Укр Рус

Дата: 20.01.2017

Підписка на новини

Голосування

Чи підтримуєте ви викладання в школі навчальних дисциплін, що сприяють засвоєнню релігійних знань як альтернативи матеріалістичному баченню світу?
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
  • Голосів: (0%)
Всього голосів:
Перший голос:
Останій голос:
Назад
 
Powered by Sexy Polling
 

Про неприбутковий статус навчальних закладів: чим ініціативи МОН загрожують системі освіти України

Автор:
Людмила Паращенко, Ірина Барматова
Опубліковано
19.12.2016

Під кінець року завжди загострюються питання фінансування освіти. У Бюджеті України на 2017 р. зроблені певні кроки з реформування механізмів фінансування, зокрема конкретизовано сутність освітньої субвенції, розділені соціальні та академічні стипендії, враховані торішні помилки з ПТНЗ та ін. Водночас запроваджені зміни виглядають точковими, і безсумнівно, що достатньої кількості коштів у казні на освіту як не було, так і не буде. Профільне Міністерство шукає різні способи подолання браку коштів та механізми удосконалення системи фінансування освіти. Саме цим МОНУ пояснює свою нову ініціативу - прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу (щодо неприбуткового статусу навчальних закладів та наукових установ)», який минулого тижня в міністерстві обговорювали із залученням громадських експертів.

Суть цього законопроекту нібито зрозуміла – зберегти за навчальними закладами та науковим установами податкові пільги, установлені чинним Податковим кодексом для бюджетних установ, і внести зміни до ст. 197. Як зазначено в Пояснювальній записці, «Вказана мета конкретизується, зокрема, у таких завданнях:

- віднесенням навчальних закладів та наукових установ до неприбуткових організацій;

- звільненням від оподаткування операцій з постачання послуг зі здобуття освіти навчальними закладами, які є неприбутковими організаціями, а також, постачання послуг з проведення фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт неприбутковими організаціями;

- вилученням з-поміж об’єктів оподаткування житлової та нежитлової нерухомості неприбуткових організацій».

Отже, чинний Податковий кодекс (далі ПК) встановлює такі пільги щодо звільнення від податку на додану вартість (ПДВ):

«Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування197.1. Звільняються від оподаткування операції з:

197.1.2. постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами, у тому числі навчання аспірантів і докторантів, навчальними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також послуг з виховання та навчання дітей у будинках культури, дитячих музичних, художніх, спортивних школах і клубах, школах мистецтв та послуг з проживання учнів або студентів у гуртожитках. До таких послуг належать послуги з:

а) виховання та навчання дітей, які постачаються дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури (гра на музичних інструментах, хореографія, образотворче мистецтво, гуртки (факультативи) іноземних мов, комп'ютерного навчання);

б) утримання, виховання та навчання дітей у дошкільних навчальних закладах як у межах обсягу, установленого навчальними планами і програмами, так і понад зазначений обсяг;

в) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються загальноосвітніми навчальними закладами I-III ступенів;

г) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються професійно-технічними навчальними закладами;

ґ) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації, у тому числі для здобуття іншої вищої та післядипломної освіти;…»

Міністерство підготувало законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу (щодо неприбуткового статуту навчальних закладів та наукових установ» , за яким від ПДВ звільняються зокремалише навчальні заклади, що є неприбутковими організаціями:

«2. У пункті 197.1 статті 197:

пункт 197.1.2. викласти у такій редакції:

«197.1.2. постачання послуг зі здобуття освіти навчальними закладами, які є неприбутковими організаціями, а також постачання послуг з освіти фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності, за наявності ліцензії, якщо така передбачена законодавством України».

Така редакція не просто викликає подив, а певним чином здивування й обурення, приміром у нашому експертному колі. Зважаючи на те, скільки зусиль було докладено громадськими організаціями й народними депутатами під час прийняття чинної редакції ПК, щоб досягти збалансованості й компромісу в оподаткуванні освітньої діяльності, з'ясуймо, що саме і чому викликає таку реакцію і чим загрожує подібна ініціатива системі освіти України загалом[I].

Отже, неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація, що одночасно відповідає таким вимогам (п.133.4.1 та 133.4.2 Податкового кодексу України):

«1. утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

2. установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;

3. установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків;

4. внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

5. Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами».

За міркуваннями фахівців МОНУ, встановивши всім навчальним закладам статус неприбуткових організацій, змусивши їх пройти державну перереєстрацію, можна вдосконалити систему фінансування освіти і вирішити низку її проблем. Чи справді це так, чи запропонований підхід, як лавина, спричинить руйнацію і похоронить те, що так важко проростало в бюрократичному полі, проаналізуємо в кількох аспектах.

Корупційний аспект 

У законодавчій базі України до цього часу існує неузгодженість понять «освітня діяльність» і «освітні послуги», хоча обидва поняття використовуються з перших днів дії базового Закону України «Про освіту» 1991 року. Цією неузгодженістю успішно користуються чиновники та податківці різних рівнів під час перевірок навчальних закладів, ліцензійних чи атестаційних процедур. Вони маніпулюють цими поняттями в залежності від суб’єктивного розуміння або пошуку свідомої вигоди, що своєю чергою породжує зловживання і корупцію. На цей факт вже багато років звертають увагу громадські об’єднання освітян, особливо системи приватної освіти.

Проілюструємо це на прикладі комплексної податкової перевірки однієї з приватних столичних гімназій. До 2015 року ліцензовані приватні школи й садочки були звільнені від податку на прибуток. У різні періоди ліцензування навчальних закладів у ліцензії зазначалося або «провадження освітньої діяльності», або «надання освітніх послуг». Так у цієї гімназії були декілька ліцензій, отримані в різні періоди її роботи. Податківці, трактуючи норму Податкового кодексу, вимагали за об’єм доходу, отриманий відповідно до ліцензії на «освітню діяльність» нарахувати податок на прибуток, адже пільга з цього податку надана за надання «освітніх послуг».

Чинна редакція ст.197 ПК увібрала і поєднала в собі обидва поняття і зняла можливість для маніпуляцій. Але редакція, запропонована з боку МОНУ вилучає поняття «освітньої діяльності». До чого це призведе, передбачити неважко.

На сьогодні ліцензується «провадження освітньої діяльності». Якщо у положенні щодо звільнення від податку на додану вартість (далі ПДВ, ставка 18%) про це не буде сказано, податківці будуть, БЕЗУМОВНО, вимагати сплати ПДВ, адже, на їх думку до цього часу поняття «освітня діяльність» і «освітні послуги» – не тотожні поняття. У пояснювальній записці до законопроекту МОНУ вказано, що «у проекті акта відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень. Громадська антикорупційна експертиза не проводилась». Категорично з цим не погоджуємось, оскільки громадська експертиза наших ГО доводить, що редакція законопроекту МОНУ призведе до корупційних дій податківців при застосуванні норми щодо звільнення від ПДВ.

Податковий аспект

Відповідно до чинного Закону «Про освіту» і однойменного проекту нового базового закону, який зараз готується до другого читання, освіта в Україні визнається державним пріоритетом. Якщо так, то за цією декларацією повинні стояти конкретні дії й системні заходи й, як першочергові, запровадження фіскальних преференцій для сфери освіти загалом, або для певних її видів (як мінімум для конституційно обов’язкової загальної середньої освіти). Будь-які преференції не можуть робитися формам власності, організаційно-правовим формам чи окремим закладам. Певні преференції можуть встановлюватися для суб’єктів аналогічного виду діяльності, адже не можна порівнювати, приміром, діяльність вищих навчальних закладів і дитячих садочків. Точно, як і у сфері промисловості не порівнюють металургійні заводи та хлібокомбінати. Приміром, створюються преференції суб’єктам аграрного сектору. В ньому можуть бути преференції, приміром, тим хто вирощує соняшник, а не фермерам у порівнянні з холдингами тощо.

Чинна редакція ПК звільняє від ПДВ всі навчальні заклади, в т.ч й загальноосвітні, України, незалежно від організаційно-правової форми чи статусу!

Ідея визначити пільгу зі сплати ПДВ для всіх навчальних закладів і ФОПів добра і може мати місце. Не виокремлюючи види освіти, як це, в певному сенсі, зроблено в чинній редакції ПК. Водночас положення, запропоноване МОНУ, виокремлює лише ті навчальні заклади, які мають статус неприбуткових установ. Така, м’яко кажучи, «сміливість», а точніше «наглість» обмежити в Україні, яка задекларувала різноманіття і свободу вибору в усіх сферах формальної та неформальної освіти, право створювати навчальні заклади у статусі прибуткових, викликає подив і обурення.

Отже, якщо навчальний заклад вирішив, не очікуючи манни небесної бюджетних коштів, чесно заробляти гроші, сплачувати до бюджету податок на прибуток, то автори цього законопроекту пропонують його додатково «покарати» ще й сплатою ПДВ. Щодо «покарання». Приміром, зроблені експертним середовищем і громадськими об’єднаннями сфери загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти обрахунки показують загрозу фактичного знищення більшості приватних навчальних закладів у випадку необхідності сплачувати ПДВ (18%). На тлі економічної кризи та постійного падіння платоспроможності батьківської громади реалізація приватної ініціативи у вищезазначених видах освіти перетвориться на освіту для супереліти, класу преміум, а не освіту для широкої спільноти середнього класу, для якого створювалася більшість освітніх моделей приватних шкіл з перших років незалежності України.

Постає питання, чому пільга за одним податком ставиться у залежність від пільги за іншим податком? Невже є така практика в здоровому економічному середовищі, де звільнення суб’єкта відносин від ПДВ ставиться у залежність від сплати ним податку на прибуток? Нам такої практики в європейському просторі віднайти не вдалося.

Конкурентно-дискримінаційний аспект 

Як уже зазначалося, чинна редакція ПК звільняє від ПДВ всі, як вищі заклади освіти, так і середні школи України. Загальноосвітній навчальний заклад, який має ліцензію та пройшов державну атестацію, гарантує учням отримання освіти на рівні державних стандартів освіти. Відповідно до ст.30 Закону України «Про загальну середню освіту» державні гарантії є складовою Державного стандарту загальної середньої освіти, що зобов’язана виконувати кожна загальноосвітня школа Але гарантії мають у підсумку державний характер, тобто відповідні заходи здійснюються, підтримуються, забезпечуються ресурсами та волею державної влади. До заходів, що забезпечують гарантії права на освіту, входить не тільки здійснення певних дій, направлених на реальне втілення самої потенційної можливості навчатися і виховуватися, але й специфічні, у тому числі правові та матеріальні засоби, за допомогою яких ці можливості втілюються у життя. Одними з засобів є фіскальні.

Середні школи, які виконують державний стандарт і надають документ державного зразка, мають однакові податкові преференції по сплаті, приміром, ПДВ, податку на майно, податку на землю незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і джерел фінансування. Такий підхід був закріплений депутатами багатьох скликань у тісній співпраці з громадськими об’єднаннями сфери загальної середньої освіти з перших років незалежності України. Спільно владою і громадськістю була розроблена першаДержавна національна програма «Освіта» (Україна в XXI столітті), якаще у 1993 році визначила стратегічним напрямком подолання монопольного становища держави в освіті і створення на рівноправній основі приватних (недержавних) навчальних заклад.

Такий підхід був узгоджено закріплений при прийнятті нового Податкового кодексу України, оскільки відповідає конституційній гарантії щодо рівних умов розвитку всіх форм власності, відповідним положенням проекту нового базового закону «Про освіту», положенням конкурентного законодавства:

  • забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції; рівний захист усіх суб’єктів господарювання; визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом; дискримінація суб’єктів господарювання не допускається (Ст.5., 6., 25. Господарського кодексу України);

  • органи влади, органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти розвитку конкуренції; забороняється вчинення антиконкурентних дій органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю; антиконкурентними вважається прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльністьорганів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), а також діїщодо надання окремим суб’єктам пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; а також дії, внаслідок яких окремим суб’єктам господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (Ст.4., 12., 13., 15. Закону України «Про захист економічної конкуренції»);

  • одним із принципів державної політики є забезпечення рівності прав суб’єктів господарювання незалежно від організаційно-правової форми чи форми власності (Ст.3. Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в тому числі у сфері освіти).

Отже, суб’єкт господарювання може самостійно поставити себе в нерівні, але більш гірші умови, у порівнянні з іншими суб’єктами на ринку. Приміром, він може обрати бути прибутковим, наслідком чого є необхідність платити податок на прибуток. Навчальний заклад повинен мати право стати неприбутковим, але повинен також мати право цим не скористатися.

У випадку прийняття запропонованої МОНУ редакції законопроекту буде перекреслена вся спільна робота влади та громадськості щодо формування спільної позиції щодо сплати ПДВ у сфері освіти з повагою до будь-якої освітньої діяльності та з повагою до гідності громадських освітніх діячів, які понад 20 років захищають діяльність навчальних закладів, права їх засновків, учнівських, батьківських та педагогічних громад, долаючи нерівність умов і дискримінацію в освіті.

Інвестиційний аспект

Режим жорсткої економії бюджетних видатків, що був запроваджений у кризовий період і, ймовірно, на думку Уряду, зберігатиметься у найближчому майбутньому, спонукатиме до концентрації бюджетних видатків на фінансуванні, насамперед, виплати заробітної плати працівникам та дедалі вищої ціни комунальних послуг. Поряд з цим погіршення матеріальної бази освіти обумовлено збереженням мінімальних рівнів інвестування в розвиток інфраструктури протягом тривалого періоду, містить ризики її подальшого занепаду, що змушує шукати альтернативні та солідарні джерела соціальних інвестицій. Пасивне очікування можливостей стовідсоткового бюджетного фінансування освіти є безперспективним, його ніколи не буде вистачати, але при цьому економити на дітях та вчителях не можна.

На цьому тлі головним завданням економічних реформ в системі освіти України повинно стати створення умов для переходу від режиму бюджетного утримання системи освіти до режиму інвестування в неї.Інвесторами при цьому стають держава, сім’ї учнів, суспільні та благодійні організації, бізнес та роботодавці. Необхідний перехід до нової моделі освітньої політики, коли інвестування в освіту буде здійснюватися за умови державно-приватного, державно-громадського партнерства.

Складовою такого партнерства може виступати створення з боку держави певних фіскальних преференцій, з боку приватного або громадського партнера – залучення позабюджетних коштів, доволі часто власних коштів, у створення нових навчальних закладів.

Більшість приватних шкіл працюють у статусі прибуткових організацій. Засновники цих шкіл за власний кошт:

  • взяли в оренду або викупили земельну ділянку,

  • побудували, або відновили повністю непридатні будівлі (приміщення) для освітньої діяльності,

  • заснували навчальні заклади,

  • створили НЕбюджетним коштом легальні навчальні місця, економлячи, приміром, у навчанні школярів державі і органам місцевого самоврядування кошти освітньої субвенції (не надходять в приватну школу, хоча закладаються в державному бюджеті на кожного учня, надходять до місцевих бюджетів і там залишаються не розподіленими в залежності від безпосереднього місця навчання, тим самим порушуючи бюджетний принцип субсидіарності, який означає розподіл видатків з максимальним наближенням послуг до їх безпосереднього споживача),

  • створили НЕбюджетним коштом легальні робочі місця, сплачуючи значні відрахування до солідарного Пенсійного фонду і наповнюючи місцеві бюджети коштами прибуткового податку з заробітної плати;

  • облаштували створені заклади освіти необхідним сучасним обладнанням, забезпечили навчально-методичним та іншим матеріальним забезпеченням,

  • запропонували колективам і суспільству поряд з вкладеними коштами власний інтелектуальний продукт – власну особливу освітню ідею (модель, концепцію, програму, технологію тощо), або залучили відповідного унікального педагогічного новатора,

  • заслужили довіру учнів та їх батьків.

  • Після чого найняли на роботу директора, продовжуючи опікуватися долею і діяльністю навчального закладу.

Інвестор потребує заохочення! У якості заохочення за власні вкладені, кошти, енергію, роботу, легально після сплати школою податку на прибуток, отримують дивіденди, легально сплачуючи з них податок. Такі засновники – легальні інвестори в освіту з перших років незалежності України. І до цього часу країна і влада через фіскальну політику висловлювала їм свою повагу, звільнивши від податку на ПДВ незалежно від статусу прибутковості.

Запропонована МОНУ редакція законопроекту натомість запроваджує зовсім іншу філософію. На тлі розмов про широке інвестування в освіту, вимагає або, так би мовити, примусового меценатства: «ви вкладіть власні кошти, організуйте освітній процес, а потім «Прощавайте!». Можете бути опікунами на моральних засадах». Або вводить (особливо це жорстко виглядає для засновників шкіл з двадцятирічним стажем) саме «покарання» за інвестування: «ви вклали власні кошти, організували освітній процес, а тепер «Пішли геть!». Можете залишитися опікунами на моральних засадах».

Питання: після реалізації таких підходів будуть охочі у здоровому глузді засновувати приватні школи, садочки, інші навчальні заклади, позбавляючись будь-якого заохочення, яке до речі десятиріччями не покриє об’єм вкладених інвестицій?

За словами Ольги Жигмановської, виконавчого директора одного з найуспішніших загальноосвітніх навчальних закладів столиці – школи «Афіни», де здобувають освіту близько 500 учнів: «Пропозиції МОНУ створять занадто високий поріг входу на освітній ринок приватного інвестора. Кошти в систему освіти будуть не інвестуватися, а надаватися виключно на благодійних засадах. Жоден інвестор на такі умови не піде».

Це суперечить розвитку інвестиційної політики в галузі освіта, що у якості стратегічного завдання визначена в усіх стратегічних програмах розвитку освіти, починаючи з 1993 року. А розвиток ринку навчальних закладів визначений у якості завдання у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2016 рік.

До речі, у грудні 2016 року Київрада запропонувала засновникам приватних шкіл, що вже існують, та деяким іншим потенційним інвесторам взяти в ОРЕНДУ і відновити будівлі колишніх ДНЗ, що багато років не використовуються і знаходяться в занедбаному стані. Проектно-кошторисна документація підготовлена службами КМДА. На відновлення будівлі одного ДНЗ потрібно понад 25 млн. грн. Ця сума не враховує коштів, які потрібно для закупівлі іншого матеріально-технічного забезпечення для навчального процесу, а це приміром ще 5 млн. грн. Повертати інвестиційні кошти можна тільки з прибутку. Скільки років потрібно інвестору для цього, якщо, враховуючи щорічні витрати на утримання навчального закладу (навчальних і робочих місць), розвиток закладу освіти, сума для повернення (за підрахунками, приміром, столичних приватних шкіл) складає не більше 100 тис. грн.? Для того, щоб повернути 1 млн. грн. вкладених коштів потрібно 10 років, не враховуючи інфляцію. А для повернення 30 млн. грн.??? Тобто будь-який інвестор стає частковим меценатом, адже ніколи не поверне вкладені кошти, тим більше не заробить додатковий власний прибуток. Частина коштів залишиться подарунком навчальному закладу і місцевій громаді, адже договір оренди приміщення орендодавець завжди може розірвати й гарантій в інвестора жодних.

Серед засновників приватних шкіл є люди, які як директори власних шкіл з нуля реалізували досить успішно авторські ідеї для всієї сфери освіти. Зараз вони вже похилого віку, або втратили здоров’я на «фронтах боротьби за право бути іншим в освіті», відтак найняли молодих директорів-менеджерів. Завдяки дивідендам ці засновники-освітяни мають додаткову допомогу до пенсії або на підтримку здоров’я. Вони це заслужили своєю працею!

До речі, дивіденди є, якщо школа працює як успішна економічна модель, і з дивідендів легально сплачується обов’язковий податок.

Ще один наслідок статусу неприбутковості для навчальних закладів. Частина маленьких приватних шкіл і садочків, у яких середньо облікова кількість працівників до 50 осіб, обрали для себе можливість працювати на єдиному податку. Така модель господарювання потребує мінімум адміністрування господарської діяльності, і більшу частину своєї уваги колективи спрямовують на реалізацію і удосконалення освітнього процесу – того, заради чого створювалася і реалізовувалася більшість авторських освітніх моделей на альтернативних (приватних) засадах. Адміністрування господарської діяльності неприбуткових організацій залишається доволі складним, потребує окремого складу досвідчених бухгалтерів, що є обтяжливим для невеликих приватних шкіл і садочків. А головне, не зрозуміло: НАВІЩО?

Декілька прикінцевих зауважень або демократичний аспект проблеми

Потрібно не забувати про забезпечення права на вибір здобувачів освіти, який також передбачає економічну доступність і приватних моделей освіти. В пояснювальній записці стверджується, що пропозиції не містять ознак дискримінації. Але легко довести, що запропонований підхід призведе саме до дискримінації певної частини учнів та родин.

Поряд з цим статути навчальних закладів, де визначаються всі положення управління закладом освіти і його фінансово-матеріального забезпечення, обов’язково відкриті для батьків перед укладанням угод на навчання. Батьки роблять свій свідомий вибір. Не зрозуміло, на яких підставах хтось в примусовому порядку позбавляє їх відповідного вибору, адже, ще раз: у випадку сплати ПДВ вже значна частина наявних моделей приватних шкіл стане або не доступною, або тою, що припинить існувати.

Прикро, що досі в країні відсутня повага до приватної власності. Суспільство (за відсутності сформованої громадянської культури) продовжує ставитися до приватної освіти як до джерела соціальної нерівності, надмірності та примхи «багатих». Принцип, коли будь-який дохід, трохи вищий від середнього, спричинює лютування, роздратування, бажання відібрати, покарати – наповнює «повітря» далеко не духом демократії країни з європейським вибором, а духом 1917 року, є прямою протилежністю принципам громадянського суспільства, здорової економіки: поваги до свободи волевиявлення іншого, до творчої ініціативи, приватної власності,усвідомлення необхідності винагороди за добросовісну і плідну працю тощо. Але більш прикро, коли ці роздратування переносяться на ставлення до дітей – учнів приватних шкіл.

Якщо держава шукає спосіб зберегти бюджетні кошти від зайвого оподаткування, то, зрештою, можна обмежити надходження освітньої субвенції виключно в заклади освіти, що мають статус неприбутковості, незалежно від форм власності. Але сьогодні в приватні школи не надходить жодної копійки бюджетних коштів! Адже в Україні продовжується фінансування закладів, а не здобувачів освіти, як реалізації державної гарантії особі за принципом «кошти йдуть за дитиною».

Висновок: Якщо держава на цьому етапі розвитку країни не може, або не хоче дати можливість державним і комунальним закладам освіти працювати за бажанням в статусі прибуткових установ, це не повинно перетворитися на заборону приватним закладам освіти працювати в такому статусі з легальною сплатою податку на прибуток, розподілом прибутку на розвиток закладу і сплату легальних дивідендів засновникам з легальною, у свою чергу, сплатою податку на дивіденди. Поряд з встановленням рівних умов розвитку повинно бути реалізовано право на вибір всіх дозволених законодавством для суб’єктів господарювання моделей господарювання.

Відтак жодних підстав вносити зміни в чинну редакцію ст.197 ПК, де усі види освітньої діяльності навчальних закладів усіх видів освіти звільнені від сплати ПДВ за постачання освітніх послуг, немає. А якщо вже сильно кортить щось змінювати, то компромісним може бути таке положення

«У пункті 197.1 статті 197 пункт 197.1.2. викласти у такій редакції: «197.1.2. постачання послуг із здобуття освіти навчальними закладами, а також постачання послуг з освіти фізичними особами-підприємцями, за наявності ліцензії на провадження освітньої діяльності відповідно до законодавства України

Людмила Паращенко, голова правління Агенції розвитку освітньої політики, доктор наук з державного управління, професор кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України, к.п.н.

Ірина Барматова, відповідальний секретар і керівник аналітичної служби Асоціації приватних закладів освіти, координатор руху «Українська Освітня Платформа»

 [I]У підготовці аргументів, викладених вище, активно брали участь лідери громадських об’єднань, до яких належать засновники, керівники, педагогічні, учнівські й батьківські колективи багатьох навчальних закладів, зокрема Мовчун О.М., Асоціація приватних закладів освіти, Горський А., Всеукраїнська благодійна організація «Громадська Соціальна Рада», член Громадської Ради при МОНУ, Громадський рух «Українська Освітня Платформа» та ін.

Про неприбутковий статус навчальних закладів: чим ініціативи МОН загрожують системі освіти України
Про неприбутковий статус навчальних закладів: чим ініціативи МОН загрожують системі освіти України

Під кінець року завжди загострюються питання фінансування освіти. У Бюджеті України на 2017 р. зроблені певні кроки з реформування механізмів фінансування, зокрема конкретизовано сутність освітньої субвенції, розділені соціальні та академічні стипендії, враховані торішні помилки з ПТНЗ та ін. Водночас запроваджені зміни виглядають точковими, і безсумнівно, що достатньої кількості коштів у казні на освіту як не було, так і не буде. Профільне Міністерство шукає різні способи подолання браку коштів та механізми удосконалення системи фінансування освіти. Саме цим МОНУ пояснює свою нову ініціативу - прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу (щодо неприбуткового статусу навчальних закладів та наукових установ)», який минулого тижня в міністерстві обговорювали із залученням громадських експертів.

Суть цього законопроекту нібито зрозуміла – зберегти за навчальними закладами та науковим установами податкові пільги, установлені чинним Податковим кодексом для бюджетних установ, і внести зміни до ст. 197. Як зазначено в Пояснювальній записці, «Вказана мета конкретизується, зокрема, у таких завданнях:

- віднесенням навчальних закладів та наукових установ до неприбуткових організацій;

- звільненням від оподаткування операцій з постачання послуг зі здобуття освіти навчальними закладами, які є неприбутковими організаціями, а також, постачання послуг з проведення фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт неприбутковими організаціями;

- вилученням з-поміж об’єктів оподаткування житлової та нежитлової нерухомості неприбуткових організацій».

Отже, чинний Податковий кодекс (далі ПК) встановлює такі пільги щодо звільнення від податку на додану вартість (ПДВ):

«Стаття 197. Операції, звільнені від оподаткування197.1. Звільняються від оподаткування операції з:

197.1.2. постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами, у тому числі навчання аспірантів і докторантів, навчальними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також послуг з виховання та навчання дітей у будинках культури, дитячих музичних, художніх, спортивних школах і клубах, школах мистецтв та послуг з проживання учнів або студентів у гуртожитках. До таких послуг належать послуги з:

а) виховання та навчання дітей, які постачаються дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури (гра на музичних інструментах, хореографія, образотворче мистецтво, гуртки (факультативи) іноземних мов, комп'ютерного навчання);

б) утримання, виховання та навчання дітей у дошкільних навчальних закладах як у межах обсягу, установленого навчальними планами і програмами, так і понад зазначений обсяг;

в) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються загальноосвітніми навчальними закладами I-III ступенів;

г) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються професійно-технічними навчальними закладами;

ґ) усіх видів освітньої діяльності, які постачаються вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації, у тому числі для здобуття іншої вищої та післядипломної освіти;…»

Міністерство підготувало законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу (щодо неприбуткового статуту навчальних закладів та наукових установ» , за яким від ПДВ звільняються зокремалише навчальні заклади, що є неприбутковими організаціями:

«2. У пункті 197.1 статті 197:

пункт 197.1.2. викласти у такій редакції:

«197.1.2. постачання послуг зі здобуття освіти навчальними закладами, які є неприбутковими організаціями, а також постачання послуг з освіти фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності, за наявності ліцензії, якщо така передбачена законодавством України».

Така редакція не просто викликає подив, а певним чином здивування й обурення, приміром у нашому експертному колі. Зважаючи на те, скільки зусиль було докладено громадськими організаціями й народними депутатами під час прийняття чинної редакції ПК, щоб досягти збалансованості й компромісу в оподаткуванні освітньої діяльності, з'ясуймо, що саме і чому викликає таку реакцію і чим загрожує подібна ініціатива системі освіти України загалом[I].

Отже, неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація, що одночасно відповідає таким вимогам (п.133.4.1 та 133.4.2 Податкового кодексу України):

«1. утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

2. установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;

3. установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків;

4. внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

5. Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами».

За міркуваннями фахівців МОНУ, встановивши всім навчальним закладам статус неприбуткових організацій, змусивши їх пройти державну перереєстрацію, можна вдосконалити систему фінансування освіти і вирішити низку її проблем. Чи справді це так, чи запропонований підхід, як лавина, спричинить руйнацію і похоронить те, що так важко проростало в бюрократичному полі, проаналізуємо в кількох аспектах.

Корупційний аспект 

У законодавчій базі України до цього часу існує неузгодженість понять «освітня діяльність» і «освітні послуги», хоча обидва поняття використовуються з перших днів дії базового Закону України «Про освіту» 1991 року. Цією неузгодженістю успішно користуються чиновники та податківці різних рівнів під час перевірок навчальних закладів, ліцензійних чи атестаційних процедур. Вони маніпулюють цими поняттями в залежності від суб’єктивного розуміння або пошуку свідомої вигоди, що своєю чергою породжує зловживання і корупцію. На цей факт вже багато років звертають увагу громадські об’єднання освітян, особливо системи приватної освіти.

Проілюструємо це на прикладі комплексної податкової перевірки однієї з приватних столичних гімназій. До 2015 року ліцензовані приватні школи й садочки були звільнені від податку на прибуток. У різні періоди ліцензування навчальних закладів у ліцензії зазначалося або «провадження освітньої діяльності», або «надання освітніх послуг». Так у цієї гімназії були декілька ліцензій, отримані в різні періоди її роботи. Податківці, трактуючи норму Податкового кодексу, вимагали за об’єм доходу, отриманий відповідно до ліцензії на «освітню діяльність» нарахувати податок на прибуток, адже пільга з цього податку надана за надання «освітніх послуг».

Чинна редакція ст.197 ПК увібрала і поєднала в собі обидва поняття і зняла можливість для маніпуляцій. Але редакція, запропонована з боку МОНУ вилучає поняття «освітньої діяльності». До чого це призведе, передбачити неважко.

На сьогодні ліцензується «провадження освітньої діяльності». Якщо у положенні щодо звільнення від податку на додану вартість (далі ПДВ, ставка 18%) про це не буде сказано, податківці будуть, БЕЗУМОВНО, вимагати сплати ПДВ, адже, на їх думку до цього часу поняття «освітня діяльність» і «освітні послуги» – не тотожні поняття. У пояснювальній записці до законопроекту МОНУ вказано, що «у проекті акта відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень. Громадська антикорупційна експертиза не проводилась». Категорично з цим не погоджуємось, оскільки громадська експертиза наших ГО доводить, що редакція законопроекту МОНУ призведе до корупційних дій податківців при застосуванні норми щодо звільнення від ПДВ.

Податковий аспект

Відповідно до чинного Закону «Про освіту» і однойменного проекту нового базового закону, який зараз готується до другого читання, освіта в Україні визнається державним пріоритетом. Якщо так, то за цією декларацією повинні стояти конкретні дії й системні заходи й, як першочергові, запровадження фіскальних преференцій для сфери освіти загалом, або для певних її видів (як мінімум для конституційно обов’язкової загальної середньої освіти). Будь-які преференції не можуть робитися формам власності, організаційно-правовим формам чи окремим закладам. Певні преференції можуть встановлюватися для суб’єктів аналогічного виду діяльності, адже не можна порівнювати, приміром, діяльність вищих навчальних закладів і дитячих садочків. Точно, як і у сфері промисловості не порівнюють металургійні заводи та хлібокомбінати. Приміром, створюються преференції суб’єктам аграрного сектору. В ньому можуть бути преференції, приміром, тим хто вирощує соняшник, а не фермерам у порівнянні з холдингами тощо.

Чинна редакція ПК звільняє від ПДВ всі навчальні заклади, в т.ч й загальноосвітні, України, незалежно від організаційно-правової форми чи статусу!

Ідея визначити пільгу зі сплати ПДВ для всіх навчальних закладів і ФОПів добра і може мати місце. Не виокремлюючи види освіти, як це, в певному сенсі, зроблено в чинній редакції ПК. Водночас положення, запропоноване МОНУ, виокремлює лише ті навчальні заклади, які мають статус неприбуткових установ. Така, м’яко кажучи, «сміливість», а точніше «наглість» обмежити в Україні, яка задекларувала різноманіття і свободу вибору в усіх сферах формальної та неформальної освіти, право створювати навчальні заклади у статусі прибуткових, викликає подив і обурення.

Отже, якщо навчальний заклад вирішив, не очікуючи манни небесної бюджетних коштів, чесно заробляти гроші, сплачувати до бюджету податок на прибуток, то автори цього законопроекту пропонують його додатково «покарати» ще й сплатою ПДВ. Щодо «покарання». Приміром, зроблені експертним середовищем і громадськими об’єднаннями сфери загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти обрахунки показують загрозу фактичного знищення більшості приватних навчальних закладів у випадку необхідності сплачувати ПДВ (18%). На тлі економічної кризи та постійного падіння платоспроможності батьківської громади реалізація приватної ініціативи у вищезазначених видах освіти перетвориться на освіту для супереліти, класу преміум, а не освіту для широкої спільноти середнього класу, для якого створювалася більшість освітніх моделей приватних шкіл з перших років незалежності України.

Постає питання, чому пільга за одним податком ставиться у залежність від пільги за іншим податком? Невже є така практика в здоровому економічному середовищі, де звільнення суб’єкта відносин від ПДВ ставиться у залежність від сплати ним податку на прибуток? Нам такої практики в європейському просторі віднайти не вдалося.

Конкурентно-дискримінаційний аспект 

Як уже зазначалося, чинна редакція ПК звільняє від ПДВ всі, як вищі заклади освіти, так і середні школи України. Загальноосвітній навчальний заклад, який має ліцензію та пройшов державну атестацію, гарантує учням отримання освіти на рівні державних стандартів освіти. Відповідно до ст.30 Закону України «Про загальну середню освіту» державні гарантії є складовою Державного стандарту загальної середньої освіти, що зобов’язана виконувати кожна загальноосвітня школа Але гарантії мають у підсумку державний характер, тобто відповідні заходи здійснюються, підтримуються, забезпечуються ресурсами та волею державної влади. До заходів, що забезпечують гарантії права на освіту, входить не тільки здійснення певних дій, направлених на реальне втілення самої потенційної можливості навчатися і виховуватися, але й специфічні, у тому числі правові та матеріальні засоби, за допомогою яких ці можливості втілюються у життя. Одними з засобів є фіскальні.

Середні школи, які виконують державний стандарт і надають документ державного зразка, мають однакові податкові преференції по сплаті, приміром, ПДВ, податку на майно, податку на землю незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і джерел фінансування. Такий підхід був закріплений депутатами багатьох скликань у тісній співпраці з громадськими об’єднаннями сфери загальної середньої освіти з перших років незалежності України. Спільно владою і громадськістю була розроблена першаДержавна національна програма «Освіта» (Україна в XXI столітті), якаще у 1993 році визначила стратегічним напрямком подолання монопольного становища держави в освіті і створення на рівноправній основі приватних (недержавних) навчальних заклад.

Такий підхід був узгоджено закріплений при прийнятті нового Податкового кодексу України, оскільки відповідає конституційній гарантії щодо рівних умов розвитку всіх форм власності, відповідним положенням проекту нового базового закону «Про освіту», положенням конкурентного законодавства:

  • забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції; рівний захист усіх суб’єктів господарювання; визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом; дискримінація суб’єктів господарювання не допускається (Ст.5., 6., 25. Господарського кодексу України);

  • органи влади, органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти розвитку конкуренції; забороняється вчинення антиконкурентних дій органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю; антиконкурентними вважається прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльністьорганів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), а також діїщодо надання окремим суб’єктам пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; а також дії, внаслідок яких окремим суб’єктам господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (Ст.4., 12., 13., 15. Закону України «Про захист економічної конкуренції»);

  • одним із принципів державної політики є забезпечення рівності прав суб’єктів господарювання незалежно від організаційно-правової форми чи форми власності (Ст.3. Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в тому числі у сфері освіти).

Отже, суб’єкт господарювання може самостійно поставити себе в нерівні, але більш гірші умови, у порівнянні з іншими суб’єктами на ринку. Приміром, він може обрати бути прибутковим, наслідком чого є необхідність платити податок на прибуток. Навчальний заклад повинен мати право стати неприбутковим, але повинен також мати право цим не скористатися.

У випадку прийняття запропонованої МОНУ редакції законопроекту буде перекреслена вся спільна робота влади та громадськості щодо формування спільної позиції щодо сплати ПДВ у сфері освіти з повагою до будь-якої освітньої діяльності та з повагою до гідності громадських освітніх діячів, які понад 20 років захищають діяльність навчальних закладів, права їх засновків, учнівських, батьківських та педагогічних громад, долаючи нерівність умов і дискримінацію в освіті.

Інвестиційний аспект

Режим жорсткої економії бюджетних видатків, що був запроваджений у кризовий період і, ймовірно, на думку Уряду, зберігатиметься у найближчому майбутньому, спонукатиме до концентрації бюджетних видатків на фінансуванні, насамперед, виплати заробітної плати працівникам та дедалі вищої ціни комунальних послуг. Поряд з цим погіршення матеріальної бази освіти обумовлено збереженням мінімальних рівнів інвестування в розвиток інфраструктури протягом тривалого періоду, містить ризики її подальшого занепаду, що змушує шукати альтернативні та солідарні джерела соціальних інвестицій. Пасивне очікування можливостей стовідсоткового бюджетного фінансування освіти є безперспективним, його ніколи не буде вистачати, але при цьому економити на дітях та вчителях не можна.

На цьому тлі головним завданням економічних реформ в системі освіти України повинно стати створення умов для переходу від режиму бюджетного утримання системи освіти до режиму інвестування в неї.Інвесторами при цьому стають держава, сім’ї учнів, суспільні та благодійні організації, бізнес та роботодавці. Необхідний перехід до нової моделі освітньої політики, коли інвестування в освіту буде здійснюватися за умови державно-приватного, державно-громадського партнерства.

Складовою такого партнерства може виступати створення з боку держави певних фіскальних преференцій, з боку приватного або громадського партнера – залучення позабюджетних коштів, доволі часто власних коштів, у створення нових навчальних закладів.

Більшість приватних шкіл працюють у статусі прибуткових організацій. Засновники цих шкіл за власний кошт:

  • взяли в оренду або викупили земельну ділянку,

  • побудували, або відновили повністю непридатні будівлі (приміщення) для освітньої діяльності,

  • заснували навчальні заклади,

  • створили НЕбюджетним коштом легальні навчальні місця, економлячи, приміром, у навчанні школярів державі і органам місцевого самоврядування кошти освітньої субвенції (не надходять в приватну школу, хоча закладаються в державному бюджеті на кожного учня, надходять до місцевих бюджетів і там залишаються не розподіленими в залежності від безпосереднього місця навчання, тим самим порушуючи бюджетний принцип субсидіарності, який означає розподіл видатків з максимальним наближенням послуг до їх безпосереднього споживача),

  • створили НЕбюджетним коштом легальні робочі місця, сплачуючи значні відрахування до солідарного Пенсійного фонду і наповнюючи місцеві бюджети коштами прибуткового податку з заробітної плати;

  • облаштували створені заклади освіти необхідним сучасним обладнанням, забезпечили навчально-методичним та іншим матеріальним забезпеченням,

  • запропонували колективам і суспільству поряд з вкладеними коштами власний інтелектуальний продукт – власну особливу освітню ідею (модель, концепцію, програму, технологію тощо), або залучили відповідного унікального педагогічного новатора,

  • заслужили довіру учнів та їх батьків.

  • Після чого найняли на роботу директора, продовжуючи опікуватися долею і діяльністю навчального закладу.

Інвестор потребує заохочення! У якості заохочення за власні вкладені, кошти, енергію, роботу, легально після сплати школою податку на прибуток, отримують дивіденди, легально сплачуючи з них податок. Такі засновники – легальні інвестори в освіту з перших років незалежності України. І до цього часу країна і влада через фіскальну політику висловлювала їм свою повагу, звільнивши від податку на ПДВ незалежно від статусу прибутковості.

Запропонована МОНУ редакція законопроекту натомість запроваджує зовсім іншу філософію. На тлі розмов про широке інвестування в освіту, вимагає або, так би мовити, примусового меценатства: «ви вкладіть власні кошти, організуйте освітній процес, а потім «Прощавайте!». Можете бути опікунами на моральних засадах». Або вводить (особливо це жорстко виглядає для засновників шкіл з двадцятирічним стажем) саме «покарання» за інвестування: «ви вклали власні кошти, організували освітній процес, а тепер «Пішли геть!». Можете залишитися опікунами на моральних засадах».

Питання: після реалізації таких підходів будуть охочі у здоровому глузді засновувати приватні школи, садочки, інші навчальні заклади, позбавляючись будь-якого заохочення, яке до речі десятиріччями не покриє об’єм вкладених інвестицій?

За словами Ольги Жигмановської, виконавчого директора одного з найуспішніших загальноосвітніх навчальних закладів столиці – школи «Афіни», де здобувають освіту близько 500 учнів: «Пропозиції МОНУ створять занадто високий поріг входу на освітній ринок приватного інвестора. Кошти в систему освіти будуть не інвестуватися, а надаватися виключно на благодійних засадах. Жоден інвестор на такі умови не піде».

Це суперечить розвитку інвестиційної політики в галузі освіта, що у якості стратегічного завдання визначена в усіх стратегічних програмах розвитку освіти, починаючи з 1993 року. А розвиток ринку навчальних закладів визначений у якості завдання у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2016 рік.

До речі, у грудні 2016 року Київрада запропонувала засновникам приватних шкіл, що вже існують, та деяким іншим потенційним інвесторам взяти в ОРЕНДУ і відновити будівлі колишніх ДНЗ, що багато років не використовуються і знаходяться в занедбаному стані. Проектно-кошторисна документація підготовлена службами КМДА. На відновлення будівлі одного ДНЗ потрібно понад 25 млн. грн. Ця сума не враховує коштів, які потрібно для закупівлі іншого матеріально-технічного забезпечення для навчального процесу, а це приміром ще 5 млн. грн. Повертати інвестиційні кошти можна тільки з прибутку. Скільки років потрібно інвестору для цього, якщо, враховуючи щорічні витрати на утримання навчального закладу (навчальних і робочих місць), розвиток закладу освіти, сума для повернення (за підрахунками, приміром, столичних приватних шкіл) складає не більше 100 тис. грн.? Для того, щоб повернути 1 млн. грн. вкладених коштів потрібно 10 років, не враховуючи інфляцію. А для повернення 30 млн. грн.??? Тобто будь-який інвестор стає частковим меценатом, адже ніколи не поверне вкладені кошти, тим більше не заробить додатковий власний прибуток. Частина коштів залишиться подарунком навчальному закладу і місцевій громаді, адже договір оренди приміщення орендодавець завжди може розірвати й гарантій в інвестора жодних.

Серед засновників приватних шкіл є люди, які як директори власних шкіл з нуля реалізували досить успішно авторські ідеї для всієї сфери освіти. Зараз вони вже похилого віку, або втратили здоров’я на «фронтах боротьби за право бути іншим в освіті», відтак найняли молодих директорів-менеджерів. Завдяки дивідендам ці засновники-освітяни мають додаткову допомогу до пенсії або на підтримку здоров’я. Вони це заслужили своєю працею!

До речі, дивіденди є, якщо школа працює як успішна економічна модель, і з дивідендів легально сплачується обов’язковий податок.

Ще один наслідок статусу неприбутковості для навчальних закладів. Частина маленьких приватних шкіл і садочків, у яких середньо облікова кількість працівників до 50 осіб, обрали для себе можливість працювати на єдиному податку. Така модель господарювання потребує мінімум адміністрування господарської діяльності, і більшу частину своєї уваги колективи спрямовують на реалізацію і удосконалення освітнього процесу – того, заради чого створювалася і реалізовувалася більшість авторських освітніх моделей на альтернативних (приватних) засадах. Адміністрування господарської діяльності неприбуткових організацій залишається доволі складним, потребує окремого складу досвідчених бухгалтерів, що є обтяжливим для невеликих приватних шкіл і садочків. А головне, не зрозуміло: НАВІЩО?

Декілька прикінцевих зауважень або демократичний аспект проблеми

Потрібно не забувати про забезпечення права на вибір здобувачів освіти, який також передбачає економічну доступність і приватних моделей освіти. В пояснювальній записці стверджується, що пропозиції не містять ознак дискримінації. Але легко довести, що запропонований підхід призведе саме до дискримінації певної частини учнів та родин.

Поряд з цим статути навчальних закладів, де визначаються всі положення управління закладом освіти і його фінансово-матеріального забезпечення, обов’язково відкриті для батьків перед укладанням угод на навчання. Батьки роблять свій свідомий вибір. Не зрозуміло, на яких підставах хтось в примусовому порядку позбавляє їх відповідного вибору, адже, ще раз: у випадку сплати ПДВ вже значна частина наявних моделей приватних шкіл стане або не доступною, або тою, що припинить існувати.

Прикро, що досі в країні відсутня повага до приватної власності. Суспільство (за відсутності сформованої громадянської культури) продовжує ставитися до приватної освіти як до джерела соціальної нерівності, надмірності та примхи «багатих». Принцип, коли будь-який дохід, трохи вищий від середнього, спричинює лютування, роздратування, бажання відібрати, покарати – наповнює «повітря» далеко не духом демократії країни з європейським вибором, а духом 1917 року, є прямою протилежністю принципам громадянського суспільства, здорової економіки: поваги до свободи волевиявлення іншого, до творчої ініціативи, приватної власності,усвідомлення необхідності винагороди за добросовісну і плідну працю тощо. Але більш прикро, коли ці роздратування переносяться на ставлення до дітей – учнів приватних шкіл.

Якщо держава шукає спосіб зберегти бюджетні кошти від зайвого оподаткування, то, зрештою, можна обмежити надходження освітньої субвенції виключно в заклади освіти, що мають статус неприбутковості, незалежно від форм власності. Але сьогодні в приватні школи не надходить жодної копійки бюджетних коштів! Адже в Україні продовжується фінансування закладів, а не здобувачів освіти, як реалізації державної гарантії особі за принципом «кошти йдуть за дитиною».

Висновок: Якщо держава на цьому етапі розвитку країни не може, або не хоче дати можливість державним і комунальним закладам освіти працювати за бажанням в статусі прибуткових установ, це не повинно перетворитися на заборону приватним закладам освіти працювати в такому статусі з легальною сплатою податку на прибуток, розподілом прибутку на розвиток закладу і сплату легальних дивідендів засновникам з легальною, у свою чергу, сплатою податку на дивіденди. Поряд з встановленням рівних умов розвитку повинно бути реалізовано право на вибір всіх дозволених законодавством для суб’єктів господарювання моделей господарювання.

Відтак жодних підстав вносити зміни в чинну редакцію ст.197 ПК, де усі види освітньої діяльності навчальних закладів усіх видів освіти звільнені від сплати ПДВ за постачання освітніх послуг, немає. А якщо вже сильно кортить щось змінювати, то компромісним може бути таке положення

«У пункті 197.1 статті 197 пункт 197.1.2. викласти у такій редакції: «197.1.2. постачання послуг із здобуття освіти навчальними закладами, а також постачання послуг з освіти фізичними особами-підприємцями, за наявності ліцензії на провадження освітньої діяльності відповідно до законодавства України

Людмила Паращенко, голова правління Агенції розвитку освітньої політики, доктор наук з державного управління, професор кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України, к.п.н.

Ірина Барматова, відповідальний секретар і керівник аналітичної служби Асоціації приватних закладів освіти, координатор руху «Українська Освітня Платформа»

 [I]У підготовці аргументів, викладених вище, активно брали участь лідери громадських об’єднань, до яких належать засновники, керівники, педагогічні, учнівські й батьківські колективи багатьох навчальних закладів, зокрема Мовчун О.М., Асоціація приватних закладів освіти, Горський А., Всеукраїнська благодійна організація «Громадська Соціальна Рада», член Громадської Ради при МОНУ, Громадський рух «Українська Освітня Платформа» та ін.

19.12.2016
Людмила Паращенко, Ірина Барматова
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Коментарі  

Автор: Anastasiia Kyslynska
Опубліковано 20.12.2016 в 20:07
Хорошая идея, но реализованная без относительно контекста (культуры, экономических условий и пр.), может зарезать и без того малый сектор частного образования вот прямо сейчас, в 2017 году. 
Вникаем, включаемся. Скажете, как это связанно с альтернативой?
Просто - при изменении закона "Про освіту" юридические возможности выйти "в свет" у нас появятся, а экономические условия это сделать не дадут.
Відповісти
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews