Укр Рус

Дата: 23.05.2019

Підписка на новини

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ № 24 Каргокульт в освіті

Опубліковано
23.03.2017

Широко відомою є історія, яка відбулася після Другої світової війни на одному з островів Мікронезії. Під час війни там був американський аеродром, на який великі металеві птахи приносили різні вантажі(англ. cargo). Усілякими смаколиками американці ділились із тубільцями, але війна скінчилася, американці забралися звідти геть… 

Та через кілька років етнографічна експедиція знайшла аеродром у повному порядку: на злітній смузі стояли плетені з соломи літаки,  в хижі радиста сидів дикун з половинками кокосових  горіхів замість справжніх навушників, по плато марширували тубільці.  Дикуни вірили, що наслідуючи білих людей, вони матимуть "манну небесну".

 Вони закинули землеробство, голодували, але продовжували надягати кокоси на голову і вимовляти слова, які нагадували  позивні.

У них форма абсолютно замінила зміст, вони запозичили формальні речі, думаючи, що таким чином зможуть задобрити чарівних залізних птахів і ті знову прилетять з вантажем. 

Та смаколики з неба так і не впали…

Что они не делают, не идут дела…

Ми є свідками дикого за розмірами, глибиною та абсурдністю – каргокульту в освіті.

Як тільки відкрилась «залізна завіса», ми почули загадкові слова іншомовного походження на кшталт моніторинг, рейтинг, тестування, портфоліо, фандрайзінг, флешмоб, коучінг…

Ми спапуасили все це і довели до повного абсурду.

В освітній сфері усі їх моніторинги, рейтинги, тестування, фандрайзінги, портфоліо і навіть флешмоби... стають не просто очеретяним літачком, який ніяк не злетить. Вони перетворюються на свою протилежність і справляють виключно руйнівний вплив.

Як наслідок, у наших педагогічних папуасів рейтинг учнів класу, складання якого порушує усі норми педагогічної етики,   стає інструментом репресивної педагогіки. Рейтинг школи, який вираховується за абсолютно формальними показниками – кількістю переможців усіляких конкурсів, олімпіад  чи вчасністю подання звітності, веде до підміни її місії.Зокрема, в гонитві за високим місцем у рейтингу, школи в будь-який спосіб намагаються позбутися учнів, яким тяжко дається навчання.

Зайве доводити, що школи не повинні змагатися одна з одною, вони мають змагатись самі з собою, бігти наввипередки з «власною тінню». Я був директором гімназії в центрі міста, до якої дітей відбирали за конкурсом, ледь не 100 % наших батьків мали вищу освіту… Як могла зі мною змагатись школа в спальному районі Кіровограда? Звісно, за будь-яких зусиль педколективів моя гімназія була приречена бути на вершині рейтингу, а та школа в кінці. Але ж це не чесно! 

Ми запровадили систему стандартизованого тестування(ЗНО) уже тоді, коли всюди в світі її почали розглядати як головну перешкоду успішному навчанню.  Світ уже живе категоріями  суспільства знань, яке набирає формату четвертої індустріальної революції, а ми використовуємо систему створену під завдання ще першої індустріальної революції.

 

Тестування майбутніх першокласників, яке попри заборону, все одно здійснюється, взагалі заходиться поза межами здорового глузду. По суті воно стало інструментом здійснення корупційної практики набору «потрібних» учнів і відсіву «небажаних».

 

Має вкрай згубні наслідки й переорієнтація усього навчального процесу на тестову форму перевірки засвоєння матеріалу, за якої  не треба думати, достатньо лише обрати правильну відповідь шляхом її зазубрювання чи просто вгадування...

Про небезпеку тестоманії, наприклад, пише мериканська  історик освіти Діян Равітч (Diane Ravitch)  в книзі "Смерть і життя великої американської шкільної системи: як тестування і вибір підривають освіту "(The Death and Life of the Great American School System: How Testing and Choice Are Undermining Education). Її висновок вкрай невтішний: впровадження тотального і постійного тестування у школі руйнує американську систему освіти.

Під виглядом "моніторингу навчальної діяльності школярів", який мав би бути складовою частиною повноцінної системи забезпечення якості освіти, ми проводимо аналіз формальних результатів і лише заохочуємо процентоманію. 

У нас часто використовують слова, мало розуміючи їх значення. Моніторинг у системі освіти має передбачати існування повноцінної системи забезпечення якості освіти. Моніторинг виконує відповідну функцію саме в системі забезпечення якості освіти. Моніторинг в освіті має бути саме моніторингом процедур. Останнє майже не розуміють – у нас чомусь хочуть когось на чомусь «спіймати».

                                                       Юрій Федорченко  

Фандрайзінг по-українськи, як правило, стає примітивним способом очищення кишень батьків учнів(вступні внески, добровільно-примусова благодійність, обов'язкові подарунки школі від випускного класу тощо).

Флешмоб*(англ. flash mob — «блискавична юрба»), який ми проводимо до якоїсь історичної дати виключно для «галочки», показує лише повну протилежність назви суті того, що відбувається.

*Флешмоб-акція – це миттєва неочікувана поява «розумного натовпу» в якомусь людному місці, яка викликає ефект раптовості. Зайве доводити, що флешмоби організовуюся через соціальні мережі чи інші сучасні засоби комунікації, а не заздалегідь визначаються в плані виховної роботи. У цьому випадку вчителі бавляться у "нові" (для них) форми івентів в надії, що модерне слово «флешмоб» прикриє стару радянську сутність «патріотичного виховання»: збереження вбивчого формалізму, який руйнує саму сутність патріотизму.

Метод портфоліо замість того, щоб бути сучасним способом фіксування, накопичення, оцінки й самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу стає новою назвою традиційних безглуздих «папочок», які створюються за принципом «щоб було шо показати перевіряльникам». Звісно, в цьому випадку втрачаються всі функції портфоліо(діагностична, змістовна, розвивальна, мотиваційна тощо), і виходить треш з папками які комплектуються з того, що накопичилось в підсобці.

Проведення тренінгів з назвами на кшталт "Інноваційне лідерство шлях до успіху" за списаними у західних авторів методиками, - теж є проявом карго-культу.

Точно так і українська практика запровадження європейської системи навчання у ВНЗ нічого спільного зі справжнім Болонським процесом не має, бо ми і в цьому випадку запозичуємо лише формальні атрибути.

А потім дивуємось чому наш очеретяний освітянський літачок не летить, зовні ж він ніби схожий на справжні літаки.

Найсумніше, що підсумком будь-якого обговорення наслідків цього педагогічного каргокульту стає висновок: так, наш педагогічний літак з очерету не злетів, тож будемо тепер його робити з соломи!

 

А дехто з наших ретроградів починає ностальгувати за ще совковим педагогічним літачком з гілок, не соромлячись видавати, наприклад, банальні досягнення нашої дитдомівської педагогіки, яка ґрунтувалась на придушенні особистості колективом, за вершину світової педагогічної думи.

 

На фото приклад того, як сучасне обладнання(планшети) на уроці використовується в архаїчній формі: «Відкрийте підручник на сторінці ...».

Григорий Клочек вказує на ще одну явну ознаку карго-культу в освіті, яку він побачив на конкурсі «Учитель року»:

«Замість уроків як навчальних актів – демонстрація так званих «інноваційних технологій», яка переважно зводиться до безупинної демонстрації слайдів з їх дуже поверховим коментарем».

І, як завжди, уся енергія потяга йде у свисток…

Прошу вчитатись у наступну велику цитату зі статті Анатолія Шперха, яка пояснює як народжуються каргокультні псевдоіноваційні абсурди:

Мы пытаемся влить новое вино информационно-коммуникационных технологий в старые мехи бумажной педагогической культуры.

В 2012 году, когда по стране прошел первый масштабный эксперимент по использованию планшетов в школах, представитель одного из производителей, участвовавших в эксперименте, с придыханием рассказывал мне об инновационных методиках использования планшетов на уроке.

«Представляете, — говорил он мне, — учителя нашли, как встроить планшет в свои уроки: они во время опроса просят учеников написать на планшете номер правильного ответа и поднять над головой как карточку, чтобы учитель мог увидеть!»

Для меня это — чистейший образец культа «карго».

«Умный» планшет, умеющий и могущий столько изменить на уроке, используется только как картонка. Просто потому, что учителю надо было показать уважаемому представителю завода, как используются его планшеты.

Но не так ли происходит в большинстве случаев?

Пытаясь вложить информационные технологии в прокрустово ложе традиционной бумажно-бюрократической парадигмы, мы не рождаем сущности, а только калечим — и сами технологии, и то хорошее, что ещё осталось в старой классно-урочной системе.

Так, может, не надо трогать Марьванну? Может, надо дать ей возможность проводить классные уроки без всяких «новомодных технологий»?

А использованию новых технологий надо учить. Учить планомерно и долго. Не ожидая моментального результата. Выстраивая в школе параллельно с классической моделью Марьванны новую модель — с уроками вне стен классной комнаты, с «перевернутым классом», со всеми преимуществами, которые может дать ИКТ.

Без толку просто вешать в каждом классе интерактивную доску или вручать каждому учителю планшет. Нужно создавать систему, которая не просто покажет, как ими пользоваться, но даст понимание того, что эти инструменты — шанс выйти на иной уровень, и показать этот уровень, и научить выходить на него.

И во всех этих поисках очень важно, чтобы учитель принял новые инструменты как свои, как продолжение своего профессионализма, как нечто, что помогает ему самому раскрыться и передать знания ученикам.

Без этого понимания технологии несут не жизнь и цветение, а тлен и разрушение. Именно поэтому они и вызывают такое раздражение и неприятие у старшего поколения. https://newtonew.com/discussions/socrates-vs-ipad

Планувати ефективні транзити і шукати свій шлях

Однією з  передумов успішності українських  освітніх реформ є спроможність до транзиту сучасних ефективних «практик, які працюють» та розробка власних інноваційних практик.

Мова йде про оптимальне поєднання транзитної та інноваційної складових освітніх реформ.

Зразок того, як це робити продемонстрували японці, яким вдалось «поєднати японський дух із західним навчанням». Головне, що сприйняли японці із надбань західної педагогічної думки, — ідея «дитиноцентрованої освіти». Писав про це тут http://education-ua.org/ua/porivnyalna-pedagogika/933-opornij-konspekt-pro-yaponsku-shkolu

На жаль, у нас так не виходить.

Кілька років поспіль мав змогу номінувати на участь у програмі "Відкритий світ" своїх колег. Потім намагався відстежити якими були наслідки стажування в США наших педагогів.

Запитую завуча однієї з продвинутих гімназій: що ти взяла на озброєння з їх "практики, яка працює"?

Каже: в американській школі, якщо хтось запізнився, його просто так не пустять на урок, а ганяють так по кабінетах, щоб більше такого бажання в нього не виникало. Так, от ми тепер теж запровадили таку систему в себе.

Я очманів: чому ви взяли найгірше з того, що є в їх школі й від чого вони самі намагаються відмовитись? Чому ви не взяли найкраще(свободу вибору індивідуальні освітньої траєкторії тощо)???

А пояснити такий феномен просто: забезпечити свободу вибору індивідуальної освітньої траєкторії наша завуч не може, а добавити маразму в нашу і так маразматичну систему - запросто!

Звісно, не варто бігти слідом за "потягом, який заїхав у глухий кут ".

Для того, щоб забезпечити ефективні транзити, нам спочатку треба навчитись бачити, наприклад, реальний потенціал змін сучасного суспільства знань. Зрозуміти, що науково-освітній потенціал України теж потребує сучасного формату реалізації.

Зараз в Україні завдяки міжнародній підтримці освітніх реформ є чимало «вікон можливостей», які відкривають доступ до найсучасніших надбань світової педагогічної думки та їх трансферу в Україну.

Ознакою каргокульту на найвищому рівні є курс на копіювання далеко не найкращих зразків закордонної освіти.  Ми запрошуємо найконсервативніших закордонних експертів і вишукуємо "нитиків", які критикують їх надбання, намагаючись виправдати власну бездіяльність.

Може нам пороблено?

Звісно, без активного вивчення кращих практик ми ризикуємо назавжди відстати в якості освіти. Та часто у нас лунають лише лозунги про наближення до світових стандартів, а насправді йде віддалення від них та наближення до смішного каргокульту.

Пам'ятаєте, як Волька, герой повісті-казки Лазаря Лагина "Старика Хоттабича", захотів мати годинника, як у мужика, що проходив?

Хоттабич і зробив, тільки годинник чомусь не йшов, бо там усередині багато механізмів, про які чарівник не знав.

Основна причина існування каргокульту в освіті наша - загальна схильність до імітаційної педагогіки, яка має глибоке коріння ще в радянських традиціях показухи, помножених на новітні прагнення до педагогічного гламуру.

Навіщо ми це робимо?

Ми свідомо дискредитуємо успішні закордонні(і вітчизняні також)«практики, які працюють» для того, щоб:

1. Провокувати та підживлювати спротив бодай найменшим інноваціям, які б могли зачепити Систему і відсунути від владного корита тих, хто її уособлює, та зачепити широке коло тих, хто так чи інакше пристосувався до теперішніх реалій.

2. Відвертати увагу від головного «секрету» успіху західних моделей освіти(свободи педагогічної думки і дії, академічної доброчесності, довіри між усіма учасникам освітнього процесу). Бо, наприклад, моніторинг навчальної діяльності школярів може успішно вестись лише там, де не допускається поблажливе ставлення до списування чи плагіату. Тому спочатку має утвердитись академічна доброчесність, а потім можна запозичувати ті інструменти, які працюють в системі освіти, яка ґрунтується на цій ціннісній основі.

Навіщо я це пишу?

Є прописна істина: адекватність розуміння реальності визначає наш потенціал розвитку. Як бачимо, у наслідок неадекватних каргокультних підходів, не видно анінайменших ознак практичної користі від знайомства наших вчителів, керівників навчальних закладів та освітянських бюрократів з іншими успішними практиками. Скільки б вони не їздили по фінляндіям і сінгапурам, буде: хотіли як краще, вийшло – як завжди!

Геть каргокульт! Дайош ефективні транзити та пошук власного шляху!

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування.

 

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ № 24 Каргокульт в освіті
ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ № 24 Каргокульт в освіті

Широко відомою є історія, яка відбулася після Другої світової війни на одному з островів Мікронезії. Під час війни там був американський аеродром, на який великі металеві птахи приносили різні вантажі(англ. cargo). Усілякими смаколиками американці ділились із тубільцями, але війна скінчилася, американці забралися звідти геть… 

Та через кілька років етнографічна експедиція знайшла аеродром у повному порядку: на злітній смузі стояли плетені з соломи літаки,  в хижі радиста сидів дикун з половинками кокосових  горіхів замість справжніх навушників, по плато марширували тубільці.  Дикуни вірили, що наслідуючи білих людей, вони матимуть "манну небесну".

 Вони закинули землеробство, голодували, але продовжували надягати кокоси на голову і вимовляти слова, які нагадували  позивні.

У них форма абсолютно замінила зміст, вони запозичили формальні речі, думаючи, що таким чином зможуть задобрити чарівних залізних птахів і ті знову прилетять з вантажем. 

Та смаколики з неба так і не впали…

Что они не делают, не идут дела…

Ми є свідками дикого за розмірами, глибиною та абсурдністю – каргокульту в освіті.

Як тільки відкрилась «залізна завіса», ми почули загадкові слова іншомовного походження на кшталт моніторинг, рейтинг, тестування, портфоліо, фандрайзінг, флешмоб, коучінг…

Ми спапуасили все це і довели до повного абсурду.

В освітній сфері усі їх моніторинги, рейтинги, тестування, фандрайзінги, портфоліо і навіть флешмоби... стають не просто очеретяним літачком, який ніяк не злетить. Вони перетворюються на свою протилежність і справляють виключно руйнівний вплив.

Як наслідок, у наших педагогічних папуасів рейтинг учнів класу, складання якого порушує усі норми педагогічної етики,   стає інструментом репресивної педагогіки. Рейтинг школи, який вираховується за абсолютно формальними показниками – кількістю переможців усіляких конкурсів, олімпіад  чи вчасністю подання звітності, веде до підміни її місії.Зокрема, в гонитві за високим місцем у рейтингу, школи в будь-який спосіб намагаються позбутися учнів, яким тяжко дається навчання.

Зайве доводити, що школи не повинні змагатися одна з одною, вони мають змагатись самі з собою, бігти наввипередки з «власною тінню». Я був директором гімназії в центрі міста, до якої дітей відбирали за конкурсом, ледь не 100 % наших батьків мали вищу освіту… Як могла зі мною змагатись школа в спальному районі Кіровограда? Звісно, за будь-яких зусиль педколективів моя гімназія була приречена бути на вершині рейтингу, а та школа в кінці. Але ж це не чесно! 

Ми запровадили систему стандартизованого тестування(ЗНО) уже тоді, коли всюди в світі її почали розглядати як головну перешкоду успішному навчанню.  Світ уже живе категоріями  суспільства знань, яке набирає формату четвертої індустріальної революції, а ми використовуємо систему створену під завдання ще першої індустріальної революції.

 

Тестування майбутніх першокласників, яке попри заборону, все одно здійснюється, взагалі заходиться поза межами здорового глузду. По суті воно стало інструментом здійснення корупційної практики набору «потрібних» учнів і відсіву «небажаних».

 

Має вкрай згубні наслідки й переорієнтація усього навчального процесу на тестову форму перевірки засвоєння матеріалу, за якої  не треба думати, достатньо лише обрати правильну відповідь шляхом її зазубрювання чи просто вгадування...

Про небезпеку тестоманії, наприклад, пише мериканська  історик освіти Діян Равітч (Diane Ravitch)  в книзі "Смерть і життя великої американської шкільної системи: як тестування і вибір підривають освіту "(The Death and Life of the Great American School System: How Testing and Choice Are Undermining Education). Її висновок вкрай невтішний: впровадження тотального і постійного тестування у школі руйнує американську систему освіти.

Під виглядом "моніторингу навчальної діяльності школярів", який мав би бути складовою частиною повноцінної системи забезпечення якості освіти, ми проводимо аналіз формальних результатів і лише заохочуємо процентоманію. 

У нас часто використовують слова, мало розуміючи їх значення. Моніторинг у системі освіти має передбачати існування повноцінної системи забезпечення якості освіти. Моніторинг виконує відповідну функцію саме в системі забезпечення якості освіти. Моніторинг в освіті має бути саме моніторингом процедур. Останнє майже не розуміють – у нас чомусь хочуть когось на чомусь «спіймати».

                                                       Юрій Федорченко  

Фандрайзінг по-українськи, як правило, стає примітивним способом очищення кишень батьків учнів(вступні внески, добровільно-примусова благодійність, обов'язкові подарунки школі від випускного класу тощо).

Флешмоб*(англ. flash mob — «блискавична юрба»), який ми проводимо до якоїсь історичної дати виключно для «галочки», показує лише повну протилежність назви суті того, що відбувається.

*Флешмоб-акція – це миттєва неочікувана поява «розумного натовпу» в якомусь людному місці, яка викликає ефект раптовості. Зайве доводити, що флешмоби організовуюся через соціальні мережі чи інші сучасні засоби комунікації, а не заздалегідь визначаються в плані виховної роботи. У цьому випадку вчителі бавляться у "нові" (для них) форми івентів в надії, що модерне слово «флешмоб» прикриє стару радянську сутність «патріотичного виховання»: збереження вбивчого формалізму, який руйнує саму сутність патріотизму.

Метод портфоліо замість того, щоб бути сучасним способом фіксування, накопичення, оцінки й самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу стає новою назвою традиційних безглуздих «папочок», які створюються за принципом «щоб було шо показати перевіряльникам». Звісно, в цьому випадку втрачаються всі функції портфоліо(діагностична, змістовна, розвивальна, мотиваційна тощо), і виходить треш з папками які комплектуються з того, що накопичилось в підсобці.

Проведення тренінгів з назвами на кшталт "Інноваційне лідерство шлях до успіху" за списаними у західних авторів методиками, - теж є проявом карго-культу.

Точно так і українська практика запровадження європейської системи навчання у ВНЗ нічого спільного зі справжнім Болонським процесом не має, бо ми і в цьому випадку запозичуємо лише формальні атрибути.

А потім дивуємось чому наш очеретяний освітянський літачок не летить, зовні ж він ніби схожий на справжні літаки.

Найсумніше, що підсумком будь-якого обговорення наслідків цього педагогічного каргокульту стає висновок: так, наш педагогічний літак з очерету не злетів, тож будемо тепер його робити з соломи!

 

А дехто з наших ретроградів починає ностальгувати за ще совковим педагогічним літачком з гілок, не соромлячись видавати, наприклад, банальні досягнення нашої дитдомівської педагогіки, яка ґрунтувалась на придушенні особистості колективом, за вершину світової педагогічної думи.

 

На фото приклад того, як сучасне обладнання(планшети) на уроці використовується в архаїчній формі: «Відкрийте підручник на сторінці ...».

Григорий Клочек вказує на ще одну явну ознаку карго-культу в освіті, яку він побачив на конкурсі «Учитель року»:

«Замість уроків як навчальних актів – демонстрація так званих «інноваційних технологій», яка переважно зводиться до безупинної демонстрації слайдів з їх дуже поверховим коментарем».

І, як завжди, уся енергія потяга йде у свисток…

Прошу вчитатись у наступну велику цитату зі статті Анатолія Шперха, яка пояснює як народжуються каргокультні псевдоіноваційні абсурди:

Мы пытаемся влить новое вино информационно-коммуникационных технологий в старые мехи бумажной педагогической культуры.

В 2012 году, когда по стране прошел первый масштабный эксперимент по использованию планшетов в школах, представитель одного из производителей, участвовавших в эксперименте, с придыханием рассказывал мне об инновационных методиках использования планшетов на уроке.

«Представляете, — говорил он мне, — учителя нашли, как встроить планшет в свои уроки: они во время опроса просят учеников написать на планшете номер правильного ответа и поднять над головой как карточку, чтобы учитель мог увидеть!»

Для меня это — чистейший образец культа «карго».

«Умный» планшет, умеющий и могущий столько изменить на уроке, используется только как картонка. Просто потому, что учителю надо было показать уважаемому представителю завода, как используются его планшеты.

Но не так ли происходит в большинстве случаев?

Пытаясь вложить информационные технологии в прокрустово ложе традиционной бумажно-бюрократической парадигмы, мы не рождаем сущности, а только калечим — и сами технологии, и то хорошее, что ещё осталось в старой классно-урочной системе.

Так, может, не надо трогать Марьванну? Может, надо дать ей возможность проводить классные уроки без всяких «новомодных технологий»?

А использованию новых технологий надо учить. Учить планомерно и долго. Не ожидая моментального результата. Выстраивая в школе параллельно с классической моделью Марьванны новую модель — с уроками вне стен классной комнаты, с «перевернутым классом», со всеми преимуществами, которые может дать ИКТ.

Без толку просто вешать в каждом классе интерактивную доску или вручать каждому учителю планшет. Нужно создавать систему, которая не просто покажет, как ими пользоваться, но даст понимание того, что эти инструменты — шанс выйти на иной уровень, и показать этот уровень, и научить выходить на него.

И во всех этих поисках очень важно, чтобы учитель принял новые инструменты как свои, как продолжение своего профессионализма, как нечто, что помогает ему самому раскрыться и передать знания ученикам.

Без этого понимания технологии несут не жизнь и цветение, а тлен и разрушение. Именно поэтому они и вызывают такое раздражение и неприятие у старшего поколения. https://newtonew.com/discussions/socrates-vs-ipad

Планувати ефективні транзити і шукати свій шлях

Однією з  передумов успішності українських  освітніх реформ є спроможність до транзиту сучасних ефективних «практик, які працюють» та розробка власних інноваційних практик.

Мова йде про оптимальне поєднання транзитної та інноваційної складових освітніх реформ.

Зразок того, як це робити продемонстрували японці, яким вдалось «поєднати японський дух із західним навчанням». Головне, що сприйняли японці із надбань західної педагогічної думки, — ідея «дитиноцентрованої освіти». Писав про це тут http://education-ua.org/ua/porivnyalna-pedagogika/933-opornij-konspekt-pro-yaponsku-shkolu

На жаль, у нас так не виходить.

Кілька років поспіль мав змогу номінувати на участь у програмі "Відкритий світ" своїх колег. Потім намагався відстежити якими були наслідки стажування в США наших педагогів.

Запитую завуча однієї з продвинутих гімназій: що ти взяла на озброєння з їх "практики, яка працює"?

Каже: в американській школі, якщо хтось запізнився, його просто так не пустять на урок, а ганяють так по кабінетах, щоб більше такого бажання в нього не виникало. Так, от ми тепер теж запровадили таку систему в себе.

Я очманів: чому ви взяли найгірше з того, що є в їх школі й від чого вони самі намагаються відмовитись? Чому ви не взяли найкраще(свободу вибору індивідуальні освітньої траєкторії тощо)???

А пояснити такий феномен просто: забезпечити свободу вибору індивідуальної освітньої траєкторії наша завуч не може, а добавити маразму в нашу і так маразматичну систему - запросто!

Звісно, не варто бігти слідом за "потягом, який заїхав у глухий кут ".

Для того, щоб забезпечити ефективні транзити, нам спочатку треба навчитись бачити, наприклад, реальний потенціал змін сучасного суспільства знань. Зрозуміти, що науково-освітній потенціал України теж потребує сучасного формату реалізації.

Зараз в Україні завдяки міжнародній підтримці освітніх реформ є чимало «вікон можливостей», які відкривають доступ до найсучасніших надбань світової педагогічної думки та їх трансферу в Україну.

Ознакою каргокульту на найвищому рівні є курс на копіювання далеко не найкращих зразків закордонної освіти.  Ми запрошуємо найконсервативніших закордонних експертів і вишукуємо "нитиків", які критикують їх надбання, намагаючись виправдати власну бездіяльність.

Може нам пороблено?

Звісно, без активного вивчення кращих практик ми ризикуємо назавжди відстати в якості освіти. Та часто у нас лунають лише лозунги про наближення до світових стандартів, а насправді йде віддалення від них та наближення до смішного каргокульту.

Пам'ятаєте, як Волька, герой повісті-казки Лазаря Лагина "Старика Хоттабича", захотів мати годинника, як у мужика, що проходив?

Хоттабич і зробив, тільки годинник чомусь не йшов, бо там усередині багато механізмів, про які чарівник не знав.

Основна причина існування каргокульту в освіті наша - загальна схильність до імітаційної педагогіки, яка має глибоке коріння ще в радянських традиціях показухи, помножених на новітні прагнення до педагогічного гламуру.

Навіщо ми це робимо?

Ми свідомо дискредитуємо успішні закордонні(і вітчизняні також)«практики, які працюють» для того, щоб:

1. Провокувати та підживлювати спротив бодай найменшим інноваціям, які б могли зачепити Систему і відсунути від владного корита тих, хто її уособлює, та зачепити широке коло тих, хто так чи інакше пристосувався до теперішніх реалій.

2. Відвертати увагу від головного «секрету» успіху західних моделей освіти(свободи педагогічної думки і дії, академічної доброчесності, довіри між усіма учасникам освітнього процесу). Бо, наприклад, моніторинг навчальної діяльності школярів може успішно вестись лише там, де не допускається поблажливе ставлення до списування чи плагіату. Тому спочатку має утвердитись академічна доброчесність, а потім можна запозичувати ті інструменти, які працюють в системі освіти, яка ґрунтується на цій ціннісній основі.

Навіщо я це пишу?

Є прописна істина: адекватність розуміння реальності визначає наш потенціал розвитку. Як бачимо, у наслідок неадекватних каргокультних підходів, не видно анінайменших ознак практичної користі від знайомства наших вчителів, керівників навчальних закладів та освітянських бюрократів з іншими успішними практиками. Скільки б вони не їздили по фінляндіям і сінгапурам, буде: хотіли як краще, вийшло – як завжди!

Геть каргокульт! Дайош ефективні транзити та пошук власного шляху!

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування.

 

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!

23.03.2017
939
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews