Укр Рус

Дата: 23.10.2017

Підписка на новини

Голосування

Новий закон «Про освіту» відкриває можливість побудови в Україні однієї із найкращих у світі систем освіти
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про реформу системи фінансування вищої освіти

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
22.05.2016

Система фінансування може і має стати потужним інструментом, через який має здійснюватися ефективне управління системою вищої освіти. І хоча сьогодні мова йде здебільшого лише про розподіл бюджетного фінансування поміж вищими навчальними закладами. Все ж у наших умовах мова йде про суттєвий важіль впливу на систему вищої освіти. Разом з тим, доводиться констатувати, що може мати місце і, як мені видається, вже має місце неадекватна оцінка значення та ролі системи фінансування у системі вищої освіти в цілому. Розмови про справедливість розподілу бюджетного фінансування можуть підміняти собою пошук ефективної моделі системи фінансування як механізму, що буде сприяти забезпеченню якості вищої освіти.

Сьогодні багато говорять про справедливий розподіл бюджетного фінансування у сфері вищої освіти, про доступ до бюджетного фінансування приватних вищих навчальних закладів, про різні принципи розподілу фінансування, зокрема про так званий принцип “гроші йдуть за студентом”, однак при цьому далеко не завжди  або навіть вкрай не часто йдеться про саму природу фінансування як відповідного інституту, що має забезпечувати відповідну якість вищої освіти. Багатьом видається, що мова йде лише про розподіл чи доступ до певної грошової маси. Це є вкрай примітивним сприйняттям проблеми фінансування системи вищої освіти, що знаходить своє вираження   у доволі вульгарному твердженні: гроші вирішують все.

Ми маємо підготовлений МОН проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)». Даний законопроект заслуговує на прискіпливе вивчення  та детальний аналіз.

Керівництво МОН не приховує того, що законопроект значною мірою враховує відповідні реформи, які були проведені нашими найближчими західними сусідами: Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина. 

Законопроект передбачає новий підхід до фінансування вищої освіти в цілому, законопроект пропонує   кілька складових фінансування, а саме згідно законопроекту бюджетне фінансування вищої освіти має складається “з базового (блочного) фінансування з підготовки здобувачів вищої освіти усіх рівнів та ступенів, соціального фонду, фонду капітальних видатків та фонду державної цільової підтримки.” При цьому законопроект визначає, що “додаткове фінансування наукових досліджень у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність”.

МОН нібито виказує готовність обговорювати публічно пропозиції законопроекту. Законопроект виставлений на громадське обговорення. Більш того, керівництво МОН провело відповідну презентацію нових пропозицій щодо реформування системи фінансування вищої освіти. У рамках таких заходів у квітні відбулася зустріч директора департаменту вищої освіти МОН Олега Шарова з експертами та стейкхолдерами, яка була присвячена саме обговоренню даного законопроекту. І хоча експертне середовище було представлено на тій зустрічі доволі вузьким колом експертів, все ж ця обставина не завадила відразу виявити у ході обговорення певні проблемні моменти. Так, Володимир Ковтунець звернув увагу на те, що стипендії та видатки на гуртожитки не можуть розглядатися як видатки на освіту. В цілому слід відзначити, що ми продовжуємо розглядати освіту значною мірою лише як елемент соціальної політики. Багато в чому законопроект відтворює цю тенденцію.

Разом з тим, публічна дискусія все ж, як мені видається, поки-що не досягла бажаного та не виявила всієї проблемності можливості за сьогоднішніх умов провести ефективну реформу системи фінансування вищої освіти. Особливо на це слід звернути увагу, констатуючи певну прогресивність законопроекту МОН. 

Законопроект сприяє тому, що приватні ВНЗ будуть набувати додаткові права та можливості. Якщо  порівняти п. 3. ст.44 чинної редакції “Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі” та запропоновану редакцію п.3. ст.44 “Громадяни мають право на здобуття вищої освіти за кошти бюджетного фінансування на конкурсній основі”, то стане очевидною прогресивність цього законопроекту. Рівність прав всіх вищих навчальних закладів незалежно від форми власності є тим принципом, який не можна не підтримувати. Проте існує загроза того, що за умов відсутності системи забезпечення якості вищої освіти поспішне реформування системи фінансування вищої освіти буде сприяти подальшій руйнації як системи вищої освіти взагалі, так і падінню якості вищої освіти зокрема. Поспішне надання фінансової підтримки приватним ВНЗ з державного бюджету може дискредитувати правильну саму по собі ідею. Багато філій приватних ВНЗ, які сьогодні не мають нічого спільного з вищою освітою та освітою взагалі, можуть у перспективі отримати додаткове джерело фінансування своєї діяльності. Чи можемо ми підтримати такий законопроект сьогодні? А якщо можемо підтримати законопроект, то чи слід вводити всі його нові норми відразу чи введення частини змін потрібно відкласти на певний час? 

Можна говорити як про позитивні сторони, так і  половинчастість пропозицій законопроекту. Позитивно можна оцінити пропозицію МОН вилучити з тексту Закону “Про вищу освіту” ст. 29,якою визначається статус національних університетів. Така пропозиція узгоджується з моєю рекомендацією, яка було запропонована мною в експертному матеріалі “Про автономію українських ВНЗ у світлі нових законодавчих ініціатив” http://education-ua.org/ua/articles/524-pro-avtonomiyu-ukrajinskikh-vnz-u-svitli-novikh-zakonodavchikh-initsiativ%22  , що був підготовлений мною на замовлення Міжнародної благодійної організації "Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти" і розміщений на порталі “Освітня політика” 21.11.2015. Півроку тому назад рекомендація була сформована мною наступним чином: “Норми ст. 29 та ст. 30 закону про вищу освіту мають бути приведені у відповідність з нормою ст. 32, яка визначає, що “вищі навчальні заклади мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування”. Є доцільним відмовитися від статусу національних вищих навчальних закладів взагалі та відповідно вилучити ст. 29 з закону про вищу освіту. ” 

Разом з тим, важко сприйняти ту аргументацію, що таке вилучення ст. 29 має відбутися лише тому, що університетів зі статусом національних в Україні занадто багато, що в свою чергу значною мірою  дискредитувало саме поняття “національний університет”. Немає сенсу, мовляв, за таких умов залишати статус “національний університет”. Причина відмови від виокремлення статусу “національний університет” полягає не в тому, що в процесі реалізації самої ідеї національних університетів відбулося непорозуміння. Справа в тому, що сама ідея законодавчого виокремлення відповідної категорії університетів була з самого початку хибною. В майбутньому ми будемо спостерігати практику щодо набуття університетами статусу дослідницьких, яка багато в чому буде повторювати відповідну практику минулих років щодо набуття університетами статусу національних. Слід взагалі в Законі відмовитися від законодавчого виокремлення різних груп університетів. Слід відмовитися від виключень та особливих підходів до фінансування так званих дослідницьких університетів. Однак законопроект виявляє в цьому питанні половинчастість. Фактично, теперішня ситуація та пропозиції законопроекту в даному питанні будуть лише сприяти прагненню набуття університетами формального статусу дослідницького університету, який буде дозволяти розраховувати на додаткове фінансування; при цьому формування конкурентного середовище в царині вищої освіти буде залишатися під питанням.   

Законопроект передбачає, що “Кабінет Міністрів України визначає кількість вищих навчальних закладів, які мають статус дослідницького та отримують базове фінансування за окремою бюджетною програмою Державного бюджету України”.Дана норма є доволі сумнівною, оскільки незрозуміло чим саме має керуватися Кабінет Міністрів України, визначаючи кількість вищих навчальних закладів, які мають отримати статус дослідницького. В чому полягає необхідність визначення кількості відповідних ВНЗ? Насправді ми не можемо дати раціональну відповідь на це питання, оскільки воно має залагодити нераціональну саму по собі ситуацію щодо законодавчого виокремлення певної групи ВНЗ  та відповідного фінансового забезпечення їх діяльності.

Законопроект у частині доповнення ст. 30 передбачає право дослідницьких університетів “отримувати на пріоритетних засадах фінансування для придбання наукового і навчального обладнання, комп’ютерних програм тощо за рахунок фонду капітальних видатків”. Така пропозиція буде сприяти лише поступовому розшаруванню різних груп університетів. Підтримуватися мають не університети, а окремі програми чи проекти. Жоден статус ВНЗ не має перешкоджати вченому з провінційного університету розраховувати на бюджетну підтримку його роботи. Пропозиції та чинна редакція ст.30 Закону “Про вищу освіту” закріплює відповідну нерівність. 

Законопроект передбачає, що “підставою для отримання бюджетного фінансування вищої освіти є державний контракт, що укладається між вищим навчальним закладом та центральним органом виконавчої влади, державним органом, органом місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади. Державні контракти з приватними вищими навчальними закладами укладає центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки. Форма державного контракту затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.” Звідси постає закономірне запитання: а що буде підставою для самого МОН укладати відповідний державний контракт для бюджетного фінансування окремого вищого навчального закладу? Яку роль в цьому процесі буде відігравати система забезпечення якості вищої освіти? Чи, можливо, система забезпечення якості вищої освіти взагалі не розглядається розробниками законопроекту при реформуванні системи фінансування вищої освіти? Мовляв, система фінансування реформується заради самої системи фінансування. Однак це доволі дивний підхід.

Закордонний досвід та українські реалії

Не можна просто скопіювати західний досвід фінансування системи вищої освіти, зокрема американську чи британську модель фінансування, бо ці моделі є сукупністю не лише системи бюджетного фінансування системи вищої освіти, а й відповідних практик та традицій, зокрема традиції пожертвування коштів вищим навчальним закладам. Пожертвування складають значну частину з загальної суми надходження фінансів до американських та британських вищих навчальних закладів.

В Україні існує два головні джерела фінансування вищої освіти. По-перше, бюджетне фінансування. По-друге, оплата за навчання, що надходить від фізичних та юридичних осіб. Слід відзначити, що плата за навчання складає відносно незначний відсоток у бюджеті окремих американських та британських університетів, тоді як в Україні приватні вищі навчальні заклади мають лише такі надходження єдиним джерелом фінансування власної діяльності.

Проблема недостатнього фінансування вищої освіти розглядається сьогодні багатьма як одна з головних проблем вищої школи. Може видатися, що в разі істотного збільшення фінансування вищої освіти більшість проблем вирішаться самі по собі. Однак це далеко не так. Не можу не погодитися з думкою колег, які вказують на те, що вирішення проблеми фінансування вищої освіти не може бути забезпечено шляхом збільшення відсотку витрат у бюджеті на вищу освіту.

Проблема фінансування вищої освіти лежить не стільки в площині недостатнього фінансування вищої освіти, скільки в площині відсутності механізмів впливу системи фінансування на забезпечення якості вищої освіти. Саме розуміння цього сьогодні, на жаль, не вистачає як на рівні освітянського менеджменту, так і на експертному рівні. Як видається, запропонований законопроект також не виходить з вище зазначеного розуміння проблеми. Система фінансування продовжує розглядатися сама по собі, часто в дискусіях про необхідність реформування системи фінансування вищої освіти можна зустрітися з аргументами, які посилаються на забезпечення справедливості розподілу, що само по собі є правильним, однак при цьому розмови про справедливість перешкоджають побачити суть проблеми; фінансування має бути не лише справедливим, а й ефективним. 

Про перехід до нової моделі отримання права на безкоштовну освіту та принцип “гроші йдуть за студентом”

Говорячи про реформу фінансування вищої освіти, ми маємо дати відповідь на одне важливе питання: чи має вища освіта в Україні залишатися безкоштовною для значної частини українського студентства? Якщо наша відповідь буде ствердною, то чи не слід переосмислити спосіб отримання права на здобуття безкоштовної вищої освіти у вищих навчальних закладах незалежно від форми власності останніх? 

Потрібно дуже обережно підходити до реалізації принципу “гроші йдуть за студентом”, такий принцип може і має бути реалізованим лише  в умовах існування системи забезпечення якості вищої освіти. Однак доводиться констатувати, що такої системи в Україні сьогодні не існує. Саме незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають давати відповідь на питання про забезпечення якості вищої освіти у тому чи іншому ВНЗ, і якщо незалежна агенція прийде до висновку, що певний приватний чи державний ВНЗ не має жодного відношення не лише до вищої освіти, а й освіти взагалі, то в такий навчальний заклад абітурієнт не зможе принести бюджетні кошти. Однак, як видається, законопроект передбачає інші механізми, які мають ґрунтуватися на укладанні контракту (угоди), який буде укладатися між МОН та вищими навчальними закладами, при цьому залишається погано зрозумілим, в який спосіб буде забезпечуватися обґрунтованість доступу окремих ВНЗ до бюджетного фінансування. При цьому варто пам’ятати, що право осмисленого вибору абітурієнтом вищого навчального закладу не повинно підмінятися профанацією принципу “гроші йдуть за студентом”.

Сьогодні помітна тенденція до того, що реформування системи фінансування вищої освіти розглядають поза розбудовою системи забезпечення якості вищої освіти. Законопроект МОН значною мірою відображає цю тенденцію. Перш ніж говорити про нову систему фінансування вищої освіти, ми маємо зрозуміти, про фінансування якої саме системи вищої освіти йде мова та яка система буде гарантувати якість вищої освіти. І хоча представники МОН нібито виказують розуміння того, що мова йде саме про фінансування якісної вищої освіти, однак залишається незрозумілим, як саме МОН має намір забезпечити реалізацію тих декларацій, які нібито всі поділяють.

Що ми маємо досягти за підсумками реформи системи фінансування вищої освіти?

По-перше, нова система фінансування вищої освіти має покласти край фінансуванню неякісної вищої освіти у державних та комунальних ВНЗ та підтримати якісну освіту у тих приватних ВНЗ, які спроможні надавати якісну вищу освіту. Питання фінансування  вищого навчального закладу не повинно визначатися питанням його власності. 

По-друге, ми маємо перейти від фінансування інституцій та ставок в інституціях до фінансування якісної освіти та науки  у вищих навчальних закладах, що передбачає насамперед фінансування освіти студентів, проектів та програм.

По-третє, нова система фінансування вищої освіти має стати одним зі складових елементів механізму оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Така система значною мірою має замінити волюнтаристські рішення українських чиновників щодо долі того чи іншого вищого навчального закладу.

По-четверте, нова система фінансування вищої освіти має визначатися та бути підпорядкована системі забезпечення якості вищої освіти; іншими словами, система фінансування вищої освіти має доповнювати систему забезпечення якості вищої освіти.

По-п’яте, питання фінансування того чи іншого вищого навчального закладу має ухвалюватися за результати висновків незалежних установ з забезпечення якості вищої освіти. Саме практика таких висновків має убезпечити нас від некоректної реалізації на практиці принципу “гроші йдуть за студентом”. Гроші мають йти виключно в ті вищі навчальні заклади, які створюють відповідні умови для забезпечення якості вищої освіти.  Тим самим ми маємо уникнути двох крайнощів, а саме чиновницького свавілля в розподілі фінансування поміж вищими навчальними закладами та профанації принципу “гроші йдуть за студентом”. 

Замість висновку

Запропонований МОН законопроект може стати основою для проведення масштабної реформи системи фінансування вищої освіти в майбутньому. Однак він потребує доопрацювання, яке має передбачати переосмислення системи фінансування як механізму, що буде сприяти забезпеченню якості вищої освіти. Більш того, масштабна реформа системи фінансування вищої освіти може розпочатися лише після або супроводжувати розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. 

Закон України “Про вищу освіту” http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)” http://mon.gov.ua/.../2016/0604-zakonoproekt-final.docx

Федорченко Юрій “Про автономію українських ВНЗ у світлі нових законодавчих ініціатив” http://education-ua.org/ua/articles/524-pro-avtonomiyu-ukrajinskikh-vnz-u-svitli-novikh-zakonodavchikh-initsiativ%22

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

 

 

 

Про реформу системи фінансування вищої освіти
Про реформу системи фінансування вищої освіти

Система фінансування може і має стати потужним інструментом, через який має здійснюватися ефективне управління системою вищої освіти. І хоча сьогодні мова йде здебільшого лише про розподіл бюджетного фінансування поміж вищими навчальними закладами. Все ж у наших умовах мова йде про суттєвий важіль впливу на систему вищої освіти. Разом з тим, доводиться констатувати, що може мати місце і, як мені видається, вже має місце неадекватна оцінка значення та ролі системи фінансування у системі вищої освіти в цілому. Розмови про справедливість розподілу бюджетного фінансування можуть підміняти собою пошук ефективної моделі системи фінансування як механізму, що буде сприяти забезпеченню якості вищої освіти.

Сьогодні багато говорять про справедливий розподіл бюджетного фінансування у сфері вищої освіти, про доступ до бюджетного фінансування приватних вищих навчальних закладів, про різні принципи розподілу фінансування, зокрема про так званий принцип “гроші йдуть за студентом”, однак при цьому далеко не завжди  або навіть вкрай не часто йдеться про саму природу фінансування як відповідного інституту, що має забезпечувати відповідну якість вищої освіти. Багатьом видається, що мова йде лише про розподіл чи доступ до певної грошової маси. Це є вкрай примітивним сприйняттям проблеми фінансування системи вищої освіти, що знаходить своє вираження   у доволі вульгарному твердженні: гроші вирішують все.

Ми маємо підготовлений МОН проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)». Даний законопроект заслуговує на прискіпливе вивчення  та детальний аналіз.

Керівництво МОН не приховує того, що законопроект значною мірою враховує відповідні реформи, які були проведені нашими найближчими західними сусідами: Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина. 

Законопроект передбачає новий підхід до фінансування вищої освіти в цілому, законопроект пропонує   кілька складових фінансування, а саме згідно законопроекту бюджетне фінансування вищої освіти має складається “з базового (блочного) фінансування з підготовки здобувачів вищої освіти усіх рівнів та ступенів, соціального фонду, фонду капітальних видатків та фонду державної цільової підтримки.” При цьому законопроект визначає, що “додаткове фінансування наукових досліджень у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність”.

МОН нібито виказує готовність обговорювати публічно пропозиції законопроекту. Законопроект виставлений на громадське обговорення. Більш того, керівництво МОН провело відповідну презентацію нових пропозицій щодо реформування системи фінансування вищої освіти. У рамках таких заходів у квітні відбулася зустріч директора департаменту вищої освіти МОН Олега Шарова з експертами та стейкхолдерами, яка була присвячена саме обговоренню даного законопроекту. І хоча експертне середовище було представлено на тій зустрічі доволі вузьким колом експертів, все ж ця обставина не завадила відразу виявити у ході обговорення певні проблемні моменти. Так, Володимир Ковтунець звернув увагу на те, що стипендії та видатки на гуртожитки не можуть розглядатися як видатки на освіту. В цілому слід відзначити, що ми продовжуємо розглядати освіту значною мірою лише як елемент соціальної політики. Багато в чому законопроект відтворює цю тенденцію.

Разом з тим, публічна дискусія все ж, як мені видається, поки-що не досягла бажаного та не виявила всієї проблемності можливості за сьогоднішніх умов провести ефективну реформу системи фінансування вищої освіти. Особливо на це слід звернути увагу, констатуючи певну прогресивність законопроекту МОН. 

Законопроект сприяє тому, що приватні ВНЗ будуть набувати додаткові права та можливості. Якщо  порівняти п. 3. ст.44 чинної редакції “Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі” та запропоновану редакцію п.3. ст.44 “Громадяни мають право на здобуття вищої освіти за кошти бюджетного фінансування на конкурсній основі”, то стане очевидною прогресивність цього законопроекту. Рівність прав всіх вищих навчальних закладів незалежно від форми власності є тим принципом, який не можна не підтримувати. Проте існує загроза того, що за умов відсутності системи забезпечення якості вищої освіти поспішне реформування системи фінансування вищої освіти буде сприяти подальшій руйнації як системи вищої освіти взагалі, так і падінню якості вищої освіти зокрема. Поспішне надання фінансової підтримки приватним ВНЗ з державного бюджету може дискредитувати правильну саму по собі ідею. Багато філій приватних ВНЗ, які сьогодні не мають нічого спільного з вищою освітою та освітою взагалі, можуть у перспективі отримати додаткове джерело фінансування своєї діяльності. Чи можемо ми підтримати такий законопроект сьогодні? А якщо можемо підтримати законопроект, то чи слід вводити всі його нові норми відразу чи введення частини змін потрібно відкласти на певний час? 

Можна говорити як про позитивні сторони, так і  половинчастість пропозицій законопроекту. Позитивно можна оцінити пропозицію МОН вилучити з тексту Закону “Про вищу освіту” ст. 29,якою визначається статус національних університетів. Така пропозиція узгоджується з моєю рекомендацією, яка було запропонована мною в експертному матеріалі “Про автономію українських ВНЗ у світлі нових законодавчих ініціатив” http://education-ua.org/ua/articles/524-pro-avtonomiyu-ukrajinskikh-vnz-u-svitli-novikh-zakonodavchikh-initsiativ%22  , що був підготовлений мною на замовлення Міжнародної благодійної організації "Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти" і розміщений на порталі “Освітня політика” 21.11.2015. Півроку тому назад рекомендація була сформована мною наступним чином: “Норми ст. 29 та ст. 30 закону про вищу освіту мають бути приведені у відповідність з нормою ст. 32, яка визначає, що “вищі навчальні заклади мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування”. Є доцільним відмовитися від статусу національних вищих навчальних закладів взагалі та відповідно вилучити ст. 29 з закону про вищу освіту. ” 

Разом з тим, важко сприйняти ту аргументацію, що таке вилучення ст. 29 має відбутися лише тому, що університетів зі статусом національних в Україні занадто багато, що в свою чергу значною мірою  дискредитувало саме поняття “національний університет”. Немає сенсу, мовляв, за таких умов залишати статус “національний університет”. Причина відмови від виокремлення статусу “національний університет” полягає не в тому, що в процесі реалізації самої ідеї національних університетів відбулося непорозуміння. Справа в тому, що сама ідея законодавчого виокремлення відповідної категорії університетів була з самого початку хибною. В майбутньому ми будемо спостерігати практику щодо набуття університетами статусу дослідницьких, яка багато в чому буде повторювати відповідну практику минулих років щодо набуття університетами статусу національних. Слід взагалі в Законі відмовитися від законодавчого виокремлення різних груп університетів. Слід відмовитися від виключень та особливих підходів до фінансування так званих дослідницьких університетів. Однак законопроект виявляє в цьому питанні половинчастість. Фактично, теперішня ситуація та пропозиції законопроекту в даному питанні будуть лише сприяти прагненню набуття університетами формального статусу дослідницького університету, який буде дозволяти розраховувати на додаткове фінансування; при цьому формування конкурентного середовище в царині вищої освіти буде залишатися під питанням.   

Законопроект передбачає, що “Кабінет Міністрів України визначає кількість вищих навчальних закладів, які мають статус дослідницького та отримують базове фінансування за окремою бюджетною програмою Державного бюджету України”.Дана норма є доволі сумнівною, оскільки незрозуміло чим саме має керуватися Кабінет Міністрів України, визначаючи кількість вищих навчальних закладів, які мають отримати статус дослідницького. В чому полягає необхідність визначення кількості відповідних ВНЗ? Насправді ми не можемо дати раціональну відповідь на це питання, оскільки воно має залагодити нераціональну саму по собі ситуацію щодо законодавчого виокремлення певної групи ВНЗ  та відповідного фінансового забезпечення їх діяльності.

Законопроект у частині доповнення ст. 30 передбачає право дослідницьких університетів “отримувати на пріоритетних засадах фінансування для придбання наукового і навчального обладнання, комп’ютерних програм тощо за рахунок фонду капітальних видатків”. Така пропозиція буде сприяти лише поступовому розшаруванню різних груп університетів. Підтримуватися мають не університети, а окремі програми чи проекти. Жоден статус ВНЗ не має перешкоджати вченому з провінційного університету розраховувати на бюджетну підтримку його роботи. Пропозиції та чинна редакція ст.30 Закону “Про вищу освіту” закріплює відповідну нерівність. 

Законопроект передбачає, що “підставою для отримання бюджетного фінансування вищої освіти є державний контракт, що укладається між вищим навчальним закладом та центральним органом виконавчої влади, державним органом, органом місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади. Державні контракти з приватними вищими навчальними закладами укладає центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки. Форма державного контракту затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.” Звідси постає закономірне запитання: а що буде підставою для самого МОН укладати відповідний державний контракт для бюджетного фінансування окремого вищого навчального закладу? Яку роль в цьому процесі буде відігравати система забезпечення якості вищої освіти? Чи, можливо, система забезпечення якості вищої освіти взагалі не розглядається розробниками законопроекту при реформуванні системи фінансування вищої освіти? Мовляв, система фінансування реформується заради самої системи фінансування. Однак це доволі дивний підхід.

Закордонний досвід та українські реалії

Не можна просто скопіювати західний досвід фінансування системи вищої освіти, зокрема американську чи британську модель фінансування, бо ці моделі є сукупністю не лише системи бюджетного фінансування системи вищої освіти, а й відповідних практик та традицій, зокрема традиції пожертвування коштів вищим навчальним закладам. Пожертвування складають значну частину з загальної суми надходження фінансів до американських та британських вищих навчальних закладів.

В Україні існує два головні джерела фінансування вищої освіти. По-перше, бюджетне фінансування. По-друге, оплата за навчання, що надходить від фізичних та юридичних осіб. Слід відзначити, що плата за навчання складає відносно незначний відсоток у бюджеті окремих американських та британських університетів, тоді як в Україні приватні вищі навчальні заклади мають лише такі надходження єдиним джерелом фінансування власної діяльності.

Проблема недостатнього фінансування вищої освіти розглядається сьогодні багатьма як одна з головних проблем вищої школи. Може видатися, що в разі істотного збільшення фінансування вищої освіти більшість проблем вирішаться самі по собі. Однак це далеко не так. Не можу не погодитися з думкою колег, які вказують на те, що вирішення проблеми фінансування вищої освіти не може бути забезпечено шляхом збільшення відсотку витрат у бюджеті на вищу освіту.

Проблема фінансування вищої освіти лежить не стільки в площині недостатнього фінансування вищої освіти, скільки в площині відсутності механізмів впливу системи фінансування на забезпечення якості вищої освіти. Саме розуміння цього сьогодні, на жаль, не вистачає як на рівні освітянського менеджменту, так і на експертному рівні. Як видається, запропонований законопроект також не виходить з вище зазначеного розуміння проблеми. Система фінансування продовжує розглядатися сама по собі, часто в дискусіях про необхідність реформування системи фінансування вищої освіти можна зустрітися з аргументами, які посилаються на забезпечення справедливості розподілу, що само по собі є правильним, однак при цьому розмови про справедливість перешкоджають побачити суть проблеми; фінансування має бути не лише справедливим, а й ефективним. 

Про перехід до нової моделі отримання права на безкоштовну освіту та принцип “гроші йдуть за студентом”

Говорячи про реформу фінансування вищої освіти, ми маємо дати відповідь на одне важливе питання: чи має вища освіта в Україні залишатися безкоштовною для значної частини українського студентства? Якщо наша відповідь буде ствердною, то чи не слід переосмислити спосіб отримання права на здобуття безкоштовної вищої освіти у вищих навчальних закладах незалежно від форми власності останніх? 

Потрібно дуже обережно підходити до реалізації принципу “гроші йдуть за студентом”, такий принцип може і має бути реалізованим лише  в умовах існування системи забезпечення якості вищої освіти. Однак доводиться констатувати, що такої системи в Україні сьогодні не існує. Саме незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають давати відповідь на питання про забезпечення якості вищої освіти у тому чи іншому ВНЗ, і якщо незалежна агенція прийде до висновку, що певний приватний чи державний ВНЗ не має жодного відношення не лише до вищої освіти, а й освіти взагалі, то в такий навчальний заклад абітурієнт не зможе принести бюджетні кошти. Однак, як видається, законопроект передбачає інші механізми, які мають ґрунтуватися на укладанні контракту (угоди), який буде укладатися між МОН та вищими навчальними закладами, при цьому залишається погано зрозумілим, в який спосіб буде забезпечуватися обґрунтованість доступу окремих ВНЗ до бюджетного фінансування. При цьому варто пам’ятати, що право осмисленого вибору абітурієнтом вищого навчального закладу не повинно підмінятися профанацією принципу “гроші йдуть за студентом”.

Сьогодні помітна тенденція до того, що реформування системи фінансування вищої освіти розглядають поза розбудовою системи забезпечення якості вищої освіти. Законопроект МОН значною мірою відображає цю тенденцію. Перш ніж говорити про нову систему фінансування вищої освіти, ми маємо зрозуміти, про фінансування якої саме системи вищої освіти йде мова та яка система буде гарантувати якість вищої освіти. І хоча представники МОН нібито виказують розуміння того, що мова йде саме про фінансування якісної вищої освіти, однак залишається незрозумілим, як саме МОН має намір забезпечити реалізацію тих декларацій, які нібито всі поділяють.

Що ми маємо досягти за підсумками реформи системи фінансування вищої освіти?

По-перше, нова система фінансування вищої освіти має покласти край фінансуванню неякісної вищої освіти у державних та комунальних ВНЗ та підтримати якісну освіту у тих приватних ВНЗ, які спроможні надавати якісну вищу освіту. Питання фінансування  вищого навчального закладу не повинно визначатися питанням його власності. 

По-друге, ми маємо перейти від фінансування інституцій та ставок в інституціях до фінансування якісної освіти та науки  у вищих навчальних закладах, що передбачає насамперед фінансування освіти студентів, проектів та програм.

По-третє, нова система фінансування вищої освіти має стати одним зі складових елементів механізму оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Така система значною мірою має замінити волюнтаристські рішення українських чиновників щодо долі того чи іншого вищого навчального закладу.

По-четверте, нова система фінансування вищої освіти має визначатися та бути підпорядкована системі забезпечення якості вищої освіти; іншими словами, система фінансування вищої освіти має доповнювати систему забезпечення якості вищої освіти.

По-п’яте, питання фінансування того чи іншого вищого навчального закладу має ухвалюватися за результати висновків незалежних установ з забезпечення якості вищої освіти. Саме практика таких висновків має убезпечити нас від некоректної реалізації на практиці принципу “гроші йдуть за студентом”. Гроші мають йти виключно в ті вищі навчальні заклади, які створюють відповідні умови для забезпечення якості вищої освіти.  Тим самим ми маємо уникнути двох крайнощів, а саме чиновницького свавілля в розподілі фінансування поміж вищими навчальними закладами та профанації принципу “гроші йдуть за студентом”. 

Замість висновку

Запропонований МОН законопроект може стати основою для проведення масштабної реформи системи фінансування вищої освіти в майбутньому. Однак він потребує доопрацювання, яке має передбачати переосмислення системи фінансування як механізму, що буде сприяти забезпеченню якості вищої освіти. Більш того, масштабна реформа системи фінансування вищої освіти може розпочатися лише після або супроводжувати розбудову системи забезпечення якості вищої освіти. 

Закон України “Про вищу освіту” http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)” http://mon.gov.ua/.../2016/0604-zakonoproekt-final.docx

Федорченко Юрій “Про автономію українських ВНЗ у світлі нових законодавчих ініціатив” http://education-ua.org/ua/articles/524-pro-avtonomiyu-ukrajinskikh-vnz-u-svitli-novikh-zakonodavchikh-initsiativ%22

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

 

 

 

22.05.2016
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Serg Reznikov.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:36
Пане Юрію доки не буде конкуренції і прозорого механізму розподілу грошових потоків до рівня кожної кафедри і кожного викладача "кіна не буде". Ще одна причина буксування реформ - майже феодальна структура системи освіти в Україні. Потрібна демократизація в усіх сферах, особливо в призначені і виборності на всі посади. І можливість кожному працівникові МОНУ заробити гроші за рахунок якісного викладання потрібних знань або виконання потрібних суспільству науково-дослідн их, пошукових і методичних робіт. Зараз маємо імітацію і розпил і намагання красти, там де ще можливо красти. Мабуть Радянський Союз залише нашу галузь в останню мить свого існування в Україні. В першу чергу потрібна зміна самого МОНУ і ректорського корпусу на 100%.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:33
Пане Сергію, цілком погоджуюся з Вами. Неможливо в системі, яка не знає справжньої конкуренції, побудувати ефективну систему фінансування. Реформа вищої освіти буксує тому, що замість реальної розбудови нової системи противаг у системі вищої освіти почали займатися питаннями, якими б мали займатися в другу чергу.
Відповісти
Автор: Vladimir Bakhrushin.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:32
Вплив фінансування на якість стане можливим, коли фінансування буде перевищувати певний пороговий рівень. Поки ці гроші на "виживання" впливу на якість не буде.
Відповісти
Автор: Serg Reznikov.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:32
Володимире Євгеновичу треба міняти систему, а не збільшувати грошові потоки - все залишиться як є і буде йти як вода у прірву, чи точніше до кишень чиновників різних рангів, які "керують" цими потоками.
Відповісти
Автор: Vladimir_Bakhrushin
Опубліковано 24.05.2016 в 18:31
Не треба протиставляти одне іншому. Є закони економіки, порушення яких завжди карається. Одним з них є необхідність забезпечення хоча б простого відтворення.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:31
Пане Володимире, думаю, що справа далеко не лише в певному пороговому рівні. Проблема саме в тому, що теперішня система фінаснування не впливає на забезпечння якості вищої освіти. І лише збільшення фінансування не зможе щось суттєво змінити.
Відповісти
Автор: Vladimir Bakhrushin.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:30
Справа у тому, що потрібний системний підхід, а не пошук панацеї. Гроші це необхідна, але не достатня умова.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:29
Так, з цим не можна не погодитися. Саме тому важливо допомогти побачити керівникам уряду та МОН, що стратегічне завдання реформи вищої освіти полягає в розбудові нової системи противаг у вищій освіті. Така система має розбудовуватися як система забезпечення якості вищої освіти.
Відповісти
Автор: Иван Порало.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:29
З приводу теми посту та коментаря, нещодавно вийшла друком моя публікація. Якщо немає часу читати то коротко, втім з ігноруванням всіх сенсів, які представлені у дослідженні: фінанси, управління, заробіток - будуть мати сенс лише тоді, коли цей менеджмент стане об'єктом економічної діяльності суб'єктів університетів. Крім того, другий не по важливості є класичний маркетинг, тобто коли базовими стають репутація, бренд, довгострокові стратегії просування на ринок на відміну від "зняття вершків", і обов'язково - будівництво потужної різнопланової, різногалузевої периферії (цього вже у статті немає). Самостійний пошук небезкоштовних грошей, а точніше їх заробіток і здійснює ту еволюцію, яка нам потрібна. У пропонованій статті здебільшого йдеться про те , чому жодні реформи непродуктивні. Запрошую facebook.com/.../...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:28
Пане Іване, в цілому погоджуюся з Вами. Разом з тим, хочу зазначити, що ті пропозиції чи бачення, яких Ви дотримуєтеся, зможуть повноцінно запрацювати лише за умов існування відповідної системи противаг у системі вищої освіти. Належної системи противаг ми не маємо. За таких умов доволі важко вибудовувати та реалізовувати довготривалі стратегії. Система чи квазі-система вищої освіти нашої країни сьогодні, на жаль, є чимось доволі аморфним.
Відповісти
Автор: Serg Reznikov.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:28
Пане Иван Порало як я зрозумів в Вашій публікації йде мова про скасування безкоштовної вищої освіти і введення в якості критерія ефективності економічної діяльності в ВНЗ. А система противаг в цьому випадку здійснюється автоматично за рахунок перерозподілу в першу чергу наявного фонду заробітної плати між якісно працюючими кафедрами та викладачами, які ще здійснюють ефективну наукову і дослідну роботу, за яку отримують додаткову грошову винагороду. Згоден, але з Вашої статті я не зрозумів, як безболісно до цього перейти в масштабах всієї України. У нас суспільство заражено вірусом халяви і безкоштовності і соціальної рівності.
Відповісти
Автор: Иван Порало.
Опубліковано 24.05.2016 в 18:26
Щодо статті пояснюю.Існуюча модель (організац., управ., фінан. і т.д.) цілком ґрунтується на моделі, яка була створена для планової економіки, а відповідно все навколо було у держвласності і під її контролем. Головне те, що держава була замовником і платником за винаходи, конструк. модел., дослідж., фахівців тощо. На сучасну пору держава навіть на половину не виконує таких функцій, які були у СРСР, втім формально вони нібито є. На практиці інститути зруйновані, запиту на продукт праці немає, а ринок праці здебільшого знаходиться у приватній власності (інш. слов. - зруйнована інфраструктура але модель управління, розподілу, запиту залишилась, тобто фантом). У сучасних умовах держава втратила статус єдиного монополіста, але продовжує себе так поводити, дещо фінансувати, нібито замовляти і таке інше. Ці гроші здебільшого на вітер, оскільки їх рахують статистично, а не інвестиційно, тим більш реформи впроваджуються на адмін. рівні без поетапного супроводу виконання. Таким чином звикли працювати ВНЗ, сидіти і чекати, так само працює і ринок, різноманітні держустанови тощо. Вихід з цієї ситуації лише один, дозволити ринку зробити чистку, а з боку уряду за конкурсом відібрати ті заклади, які будуть державі потрібні. Якщо ВНЗ нездатне до капіталізації (оренда власних приміщень, території, розвиток інкубаторів, підприємницька діяльність), воно зникає. Крім того одним з моїх винаходів є те, університети мають всі можливості стати і повноцінними підприємствами (як додаткова діяльність). Університети - це наступна стадія еволюції ринку
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 15:42
Пане Іване, так, вищі навчальні заклади мають між собою конкурувати. З цим ми всі маємо погодитися. Однак ми, мабуть, ще маємо певні розходження в розумінні ролі держави. Не думаю, що держава має відбирати за конкурсом кращі ВНЗ. Чиновник не зможе цього зробити. Держава має лише забезпечити конкурентні умови. Це можна зробити лише шляхом ухвалення відповідного законодавства. Лише система забезпечення якості вищої освіти, ключові суб’єкти (незалежні агенції ) якої будуть незалежними від держави, зможе гарантувати відповідну якість вищої освіти.
Відповісти
Автор: Иван Порало.
Опубліковано 24.05.2016 в 15:37
Доповнення. Я розумію, що багато речей про які я казав, сприймаються як нісенітниця , проте всі вони досить аргументовані. Щодо останньої думки. Як на мене час традиційного підприємництва (примітивного) вже проходить. Наступає черга розумних товарів, це і високі технології і припинення торгівлі образами (упаковками). Відомий нам ВНЗ нікому не потрібний
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 15:37
Дійсно, теперішні ВНЗ мають зазнати в майбутньому суттєвих змін. Має змінитися значною мірою і сучасний університет. Разом з тим, я не поділяю поширеної сьогодні думки про “смерть” університету.
Відповісти
Автор: Виталий Цимбалюк.
Опубліковано 24.05.2016 в 15:36
Пане Юрію! Їй Богу! Ну ви як дитина. Здоровий глузд послухайте у селян: для того, щоб корова давала більше молока її потрібно спочатку добре годувати, а не сіпати за вимя і "мотивувати" корову, що якщо вона дасть більше молока, то тоді їй дадуть більше їжи... Також народ говорить: якщо ви думаєте, що платите, то думайте, що вам роблять...
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 15:35
Пане Віталію, ніхто не сперечається з тим, що вищі навчальні заклади мають отримувати належне фінансування. Однак одного лише збільшення фінансування недостатньо. Потрібно розбудовувати така систему фінансування вищої освіти, яка буде цілком підпорядкована системі забезпечення якості вищої освіти. Мова лише про це.
Відповісти
Автор: Sergey Shelpuk.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:47
А що не так з підходом "гроші йдуть за судентом"? Врешті решт, ці гроші забезпечуються податками, які платить його сім'я.
Відповісти
Автор: Vladislav Ursul.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:46
Цей принцип добрий, однак в Україні існує багато приватних ВНЗ, у які йдуть лише для того щоб отримати "корочку" або "відкос" від армії, а не реальні знання. Принаймі у Києві знаю декілька вишів, де абсолютно всі заліки, сессії складаються дуже просто - у конвертах. Такі виші не дають взагалі ніякої освіти, а диплом там отримує кожен.
Якщо абітурієнт "поведе" свої гроші до такого внз, то реальної освіти він не отримає, а державні кошти будуть витраченні на отримання цією особою "корочки".
Такі виші треба фільтрувати, не акредитовувати, адже вони знижують престижність українського диплому.
Може я десь не правий, але на скільки я зрозумів, це є основною проблемою запровадження цієї моделі фінансування зараз, бо разом із нею треба змінювати закони та принципи акредитації та контролю якості знань у ВНЗ.
Навіть з урахуванням того, що його сім'я частину з цих грошей забезпечила податками, навіщо їх витрачати на надання псевдо-освіти цій особі?
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:42
Принцип “гроші йдуть за студентом” є чудовим принципом, однак він може бути ефективно реалізованим на практиці лише в умовах існування системи забезпечення якості вищої освіти. В іншому разі ми отримаємо лише профанацію цього принципу.
Відповісти
Автор: Mykhaylo Khoma.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:39
багато що не так з підходом "гроші за студентом", це всі віддає шоу, відбувається перекіс "розкручених" закладів, дуже часто ця розкрученість має дуже мало спільного з якістю.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:37
Так, може мати місце і таке. У будь-якому разі потрібно підходити до реалізації цього принципу дуже обережно.
Відповісти
Автор: Mykhaylo Khoma. .
Опубліковано 24.05.2016 в 13:36
таке вже не просто має місце ,це дуже поширено і це велика проблема Наприклад, Мюнхенський Уні, дуже розпіарений, студенти туди "валять" в результаті перегружені професори ,які не мають часу приділяти увагу своїм магістрам ,чи аспірантам. часто вони бачать їх раз в місяць. Яка тоді користь з такого "керування". Краще піти у менш розпіарений вуз і ротримати нормальне менторство, але ні всі ідуть в МТУ, бо він у топ 50 входить.
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:34
Так, ситуація з піаром, зокрема з міжнародними університетськи ми рейтингами доволі неоднозначна. Бажання університетсько го менеджменту, а іноді і урядів окремих країн, орієнтуватися на такі рейтинги, породжує ті ситуації, на які Ви вказуєте. Збалансована система забезпечення якості вищої освіти має усувати ті загрози, які пов’язані з беззастережним преклонінням перед міжнародними університетськи ми рейтингами.
Відповісти
Автор: Sergey Shelpuk.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:34
Моє питання полягає в тому, що гроші на навчання студента - це податки його батьків. Навіщо обмежувати їхнє право розпоряджатися цими грошима? Ви ж не чіпляєтесь в магазині до людей, забороняючи купляти товари неналежної, на вашу думку, якості?
Відповісти
Автор: Юрій Федорченко.
Опубліковано 24.05.2016 в 13:33
Людина, яка бажає отримати якісну вищу освіту, повинна мати можливість обирати вищий навчальний заклад в умовах існування системи забезпечення якості вищої освіти, якої, на жаль, сьогодні в Україні не існує. Так, можна навчатися в будь-якому вищому навчальному закладі за власні кошти, однак бюджетні кошти мають йти в ті вищі навчальні заклади, які створюють належні умови для забезпечення якості вищої освіти.
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews