Укр Рус

Дата: 18.06.2019

Підписка на новини

Інформатизація управління в освіті (до обговорення проекту Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).

Автор:
Володимир Бахрушин
Опубліковано
16.11.2014

Інформатизація управління на всіх рівнях – державному, галузевому, регіональному, в управлінні організаціями тощо є одним з головних трендів сучасного суспільного розвитку. Тому не дивним є все активніше обговорення можливих напрямів і механізмів впровадження сучасних інформаційних технологій в управлінні освітою в Україні. Потенційно це дає змогу істотно підвищити ефективність управління, скоротити паперовий документообіг, вивільнити робочий час педагогів та управлінців від непродуктивної рутинної праці, скоротити кількість помилок у документації тощо. На жаль, на практиці ці можливості інформаційних технологій часто не використовуються чи використовуються не за призначенням. Нерідко підвищення продуктивності праці через впровадження інформаційних технологій веде лише до збільшення обсягів даних, які рухаються від нижніх щаблів управління до верхніх, і обсягів вимог, що рухаються у протилежному напрямі. При цьому перегляд і оптимізацію існуючих механізмів і процесів управління освітою часто взагалі не передбачають. Нерідко ставиться лише завдання автоматизації того хаосу, який існує в управлінні сьогодні. Але ще майже 20 років тому Білл Гейтс зазначав, що автоматизація неефективної операції лише помножує її неефективність [1]. Чи не так виглядає намагання ДП "Інфоресурс" розробляти і запроваджувати додаткові обов'язкові електронні форми на основі поки ще чинних Постанов Кабінету Міністрів і Наказів МОН України в умовах, коли через прийняття нового закону про вищу освіту [2] ці норми найближчим часом мають бути скасовані чи істотно скореговані. Це не тільки дурна робота. Це ще і марне використання бюджетних коштів, а також коштів, які ДП "Інфоресурс" отримує від вищих навчальних закладів за нібито корисні для них розробки. 

Нещодавно на сайті МОН для громадського обговорення було опубліковано проект оновленого Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО) [3]. На жаль, він став яскравим прикладом того, як не треба реформувати освіту і впроваджувати інформаційні технології. Перш, ніж аналізувати окремі його пункти, наведу (з невеликими редакційними правками) деякі думки учасників обговорень цього документа у соціальній мережі Фейсбук [46]. Для їх пояснення додам, що паралельно обговорювали і нещодавно отриманий вищими навчальними закладами Лист МОН з приводу внесення до ЄДЕБО окремих даних, зокрема, інформації про викладачів. 

Андрій Гожик: Всі розуміють що без інформатизації в галузі освіти неможливо. Однак це не означає що: 1) всі повинні заповнювати недосконалі (дуже) бази, які не приносять ВНЗ жодної користі, витрачаючи час і трудові ресурси, що заважає працювати і розвивати власні (кращі, повірте) бази; 2) всі повинні бути залежними від якогось монополіста, який ніколи не зможе зробити так, щоб його програмний продукт задовольняв інтереси всіх ВНЗ; 3) таке програмне забезпечення може блокувати роботу ВНЗ, не беручи на себе жодної відповідальності; ... За період роботи з ЄДЕБО накопичилась велика кількість негативних емоцій. Не повинна база даних ускладнювати роботу і заважати! 

Дмитро Грязнов:

Нет смысла собирать информацию про преподавателей через защищенные каналы и делать веб-интерфейс для ее внесения – ВНЗ и так ее собирают и публикуют у себя на сайте. Можно опубликовать минимальные требования к объему и формату публикации на сайтах ВНЗ сведений про преподавателей. Тогда появится возможность собирать их автоматически, мониторить их наличие и отображать результаты обработки. 

Віталій Імамов: Заради ефемерного контролю за місцем роботи професорів всі ВНЗ мають напрягтись і зробити для МОН реєстр історії призначень/переведень викладачів, при цьому ще й заплативши Інфоресурсу гроші за те, що ці дані будуть вносити.

Створіть таблицю для збору знеособленої статистики і хай ВНЗ надають її з будь-якою періодичністю. Ситуація виглядає так: давайте зробимо якусь базу даних (читай: заробимо гроші на обслуговуванні, підключення, і т.д.), а далі можливо подумаємо, а навіщо, що і як будемо в ній зберігати. 

Олександр Мокін: Дуже важливо створити нормативні передумови для того, щоб електронний документообіг замінив (хоча б частково) паперовий. Тоді дійсно безсумнівні переваги електронного формату почнуть переважати і отримуватимуть значно менше спротиву. 

Інна Совсун: Звісно, МОН не треба купа персональних даних по викладачам. Єдине, що цікавить Міністерство – це: (1) уникнути ситуації, коли для отримання ліцензії один професор числиться на 10 кафедрах в різних містах; (2) дані (узагальнені) щодо того, на яких умовах працюють викладачі; але це цікавить не по окремим викладачам, а з метою узагальнення і збору якісної статистики, бо зараз ми навіть не маємо уявлення щодо того, якою є зайнятість у сфері освіти, скільки викладачів у яких сферах ми маємо, який їх ступінь зайнятості і т.д. Те, що зараз ЄДЕБО вимагає значно ширший перелік інформації, у тому числі персональної, – це неправильно. До вияснення подальших обставин та чіткого регламентування даних, які можна, а які не можна збирати, виконання цього пункту зараз мною призупинено. 

Ігор Шелевицький: Аби справді забезпечити електронний документообіг (без паперів) необхідно забезпечити належний рівень надійності роботи системи. Наразі в рамках університету, міського чи обласного відділу освіти це просто неможливо. Так само неможливо забезпечити належне функціонування з боку шкіл. Я не знаю, як саме це забезпечено на рівні ЄДЕБО, але інтуїція підказує, що там теж ой. Але ще залишається правовий аспект підписів, печаток й т.п., якщо відмовитися від паперів. Проблема з навчанням й перенавчанням персоналу. 

6 листопаду в МОН відбулася нарада з питань ЄДЕБО, в якій, на відміну від обговорень у Фейсбук, брали участь і представники ДП "Інфоресурс" [7]. Заступник директора цього підприємства О. Самойлов дуже переконливо (насправді переконливо, бо гарячих проблем, які можна розв’язувати за допомогою якісних даних, дійсно багато) доводив переваги ЄДЕБО на прикладах вирішення окремих практичних питань. Набагато менш переконливими були його відповіді на запитання про відповідність вимог та пропозицій ДП "Інфоресурс" чинному законодавству, особливо законам України про вищу освіту та про захист персональних даних. І це не випадково. Як існуюча практика роботи ЄДЕБО, так і проект нового Положення про ЄДЕБО істотно суперечать цим законам.

Зокрема, вже п. 1 проекту Положення передбачає, що ЄДЕБО "є автоматизованою системою збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту даних, у тому числі персональних, щодо надавачів та отримувачів освітніх послуг з метою забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Але тут і в інших пунктах Положення немає вичерпного переліку персональних даних, які можуть збиратися (верифікуватися, …) ЄДЕБО. Тобто це віддається на розсуд розпорядника і технічного адміністратора бази, що не відповідає загальним принципам права.

В законі про вищу освіту немає формулювання мети обробки персональних даних, що передбачено статтею 6.1 закону України "Про захист персональних даних" [8], а у проекті Положення з цього приводу міститься незрозуміле формулювання, що метою є "забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Якої саме потреби, яких саме фізичних і юридичних осіб? Про це у формулюванні "мети" немає жодного слова. Відсутність чітких норм з цього приводу веде до того, що на практиці існує багато зауважень щодо систематичного порушення адміністраторами ЄДЕБО вимоги статті 8.2 вказаного закону про те, що "суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних …;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних".

Фактично, сьогодні студенти і особливо викладачі вищих навчальних закладів у багатьох випадках не мають інформації про те, які саме їх персональні дані збирає ЄДЕБО, якою є мета їх збирання та обробки. Також вони всупереч закону не мають доступу до своїх персональних даних в ЄДЕБО.

На мою думку, інформація про викладачів у ЄДЕБО має бути лише узагальненою – наприклад: загальна кількість професорів, можливо, із поділом за галузями науки, укрупненими віковими групами, характером працевлаштування (штатні/сумісники) тощо. Аналогічною може бути інформація про доцентів, докторів і кандидатів наук й т. д. Інша інформація, зокрема штатний розпис, дисципліни, які викладають окремі викладачі, тощо, має бути у відкритому доступі на сайтах університетів. Насамперед, це стосується інформації, публікація якої університетами вже передбачена чинним законодавством. Цього достатньо для будь-яких перевірок. Особливо, якщо до перевірки достовірності залучати не тільки (і не стільки) ДІНЗ, а насамперед громадськість. Персональні дані мають бути присутні виключно у внутрішніх базах даних університетів. Дуже дивно було чути вислови окремих працівників ДП "Інфоресурс", які під час згаданого обговорення розповідали про неможливість отримання узагальненої інформації, якщо безпосередньо в ЄДЕБО не буде повного набору первинних даних. Весь цивілізований світ вже давно навчився працювати з розподіленими електронними базами. Такий саме підхід має використовуватися і стосовно персональних даних студентів, крім сертифікатів ЗНО, внесення яких до ЄДЕБО (але без прив’язки до конкретних ВНЗ) передбачено законом про вищу освіту. Разом з тим, слід визнати, що окремі проблеми вступу і переведення на навчання студентів з ВНЗ Криму, Донецької та Луганської областей цього року неможливо було б вирішити, якби в ЄДЕБО не було їх персональних даних. Але ж існують різноманітні механізми захисту і дублювання інформації. Та сама ЄДЕБО теж не надає 100% гарантії від втрати даних. Це принципово неможливо.

Всі університети вже не першій рік постійно надають МОН інформацію про докторів і кандидатів наук. Як нещодавно виявилося, відповідна база в МОН не є електронною. Але ж у цьому випадку в ній немає жодного сенсу. Чи є якась принципова проблема у тому, щоб університети надавали подібні дані в електронному вигляді? Немає жодних проблем, значна частина інформації саме у такому вигляді і передається університетами до МОН. Якщо це реалізувати, з'явиться можливість автоматично вирішувати і актуальні для МОН проблеми встановлення відповідності між людиною і університетом, відшукання недостовірної інформації щодо працівників тощо. Є і інші варіанти вирішення подібних проблем. Зокрема, шляхом витягання потрібної інформації з електронних баз та інших ресурсів вищих навчальних закладів, у тому числі з тих, які за законом про вищу освіту обов’язково повинні публікуватися на офіційних сайтах ВНЗ.

Згідно із ст. 8.1 закону України про вищу освіту: "У сфері вищої освіти Єдина державна електронна база з питань освіти містить такі складові: 

  • Реєстр вищих навчальних закладів;
  • Реєстр документів про вищу освіту
  • Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання". А, відповідно до п. 3 проекту Положення, склад ЄДЕБО є дещо іншим:
  • Реєстр навчальних закладів;
  • Реєстр документів про освіту (НАУКОВІ СТУПЕНІ) ТА ДОКУМЕНТІВ ПРО ПРИСВОЄННЯ ВЧЕНИХ ЗВАНЬ;
  • Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. 

Тобто додається не передбачена законом інформація про наукові ступені і вчені звання. Документи про наукові ступені докторів філософії, які будуть видаватися згідно з новим законом про вищу освіту, ще можна вважати документами про вищу освіту. Але вказаний пункт проекту поширюється і на документи про раніше отримані наукові ступені, які не належать до документів про вищу освіту. Тим більше до цієї категорії не належать документи про присвоєння вчених звань. Така інформація може бути потрібна МОН для вирішення окремих питань, зокрема при ліцензуванні та акредитації. Але ж її включення до ЄДЕБО не відповідає закону. Тому доцільно було б зберігати подібні дані в інших електронних базах, які існують вже багато років, але передбачити зв'язок цих баз з ЄДЕБО. Іншій можливий шлях – це внесення поправок до статті 8.1 закону про вищу освіту.

Під час обговорення на нараді в МОН ставилося питання про те, чи є вказаний у законі перелік реєстрів вичерпним, або його слід розглядати як мінімальний, і разом із зазначеними у законі можна створювати інші реєстри. Окремі представники МОН переконували учасників у доцільності саме другого трактування. Але ж це суперечить базовим принципам права – якщо безпосередньо у законі не зазначено, що перелік є мінімальним, жодних інших реєстрів в ЄДЕБО існувати не може. З одним застереженням – у законі про вищу освіту йдеться лише про реєстри, які стосуються вищої освіти.

Зокрема, проект Положення пропонує створити Реєстр навчальних закладів, опускаючи при цьому, на відміну від вимоги закону про вищу освіту, слово "вищих". Це можна зрозуміти, оскільки ЄДЕБО збиратиме інформацію не тільки про вищі, але і про інші навчальні заклади. Але чи повинні всі ці дані вміщуватися в одному реєстрі? Можливо, доцільніше створювати окремі реєстри навчальних закладів, що належать до різних рівнів освіти? Таке рішення було б обґрунтованим не тільки з погляду усунення суперечності із законом, але і з погляду суттєвої відмінності складу і структури даних, що стосуються університетів, загальноосвітніх шкіл, дитячих садочків тощо.

У п. 2 проекту Положення, додатково зазначається, що:

"Єдина база містить відомості та дані, що вносились у бази даних та реєстри, які використовувалися у сфері освіти до створення Єдиної бази.

До Єдиної бази вносяться дані щодо дітей дошкільного та шкільного віку, випускників навчальних закладів, вступників, учнів (студентів), їх рівні та ступені освіти, дані щодо навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування, місцевих органів виконавчої влади у сфері освіти, їх керівників, наукових, науково-педагогічних працівників й інших учасників освітнього процесу".

Це взагалі перебуває поза межами чинного законодавства. Вимога щодо внесення до ЄДЕБО відомостей та даних, що вносились у бази даних та реєстри, які використовувалися у сфері освіти до створення ЄДЕБО, без конкретизації того, про які саме відомості, дані, бази, реєстри йде мова, надає розпорядникам та адміністраторам бази необмежені і непередбачені законодавством можливості зі збору інформації, яка далеко не завжди має належний захист і використовується за призначенням. Ця вимога є ще й безглуздою, бо технічно неможливо вмістити до єдиної бази всю інформацію, яка збиралася раніше і має різні структури, формати тощо. Єдине, що можна з нею зробити – це перетворити ЄДЕБО на звалище інформації, в якому важко буде знайти щось корисне. Сучасні підходи до проектування подібних до ЄДЕБО баз даних передбачають, що спочатку має бути сформульовані вимоги до структури і форматів даних, а вже потім відбувається наповнення бази. До речі, саме такий принцип покладено і в основу ЄДЕБО. Її заповнення здійснюється переважно шляхом заповнення стандартизованих електронних форм, які вже були створені раніше. Але хто і як буде переносити до ЄДЕБО вже існуючи бази, які не тільки відрізняються за структурою від ЄДЕБО, але й істотно відрізняються одна від одної навіть у тих випадках, коли йдеться про одні і ті самі дані.

Разом з тим, слід зазначити, що ідея створення єдиної електронної бази замість розрізнених ресурсів, існуючих сьогодні як в МОН, так і в інших центральних органах управління, загалом є правильною. Це надає змогу істотно здешевити підтримку і наповнення бази, а також підвищити ефективність використання всіх цих даних. Але ця ідея не знайшла відображення у законі про вищу освіту, який істотно обмежив склад даних, що заносяться до ЄДЕБО. Винні у  цьому, насамперед, самі розпорядники та адміністратори бази – колишнє керівництво МОН та ДП "Інфоресурс", намагання яких використовувати ЄДЕБО не за призначенням істотно погіршило імідж цієї бази. Втім, ця ідея може бути реалізована і іншими способами, без порушення чинного законодавства. Зокрема, могла б бути створена розподілена база, яка б інтегрувала існуючи (і нові, якщо виникне потреба в їх створенні) електронні ресурси, у тому числі ЄДЕБО та бази ВНЗ, і надавала б МОН потрібну йому для прийняття рішень інформацію.

Із визначеного законом про вищу освіту складу ЄДЕБО випливає, що вся інформація, крім відомостей, які стосуються документів про освіту і сертифікатів ЗНО, має заноситися до Реєстру вищих навчальних закладів. Зокрема, це паспортні дані, ідентифікаційні коди, адреси реєстрації, телефони викладачів та студентів й інша подібна інформація, яку сьогодні вимагає ЄДЕБО від вищих навчальних закладів. Але, як за законом, так і за п. 4 проекту Положення "відомості Реєстру навчальних закладів є відкритими". Чи узгоджуються пропозиції проекту щодо складу цього Реєстру з вимогою закону про його відкритість? Очевидно, що ні. До речі, і керівники МОН стверджують, що їм ця інформація не потрібна. А представники ДП "Інфоресурс" запевнюють, що вона буде захищена і розміщена в деякому закритому реєстрі, не передбаченому законом.

Вимоги п. 3 проекту Положення деталізовано у п. 5, відповідно до якого:

"Реєстр документів про освіту (наукові ступені) та документів про присвоєння вчених звань містить відомості про:

1) документи про освіту (наукові ступені) державного зразка, видані навчальними закладами (науковими установами) України, крім інформації про випускників військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів навчальних закладів;

2) власні документи про освіту (наукові ступені), видані навчальними закладами України;

3) документи про освіту (наукові ступені), видані іноземними навчальними закладами, визнані МОН;

4) документи про освіту (наукові ступені), видані іноземними навчальними закладами, визнані навчальними закладами України;

5) державні документи про присвоєння вчених звань;

6) документи про присвоєння вчених звань, видані іноземними навчальними закладами, визнані навчальними закладами України".

Вимоги п. 5.1 – 5.4 у цілому збігаються з аналогічними нормами ст. 8.3 закону (крім вимоги, щодо наукових ступенів). Але п. 5.5, 5.6 – це знов таки не передбачена законом додаткова інформація.

У цьому пункті також зазначено, що "Фізичні та юридичні особи мають доступ до реєстрів документів про освіту (наукові ступені) в обсязі, достатньому для перевірки достовірності документа про освіту (наукового ступеня) та вченого звання". Це збігається з відповідним положенням закону про вищу освіту. Але постає питання, які саме фізичні та юридичні особи і до яких саме документів матимуть доступ? У Положенні треба надати чіткіші відповіді з цього питання.

Найпростішим рішенням є надання доступу до документу за сукупністю його окремих складових. Наприклад, доступ до диплому про вищу освіту може бути надано, якщо правильно вказано ПІБ особи, а також серія і номер документа. Такий підхід не надає повної гарантії того, що доступ зможуть отримати лише ті фізичні та юридичні особи, які мають на це право. Втім, він потребує наявності оригіналу чи копії документа. Тому імовірність таких помилок буде достатньо малою. Іншій підхід передбачає надання електронних кодів доступу до інформації фізичним та юридичним особам і створення профілів відповідних користувачів у базі. Це може істотно ускладнити структуру ЄДЕБО та її вартість, а також призвести до необхідності вимагати від користувачів додаткові персональні дані, не передбачені законодавством, але необхідні для їх ідентифікації. Аналогічні проблеми можуть виникнути і стосовно доступу юридичних осіб.

П. 4 проекту Положення передбачає, що "Реєстр навчальних закладів містить відомості про кожен навчальний заклад України незалежно від форми власності та підпорядкування, видані йому ліцензії, сертифікати про акредитацію та свідоцтва про атестацію". Це фактично дублює норму ст. 8.2 закону. Але у Положенні слід було б надати вичерпний перелік відомостей про ВНЗ, що будуть міститися у цьому Реєстрі. Інакше, як це було і у попередні роки, ми можемо зіткнутися з бажанням розпорядників та адміністраторів бази необмежено розширювати цей перелік для вирішення завдань, що не мають жодного  відношення до визначених (будемо сподіватися, що їх такі визначать) цілей існування ЄДЕБО.

Згідно із п. 7 проекту Положення, "єдина база є джерелом відомостей та даних, що використовуються під час: 

  • прийому вступників на навчання;
  • виготовлення документів про освіту (наукові ступені) державного зразка, власних документів про освіту (наукові ступені), що видаються навчальними закладами України, державних документів про присвоєння вчених звань, ліцензій на провадження освітньої діяльності, сертифікатів про акредитацію та свідоцтв про атестацію, учнівських (студентських) квитків. Під час виготовлення зазначених документів використовуються дані, що містяться в Єдиній базі;
  • запровадження у сфері освіти інноваційних технологій щодо використання даних". 

Останні два пункти не мають жодного відношення до визначених законом про вищу освіту складових ЄДЕБО. Якщо прийом студентів на навчання потребує використання даних реєстру сертифікатів ЗНО, то виготовлення документів про освіту, …, студентських квитків тощо, очевидно, передбачає наявність у базі значно більшого обсягу інформації, ніж те, що визначено законом. Що ж стосується запровадження інноваційних технологій – то до чого тут взагалі конкретні дані з ЄДЕБО? Запровадження інноваційних технологій – це технічне питання, а не правове. Звісно, якщо ці технології на основі даних ЄДЕБО надаватимуть МОН та іншим органам управління вищою освітою можливість ефективніше виконувати передбачені законодавством функції, то їх треба розробляти і запроваджувати. Але дані ЄДЕБО при цьому використовуватимуться для виконання зазначених функцій, а не для запровадження технологій.

П. 8 проекту Положення призначає МОН розпорядником, а державне підприємство "Інфоресурс" – технічним адміністратором ЄДЕБО, а також визначає їх основні функції стосовно забезпечення функціонування ЄДЕБО. Для такого документу як Постанова Кабміну у проекті, на мою думку, є певна диспропорція між регламентуванням діяльності МОН та ДП "Інфоресурс". Відповідно до нього, МОН "затверджує порядок формування та функціонування Єдиної бази, встановлює склад відомостей та даних, у тому числі персональних, Єдиної бази та процедури їх обробки, здійснює контроль за забезпеченням захисту цих даних, виконує інші функції із забезпечення функціонування Єдиної бази".

Відразу впадає на очі незрозуміле "виконує інші функції". Хто має визначити ці "інші функції"? Чи не слід розуміти це так, що МОН має самостійно визначати власні повноваження. Але такий підхід суперечить базовим принципам державного управління і, зокрема, статті 19 Конституції України, згідно з якою "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Також, як вже зазначалося вище, було б доцільно надати вичерпний перелік даних, що містить ЄДЕБО, безпосередньо у Положенні, а не у "Порядку формування та функціонування Єдиної бази", який має розробити МОН. Натомість технічні подробиці її адміністрування, викладені у п. 9, можна було б скоротити і частково перенести з Положення до Порядку.

Перелік суперечностей між проектом Положення і чинним законодавством можна було б продовжувати і далі. У той же час, проект не передбачає багатьох норм, заради яких власне і потрібно розробляти подібні документи.

Зокрема, проект не визначає хто має фінансувати підтримку і наповнення ЄДЕБО, якою є взаємодія між МОН та ДП"Інфоресурс". Немає жодних вимог стосовно того, хто саме і в якому вигляді повинен заносити інформацію до бази. Хто, наприклад, має заносити відомості про наявні у ВНЗ ліцензії та сертифікати акредитації – самі ВНЗ, чи органи, які видають ці ліцензії і сертифікати. Не є логічним існуючий порядок, коли всю інформацію до бази заносять ВНЗ. Логіка застосування інформаційних технологій в управлінні полягає у тому, що кожна інформація заноситься до системи лише один раз, зазвичай під час її створення. Набагато простіше на основі даних ліцензійної (акредитаційної справи) автоматично занести до бази всю інформацію про видані ліцензії (сертифікати), ніж виготовляти паперові документи, потім примушувати когось сканувати їх і заносити до бази скановані копії, з яких важко буде витягнути якусь корисну для подальшої роботи інформацію. До того ж немає гарантії, що ці скановані копії будуть відповідати оригіналам. У проекті взагалі не розглядається взаємодія ЄДЕБО з іншими державними електронними базами, які вже містять багато потрібної МОН інформації. І знов таки перелік того, що має бути визначено у подібному Положенні, але відсутнє у проекті, можна продовжувати далі.

У цілому, на мою думку, проект є концептуально неприйнятним і таким що потребує істотної переробки. Якщо таке рішення буде прийняте, хотілося б звернути увагу на те, що при всіх зауваженнях, що накопичилися у освітян до розпорядників та адміністраторів ЄДЕБО у попередні роки, інформатизація освіти відбуватиметься надалі. Потрібна широка громадська дискусія з питань того, як саме слід впроваджувати сучасні технології в управління освітою. Бажано не втратити при цьому технічні напрацювання розробників і адміністраторів ЄДЕБО.

Очевидно, що в межах чинного законодавства неможливо адміністративними методами забезпечити функціонування ЄДЕБО у тому вигляді, як вона була задумана попереднім керівництвом МОН під іншу концепцію управління освітою. Але, якщо певні можливості вже існуючої системи будуть затребувані університетами, треба максимально сприяти їх використанню на основі добровільних угод між ВНЗ та ДП "Інфоресурс".

Слід привітати наміри МОН розвивати та запроваджувати сучасні інформаційні технології документообігу і підтримки прийняття рішень, пов’язаних із вступом до вищих навчальних закладів, ліцензуванням та акредитацією освітньої діяльності, присвоєнням наукових ступенів і вчених звань, забезпеченням прав студентів на пільговий проїзд у транспорті тощо. Деякі з них, зокрема прийом на навчання в умовах, коли абітурієнт матиме право подавати документи до будь-якої кількості ВНЗ із зазначенням власних пріоритетів щодо вибору, взагалі неможливо буде вирішити у "ручному" режимі без застосування інформаційних технологій. Цілком виправданим є і прагнення максимально інтегрувати наявні електронні бази і позбавитися дублювання та ручної обробки великих масивів документів та інформації. Інше питання, як це робити. Можливі варіанти рішень з цього приводу слід обговорювати в експертному середовищі. Зокрема, слід звернути увагу на можливості використання розподілених баз даних та інші підходи, що дають змогу вирішувати ті самі завдання але без монополізації інформації і надання необґрунтованих переваг одному, нехай навіть і державному підприємству. Будь-які рішення стосовно розвитку систем електронного документообігу і впровадження сучасних технологій в управлінні освітою не повинні створювати органи і установи, що мають необмежений доступ до всієї інформації і можливість монопольно розпоряджатися цією інформацією.

При визначенні складу відомостей, що будуть збиратися до ЄДЕБО (та інших подібних електронних баз) треба послідовно надати відповіді на такі запитання:

     1) чи дійсно ця інформація потрібна (можливо ті самі рішення можна приймати на основі іншої інформації, яка вже є у базі, або самі рішення не є обов’язковими);

     2) чи є можливим збирання та опрацювання інформації у запланованому вигляді з погляду ресурсних і технологічних обмежень;

     3) чи відповідає збирання та опрацювання цієї інформації у базі вимогам законодавства.

Як вже було зазначено, чинний закон про вищу освіту не надає можливості використовувати ЄДЕБО у тому вигляді, в якому вона планувалася та існує. ЄДЕБО може складатися лише з визначених законом реєстрів, які не надають змоги реалізувати значну частку ідей МОН. На мою думку, одним з можливих варіантів вирішення цієї проблеми міг би стати поділ існуючої ЄДЕБО на дві чи декілька складових. Перша складова – це власне ЄДЕБО, яка має цілком відповідати вимогам законодавства (з урахуванням того, що новий закон про освіту може додати реєстри, які стосуються інших рівнів освіти і органів управління освітою). Що ж стосується інших даних, МОН міг би дати ДП "Інфоресурс", як підлеглій структурі, доручення створити нові електронні ресурси, потрібні для вирішення нових завдань. Або об'явити відкритий тендер на створення таких ресурсів. Ці розробки могли б використовувати наявні напрацювання ДП "Інфоресурс".

Підбиваючи підсумки цього стислого аналізу, ще раз зазначу, що опублікований для громадського обговорення проект Постанови Кабінету Міністрів України про Єдину державну електронну базу з питань освіти, на мою думку, є концептуально неприйнятним, суперечить багатьом нормам чинного законодавства і потребує істотної переробки. Це не означає, що треба припиняти чи гальмувати подальше впровадження сучасних інформаційних технологій в управління освітою. Але при їх впровадженні необхідно суворо дотримуватися норм чинного законодавства та враховувати інтереси всіх зацікавлених осіб, а не тільки органів державного управління і одного з багатьох державних підприємств.

 1. Гейтс Билл. Дорога в будущее.– М.: Изд. отд. «Рус. редТОО «Channel Trading Ltd.», 1996. – 312 с.

2. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

3. http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1413551830

4. https://www.facebook.com/inna.sovsun/posts/10154842990675341

5. https://www.facebook.com/inna.sovsun/posts/10154825180330341

6. https://www.facebook.com/groups/261451893969652/663334713781366/?comment_id=664411013673736&

7. https://www.youtube.com/channel/UCROC2l3wsGd91zGKv7WBbmQ/videos?sort=dd&view=0&shelf_id=0

8. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2297-17  

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України

Інформатизація управління в освіті (до обговорення проекту Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).
Інформатизація управління в освіті (до обговорення проекту Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).

Інформатизація управління на всіх рівнях – державному, галузевому, регіональному, в управлінні організаціями тощо є одним з головних трендів сучасного суспільного розвитку. Тому не дивним є все активніше обговорення можливих напрямів і механізмів впровадження сучасних інформаційних технологій в управлінні освітою в Україні. Потенційно це дає змогу істотно підвищити ефективність управління, скоротити паперовий документообіг, вивільнити робочий час педагогів та управлінців від непродуктивної рутинної праці, скоротити кількість помилок у документації тощо. На жаль, на практиці ці можливості інформаційних технологій часто не використовуються чи використовуються не за призначенням. Нерідко підвищення продуктивності праці через впровадження інформаційних технологій веде лише до збільшення обсягів даних, які рухаються від нижніх щаблів управління до верхніх, і обсягів вимог, що рухаються у протилежному напрямі. При цьому перегляд і оптимізацію існуючих механізмів і процесів управління освітою часто взагалі не передбачають. Нерідко ставиться лише завдання автоматизації того хаосу, який існує в управлінні сьогодні. Але ще майже 20 років тому Білл Гейтс зазначав, що автоматизація неефективної операції лише помножує її неефективність [1]. Чи не так виглядає намагання ДП "Інфоресурс" розробляти і запроваджувати додаткові обов'язкові електронні форми на основі поки ще чинних Постанов Кабінету Міністрів і Наказів МОН України в умовах, коли через прийняття нового закону про вищу освіту [2] ці норми найближчим часом мають бути скасовані чи істотно скореговані. Це не тільки дурна робота. Це ще і марне використання бюджетних коштів, а також коштів, які ДП "Інфоресурс" отримує від вищих навчальних закладів за нібито корисні для них розробки. 

Нещодавно на сайті МОН для громадського обговорення було опубліковано проект оновленого Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО) [3]. На жаль, він став яскравим прикладом того, як не треба реформувати освіту і впроваджувати інформаційні технології. Перш, ніж аналізувати окремі його пункти, наведу (з невеликими редакційними правками) деякі думки учасників обговорень цього документа у соціальній мережі Фейсбук [46]. Для їх пояснення додам, що паралельно обговорювали і нещодавно отриманий вищими навчальними закладами Лист МОН з приводу внесення до ЄДЕБО окремих даних, зокрема, інформації про викладачів. 

Андрій Гожик: Всі розуміють що без інформатизації в галузі освіти неможливо. Однак це не означає що: 1) всі повинні заповнювати недосконалі (дуже) бази, які не приносять ВНЗ жодної користі, витрачаючи час і трудові ресурси, що заважає працювати і розвивати власні (кращі, повірте) бази; 2) всі повинні бути залежними від якогось монополіста, який ніколи не зможе зробити так, щоб його програмний продукт задовольняв інтереси всіх ВНЗ; 3) таке програмне забезпечення може блокувати роботу ВНЗ, не беручи на себе жодної відповідальності; ... За період роботи з ЄДЕБО накопичилась велика кількість негативних емоцій. Не повинна база даних ускладнювати роботу і заважати! 

Дмитро Грязнов:

Нет смысла собирать информацию про преподавателей через защищенные каналы и делать веб-интерфейс для ее внесения – ВНЗ и так ее собирают и публикуют у себя на сайте. Можно опубликовать минимальные требования к объему и формату публикации на сайтах ВНЗ сведений про преподавателей. Тогда появится возможность собирать их автоматически, мониторить их наличие и отображать результаты обработки. 

Віталій Імамов: Заради ефемерного контролю за місцем роботи професорів всі ВНЗ мають напрягтись і зробити для МОН реєстр історії призначень/переведень викладачів, при цьому ще й заплативши Інфоресурсу гроші за те, що ці дані будуть вносити.

Створіть таблицю для збору знеособленої статистики і хай ВНЗ надають її з будь-якою періодичністю. Ситуація виглядає так: давайте зробимо якусь базу даних (читай: заробимо гроші на обслуговуванні, підключення, і т.д.), а далі можливо подумаємо, а навіщо, що і як будемо в ній зберігати. 

Олександр Мокін: Дуже важливо створити нормативні передумови для того, щоб електронний документообіг замінив (хоча б частково) паперовий. Тоді дійсно безсумнівні переваги електронного формату почнуть переважати і отримуватимуть значно менше спротиву. 

Інна Совсун: Звісно, МОН не треба купа персональних даних по викладачам. Єдине, що цікавить Міністерство – це: (1) уникнути ситуації, коли для отримання ліцензії один професор числиться на 10 кафедрах в різних містах; (2) дані (узагальнені) щодо того, на яких умовах працюють викладачі; але це цікавить не по окремим викладачам, а з метою узагальнення і збору якісної статистики, бо зараз ми навіть не маємо уявлення щодо того, якою є зайнятість у сфері освіти, скільки викладачів у яких сферах ми маємо, який їх ступінь зайнятості і т.д. Те, що зараз ЄДЕБО вимагає значно ширший перелік інформації, у тому числі персональної, – це неправильно. До вияснення подальших обставин та чіткого регламентування даних, які можна, а які не можна збирати, виконання цього пункту зараз мною призупинено. 

Ігор Шелевицький: Аби справді забезпечити електронний документообіг (без паперів) необхідно забезпечити належний рівень надійності роботи системи. Наразі в рамках університету, міського чи обласного відділу освіти це просто неможливо. Так само неможливо забезпечити належне функціонування з боку шкіл. Я не знаю, як саме це забезпечено на рівні ЄДЕБО, але інтуїція підказує, що там теж ой. Але ще залишається правовий аспект підписів, печаток й т.п., якщо відмовитися від паперів. Проблема з навчанням й перенавчанням персоналу. 

6 листопаду в МОН відбулася нарада з питань ЄДЕБО, в якій, на відміну від обговорень у Фейсбук, брали участь і представники ДП "Інфоресурс" [7]. Заступник директора цього підприємства О. Самойлов дуже переконливо (насправді переконливо, бо гарячих проблем, які можна розв’язувати за допомогою якісних даних, дійсно багато) доводив переваги ЄДЕБО на прикладах вирішення окремих практичних питань. Набагато менш переконливими були його відповіді на запитання про відповідність вимог та пропозицій ДП "Інфоресурс" чинному законодавству, особливо законам України про вищу освіту та про захист персональних даних. І це не випадково. Як існуюча практика роботи ЄДЕБО, так і проект нового Положення про ЄДЕБО істотно суперечать цим законам.

Зокрема, вже п. 1 проекту Положення передбачає, що ЄДЕБО "є автоматизованою системою збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту даних, у тому числі персональних, щодо надавачів та отримувачів освітніх послуг з метою забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Але тут і в інших пунктах Положення немає вичерпного переліку персональних даних, які можуть збиратися (верифікуватися, …) ЄДЕБО. Тобто це віддається на розсуд розпорядника і технічного адміністратора бази, що не відповідає загальним принципам права.

В законі про вищу освіту немає формулювання мети обробки персональних даних, що передбачено статтею 6.1 закону України "Про захист персональних даних" [8], а у проекті Положення з цього приводу міститься незрозуміле формулювання, що метою є "забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Якої саме потреби, яких саме фізичних і юридичних осіб? Про це у формулюванні "мети" немає жодного слова. Відсутність чітких норм з цього приводу веде до того, що на практиці існує багато зауважень щодо систематичного порушення адміністраторами ЄДЕБО вимоги статті 8.2 вказаного закону про те, що "суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних …;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних".

Фактично, сьогодні студенти і особливо викладачі вищих навчальних закладів у багатьох випадках не мають інформації про те, які саме їх персональні дані збирає ЄДЕБО, якою є мета їх збирання та обробки. Також вони всупереч закону не мають доступу до своїх персональних даних в ЄДЕБО.

На мою думку, інформація про викладачів у ЄДЕБО має бути лише узагальненою – наприклад: загальна кількість професорів, можливо, із поділом за галузями науки, укрупненими віковими групами, характером працевлаштування (штатні/сумісники) тощо. Аналогічною може бути інформація про доцентів, докторів і кандидатів наук й т. д. Інша інформація, зокрема штатний розпис, дисципліни, які викладають окремі викладачі, тощо, має бути у відкритому доступі на сайтах університетів. Насамперед, це стосується інформації, публікація якої університетами вже передбачена чинним законодавством. Цього достатньо для будь-яких перевірок. Особливо, якщо до перевірки достовірності залучати не тільки (і не стільки) ДІНЗ, а насамперед громадськість. Персональні дані мають бути присутні виключно у внутрішніх базах даних університетів. Дуже дивно було чути вислови окремих працівників ДП "Інфоресурс", які під час згаданого обговорення розповідали про неможливість отримання узагальненої інформації, якщо безпосередньо в ЄДЕБО не буде повного набору первинних даних. Весь цивілізований світ вже давно навчився працювати з розподіленими електронними базами. Такий саме підхід має використовуватися і стосовно персональних даних студентів, крім сертифікатів ЗНО, внесення яких до ЄДЕБО (але без прив’язки до конкретних ВНЗ) передбачено законом про вищу освіту. Разом з тим, слід визнати, що окремі проблеми вступу і переведення на навчання студентів з ВНЗ Криму, Донецької та Луганської областей цього року неможливо було б вирішити, якби в ЄДЕБО не було їх персональних даних. Але ж існують різноманітні механізми захисту і дублювання інформації. Та сама ЄДЕБО теж не надає 100% гарантії від втрати даних. Це принципово неможливо.

Всі університети вже не першій рік постійно надають МОН інформацію про докторів і кандидатів наук. Як нещодавно виявилося, відповідна база в МОН не є електронною. Але ж у цьому випадку в ній немає жодного сенсу. Чи є якась принципова проблема у тому, щоб університети надавали подібні дані в електронному вигляді? Немає жодних проблем, значна частина інформації саме у такому вигляді і передається університетами до МОН. Якщо це реалізувати, з'явиться можливість автоматично вирішувати і актуальні для МОН проблеми встановлення відповідності між людиною і університетом, відшукання недостовірної інформації щодо працівників тощо. Є і інші варіанти вирішення подібних проблем. Зокрема, шляхом витягання потрібної інформації з електронних баз та інших ресурсів вищих навчальних закладів, у тому числі з тих, які за законом про вищу освіту обов’язково повинні публікуватися на офіційних сайтах ВНЗ.

Згідно із ст. 8.1 закону України про вищу освіту: "У сфері вищої освіти Єдина державна електронна база з питань освіти містить такі складові: 

  • Реєстр вищих навчальних закладів;
  • Реєстр документів про вищу освіту
  • Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання". А, відповідно до п. 3 проекту Положення, склад ЄДЕБО є дещо іншим:
  • Реєстр навчальних закладів;
  • Реєстр документів про освіту (НАУКОВІ СТУПЕНІ) ТА ДОКУМЕНТІВ ПРО ПРИСВОЄННЯ ВЧЕНИХ ЗВАНЬ;
  • Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. 

Тобто додається не передбачена законом інформація про наукові ступені і вчені звання. Документи про наукові ступені докторів філософії, які будуть видаватися згідно з новим законом про вищу освіту, ще можна вважати документами про вищу освіту. Але вказаний пункт проекту поширюється і на документи про раніше отримані наукові ступені, які не належать до документів про вищу освіту. Тим більше до цієї категорії не належать документи про присвоєння вчених звань. Така інформація може бути потрібна МОН для вирішення окремих питань, зокрема при ліцензуванні та акредитації. Але ж її включення до ЄДЕБО не відповідає закону. Тому доцільно було б зберігати подібні дані в інших електронних базах, які існують вже багато років, але передбачити зв'язок цих баз з ЄДЕБО. Іншій можливий шлях – це внесення поправок до статті 8.1 закону про вищу освіту.

Під час обговорення на нараді в МОН ставилося питання про те, чи є вказаний у законі перелік реєстрів вичерпним, або його слід розглядати як мінімальний, і разом із зазначеними у законі можна створювати інші реєстри. Окремі представники МОН переконували учасників у доцільності саме другого трактування. Але ж це суперечить базовим принципам права – якщо безпосередньо у законі не зазначено, що перелік є мінімальним, жодних інших реєстрів в ЄДЕБО існувати не може. З одним застереженням – у законі про вищу освіту йдеться лише про реєстри, які стосуються вищої освіти.

Зокрема, проект Положення пропонує створити Реєстр навчальних закладів, опускаючи при цьому, на відміну від вимоги закону про вищу освіту, слово "вищих". Це можна зрозуміти, оскільки ЄДЕБО збиратиме інформацію не тільки про вищі, але і про інші навчальні заклади. Але чи повинні всі ці дані вміщуватися в одному реєстрі? Можливо, доцільніше створювати окремі реєстри навчальних закладів, що належать до різних рівнів освіти? Таке рішення було б обґрунтованим не тільки з погляду усунення суперечності із законом, але і з погляду суттєвої відмінності складу і структури даних, що стосуються університетів, загальноосвітніх шкіл, дитячих садочків тощо.

У п. 2 проекту Положення, додатково зазначається, що:

"Єдина база містить відомості та дані, що вносились у бази даних та реєстри, які використовувалися у сфері освіти до створення Єдиної бази.

До Єдиної бази вносяться дані щодо дітей дошкільного та шкільного віку, випускників навчальних закладів, вступників, учнів (студентів), їх рівні та ступені освіти, дані щодо навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування, місцевих органів виконавчої влади у сфері освіти, їх керівників, наукових, науково-педагогічних працівників й інших учасників освітнього процесу".

Це взагалі перебуває поза межами чинного законодавства. Вимога щодо внесення до ЄДЕБО відомостей та даних, що вносились у бази даних та реєстри, які використовувалися у сфері освіти до створення ЄДЕБО, без конкретизації того, про які саме відомості, дані, бази, реєстри йде мова, надає розпорядникам та адміністраторам бази необмежені і непередбачені законодавством можливості зі збору інформації, яка далеко не завжди має належний захист і використовується за призначенням. Ця вимога є ще й безглуздою, бо технічно неможливо вмістити до єдиної бази всю інформацію, яка збиралася раніше і має різні структури, формати тощо. Єдине, що можна з нею зробити – це перетворити ЄДЕБО на звалище інформації, в якому важко буде знайти щось корисне. Сучасні підходи до проектування подібних до ЄДЕБО баз даних передбачають, що спочатку має бути сформульовані вимоги до структури і форматів даних, а вже потім відбувається наповнення бази. До речі, саме такий принцип покладено і в основу ЄДЕБО. Її заповнення здійснюється переважно шляхом заповнення стандартизованих електронних форм, які вже були створені раніше. Але хто і як буде переносити до ЄДЕБО вже існуючи бази, які не тільки відрізняються за структурою від ЄДЕБО, але й істотно відрізняються одна від одної навіть у тих випадках, коли йдеться про одні і ті самі дані.

Разом з тим, слід зазначити, що ідея створення єдиної електронної бази замість розрізнених ресурсів, існуючих сьогодні як в МОН, так і в інших центральних органах управління, загалом є правильною. Це надає змогу істотно здешевити підтримку і наповнення бази, а також підвищити ефективність використання всіх цих даних. Але ця ідея не знайшла відображення у законі про вищу освіту, який істотно обмежив склад даних, що заносяться до ЄДЕБО. Винні у  цьому, насамперед, самі розпорядники та адміністратори бази – колишнє керівництво МОН та ДП "Інфоресурс", намагання яких використовувати ЄДЕБО не за призначенням істотно погіршило імідж цієї бази. Втім, ця ідея може бути реалізована і іншими способами, без порушення чинного законодавства. Зокрема, могла б бути створена розподілена база, яка б інтегрувала існуючи (і нові, якщо виникне потреба в їх створенні) електронні ресурси, у тому числі ЄДЕБО та бази ВНЗ, і надавала б МОН потрібну йому для прийняття рішень інформацію.

Із визначеного законом про вищу освіту складу ЄДЕБО випливає, що вся інформація, крім відомостей, які стосуються документів про освіту і сертифікатів ЗНО, має заноситися до Реєстру вищих навчальних закладів. Зокрема, це паспортні дані, ідентифікаційні коди, адреси реєстрації, телефони викладачів та студентів й інша подібна інформація, яку сьогодні вимагає ЄДЕБО від вищих навчальних закладів. Але, як за законом, так і за п. 4 проекту Положення "відомості Реєстру навчальних закладів є відкритими". Чи узгоджуються пропозиції проекту щодо складу цього Реєстру з вимогою закону про його відкритість? Очевидно, що ні. До речі, і керівники МОН стверджують, що їм ця інформація не потрібна. А представники ДП "Інфоресурс" запевнюють, що вона буде захищена і розміщена в деякому закритому реєстрі, не передбаченому законом.

Вимоги п. 3 проекту Положення деталізовано у п. 5, відповідно до якого:

"Реєстр документів про освіту (наукові ступені) та документів про присвоєння вчених звань містить відомості про:

1) документи про освіту (наукові ступені) державного зразка, видані навчальними закладами (науковими установами) України, крім інформації про випускників військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів навчальних закладів;

2) власні документи про освіту (наукові ступені), видані навчальними закладами України;

3) документи про освіту (наукові ступені), видані іноземними навчальними закладами, визнані МОН;

4) документи про освіту (наукові ступені), видані іноземними навчальними закладами, визнані навчальними закладами України;

5) державні документи про присвоєння вчених звань;

6) документи про присвоєння вчених звань, видані іноземними навчальними закладами, визнані навчальними закладами України".

Вимоги п. 5.1 – 5.4 у цілому збігаються з аналогічними нормами ст. 8.3 закону (крім вимоги, щодо наукових ступенів). Але п. 5.5, 5.6 – це знов таки не передбачена законом додаткова інформація.

У цьому пункті також зазначено, що "Фізичні та юридичні особи мають доступ до реєстрів документів про освіту (наукові ступені) в обсязі, достатньому для перевірки достовірності документа про освіту (наукового ступеня) та вченого звання". Це збігається з відповідним положенням закону про вищу освіту. Але постає питання, які саме фізичні та юридичні особи і до яких саме документів матимуть доступ? У Положенні треба надати чіткіші відповіді з цього питання.

Найпростішим рішенням є надання доступу до документу за сукупністю його окремих складових. Наприклад, доступ до диплому про вищу освіту може бути надано, якщо правильно вказано ПІБ особи, а також серія і номер документа. Такий підхід не надає повної гарантії того, що доступ зможуть отримати лише ті фізичні та юридичні особи, які мають на це право. Втім, він потребує наявності оригіналу чи копії документа. Тому імовірність таких помилок буде достатньо малою. Іншій підхід передбачає надання електронних кодів доступу до інформації фізичним та юридичним особам і створення профілів відповідних користувачів у базі. Це може істотно ускладнити структуру ЄДЕБО та її вартість, а також призвести до необхідності вимагати від користувачів додаткові персональні дані, не передбачені законодавством, але необхідні для їх ідентифікації. Аналогічні проблеми можуть виникнути і стосовно доступу юридичних осіб.

П. 4 проекту Положення передбачає, що "Реєстр навчальних закладів містить відомості про кожен навчальний заклад України незалежно від форми власності та підпорядкування, видані йому ліцензії, сертифікати про акредитацію та свідоцтва про атестацію". Це фактично дублює норму ст. 8.2 закону. Але у Положенні слід було б надати вичерпний перелік відомостей про ВНЗ, що будуть міститися у цьому Реєстрі. Інакше, як це було і у попередні роки, ми можемо зіткнутися з бажанням розпорядників та адміністраторів бази необмежено розширювати цей перелік для вирішення завдань, що не мають жодного  відношення до визначених (будемо сподіватися, що їх такі визначать) цілей існування ЄДЕБО.

Згідно із п. 7 проекту Положення, "єдина база є джерелом відомостей та даних, що використовуються під час: 

  • прийому вступників на навчання;
  • виготовлення документів про освіту (наукові ступені) державного зразка, власних документів про освіту (наукові ступені), що видаються навчальними закладами України, державних документів про присвоєння вчених звань, ліцензій на провадження освітньої діяльності, сертифікатів про акредитацію та свідоцтв про атестацію, учнівських (студентських) квитків. Під час виготовлення зазначених документів використовуються дані, що містяться в Єдиній базі;
  • запровадження у сфері освіти інноваційних технологій щодо використання даних". 

Останні два пункти не мають жодного відношення до визначених законом про вищу освіту складових ЄДЕБО. Якщо прийом студентів на навчання потребує використання даних реєстру сертифікатів ЗНО, то виготовлення документів про освіту, …, студентських квитків тощо, очевидно, передбачає наявність у базі значно більшого обсягу інформації, ніж те, що визначено законом. Що ж стосується запровадження інноваційних технологій – то до чого тут взагалі конкретні дані з ЄДЕБО? Запровадження інноваційних технологій – це технічне питання, а не правове. Звісно, якщо ці технології на основі даних ЄДЕБО надаватимуть МОН та іншим органам управління вищою освітою можливість ефективніше виконувати передбачені законодавством функції, то їх треба розробляти і запроваджувати. Але дані ЄДЕБО при цьому використовуватимуться для виконання зазначених функцій, а не для запровадження технологій.

П. 8 проекту Положення призначає МОН розпорядником, а державне підприємство "Інфоресурс" – технічним адміністратором ЄДЕБО, а також визначає їх основні функції стосовно забезпечення функціонування ЄДЕБО. Для такого документу як Постанова Кабміну у проекті, на мою думку, є певна диспропорція між регламентуванням діяльності МОН та ДП "Інфоресурс". Відповідно до нього, МОН "затверджує порядок формування та функціонування Єдиної бази, встановлює склад відомостей та даних, у тому числі персональних, Єдиної бази та процедури їх обробки, здійснює контроль за забезпеченням захисту цих даних, виконує інші функції із забезпечення функціонування Єдиної бази".

Відразу впадає на очі незрозуміле "виконує інші функції". Хто має визначити ці "інші функції"? Чи не слід розуміти це так, що МОН має самостійно визначати власні повноваження. Але такий підхід суперечить базовим принципам державного управління і, зокрема, статті 19 Конституції України, згідно з якою "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Також, як вже зазначалося вище, було б доцільно надати вичерпний перелік даних, що містить ЄДЕБО, безпосередньо у Положенні, а не у "Порядку формування та функціонування Єдиної бази", який має розробити МОН. Натомість технічні подробиці її адміністрування, викладені у п. 9, можна було б скоротити і частково перенести з Положення до Порядку.

Перелік суперечностей між проектом Положення і чинним законодавством можна було б продовжувати і далі. У той же час, проект не передбачає багатьох норм, заради яких власне і потрібно розробляти подібні документи.

Зокрема, проект не визначає хто має фінансувати підтримку і наповнення ЄДЕБО, якою є взаємодія між МОН та ДП"Інфоресурс". Немає жодних вимог стосовно того, хто саме і в якому вигляді повинен заносити інформацію до бази. Хто, наприклад, має заносити відомості про наявні у ВНЗ ліцензії та сертифікати акредитації – самі ВНЗ, чи органи, які видають ці ліцензії і сертифікати. Не є логічним існуючий порядок, коли всю інформацію до бази заносять ВНЗ. Логіка застосування інформаційних технологій в управлінні полягає у тому, що кожна інформація заноситься до системи лише один раз, зазвичай під час її створення. Набагато простіше на основі даних ліцензійної (акредитаційної справи) автоматично занести до бази всю інформацію про видані ліцензії (сертифікати), ніж виготовляти паперові документи, потім примушувати когось сканувати їх і заносити до бази скановані копії, з яких важко буде витягнути якусь корисну для подальшої роботи інформацію. До того ж немає гарантії, що ці скановані копії будуть відповідати оригіналам. У проекті взагалі не розглядається взаємодія ЄДЕБО з іншими державними електронними базами, які вже містять багато потрібної МОН інформації. І знов таки перелік того, що має бути визначено у подібному Положенні, але відсутнє у проекті, можна продовжувати далі.

У цілому, на мою думку, проект є концептуально неприйнятним і таким що потребує істотної переробки. Якщо таке рішення буде прийняте, хотілося б звернути увагу на те, що при всіх зауваженнях, що накопичилися у освітян до розпорядників та адміністраторів ЄДЕБО у попередні роки, інформатизація освіти відбуватиметься надалі. Потрібна широка громадська дискусія з питань того, як саме слід впроваджувати сучасні технології в управління освітою. Бажано не втратити при цьому технічні напрацювання розробників і адміністраторів ЄДЕБО.

Очевидно, що в межах чинного законодавства неможливо адміністративними методами забезпечити функціонування ЄДЕБО у тому вигляді, як вона була задумана попереднім керівництвом МОН під іншу концепцію управління освітою. Але, якщо певні можливості вже існуючої системи будуть затребувані університетами, треба максимально сприяти їх використанню на основі добровільних угод між ВНЗ та ДП "Інфоресурс".

Слід привітати наміри МОН розвивати та запроваджувати сучасні інформаційні технології документообігу і підтримки прийняття рішень, пов’язаних із вступом до вищих навчальних закладів, ліцензуванням та акредитацією освітньої діяльності, присвоєнням наукових ступенів і вчених звань, забезпеченням прав студентів на пільговий проїзд у транспорті тощо. Деякі з них, зокрема прийом на навчання в умовах, коли абітурієнт матиме право подавати документи до будь-якої кількості ВНЗ із зазначенням власних пріоритетів щодо вибору, взагалі неможливо буде вирішити у "ручному" режимі без застосування інформаційних технологій. Цілком виправданим є і прагнення максимально інтегрувати наявні електронні бази і позбавитися дублювання та ручної обробки великих масивів документів та інформації. Інше питання, як це робити. Можливі варіанти рішень з цього приводу слід обговорювати в експертному середовищі. Зокрема, слід звернути увагу на можливості використання розподілених баз даних та інші підходи, що дають змогу вирішувати ті самі завдання але без монополізації інформації і надання необґрунтованих переваг одному, нехай навіть і державному підприємству. Будь-які рішення стосовно розвитку систем електронного документообігу і впровадження сучасних технологій в управлінні освітою не повинні створювати органи і установи, що мають необмежений доступ до всієї інформації і можливість монопольно розпоряджатися цією інформацією.

При визначенні складу відомостей, що будуть збиратися до ЄДЕБО (та інших подібних електронних баз) треба послідовно надати відповіді на такі запитання:

     1) чи дійсно ця інформація потрібна (можливо ті самі рішення можна приймати на основі іншої інформації, яка вже є у базі, або самі рішення не є обов’язковими);

     2) чи є можливим збирання та опрацювання інформації у запланованому вигляді з погляду ресурсних і технологічних обмежень;

     3) чи відповідає збирання та опрацювання цієї інформації у базі вимогам законодавства.

Як вже було зазначено, чинний закон про вищу освіту не надає можливості використовувати ЄДЕБО у тому вигляді, в якому вона планувалася та існує. ЄДЕБО може складатися лише з визначених законом реєстрів, які не надають змоги реалізувати значну частку ідей МОН. На мою думку, одним з можливих варіантів вирішення цієї проблеми міг би стати поділ існуючої ЄДЕБО на дві чи декілька складових. Перша складова – це власне ЄДЕБО, яка має цілком відповідати вимогам законодавства (з урахуванням того, що новий закон про освіту може додати реєстри, які стосуються інших рівнів освіти і органів управління освітою). Що ж стосується інших даних, МОН міг би дати ДП "Інфоресурс", як підлеглій структурі, доручення створити нові електронні ресурси, потрібні для вирішення нових завдань. Або об'явити відкритий тендер на створення таких ресурсів. Ці розробки могли б використовувати наявні напрацювання ДП "Інфоресурс".

Підбиваючи підсумки цього стислого аналізу, ще раз зазначу, що опублікований для громадського обговорення проект Постанови Кабінету Міністрів України про Єдину державну електронну базу з питань освіти, на мою думку, є концептуально неприйнятним, суперечить багатьом нормам чинного законодавства і потребує істотної переробки. Це не означає, що треба припиняти чи гальмувати подальше впровадження сучасних інформаційних технологій в управління освітою. Але при їх впровадженні необхідно суворо дотримуватися норм чинного законодавства та враховувати інтереси всіх зацікавлених осіб, а не тільки органів державного управління і одного з багатьох державних підприємств.

 1. Гейтс Билл. Дорога в будущее.– М.: Изд. отд. «Рус. редТОО «Channel Trading Ltd.», 1996. – 312 с.

2. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

3. http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1413551830

4. https://www.facebook.com/inna.sovsun/posts/10154842990675341

5. https://www.facebook.com/inna.sovsun/posts/10154825180330341

6. https://www.facebook.com/groups/261451893969652/663334713781366/?comment_id=664411013673736&

7. https://www.youtube.com/channel/UCROC2l3wsGd91zGKv7WBbmQ/videos?sort=dd&view=0&shelf_id=0

8. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2297-17  

Володимир Бахрушин, д.ф.-м.н., професор, академік АН вищої школи України

16.11.2014
Володимир Бахрушин
*
Поділитися

Додати комментар

Через сайт
Через Вконтакті
Через Фейсбук

Коментарі  

Автор: Михйло Юдін
Опубліковано 28.07.2016 в 23:19
Хорошо бы сперва сделать ЕДЕБО государственной собственностью.
Данные, хранящиеся в ЕДЕБО - собственность государства.
А програмное обеспечение для обработки этих данных принадлежит
одному физическому лицу. Это физическое лицо может в один прекрасный
момент просто не продлить лицензионный договор с МОН .
И тогда к данным, хранящимся в ЕДЕБО, не будет доступа!
Почему-то этот факт никого не заботит (((
Автор: Теодор Бурак
Опубліковано 08.02.2016 в 14:38
Згоден з автором практично на 90% тексту. Хочу відмітити спробу роз'єднати ЄДЕБО та існуючий функціонал наповнення цієї бази. Дуже правильне рішення. Адже База - це набір даних, зокрема тих реєстрів про які згадує Закон. І наповнення бази має бути регламентоване розпорядчими документами Міністерства, а власне функціонал наповнення бази має підтримуватись Інфоресурсом із підписанням відповідних Угод з ВНЗ. Причому Мінестерство має передбачити альтернативний метод заповнення баз даних у випадку відмови ВНЗ в підписання угоди з Інфоресурсом на використання його функціоналу. Разом з тим хочу зазначити, що на сьогодні не бачу кращого функціоналу, ніж той що пропонує Інфоресурс в частині проведення Вступної кампанії.
Автор: Ал_Горбань
Опубліковано 12.12.2014 в 14:08
ЄДЕБО створює багато зайвих проблем для університетів. Потребує введення додатковиї посад і додаткових коштів. І за це ще університети мають платити.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 15.12.2014 в 18:13
Так, про це говорять представники багатьох університетів. І якось незрозуміло, те, що робить ЄДЕБО, - це виконання державних вимог до ВНЗ чи послуга університетам?
Автор: Art_Maz
Опубліковано 30.11.2014 в 09:35
За формальним статусом ЄДЕБО - технічний виконавець певних робіт. За реальним - перебирає на себе повноваження МОН. Чому адміністратори ЄДЕБО привласнюють собі повноваження реєструвати чи не реєструвати певні документи? Якщо щось не до вподоби - нехай звертаються із скаргами до МОН чи інших контролюючих органів. Але вказувати університетам, що і як має бути в документах, вони не повинні.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 03.12.2014 в 07:41
Є дуже багато нарікань на те, що адміністратори ЄДЕБО намагаються впливати на зміст документів. На жаль, проект Положення про ЄДЕБО не перешкоджає продовженню такої практики. У той же час, треба розуміти, що іноді такі вимоги - це не забаганка адміністраторів , а технічні вимоги системи.
Автор: Andry
Опубліковано 20.11.2014 в 19:51
Проблематикою ЄДБО є бажання створити всюдисущий і багатоскладовий прилад управління, але було забуто всі можливі проблеми при створенні "універсальної" бази з питань освіти. При роботі з базою постійно виникає питання навіщо додавати в неї все нові і нові складові бо, насамперед, ЄДБО було створено як база по студентам, і нехай, вона такою залишалася б. З кожним новим ускладненням бази ми переконуємося на скільки вона не придатна до цього. Не зрозуміло було чому убрали позначку згоди абітурієнта про внесення його особистих данних до бази, це вже не актуально? Проблема захисту данних, або коректне створення карток студентів існує і я підтримую тільки про часкове отримання данних користувачем. Я вважаю що одна з перших моделей ЄДБО (хоча і була не допрацьованою), але в принципі, містила у собі всі необхідні складові.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 23.11.2014 в 18:51
Існує проста відповідь на запитання "навіщо додавати". Є розробник системи, яка сьогодні працює. Якщо робити щось нове, то розробник може бути вже інший. А додавати може лише той розробник, який створив існуючу базу. Відповідно, він продовжує отримувати фінансування, зберігає штат й т. д. Що обере розробник? Звісно, що доробку, а не нову розробку. З іншого боку, замовник теж змушений обирати доробку. Коли ще буде створена нова система? А працювати треба сьогодні. І для цього потрібно підтримувати добрі стосунки з розробником існуючої бази. Бо без цих добрих стосунків база працювати не буде. Тому маємо порочне коло, вийти з якого не так просто, як хотілося б.
Автор: Alexey
Опубліковано 17.11.2014 в 14:49
Концепція ЄДЕБО є сумнівною. Спочатку робили щось одне. Потім почали надбудовувати те, що не планували. А тепер пропонують над цими надбудовами ще щось надбудувати. Як наслідок отримаємо досить криву конструкцію. А ще врахуємо, що технології розвиваються. Тому пропозиція не виходити за межі закону є актуальною не тільки з точки зору закону. З точки зору технічної ефективності теж доцільно розібрати на складові. А потім побудувати нову конструкцію. За сучасними технологіями і у відповідності із законом.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 20.11.2014 в 12:42
Стосовно концепції дійсно є багато запитань. Але це досить типова ситуація, коли замість того, щоб сказати спасибі старій системі і поставити завдання створення концептуально нової системи під нові завдання, до нескінченності намагаються будь-що надбудувати до старої системи для вирішення цих завдань.
Автор: Тарас
Опубліковано 17.11.2014 в 13:07
Автор підняв досить актуальну проблему. Погоджуюсь, що слід поставити кілька конкретних запитань: для чого потрібна ЄДЕБО? Які завдання повинна вирішувати? Чи можна це вирішити без ЄДЕБО? Тоді все стане на свої місця. Щодо внесення даних дошкілля, ЗНЗ, профтехосвіти та ВНЗ - це все банальна комерція. Адже щоб внести дані в ЄДЕБО, потрібно використовувати монопольну клієнтську програму, за яку Інфоресурс успішно отримує кошти від навчальних закладів. Станом на сьогодні виглядає, що ЄДЕБО не підконтрольне МОН, в Інфоресурсі досить серйозно "засіло" НДІ ПІТ (його систему ІВС "Освіта" використовує Інфоресурс). Підтримую на 100%, що Положення абсолютно не відображає ні форм, ні завдань, ні методів реалізації. Тому його обговорення є абсолютно недоцільним.
Автор: Володимир Бахрушин
Опубліковано 20.11.2014 в 12:35
Цілком погоджуюсь з тим, що іноді складається враження нібито не Інфоресурс підпорядковуєть ся МОН, а міністерство Інфоресурсу. Втім це доволі типова ситуація для взаємовідносин монополістів – розробників програмного забезпечення та замовників. Для запобігання цьому потрібно, щоб замовники могли розмовляти з програмістами одною мовою. А це дуже рідко трапляється на практиці.
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews