Укр Рус

Дата: 14.12.2018

Підписка на новини

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №14. Кріпосницькі порядки в школі

Опубліковано
10.10.2016

Усі, хто організовував які-небудь семінари(майстер-класи, конференції, круглі столи тощо) для вчителів, неминуче  стикались із проблемою: відпустять - не відпустять того чи іншого вчителя, щоб він міг взяти участь у цьому дійстві.

«Куди там він(вона) збирається? Шо «сильно вумний(на)»!? Він(вона)  кататиметься, а мені заміни уроків робити?! Ну і шо, що вони беруть на себе усі витрати? А ми в цей час проводимо ювілейні заходи(приймаємо якусь перевірку, проводимо якийсь конкурс тощо). Це вас просто для масовки вас покликали якісь «грантоїди», а ви нам голову морочите?!», - такою є типова реакція директора та завуча школи.

Минулого року був анекдотичний випадок, коли вчителів однієї зі шкіл міста Знам'янки на Кіровоградщині відпустили на міжнародну програму «Класна школа» тільки після того, як вони змогли потрапити на прийняття до губернатора і «слізно попросили» найвищу посадову особу області дати їм на два дні «звільнення».

Теж саме відбувається і на рівні керівників школи. Місцеві начальники вирішують «відпущу - не відпущу директора», наприклад, на конференцію асоціації керівників шкіл.

«Шо це за поїздки під час навчального року? Ми нікуди не їздимо! Хай школою більше займається! Ну хіба що відпущу, якщо буде наказ Міністерства…», - обурюються бюрократи.

Особливо хочу наголосити: проблема не тільки й не стільки у відсутності грошей на відрядження. Ці проблеми(«відпущу - не відпущу») виникають і у ситуації, коли все проплачується організаторами або керівники шкіл готові взяти витрати на себе.

Кріпосницькі порядки у наших школах збереглись не тому, що ми бідні і не можемо собі дозволити бачити «світ широкий».

Кріпосництво у ХХІ столітті продовжує існувати тому, що, попри нагальну вимогу часу у динамічності, школа залишається статичною, консервативною і невільною.

Нам не потрібен вільний продвинутий вчитель, нас цілком влаштовують професійні раби, які пишаються своїм рабством?!

Принаймні до останнього часу українських можновладців цілком влаштовували люди з рабською свідомістю у якій дивним чином поєднується патологічна терплячість і одночасно нетерпимість, хронічне невдоволення нинішньою ситуацією і власним становищем(скільки можна і треба щось робити?) і пасивне очікування щоб це «щось» зробив хтось інший(кому більше всіх треба), якого ми ще й будемо потім гамселити за такі спроби.

Що найбільше бажають вчителям з нагоди їх професійного свята?

Терплячості! Терпіть, дурні, а ми вас будемо використовувати як завгодно і практично задарма.

Те, що і на рівні системи освіти в цілому і на рівні окремого навчального закладу та окремого вчителя не можливо успішно розвиватись у законсервованому вигляді нікого не хвилює.

Як може діяти вчитель зіткнувшись із дилемою «відпустять - не відпустять» в умовах новітнього шкільного феодалізму?

Є лише п'ять варіантів:

1. Нікуди не їхати(цей шлях обирає абсолютна більшість вчителів і директорів шкіл).

2. Задобрити систему і її сторожових псів(«лагідне телятко» може принести торбу, щоб вирішити питання, пообіцяти привезти «сувенір» із закордонної поїздки тощо).

3. Обійти систему(шкільна «лисиця Аліса» може взяти липовий лікарняний, відгули тощо).

4. Домовитись із системою(прикритись листом МОН, знайти підтримку високого начальника чи депутата тощо).

5. Боротися з системою, «вовком вигризати бюрократизм»(у цьому випадку добро має бути з гострими зубами та міцними кулаками).

Останній варіант дії обирають одиниці. 

Я визначив би дві найголовніші причини того, що хороший фахівець не хоче йти працювати в школу.

Перша - заробітна плата. Багато писати про неї не буду. Але скажу й те, що вона ніколи не буде найвищою в державі...

Друга причина - це наша освітня система: зашкарубла, авторитарна, бюрократична, в якій вчитель - ніщо. Хороший спеціаліст, потрапивши в її лещата буде вимушений або все життя боротися з цією системою, або призвичаїтися до неї.

                                                         Ігор Лікарчук 

Щиро шкода  моїх колег, учителів і керівників шкіл, які змушені жити у цій прогнилій несправедливій системі. Та вони мають бути свідомими того, що нічого не зміниться поки вони самі не знайдуть у собі мужності зняти з себе "знак раба"?

«Я це навіть не лайкатиму, аби не привертати увагу», - пише мені в приват одна розумна, але вкрай зашугана вчителька. Вона все добре розуміє, але хоче щоб зміни в системі освіти зробив хтось, бо їй самій «зайві проблеми не треба».

Зайве доводити, що реальні зміни у житті цієї вчительки прийдуть тільки тоді, коли зміниться система, яка існує з часів Радянського Союзу, але для цього має з'явитися якомога більше тих, хто захоче її по-справжньому зламати.

Бюрократія - непереможна! У нашій пострадянській системі освіти папірець завжди буде вище здорового глузду. Бюрократи будь-якого рівня, починаючи із завуча школи, звикли перестраховуватись, побоюючись, що з них потім перевіряльники вимагатимуть якісь підтвердження…

Тому знову ж таки вихід один: передбачити у всіх нормативних документах право вчителя на щорічні два тижні(із збереженням заробітної платні) підвищення кваліфікації на семінарах, конференціях і «неконференціях» …

Бо саме це може сприяти справжньому постійному професійному розвиткові вчителя, а не оті два тижні формального підвищення кваліфікації раз на п'ять років, які треба відбути в інституті післядипломної освіти.

Те, що організовується по горизонталі, колегами для колег має стати основою нової системи професійного розвитку вчителя і керівника школи. ОІППО ж можуть взяти на себе реформаторську перекваліфікацію, надаючи можливість здобути іншу спеціальність, наприклад, опанувати нову для нашої школи професію тьютор.

Звісно, для того, щоб це стало реальністю, слід докорінно реорганізувати процес підвищення кваліфікації, зокрема, кожному вчителеві треба надати соціальний кошик на придбання цих послуг у рамках підвищення кваліфікації, реалізувавши на практиці принцип «гроші (на професійний розвиток)йдуть за вчителем».

Коли був головою депутатської комісії Кіровоградської обласної ради з питань освіти(2006-2010 роки), брав суму витрат на інститут післядипломної освіти, механічно ділив на ліцензійний обсяг чи сумував обсяг фінансування цього інституту за п'ять років, ділив на загальну кількість вчителів області... Як не крути, а за п'ять років збиралась сума близько 500 у.о. (за тодішнім курсом долара) з бюджету області на професійний розвиток кожного вчителя. За ці гроші, наприклад, учителеві іноземних мов, можна було б тоді пройти двотижневі курси десь на Кіпрі, суміщуючи приємне з корисним. Та на заваді цьому стояла тоді  і стоїть зараз монополія на підвищення кваліфікації педагогів.

Якщо ми не проведемо розкріпачення вчителя, знову будуть лише безнадійні намагання реформувати освіту зверху. Якщо ми не хочемо займатись марною працею, замість намагання щось проштовхнути по «вертикалі», нам треба навчитись спиратись саме  на«горизонталь». Для цього нам усім треба взятись за створення якісної прогресивної професійної педагогічної спільноти, здатної до саморозвитку, утвердження та захисту своїх стандартів. Це і є передумовою для справжнього реформування освіти знизу. Простіше кажучи, в цьому випадку тобі каже «Треба так робити!» не  твій начальник, а ти сам, разом зі своїми колегами, до цього дозрів і ви разом прийняли рішення так робити. Якщо ж ми цього не зробимо, «вертикаль» лише намагатиметься зробити те, що ще не вдавалось нікому в світі: реформувати освіту «зверху».

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування. 

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №14. Кріпосницькі порядки в школі
ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №14. Кріпосницькі порядки в школі

Усі, хто організовував які-небудь семінари(майстер-класи, конференції, круглі столи тощо) для вчителів, неминуче  стикались із проблемою: відпустять - не відпустять того чи іншого вчителя, щоб він міг взяти участь у цьому дійстві.

ЛІКВІДОВУЄМО МАРАЗМИ* В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ. МАРАЗМ №14. Кріпосницькі порядки в школі

«Куди там він(вона) збирається? Шо «сильно вумний(на)»!? Він(вона)  кататиметься, а мені заміни уроків робити?! Ну і шо, що вони беруть на себе усі витрати? А ми в цей час проводимо ювілейні заходи(приймаємо якусь перевірку, проводимо якийсь конкурс тощо). Це вас просто для масовки вас покликали якісь «грантоїди», а ви нам голову морочите?!», - такою є типова реакція директора та завуча школи.

Минулого року був анекдотичний випадок, коли вчителів однієї зі шкіл міста Знам'янки на Кіровоградщині відпустили на міжнародну програму «Класна школа» тільки після того, як вони змогли потрапити на прийняття до губернатора і «слізно попросили» найвищу посадову особу області дати їм на два дні «звільнення».

Теж саме відбувається і на рівні керівників школи. Місцеві начальники вирішують «відпущу - не відпущу директора», наприклад, на конференцію асоціації керівників шкіл.

«Шо це за поїздки під час навчального року? Ми нікуди не їздимо! Хай школою більше займається! Ну хіба що відпущу, якщо буде наказ Міністерства…», - обурюються бюрократи.

Особливо хочу наголосити: проблема не тільки й не стільки у відсутності грошей на відрядження. Ці проблеми(«відпущу - не відпущу») виникають і у ситуації, коли все проплачується організаторами або керівники шкіл готові взяти витрати на себе.

Кріпосницькі порядки у наших школах збереглись не тому, що ми бідні і не можемо собі дозволити бачити «світ широкий».

Кріпосництво у ХХІ столітті продовжує існувати тому, що, попри нагальну вимогу часу у динамічності, школа залишається статичною, консервативною і невільною.

Нам не потрібен вільний продвинутий вчитель, нас цілком влаштовують професійні раби, які пишаються своїм рабством?!

Принаймні до останнього часу українських можновладців цілком влаштовували люди з рабською свідомістю у якій дивним чином поєднується патологічна терплячість і одночасно нетерпимість, хронічне невдоволення нинішньою ситуацією і власним становищем(скільки можна і треба щось робити?) і пасивне очікування щоб це «щось» зробив хтось інший(кому більше всіх треба), якого ми ще й будемо потім гамселити за такі спроби.

Що найбільше бажають вчителям з нагоди їх професійного свята?

Терплячості! Терпіть, дурні, а ми вас будемо використовувати як завгодно і практично задарма.

Те, що і на рівні системи освіти в цілому і на рівні окремого навчального закладу та окремого вчителя не можливо успішно розвиватись у законсервованому вигляді нікого не хвилює.

Як може діяти вчитель зіткнувшись із дилемою «відпустять - не відпустять» в умовах новітнього шкільного феодалізму?

Є лише п'ять варіантів:

1. Нікуди не їхати(цей шлях обирає абсолютна більшість вчителів і директорів шкіл).

2. Задобрити систему і її сторожових псів(«лагідне телятко» може принести торбу, щоб вирішити питання, пообіцяти привезти «сувенір» із закордонної поїздки тощо).

3. Обійти систему(шкільна «лисиця Аліса» може взяти липовий лікарняний, відгули тощо).

4. Домовитись із системою(прикритись листом МОН, знайти підтримку високого начальника чи депутата тощо).

5. Боротися з системою, «вовком вигризати бюрократизм»(у цьому випадку добро має бути з гострими зубами та міцними кулаками).

Останній варіант дії обирають одиниці. 

Я визначив би дві найголовніші причини того, що хороший фахівець не хоче йти працювати в школу.

Перша - заробітна плата. Багато писати про неї не буду. Але скажу й те, що вона ніколи не буде найвищою в державі...

Друга причина - це наша освітня система: зашкарубла, авторитарна, бюрократична, в якій вчитель - ніщо. Хороший спеціаліст, потрапивши в її лещата буде вимушений або все життя боротися з цією системою, або призвичаїтися до неї.

                                                         Ігор Лікарчук 

Щиро шкода  моїх колег, учителів і керівників шкіл, які змушені жити у цій прогнилій несправедливій системі. Та вони мають бути свідомими того, що нічого не зміниться поки вони самі не знайдуть у собі мужності зняти з себе "знак раба"?

«Я це навіть не лайкатиму, аби не привертати увагу», - пише мені в приват одна розумна, але вкрай зашугана вчителька. Вона все добре розуміє, але хоче щоб зміни в системі освіти зробив хтось, бо їй самій «зайві проблеми не треба».

Зайве доводити, що реальні зміни у житті цієї вчительки прийдуть тільки тоді, коли зміниться система, яка існує з часів Радянського Союзу, але для цього має з'явитися якомога більше тих, хто захоче її по-справжньому зламати.

Бюрократія - непереможна! У нашій пострадянській системі освіти папірець завжди буде вище здорового глузду. Бюрократи будь-якого рівня, починаючи із завуча школи, звикли перестраховуватись, побоюючись, що з них потім перевіряльники вимагатимуть якісь підтвердження…

Тому знову ж таки вихід один: передбачити у всіх нормативних документах право вчителя на щорічні два тижні(із збереженням заробітної платні) підвищення кваліфікації на семінарах, конференціях і «неконференціях» …

Бо саме це може сприяти справжньому постійному професійному розвиткові вчителя, а не оті два тижні формального підвищення кваліфікації раз на п'ять років, які треба відбути в інституті післядипломної освіти.

Те, що організовується по горизонталі, колегами для колег має стати основою нової системи професійного розвитку вчителя і керівника школи. ОІППО ж можуть взяти на себе реформаторську перекваліфікацію, надаючи можливість здобути іншу спеціальність, наприклад, опанувати нову для нашої школи професію тьютор.

Звісно, для того, щоб це стало реальністю, слід докорінно реорганізувати процес підвищення кваліфікації, зокрема, кожному вчителеві треба надати соціальний кошик на придбання цих послуг у рамках підвищення кваліфікації, реалізувавши на практиці принцип «гроші (на професійний розвиток)йдуть за вчителем».

Коли був головою депутатської комісії Кіровоградської обласної ради з питань освіти(2006-2010 роки), брав суму витрат на інститут післядипломної освіти, механічно ділив на ліцензійний обсяг чи сумував обсяг фінансування цього інституту за п'ять років, ділив на загальну кількість вчителів області... Як не крути, а за п'ять років збиралась сума близько 500 у.о. (за тодішнім курсом долара) з бюджету області на професійний розвиток кожного вчителя. За ці гроші, наприклад, учителеві іноземних мов, можна було б тоді пройти двотижневі курси десь на Кіпрі, суміщуючи приємне з корисним. Та на заваді цьому стояла тоді  і стоїть зараз монополія на підвищення кваліфікації педагогів.

Якщо ми не проведемо розкріпачення вчителя, знову будуть лише безнадійні намагання реформувати освіту зверху. Якщо ми не хочемо займатись марною працею, замість намагання щось проштовхнути по «вертикалі», нам треба навчитись спиратись саме  на«горизонталь». Для цього нам усім треба взятись за створення якісної прогресивної професійної педагогічної спільноти, здатної до саморозвитку, утвердження та захисту своїх стандартів. Це і є передумовою для справжнього реформування освіти знизу. Простіше кажучи, в цьому випадку тобі каже «Треба так робити!» не  твій начальник, а ти сам, разом зі своїми колегами, до цього дозрів і ви разом прийняли рішення так робити. Якщо ж ми цього не зробимо, «вертикаль» лише намагатиметься зробити те, що ще не вдавалось нікому в світі: реформувати освіту «зверху».

* З медичної точки зору маразм - це стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній мові термін «маразм» вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті», ми маємо на увазі абсурди та деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Як і у випадку зі старечим маразмом, сам хворий часто не усвідомлює, що опинився в стані «освітнього маразму». Часто агресивно заперечує існування хвороби й категорично відмовляється від лікування. 

Наша освіта серйозно хвора, ми веземо її до лікарні!

10.10.2016
811
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews