Укр Рус

Дата: 26.05.2016

Підписка на новини

Голосування

Завданням №1 для української системи освіти є
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про оптимізацію мережі вищих навчальних закладів в Україні

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
29.01.2016

Доцільність існування великої кількості вищих навчальних закладів в Україні є постійним предметом дискусії. Такі дискусії час від часу активізуються. Як правило, це обумовлено як  заявами високопосадовців  МОН, так і конфліктними ситуаціями навколо окремих вищих навчальних закладів. Обговорення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів, на жаль, дуже часто набуває деструктивного характеру. Часто саме нерозважливі заяви можновладців визначають неправильний вектор дискусії. Дискусія про те, скільки саме потрібно залишити ВНЗ, насправді, є позбавленою сенсу. На жаль, цього не розуміють ті, хто провокує подібні дискусії. Питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів не зводиться до питання закриття та зменшення кількості вищих навчальних закладів. 

Важливо, насамперед, зрозуміти, що проблема полягає не в тому, що в Україні існує велика кількість вищих навчальних закладів, зокрема університетів. Проблема полягає в тому, що значна частина українських вищих навчальних закладів не відповідає власній назві. Так, переважна більшість українських університетів є, в кращому випадку, вищими професійними школами, які з різною мірою успішності намагаються відповідати статусу університету. Отже, просте скорочення кількості вищих навчальних закладів не приведе до набуття нової якості тими ВНЗ, які залишаться після скорочення кількості ВНЗ в країні. 

Як вибудувати грамотну державну політику в системі вищої освіти, яка буде сприяти ефективній оптимізації мережі вищих навчальних закладів?

Така політика має ґрунтуватися на врахуванні попередньої практики та специфіки формування мережі вищих навчальних закладів в Україні за часів незалежності.

Розбудова відповідальної державної політики має виходити з врахування міжнародного досвіду, розуміння альтернативи, зокрема розуміння тих переваг, які дає об’єднання вищих навчальних закладів у сьогоднішніх реаліях, та усвідомлення відповідних ризиків. Важливо також розглядати питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів у контексті черговості реформ у вищій освіті та реформування суспільних відносин у цілому. Потрібно зрозуміти, з чим пов'язаний культ диплома про вищу освіту, який сьогодні має місце в Україні. Саме культ диплома про вищу освіту в суспільстві значною мірою відповідає за існування великої кількості вищих навчальних закладів, які не відповідають власній назві.

Формування мережі українських вищих навчальних закладів за часів незалежності

З 1993 по 2007 рік ми були свідками невпинного зростання кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та чисельності їх студентів. Так, у 1993-1994 навчальному  році на перший курс вищих навчальних закладів (ВНЗ) ІІІ-ІV рівнів акредитації було зараховано 170 тис. осіб, а в 2006-2007 навчальному році таких осіб нараховувалося вже 507,7 тис.

Задовольняти бажання молодих людей, стати студентами, допомагали як старі державні ВНЗ, так і нові приватні ВНЗ. Багато нарікань стосується діяльності приватних ВНЗ, проте часто не звертали уваги на те, що окремі  державні ВНЗ мали десятки філій по всій країні, які відверто здійснювали продаж дипломів, прикриваючи такий продаж імітацією навчального процесу у своїх чисельних філіях.

За період з 1991 по 2007 рік суттєво змінилася мережа вищих навчальних закладів. Так, якщо в 1991/1992 навчальному році нараховувалося 754 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (технікуми, училища) та 156 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути), то в 2006/2007 навчальному році в Україні нараховувалося вже 553 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища) та 351 ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути).

Кількість ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації зменшилася за 16 років на 201 заклад (26, 6%), а кількість ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшилася на 195 закладів (125%).

Підсумки вступної кампанії 2007 року до ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації вперше продемонстрували зменшення кількості першокурсників у порівнянні з попереднім роком, таке зменшення становило 16,5 тис. осіб. Попереднє щорічне збільшення кількості студентів було обумовлено збільшенням кількості новонароджених в Україні у 80-х роках минулого століття.

Суттєве падіння рівня народжуваності в Україні починається на початку 90-х років XXстоліття. Так, якщо в 1990 році в Україні народилося 657 тис., то в 1993 році народилося лише 557 тис. дітей. Кожен наступний рік демонстрував падіння рівня народжуваності, в 2001 році він досяг мінімального рівня, а саме в той рік народилося 376 тис. дітей.  Разом з тим, кожного року, починаючи з 1993 року, відбувалося як збільшення кількості ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, так і кількості студентів у них. Формувалася проблема на майбутнє. Однак ще десять років тому керівники ВНЗ не бажали звертати увагу на цю проблему, а відповідно і не бажали готуватися до серйозного зменшення кількості абітурієнтів у майбутньому. Як наслідок, ВНЗ виявилися неготовими до катастрофічного зменшення кількості абітурієнтів.

Міжнародний досвід

Міжнародний досвід щодо питання розбудови мережі вищих навчальних закладів є доволі значним, його побіжний опис потребував би значного часу та значно виходив би за межі даної статті. Ми обмежимося лише виокремленням певних тенденцій та оберемо собі за приклади Велику Британію та Францію, які, хоча і доволі неповно, все ж будуть презентувати досвід англосаксонського світу та досвід континентальної Європи.

Так, французька модель вищої освіти суттєво відрізняється від німецької, проте саме Франція сьогодні демонструє певні тенденції в питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів, які визначають процеси в європейському просторі вищої освіти.

Одним з головних аргументів прихильників об’єднання університетів є прагнення отримати високі місця в міжнародних університетських рейтингах. Бажання потрапляння до Шанхайського чи іншого престижного міжнародного університетського рейтингу визначають устремління та рішення університетських менеджерів та навіть урядів. Особливо активними в цьому напрямку діють менеджери французьких університетів та навіть французький ряд, який підтримує ідею об’єднання університетів. Франція стала вже європейський лідером щодо об’єднання університетів. Сьогодні розпочалися дискусії про об’єднання університетів колишньої Сорбонни в один університет, який після відомих подій 1968 року було  роз’єднано на кілька університетів.

У Франції та інших європейських країнах переймаються відносно невисокими позиціями їх університетів  у міжнародних університетських рейтингах, в яких домінують американські та британські університети. Доволі сумнівні та марнославні прагнення потрапляння до відповідних рейтингів часто визначають відповідні рішення в європейському просторі університетської освіти.

Не обійшли ці тенденції і пострадянський простір. Так,на пострадянському просторі лідером в питанні об’єднання (скорочення) вищих навчальних закладів стала Естонія – найбільш успішна пострадянська країна. 

Тривалий час в Англії існувало лише два університети (Оксфорд та Кембридж), в середині ХІХ ст. було засновано ще два університети (Лондонський та Даремський). Поява на початку ХХ ст. групи університетів, яка згодом отримала назву “університети з червоної цегли”, сприймалася багатьма як щось непристойне. Новим університетам давали доволі принизливі назви. Однак за півстоліття університети з групи “університетів з червоної цегли” стали одними з найбільш шанованих університетів Великої Британії та світу. Поява  в 60-70 років ХХ ст. нової низки університетів у Великій Британії так само неоднозначно сприймалося в британському академічному світі. Нова хвиля появи британських університетів в 90-х роках минулого століття та особливо нових університетів, заснованих вже в ХХІ столітті, докорінно змінила мапу британських університетів. Остання хвиля появи нових університетів вже майже нікого не шокувала. Велика Британія перетворюється не лише в одного з світових лідерів надання якісної вищої освіти, а й лідера з фактичного “продажу” університетських дипломів, це особливо стало помітним у контексті введення наприкінці 1998 року плати за навчання в британських університетах та поступової її зростання.

Хоча слід згадати, що у 2008 році Шотландія скасувала таку плату для мешканців Шотландії, що, звісно, не позначається на необхідності сплачувати за навчання для іноземців.

Велика Британія, зокрема Англія, до останнього часу демонструвала зростання кількості університетів, при цьому характерним є виокремлення з університетів окремих коледжів чи підрозділів, які отримують університетський статус. Часто такі виокремлення стосуються старих університетів, показовим у цьому відношенні є історія Імперського та Королівського коледжів Лондона. Звісно, має місце і певний процес об’єднання кількох вищих навчальних закладів в один заклад.   

Тенденція до об’єднання вищих навчальних закладів все ж є менш притаманною британським та американським університетам, більше  того, в Англії є більш помітною зворотна тенденція. Так, вже історично склалося, що поява конкуренції між двома найстарішими університетами Англії розпочалася з відокремлення певної групи викладачів від Оксфордського університету (1099 р.з.) та заснування ними Кембриджського університету (1209 р.з.). Ці два університети Англії є і дуже схожими, і доволі відмінними. Якщо б їх сьогодні об’єднали в один університет, то напевно такий університет посів би надовго перше місце в більшості міжнародних університетських рейтингів. Однак чи пішло б це на користь англійським університетам в довготривалій перспективі?! Мабуть, що ні. 

В Європі та світі на університети все більш і більш починають дивитися як на бізнес-проекти, які мають приносити суттєву фінансову вигоду. В тому є своя правда, яка все ж, можливо, не враховує того, що в підсумку така тенденція може привести до серйозної кризи університету, яка поховає під собою університет як такий. Погляд на університет як на бізнес-проект визначає саме сприйняття питання об’єднання (скорочення) університетів.

Бізнес має бути рентабельним! Саме в контексті такого гасла ми спостерігаємо скорочення витрат на університетську гуманітарну освіту в багатьох країнах, таке скорочення вже стало певною тенденцією, яка знаходить свою підтримку в багатьох університетських та навколо університетських колах. 

Про аргументи на корить об’єднання вищих навчальних закладів

Існує цілий ряд аргументів, які висуваються з метою обґрунтування необхідності об’єднання вищих навчальних закладів. Кожен з таких аргументів потребує розгляду та зваженої оцінки. Власне, потрібно розуміти сутність таких аргументів. Спробую послідовно викласти та коротко проаналізувати ті аргументи, з якими мені доводилося знайомитися в той чи інший спосіб. 

По-перше,головним аргументом на користь об’єднання вищих навчальних закладів  є питання фінансування та економії у системі вищої освіти. Особливо такий аргумент є слушним для тих, хто розглядає навчальний заклад як  суб’єкт, який надає так звані освітні послуги, а будь-яка послуга має бути оптимізованою, витрати на її здійснення мають бути мінімізовані. Більш того, фінансувати варто лише те, що може дати помітну віддачу. Такий погляд видається доволі однобоким та нерозважливим. Саме цей аргумент лежить в основі наявної тенденції до скорочення фінансування гуманітарної освіти в університетах різних країн. Університет не можна розглядати лише як засіб для досягнення ефективної економічної моделі. Цінність університету та університетської освіти виходить далеко за межі  дрібнобуржуазних уявлень про вигоду та зиск. Навіть якщо такі уявлення починають домінувати у світі, то це не є ознакою їх правильності, а швидше може вказувати на певні кризові явища в сучасному університеті та суспільстві. Разом з тим, ми не можемо не рахуватися з існуючими тенденціями у світі, однак робити це ми маємо зважено.  

По-друге, великі вищі навчальні заклади мають кращу можливість в отриманні більш високої позиції в міжнародних університетських рейтингах та як наслідок кращі можливості в отриманні грантів. Так, дійсно, великий вищий навчальний заклад має більше можливостей та шансів потрапити до міжнародних університетських рейтингів. Це, дійсно, як на то і вказують прихильники даного аргументу, зробить ВНЗ більш помітним для грантодавців. Разом з тим, така помітність сама по собі не гарантує надходження чи збільшення грантів.

По-третє, в умовах існування незначної кількості великих вищих навчальних закладів  абітурієнтам та студентам легше орієнтуватися. Тобто, в цьому аргументі мова йде знову ж таки про кращу помітність великих ВНЗ. Так, абітурієнтам буде простіше обирати вищий навчальний заклад поміж меншої кількості останніх. Однак чи варто це розглядати як перевагу? 

По-четверте,у великих вищих навчальних закладах  легше зібрати кращих викладачів та забезпечити кращу освіту. Цей аргумент видається не таким вже і сильним, оскільки зібрання в одному великому навчальному закладі великої когорти гарних викладачів, не зменшує відсоток тих викладачів, які не відповідають високим вимогам. Разом з тим, розглядаючи даний аргумент, варто взяти до уваги, що невеликі ВНЗ обумовлюють обмеження у можливостях комунікації між викладачами  однієї дисципліни в межах навчального закладу, що в свою чергу унеможливлює ефективну конкуренцію між викладачами у самому вищому навчальному закладі, що об’єктивно не сприяє професійному зростанню викладача. 

По-п’яте,прийнято вважати, що за рахунок існування великих вищих навчальних закладів можна легше забезпечити оптимізацію самого адміністраторського штату, ніж це можна зробити в умовах існування великої кількості маленьких вищих навчальних закладів. В цьому аргументі мова йде, насамперед, про зменшення кількості осіб, які займаються адміністраторською роботою у царині вищої освіти в цілому. Такий аргумент видається слушним та вагомим. Разом з тим, в основі такого аргументу лежить уявлення про поглинання одного вищого навчального закладу іншим, а не об’єднання вищих навчальних закладів, які будуть зберігати певну автономію в ухваленні рішень. Так, дійсно, у разі поглинання одного вищого навчального закладу іншим немає потреби   утримувати у штаті всіх колишніх адміністраторів. Багато функцій можна здійснювати централізовано, навіть відносно віддалених підрозділів, що однак містить у собі окремі загрози, про які ми будемо говорити нижче.

По-шосте,невеликі вищі навчальні заклади обмежені у можливостях ефективно забезпечувати сам навчальний процес, особливо якщо мова йде про забезпечення функціонування лабораторій, бібліотек тощо. Особливу увагу звертає на себе проблема з бібліотеками українських вищих навчальних закладів. Традиційно саме багаті бібліотеки приваблювали потенційних студентів у конкретний європейський університет. Сьогодні в умовах панування Інтернету, здавалося б, значення традиційних бібліотек зменшується. Однак все ж не варто перебільшувати цей процес. Вищі навчальні заклади мають повною мірою забезпечувати доступ студентів та викладачів до нових публікацій, зокрема монографій, зробити це, не порушуючи авторське право, сьогодні доволі складно, якщо сподіватися лише на можливості доступності текстів в Інтернеті. То ж питання бібліотек залишається доволі актуальним. Бідність та не систематичність  українських університетських бібліотек не може відповідати вимогам, які існують до останніх.  Маленькі ВНЗ неспроможні самостійно вирішувати цю проблему та інші проблеми. Такий аргумент видається доволі слушним та сильним, з ним потрібно рахуватися. Разом з тим, проблема з забезпеченням доступу невеликих вищих навчальних закладів до електронних ресурсів можна вирішувати в рамках відповідних національних програм та проектів. Забезпечення функціонування лабораторій та розвиток відповідних досліджень у маленьких вищих навчальних закладах є проблематичним.

По-сьоме,об’єднання вищих навчальних закладів дозволить, принаймні, частково вирішити проблему з непридатністю будівель вищих навчальних закладів для повноцінного функціонування кредитно-модульної системи. Вищі навчальні заклади потребують кардинальної перебудови старих приміщень та будівництва нових. Все це  значно легше робити великому вищому навчальному закладу. Цей аргумент видається доволі потужним. Об’єднання вищих навчальних закладів, дійсно,  забезпечить кращі умови для вирішення проблеми з приміщеннями вищих навчальних закладів.

Про ризики та загрози, що виникають в умовах оптимізації мережі вищих навчальних закладів

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів, навіть якщо вона буде проходити у формі об’єднання кількох ВНЗ в один, буде містити в собі загрозу поступового надмірного скорочення науково-педагогічного складу.  Новітні телекомунікаційні можливості, які є, звісно, благом, можуть недобросовісно використовуватися як інструмент витіснення викладачів віддалених підрозділів ВНЗ та їх заміни “викладачем по скайпу”, що буде сприяти суттєвому скорочення науково-педагогічних працівників. 

Візьмемо для прикладу провінційний педагогічний коледж, який в умовах оптимізації може бути приєднаний до регіонального педагогічного університету. Такі коледжі, як правило, мають невеликі педагогічні колективи, близько ста осіб. Доцільність самостійного існування таких коледжів стоїть під питанням. Одним із варіантів збереження такого коледжу, дійсно, може стати його приєднання до регіонального педагогічного університету. Однак у разі приєднання, педагогічний колектив такого відокремленого підрозділу ризикує в перспективі суттєво зменшитися. Ми не можемо не розуміти, що в умовах продовження демографічної кризи сьогодні існує ризик подальшого зменшення кількості студентів, і неминуче зменшення кількості студентів буде вести до зменшення навантаження для викладачів. Найбільш вразливими в такому випадку стануть саме викладачі віддалених підрозділів, які вже не будуть мати можливості разом з адміністрацією шукати вихід з ситуації. 

В умовах оптимізації виникає ризик гігантоманії. Гігантоманія може призвести до формування умов, які будуть перешкоджати конкуренції між вищими навчальними закладами. Саме наявність багатьох навчальних закладів є передумовою конкуренції між ними. 

Завдання ВНЗ в умовах оптимізації

Розпочинати оптимізацію мережі вищих навчальних закладів можна лише після створення умов для доброчесної конкуренції між вищими навчальними закладами. Кожен вищий навчальний заклад має отримати шанс або зберегти свій теперішній статус, або самостійно шукати шляхи та варіанти для об’єднання з іншими вищими навчальними закладами. Створення таких умов передбачає внесення змін до Закону “Про вищу освіту”, зокрема мова йде про усунення суперечності між положеннями ст. ст. 29-30 та положенням ст. 32, згідно якого “вищі навчальні заклади мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування”. 

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів позбавлена сенсу без внутрішньої оптимізації вищих навчальних закладів, зокрема оптимізації використання приміщень вищих навчальних закладів та робочого часу науково-педагогічних працівників. Вищі навчальні заклади мають навчитися ефективно використовувати час науково-педагогічних працівників та простір власних приміщень. Власне кажучи, будь-яка реформа у системі освіти має бути пов’язана так чи інакше з переосмисленням використання часу та простору. Ситуація, за якої викладач читає одну і ту ж саму лекцію кільком невеликим потокам зустрічається не так вже і рідко. Така ситуація часто обумовлена недостатністю відповідних приміщень, особливістю системи оплати праці педагогів вищої школи та особливістю організації навчального процесу в українських вищих навчальних закладах. По суті, викладач часто повторює  ту ж саму лекцію слово в слово кілька разів протягом тижня. Така практика веде лише до втоми викладача та формалізації процесу викладання. Викладач не стільки викладає предмет, стільки відпрацьовує години. Цю проблему не можна вирішити без серйозної перебудови приміщень вищих навчальних закладів, що далеко не завжди сьогодні можливо, та змін у підходах до оплати праці викладача вищої школи.

Рекомендації щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів в Україні

1. Питання оптимізації не слід зводити до відповіді на питання про кількість вищих навчальних закладів, яка має залишитися після скорочення останніх. Підхід до оптимізації мережі вищих навчальних закладів має бути комплексним, а не лише виходити з декларувань очікуваного покращення та економії фінансів.

2. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має відбуватися через створення механізму, який буде сприяти такій оптимізації та замінить собою можливі довільні та поспішні рішення чиновників у даному питанні. Такий механізм має бути вибудуваний в ході розбудови системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та нової системи фінансування вищої освіти. До створення такого механізму будь-які конкретні дії, направлені на оптимізацію мережі вищих навчальних закладів, будуть деструктивними. В умовах блокування роботи НАЗЯВО розбудова системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти видається неможливою. 

3. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має відбуватися паралельно чи наслідувати реформування суспільних відносин та відповідних практик. Так, потрібно припинити практику недооцінки бакалаврського диплома та атестата про середню освіту. Формування феномену старшої школи має позначитися на мережі вищих навчальних закладів. Успішне закінчення старшої школи має відкривати ширші можливості для випускника, ніж їх має сьогодні випускник середньої школи. Практика вимоги від претендента на вакантне місце в державній установі чи органі місцевого самоврядування диплома про вищу освіту має бути переглянута. Доцільність та необхідна достатність має визначати вимоги до кандидатів на вакантні місця. Попит на диплом про вищу освіту значною мірою обумовлений надмірними вимогами до кандидатів на вакантні посади. В країні існує культ диплома про вищу освіту, що не означає культу якісної вищої освіти. Отже, вирішення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів слід шукати також і у відповідному реформуванні існуючих суспільних практик. Насамперед, потрібно ліквідувати штучний попит на диплом про вищу освіту. Штучний попит на диплом про вищу освіту породжує пропозиції неякісної вищої освіти від чисельних псевдо університетів та коледжів.

4. Має сенс переосмислити ті типи вищих навчальних закладів, які визначає Закон про вищу освіту. Потребує переосмислення вся система підготовки майбутніх педагогів, зокрема гостро стоїть питання оптимізації мережі ВНЗ, які готують майбутніх педагогів-безробітних.

5. Фактор покращення позицій українських ВНЗ у міжнародних університетських рейтингах чи потрапляння до останніх не має бути визначальним чинником у питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів.

Підсумок

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати наслідком  тривалого процесу розбудови нової системи забезпечення якості вищої освіти та нової системи фінансування вищих навчальних закладів. Такий процес не може бути підмінений чиновницьким рішення долі того чи іншого вищого навчального закладу. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати відповіддю на розбудову відповідних систем, а не наслідком довільного рішення, що будуть ухвалюватися в непрозорий спосіб у владних кабінетах. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Про оптимізацію мережі вищих навчальних закладів в Україні
Про оптимізацію мережі вищих навчальних закладів в Україні

Доцільність існування великої кількості вищих навчальних закладів в Україні є постійним предметом дискусії. Такі дискусії час від часу активізуються. Як правило, це обумовлено як  заявами високопосадовців  МОН, так і конфліктними ситуаціями навколо окремих вищих навчальних закладів. Обговорення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів, на жаль, дуже часто набуває деструктивного характеру. Часто саме нерозважливі заяви можновладців визначають неправильний вектор дискусії. Дискусія про те, скільки саме потрібно залишити ВНЗ, насправді, є позбавленою сенсу. На жаль, цього не розуміють ті, хто провокує подібні дискусії. Питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів не зводиться до питання закриття та зменшення кількості вищих навчальних закладів. 

Важливо, насамперед, зрозуміти, що проблема полягає не в тому, що в Україні існує велика кількість вищих навчальних закладів, зокрема університетів. Проблема полягає в тому, що значна частина українських вищих навчальних закладів не відповідає власній назві. Так, переважна більшість українських університетів є, в кращому випадку, вищими професійними школами, які з різною мірою успішності намагаються відповідати статусу університету. Отже, просте скорочення кількості вищих навчальних закладів не приведе до набуття нової якості тими ВНЗ, які залишаться після скорочення кількості ВНЗ в країні. 

Як вибудувати грамотну державну політику в системі вищої освіти, яка буде сприяти ефективній оптимізації мережі вищих навчальних закладів?

Така політика має ґрунтуватися на врахуванні попередньої практики та специфіки формування мережі вищих навчальних закладів в Україні за часів незалежності.

Розбудова відповідальної державної політики має виходити з врахування міжнародного досвіду, розуміння альтернативи, зокрема розуміння тих переваг, які дає об’єднання вищих навчальних закладів у сьогоднішніх реаліях, та усвідомлення відповідних ризиків. Важливо також розглядати питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів у контексті черговості реформ у вищій освіті та реформування суспільних відносин у цілому. Потрібно зрозуміти, з чим пов'язаний культ диплома про вищу освіту, який сьогодні має місце в Україні. Саме культ диплома про вищу освіту в суспільстві значною мірою відповідає за існування великої кількості вищих навчальних закладів, які не відповідають власній назві.

Формування мережі українських вищих навчальних закладів за часів незалежності

З 1993 по 2007 рік ми були свідками невпинного зростання кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та чисельності їх студентів. Так, у 1993-1994 навчальному  році на перший курс вищих навчальних закладів (ВНЗ) ІІІ-ІV рівнів акредитації було зараховано 170 тис. осіб, а в 2006-2007 навчальному році таких осіб нараховувалося вже 507,7 тис.

Задовольняти бажання молодих людей, стати студентами, допомагали як старі державні ВНЗ, так і нові приватні ВНЗ. Багато нарікань стосується діяльності приватних ВНЗ, проте часто не звертали уваги на те, що окремі  державні ВНЗ мали десятки філій по всій країні, які відверто здійснювали продаж дипломів, прикриваючи такий продаж імітацією навчального процесу у своїх чисельних філіях.

За період з 1991 по 2007 рік суттєво змінилася мережа вищих навчальних закладів. Так, якщо в 1991/1992 навчальному році нараховувалося 754 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (технікуми, училища) та 156 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути), то в 2006/2007 навчальному році в Україні нараховувалося вже 553 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища) та 351 ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути).

Кількість ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації зменшилася за 16 років на 201 заклад (26, 6%), а кількість ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшилася на 195 закладів (125%).

Підсумки вступної кампанії 2007 року до ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації вперше продемонстрували зменшення кількості першокурсників у порівнянні з попереднім роком, таке зменшення становило 16,5 тис. осіб. Попереднє щорічне збільшення кількості студентів було обумовлено збільшенням кількості новонароджених в Україні у 80-х роках минулого століття.

Суттєве падіння рівня народжуваності в Україні починається на початку 90-х років XXстоліття. Так, якщо в 1990 році в Україні народилося 657 тис., то в 1993 році народилося лише 557 тис. дітей. Кожен наступний рік демонстрував падіння рівня народжуваності, в 2001 році він досяг мінімального рівня, а саме в той рік народилося 376 тис. дітей.  Разом з тим, кожного року, починаючи з 1993 року, відбувалося як збільшення кількості ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, так і кількості студентів у них. Формувалася проблема на майбутнє. Однак ще десять років тому керівники ВНЗ не бажали звертати увагу на цю проблему, а відповідно і не бажали готуватися до серйозного зменшення кількості абітурієнтів у майбутньому. Як наслідок, ВНЗ виявилися неготовими до катастрофічного зменшення кількості абітурієнтів.

Міжнародний досвід

Міжнародний досвід щодо питання розбудови мережі вищих навчальних закладів є доволі значним, його побіжний опис потребував би значного часу та значно виходив би за межі даної статті. Ми обмежимося лише виокремленням певних тенденцій та оберемо собі за приклади Велику Британію та Францію, які, хоча і доволі неповно, все ж будуть презентувати досвід англосаксонського світу та досвід континентальної Європи.

Так, французька модель вищої освіти суттєво відрізняється від німецької, проте саме Франція сьогодні демонструє певні тенденції в питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів, які визначають процеси в європейському просторі вищої освіти.

Одним з головних аргументів прихильників об’єднання університетів є прагнення отримати високі місця в міжнародних університетських рейтингах. Бажання потрапляння до Шанхайського чи іншого престижного міжнародного університетського рейтингу визначають устремління та рішення університетських менеджерів та навіть урядів. Особливо активними в цьому напрямку діють менеджери французьких університетів та навіть французький ряд, який підтримує ідею об’єднання університетів. Франція стала вже європейський лідером щодо об’єднання університетів. Сьогодні розпочалися дискусії про об’єднання університетів колишньої Сорбонни в один університет, який після відомих подій 1968 року було  роз’єднано на кілька університетів.

У Франції та інших європейських країнах переймаються відносно невисокими позиціями їх університетів  у міжнародних університетських рейтингах, в яких домінують американські та британські університети. Доволі сумнівні та марнославні прагнення потрапляння до відповідних рейтингів часто визначають відповідні рішення в європейському просторі університетської освіти.

Не обійшли ці тенденції і пострадянський простір. Так,на пострадянському просторі лідером в питанні об’єднання (скорочення) вищих навчальних закладів стала Естонія – найбільш успішна пострадянська країна. 

Тривалий час в Англії існувало лише два університети (Оксфорд та Кембридж), в середині ХІХ ст. було засновано ще два університети (Лондонський та Даремський). Поява на початку ХХ ст. групи університетів, яка згодом отримала назву “університети з червоної цегли”, сприймалася багатьма як щось непристойне. Новим університетам давали доволі принизливі назви. Однак за півстоліття університети з групи “університетів з червоної цегли” стали одними з найбільш шанованих університетів Великої Британії та світу. Поява  в 60-70 років ХХ ст. нової низки університетів у Великій Британії так само неоднозначно сприймалося в британському академічному світі. Нова хвиля появи британських університетів в 90-х роках минулого століття та особливо нових університетів, заснованих вже в ХХІ столітті, докорінно змінила мапу британських університетів. Остання хвиля появи нових університетів вже майже нікого не шокувала. Велика Британія перетворюється не лише в одного з світових лідерів надання якісної вищої освіти, а й лідера з фактичного “продажу” університетських дипломів, це особливо стало помітним у контексті введення наприкінці 1998 року плати за навчання в британських університетах та поступової її зростання.

Хоча слід згадати, що у 2008 році Шотландія скасувала таку плату для мешканців Шотландії, що, звісно, не позначається на необхідності сплачувати за навчання для іноземців.

Велика Британія, зокрема Англія, до останнього часу демонструвала зростання кількості університетів, при цьому характерним є виокремлення з університетів окремих коледжів чи підрозділів, які отримують університетський статус. Часто такі виокремлення стосуються старих університетів, показовим у цьому відношенні є історія Імперського та Королівського коледжів Лондона. Звісно, має місце і певний процес об’єднання кількох вищих навчальних закладів в один заклад.   

Тенденція до об’єднання вищих навчальних закладів все ж є менш притаманною британським та американським університетам, більше  того, в Англії є більш помітною зворотна тенденція. Так, вже історично склалося, що поява конкуренції між двома найстарішими університетами Англії розпочалася з відокремлення певної групи викладачів від Оксфордського університету (1099 р.з.) та заснування ними Кембриджського університету (1209 р.з.). Ці два університети Англії є і дуже схожими, і доволі відмінними. Якщо б їх сьогодні об’єднали в один університет, то напевно такий університет посів би надовго перше місце в більшості міжнародних університетських рейтингів. Однак чи пішло б це на користь англійським університетам в довготривалій перспективі?! Мабуть, що ні. 

В Європі та світі на університети все більш і більш починають дивитися як на бізнес-проекти, які мають приносити суттєву фінансову вигоду. В тому є своя правда, яка все ж, можливо, не враховує того, що в підсумку така тенденція може привести до серйозної кризи університету, яка поховає під собою університет як такий. Погляд на університет як на бізнес-проект визначає саме сприйняття питання об’єднання (скорочення) університетів.

Бізнес має бути рентабельним! Саме в контексті такого гасла ми спостерігаємо скорочення витрат на університетську гуманітарну освіту в багатьох країнах, таке скорочення вже стало певною тенденцією, яка знаходить свою підтримку в багатьох університетських та навколо університетських колах. 

Про аргументи на корить об’єднання вищих навчальних закладів

Існує цілий ряд аргументів, які висуваються з метою обґрунтування необхідності об’єднання вищих навчальних закладів. Кожен з таких аргументів потребує розгляду та зваженої оцінки. Власне, потрібно розуміти сутність таких аргументів. Спробую послідовно викласти та коротко проаналізувати ті аргументи, з якими мені доводилося знайомитися в той чи інший спосіб. 

По-перше,головним аргументом на користь об’єднання вищих навчальних закладів  є питання фінансування та економії у системі вищої освіти. Особливо такий аргумент є слушним для тих, хто розглядає навчальний заклад як  суб’єкт, який надає так звані освітні послуги, а будь-яка послуга має бути оптимізованою, витрати на її здійснення мають бути мінімізовані. Більш того, фінансувати варто лише те, що може дати помітну віддачу. Такий погляд видається доволі однобоким та нерозважливим. Саме цей аргумент лежить в основі наявної тенденції до скорочення фінансування гуманітарної освіти в університетах різних країн. Університет не можна розглядати лише як засіб для досягнення ефективної економічної моделі. Цінність університету та університетської освіти виходить далеко за межі  дрібнобуржуазних уявлень про вигоду та зиск. Навіть якщо такі уявлення починають домінувати у світі, то це не є ознакою їх правильності, а швидше може вказувати на певні кризові явища в сучасному університеті та суспільстві. Разом з тим, ми не можемо не рахуватися з існуючими тенденціями у світі, однак робити це ми маємо зважено.  

По-друге, великі вищі навчальні заклади мають кращу можливість в отриманні більш високої позиції в міжнародних університетських рейтингах та як наслідок кращі можливості в отриманні грантів. Так, дійсно, великий вищий навчальний заклад має більше можливостей та шансів потрапити до міжнародних університетських рейтингів. Це, дійсно, як на то і вказують прихильники даного аргументу, зробить ВНЗ більш помітним для грантодавців. Разом з тим, така помітність сама по собі не гарантує надходження чи збільшення грантів.

По-третє, в умовах існування незначної кількості великих вищих навчальних закладів  абітурієнтам та студентам легше орієнтуватися. Тобто, в цьому аргументі мова йде знову ж таки про кращу помітність великих ВНЗ. Так, абітурієнтам буде простіше обирати вищий навчальний заклад поміж меншої кількості останніх. Однак чи варто це розглядати як перевагу? 

По-четверте,у великих вищих навчальних закладах  легше зібрати кращих викладачів та забезпечити кращу освіту. Цей аргумент видається не таким вже і сильним, оскільки зібрання в одному великому навчальному закладі великої когорти гарних викладачів, не зменшує відсоток тих викладачів, які не відповідають високим вимогам. Разом з тим, розглядаючи даний аргумент, варто взяти до уваги, що невеликі ВНЗ обумовлюють обмеження у можливостях комунікації між викладачами  однієї дисципліни в межах навчального закладу, що в свою чергу унеможливлює ефективну конкуренцію між викладачами у самому вищому навчальному закладі, що об’єктивно не сприяє професійному зростанню викладача. 

По-п’яте,прийнято вважати, що за рахунок існування великих вищих навчальних закладів можна легше забезпечити оптимізацію самого адміністраторського штату, ніж це можна зробити в умовах існування великої кількості маленьких вищих навчальних закладів. В цьому аргументі мова йде, насамперед, про зменшення кількості осіб, які займаються адміністраторською роботою у царині вищої освіти в цілому. Такий аргумент видається слушним та вагомим. Разом з тим, в основі такого аргументу лежить уявлення про поглинання одного вищого навчального закладу іншим, а не об’єднання вищих навчальних закладів, які будуть зберігати певну автономію в ухваленні рішень. Так, дійсно, у разі поглинання одного вищого навчального закладу іншим немає потреби   утримувати у штаті всіх колишніх адміністраторів. Багато функцій можна здійснювати централізовано, навіть відносно віддалених підрозділів, що однак містить у собі окремі загрози, про які ми будемо говорити нижче.

По-шосте,невеликі вищі навчальні заклади обмежені у можливостях ефективно забезпечувати сам навчальний процес, особливо якщо мова йде про забезпечення функціонування лабораторій, бібліотек тощо. Особливу увагу звертає на себе проблема з бібліотеками українських вищих навчальних закладів. Традиційно саме багаті бібліотеки приваблювали потенційних студентів у конкретний європейський університет. Сьогодні в умовах панування Інтернету, здавалося б, значення традиційних бібліотек зменшується. Однак все ж не варто перебільшувати цей процес. Вищі навчальні заклади мають повною мірою забезпечувати доступ студентів та викладачів до нових публікацій, зокрема монографій, зробити це, не порушуючи авторське право, сьогодні доволі складно, якщо сподіватися лише на можливості доступності текстів в Інтернеті. То ж питання бібліотек залишається доволі актуальним. Бідність та не систематичність  українських університетських бібліотек не може відповідати вимогам, які існують до останніх.  Маленькі ВНЗ неспроможні самостійно вирішувати цю проблему та інші проблеми. Такий аргумент видається доволі слушним та сильним, з ним потрібно рахуватися. Разом з тим, проблема з забезпеченням доступу невеликих вищих навчальних закладів до електронних ресурсів можна вирішувати в рамках відповідних національних програм та проектів. Забезпечення функціонування лабораторій та розвиток відповідних досліджень у маленьких вищих навчальних закладах є проблематичним.

По-сьоме,об’єднання вищих навчальних закладів дозволить, принаймні, частково вирішити проблему з непридатністю будівель вищих навчальних закладів для повноцінного функціонування кредитно-модульної системи. Вищі навчальні заклади потребують кардинальної перебудови старих приміщень та будівництва нових. Все це  значно легше робити великому вищому навчальному закладу. Цей аргумент видається доволі потужним. Об’єднання вищих навчальних закладів, дійсно,  забезпечить кращі умови для вирішення проблеми з приміщеннями вищих навчальних закладів.

Про ризики та загрози, що виникають в умовах оптимізації мережі вищих навчальних закладів

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів, навіть якщо вона буде проходити у формі об’єднання кількох ВНЗ в один, буде містити в собі загрозу поступового надмірного скорочення науково-педагогічного складу.  Новітні телекомунікаційні можливості, які є, звісно, благом, можуть недобросовісно використовуватися як інструмент витіснення викладачів віддалених підрозділів ВНЗ та їх заміни “викладачем по скайпу”, що буде сприяти суттєвому скорочення науково-педагогічних працівників. 

Візьмемо для прикладу провінційний педагогічний коледж, який в умовах оптимізації може бути приєднаний до регіонального педагогічного університету. Такі коледжі, як правило, мають невеликі педагогічні колективи, близько ста осіб. Доцільність самостійного існування таких коледжів стоїть під питанням. Одним із варіантів збереження такого коледжу, дійсно, може стати його приєднання до регіонального педагогічного університету. Однак у разі приєднання, педагогічний колектив такого відокремленого підрозділу ризикує в перспективі суттєво зменшитися. Ми не можемо не розуміти, що в умовах продовження демографічної кризи сьогодні існує ризик подальшого зменшення кількості студентів, і неминуче зменшення кількості студентів буде вести до зменшення навантаження для викладачів. Найбільш вразливими в такому випадку стануть саме викладачі віддалених підрозділів, які вже не будуть мати можливості разом з адміністрацією шукати вихід з ситуації. 

В умовах оптимізації виникає ризик гігантоманії. Гігантоманія може призвести до формування умов, які будуть перешкоджати конкуренції між вищими навчальними закладами. Саме наявність багатьох навчальних закладів є передумовою конкуренції між ними. 

Завдання ВНЗ в умовах оптимізації

Розпочинати оптимізацію мережі вищих навчальних закладів можна лише після створення умов для доброчесної конкуренції між вищими навчальними закладами. Кожен вищий навчальний заклад має отримати шанс або зберегти свій теперішній статус, або самостійно шукати шляхи та варіанти для об’єднання з іншими вищими навчальними закладами. Створення таких умов передбачає внесення змін до Закону “Про вищу освіту”, зокрема мова йде про усунення суперечності між положеннями ст. ст. 29-30 та положенням ст. 32, згідно якого “вищі навчальні заклади мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування”. 

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів позбавлена сенсу без внутрішньої оптимізації вищих навчальних закладів, зокрема оптимізації використання приміщень вищих навчальних закладів та робочого часу науково-педагогічних працівників. Вищі навчальні заклади мають навчитися ефективно використовувати час науково-педагогічних працівників та простір власних приміщень. Власне кажучи, будь-яка реформа у системі освіти має бути пов’язана так чи інакше з переосмисленням використання часу та простору. Ситуація, за якої викладач читає одну і ту ж саму лекцію кільком невеликим потокам зустрічається не так вже і рідко. Така ситуація часто обумовлена недостатністю відповідних приміщень, особливістю системи оплати праці педагогів вищої школи та особливістю організації навчального процесу в українських вищих навчальних закладах. По суті, викладач часто повторює  ту ж саму лекцію слово в слово кілька разів протягом тижня. Така практика веде лише до втоми викладача та формалізації процесу викладання. Викладач не стільки викладає предмет, стільки відпрацьовує години. Цю проблему не можна вирішити без серйозної перебудови приміщень вищих навчальних закладів, що далеко не завжди сьогодні можливо, та змін у підходах до оплати праці викладача вищої школи.

Рекомендації щодо оптимізації мережі вищих навчальних закладів в Україні

1. Питання оптимізації не слід зводити до відповіді на питання про кількість вищих навчальних закладів, яка має залишитися після скорочення останніх. Підхід до оптимізації мережі вищих навчальних закладів має бути комплексним, а не лише виходити з декларувань очікуваного покращення та економії фінансів.

2. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має відбуватися через створення механізму, який буде сприяти такій оптимізації та замінить собою можливі довільні та поспішні рішення чиновників у даному питанні. Такий механізм має бути вибудуваний в ході розбудови системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та нової системи фінансування вищої освіти. До створення такого механізму будь-які конкретні дії, направлені на оптимізацію мережі вищих навчальних закладів, будуть деструктивними. В умовах блокування роботи НАЗЯВО розбудова системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти видається неможливою. 

3. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має відбуватися паралельно чи наслідувати реформування суспільних відносин та відповідних практик. Так, потрібно припинити практику недооцінки бакалаврського диплома та атестата про середню освіту. Формування феномену старшої школи має позначитися на мережі вищих навчальних закладів. Успішне закінчення старшої школи має відкривати ширші можливості для випускника, ніж їх має сьогодні випускник середньої школи. Практика вимоги від претендента на вакантне місце в державній установі чи органі місцевого самоврядування диплома про вищу освіту має бути переглянута. Доцільність та необхідна достатність має визначати вимоги до кандидатів на вакантні місця. Попит на диплом про вищу освіту значною мірою обумовлений надмірними вимогами до кандидатів на вакантні посади. В країні існує культ диплома про вищу освіту, що не означає культу якісної вищої освіти. Отже, вирішення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів слід шукати також і у відповідному реформуванні існуючих суспільних практик. Насамперед, потрібно ліквідувати штучний попит на диплом про вищу освіту. Штучний попит на диплом про вищу освіту породжує пропозиції неякісної вищої освіти від чисельних псевдо університетів та коледжів.

4. Має сенс переосмислити ті типи вищих навчальних закладів, які визначає Закон про вищу освіту. Потребує переосмислення вся система підготовки майбутніх педагогів, зокрема гостро стоїть питання оптимізації мережі ВНЗ, які готують майбутніх педагогів-безробітних.

5. Фактор покращення позицій українських ВНЗ у міжнародних університетських рейтингах чи потрапляння до останніх не має бути визначальним чинником у питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів.

Підсумок

Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати наслідком  тривалого процесу розбудови нової системи забезпечення якості вищої освіти та нової системи фінансування вищих навчальних закладів. Такий процес не може бути підмінений чиновницьким рішення долі того чи іншого вищого навчального закладу. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати відповіддю на розбудову відповідних систем, а не наслідком довільного рішення, що будуть ухвалюватися в непрозорий спосіб у владних кабінетах. 

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

29.01.2016
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Михйло Юдін
Опубліковано 25.02.2016 в 08:59
У эксперта неверен один из базовых тезисов – «государство должно финансировать высшее образование». Среднее образование несомненно является public goods и должно финансироваться государством. А вот высшее образование это private goods и должно быть оплачено конечным бенефициаром (либо самим студентом либо его потенциальным работодателем). Неоднократно проводились экономические исследования для оценки нормы доходности инвестиций в свое высшее образование. Так вот эти инвестиции в долгосрочном периоде дают более 10% годовой доходности (и это с учетом инфляции!). В свое высшее образование выгоднее вкладывать, чем в акции подавляющего большинства компаний! Оплачивая высшее образование своими деньгами человек будет более взвешено относиться к выбору ВУЗа и будущей специальности.

Мои рекомендации:

1. ВУЗы должны финансироваться из следующих источников:
- плата за обучение
- плата за общежития и столовые (кстати, второй по величине источник дохода ВУЗов США)
- гранты на фундаментальные научные исследования
- плата за прикладные (коммерческие) научные разработки
- доходы от endowments

2. Никаких «госзаказов» и бесплатных «бюджетных» мест
- большинство студентов платят за обучение сами (они должны понимать, что это не затраты, а инвестиции, которые в будущем принесут более 10% годовых)
- для тех, кто не может заплатит сразу – необходима система доступных кредитов (вот тут государство может взять на себя финансирование процентов по таким кредитам. Необходимость брать такой кредит заставит студента осознано выбирать будущую профессию)
- для талантливых детей – государственные гранты на обучение.

3. При такой системе финансирования «невидимая рука рынка» Адама Смита сама оптимизирует количество и структуру ВУЗов. ВУЗы, чье образование не будет пользоваться у студентов спросом, будут вынуждены:
А) или стать ПТНЗ
Б) или присоединиться к более успешному ВУЗу
В) или закрыться


Стремительный рост числа ВУЗов за годы независимости – был ошибкой. Стране не нужно столько ВУЗов. И стране не нужно столько людей с псевдо-высшим образованием. Эта ошибка должна быть исправлена. И исправить ее можно только рыночным путем, а не путем оптимизации указаниями «сверху».
Немного информации:
Количество университетов на 1000 населения в Голландии примерно в 4 раза меньше чем в Украине. Процент выпускников школ, поступающий в ВУЗы в Германии примерно в 3 раза ниже, чем в Украине (в Германии диплом инженера – повод для гордости, в Укриане диплом инженера – повод для шуток и насмешек) И при таком малом количестве ВУЗов и людей с высшим образование и голландцы и немцы живут лучше нас )))
Лучше иметь качественно высшее образования для 1\4 населения, чем некачественное, но зато для 3\4.
Відповісти
Автор: Олексій Панич.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:24
Фактично, ці "примусові скорочення мережі", як і дисбаланс у розподілі бюджетного фінансування (на користь "державних" вишів), є проявами нездорової конкуренції, яка ставить учасників ринку освітніх послуг в завідомо нерівні умови. Зрештою, це прямо суперечить закону про підприємництво. Я пробував звертатися з такими аргументами в комітет ВР питань промислової політики та підприємництва, коли обговорювалася нова редакція закону про вищу освіту, але там, з якихось причин, вирішили не втручатися "в освітні справи". А шкода.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:22
Так, дійсно, дисбаланс у розподілі бюджетного фінансування (на користь "державних" вишів) є проявом нездорової конкуренції. Розпочинати оптимізацію мережі вищих навчальних закладів за таких умовах неможливо, вдавана оптимізація лише буде сприяти розбалансуванню системи вищої освіти.
Відповісти
Автор: Олексій Панич.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:21
Глибша проблема в тому, що освітня діяльність в нас - це "напівпідприємн ицтво", Тобто, для приватних це підприємництво, "з метою отимання прибутку" (як визначає господарчий кодекс), а для державних ні. І потужне лоббі ректорів державних вишів пильнує за тим, щоб така ситуація в жодному разі не змінилася.
1993 року я спромігся зареєструвати єдиний в Україні (!) приватний виш (яким і керував), в статуті якого НЕ було зазначено "мети отримання прибутку". Переконав юриста райвиконкому. smile смайлик Але 1997 року цей виш все одно "дотисли" нездійсненною для нього вимогою мати "статутний фонд у розмірі річної платні за навчання ліцензованого контингенту студентів". (А в нас, як не було "мети отримання прибутку", так, згідно статуту, й не було взагалі "статутного фонду").
Тобто, проблема йде дуже глибоко в хитросплетіння законодавства. Тут ще одні Авгієві стайні, і мені поки не видно, щоб нинішній склад МОН збирався їх чистити. Вочевидь, через надто високу залежність від того ж лоббі ректорів провідних державних вишів.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:20
На жаль, у нас чомусь вважають, що підтримувати з державного бюджету потрібно лише державні ВНЗ.
Відповісти
Автор: Володимир Сацик.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:19
... невігластво - наше всьо!!! На жаль, ліберальні ідеї в умах хомо совєтікус призведуть до руїни!!! Це мій песимістичний прогноз ... І не лише в царині освіти.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:18
Ми в дивний спосіб умудряємося поєднувати соціалістично-к омуністичні настанови та ліберальні бажання.
Відповісти
Автор: Виталий Цимбалюк.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:18
У всіх своїх намаганнях об"єктивно розглянути проблему, незалежний аналітик не звернув уваги на важливі функції вишів: 1) відбір талантів для ефективної розбудови суспільства; 2) інкубатор нових, як модно нині говорити, інноваційних ідей для "проривів у науково-технічн ому розвитку" країни; 3) як засіб амортизації безробіття (відкладеного попиту на трудові сили (а не трудові ресурси). Все інше, про що йде мова у статті, це похідне. Конкуренція має йти у суспільстві між розумними фахівцями а не розумними неуками...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:16
Як мені видається, існує ризик того, що ми можемо почати розглядати систему освіти поза суспільством; більш того, ми можемо подекуди мати надмірні очікування щодо системи освіти. Система освіти може бути реформована в ході реформування суспільних відносин, іноді навіть наслідувати відповідні зміни. Звертаю увагу, що мова йде про необхідність ліквідації саме штучного попиту на диплом про вищу освіту, одними реформами системи освіти такий попит не можна ліквідувати, оскільки такий попит визначається не особливістю системи освіти, а відповідними суспільними практиками.
Відповісти
Автор: Володимир Бєлий/
Опубліковано 30.01.2016 в 12:12
Пане Юріє, прохання до оцього Вашого такого важливого і впливового сенсу: "Формування феномену старшої школи має позначитися на мережі вищих навчальних закладів. Успішне закінчення старшої школи має відкривати ширші можливості для випускника, ніж їх має сьогодні випускник середньої школи" ЩОРАЗ ДОДАВАТИ, БО випускник справжнього трирічного профільного ліцею матиме гарну підготовку завдяки поглибленому вивченню 4-5 предметів цільового циклу. І тільки ТАКІ випускники складатимуть майбутню абітурієнтську базу. Та ще й не всі попадатимуть до ВНЗ, бо ПОРОГОВИЙ БАЛ ніколи не має бути штучно заниженим. Тільки відповідним до рівня вимог складних програм вищої школи.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:12
Так, цілком згоден.
Відповісти
Автор: Leonid Shyrokov.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:07
Оптимізація має полягати в тому, щоб кожен навчальний заклад зайняв свій об'єктивний (як правило нижчий) рівень акредитаці. І все! Не потрібно ні об'єднувати ні скорочувати. Потрібно кожному закладу дати адекватний рівень акредитації. Більшості - знизити.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:07
Як мені видається, об'єднання вищих навчальних закладів все ж має розглядатися як один з шляхів оптимізації мережі вищих навчальних закладів, однак потрібно зважено розглядати аргументи, якими послуговуються прихильники об'єднання, іноді такі аргументи не витримують критики.
Відповісти
Автор: Леонид Булава.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:06
На реформу системи вищої освіти (у т.ч. на "оптимізацію) потрібні чималі кошти. А просте об'єднання різнорідних внз, як показав досвід Кривого Рогу, до покращення якості освіти не призводить. Деякий резерв об'єднання, щоправда, є (наприклад, коли в середньому обласному центрі з однієї спеціальності готують фахівців декілька внз). Але, в основному, процес буде йти шляхом стиснення більшості внз (зменшення номенклатури спеціальностей, збільшення чисельності студентів у групах тощо).
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:05
Оптимізація мережі вищих навчальних закладів часто покликана саме мінімізувати витрати на вищу освіту, що вже само по собі не може не викликати занепокоєння.
Відповісти
Автор: Леонид Булава.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:04
Ці рішення диктує мінфіну економічна ситуація в країні. А мінфін диктує це міносвіти. Щодо Вашого зауваження до надмірної підготовки педпрацівників: потрібно з існучих закладів формувати єдиний регіональний центр неперервної педагогічної освіти. Як це було зроблено у Франції.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:04
Досвід Франції є цікавим, однак ми не можемо не враховувати того, що французький уряд, як мені видається, піклується, насамперед, про те, щоб французькі університети потрапляли до міжнародних університетськи х рейтингів. Така позиція є доволі сумнівною. Ситуація щодо підготовки майбутніх педагогів, дійсно, є доволі складною, особливо непростою вона є в маленьких педагогічних коледжах. Більшість з них, дійсно, має перспективу бути приєднаними до регіональних педагогічних університетів, що ставить питання про невизначеність подальшої долі відповідних педагогічних колективів.
Відповісти
Автор: Mykola Dzubinsky.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:03
а навіщо всім мати вищу освіту, ще й на рівні мастера? навіщо вчити на бухгалтера чи економіста 5-6 років в університеті?
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:02
Попит на диплом про вищу освіту породжує відповідна суспільна практика. У нашому випадку дуже часто попит на диплом про вищу освіту породжують надмірні вимоги до кандидатів на вакантні посади.
Відповісти
Автор: Сергей Велкотруб.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:00
Попит на освіту - це цілком здорове прагнення українців. Освіта - це соціальний ліфт. Обмеження можливості здобути освіту надовго законсервує існуючий неофеодальний лад (тому що вчитися будуть лише мажори). Ось це нам і пропонують під виглядом оптимізації, зміни соціальних практик і т.п. маячні.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 12:00
Мова не йде про обмеження права здобувати вищу освіту, мова йде про ліквідацію штучного попиту на диплом про вищу освіту, який викликаний певною суспільною практикою, зокрема практикою, за якої ледве не від прибиральниці вимагають диплом про вищу освіту.
Відповісти
Автор: Leonid Bedratyuk.
Опубліковано 30.01.2016 в 11:58
Треба запровадити принцип гроші ходять за хорошим викладачем smile смайлик але хорошість буде визначати не мон
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 11:57
Такий принцип реалізується все ж через принцип “гроші ходять за студентом”, який (студент) ходить за хорошим викладачем.
Відповісти
Автор: Nikolai Denysov.
Опубліковано 30.01.2016 в 11:57
Cчитаю также что в условиях нашей страны должен быть принцип что на филиал в отдельном населённом пункте распространяютс я все требования для отдельного ВУЗа.Потому что мы имеем практику, когда многие филиалы в других городах в том числе ведущих ВУЗов страны являются фикцией-преподы туда приезжают лишь для того чтоб принимать экзамены, ничему не учат, материальной базы у филиалов никакой.И ещё имхо, один препод должен работать только в одном ВУЗе, потому что распространено, когда слабые ВУЗы берут к себе в качестве подписантов на экзаменах именитого профессора, а также чтоб отчитываться наверх о большом количестве преподавателей с научными степенями
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 11:56
Так, проблема філіалів ВНЗ є доволі серйозною. Сьогодні вона вже не так помітна, як то було десять років тому назад. Кількість філіалів суттєво зменшилася. Однак питання все ж залишається.
Відповісти
Автор: Татьяна Калинина.
Опубліковано 30.01.2016 в 11:55
До тих пір поки в крупних українських вишах буде існувати корупція, кумівство, протекціонізм, поки ректори будуть по 20-25 років займати свою посаду та перетворювати внз на свою сімейну вотчину, про яку оптимізацію можна говорити. Чи є подібні випадки у Франції або Великій Британії? С цього треба починати. Ви пишете, що "розпочинати оптимізацію мережі вищих навчальних закладів можна лише після створення умов для доброчесної конкуренції між вищими навчальними закладами". Цього не існує. Є бажання впливових ректорів зі зв'язками та грошима подешевше відтяпати те, що їм не належить. А МОН веде себе просто непристойно. І тут знов з вами погоджуюсь: "Такий процес не може бути підмінений чиновницьким рішення долі того чи іншого вищого навчального закладу. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати відповіддю на розбудову відповідних систем, а не наслідком довільного рішення, що будуть ухвалюватися в непрозорий спосіб у владних кабінетах"... На жаль. це саме в нас і відбувається.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 30.01.2016 в 11:54
Так, на жаль, це правда.
Відповісти
Автор: Володимир Бєлий.
Опубліковано 29.01.2016 в 17:12
ПО-ПЕРШЕ, дяка пану Юрію за актуальні сенси, над якими він наполегливо працює. ПО-ДРУГЕ, у продовження ось цього більш ніж доречного сенсу від автора "Оптимізація мережі вищих навчальних закладів має стати відповіддю на розбудову відповідних систем, а не наслідком довільного рішення, що будуть ухвалюватися в непрозорий спосіб у владних кабінетах" БАЧУ більш ніж очевидним наступний абсолютно незалежний від суб"єктивізму та суспільно беззаперечний механізм. Спершу модель. Гіпотетична. Уявіть великий колектив, у якому багато бригад на 20 - 25 членів. Кожна щодня приходить на роботу, щоб попрацювати по формуванню інтелектуальног о продукту, ... АЛЕ при цьому роботодавці щодня задають щораз нове завдання китайською мовою. А нею у кожній бригаді володіє від сили від 3 до 5 чоловік. ЯКИЙ буде результат діяльності отих бригад? До чого я у цій моделі? До того, що програмною мовою викладачів ВНЗ серед їхніх студентів володіють оті десь 2 - 5 студентів групи. ОПТИМІЗАЦІЯ мережі університетів адекватно сутності університету, так щоб без БРЕХНІ, знаходиться у ПОРОГОВОМУ балі випробувань під час ЗНО! ВСЕ. КРАПКА. Все інше від лукавого. Тобто, через БРЕХНЮ, про яку не прийнято говорити вголос. ПРАВДА, що постане в основі діяльності ВНЗ (адекватний пороговий бал) автоматично сформує і новітній базис до дійсно гарних закладів системи ПТО. На базі оптимізованих, що випадуть зі статусу вищого рівня.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 30.01.2016 в 10:00
Пане Володимире, думаю, що пошук та розбудова відповідних механізмів оптимізації мережі вищих навчальних закладів все ж буде потребувати значного часу.
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews