Укр Рус

Дата: 18.11.2018

Підписка на новини

Ліквідовуємо маразми* в шкільній освіті. Маразм №2. «Накази»

Опубліковано
22.08.2016

Школа, рівняйсь! Струнко!

(традиційна команда на початку шкільної лінійки)

Дев'ять років тому під час передачі «Свобода слова»(канал ICTV, 31 серпня 2007 року) мій сусід на лаві експертів Євген Медреш заторкнув питання «демілітаризації школи». Процитую його діалог з тодішнім міністром освіти і науки України Станіславом Ніколаєнко:

Медреш: Евгений Медреш, частная гимназия «Очаг», Харьков. Господин министр, наше образование построено по армейскому типу. Язык нашего профессионального общения  – это приказы. От министра до зауча – все пишут приказы – десятки, сотни – каждый год.

Ніколаєнко: А вы не пишете приказы?

Медреш: К сожалению, пишу, увы, и хотел бы от этого уже избавиться. Так вот смотрите: приказы, начальники, смотры, проверки, инспекции, медали – да мы в казарме! Наверное, наше образование кому-то объявило войну, просто ещё не все участники оповещены. Мне кажется, что наша система образования как раз больше готова к таким армейским, военным структурам, и не очень готова к гражданскому обществу …

Ніколаєнко: Я хотел бы вам дать совет таким образом: во-первых, если взять с опыта работы нашего министерства, у нас есть по каждому направлению общественной коллегии, где нет ни одного чиновника. И ни один приказ министерства или рекомендация не выходит до того, чтоб общественная коллегия не продискутировала это в общественной коллегии по высшему образованию, по среднему, по другим направлениям. Ни одно решение не принимается волевым способом. Вот вы говорите: «Там приказы…» Вместе с тем сами издаёте эти приказы. Мы сейчас постановлением Кабмина совсем недавно утвердили концепцию программы «Школа будущего». Я согласен с вами. Давайте вы подготовьте… Вот сидит и Виктор, я его знаю по Кировограду. Пожалуйста, давайте концепцию, мы вам отдадим один-два коллектива. Выпишите, чтоб было без приказов, чтоб была «школа радости», как у Василия Александровича Сухомлинского, у которого, кстати, юбилей будет, я поздравляю своих земляков, кировогдрадцев. Поэтому я согласен, давайте работать будем.

Медреш: Я бы хотел с вами договориться, что в порядке исключения наша гимназия  в течение года не писала ни одного приказа. Если вы как министр нас после этого не закроете, я буду счастлив.

Ніколаєнко: Пожалуйста, не пишите. Один из первых приказов министра образования Украины Николаенка был «От дебюрократизации». Я ваши отчёты, ваши приказы, не читаю, это ваше внутреннее дело. Можете там уговаривать их, договариваться… Если вы сможете заменить духовой оркестр с барабаном на мягкую симфонию, давайте через мягкую симфонию управлять.

Покерувати школою за допомогою «мягкой симфонии»  тоді не вдадось…

Спробую описати хоча б деякі концептуальні підходи до побудови «школи без наказів». Мені не важко  теоретично обґрунтувати те, що я «партизанськими методами» робив на практиці продовж дванадцяти років, коли був директором гімназії імені Тараса Шевченка м. Кіровограда. Так, наприклад, я свідомо не давав накази на виконання рішень педради. Ці рішення у нас були документами прямої дії.

Такий підхід до управління мав свою історичну традицію. В архіві Єлисаветградської гімназії є книга протоколів педагогічної ради, є книга протоколів засідань господарчого комітету, але я так і не зміг знайти книги наказів. І не тому, що погано шукав( я ґрунтовно вивчив усі 52 папки цього архіву і за цими матеріалами підготував посібник «Гімназія та її учні»). Не можна знайти чорну кішку в темній кімнаті, у випадку, коли її там немає. Не видавали тоді накази у гімназії навіть у часи панування на нашій території далекої від демократії Російській імперії! Утім тоді демократія в країні починала зароджуватись саме з академічного середовища, з системи управління освітою, яка здійснювалась за допомогою освітніх округів. Центром такого округу був університет. Важко в це повірити, але факт: директор   Єлисаветградської, як і будь-якої іншої гімназії, взагалі не підпорядковувався місцевій владі. Фінансували гімназію з Санкт-Петербурга, а візит попечителя Одеського навчального округу до міста Єлисаветграда  був подією про яку писали місцеві газети. Звісно, це не заважало міському голові «на громадських засадах» перейматись гімназійними справами і навіть з власних коштів(мається на увазі саме гроші з власної кишені!!!) допомагати окремим гімназистам. Я не ідеалізую тодішні порядки, там теж вистачало бюрократизму і «барабанного бою», та навіть ті слабкі паростки демократизму в управлінні закладами освіти попали під каток «диктатури пролетаріату». На жаль, і на 25-му році незалежності в Україні в недоторканому вигляді збереглась суто радянська модель зовнішнього управління школою.

Сподіваюсь, що нарешті прийшов час  замість наказів про зарахування на роботу вчитись підписувати товстелезні контракти у яких будуть обумовлені всі нюанси роботи вчителя.  Не так важко  і замість наказів про організацію тих чи інших заходів писати запрошення, оголошення, доручення або не писати нічого у випадку, коли і так всі добре знають що робити. Головне, щоб директорові школи «за це нічого не було». Усі ж чудово розуміють, що директор школи пише купу наказів не тому, що йому немає чого робити, він, як правило, пише їх для численних перевіряльників.

Утім бувають і винятки, які підтверджують правило. У моїй колекції маразмів у освіті є офіційно підписаний і зареєстрований наказ директора школи з нагоди Міжнародного жіночого дня у якому він наказує поздоровити всіх жінок і наказує побажати їм усіляких гараздів. Це нагадує наказ Олександра Македонського своїм підлеглим бути щасливими чи назву радянського фільму «Наказано вижити». І це показує до якого рівня може доходити деформація особистості директора школи у випадку, коли його перетворюють на прапорщика.

Звісно, когось з керівників шкіл цілком влаштовує роль «командирска» роль, а хтось шукає методи розширення власної свободи дій і методи розкріпачення своїх колег вчителів.

Усі, мабуть, читали а багато хто досі користується надруковану в газеті «Директор школи» річну циклограму наказів розроблену відомим одеським директором Володимиром Шелакіним. Це досконалий продукт, який ідеально підходить для існуючої досі командно-адміністративної системи управління шкільною освітою. Є лише одне «але», переконаний, що автор цієї циклограми наказів з великим задоволенням  не писав би жодного з них, якби було можна  і відсутність якогось наказу не вилізла йому боком під час якоїсь перевірки.  Звісно, що у цьому випадку його школа продовжувала б успішно працювати, адже усі  і так знають без усяких наказів що робити. Скільки часу і паперу можна було б зекономити!..

Як влучно помічає Андрій Борисов: «Навіть коли за кермом трамвая, прикрашеного жовтогарячими стрічками, сидить найкращий у світі вагоновод, цей трамвай в'їде не в світле майбутнє, а туди, куди ведуть рейки. Рейки ж є не що інше, як сукупність законів, указів, постанов, положень, інструкцій тощо…»  http://www.dt.ua/3000/3100/49256/

На жаль, поки що наїжена колія української освіти не веде до нових горизонтів школи без наказів.

Ми легко перейдемо до школи без наказів лише тоді, коли  зрозуміємо, що в освіті слід управляти не людьми, а процесами. Це по-перше.

Ми відмовимось від наказів, якщо переконаємось, що вони нічого не варті і лише шкодять у ситуації, коли мають діяти механізми тонкої настройки педагогічної системи школи. Це по-друге.

Ми розпрощаємось з командно-адміністративними підходами до управління школами, якщо нарешті побачимо, що не можна наказами зверху започаткувати будь-які глибинні зміни в освітній сфері. Аналіз освітньої практики показує, що імітація виконання наказів аж ніяк не означає здійснення реальних перетворень і часто веде до профанації ідей. Це по-третє.

Є ще і по-четверте, і по-п’яте і по-шосте…

Та за той  час поки я писав цю статтю тисячі моїх колег встигли написати десятки тисяч нових наказів. Інші ж десятки тисяч педагогів знову думають що з цими наказами робити: виконати, проігнорувати, зімітувати виконання, забути, написати ще один наказ на виконання наказу, посміятись над черговою дурницею у малограмотному наказі чи не читати дурниць?!

Накази видають і ще довго видаватимуть, бо до цього звикли і не уявляють, що вони приносять більше шкоди, ніж користі. Накази продовжують писати, бо на складні питання і виклики, які є у освіті, у нас завжди напоготові, виражені у цих наказах, прості відповіді, які починаються зі слів посилити, провести комплекс заходів, забезпечити неухильне виконання тощо. Утім прості відповіді на складні питання завжди(!) неправильні.  Нам здається, що без наших наказів «підлеглі» чогось таки не зроблять як слід. Ми переконані, що наші накази полегшують життя тих, кому вони адресовані, адже їм не треба думати, треба виконувати. Ми хочемо як краще, а виходить як завжди.

Не дарма ж кажуть, що благими намірами вимощена дорога в пекло.

Утім проблема неефективності управління освітою не лише у  наказах заради наказів.

Проблема в тому, що коефіцієнт корисної дії наших управлінських структур як у паровоза: шуму багато, а реального просування вперед мало. Особливо у випадку, коли вся енергія пари йде у свисток. Ми, наприклад, дуже любимо проводити наради з будь-якого приводу. Працювати немає коли, наради, наради, наради… Причому ці дійства аж ніяк не стають засобом колективного генерування рішень. Це своєрідний бюрократичний ритуал заради ритуалу і заради галочки в звіті «про пророблену роботу», яка заміняє власне реальну роботу.Та про це у наступних матеріалах серії «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті».

*Маразм з медицинської точки зору - це   стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній  мові слово «маразм»  вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті»,  ми маємо на увазі абсурди і деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

Ліквідовуємо маразми* в шкільній освіті. Маразм №2. «Накази»
Ліквідовуємо маразми* в шкільній освіті. Маразм №2. «Накази»

Школа, рівняйсь! Струнко!

(традиційна команда на початку шкільної лінійки)

Ліквідовуємо маразми* в шкільній освіті. Маразм №2. «Накази»

Дев'ять років тому під час передачі «Свобода слова»(канал ICTV, 31 серпня 2007 року) мій сусід на лаві експертів Євген Медреш заторкнув питання «демілітаризації школи». Процитую його діалог з тодішнім міністром освіти і науки України Станіславом Ніколаєнко:

Медреш: Евгений Медреш, частная гимназия «Очаг», Харьков. Господин министр, наше образование построено по армейскому типу. Язык нашего профессионального общения  – это приказы. От министра до зауча – все пишут приказы – десятки, сотни – каждый год.

Ніколаєнко: А вы не пишете приказы?

Медреш: К сожалению, пишу, увы, и хотел бы от этого уже избавиться. Так вот смотрите: приказы, начальники, смотры, проверки, инспекции, медали – да мы в казарме! Наверное, наше образование кому-то объявило войну, просто ещё не все участники оповещены. Мне кажется, что наша система образования как раз больше готова к таким армейским, военным структурам, и не очень готова к гражданскому обществу …

Ніколаєнко: Я хотел бы вам дать совет таким образом: во-первых, если взять с опыта работы нашего министерства, у нас есть по каждому направлению общественной коллегии, где нет ни одного чиновника. И ни один приказ министерства или рекомендация не выходит до того, чтоб общественная коллегия не продискутировала это в общественной коллегии по высшему образованию, по среднему, по другим направлениям. Ни одно решение не принимается волевым способом. Вот вы говорите: «Там приказы…» Вместе с тем сами издаёте эти приказы. Мы сейчас постановлением Кабмина совсем недавно утвердили концепцию программы «Школа будущего». Я согласен с вами. Давайте вы подготовьте… Вот сидит и Виктор, я его знаю по Кировограду. Пожалуйста, давайте концепцию, мы вам отдадим один-два коллектива. Выпишите, чтоб было без приказов, чтоб была «школа радости», как у Василия Александровича Сухомлинского, у которого, кстати, юбилей будет, я поздравляю своих земляков, кировогдрадцев. Поэтому я согласен, давайте работать будем.

Медреш: Я бы хотел с вами договориться, что в порядке исключения наша гимназия  в течение года не писала ни одного приказа. Если вы как министр нас после этого не закроете, я буду счастлив.

Ніколаєнко: Пожалуйста, не пишите. Один из первых приказов министра образования Украины Николаенка был «От дебюрократизации». Я ваши отчёты, ваши приказы, не читаю, это ваше внутреннее дело. Можете там уговаривать их, договариваться… Если вы сможете заменить духовой оркестр с барабаном на мягкую симфонию, давайте через мягкую симфонию управлять.

Покерувати школою за допомогою «мягкой симфонии»  тоді не вдадось…

Спробую описати хоча б деякі концептуальні підходи до побудови «школи без наказів». Мені не важко  теоретично обґрунтувати те, що я «партизанськими методами» робив на практиці продовж дванадцяти років, коли був директором гімназії імені Тараса Шевченка м. Кіровограда. Так, наприклад, я свідомо не давав накази на виконання рішень педради. Ці рішення у нас були документами прямої дії.

Такий підхід до управління мав свою історичну традицію. В архіві Єлисаветградської гімназії є книга протоколів педагогічної ради, є книга протоколів засідань господарчого комітету, але я так і не зміг знайти книги наказів. І не тому, що погано шукав( я ґрунтовно вивчив усі 52 папки цього архіву і за цими матеріалами підготував посібник «Гімназія та її учні»). Не можна знайти чорну кішку в темній кімнаті, у випадку, коли її там немає. Не видавали тоді накази у гімназії навіть у часи панування на нашій території далекої від демократії Російській імперії! Утім тоді демократія в країні починала зароджуватись саме з академічного середовища, з системи управління освітою, яка здійснювалась за допомогою освітніх округів. Центром такого округу був університет. Важко в це повірити, але факт: директор   Єлисаветградської, як і будь-якої іншої гімназії, взагалі не підпорядковувався місцевій владі. Фінансували гімназію з Санкт-Петербурга, а візит попечителя Одеського навчального округу до міста Єлисаветграда  був подією про яку писали місцеві газети. Звісно, це не заважало міському голові «на громадських засадах» перейматись гімназійними справами і навіть з власних коштів(мається на увазі саме гроші з власної кишені!!!) допомагати окремим гімназистам. Я не ідеалізую тодішні порядки, там теж вистачало бюрократизму і «барабанного бою», та навіть ті слабкі паростки демократизму в управлінні закладами освіти попали під каток «диктатури пролетаріату». На жаль, і на 25-му році незалежності в Україні в недоторканому вигляді збереглась суто радянська модель зовнішнього управління школою.

Сподіваюсь, що нарешті прийшов час  замість наказів про зарахування на роботу вчитись підписувати товстелезні контракти у яких будуть обумовлені всі нюанси роботи вчителя.  Не так важко  і замість наказів про організацію тих чи інших заходів писати запрошення, оголошення, доручення або не писати нічого у випадку, коли і так всі добре знають що робити. Головне, щоб директорові школи «за це нічого не було». Усі ж чудово розуміють, що директор школи пише купу наказів не тому, що йому немає чого робити, він, як правило, пише їх для численних перевіряльників.

Утім бувають і винятки, які підтверджують правило. У моїй колекції маразмів у освіті є офіційно підписаний і зареєстрований наказ директора школи з нагоди Міжнародного жіночого дня у якому він наказує поздоровити всіх жінок і наказує побажати їм усіляких гараздів. Це нагадує наказ Олександра Македонського своїм підлеглим бути щасливими чи назву радянського фільму «Наказано вижити». І це показує до якого рівня може доходити деформація особистості директора школи у випадку, коли його перетворюють на прапорщика.

Звісно, когось з керівників шкіл цілком влаштовує роль «командирска» роль, а хтось шукає методи розширення власної свободи дій і методи розкріпачення своїх колег вчителів.

Усі, мабуть, читали а багато хто досі користується надруковану в газеті «Директор школи» річну циклограму наказів розроблену відомим одеським директором Володимиром Шелакіним. Це досконалий продукт, який ідеально підходить для існуючої досі командно-адміністративної системи управління шкільною освітою. Є лише одне «але», переконаний, що автор цієї циклограми наказів з великим задоволенням  не писав би жодного з них, якби було можна  і відсутність якогось наказу не вилізла йому боком під час якоїсь перевірки.  Звісно, що у цьому випадку його школа продовжувала б успішно працювати, адже усі  і так знають без усяких наказів що робити. Скільки часу і паперу можна було б зекономити!..

Як влучно помічає Андрій Борисов: «Навіть коли за кермом трамвая, прикрашеного жовтогарячими стрічками, сидить найкращий у світі вагоновод, цей трамвай в'їде не в світле майбутнє, а туди, куди ведуть рейки. Рейки ж є не що інше, як сукупність законів, указів, постанов, положень, інструкцій тощо…»  http://www.dt.ua/3000/3100/49256/

На жаль, поки що наїжена колія української освіти не веде до нових горизонтів школи без наказів.

Ми легко перейдемо до школи без наказів лише тоді, коли  зрозуміємо, що в освіті слід управляти не людьми, а процесами. Це по-перше.

Ми відмовимось від наказів, якщо переконаємось, що вони нічого не варті і лише шкодять у ситуації, коли мають діяти механізми тонкої настройки педагогічної системи школи. Це по-друге.

Ми розпрощаємось з командно-адміністративними підходами до управління школами, якщо нарешті побачимо, що не можна наказами зверху започаткувати будь-які глибинні зміни в освітній сфері. Аналіз освітньої практики показує, що імітація виконання наказів аж ніяк не означає здійснення реальних перетворень і часто веде до профанації ідей. Це по-третє.

Є ще і по-четверте, і по-п’яте і по-шосте…

Та за той  час поки я писав цю статтю тисячі моїх колег встигли написати десятки тисяч нових наказів. Інші ж десятки тисяч педагогів знову думають що з цими наказами робити: виконати, проігнорувати, зімітувати виконання, забути, написати ще один наказ на виконання наказу, посміятись над черговою дурницею у малограмотному наказі чи не читати дурниць?!

Накази видають і ще довго видаватимуть, бо до цього звикли і не уявляють, що вони приносять більше шкоди, ніж користі. Накази продовжують писати, бо на складні питання і виклики, які є у освіті, у нас завжди напоготові, виражені у цих наказах, прості відповіді, які починаються зі слів посилити, провести комплекс заходів, забезпечити неухильне виконання тощо. Утім прості відповіді на складні питання завжди(!) неправильні.  Нам здається, що без наших наказів «підлеглі» чогось таки не зроблять як слід. Ми переконані, що наші накази полегшують життя тих, кому вони адресовані, адже їм не треба думати, треба виконувати. Ми хочемо як краще, а виходить як завжди.

Не дарма ж кажуть, що благими намірами вимощена дорога в пекло.

Утім проблема неефективності управління освітою не лише у  наказах заради наказів.

Проблема в тому, що коефіцієнт корисної дії наших управлінських структур як у паровоза: шуму багато, а реального просування вперед мало. Особливо у випадку, коли вся енергія пари йде у свисток. Ми, наприклад, дуже любимо проводити наради з будь-якого приводу. Працювати немає коли, наради, наради, наради… Причому ці дійства аж ніяк не стають засобом колективного генерування рішень. Це своєрідний бюрократичний ритуал заради ритуалу і заради галочки в звіті «про пророблену роботу», яка заміняє власне реальну роботу.Та про це у наступних матеріалах серії «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті».

*Маразм з медицинської точки зору - це   стан повного занепаду психофізичної діяльності людини внаслідок атрофії кори головного мозку, викликаної старінням або тривалою хронічною хворобою. У розмовній  мові слово «маразм»  вживається для позначення стану повної деградації в поведінці кого-небудь, неадекватності вчинків тощо. Використовуючи термін «маразми в освіті» у циклі публікацій «Ліквідовуємо маразми в шкільній освіті»,  ми маємо на увазі абсурди і деформації, які паралізують розвиток вітчизняного шкільництва.

22.08.2016
776
*
Наверх
Точка зору Аналітика Блоги Форум
Kenmore White 17" Microwave Kenmore 17" Microwave
Rated 4.5/5 based on 1267 customer reviews