Укр Рус

Дата: 19.03.2024

Підписка на новини

Про доступ до вищої освіти

Автор:
Юрій Федорченко
Опубліковано
24.01.2017

Питання доступу до вищої освіти сьогодні залишається одним із найбільш дискусійних питань, що стосується сфери вищої освіти. 

Питання доступу до вищої освіти перегукується з питанням про право на безоплатне навчання у вищому навчальному закладі.

Коли мова заходить про право на здобуття вищої освіти, то часто доводиться мати справу зі спекуляціями та маніпулюваннями з поняттями, а це  заважає побачити суть проблеми. Повноцінному обговоренню даного питання заважають міркування політичної доцільності, страх порушити певні табу та певні стереотипи.

Реалізація права на здобуття вищої освіти є не стільки реалізацією права на розподіл вже наявного  певного суспільного блага, скільки задоволенням чи схваленням претензії особи створювати в майбутньому суспільні блага. Це положення, на жаль, не знаходить розуміння як поміж широкого загалу, так і в освітянських колах. В іншому випадку, не говорили б про вищу освіту як про товар, який можна купити. Не проводили б вступні кампанії до вищих навчальних закладів, які передбачають фактичну можливість купувати документ про вищу освіту.

Вища освіта не є товаром, як і університет не є супермаркетом.

Право на здобуття вищої освіти є особистим правом кожної людини. Реалізація цього права не повинна залежати (посилюватися чи послаблюватися) від певних спадкових прав та привілеїв, фінансових можливостей родини потенційного здобувача вищої освіти. Українське законодавство та теперішня практика у сфері вищої освіти вперто демонструють нехтування даним положенням.

Право на здобуття вищої освіти має відкриватися для особи лише в тому разі, якщо вона вже отримала повну загальну середню освіту, продемонструвавши при цьому відмінні або добрі успіхи в опануванні певної групи навчальних дисциплін, що підтверджується відповідними результатами зовнішнього незалежного оцінювання.

Теперішня практика та нормативно-правова база в сфері вищої освіти  відкривають  можливість майже для кожного, хто демонструє мінімальні успіхи при навчанні в закладах середньої освіти, розраховувати на навчання у вищому навчальному закладі коштом державного бюджету чи власним коштом.

Мінімальні (порогові) результати зовнішнього незалежного оцінювання повинні щонайбільше підтвердити право на отримання документа про середню освіту, однак вони не повинні гарантувати право та можливість навчатися у  вищому навчальному закладі, а тим більше  розраховувати на навчання у вищому навчальному закладі коштом державного бюджету.

Про право на здобуття вищої освіти та попередній рівень освіти

Оскільки право на здобуття вищої освіти може відкриватися лише після успішного здобуття повної загальної середньої освіти, то сам феномен обов’язковості вимоги щодо повної загальної середньої освіти заслуговує окремої уваги та обговорення. Згідно зі статтею 53 Конституції України, повна загальна середня освіта є обов’язковою. Було б доцільно, щоб обов’язковою була лише базова середня освіта, а право на отримання повної загальної середньої освіти, зокрема в старшій академічній  школі, відкривалося для особи за результатами, що були продемонстровані особою при опануванні базовою середньою освітою, що підтверджується результатами оцінювання, проведеного  в рамках системи забезпечення якості освіти. Це дозволило б покращити якість освіти в старшій школі та опосередковано впливало б на забезпечення якості вищої освіти.

Потрапляння на вищий рівень освіти великих груп осіб, які не можуть повноцінно опанувати відповідний освітній рівень, неминуче позначається на освіті тих, хто спроможний повноцінно опанувати відповідний освітній рівень.

Значна частка слабко підготовлених  учнів у старших класах школи уповільнює розвиток більш здібних та підготовлених. Так чи інакше, вчитель має орієнтуватися на посередніх та навіть слабких учнів, значна частина  з яких мала б припинити навчання в школі після здобуття базової середньої освіти.

Особливу проблему становить відсутність на рівні повної загальної середньої освіти реальної підготовки для отримання надалі повноцінної класичної університетської освіти. Якщо питання викладання філософії в старшій школі залишається дискусійним, то майже повна відсутність інших елементів класичної освіти в старшій школі не може не викликати занепокоєння. Відсутність класичної освіти, зокрема фактична неможливість вивчати так звані мертві мови (латинську та давньогрецьку) на рівні здобуття повної загальної середньої освіти веде до профанації класичної університетської освіти, зокрема отримання освіти на філософських факультетах українських університетів.

Оскільки сьогодні мова не йде про підготовку на рівні здобуття повної загальної середньої освіти до здобуття університетської класичної освіти, то, відповідно, доступ до університетської класичної освіти відбувається з порушенням головної передумови такого доступу, а саме не дотримується вимога: відкриття права на здобуття вищої освіти для особи має відбуватися на основі успішного опанування нею відповідної повної загальної середньої освіти.

Значною мірою такий стан речей призводить до фактичної профанації  класичної університетської освіти та ставить під сумнів існування класичного університету в Україні. 

Від конкурсу сертифікатів до «конкурсу гаманців»

Частина третя статті 44 Закону «Про вищу освіту», у відповідності до статті 53 Конституції України, визначає право громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в державних та комунальних закладах на конкурсній основі. Фактично мова йде, як правило, про конкурс сертифікатів, який для ряду спеціальностей доповнюється конкурсом творчих та фізичних здібностей. Разом з тим кожен абітурієнт, який за результатами конкурсу не виборов права на безоплатне здобуття вищої освіти в певному вищому навчальному  закладі, може укласти контракт з вищим навчальним закладом, який передбачає оплату за навчання у вищому навчальному закладі.

Вищі навчальні заклади, зокрема провідні університети країни, свідомо занижують вимоги до сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, які мають надавати абітурієнти. Якщо багато провінційних вищих навчальних закладів йдуть на такий крок з метою заповнити бодай бюджетні місця, то провідні вищі навчальні заклади країни керуються дещо іншими міркуваннями.

По-перше, занижені вимоги до сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання дозволяють хизуватися кількістю претендентів на бюджетні та ліцензійні місця, що вже містить у собі ознаки маніпулювання поняттями.

 По-друге, занижені вимоги до сертифікатів дозволяють розраховувати на укладання більшої кількості контрактів з абітурієнтами, що суттєво позначається на фінансових надходженнях до вищого навчального закладу. Якщо такий контракт укладається з особою, яка не добрала кількох конкурсних балів, що дозволили б їй навчатися коштом державного бюджету, то це одна справа. Якщо ж провідні університети країни йдуть на укладання таких контрактів з особами, результати зовнішнього незалежного оцінювання яких на кілька порядків поступаються результатам тих, хто зарахований за даною спеціальністю до ВНЗ за результатами конкурсу на навчання коштом державного бюджету, то варто говорити про свідому торгівлю такими вищими навчальними закладами документами про вищу освіту. Така практика мала б знаходити свою оцінку в системі забезпечення якості вищої освіти, розбудова якої й сьогодні залишається під питанням.

Учасники такої публічної торгівлі документами про вищу освіту можуть посилатися лише на тезу, що вища освіта є товаром, який можна купувати. Однак аргументи, які лежать в основі такої тези, можуть лише слугувати виправданню практики, за якої від купівлі права на навчання у вищому навчальному закладі прямий шлях веде до купівлі в майбутньому посад в органах державної влади, що передбачає фактичну купівлю можливості брати хабарі та розбудовувати корупційні схеми, для чого потрібна не стільки університетська освіта, скільки куплений диплом, брутальність та нахабство.

Світовий досвід платної вищої освіти й українська практика торгівлі документами про вищу освіту

Прихильники тези «вища освіта є товаром, який можна купувати та продавати» часто посилаються на досвід західних країн(Великої Британії та США), в яких існує плата за навчання у вищих навчальних закладах.

Може скластися враження, що в цих країнах достатньо мати відповідні кошти, щоб вступити до університету.

Це далеко не так. Фінансові можливості родини не гарантують вступ до американських та британських університетів, особливо якщо йдеться   про провідні університети. Варто враховувати, що платна система вищої освіти у США та Великій Британії існує в умовах функціонування системи надання кредитів та грантів для здобуття вищої освіти. Абітурієнт не лише має відшукати кошти для оплати навчання, він має також демонструвати гарні академічні успіхи. У Кембриджі не будуть укладати контракт з особою лише тому, що вона може оплатити навчання.

Зовсім інший підхід демонструють провідні українські університети. Ми і в цьому питанні нерозважливо намагаємося відтворювати чужий досвід та практики, при цьому брутально спотворюючи останні.

В окремих західних країнах мова йде про загальноприйняту практику оплачувати навчання у вищому навчальному закладі, у нас фактично мова йде про купівлю документа про вищу освіту. Платна вища освіта в США та Великій Британії існує в умовах функціонування ефективних систем забезпечення якості вищої освіти, українська практика продажів документів про вищу освіту  існує в умовах підміни системи забезпечення якості вищої освіти практикою чиновницького свавілля та корупційними схемами.

Чи варто орієнтуватися на певні бажані відсотки людей з вищою освітою в країні?

Немає сенсу визначати бажаний відсоток осіб в країні, які мали б отримати вищу освіту. Вищу освіту має право отримати кожен, хто відповідає певним критеріям та вимогам. Можуть лише посилюватися вимоги до самих критеріїв.

Не може бути проблеми з тим, що в країні існує забагато людей з дипломами про вищу освіту, проблема полягає лише в тому, що в країні ми маємо багато людей з документами про вищу освіту без відповідної освіти. Іншими словами, мова йде про проблему дискредитації документа про вищу освіту в країні. 

Про особливі умови вступу до вищих навчальних закладів

Окрему проблему становить реалізація на практиці положень частини третьої статті 44 Закону «Про вищу освіту», якою визначається право окремих категорій осіб брати участь у конкурсі  за результатами вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі. До таких категорій осіб належать особи, які мають захворювання, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання, діти-сироти та особи, яких законом визнано учасниками бойових дій.

Так, не можна напевно обійтися без виключень. Однак мова має йти не про те, щоб дати можливість для певних категорій осіб уникнути проходження зовнішнього незалежного оцінювання, керуючись при цьому певними міркуваннями політичної доцільності, а про те, щоб забезпечити для кожного можливість та умови для проходження зовнішнього незалежного оцінювання. Мова йде не про вибір між різними формами оцінювання знань потенційних абітурієнтів, мова йде про забезпечення єдності у підході до такого оцінювання. Будь-які виключення мають бути виправданими лише неможливістю їх уникнення.

Про значення та вагу складових конкурсного бала

Про сертифікати ЗНО

Визначальну вагу при обчисленні конкурсного бала мають сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання. Сертифікати ЗНО мають продемонструвати спроможність особи навчатися за відповідними спеціальностями у вищому навчальному закладі. Достатність та відповідність переліку сертифікатів при вступі до вищого навчального закладу має виключно важливе значення.

Однак мають місце певні проблеми. Так, сьогодні на підставі сертифікатів ЗНО важко визначити, чи спроможна особа повноцінно здобувати класичну освіту, зокрема філософську освіту. Сертифікат з історії та інші сертифікати не дозволяють визначати це повною мірою. На жаль, така ситуація, дійсно, обумовлена в першу чергу  характером тієї освіти, яка здобувається  в теперішній середній школі, в якій майже повністю редукована класична освіта.

Варто подумати про перелік обов’язкових сертифікатів при вступі до вищих навчальних закладів та про роль сертифікатів з іноземних мов. Сьогодні лише  сертифікат з української мови та літератури є необхідним при вступі до вищих навчальних закладів незалежно від обраної спеціальності. Заслуговує на  підтримку пропозиція зробити обов’язковим сертифікат з іноземної мови незалежно від обраної абітурієнтом спеціальності. Однак цього недостатньо. На жаль, сьогодні фактично неможливо проводити ЗНО з так званих мертвих мов (давньогрецької та латинської мови). Без вивчення на всіх рівнях освіти таких мов є неможливою безперервна класична освіта. Однак ця проблема є комплексною і має знайти своє комплексне вирішення.

Про значення та вагу середнього бала документа про середню освіту

 Згідно з пунктом другим частини п’ятої статті 44 Закону «Про вищу освіту», вага середнього бала документа про середню освіту становить від 0 до 10 відсотків конкурсного бала. Така норма є швидше вираженням адекватної оцінки рівня довіри до системи  оцінювання в середній школі,  ніж адекватним визначенням ролі середнього бала документа про середню освіту, яким би він мав бути за умов існування в сфері середньої освіти надійних систем забезпечення якості освіти.

Так, на жаль, сьогодні ми маємо прийняти чинну норму, однак в перспективі варто подумати про збільшення ваги середнього бала документа про середню освіту. Мінімально можлива вага середнього бала документа про середню освіту не мала б дорівнювати нулю балів. Однак піти на відповідні зміни можна лише за умов розбудови в сфері середньої освіти ефективних процедур забезпечення якості освіти.

Незначна вага середнього бала документа про середню освіту при визначенні конкурсного бала сприяє нехтуванню учнями середньої школи, особливо в старших класах, тих дисциплін та знань, які не стосуються предметів, що пов’язані з проходженням  ЗНО. Тим самим мова йде про можливу деформацію в освіті учня середньої школи. Не можна допускати, щоб старші класи зводилися виключно до підготовки з кількох предметів до ЗНО. Така практика призвела б до поступової дискредитації ЗНО.

Разом з тим вага середнього бала документа про середню освіту не може перевищувати 20-25 відсотків конкурсного бала.

Ми маємо визнати, що проблематично забезпечити рівень довіри до балів документа про середню освіту, яка відповідала б рівню довіри до результатів ЗНО. Саме тому потрібно доволі обережно підходити до цього питання. Занадто мала та занадто велика вага середнього бала документа про середню освіту містить у собі відповідні небезпеки.  

Про вагу бала за особливі успіхи

Дискусійним залишається питання про доцільність при обчисленні конкурсного бала враховувати вагу бала за особливі успіхи, що пов’язані з олімпіадами, конкурсом-захистом науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України та за успішне закінчення підготовчих курсів вищого навчального закладу при вступу до цього закладу на природничо-математичні та інженерно-технічні спеціальності. Існує проблема з довірою до забезпечення об’єктивності процедур оцінювання даних успіхів. І хоча вага бала за особливі успіхи не може перевищувати п’ять відсотків конкурсного бала, саме ці п’ять відсотків відіграють іноді помітну роль при визначенні переліку осіб, які отримують право навчатися коштом державного бюджету.

Рекомендації

1. Доступ до вищої освіти має ґрунтуватися на неухильному дотриманні принципу: право на здобуття вищої освіти має відкриватися лише після успішного опанування повною загальною середньою освітою, що підтверджується відповідними результатами ЗНО. Варто розглянути можливість розрізнення порогу ЗНО, що підтверджує право на отримання  документа про середню освіту, та порогу, що надає право вступати до ВНЗ.

2. Право брати участь у конкурсі за результати вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі повинні мати лише ті особи з вказаних в частині третій статті 44 Закону «Про вищу освіту» категорій, які фактично не можуть бути присутніми при проведенні ЗНО, що має підтверджуватися відповідними документами.

3. Варто сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання з іноземної мови визнати  обов’язковим при вступі до вищого навчального закладу незалежно від обраної спеціальності.

4. За умов відсутності систем забезпечення якості  освіти у сфері середньої освіти, вага середнього бала документа про середню освіту має залишатися такою, якою вона існує сьогодні. Однак у перспективі така вага могла б складати 20-25 відсотків конкурсного бала.

5. Варто забезпечити надійні процедури доступу до університетської класичної освіти, що передбачає або проходження ЗНО з відповідних предметів, або надання вищим навчальним закладам можливості проведення обов’язкових додаткових конкурсів за аналогією з творчими конкурсами, вага бала за які  буде становити не більше ніж 20 відсотків конкурсного бала. 

6. Доцільно відмовитися від врахування бала за особливі успіхи при обчисленні конкурсного бала та вилучити пункт 5.4 статті 44 з Закону «Про вищу освіту», внісши відповідні зміни в четверту та шосту частини даної статті.

7. Державні цільові програми, що передбачаються частиною 17 статті 44 Закону «Про вищу освіту», мають забезпечити можливість фінансової підтримки відповідних категорій осіб на етапі підготовки до вступу та під час навчання у вищому навчальному закладі. Однак безпосередня реалізація такими особами права на здобуття вищої освіти не повинна суперечити вимогам забезпечення якості вищої освіти.

Замість висновку

Ми маємо припинити практику фактичної торгівлі документами про вищу освіту, що  «процвітає» сьогодні у сфері вищої освіти. Має бути забезпечена ефективність функціонування соціальних ліфтів, одним із найпотужніших з яких є доступ до вищої освіти. Від ефективності процедур забезпечення доступу до вищої освіти залежить процвітання суспільства, країни та держави.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

Про доступ до вищої освіти
Про доступ до вищої освіти

Питання доступу до вищої освіти сьогодні залишається одним із найбільш дискусійних питань, що стосується сфери вищої освіти. 

Питання доступу до вищої освіти перегукується з питанням про право на безоплатне навчання у вищому навчальному закладі.

Коли мова заходить про право на здобуття вищої освіти, то часто доводиться мати справу зі спекуляціями та маніпулюваннями з поняттями, а це  заважає побачити суть проблеми. Повноцінному обговоренню даного питання заважають міркування політичної доцільності, страх порушити певні табу та певні стереотипи.

Реалізація права на здобуття вищої освіти є не стільки реалізацією права на розподіл вже наявного  певного суспільного блага, скільки задоволенням чи схваленням претензії особи створювати в майбутньому суспільні блага. Це положення, на жаль, не знаходить розуміння як поміж широкого загалу, так і в освітянських колах. В іншому випадку, не говорили б про вищу освіту як про товар, який можна купити. Не проводили б вступні кампанії до вищих навчальних закладів, які передбачають фактичну можливість купувати документ про вищу освіту.

Вища освіта не є товаром, як і університет не є супермаркетом.

Право на здобуття вищої освіти є особистим правом кожної людини. Реалізація цього права не повинна залежати (посилюватися чи послаблюватися) від певних спадкових прав та привілеїв, фінансових можливостей родини потенційного здобувача вищої освіти. Українське законодавство та теперішня практика у сфері вищої освіти вперто демонструють нехтування даним положенням.

Право на здобуття вищої освіти має відкриватися для особи лише в тому разі, якщо вона вже отримала повну загальну середню освіту, продемонструвавши при цьому відмінні або добрі успіхи в опануванні певної групи навчальних дисциплін, що підтверджується відповідними результатами зовнішнього незалежного оцінювання.

Теперішня практика та нормативно-правова база в сфері вищої освіти  відкривають  можливість майже для кожного, хто демонструє мінімальні успіхи при навчанні в закладах середньої освіти, розраховувати на навчання у вищому навчальному закладі коштом державного бюджету чи власним коштом.

Мінімальні (порогові) результати зовнішнього незалежного оцінювання повинні щонайбільше підтвердити право на отримання документа про середню освіту, однак вони не повинні гарантувати право та можливість навчатися у  вищому навчальному закладі, а тим більше  розраховувати на навчання у вищому навчальному закладі коштом державного бюджету.

Про право на здобуття вищої освіти та попередній рівень освіти

Оскільки право на здобуття вищої освіти може відкриватися лише після успішного здобуття повної загальної середньої освіти, то сам феномен обов’язковості вимоги щодо повної загальної середньої освіти заслуговує окремої уваги та обговорення. Згідно зі статтею 53 Конституції України, повна загальна середня освіта є обов’язковою. Було б доцільно, щоб обов’язковою була лише базова середня освіта, а право на отримання повної загальної середньої освіти, зокрема в старшій академічній  школі, відкривалося для особи за результатами, що були продемонстровані особою при опануванні базовою середньою освітою, що підтверджується результатами оцінювання, проведеного  в рамках системи забезпечення якості освіти. Це дозволило б покращити якість освіти в старшій школі та опосередковано впливало б на забезпечення якості вищої освіти.

Потрапляння на вищий рівень освіти великих груп осіб, які не можуть повноцінно опанувати відповідний освітній рівень, неминуче позначається на освіті тих, хто спроможний повноцінно опанувати відповідний освітній рівень.

Значна частка слабко підготовлених  учнів у старших класах школи уповільнює розвиток більш здібних та підготовлених. Так чи інакше, вчитель має орієнтуватися на посередніх та навіть слабких учнів, значна частина  з яких мала б припинити навчання в школі після здобуття базової середньої освіти.

Особливу проблему становить відсутність на рівні повної загальної середньої освіти реальної підготовки для отримання надалі повноцінної класичної університетської освіти. Якщо питання викладання філософії в старшій школі залишається дискусійним, то майже повна відсутність інших елементів класичної освіти в старшій школі не може не викликати занепокоєння. Відсутність класичної освіти, зокрема фактична неможливість вивчати так звані мертві мови (латинську та давньогрецьку) на рівні здобуття повної загальної середньої освіти веде до профанації класичної університетської освіти, зокрема отримання освіти на філософських факультетах українських університетів.

Оскільки сьогодні мова не йде про підготовку на рівні здобуття повної загальної середньої освіти до здобуття університетської класичної освіти, то, відповідно, доступ до університетської класичної освіти відбувається з порушенням головної передумови такого доступу, а саме не дотримується вимога: відкриття права на здобуття вищої освіти для особи має відбуватися на основі успішного опанування нею відповідної повної загальної середньої освіти.

Значною мірою такий стан речей призводить до фактичної профанації  класичної університетської освіти та ставить під сумнів існування класичного університету в Україні. 

Від конкурсу сертифікатів до «конкурсу гаманців»

Частина третя статті 44 Закону «Про вищу освіту», у відповідності до статті 53 Конституції України, визначає право громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в державних та комунальних закладах на конкурсній основі. Фактично мова йде, як правило, про конкурс сертифікатів, який для ряду спеціальностей доповнюється конкурсом творчих та фізичних здібностей. Разом з тим кожен абітурієнт, який за результатами конкурсу не виборов права на безоплатне здобуття вищої освіти в певному вищому навчальному  закладі, може укласти контракт з вищим навчальним закладом, який передбачає оплату за навчання у вищому навчальному закладі.

Вищі навчальні заклади, зокрема провідні університети країни, свідомо занижують вимоги до сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, які мають надавати абітурієнти. Якщо багато провінційних вищих навчальних закладів йдуть на такий крок з метою заповнити бодай бюджетні місця, то провідні вищі навчальні заклади країни керуються дещо іншими міркуваннями.

По-перше, занижені вимоги до сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання дозволяють хизуватися кількістю претендентів на бюджетні та ліцензійні місця, що вже містить у собі ознаки маніпулювання поняттями.

 По-друге, занижені вимоги до сертифікатів дозволяють розраховувати на укладання більшої кількості контрактів з абітурієнтами, що суттєво позначається на фінансових надходженнях до вищого навчального закладу. Якщо такий контракт укладається з особою, яка не добрала кількох конкурсних балів, що дозволили б їй навчатися коштом державного бюджету, то це одна справа. Якщо ж провідні університети країни йдуть на укладання таких контрактів з особами, результати зовнішнього незалежного оцінювання яких на кілька порядків поступаються результатам тих, хто зарахований за даною спеціальністю до ВНЗ за результатами конкурсу на навчання коштом державного бюджету, то варто говорити про свідому торгівлю такими вищими навчальними закладами документами про вищу освіту. Така практика мала б знаходити свою оцінку в системі забезпечення якості вищої освіти, розбудова якої й сьогодні залишається під питанням.

Учасники такої публічної торгівлі документами про вищу освіту можуть посилатися лише на тезу, що вища освіта є товаром, який можна купувати. Однак аргументи, які лежать в основі такої тези, можуть лише слугувати виправданню практики, за якої від купівлі права на навчання у вищому навчальному закладі прямий шлях веде до купівлі в майбутньому посад в органах державної влади, що передбачає фактичну купівлю можливості брати хабарі та розбудовувати корупційні схеми, для чого потрібна не стільки університетська освіта, скільки куплений диплом, брутальність та нахабство.

Світовий досвід платної вищої освіти й українська практика торгівлі документами про вищу освіту

Прихильники тези «вища освіта є товаром, який можна купувати та продавати» часто посилаються на досвід західних країн(Великої Британії та США), в яких існує плата за навчання у вищих навчальних закладах.

Може скластися враження, що в цих країнах достатньо мати відповідні кошти, щоб вступити до університету.

Це далеко не так. Фінансові можливості родини не гарантують вступ до американських та британських університетів, особливо якщо йдеться   про провідні університети. Варто враховувати, що платна система вищої освіти у США та Великій Британії існує в умовах функціонування системи надання кредитів та грантів для здобуття вищої освіти. Абітурієнт не лише має відшукати кошти для оплати навчання, він має також демонструвати гарні академічні успіхи. У Кембриджі не будуть укладати контракт з особою лише тому, що вона може оплатити навчання.

Зовсім інший підхід демонструють провідні українські університети. Ми і в цьому питанні нерозважливо намагаємося відтворювати чужий досвід та практики, при цьому брутально спотворюючи останні.

В окремих західних країнах мова йде про загальноприйняту практику оплачувати навчання у вищому навчальному закладі, у нас фактично мова йде про купівлю документа про вищу освіту. Платна вища освіта в США та Великій Британії існує в умовах функціонування ефективних систем забезпечення якості вищої освіти, українська практика продажів документів про вищу освіту  існує в умовах підміни системи забезпечення якості вищої освіти практикою чиновницького свавілля та корупційними схемами.

Чи варто орієнтуватися на певні бажані відсотки людей з вищою освітою в країні?

Немає сенсу визначати бажаний відсоток осіб в країні, які мали б отримати вищу освіту. Вищу освіту має право отримати кожен, хто відповідає певним критеріям та вимогам. Можуть лише посилюватися вимоги до самих критеріїв.

Не може бути проблеми з тим, що в країні існує забагато людей з дипломами про вищу освіту, проблема полягає лише в тому, що в країні ми маємо багато людей з документами про вищу освіту без відповідної освіти. Іншими словами, мова йде про проблему дискредитації документа про вищу освіту в країні. 

Про особливі умови вступу до вищих навчальних закладів

Окрему проблему становить реалізація на практиці положень частини третьої статті 44 Закону «Про вищу освіту», якою визначається право окремих категорій осіб брати участь у конкурсі  за результатами вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі. До таких категорій осіб належать особи, які мають захворювання, що можуть бути перешкодою для проходження зовнішнього незалежного оцінювання, діти-сироти та особи, яких законом визнано учасниками бойових дій.

Так, не можна напевно обійтися без виключень. Однак мова має йти не про те, щоб дати можливість для певних категорій осіб уникнути проходження зовнішнього незалежного оцінювання, керуючись при цьому певними міркуваннями політичної доцільності, а про те, щоб забезпечити для кожного можливість та умови для проходження зовнішнього незалежного оцінювання. Мова йде не про вибір між різними формами оцінювання знань потенційних абітурієнтів, мова йде про забезпечення єдності у підході до такого оцінювання. Будь-які виключення мають бути виправданими лише неможливістю їх уникнення.

Про значення та вагу складових конкурсного бала

Про сертифікати ЗНО

Визначальну вагу при обчисленні конкурсного бала мають сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання. Сертифікати ЗНО мають продемонструвати спроможність особи навчатися за відповідними спеціальностями у вищому навчальному закладі. Достатність та відповідність переліку сертифікатів при вступі до вищого навчального закладу має виключно важливе значення.

Однак мають місце певні проблеми. Так, сьогодні на підставі сертифікатів ЗНО важко визначити, чи спроможна особа повноцінно здобувати класичну освіту, зокрема філософську освіту. Сертифікат з історії та інші сертифікати не дозволяють визначати це повною мірою. На жаль, така ситуація, дійсно, обумовлена в першу чергу  характером тієї освіти, яка здобувається  в теперішній середній школі, в якій майже повністю редукована класична освіта.

Варто подумати про перелік обов’язкових сертифікатів при вступі до вищих навчальних закладів та про роль сертифікатів з іноземних мов. Сьогодні лише  сертифікат з української мови та літератури є необхідним при вступі до вищих навчальних закладів незалежно від обраної спеціальності. Заслуговує на  підтримку пропозиція зробити обов’язковим сертифікат з іноземної мови незалежно від обраної абітурієнтом спеціальності. Однак цього недостатньо. На жаль, сьогодні фактично неможливо проводити ЗНО з так званих мертвих мов (давньогрецької та латинської мови). Без вивчення на всіх рівнях освіти таких мов є неможливою безперервна класична освіта. Однак ця проблема є комплексною і має знайти своє комплексне вирішення.

Про значення та вагу середнього бала документа про середню освіту

 Згідно з пунктом другим частини п’ятої статті 44 Закону «Про вищу освіту», вага середнього бала документа про середню освіту становить від 0 до 10 відсотків конкурсного бала. Така норма є швидше вираженням адекватної оцінки рівня довіри до системи  оцінювання в середній школі,  ніж адекватним визначенням ролі середнього бала документа про середню освіту, яким би він мав бути за умов існування в сфері середньої освіти надійних систем забезпечення якості освіти.

Так, на жаль, сьогодні ми маємо прийняти чинну норму, однак в перспективі варто подумати про збільшення ваги середнього бала документа про середню освіту. Мінімально можлива вага середнього бала документа про середню освіту не мала б дорівнювати нулю балів. Однак піти на відповідні зміни можна лише за умов розбудови в сфері середньої освіти ефективних процедур забезпечення якості освіти.

Незначна вага середнього бала документа про середню освіту при визначенні конкурсного бала сприяє нехтуванню учнями середньої школи, особливо в старших класах, тих дисциплін та знань, які не стосуються предметів, що пов’язані з проходженням  ЗНО. Тим самим мова йде про можливу деформацію в освіті учня середньої школи. Не можна допускати, щоб старші класи зводилися виключно до підготовки з кількох предметів до ЗНО. Така практика призвела б до поступової дискредитації ЗНО.

Разом з тим вага середнього бала документа про середню освіту не може перевищувати 20-25 відсотків конкурсного бала.

Ми маємо визнати, що проблематично забезпечити рівень довіри до балів документа про середню освіту, яка відповідала б рівню довіри до результатів ЗНО. Саме тому потрібно доволі обережно підходити до цього питання. Занадто мала та занадто велика вага середнього бала документа про середню освіту містить у собі відповідні небезпеки.  

Про вагу бала за особливі успіхи

Дискусійним залишається питання про доцільність при обчисленні конкурсного бала враховувати вагу бала за особливі успіхи, що пов’язані з олімпіадами, конкурсом-захистом науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України та за успішне закінчення підготовчих курсів вищого навчального закладу при вступу до цього закладу на природничо-математичні та інженерно-технічні спеціальності. Існує проблема з довірою до забезпечення об’єктивності процедур оцінювання даних успіхів. І хоча вага бала за особливі успіхи не може перевищувати п’ять відсотків конкурсного бала, саме ці п’ять відсотків відіграють іноді помітну роль при визначенні переліку осіб, які отримують право навчатися коштом державного бюджету.

Рекомендації

1. Доступ до вищої освіти має ґрунтуватися на неухильному дотриманні принципу: право на здобуття вищої освіти має відкриватися лише після успішного опанування повною загальною середньою освітою, що підтверджується відповідними результатами ЗНО. Варто розглянути можливість розрізнення порогу ЗНО, що підтверджує право на отримання  документа про середню освіту, та порогу, що надає право вступати до ВНЗ.

2. Право брати участь у конкурсі за результати вступних іспитів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі повинні мати лише ті особи з вказаних в частині третій статті 44 Закону «Про вищу освіту» категорій, які фактично не можуть бути присутніми при проведенні ЗНО, що має підтверджуватися відповідними документами.

3. Варто сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання з іноземної мови визнати  обов’язковим при вступі до вищого навчального закладу незалежно від обраної спеціальності.

4. За умов відсутності систем забезпечення якості  освіти у сфері середньої освіти, вага середнього бала документа про середню освіту має залишатися такою, якою вона існує сьогодні. Однак у перспективі така вага могла б складати 20-25 відсотків конкурсного бала.

5. Варто забезпечити надійні процедури доступу до університетської класичної освіти, що передбачає або проходження ЗНО з відповідних предметів, або надання вищим навчальним закладам можливості проведення обов’язкових додаткових конкурсів за аналогією з творчими конкурсами, вага бала за які  буде становити не більше ніж 20 відсотків конкурсного бала. 

6. Доцільно відмовитися від врахування бала за особливі успіхи при обчисленні конкурсного бала та вилучити пункт 5.4 статті 44 з Закону «Про вищу освіту», внісши відповідні зміни в четверту та шосту частини даної статті.

7. Державні цільові програми, що передбачаються частиною 17 статті 44 Закону «Про вищу освіту», мають забезпечити можливість фінансової підтримки відповідних категорій осіб на етапі підготовки до вступу та під час навчання у вищому навчальному закладі. Однак безпосередня реалізація такими особами права на здобуття вищої освіти не повинна суперечити вимогам забезпечення якості вищої освіти.

Замість висновку

Ми маємо припинити практику фактичної торгівлі документами про вищу освіту, що  «процвітає» сьогодні у сфері вищої освіти. Має бути забезпечена ефективність функціонування соціальних ліфтів, одним із найпотужніших з яких є доступ до вищої освіти. Від ефективності процедур забезпечення доступу до вищої освіти залежить процвітання суспільства, країни та держави.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.

24.01.2017
Юрій Федорченко
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Роман
Опубліковано 30.01.2017 в 08:03
По-перше, треба припинити випускати білянаукових науковців = філософів. Це наука ні про що і не має чітко визначеної царини, отже фахівці-філософ и лізуть всюди: педагогіка, соціологія, література тощо, а тепер і в законотворчість . А балачки розводити може буд-який кандидат наук, не даремно вони тепер всі PhD - доктор філософії.
По-друге, коли від кількості студентів не буде залежати кількість викладачів вишу (це автор не сказав), то виші самі не будуть брати абітурієнтів з низькими балами ЗНО.
По-третє, обов’язкове ЗНО з іноземної мови з урахуванням мізерної зарплатні випускників лише збільшить кількість емігрантів з технічною освітою. Зі знанням мови можна навіть навчатися в Польщі чи Німеччині (безкоштовно для іноземців).
Та наостанок, найбільша дискредитація — це депутати і міністри, які без профільної освіти керують міністерствами та комітетами, або взагалі з дипломами сумнівного походження, як от Королевська або побіжний профессор.
Автор: Юрій Федорченко
Опубліковано 03.02.2017 в 10:01
Пане Романе, навіть не буду коментувати Ваші зауваження про філософію, оскільки немає чого коментувати.
Про питання (не)залежності кількості викладачів від кількості студентів автор говорить у попередній статті «Фінансування вищої освіти: між стратегічними інвестиціями і тактичною доцільністю» Див. education-ua.org/.../...
Так, випускники вищої школи, володіючи іноземними мовами, мають кращі шанси на працевлаштуванн я в країні та за кордоном. Страх перед імміграцією не повинен виправдовувати відсутність належного опанування іноземних мов в середніх школах.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews