони повинні слухатись його. І що ці самі викладачі роблять? Правильно, плещуть у долоні з улесливими, масляними фізіономіями.
В Інституті культури (!) доценти зривають один одному екзамени, обзиваючи при цьому один одного при студентах «куском г.» із-за розбіжності в методичному підході до викладання. І т.д., і т.п.
Відповісти
Автор: Влад
Опубліковано 24.02.2016 в 18:19
2. Ректор університету, виступаючи перед колективом, використовує кримінальний жаргон: наприклад, замість «заставити» – «нагнути». Розповідає, що він – доктор філософських наук, тому бачить усі проблеми з висоти пташиного польоту, а викладачі дивляться на проблеми, нагнувшись, тому вони повинні слухатись його. І що ці самі викладачі роблять? Правильно, плещуть у долоні з улесливими, масляними фізіономіями.
В Інституті культури (!) доценти зривають один одному екзамени, обзиваючи при цьому один одного при студентах «куском г.» із-за розбіжності в методичному підході до викладання. І т.д., і т.п.
Відповісти
Автор: Влад
Опубліковано 24.02.2016 в 18:17
1. Пані Ірино, Ви маєте рацію в багатьох згаданих у статті аспектах університетсько го життя. Але, навіть якщо реалізувати всі запропоновані Вами кроки з виходу з жалюгідного стану нашої науки й освіти, результат буде вражаюче для Вас мізерним. Про яку «культуру академічної чесності» Ви говорите, коли в університетах панує елементарна дикість, там немає елементарної культури.
Студентів замість занять заганяли в актовий зал для зйомки масовки до кліпу Поплавського та закривали там майже на весь день без можливості не те що поїсти, а відвідати туалет.
Кафедру університету з 6 осіб перевели з кабінету з 6 столами в кабінет із 5 столами. Догадуєтесь, що з цього вийшло? Правильно, побоїще. Доценти товклися як малі діти, чоловіки відпихали жінок від «своїх» столів.
Відповісти
Автор: Віль
Опубліковано 16.12.2015 в 23:31
А чи не є на вашу думку постійне згадування "наукометрічних рейтингів" також елементом культу карго? Погодьтесь, з точки зору оцінювання наукової цінності сучасна "наукометрія" є річчю вельми сумнівною.
Відповісти
Автор: Маша Власенко
Опубліковано 26.11.2015 в 23:36
Пані Ірино, Ваша стаття викликає щире захоплення (і швидко розповсюджуєтьс я в фейсбуку). Це справді важливо, поставити акцент на чесність. Пригадується книга Умберто Еко ’How to write a thesis', де у купі інших ідей була така, що дослідження виховують і облагорожують людину, і тому справжній учений назавжди залишається аспірантом в душі. Я згодна з багатьма коментарями, які пропонують взяти Ваш аналіз за початок програми змін.
Обговорювала Ваші ідеї з польськими колегами і мені підказали такий момент, який мені самій не був очевидний. У країні, де більшість університетів фінансується державою, є досить простий інструмент впливу на якість. Потрібно створити надійну національну систему наукових грантів і оцінювати якість наукового осередка за його спроможністю виграти конкурс. Надійну значить незалежну і з авторитетними експертами. В Польщі такими системами є Narodowe Centrum Nauki,
Narodowe Centrum Badań i Rozwoju і Міністерство Науки і Вищої Освіти. Вони напрочуд прозоро влаштовані: внески подаються через інтернет шляхом заповнення стандартних анкет (де основна частина -- науковий проект -- завантажується як додаток), рішення комісії доступні публічно разом з висновками анонімних експертів. В конкурсах високого рівня обов’язково залучають закордонних експертів, але можна починати і своїми силами. Ця система вимагає додаткової роботи від провідних вчених (експертів), але насправді не так багато: вона подібна до системи наукових журналів. Читаючи висновки в описаних вище польських системах видно, що від експертів не вимагається багато писанини -- тільки коротке (можна кілька речень) обгрунтування свого рішення.
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 27.11.2015 в 22:12
Шановна пані Марусе (дивився в словнику - такого імені як "Маша" словник український імен не дає... це напевно якийсь виверт із імен походженням з країни "братнього російського народу"! Та байка з тим, не про це річ - а про те, що так звані "польські консультанти", котрі вже давно ввійшли в західний світ (зокрема безвізових подорожей Шенгену) в рамках економічної системи Євросоюзу мають вельми смутні уявленні про ситуацію в Україні і майже так само як ми про те, яка ситуація з освітою-наукою в африканській країні Бурунді, - не кажучи про те, що понад 40% професорсько-ви кладацького та майже 60% академічного складу Польської науки пройшли свого часу вишкіл, стаж, студії докторантські тощо в Західних країнах Європи, США та Канади, а старші з них пройшли вишкіл в Москві та Ленінграді, деякі в Києві, чи інших наукових центрах бувшого СССР...
Відповісти
Автор: Немаруся
Опубліковано 13.01.2016 в 20:52
Це ж треба! У словнику імені немає, а людина з таким ім'ям є... Дива та й годі!
Ім'я, як усім відомо, власна назва, що ідентифікує людину (у нашому випадку). І ця власна назва може складатися з будь-яких літер, не обов'язково бути фіксованою в словнику. Ось вам і приклад бюрократії - нема в словнику, нема людини. Бо тільки Марусями, виявляється, можна бути. Тьху,як же набрид цей фальшивий мовний пуризм! Коли ви в людях уже почнете бачити людей!
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 27.11.2015 в 22:11
Не кажучи вже про те, що на даний період до 30% вищого професорського складу в технічних науках та фіз-мат науках складається з українських, російських та білоруських остерарбартерів ... свого часу кращих вчених-професор ів у своїх країнах!
А на деяких польських факультетах в учельнях-вишах ця цифра доходить навіть до 50-80% відсоткового професорського складу! (для прикладу візьміть деякі факультети Краківської Політехніки, чи може Гірничо-Металур гійної академії...або університету в Кєльцах, або Політехніки в Бялистку тощо )
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 27.11.2015 в 22:08
То ж висновок - реальний "грантовий механізм" науки може запрацювати в державі Україні, що перебуває в стані війни із "братнім російським народом" - не раніше ніж через 20-30-чи може 50-років, якщо взагалі яка-небудь наука ще залишиться в Україні і ці гранти взагалі буде кому надавати, не кажучи про реальний рівень цих залишків-вчених , котрі нічому і ніде не вчились, недоїдали, недосипали без світла чи газу і взагалі із слабим зруйнованим здоровям через брак коштів і повністю розвалену і корумпорвану систему охорони здоровя в Україні... якщо взагалі Україна як держава ще на той час залишиться...Пр о що, враховуючи свучасний стан справ у вищій владі країни та в економіці, не був би так впевненим. Та Всевишньому видніше!
Відповісти
Автор: Александр Левченко
Опубліковано 26.11.2015 в 11:50
11.Главное – это присутствие рыночных отношений и ее составляющих, конкурентной борьбы между студентами, преподавателями , учеными и ВУЗами в целом! Преподавателю на конкурсной основе открытого тендера, который организовываетс я ежегодно советом факультета, предлагаются на выбор курсы дисциплин по определенной стоимости. Авторский курс лекций (для бакалавров и магистров) является основным интеллектуальны м продуктом, по которому судят о его профессионально м уровне, и который является предметом обсуждения при найме его на работу на определенный срок. Студент своим посещением дисциплины голосует за качество этого продукта. В конкурсе может участвовать как один, так и группа преподавателей под руководством ведущего профессора, так называемый прообраз кафедры. Преподаватель может набирать любое количество курсов в разных ВУЗах.
Відповісти
Автор: Александр Левченко
Опубліковано 26.11.2015 в 11:49
7. Заказ на подготовку магистров ВУЗу может осуществлять только конкретное государственное предприятие или организация, исходя из собственного бюджета.
8. Упразднить звание доктора наук. Звание профессора присваивается коллегиально советом любого профильного университета на основании общепризнанных научных достижений мирового уровня.
9. Аспирантура может осуществляться только лишь за деньги самого аспиранта, либо средства ВУЗа.
10. Имитация научной и педагогической деятельности с обеих сторон (заказчика и исполнителя), - главная проблема нашего государства, как впрочем, и остальных областей экономики: медицины, юриспруденции и т.д. Упразднение кафедр старой формы. При этом научная работа преподавателя не может быть обязательной для него. Никакое министерство или ВУЗ не вправе требовать от него написание статей, книг и т.д. Данные интеллектуальны е труды являются предметом профессионализм а и обсуждения.
Відповісти
Автор: Thinkerman
Опубліковано 26.11.2015 в 12:37
Шановний пан А.Лєвчєнко придумав просто "геніальні" і позадискусійні пропозиції щодо Системної реформи вузівської освіти та науки, - але на превеликий жаль, оскільки українська освіта та наука ще не доросли до такого високого рівня функціонування, як це пропонує пан А. Лєвчєнко, то враховуючи, що ці пропозиції є написані мовою "БРАТНЬОГО РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ", варто ці пропозиції передати Президентові Владіміру Путіну для беззастережного і повного впровадження в систему російської освіти, а її Автору присудити найвищу нагороду в галузі освіти Російської Федерації. І допоможе йому Бог, щоб так воно сталося!
Відповісти
Автор: Александр Левченко
Опубліковано 26.11.2015 в 19:27
Моє призвище Левченко Олександр. 1. Я вже вибачився за мої думки російською мовою, бо вони були заготовлені ще у 2008 році для видання "Українська правда" та "Дзеркало тижня". У нас більш ніж півкраїни розмовляє побутовою "москальскою" мовою, - ну історічно так склалося. Я не в державній установі, та не держслубовець, лекції можу викладати 3 мовами. 2. На мій погляд, таке звичайне Хамство з Вашої сторони, не лічить формату цього портала.
Відповісти
Автор: Thinkerman
Опубліковано 26.11.2015 в 22:03
Шановний пане Левченко! У-вас дійсно українське прізвище, за своєю етимологією походить від мужнього володаря звірів - лева. Це так між іншим. А що дивує, так це те, що ви як людина, безумрвно освічена, напевно і українець із козацькими коренями і проживаючий в Україні і щоб ви не мали самоповаги до себе і до свого народу, щоб не вивчити свою РІДНУ та ще й Державну мрву та послуговуватися нею із своїми гррмадянами... Це запитання є риторичним - як каже Євангеліє, - Хай почує, той має вуха, і побачить той, хто має очі. Господь вам в поміч!
Відповісти
Автор: Владимир
Опубліковано 26.11.2015 в 20:50
Александр, как когда то сказал Черчилль (в переводе), вы никогда не пройдете свой путь до конца, если будете останавливаться , чтобы бросить камень в каждую тявкающую (тут я задумался, вряд ли есть в английском такой аналог) на вас собаку. Я читал и читаю лекции на Русском, Украинском, Английском и Португальском (в данный момент - приглашенный профессор в Университете Рио де Жанейро, Бразилия). Я кроме Киева я читал лекции в США, Франции и вот сейчас в Бразилии. Нигде я не встречал такого патологического ханжества, когда народ отождествляют с руководством страны, а язык со страной. Кто-то в нас это вбил (наверное Сталин) и мы никак не можем от этого избавиться. Советую, отвечайте только на замечания по сути и не обращайте внимание на больных людей. Их хватает везде.
Відповісти
Автор: Thinkerman
Опубліковано 26.11.2015 в 21:45
Таваріщ Владімір Путіновіч, - якщо ви така аж дуже талановита, культурна та освічена особа, та й ще такий знавець світових мов як он португальська, англійська та можливо й інші, - то дивним є ваші небажання і патологічна нездатність послуговуватися в своїй країні державною мовою говрить чітко, що ви або говорите явну неправду з метою облурити читачів, - або малокультурна істота, не здатна навіть вивчити протягом життя в країні державну мову, як звичайний українофоб, або ймовірно - сепаратист-теро рист, або прихований путіноїд, котрому все національне в країні є ненависне і вороже. При цьому стають вельми сумнівними ваші запевнення у володінні вами цими іноземними мовами, оскільки така здібна людина напевно мала би навчитись принаймні однієї - державної мови в країні проживання.
Відповісти
Автор: Thinkerman
Опубліковано 26.11.2015 в 21:42
Цей сумнів у ваших здібностях підтримує ще факт явної гіпокризії та словесної агресії вашої реакції на допис, котрий напевно так і залишились вами незрозумілими через брак освіти та незнання мови спілкування в Україні. Ну що ж, як кажуть лікарі -випадок, можеєне-клінічн ий! Хай вам помагає Всевишній! Він добрий і терпеливий.
Відповісти
Автор: Віль
Опубліковано 16.12.2015 в 23:36
Я аж розчулився з вашого допису. Склалося враження, нібито Микола Середа чи Олександр Франчук з могили викопався.
Відповісти
Автор: Thinkerman
Опубліковано 20.12.2015 в 19:31
...Та це нічого, не перживайте - ваше розчулення мине, як легкий осінній грип, почуєтесь краще і все буде добре - то ж дай Вам Бог здоровя!
Відповісти
Автор: Александр Левченко
Опубліковано 26.11.2015 в 11:47
5. В ВУЗ может поступить абитуриент только при наличии у него сертификата независимого тестирования с результатами уровня знаний, которые соответствуют вступительному проходному баллу. Средний бал аттестата в школе, пока не заслуживает доверия вообще! Минимальный проходной балл на бюджетное место устанавливает государственный заказчик, в лице министерства исходя из конкурса, а на остальные места (платные) - конкретный ВУЗ. Хоть вообще без конкурса, – им же придется студентов и учить или доучивать, чтобы получить диплом бакалавра.
6. Отменить дипломы единого образца. Цениться на рынке должен диплом ВУЗа, определяющий профессиональны й уровень подготовки человека. Сертификат звания бакалавра, как и сертификат ЗНО абитуриента - минимально необходимый критерий оценки уровня образования. Контроль качества подготовки - ввести обязательное государственное независимое тестирование – аттестация на звание бакалавра наук.
Відповісти
Автор: Александр Левченко
Опубліковано 26.11.2015 в 11:46
4. Факультет ВУЗа является основной структурной самостоятельной частью ВУЗа, призванной осуществлять подготовку бакалавров только по одному направлению. Декана факультета, имеющего одну лицензию на подготовку бакалавров, нанимает государство, в лице ректора, по контракту. Необходимое требование к декану – знание английского языка, достаточное – две статьи в признанных международных журналах. Ректор, чиновник со степенью магистра, - это просто грамотный управленец в сфере образования. Совет факультета проводит конкурс авторских курсов преподавателей и рекомендует деканату кандидатуры для приема на работу. Деканат подбирает профессорский состав для ведения научно-педагоги ческой работы на факультете, открывает кафедры в ВУЗе или закрывает неперспективные , финансово невыгодные проекты. Штатное расписание создается на факультете, исходя из набора студентов. Дополнительные ставки формируется ректором и деканами факультетов, исходя из финансового состояния и особенностей работы ВУЗа.
Відповісти
Автор: Александр Левченко
Опубліковано 26.11.2015 в 11:44
Стаття дуже добра у першій її частині, хоча те, що "тигр полосатый", - відомо ще 15 років тому, але у автора немає читкіх системних рішень вирішення проблеми. Тому пропоную наступне( пробачте за російську мову):
1.При поступлении абитуриента в ВУЗ на бюджетное место, он заключает финансовый договор не с ВУЗом, а с министерством. Вакантное место чиновника в государственной системе может занять преимущественно человек имеющий диплом по госзаказу. Не государственный заказ на подготовку бакалавров и магистров, так называемый «коммерческий», ВУЗ стимулирует за счет лиц, заинтересованны х в получении знаний именно в нем.
2. В ВУЗе, НИИ не может быть ставок, присланных сверху из министерства. Рыночный спрос – вот главный критерий дальнейшего существования учебного заведения и его коллектива.
3. Мониторинг специальностей в регионах, сокращение их численности и выработку жестких требований к параметрам существования ВУЗа.
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 22.11.2015 в 22:26
Так, це страшно, - але на превеликий жаль, останній Майдан так і не зумів пробудити зі сплячки українських громадян, залишивши їх в стані перманентного анабіозу як заручників владної (олігархічно-кр имінальної) структури, сенсом існування котрої є гроші, гроші і ще раз гроші будь яким шляхом, ціною десятків тисяч смертей і сотень тисяч знедолених трударів, закріпачених на підприємствах та сучасних промислових резерватах олігархату без всякого шансу вирватись із цього диявольського замкненого кола...
Залишається лише молитись до Бога і сподіватись на Прозріння Нації - і тоді, пані Ірино, Ваша Програма буде запотребувана і стане на Часі для поступу країни в цивілізований світ...
Адже - "блажен, хто вірує..!"
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 22.11.2015 в 22:26
"Шан. пані Ірино, щирий респект Вашій потужній, конструктивній і глибоко продуманій статті! Не вдаючись в деталі, можна вважати її зміст як перспективну Програму для всього суспільства в галузі вищої освіти та науки. Хоч всі ми добре розуміємо, що її справжнім фундаментом є Шкільна Освіта та громадянське суспільство, котре рощуміє, що в сучасному світі інвестиція в освіту і в науку - це гарантія того, що це суспільство виживе і забезпечить гідне життя своїм громадянам...
Але, на превеликий жаль, наша Україна вже десятиліття топчеться на місці, совкова споживацька ментальність перемагає зародження вільного громадянського суспільства із її пріоритетами гідності людини та її свободи, а хижацько-кримін альна структура олігархічно-кла нової влади в країні дедалі більше деморалізує (своєю відвертою цинічністю та гіперкризією поведінки) свідомість громадян, перетворюючи суспільство в алгебраїчну суму індивідів, полишених самих на себе з єдиною метою фізичного виживання.
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 22.11.2015 в 22:24
А може - варто задуматися- це вже БУЛО тут написане, і варто задуматись над чимось іншим??? Залишу це питання майже риторичним, але з Вашого дозволю дозволю сорбі ЩЕ РАЗ всім нагадати, що попри чудово написану і фахово продуману статті пані Ірини Єгорченко, - єє можна класифікувати як талановитий футуристичний твір-Програму на віддалене, а може і далеке майбутнє (якщо до цього часу це унікальне утворення "Україна" ще існуватиме, про що я б, оцінюючи тверезо досвід минулої чверті століття "українізації" України не був би аж так за дуже впевненим...Про що, звичайно, приношу свої перепросини за відвертість, але правда завжди має бути в державо-творчих справах набагато цінніша, ніж солодка брехня...)
Відповісти
Автор: anatolij
Опубліковано 22.11.2015 в 22:24
Шановні колеги!
Приємно читати тут час від часу розумні, по суті і влучні коментарі дописувачів щодо дійсно перфектної і, що важливо одразу тут відзначити, - футуристичної статті на тему нашої "найкращої в світі радянськоїх системи освіти" (котра такою і залишилась в корені, і ніема на то ради!)
Тільки в мене виникло після прочитання останніх постів таке маленьке, але вельми резонне запитання - ЧОМУ ШАНОВНІ ПАНЬСТВО НЕ читаєте коментарів своїх же тут же колег, а так - з моста в воду - одразу писати своє?

Вверху: Повторення посту, що є внизу для тих, хто "забув" або не бажав на нього звернути свою увагу: (дивись вверху!)
Відповісти
Автор: го
Опубліковано 22.11.2015 в 21:03
Все правильно. Але вся країна зараз повна проблем - освіта лише відтворює ці проблеми. Люди живуть на мізерні зарплати, чого це їм вчити англійську? Тільки зростають паперові замки..
Відповісти
Автор: Svitlana Zaiets
Опубліковано 22.11.2015 в 16:43
Треба мислити і діяти категоріями "правди", як пропонує пані Ірина. Бо
в науці - істина, насамперед. Тоді наша дійсність почне змінюватись в
правильному руслі. Геть, імітацію у всьому!
Відповісти
Автор: Лиля Лихтенштейн
Опубліковано 22.11.2015 в 16:42
Критична масса "білих ворон" зростає, пані Світлана Заєць.
Відповісти
Автор: Anatolij
Опубліковано 23.11.2015 в 18:04
Шановна пані Лілю,
Заінтригований неймовірно Вашим сміливим твердженням вгорі! -Чи не будете так ласкаві розвинути Вашу думку і більш повно її розкрити для грона необізнаних тут осіб?
Наперед вдячний!
Відповісти
Автор: Yevgen Redko
Опубліковано 22.11.2015 в 16:42
Ірина Єгорченко, спасибі за прекрасну і по-справжньому чесну статтю!
Відповісти
Автор: Мирослав Дністрянськ
Опубліковано 22.11.2015 в 16:40
Дуже добра аналітична частина. Багато й конструктивних пропозицій, але й простежуються ілюзорні уявлення. Ілюзією, зокрема, є думка про те, що саме в
освіті України можна створити якісь ідеальні відносини. Насправді,
хоча я і не є прихильником економічного детермінізму, ситуація в
соціально-економічній сфері не може не впливати на стан освіти.
Тіньова економіка, брудні схеми в бізнесі одержують своє відображення
і в освіті. Так само як і економічний спад, який зрештою деформує
структуру зайнятості. Україні вкрай потрібні нова індустріалізація,
насамперед формування наукомістких виробництв, яка в змозі потягнути і
позитивні зміни в науці й освіті. Якщо цього не відбудеться, то можна
ставити питання лише про певне оздоровлення.
Відповісти
Автор: Mykhaylo Khoma
Опубліковано 22.11.2015 в 16:39
Індустріалізаці я зараз не так і потрібна. Просто треба
сказати собі чесно - ми не в змозі купити навіть найдешевший іонний
прискорювач за 5 млн євро і то для відтворення відомих результатів
,але можемо тривалий час фінансувати 30-40 теоретиків даючи їм
спокійно працювати. І тоді за 10-15 років виникне непогана школа.
Таким шляхом пішла Іспанія ,зараз у Мадриді одна з найпотужніших
світових шкіл з квантовомеханіч них розрахунків атомно-молекулярних
процесів. І це все без індустріалізаці ї ,головне щоб ніхто не питав
"яка користь від ваших розрахунків колгоспам Кататонії"
Відповісти
Автор: Ivan Vishnivetsky
Опубліковано 22.11.2015 в 16:37
Brilliant!!! Must read for any scientist in UA.
Відповісти
Автор: Taras Lyutyy
Опубліковано 22.11.2015 в 16:37
Пані авторка права. І від тези "біда не в тому, що ми не
бачимо рішення, біда в тому, що ми не бачимо проблеми" ми відійшли.
Можливо, вже й давно відійшли. Однак, наступний етап, етап напрацювання
дієвих механізмів для досягнення невеличких "сум, що не згоряють" не
дається нам ніяк.
Відповісти
Автор: Taras Lyutyy
Опубліковано 22.11.2015 в 16:36
Наприклад, для реалізації норм нового,і, здається,
прогресивного закону про вищу освіту, наш виш створює 6 нових
структурних підрозділів адміністративно го змісту. І це за умови, що
старі такі структурні одиниці не зникають. А от відповіді де взяти
людей, здатних хоть на йоту реалізувати декларації "за все гарне,
проти всього паганого" - немає і не зрозуміло коли буде.
Відповісти
Автор: Элеонора Шестакова
Опубліковано 22.11.2015 в 16:35
Спасибо за статью. Честно и по делу.
Відповісти
Автор: Бєлий Володимир
Опубліковано 22.11.2015 в 14:26
Автору та головному редактору - РЕСПЕКТ, а ректорському "корпусу" - ГАНЬБА за байдужість до цієї як і багатьох інших за подібною тематикою статтей. Звернімо увагу, що всю історію новітньої України наша освітянська спільнота мала поняття "МОН і РЕКТОРАТ" як практично синоніми. Дійшли до "ручки". Якщо освітній менеджмент (читай чиновництво) й надалі буде лише міняти назви та шукати кращі формулювання як "основи для подальшого розвитку", то суспільне усвідомлення їхньої злочинної бездіяльності (читай імітації) не за горами.
Відповісти
Автор: ТЕОДОР
Опубліковано 22.11.2015 в 11:45
Молодчина!Є над чим подумати,адже наука не тільки у вакуумі, але і в задушливій корупції!
Відповісти
Автор: Леся Олесь
Опубліковано 22.11.2015 в 10:15
Все так,, окрім аспірантури в НАНУ. Останню взагалі слід розігнати як нежиттєздатне утворення.
Відповісти
Автор: Anatolij
Опубліковано 22.11.2015 в 10:30
Шановна пані Лесю, смію Вам заперечити - можливо на сьогодні дякуючи аспірантурі в НАНУ. в Україні ще існує якась наука і зміна поколінь, - бо в більшості вишів дійсно є не наука, а масова імітація її...
Відповісти
Автор: Олена Коваленко
Опубліковано 22.11.2015 в 09:11
Абсолютна реальність
Відповісти
Автор: Anatolij
Опубліковано 21.11.2015 в 22:14
Так, це страшно, але на превеликий жаль, останній Майдан так і не зумів пробудити зі сплячки українських громадян, залишивши їх в стані перманентного анабіозу як заручників владної структури, сенсом існування коьрої є гроші, гроші і ще раз гроші будь яким шляхом, ціною десятків тисяч смертей і сотень тисяч знедолених трударів, закріпачених на підприємствах олігархату без всякого шансу вирватись із цього диявольського замкненого кола...
Залишається лиши молитись до Бога і сподіватись на Прозріння Нації - і тоді, пані Ірино, Ваша Програма буде запотребувана і стане на Часі для поступу країни в цивілізований світ...
Адже - "блажен, хто вірує..!"
Відповісти
Автор: Anatolij
Опубліковано 21.11.2015 в 22:13
Шан. пані Ірино, щирий респект Вашій потужній, конструктивній і глибоко продуманій статті! Не вдаючись в деталі, можна вважати її зміст як перспективну Програму для всього суспільства в галузі вищої освіти та науки. Хоч всі ми добре розуміємо, що її справжнім фундаментом є Шкільна Освіта та громадянське суспільство, котре рощуміє, що в сучасному світі інвестиція в освіту і в науку - це гарантія того, що це суспільство виживе і забезпечить гідне життя своїм громадянам... Але, на превеликий жаль, наша Україна вже десятиліття топчеться на місці, совкова споживацька ментальність перемагає зародження вільного громадянського суспільства із її пріоритетами гідності людини та її свободи, а хижацько-кримін альна структура олігархічно-кла нової влади в країні дедалі більше деморалізує свідомість громадян, перетворюючи суспільство в алгебраїчну суму індивідів, молишених самі на себе з єдиною метою фізичного виживання...
Відповісти
Автор: Юлія Скабицька
Опубліковано 21.11.2015 в 21:53
Дуже гарно написано! Ще одна можливість зміни ситуаціїї: навчитися "правильно" науково працювати. Для цього треба гроші на перебування в унівеститеті на Заході з умовою повернутися назад в Україну. Так зараз робить Китай і свого часу робила Німеччина. США виховує (виховувала) таким чином науковців. Тільки той, хто знає з власного досвіду (ідеально: 3 роки і більше), як конкретно працювати (а не лише теоретично), з чого починати, може щось змінити.
Відповісти
Автор: Володимир Зайцев
Опубліковано 21.11.2015 в 20:21
Ірино, інтеграцією університетів а науки (маю на увазі НАНУ) лише лякають науковців. Цього не буде і ось чому:
1) Університетам це не потрібно, бо вони нічого не отримують від інтеграції окрім проблем
2) в Україні реально залишилися до 10 університетів де викладачі займаються сучасною науковою роботою (тобто здатні друкувати результати у наукових журналах, що рецензують рукописи перед їх публікуванням). За скопусом до 90 % всієї наукової продукції виробляють Київський і Харківський університети. Науковців просто нема кому передавати...
Насправді вихід інший, але від значно сумнішій....
Відповісти
Автор: Владислав Смирнов
Опубліковано 21.11.2015 в 15:38
В условиях, когда какократия правит бал, нормальные механизмы управления наукой и образованием не работают. Еще С.И.Гёссен писал о конгруэнтности образования и социума. Так что какократическое общество – какократическая наука!
Меняется ли образование? Конечно. Впереди просматриваются контуры knowledge-based society, в котором определяющую роль будет играть smart-образован ие. Какие основные тенденции, проблемы и технологические прорывы нам стоит ждать в ближайшие годы в сфере высшего образования? Об этом хорошо написано в отчете о будущем университета, опубликованном экспертной группой The New Media Consortium. Всем советую ознакомиться: edutainme.ru/.../nms-report.
Відповісти
Автор: Вячеслав
Опубліковано 21.11.2015 в 08:48
Чудова стаття. Але необхідний алгоритм. З чого починати, перш, за все? На різних рівнях. На рівні "окопів"- це розуміння викладачами власної гідності... Підтримка "острівців" - дуже добре, тільки за об’єктивними критеріями. На вищих рівнях - замислитися хоча б над тим, чому (чув від колег), що атестат професора у Польщі вручає президент… Є багато резонансів від статті: і про героїзм, і про умови і навантаження... Про різну швидкість навчання це вже йдеться майже 10 років. Проста модель, яка зрушить вирішення проблеми мотивації і соціальної відповідальност і студентів. Потрібна точка опори і перші дієві кроки. Необхідна спілка чесних науковців і викладачів. З одного боку, маємо (для працюючих героїчно") багато нових євроможливостей і вже реалізуємо їх, з іншого, - є відчуття, що кадровий і інтелектуальний обвал за рахунок відтоку розумної молоді, перевантаження при реальному 2-3разовому зменшенні статків може бути незворотнім.
Відповісти
Автор: Олександр Желiба
Опубліковано 20.11.2015 в 19:22
Дякую. Потужно. Особливо сподобалася ідея про різну швидкість навчання: за двійки не відраховувати. Наразі є приклади, коли студенти мусять працювати і не встигають якісно складати всі семестрові курси. За старих умов - треба іти геть. За нових - у них є шанс повчитися додатковий рік і поздавати "хвости" щоб бути допущеними до кваліфікаційних іспитів.
Відповісти
Автор: Anatolij
Опубліковано 21.11.2015 в 22:06
Шан. пані Ірино, щирий респект Вашій потужній, конструктивній і глибоко продуманій статті! Не вдаючись в деталі, можна вважати її зміст як перспективну Програму для всього суспільства в галузі вищої освіти та науки. Хоч всі ми добре розуміємо, що її справжнім фундаментом є Шкільна Освіта та громадянське суспільство, котре рощуміє, що в сучасному світі інвестиція в освіту і в науку - це гарантія того, що це суспільство виживе і забезпечить гідне життя своїм громадянам... Але, на превеликий жаль, наша Україна вже десятиліття топчеться на місці, совкова споживацька ментальність перемагає зародження вільного громадянського суспільства із її пріоритетами гідності людини та її свободи, а хижацько-кримін альна структура олігархічно-кла нової влади в країні дедалі більше деморалізує свідомість громадян, перетворюючи суспільство в алгебраїчну суму індивідів, молишених самі на себе з єдиною метою фізичного виживання...
Відповісти
Автор: Немаруся
Опубліковано 13.01.2016 в 20:55
цікаво, а слово "респект" у словнику знайшлося?
Відповісти
Автор: Anatolij
Опубліковано 21.11.2015 в 22:10
Так, це страшно, але на превеликий жаль, останній Майдан так і не зумів пробудити зі сплячки українських громадян, залишивши їх в стані перманентного анабіозу як заручників владної структури, сенсом існування коьрої є гроші, гроші і ще раз гроші будь яким шляхом, ціною десятків тисяч смертей і сотень тисяч знедолених трударів, закріпачених на підприємствах олігархату без всякого шансу вирватись із цього диявольського замкненого кола...
Залишається лиши молитись до Бога і сподіватись на Прозріння Нації - і тоді, пані Ірино, Ваша Програма буде запотребувана і стане на Часі для поступу країни в цивілізований світ...
Адже - "блажен, хто вірує..!"
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews